ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 750/13149/21

провадження № 61-6054сво23

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівський професійний будівельний ліцей»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Кабінет Міністрів України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року у складі колегії суддів Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

Історія справи:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» (далі - ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей», ліцей) про визнання відсторонення працівника від роботи протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона перебуває у трудових правовідносинах із ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей», працюючи викладачем та керівником фольклорного гуртка.

Від початку навчального року, всупереч Закону України «Про захист персональних даних», дирекція закладу здійснювала на неї моральний тиск, погрожуючи їй відстороненням від роботи через відмову надати персональні медичні дані для участі у медичному експерименті щодо COVID-19.

Позивач зазначала, що 18 жовтня 2021 року дирекція ліцею вимагала від неї ознайомитися та підписати наказ № 33 «Про обов`язкову вакцинацію», який би засвідчив її згоду на відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

05 листопада 2021 року їй вручено наказ № 78-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » із підстав ухилення від участі у профілактичних щепленнях від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2.

Вказаний наказ, на думку позивача, видано із порушенням норм чинного законодавства про працю, оскільки вона не хворіла, на лікарняному не перебувала, до лікаря з будь-якими ознаками захворювання не зверталася.

Крім того, ОСОБА_1 вказувала, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» експериментального щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкового, а тому відсторонення її з підстав, передбачених частиною другою статті 12 цього Закону, є незаконним та безпідставним; зазначене у наказі відсторонення є зміною істотних умов праці і роботодавець зобов`язаний дотримуватися двомісячного строку повідомлення про зміни істотних умов праці, проте повідомлення про обов`язкову вакцинацію їй було надано за кілька днів до видання наказу про відсторонення від роботи.

ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» від 05 листопада 2021 року № 78-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

поновити ОСОБА_1 на роботі;

зобов`язати ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» виплатити їй заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» від 05 листопада 2021 року № 78-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

Зобов`язано ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 05 листопада 2021 року

№ 78-к.

Стягнено з ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» у дохід держави судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та

у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, тому неможливо застосувати до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 1236). Спір підлягає вирішенню на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, оскільки в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суд виходив із того, що оспорюваним наказом позивача з роботи не звільнено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Кабінет Міністрів України та ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» оскаржили його

в апеляційному порядку.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2021 року закрито, апеляційну скаргу ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2021 року

в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним

і скасування наказу про відсторонення від роботи змінено, викладено мотиви задоволення вказаних вимог у редакції постанови.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

від 22 грудня 2021 року залишено без змін.

При закритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України апеляційний суд вважав, що Кабінет Міністрів України не належить до кола осіб, які відповідно до статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції права, свободи, інтереси та (або) обов`язки останнього не вирішувались,

а надавалася лише оцінка постанові Кабінету Міністрів України без вирішення питання щодо її скасування чи визнання нечинною, а також не вирішувалося інших питань щодо прав та обов`язків Кабінету Міністрів України.

При зміні мотивів рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення позивачеві дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби

у відстороненні саме позивача від роботи, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Апеляційний суд, урахувавши, що ОСОБА_1 без належних та законних підстав відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, погодився

з висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачеві заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, оскільки оскаржуваним наказом позивача не звільнено, а лише відсторонено від роботи.

Аргументи учасників справи

У квітні 2023 року Кабінет Міністрів України подав касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року, підписану особою, яка діє від імені та в інтересах Кабінету Міністрів України, ОСОБА_2 . На підтвердження підстав для самопредставництва Кабінету Міністрів України до касаційної скарги долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказ про призначення ОСОБА_2 на посаду заступника начальника відділу судового забезпечення Кабінету Міністрів України Управління судового забезпечення держави Департаменту з питань судової роботи, а також Положення про Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України.

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині закриття провадження у справі і справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Як на підставу оскарження судового рішення Кабінет Міністрів України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що:

суд апеляційної інстанції застосував норму права (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 750/13155/21 та від 10 березня

2021 року у справі № 331/5291/19;

відкриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції мав належним чином забезпечити процесуальні права Кабінету Міністрів України як особи, яка не брала участі у справі, але права та інтереси якої зазнали впливу внаслідок ухвалення рішення судом першої інстанції. Апеляційний суд фактично не виконав завдання цивільного судочинства, оскільки, закриваючи апеляційне провадження, не надав будь-якої оцінки мотивам та підставам звернення Уряду з відповідною скаргою, порушив гарантоване чинним ЦПК України право на забезпечення принципу змагальності сторін;

усупереч нормам процесуального права мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить аналіз відповідності Конституції України та Законам України нормативно-правових актів Уряду та Міністерства охорони здоров`я України. Разом із тим положення ЦПК України не наділяють суд першої інстанції юрисдикцією щодо надання оцінки нормативно-правовим актам вищого органу виконавчої влади, міністерств та інших суб`єктів владних повноважень. Крім того, надання подібної оцінки в межах розгляду справи про оскарження індивідуального акта, який виник щодо трудових правовідносин конкретної особи, суперечить завданню цивільного судочинства;

апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України, не взяв до уваги зазначені обставини та вказав на відсутність порушеного права Кабінету Міністрів України. Оскільки процес введення карантину належить до повноважень Уряду, надання подібної оцінки судом першої інстанції безпосередньо свідчить про вплив рішення суду першої інстанції на права та інтереси Кабінету Міністрів України.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу,

в якому просить врахувати її позицію та відмовити у задоволенні касаційної скарги в повному обсязі. У запереченні позивач зазначила, що:

інтереси Кабінету Міністрів України жодним чином не могли бути порушені, оскільки у неї відсутні будь-які договірні правовідносини (усні чи письмові) з указаним органом влади;

Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади не має повноважень визначати її трудові права, змінювати чи звужувати їх.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/13149/21, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року справа № 750/13149/21 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 24 травня 2023 року визначено склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року прийнято та призначено до розгляду справу

№ 750/13149/21 за позовом ОСОБА_1 до ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про визнання відсторонення працівника від роботи протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою компенсації на час вимушеного прогулу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги, з урахуванням підстав касаційного оскарження, свідчить про оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду

від 24 березня 2023 року в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а тому з дотриманням вимог статті 400 ЦПК України в іншій частині постанова апеляційного суду не є предметом перегляду Верховного Суду.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивовано необхідністю відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі

№ 750/13155/21 (провадження № 61?9353св22).

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, обґрунтована тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду за обставин пред`явлення позовних вимог про визнання відсторонення працівника від роботи протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувала постанову апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України з тих підстав, що рішення суду першої інстанції у справі, що переглядається, стосується публічно-правових інтересів Кабінету Міністрів України як суб`єкта владних повноважень, оскільки в ньому судом надана правова оцінка постанові Кабінету Міністрів України, а також повноваженням вказаного органу державної влади у сфері управління.

Також у постанові, від висновку якої пропонується відступити, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України, безумовно, брав би участь

у розгляді відповідної справи в Конституційному Суді України під час вирішення правового питання конституційності нормативного акта заявника як учасник справи, а також мав бути залучений до участі у справі відповідним адміністративним судом під час вирішення адміністративного позову, предметом якого було б вирішення дотримання компетенції Кабінету Міністрів України під час ухвалення такого акта нормативного характеру, тому суд апеляційної інстанції фактично позбавив Кабінет Міністрів України права на перегляд оскаржуваного рішення, що свідчить про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція). Крім того, висновки суду першої інстанції про невідповідність постанови Кабінету Міністрів України нормам права, що містяться в Конституції України, та відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників матимуть преюдиційний характер.

У свою чергу, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, виходила

з того, що у цій справі відсутній матеріально-правовий зв`язок між Кабінетом Міністрів України та сторонами спору (позивачем і відповідачем). Таким чином, Кабінет Міністрів України не перебуває у матеріальних правовідносинах зі сторонами спору.

Рішення у справі не впливає і не може вплинути на права або (та) обов`язки Кабінету Міністрів України щодо однієї із сторін, інакше це означає, що одна зі сторін може пред`явити регресний позов до Кабінету Міністрів України, рішення може змінити обсяг прав Кабінету Міністрів України або відбудеться обмеження права Кабінету Міністрів України щодо однієї сторони спору.

Не є підставою для твердження про порушення рішенням суду прав та інтересів органу, який видав нормативний акт, що застосував суд у цивільній справі до спірних правовідносин, надавши йому оцінку щодо відповідності Конституції України.

Ураховуючи те, що Кабінет Міністрів України не брав участі у справі, а тому рішення суду першої інстанції не має преюдиціального значення для нього.

Висновки суду першої інстанції щодо суті спору стосуються лише прав, обов`язків та інтересів учасників справи, яким Кабінет Міністрів України не є, тому не може мати приватноправового інтересу у вирішенні спору щодо законності відсторонення ОСОБА_1 та оскаржувати рішення суду першої інстанції в цілому, зокрема в тій частині, в якій не вирішувалося питання про інтереси Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також вважала, що спір у цій справі за своїм характером має приватноправовий (стосується вирішення індивідуального трудового спору між працівником та роботодавцем), а не публічно-правовий характер, тому участь у такому спорі Кабінету Міністрів України як суб`єкта публічно-правових відносин чи суб`єкта нормотворення виключається.

З огляду на те, що під час вирішення подібного спору Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 22 березня 2023 року у справі № 750/13155/21 (провадження

№ 61?9353св22)) застосував інший підхід щодо права Кабінету Міністрів України на оскарження судового рішення, у якому надано правову оцінку його постанові, тому виникла необхідність у відступленні від висновків щодо застосування вказаних норм права та формуванні єдиної правозастосовчої практики, що належить до компетенції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 працює на посаді керівника фольклорного ансамблю ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» (а. с. 9?11).

Листом ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» від 26 жовтня 2021 року № 12-03/465 повідомлено, що згідно з чинним законодавством працівника буде відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а. с.15, 16).

28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до ліцею заяву про заборону збирати, обробляти, зберігати, використовувати та передавати її особисті персональні медичні дані (а. с. 13).

Повідомленням від 04 листопада 2021 року № 3 роз`яснено ОСОБА_1 , що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників ліцею; запропоновано надати до 08 листопада 2021 року інформацію щодо наявності документа, який підтверджує профілактичне щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання; повідомлено, що якщо до 05 листопада 2021 року (включно) ОСОБА_1 не надасть жодного із зазначених документів, то

08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до дати усунення причин, що зумовили таке ухилення (а. с. 14).

Наказом ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей»

від 05 листопада 2021 року № 78-к відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року тих працівників ліцею, які ухиляються від профілактичних щеплень проти COVID-19 та не будуть мати негативного результату тестування методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР-тесту) або експрес-тесту на COVID-19, що дійсний 72 години від часу здавання матеріалу на аналіз, а саме: ОСОБА_1 , керівника гуртка; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили

(а. с. 8).

Позиція Верховного Суду

У справі, що передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

предметом спору, що виник із трудових правовідносин, є визнання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу;

за суб`єктним складом спірних правовідносин учасниками справи

є відсторонений працівник та роботодавець;

питанням, що потребує вирішення Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду, є те, чи вирішувалося рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Кабінету Міністрів України, якщо суд на підставі частини шостої статті 10 ЦПК України застосував норми Конституції України, та чи має Кабінет Міністрів України право на оскарження такого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Щодо процесуально-правових засад оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь

в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках ? на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі

у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

У свою чергу, засада обов`язковості судових рішень буде нівелюватися, якщо судове рішення могло б переглядатися за ініціативою особи, яка не брала участі у справі та не має безпосереднього правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішенням, яке не впливає на її права та обов`язки. У такому випадку процедура апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення несумісна з принципом визначеності правовідносин та верховенством права.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі,

і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Щодо відсутності вирішення рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язкиКабінету Міністрів України, якщо суд на підставі частини шостої статті 10 ЦПК України застосував норми Конституції України

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі

№ 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду нагадує, що вона вже звертала увагу на те, що приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів)

не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Стаття 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах

(див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

З урахуванням вказаного висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду касаційний суд зауважував, що проявом розумності є те, що законодавець не пов`язує можливість визнання дійсним договору

із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язуються із оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору. Цивільний суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року в справі № 142/119/20 (провадження № 61-9790св21)).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (див. абзац другий пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 вересня 2016 року № 6-рп/2016).

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт,

а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (частина шоста статті 10 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (пункти 5 та 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення

в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Об`єднаної

палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі

№ 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зауважує, що:

цивільний суд за позовом працівника до роботодавця про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення вирішує цивільний спір;

проявом розумності є те, що законодавець не пов`язує можливість вирішення цивільного позову працівника до роботодавця про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення із залученням Кабінету Міністрів України;

очевидно, що під час вирішення цивільного спору на виконання імперативних приписів, зокрема статті 8 Конституції України, частини шостої статті 10 ЦПК України, цивільний суд, за наявності висновку, що відповідний правовий акт суперечить Конституції України, не застосовує такий правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Застосування норм Конституції України під час вирішення цивільного спору, а не іншого правового акта (зокрема, постанови Кабінету Міністрів України), який суперечить Конституції України, є мотивуванням судового рішення, а не вирішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язкиКабінету Міністрів України;

якщо суд під час вирішення цивільного спору застосував норми Конституції України, а не постанови Кабінету Міністрів України, вказавши про її суперечність нормам Конституції України, що є правовою оцінкою нормативно-правового акта, то таким рішенням суду першої інстанції не вирішуються питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Кабінету Міністрів України і, відповідно, воно не має переглядатися апеляційним судом по суті.

Щодо наявності підстав для відступлення

При передачі на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 15 листопада 2023 року вважала наявними правові підстави для відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 березня

2023 року у справі № 750/13155/21 (провадження № 61-9353св22).

У вказаній справі, спір у якій стосувався подібних правовідносин зі справою, що переглядається, при дослідженні питання порушення прав та інтересів Кабінету Міністрів України висновками суду першої інстанції про невідповідність його постанови нормам права, про відсутність повноважень Кабінету Міністрів України на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників, а отже, відсутність права на оскарження рішення суду першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав незаконним висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання щодо інтересів органу виконавчої влади, та, відповідно, висновок про закриття апеляційного провадження.

