ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2024 року м. Львівсправа № 380/26030/23

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Управління пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 05 травня 2018 року, та перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 05 травня 2018 року;

- стягнути з Управління пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача 1073,60 грн судового збору.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що є особою, яка зазнала політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму, відбула покарання у засланні (спецпоселенні) та була реабілітована відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Стверджує, що наявність у неї права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком гарантується статтею 46 Конституції України. Вказує, що в цьому випадку підлягає застосуванню пункт «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі Постанова № 654), яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав. Крім цього, позивачка покликається на статтю 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

У зв`язку з наведеним адміністративний позов просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що згідно з Постановою № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Указана постанова є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Зауважує, що мінімальний розмір пенсії за віком не може застосовуватися для обчислення підвищення громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей, яких було примусово переселено. Відповідач стверджує, що вимога позивачки про перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є безпідставною, оскільки позивачка перебувала на спецпоселенні як член сім`ї репресованого.

Щодо вимоги позивачки здійснити перерахунок стажу її роботи згідно зі статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідач зазначає, що аналіз наведеної норми дає підстави стверджувати, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають тільки ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також перебували на примусовому лікуванні. Саме цей період відповідно до чинного законодавства України зараховується до стажу у потрійному розмірі. Законом України від 15 лютого 2022 року № 2040-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» частину четверту статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено новим абзацом, відповідно до якого депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі. Отже, зазначені вище зміни передбачають зарахування періоду роботи на спецпоселенні до страхового стажу у потрійному розмірі. Однак інформація про те, що у період перебування на спецпоселенні позивачка працювала, відсутня. Тому підстави для зарахування до страхового стажу позивачки періоду її перебування на спецпоселенні у потрійному розмірі відсутні.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 10 листопада 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року в задоволенні клопотання відповідача від 27 листопада 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, як одержувачка пенсії за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 .

До реєстрації шлюбу позивачка мала прізвище ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (повторне).

08 червня 2012 року Львівська обласна рада видала позивачці посвідчення № 309/34-Р, згідно з яким позивачка має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до архівної довідки від 26 липня 2023 року № 105, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_3 , 1932 р.н., ІНФОРМАЦІЯ_1 із села Загірочко, Жидачівського (Ходорівського) району, Львівської (Дрогобицької) області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 02 березня 1949 року була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Томську область по політичних мотивах як член сім`ї учасника ОУН, звідки звільнена 18 лютого 1960 року. Відповідно до статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» була реабілітована (згідно з копією довідки про реабілітацію від 08 липня 1998 року). Підстава: архівна справа № Р-14953.

Листом від 31 липня 2023 року № 20212-20304/Г-52/8-1300-23 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку на її заяву від 03 липня 2023 року щодо перерахунку пенсії про те, що розмір її пенсії станом на 01 липня 2023 року становить 2663,00 грн, до складу якої входить, зокрема надбавка членам сімей реабілітованих (43,52 грн). Згідно з довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 08 липня 1998 року № 4/5-Р 14953, позивачка перебувала на спецпоселенні як член сім`ї репресованого та згодом на підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітована. Для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні в Томській області як члена сім`ї репресованого та згодом реабілітованого в потрійному розмірі підстав немає. Розмір пенсії обчислений відповідно до норм чинного законодавства і нормативно-правових актів України.

Уважаючи дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, та у проведенні перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправними, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивачка, як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, та згодом реабілітована, уважає, що має право на перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 цього ж Закону зі змінами, починаючи з 05 травня 2018 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) необхідно вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 вказаного Закону.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17 квітня 1991 року № 962-XII з наступними змінами та доповненнями (далі Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Частиною першою статті 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно з пунктом 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII з наступними змінами та доповненнями (далі Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі (стаття 58 Закону № 1788-XII).

Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом другим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654, з наступними змінами та доповненнями, установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом другим пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

Аналізуючи співвідношення підпункту другого пункту 4 Постанови № 654 та пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень згаданого Закону, як нормативно-правового акта вищої юридичної сили.

Зі змісту архівної довідки від 26 липня 2023 року № 105, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, суд встановив, що позивачка є реабілітованою (згідно з копією довідки про реабілітацію від 08 липня 1998 року) та відповідно до посвідчення від 08 червня 2012 року № 309/34-Р має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

На переконання суду, підвищення до пенсії, яке виплачується позивачці в обсягах, визначених Постановою № 654, суперечить Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу та звужує права позивачки в частині розміру суми, що підлягає виплаті реабілітованим громадянам.

Тому суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII, а не підпунктом другим пункту 4 Постанови № 654.

Водночас суд наголошує на тому, що таке підвищення має бути встановлено позивачці із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки її визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім`ї такої особи, як зауважує відповідач.

Адже, на переконання суду, визначальним для отримання підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком є факт визнання особи, що претендує на таке підвищення, реабілітованою.

Варто також відзначити, що в архівній довідці від 26 липня 2023 року № 105, виданій Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, зазначено, що позивачка виселена на спецпоселення саме як член сім`ї учасника ОУН, а не як член сім`ї репресованої особи, яку було примусово переселено.

Тому доводи відповідача у цій частині суд відхиляє, як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні пункту «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII.

Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII суд зазначає, що з 05 травня 2018 року набув чинності Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 962-XII, у редакції, чинній від 05 травня 2018 року, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами внесеними Законом № 2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05 травня 2018 року.

Відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону № 962-XII, заслання примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування часу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, до стажу в потрійному розмірі.

Суд встановив, що позивачка була примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до статті 1 Закону № 962-XII перебувала у засланні, а тому має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Покликання відповідача на частину четверту статті 24 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 15 лютого 2022 року № 2040-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства», відповідно до якої депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі, суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону № 962-XII, депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів.

Форми репресій визначені статтею 2 Закону № 962-XII, до яких належать, зокрема, заслання, депортація.

Формою репресії щодо позивачки у спірних правовідносинах було заслання, а не депортація.

Тож, ураховуючи те, що частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 15 лютого 2022 року № 2040-ІХ поширюється на депортованих осіб, які перебували на спецпоселенні, а формою репресії щодо позивачки у спірних правовідносинах було заслання, а не депортація, то позивачка, яка була репресована, а у подальшому реабілітована, має право на зарахування часу перебування в засланні до стажу в потрійному розмірі відповідно до статті 58 Закону № 1788-XII.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, та на перерахунок стажу її роботи згідно із статтею 58 Закону № 1788-XII у потрійному розмірі.

Вказані права у позивачки виникли 05 травня 2018 року після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13 березня 2018 року № 2325-VIII, яким знято обмеження з переліку реабілітованих осіб, які, зокрема мають право на підвищення в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII та на перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону № 1788-XII.

З огляду на наведене відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунок стажу її роботи згідно із статтею 58 Закону № 1788-XII не відповідає критерію правомірності, передбаченому пунктом першим частини другої статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За цих обставин суд уважає, що в цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивачки буде зобов`язання відповідача здійснити позивачці перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 05 травня 2018 року.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини 1 статті 139 КАС України).

Суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивачки належить стягнути 1073,60 грн сплаченого судового збору.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 05 травня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. М. Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 1073,60 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 08 лютого 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна