ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 640/10894/22

адміністративне провадження № К/990/20339/23, № К/990/19989/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Орел П.Ю.,

представника касатора (позивача) ТОВ «СОЛАР-ГРУП» та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ «УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ» - Савченко О.В.,

представника касатора (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) ТОВ «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА» - Сидорчук О.Є.,

представника Міненерго (відповідача) - Слуценка Р.П.,

представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Кабінету Міністрів України - Бельського-Панасюка О.О.,

представника НКРЕКП - Вишневської Н.М.,

представника ДП «Гарантований покупець» - Прокопіва Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції справу №640/10894/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР-ГРУП» до Міністерства енергетики України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Кабінет Міністрів України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Державне підприємство «Гарантований покупець», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ», Приватне підприємство «АРТ-ЕНЕРГО», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЕНЕРГОСЕРВІС ДНІПРО», Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА» про визнання протиправним та скасування нормативно-правого акту

за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР-ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Іщука І.О.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАР-ГРУП» (далі - позивач, ТОВ «СОЛАР-ГРУП») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства енергетики України (далі - відповідач, Міненерго), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Кабінет Міністрів України (далі - КМУ), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), Державне підприємство «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», у якому просили:

визнати протиправним та скасувати наказ Міненерго від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом».

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ТОВ «СОЛАР-ГРУП» (ЄДРПОУ 41164460) є підприємством з іноземними інвестиціями, що засновано відповідно до законодавства України компанією резидентом Сполучених Штатів Америки Фарвест Енерджі Холдінг (реєстраційний номер ЕО313642016/6, FARWEST ENERGY HOLDING LLC), основною діяльністю якого є виробництво електричної енергії з сонячного випромінювання на підставі постанови НКРЕКП від 05.03.2019 № 291 «Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії ТОВ «СОЛАР-ГРУП». В рамках ведення своєї діяльності товариство здійснює продаж виробленої електричної енергії з відновлювальних джерел ДП «Гарантований покупець» відповідно до договору від 30.01.2020 № 69/01/2 за «зеленим» тарифом, рівень якого встановлено постановою НКРЕКП від 17.05.2019 № 763 «Про встановлення «зеленого» тарифу ТОВ «СОЛАР-ГРУП».

Позивач наполягає, що оскаржуваний наказ Міненерго, який змінив порядок розподілу грошових коштів за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця, наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець», та розрахунків з виробниками електричної енергії з відновлювальних джерел із 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) до 18% від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, значно порушує його інтерес, як суб`єкта правовідносин у сфері виробництва електричної енергії з сонячної енергії, як власне і інтереси всіх виробників електричної енергії з відновлювальних джерел.

ТОВ «СОЛАР-ГРУП» наголошує, що повноваження Міненерго чітко врегульовані законодавством та є значними в своєму об`ємі, однак, ці повноваження не стосуються взаємовідносин, що врегульовані оскаржуваним наказом, оскільки не надають відповідачу права на регулювання ні тарифної політики, ні виплат на ринку, ні права розпорядчим документом фіксувати тарифи і рівень виплат для ДП «Гарантований покупець». Розширення повноважень Міненерго не передбачено і спеціальним законодавством, що діє на період воєнного стану, яким задля уникнення свавілля під час запровадження режиму воєнного стану чітко встановлено ким і які обмеження можуть бути застосовані та порядок їх застосування, фіксування їх окремим документом та обґрунтування в частині необхідності для галузі оборони. Тож, на переконання позивача, у відповідача відсутні повноваження на прийняття оскаржуваного наказу як на рівні законодавства, що регулює його діяльність, так і в рамках спеціального законодавства на період воєнного стану, тому цей наказ виданий ні «на підставі», ні «в межах повноважень», ні «у спосіб», що передбачені законодавством України, що робить його цілковито незаконним з точки зору статті 19 Конституції України.

У цьому зв`язку позивач наголошує, що оскаржуваним наказом не запроваджено обмежень для підприємств в сфері відновлювальних джерел енергії (далі - ВДЕ), які були б передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану», не обґрунтовано доцільності застосованого заходу для сфери оборони, що, на думку позивача, робить оскаржуваний наказ про зміну порядку оплати за електроенергію з ВДЕ таким, що не має достатніх правових підстав. Окрім того, цим наказом не визначено ані порядку компенсацій підприємствам у сфері ВДЕ за позбавлення їх фінансування, ані тривалості періоду дії такого обмеження, у зв`язку з чим одностороннє обмеження виплат визначеному колу підприємств, на переконання позивача, протирічать законодавству щодо правового режиму воєнного стану та не могло бути введено Міненерго.

Позивач наполягає на тому, що повноваження відповідача не передбачають права на регулювання ні тарифної політики, ні виплат на ринку, ні права розпорядчим документом фіксувати тарифи і рівень виплат для ДП «Гарантований покупець», який не входить у сферу управління Міненерго. Суб`єктом управління ДП «Гарантований покупець» є виключно Кабінет Міністрів України, який здійснює функції з управління підприємством згідно Статуту та Закону України «Про управління об`єктами державної власності». При цьому не існує жодного нормативно-правового акту, яким передано функції з управління ДП «Гарантований покупець» від Кабінету Міністрів України до Міненерго. А тому, на думку позивача, оскаржуваний наказ виданий відповідачем із значним перевищенням наданих йому законом повноважень.