При цьому Верховний Суд посилався на те, що суд цивільної юрисдикції не вправі робити висновки про невідповідність акта Кабінету Міністрів України Конституції України, оскільки вирішення цього питання належить до повноважень Конституційного Суду України, а також давати оцінку повноваженням суб`єкта владних повноважень у межах розгляду цивільної справи, оскільки правосуб`єктність органу влади визначається сферою управлінських відносин, а тому це питання належить до компетенції суду адміністративної юрисдикції та вирішується в порядку, встановленому КАС України. З наведених підстав Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги про те, що положення чинного ЦПК України не наділяють суд цивільної юрисдикції компетенцією надавати оцінку повноваженням Кабінету Міністрів України як органу державної влади та суб`єкта владних повноважень.

На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, рішення суду першої інстанції, в разі набрання ним законної сили, буде обов`язковим для Кабінету Міністрів України, а тому орган влади має право оскаржити таке рішення та спростувати висновки, що порушують його правомірні інтереси як органу державного управління, викладені у цьому рішенні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції стосується публічно-правових інтересів Кабінету Міністрів України як суб`єкта владних повноважень, оскільки у ньому зроблено висновок про те, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає Конституції України, за відсутності відповідних повноважень. Тобто суд першої інстанції надав оцінку повноваженням Кабінету Міністрів України на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників та порядку прийняття суб`єктом владних повноважень постанов, чим фактично вийшов за межі повноважень суду цивільної юрисдикції. Доводи касаційної скарги про те, що Кабінет Міністрів України має право на оскарження такого рішення, підтвердилися.

Також цей висновок застосовано і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 26 квітня 2023 року в справі № 286/3965/21 (провадження

№ 61-10010св22).

З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 750/13155/21 (провадження № 61-9353св22) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня

2023 року в справі № 286/3965/21 (провадження № 61-10010св22).

Щодо вирішення касаційної скарги по суті

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася з позовом до ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей», у якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ роботодавця про відсторонення від роботи, поновити її на роботі та зобов`язати відповідача виплатити їй заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Підставою для подання апеляційної скарги Кабінетом Міністрів України стала його незгода з оцінкою судом першої інстанції діяльності Кабінету Міністрів України під час реалізації повноважень, визначених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на предмет відповідності їх Конституції України та законам України.

Керуючись нормами статті 10 ЦПК України, суд першої інстанції, надавши тлумачення нормам права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України про відсторонення працівників прийнята у формі та спосіб, що не відповідають пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, тобто суперечить Конституції України, тому суд і не застосував її, а застосував норми Конституції України як норми прямої дії.

При закритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України із застосуванням правового механізму, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено трудовий спір, який виник між ОСОБА_1 та ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» щодо правомірності відсторонення позивача від роботи

у зв`язку з непроведенням останньою щеплення проти хвороби COVID-19.

Кабінет Міністрів України не належить до кола осіб, які відповідно до статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції права, свободи, інтереси та (або) обов`язки останнього не вирішувалися. Застосування норм Конституції України під час вирішення цивільного спору,

а не іншого правового акта (зокрема, постанови Кабінету Міністрів України), який суперечить Конституції України, є мотивуванням судового рішення,

а не вирішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Кабінету Міністрів України.

З урахуванням висновків, викладених вище у цій постанові, перевіривши постанову апеляційного суду в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, Об`єднана палата погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження, а тому підстави для скасування судового рішення в оскаржуваній частині відсутні. Як наслідок, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду

в оскарженій частині - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу

Висновки про правильне застосування норм права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, з урахуванням частини другої статті 416 ЦПК України Об`єднана палата Касаційного цивільного судувисловлює такі висновки про застосування норм права.

Цивільний суд за позовом працівника до роботодавця про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення вирішує цивільний спір.

Проявом розумності є те, що законодавець не пов`язує можливість вирішення цивільного позову працівника до роботодавця про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення із залученням Кабінету Міністрів України.

Очевидно, що під час вирішення цивільного спору на виконання імперативних приписів, зокрема статті 8 Конституції України, частини шостої статті 10 ЦПК України, цивільний суд, за наявності висновку, що відповідний правовий акт суперечить Конституції України, не застосовує такий правовий акт,

а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Застосування норм Конституції України під час вирішення цивільного спору, а не іншого правового акта (зокрема, постанови Кабінету Міністрів України), який суперечить Конституції України, є мотивуванням судового рішення,

а не вирішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Кабінету Міністрів України.

У разі якщо суд під час вирішення цивільного спору застосував норми Конституції України, а не положення постанови Кабінету Міністрів України, вказавши про її суперечність нормам Конституції України, що є правовою оцінкою нормативно-правового акта, то таким рішенням суду першої інстанції не вирішуються питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Кабінету Міністрів України.

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі,

і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року

у частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Деснянського районного суду

м. Чернігова від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

М. Є. Червинська