ТОВ «СОЛАР-ГРУП» доводить, що встановлення та регулювання виплат «зеленого» тарифу належить до компетенції НКРЕКП. Відповідач не має повноважень на регулювання тарифної політики для виробників з ВДЕ, а його втручання в діяльність НКРЕКП прямо заборонена Законом України «Про НКРЕКП». У цьому зв`язку підкреслює, що Порядок здійснення розрахунків між ДП «Гарантований покупець» та виробниками, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел енергії, затверджений постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною», пунктом 10.4 якого порядок оплати здійснення розрахунків з виробниками електричної енергії з відновлювальних джерел визначено на рівні 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця). Тож, на переконання позивача, такий порядок міг бути змінений лише шляхом внесення змін до вищевказаної постанови НКРЕКП.

Поряд із цим, позивач звертає увагу, що регулювання рівня розрахунків для таких самих виробників електричної енергії, які здійснюють виробництво електроенергії в рамках приватних домогосподарств, було здійснено якраз НКРЕКП постановою від 26.04.2022 № 396 «Про особливості визначення обсягу та проведення розрахунків за вироблену електричну енергію генеруючими установками приватних домогосподарств під час дії в Україні воєнного стану». З цього позивач робить висновок, що органи державної влади мають розуміння щодо порядку та способу врегулювання ситуації з виплатами для виробників з ВДЕ та більше того здатні прийняти передбачене законом виважене рішення. При цьому, зауважує, що ні позивач, ні виробники за «зеленим» тарифом не ставлять вимог до НКРЕКП чи Міненерго чи Кабінету Міністрів України щодо 100% розрахунків, а лише прагнуть законодавчого і чіткого врегулювання ситуації з дотриманням прав усіх учасників ринку.

Позивач доводить, що функції та повноваження Регулятора (НКРЕКП), визначені статтею 17 Закону України «Про НКРЕКП», не передбачають такого повноваження, як погодження нормативно-правових актів, що видаються Міненерго. Тому зазначення в оскаржуваному наказі про його погодження НКРЕКП, на переконання ТОВ «СОЛАР-ГРУП», не робить цей наказ законним.

На переконання ТОВ «СОЛАР-ГРУП», оскаржуваний наказ є дискримінаційним у розумінні частини першої статті 31 ГК України як відносно інших учасників ринку електричної енергії, яким не врегулювано порядок та рівень розрахунків, так і до учасників всередині групи, що суперечить нормам статті 3 Закону України «Про ринок електричної енергії», відповідно до якої ринок електричної енергії функціонує на конкурентних засадах, крім діяльності суб`єктів природних монополій, з обмеженнями, встановленими цим Законом, дискримінація на ринку електроенергії заборонена, а також нормам частини третьої статті 189 ГК України, відповідно до якої органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Винятки з цього правила можуть бути встановлені Законом з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

У цьому зв`язку ТОВ «СОЛАР-ГРУП» підкреслює, що жодних пояснень, обґрунтувань, розрахунків при визначенні рівня виплат та застосуванні дискримінаційного підходу до певних учасників ринку відповідачем не надано, що є грубим порушенням базових принципів законодавства України.

Позивач уважає, що оскаржуваний наказ порушує основоположні гарантії для інвесторів з ВДЕ, надані державою Законами України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-ХІІ, «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 № 93/96-ВР, «Про альтернативні джерела енергії» від 20.02.2003 № 555-ІV та «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VІІІ із подальшими змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії» від 21.07.2020 № 810-ІХ, зокрема, в частині стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності, незмінності умов роботи для виробників з ВДЕ та захист їх інвестицій та додержання прав і законних інтересів її суб`єктів.

Також позивач наголошує на порушенні оскаржуваним наказом і міжнародних обов`язків, взятих Україною, зокрема, у зв`язку із підписанням Європейської Енергетичної Хартії (Заключний Документ Гаазької Конференції по Європейській Енергетичній Хартії, підписаний в Гаазі 17.12.1991) та ратифікацією Договору до Енергетичної Хартії та Заключний акт до неї (Договір ратифіковано Законом від 06.02.98 N 89/98-ВР), за змістом яких держава на всіх можливих законодавчих рівнях гарантує захист інвестицій в загальному та спеціальний захист для виробників з ВДЕ. Більше того, окрім поточних зобов`язань та гарантій держава має майбутні, взяті на себе зобов`язання, оскільки декарбонізація економіки та імплементація вимог законодавства Європейського Союзу є обов`язковими вимогами та задекларованими зобов`язаннями, які Україна взяла на себе при отриманні статусу кандидата на членство в Європейському Союзі, одним із яких є імплементація вимоги Директиви Європейського Союзу 2018/2001 від 11.12.2018 щодо стимулювання використання енергії з відновлювальних джерел (DIRECTIVE (EU) 2018/2001 OF THE EUROPEAN PARLAMENT AND OF THE COUNCIL of 11 December 2018 on the promotion of the use of energy from renewable sources).

Неодноразова зміна умов підтримки виробників ВДЕ, а тим більше на рівні наказу, на переконання позивача, протирічать наданим державою гарантіям; протирічать законодавству в сфері захисту інвестицій; не відповідає поточним та міжнародним зобов`язанням держави; йде в розріз із декларованою політикою держави.

У підготовчому судовому засіданні 05.09.2022 судом залучено в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ», Приватне підприємство «АРТ-ЕНЕРГО», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЕНЕРГОСЕРВІС ДНІПРО», Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА».

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (реєстраційний номер справи №151500117892) ТОВ «СОЛАР-ГРУП» (код ЄДРПОУ 41164460) здійснює наступні види економічної діяльності: 35.11 виробництво електроенергії (основний); 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 35.12 передача електроенергії; 35.13 розподілення електроенергії; 35.14 торгівля електроенергією.

В рамках ведення своєї діяльності товариство здійснює продаж виробленої електричної енергії з відновлювальних джерел ДП «Гарантований покупець» відповідно до договору від 30.01.2020 № 69/01/2 за «зеленим» тарифом, рівень якого встановлено постановою НКРЕКП від 17.05.2019 № 763 «Про встановлення «зеленого» тарифу ТОВ «СОЛАР-ГРУП».

Згідно з Договором від 30.01.2020 №69/01/20, укладеним між ДП «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та ТОВ «СОЛАР-ГРУП» (продавець за «зеленим» тарифом), за цим договором продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженому постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженому постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан, який продовжено Указами Президента України від 14.03.2022 №133, від 18 квітня 2022 року № 259, від 17.05.2022 № 341.

Відповідно до Законів України «Про ринок електричної енергії» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану Міненерго прийнято наказ від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом», яким наказано:

(1) ДП «Гарантований покупець» на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - виробники), що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець», із дотриманням вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 цього наказу.

(2) Установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП «Гарантований покупець») станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно до таких показників:

1) сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання;

2) сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії вітру;

3) сума, що дорівнює значенню 35 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з гідроенергії;

4) сума, що дорівнює значенню 40 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біогазу;

5) сума, що дорівнює значенню 75 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біомаси;

6) у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за «зеленим» тарифом для такого виробника;

7) у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 цього пункту.

(3) Установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП «Гарантований покупець») станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.

(5) Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та діє протягом періоду дії воєнного стану в Україні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог та виходячи з того, що позивач є суб`єктом правовідносин у сфері виробництва електричної енергії з сонячного випромінювання, а предметом оскаржуваного наказу є регулювання протягом періоду дії воєнного стану в Україні порядку здійснення перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії ДП «Гарантований покупець», з яким позивач перебуває у договірних відносинах, то суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «СОЛАР-ГРУП» є суб`єктом, на якого розповсюджуються положення оскаржуваного наказу Міненерго, у зв`язку з чим останній має право на звернення до суду щодо оскарження вказаного нормативно-правового акту.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем в межах повноважень для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії та забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, відповідно до частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII (далі - Закон № 2019-VIII), статті 15 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), підпункту 50 пункту 4, пункту 8 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507.

Ураховуючи доводи Міненерго та ДП «Гарантований покупець», які зводяться до того, що з початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України рівень споживання електричної енергії в Україні суттєво впав (зокрема, у березні - травні 2022 року споживання електричної енергії зменшилося у середньому на 30% порівняно із аналогічним періодом 2021 року) та суттєво знизився рівень розрахунків на ринку електричної енергії (в силу відсутності коштів, НЕК «Укренерго» припинило здійснювати сплату авансових платежів ДП «Гарантований покупець» за послугу, а єдиним джерелом для сплати коштів продавцям за «зеленим» тарифом залишались кошти, отримані ДП «Гарантований покупець» від реалізації електричної енергії на ринку), у зв`язку з чим на підставі листа ДП «Гарантований покупець» від 08.06.2022 №41/2348 з метою забезпечення функціонування та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, Міненерго разом з ДП «Гарантований покупець» та НКРЕКП визначило мінімальні коефіцієнти оплати виробникам за «зеленим» тарифом, в залежності від типу альтернативного джерела енергії, що дозволить забезпечити їх фінансування на рівні, який щонайменше покриватиме операційні витрати виробників та дозволить виконувати податкові зобов`язання, суди попередніх інстанцій виснували, що приймаючи оскаржуваний наказ відповідач реалізував надану йому компетенцію щодо регулювання сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП «Гарантований покупець») в особливий період (під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64).

За оцінкою судів попередніх інстанцій про законність оскаржуваного наказу свідчить також той факт, що цей наказ пройшов державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України у відповідності до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493, постанови КМУ «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 28.12.1992 № 731, з урахуванням постанови КМУ від 01.03.2022 № 172 «Про внесення зміни до пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», відповідно до якої у невідкладних випадках, пов`язаних із введенням в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, що потребують негайного прийняття рішення, суб`єкт нормотворення може видати відповідний нормативно-правовий акт без узгодження із суб`єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами, та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 12.04.2005 № 34/5.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, уважав необґрунтованими та помилковими доводи позивача про те, що з прийняттям оскаржуваного наказу відповідач протиправно втрутився у сферу встановлення тарифів, виходячи з того, що предметом оскаржуваного наказу є встановлення порядку перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, що не охоплюється поняттям «тариф» у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії», а погодження оскаржуваного наказу Головою НКРЕКП вказує на відсутність компетенційного спору між Міненерго та НКРЕКП, як органу, на який законом покладено обов`язок щодо визначення тарифу на електроенергію.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що видання оскаржуваного наказу є перевищенням повноважень Міненерго, через необґрунтованість доводів позивача з приводу того, що Міненерго не є органом управління ДП «Гарантований покупець», а виключно директор підприємства має повноваження щодо розподілу коштів підприємства. За оцінкою судів обох інстанцій видання оскаржуваного наказу не є втручанням в господарську діяльність указаного державного підприємства.

З аналізу функцій Кабінету Міністрів України, який за змістом пунктів 9, 20, 21 Статуту ДП «Гарантований покупець», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 455, є суб`єктом управління ДП «Гарантований покупець», суди обох інстанцій виснували, що регулювання порядку здійснення ДП «Гарантований покупець», протягом періоду дії воєнного стану в Україні, перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець», не відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України щодо управління ДП «Гарантований покупець», тому, за оцінкою судів попередніх інстанцій, доводи позивача про те, що видання оскаржуваного наказу є перевищенням повноважень Міненерго, є необґрунтованими.

У цьому ж зв`язку суди зауважили, що кошти, які отримує ДП «Гарантований покупець» після продажу електричної енергії на організованих сегментах ринку та які підлягають розподілу відповідно оскаржуваного наказу, не є об`єктом управління державної власності у розумінні частини першої статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності». Відповідно, доводи позивача про те, що Міненерго не є органом управління ДП «Гарантований покупець» та не мав повноваження видавати наказ, є безпідставними.

Помилковим уважали суди обох інстанцій і твердження позивача про те, що оскаржуваний наказ містить пряму дискримінацію як відносно інших учасників ринку електричної енергії (атомна енергетика), яким не врегульовано порядок та рівень оплати, так і до учасників всередині групи (наприклад, виробників електричної енергії з енергії вітру). Так, виходячи із визначення «дискримінації» у розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскаржуваний наказ не надає необґрунтованих переваг іншим виробникам електричної енергії, реалізація якої здійснюється за «зеленим» тарифом та не передбачає поводження з особами у різний спосіб у відносно схожих ситуаціях, отже прояви дискримінації щодо позивача відсутні.

Також суд першої інстанції уважав безпідставними посилання позивача на невідповідність оскаржуваного наказу вимогам міжнародного законодавства, оскільки позивачем не наведено жодної норми міжнародного акту, яка б була порушена при прийнятті оскаржуваного наказу та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних доводів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух в касаційній інстанції

Не погодившись із цими судовими рішеннями, ТОВ «СОЛАР-ГРУП» звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «СОЛАР-ГРУП» задовольнити в повному обсязі та визнати протиправним і скасувати наказ Міненерго від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом».

Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України ТОВ «СОЛАР-ГРУП» зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 804/639/18 та від 23.04.2020 у справі №813/1790/18 в частині визначення суттєвості порушення суб`єктом владних повноважень процедури прийняття нормативно-правового акту, яке впливає на оцінку його законності.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України ТОВ «СОЛАР-ГРУП» указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» та підпункту 50 пункту 4 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507.

Скаржник доводить, що аналіз наданих Міненерго повноважень дозволяє дійти висновку про відсутність у відповідача повноважень на розпорядження коштами державного підприємства чи встановлення порядку розрахунків з окремими виробниками, тож, прийнявши оскаржуваний наказ, останній вийшов за межі наданих йому повноважень та компетенції.

Обґрунтовуючи неправильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм за пунктом 3 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктом 4 частини четвертої цієї ж статті КАС України ТОВ «СОЛАР-ГРУП» наголошує, що суди в оскаржуваних рішеннях не дослідили в сукупності чинне законодавство України, яке в комплексі регулює повноваження Міненерго, що призвело до хибних висновків про наявність у відповідача спірних повноважень лише на підставі наведених норм, які, на переконання скаржника, прямо не надають відповідачу таких повноважень. Скаржник наполягає, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили які саме повноваження Міненерго підпадають під поняття «координації та методичного забезпечення» заходів щодо підготовки підприємств, установ та організацій до особливого періоду, у зв`язку з чим помилково визначили спірні правовідносини у цій справі як такі, що охоплюються положеннями підпункту 50 пункту 4 Порядку №507.

На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про законність оскаржуваного наказу без реального аналізу законодавчого регулювання повноважень відповідача і факту дотримання чи перевищення цих повноважень при прийнятті оспорюваного наказу лише з підстав наявності легітимної мети «з метою забезпечення функціонування та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії». У цьому зв`язку скаржник підкреслює, що не може бути виправдана протиправна діяльність суб`єкта владних повноважень та порушення ним вимог чинного законодавства України в залежності від того, якою була мета такого порушення.

Проста констатація судами попередніх інстанцій факту реєстрації цього наказу в Мін`юсті, на переконання ТОВ «СОЛАР-ГРУП», жодним чином не підтверджує і не спростовує доводи позивача щодо нелегітимності оскаржуваного наказу. Скаржник наполягає, що суди обох інстанцій в своїх рішеннях взагалі не висвітлили, не дослідили та не надали правової оцінки правовому обґрунтуванню позивача щодо відсутності повноважень у НКРЕКП погоджувати накази Міненерго, як не врахували і того, що ні НКРЕКП, ні Міненерго не мають права втручатися в діяльність ДП «Гарантований покупець» та розпоряджатися коштами, наявними на рахунках вказаного підприємства, за будь-яких умов, оскільки такі повноваження реалізовуються безпосередньо самим підприємством та його суб`єктом управління, тобто в кожного із указаних органів відсутня будь-яка компетенція на прийняття оскаржуваного наказу, а тому компетенційний спір у цій ситуації, в принципі, не може існувати. Позивач стверджує про те, що така компетенція відсутня як у Міненерго, так і в НКРЕКП та підкреслює, що жодним чином не обґрунтовує свою позицію наявністю компетенційного спору між вказаними суб`єктами.

Також ТОВ «СОЛАР-ГРУП» уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність дискримінації підприємства позивача оскаржуваним наказом у розумінні статей 25, 31, 189 Господарського кодексу України. На переконання скаржника, оскаржуваний наказ містить пряму очевидну дискримінацію в своєму тексті як відносно інших учасників ринку електричної енергії (атомна енергетика, наприклад), яким не врегулювано порядок та рівень оплати, так і до учасників всередині групи (наприклад, виробників електричної енергії з енергії вітру). При цьому, і об`єкти генерації з атомної енергетики і об`єкти генерації з ВДЕ, не залежно від виду відновлювального джерела є виробниками електричної енергії в розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії».

Поруч із цим скаржник звертає увагу, що постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 396 «Про особливості визначення обсягу та проведення розрахунків за вироблену електричну енергію генеруючими установками приватних домогосподарств під час дії в Україні воєнного стану» зафіксовано: (1) порядок розрахунків з приватними домогосподарствами, що виробляють електроенергію з ВДЕ та продають її операторам системи розподілу за «зеленим» тарифом з оплатою їм тарифу на рівні 1,68 грн за 1 кВт/год.; (2) заборгованість, що виникає перед зазначеними виробниками в рамках зміни порядку розрахунків; (3) строки погашення заборгованості, що виникає перед зазначеними виробниками в рамках зміни порядку розрахунків. Тобто, в межах однієї групи виробників з ВДЕ - одним визначено рівень виплат в розмірі 1,68 грн, а іншим 18% від середнього тарифу 5,20 грн, що становить 0, 94 грн. Відповідно, за висновком позивача, ТОВ «СОЛАР-ГРУП» і аналогічні йому виробники знаходяться в прямій дискримінацій та в найгіршій позиції порівняно з усіма іншими виробниками електричної енергії, що протирічить як Закону України «Про ринок електричної енергії» так і Конституції України. Своєю чергою ігнорування аргументів про дискримінацію позивача судом прямо протирічить основним засадам судочинства.

Не погоджується скаржник і з висновком суду про безпідставність посилань позивача на невідповідність оскаржуваного наказу вимогам міжнародного законодавства через те, що останній не навів жодної норми міжнародного акту, яка була б порушена при прийнятті оскаржуваного наказу, звертаючи увагу суду касаційної інстанції на те, що в пункті 5 позову позивач чітко визначив нормативно-правові акти, в тому числі й міжнародні, які, на його переконання, порушені Міненерго, однак суд залишив ці доводи без уваги.

Скаржник наполягає, що в рішенні судів першої та апеляційної інстанції були встановлені факти без будь-якого підтвердження таких фактів належними та допустимими доказами. Зокрема, позивачу невідомо, на підставі яких належних та допустимих доказів суд дійшов до висновку, що в силу відсутності коштів, НЕК «Укренерго» припинило здійснювати сплату авансових платежів ДП «Гарантований покупець» за послугу, що стало підставою для видачі оскаржуваного наказу. У цьому зв`язку звертає увагу суду касаційної інстанції, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджували б вказані обставини, а суди попередніх інстанцій, посилаючись на цю обставину в оскаржуваних рішеннях, фактично виходять за межі доказів, наявних в матеріалах справи, формулюючи власні переконання.

Підсумовуючи наведене, ТОВ «СОЛАР-ГРУП» резюмує, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки доводам позивача щодо вищенаведених фундаментальних порушень норм права, а оскаржувані судові рішення прийнятими без належного дослідження вимог чинного законодавства України (норм матеріального права) та доводів позивача, є немотивованими та необґрунтованими. Для позивача (апелянта) залишилося незрозумілим, чому судами обох інстанцій у цій справі не були застосовані правові норми, які, на його переконання, підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.07.2023 клопотання ТОВ «СОЛАР-ГРУП» про поновлення строку задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 у справі № 640/10894/22, відкрите касаційне провадження № К/990/19989/23 за цією касаційною скаргою.

З рішеннями суду першої та апеляційної інстанції також не погодилося ТОВ «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА» (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору), яке також звернулося до Суду із касаційною скаргою, у якій просять скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «СОЛАР-ГРУП» задовольнити в повному обсязі та визнати протиправним і скасувати наказ Міненерго від 15.06.2022 № 206.

Ця касаційна скарга також подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаними пунктами є аналогічними доводам, викладеним ТОВ «СОЛАР-ГРУП» у їх касаційній скарзі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.07.2023 клопотання ТОВ «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА» про поновлення строку задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 у справі № 640/10894/22, відкрите касаційне провадження № К/990/20339/23 за цією касаційною скаргою.

Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 10.11.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позиція інших учасників справи

Не погодившись із доводами касаційних скарг, Міненерго подало Суду письмовий відзив, за змістом якого просило касаційні скарги залишити без задоволення з мотивів їх безпідставності, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що з метою забезпечення функціонування та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії у період воєнного часу Міненерго разом з ДП «Гарантований покупець» (лист від 08.06.2022 №41/2348) та НКРЕКП визначено мінімальні коефіцієнти оплати виробникам за «зеленим» тарифом, в залежності від типу альтернативного джерела енергії, що дозволить забезпечити їх фінансування на рівні, який щонайменше покриватиме операційні витрати виробників та дозволить виконувати податкові зобов`язання. Відповідач наполягає на тому, що прийняття спірного наказу охоплюється його повноваженнями в особливий період на підставі частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпункту 50 пункту 4, пункту 8 Положення про Міненерго.

Міненерго наголошує, що реалізація норм, передбачених оскаржуваних наказом, дозволили врегулювати питання розрахунків ДП «Гарантований покупець» із виробниками за «зеленим» тарифом у період дії в Україні воєнного стану з урахуванням спроможності держави виконувати свої зобов`язання, що сприяє збереженню довіри інвесторів та уникненню ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії.

На переконання Міненерго, відповідач жодним чином не діяв всупереч своїм повноваженням, не вносив змін до нормативно-правових актів інших органів державної влади, не втручався в тарифну політику, не втручався в роботу державних підприємств, не виступав суб`єктом управління ДП «Гарантований покупець», а навпаки в межах компетенції та повноважень вжив заходів щодо забезпечення стабільності електроенергетичної галузі в умовах воєнного стану шляхом прийняття окремого наказу № 206, який є окремим нормативно-правовим актом Міненерго та врегульовує порядок розподілу фактично наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» коштів.

Також, приймаючи до уваги той факт, що відповідач не вчиняв дій, визначених статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», оскаржуваний наказ не надає необґрунтованих переваг іншим виробникам електричної енергії, реалізація якої здійснюється за «зеленим» тарифом та не передбачає поводження з особами у різний спосіб у відносно схожих ситуаціях, Міненерго уважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відхилення доводів позивача в цій частині є обґрунтованими.

Кабінет Міністрів України у письмовому відзиві просив касаційну ТОВ «СОЛАР-ГРУП» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Уряд підкреслює, що відсутність факту скасування наказу № 206 за рішенням Уряду є свідченням того, що Кабінет Міністрів не вважає дії Міненерго втручанням у виключну компетенцію Уряду щодо управління ДП «Гарантований покупець» та не ставить під сумнів законність оскаржуваного наказу, приймаючи який Міненерго реалізувало передбачену компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП «Гарантований покупець») в особливий період, а саме, під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64.

НКРЕКП у письмовому відзиві просила касаційні скарги залишити без задоволення з мотивів їх безпідставності, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на їх законності та обґрунтованості.

ДП «Гарантований покупець» у письмовому відзиві також просило касаційні скарги залишити без задоволення з мотивів їх безпідставності, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на їх законності та обґрунтованості. На переконання Гарантованого покупця, оскаржуваний наказ виданий відповідачем з метою стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії відповідно до його повноважень з дотриманням положень чинного законодавства України, які повно та всебічно досліджено судами попередніх інстанцій та прийняті справедливі та обґрунтовані рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Звертає увагу Суду, що оскаржуваний наказ Міненерго погоджений Головою НКРЕКП Костянтином Ущаповським , що може свідчити про узгодженість дій Відповідача із Регулятором, та відсутність між центральними органами виконавчої влади компетенційних неузгодженостей.

На думку ДП «Гарантований покупець», суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що кошти, які отримує підприємство після продажу електричної енергії на організованих сегментах ринку та які підлягають розподілу відповідно до наказу не є об`єктом управління державної власності в розумінні Закону України «Про управління об`єктами державної власності», отже доводи позивача, що Міненерго не є органом управління, а тому не в праві був видавати оскаржуваний наказ, є необґрунтованими.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Спір у цій справі виник у зв`язку із прийняттям Міненерго нормативно-правового акту у формі наказу, який врегульовує порядок розподілу фактично наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» коштів з метою забезпечення стабільності електроенергетичної галузі в умовах воєнного стану.

Ключовим у межах спірних правовідносин є питання чи мав Міненерго повноваження на прийняття вказаного наказу?

Відповідаючи на це питання суди попередніх інстанцій зазначили, що такий наказ Міненерго прийняло на підставі частини восьмої статті 16 Закону № 2019-VIII, статті 15 Закону № 3543-XII та підпункту 50 пункту 4, пункту 8 Положення № 507 для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії та забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії.

За висновком судів обох інстанцій, приймаючи оскаржуваний наказ відповідач реалізував надану йому компетенцію щодо регулювання сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП «Гарантований покупець») в особливий період (під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64). При цьому видання оскаржуваного наказу, за оцінкою судів, не є втручанням в господарську діяльність указаного державного підприємства.

Крім того, про законність оскаржуваного наказу, на думку судів обох інстанцій, свідчить також той факт, що він пройшов державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України у відповідності до вимог законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Більше того, оскаржуваний наказ погоджено Головою НКРЕКП, що вказує на відсутність компетенційного спору між Міненерго та НКРЕКП, як органу, на який законом покладено обов`язок щодо визначення тарифу на електроенергію. При цьому суди попередніх зауважили, що встановлення порядку перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію не охоплюється поняттям «тариф» у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії».

Визначення у Статуті ДП «Гарантований покупець» суб`єктом управління Кабінет Міністрів України, за висновком судів, не відносить до його виключної компетенції питання регулювання порядку здійснення ДП «Гарантований покупець», протягом періоду дії воєнного стану в Україні, перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії, що мають договірні відносини з цим підприємством та, відповідно, видання оскаржуваного наказу не свідчить про перевищення повноважень Міненерго.

Висловлюючи у касаційних скаргах незгоду із такими висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ «СОЛАР-ГРУП» та ТОВ «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА» вказують на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування положень статті 16 Закону № 2019-VIII та підпункту 50 пункту 4 Положення № 507.

Так, скаржники наполягають на тому, що аналіз наданих Міненерго повноважень, в тому числі передбачених частиною восьмою статті 16 Закону № 2019-VIII та підпунктом 50 пункту 4 Положення № 507, дозволяє дійти висновку про відсутність у відповідача повноважень на розпорядження коштами державного підприємства чи встановлення порядку розрахунків з окремими виробниками, тож, прийнявши оскаржуваний наказ, останній вийшов за межі наданих йому повноважень та компетенції.

Відповідаючи на порушене у касаційних скаргах питання колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 5 вказаного Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, у сфері електроенергетики належать розроблення і затвердження правил безпеки постачання електричної енергії та здійснення моніторингу безпеки постачання електричної енергії.

Згідно з частиною другої статті 5 Закону № 2019-VIII, формування та реалізацію державної політики в електроенергетиці здійснюють:

1) Кабінет Міністрів України,

2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі,

3) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики,

4) інші органи державної влади відповідно до законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Частинами першою, третьою статті 3 вказаного Закону передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3166-VI, міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

З наведеного слідує, що Кабінет Міністрів України реалізує свої повноваження щодо формування та реалізації державної політики у певні сфері як безпосередньо (власними актами), так і через діяльність (у тому числі акти) відповідного міністерства.

Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507 затверджено Положення про Міністерство енергетики України.

Відповідно до пункту 1 вказаного Положення Міністерство енергетики України (Міненерго) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міненерго є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує:

- формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі (далі - паливно-енергетичний комплекс);

- формування та реалізацію державної політики у сфері відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів газового палива та у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики і теплопостачання, а також на ринку природного газу.

Таким чином органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, в електроенергетичному комплексі є Міненерго.

З цим законодавчим положенням узгоджується низка пунктів Положення № 507, зокрема, відповідно до підпунктів 30 та 36 пункту 4 цього Положення, Міненерго здійснює в межах повноважень, передбачених законом (зокрема, як зазначено вище, в електроенергетичному комплексі), управління державними підприємствами, установами та організаціями і корпоративними правами держави, а також здійснює інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Міненерго.

Так, відповідно до пункту 9 Статуту ДП «Гарантований покупець», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 455, Підприємство є юридичною особою, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України. Відповідно до пункту 4 Статуту, Підприємство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом. Засновником підприємства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Як було зазначено вище, Кабінет Міністрів України реалізує свої повноваження щодо формування та реалізації державної політики у певні сфері як безпосередньо (власними актами), так і через діяльність (у тому числі акти) відповідного міністерства.

Отже, Держава як засновник ДП «Гарантований покупець», у тому числі через діяльність ДП, реалізує свій обов`язок забезпечити розвиток та (що особливо важливо в умовах воєнного стану) стабільність ринку електроенергії. Ці повноваження від імені держави реалізує Кабінет Міністрів України, у тому числі через Міненерго, до повноважень якого віднесено формування та реалізацію державної політики, зокрема, в електроенергетичному комплексі.

Наведене дає підстави для висновку, що до сфери управління Міненерго належить Державне підприємство «Гарантований покупець».

При цьому зазначимо, що згідно з пунктом 8 Положення № 507 Міненерго у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Накази Міненерго, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти Міненерго підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Накази Міненерго, видані в межах повноважень, передбачених законом, обов`язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Окрім того, відповідно до підпункту 50 пункту 4 вказаного Положення Міненерго відповідно до покладених на нього завдань здійснює координацію і методичне забезпечення заходів щодо підготовки підприємств, установ та організацій паливно-енергетичного комплексу до сталого функціонування в осінньо-зимовий період, періоди (сезони) особливих погодних умов (грозовий період (сезон), періоди високих та низьких температур, льодоходу, повені та інші), а також в особливий період.

Необхідно зазначити, що для оцінки повноважності Міненерго видати спірний наказ вирішальне значення має те, що він був виданий в умовах особливого періоду - дії правового режиму воєнного стану та проведення мобілізації (абзац п`ятий статті 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII). Зокрема, відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Закон України «Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період» від 02.11.2006 № 307-V (далі - Закон № 307-V) покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у паливно-енергетичному комплексі (тобто на Міненерго) повноваження забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу, технічного прикриття та відбудови його об`єктів в особливий період (частина друга статті 11), у тому числі розроблення документів і заходів щодо забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій паливно-енергетичного комплексу в особливий період, а також прийняття відповідних нормативно-правових актів (стаття 12 Закону № 307-V).

Зміст повноважень Міненерго, указаних у пункті 4 частини четвертої статті 5 Закону № 2019-VIII щодо розроблення і затвердження правил безпеки постачання електричної енергії та здійснення моніторингу безпеки постачання електричної енергії, розкриті у статті 16 цього Закону, яка має назву «Безпека постачання електроенергії».

Згідно із частиною восьмою статті 16 Закону № 2019-VIII у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.

Таким чином, обсяг повноважень Міненерго в особливий період істотно розширюється порівняно з мирним часом.

Таке розширення повноважень Міненерго в особливий період (під час дії правового режиму воєнного стану), як і розширення повноважень інших органів влади України, відповідає правовій сутності воєнного стану, який стаття 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 (далі - Закон № 389-VIII) визначає як особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Оскільки функціонування паливно-енергетичного комплексу і, зокрема, електроенергетики відіграє важливу роль у забезпеченні національної безпеки та відсічі збройній агресії (як засвідчили події осінньо-зимового періоду 2022-2023 років), тим самим обґрунтовується розширення повноважень Міненерго щодо забезпечення сталого функціонування паливно-енергетичного комплексу в умовах воєнного стану; це підтверджується підпунктом 50 пункту 4 Положення № 507.

Як уже зазначалося, стаття 1 Закону № 389-VIII допускає в умовах воєнного стану обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб для досягнення таких цілей.

Колегія суддів враховує, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (стаття 4 Закону № 2019-VIII). Форму Типового договору про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджено постановою НКРЕКП № 641 від 26.04.2019 (у редакції постанови № 2802 від 13.12.2019).

Вказаний Типовий договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом, затверджений НКРЕКП, містить розділ 5 «Обставини непереборної сили».

Так, пункт 5.2 цього розділу передбачає, що при настанні обставин непереборної сили Сторони договору звільняються від виконання зобов`язань за цим Договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків; таким чином, в умовах обставин непереборної сили може не дотримуватися договірний характер функціонування ринку електроенергії; забезпечення його стабільності в таких умовах може вимагати запровадження певного нормативного регулювання. Відповідно до пункту 5.1 цього розділу Типового договору, до обставин непереборної сили належать, зокрема: збройний конфлікт, включаючи ворожі атаки; військові дії; оголошена чи неоголошена війна; введення комендантської години та низка інших обставин.

Своєю чергою в умовах широкомасштабної російської агресії проти України обставини непереборної сили є очевидними.

Беручи до уваги наведене, загальні передумови для повноважності Міненерго вживати заходи і видавати акти, спрямовані на забезпечення стабільності енергоринку, у законодавстві наявні.

Таким чином колегія суддів, дослідивши підстави касаційних скарг обґрунтовані пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що з урахуванням, в тому числі положень статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» та підпункту 50 пункту 4 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507, Міненерго мало повноваження видати спірний наказ для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії та забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії.

Враховуючи також вищенаведене, судом не встановлені суттєві порушення при прийнятті відповідачем спірного наказу, які впливали б на оцінку його законності, а тому посилання касаторів на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованими.

Надаючи оцінку посиланням скаржників на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України необхідно серед іншого зазначити, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Таким чином, наведені в обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржниками висновки у постановах Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 804/639/18 (спір фізичної особи з районною радою про оскарження рішення відповідача щодо висловлення недовіри голові районної держадміністраці) та від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18 (фізична особа-підприємець звернувся в суд з позовом до головного управління Держпраці в якому просив визнати незаконними і скасувати постанови відповідача про накладення штрафу) не є релевантними до змісту та учасників правовідносин у цій справі.

Обґрунтовуючи пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржники з посиланням на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України вказують, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, а саме:

- суд першої інстанції встановив факти в справі без наявності в матеріалах справи жодного доказу, який би підтверджував вказаний факт, а саме суди безпідставно дійшли висновків, що «в силу відсутності коштів, НЕК «Укренерго» припинило здійснювати сплату авансових платежів Гарантованому покупцю за послугу, а єдиним джерелом для сплати коштів продавцям за «зеленим» тарифом залишались кошти, отримані Гарантованим покупцем від реалізації електричної енергії на ринку.»

-мотивувальна частина рішень першої та апеляційної інстанцій не відповідає вимогам процесуального законодавства України та не містить правової оцінки доводам Позивача, в тому числі щодо фундаментальних порушень норм права, про що позивач неодноразово зазначав під час розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Загальновідомим є факт збройної агресії російської федерації проти України, внаслідок якої здійснено руйнування численних об`єктів енергетичного комплексу, що потягло за собою розбалансування енергосистеми та довготривалі припинення енергопостачання. Цілком зрозуміло, що відновлення та ремонт об`єктів енергопостачання вимагає значних фінансових вкладень. Разом із цим наведені скаржниками доводи в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України не підтверджені доказами, ґрунтуються на припущеннях та не конкретизують перелічені у частині другій статті 353 КАС України підстави для скасування судового рішення.

Необхідно також зазначити, що відповідно до частини 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене суд вважає наведені касаторами доводи не обґрунтованими, а тому відхиляє їх.

Щодо доводів скаржників про наявність в діях Міненерго дискримінації ТОВ «СОЛАР-ГРУП» та ТОВ «Солар Енерджі Інвестментс Україна» оскаржуваним наказом у розумінні статей 25, 31, 189 ГК України, колегія суддів зазначає таке.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин визначає Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III (далі - Закон № 2210-III).

За визначеннями, наведеним у статті 1 Закону № 2210-III, економічна конкуренція (конкуренція) це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 2210-III антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Частиною другою статті 15 Закону № 2210-III визначено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються зокрема: надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону № 2210-III вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини першої статті 50 Закону № 2210-III).

Відповідно до частини другої статті 25 ГК України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 31 ГК України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається, зокрема, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним наказом на період дії воєнного стану в Україні встановлено розподіл грошових коштів на поточному рахунку Державного підприємства «Гарантований покупець» між виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії відповідно до таких показників:

для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання - у сумі, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік;

для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії вітру - у сумі, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік;

для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з гідроенергії - у сумі, що дорівнює значенню 35 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік;

для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біогазу - у сумі, що дорівнює значенню 40 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік;

для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біомаси - у сумі, що дорівнює значенню 75 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік;

Колегія суддів звертає увагу, що на показники щодо розподілу коштів, отриманих Державним підприємством «Гарантований покупець» від реалізації електричної енергії між продавцями електричної енергії з альтернативних джерел впливає низка факторів, зокрема собівартість виробництва електричної енергії, обсяги виробництва, технології виробництва, тощо.

За змістом касаційних скарг скаржники зауважують на дискримінаційних умовах встановлення Міненерго застосованого до них показника виплат відносно застосованих показників виплат щодо інших постачальників альтернативних джерел енергії.

Зокрема, скаржниками наголошено, що оскаржуваному наказі Міненерго відсутні обґрунтування визначення числових показників щодо встановлення розподілу грошових коштів для різних виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії та фактичне створення для них найгірших умов порівняно з усіма іншими виробниками електричної енергії, що свідчить про дискримінаційний підхід при визначенні показника виплат за поставлену електричну енергію.

Водночас судова колегія зауважує, що скаржниками в касаційних скаргах не наведено належних та достатніх аргументів, що обґрунтовували би дискримінаційність у питанні визнання показника виплат за поставлену електричну енергію.

Окрім того, скаржниками не доведена неправильність визначення в оскаржуваному наказі показника виплат за поставлену електричну енергію різним виробниками електричної енергії з відновлювальних джерел енергії, невідповідність його ринковій вартості поставленої товарної продукції або недоцільність його розміру в контексті покриття економічно обґрунтованих витрат, понесених у зв`язку з її виробництвом.

Таким чином, твердження скаржників щодо дискримінаційного підходу до визначення показників виплат за поставлену електричну енергію з енергії сонячного випромінювання у порівнянні з іншими видами відновлювальних джерел енергії є необґрунтованими.

Решта доводів та аргументів скаржників зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР-ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТМЕНС УКРАЇНА» відмовити.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 640/10894/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Постанова підписана в нарадчій кімнаті з окремою думкою.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов