ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 280/2893/23Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.07.2023 року в адміністративній справі №280/2893/23 (головуючий суддя І першої інстанції Семенеко М.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо підготування та направлення подання до Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжя Запорізької області для повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 6 220 грн. 00 коп. (шість тисяч двісті двадцять гривень 00 коп.);

- зобов`язати відповідача підготувати та направити подання до Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжя Запорізької області для повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 6 220 грн. 00 коп. (шість тисяч двісті двадцять гривень нуль копійок);

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4 200 грн (чотири тисячі двісті гривень нуль копійок) за договором від 29.03.2023 року № 8-З про надання правової допомоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів з повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 6 220,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією №434063746 від 13.03.2023 року;

Зобов`язано відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 6 220,00 грн. (шість тисяч двісті двадцять гривень нуль копійок), сплаченого згідно з квитанцією №434063746 від 13.03.2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що згідно з п. 15-3 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (далі Порядок № 1740), нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що пітверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.

Вказаним п. 15-3 Порядку № 1740 визначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» та «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Також, в апеляційній скарзі вказано, якщо особа мала право однак, не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, подавши територіальному органу Пенсійного фонду України визначенні підпунктами «в» і «г» пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, зауважено, що позивачем не доведено дотримання ним передбаченої Порядком № 1740 процедури на стадії укладення договору купівлі-продажу, тому з боку відповідача не допущено порушень прав позивача.

Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

13.03.2023 року між позивачем (покупець) та громадянкою ОСОБА_2 (продавець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно з яким продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,0 кв.м., житловою площею 30,2 кв.м., та розташований на земельній ділянці площею 0,1000 гектарів.

При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку від 13.03.2023 року позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 220,00 грн, що підтверджується копією квитанції №434063746 від 13.03.2023 року.

На відповідне звернення представника позивача щодо повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 18.04.2023 №5900-5970/Г-06/8-0800/23 повідомило, що оскільки при нотаріальному посвідченні договору купівлі - продажу нерухомого майна від 13.03.2023 року №211 за результатом розгляду наданих позивачем документів не було встановлено підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, збір сплачений у розмірі, встановленому Законом, підстави для повернення сплачених сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна в розмірі 6 220,00 грн відсутні (а.с.8-9).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невжиття заходів з повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 6 220,00 грн., позивач оскаржив такі дії до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Порядок справляння та використання збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР).

За змістом пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР (тут надалі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Пунктом 8 статті 2 цього Закону передбачено, що об`єктом оподаткування є: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій на виконання Закону №400/97-ВР регулює Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою КМУ від 03.11.1998 року №1740 (далі - Порядок №1740).

Згідно із пунктами 15-2, 15-3 Порядку №1740 (тут надалі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, крім іншого, якщо:

в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що законодавцем визначено механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше, не сплачує збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.

У зазначених положеннях Порядку №1740 деталізовано зміст поняття «придбаває житло вперше», яке необхідно розуміти так, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло до цього.

З огляду на викладене, під час вирішення питання чи є операція купівлі-продажу житла об`єктом сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, термін «придбавання майна» треба використовувати як такий, що охоплює (включає) як оплатне набуття права власності на певний об`єкт, так і його безоплатну приватизацію.

Зі змісту пункту 15-2 Порядку №1740 вбачається, що фізична особа звільняється від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови особа може оскаржити таке рішення до суду.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 25.11.2021 року у справі №280/9714/20, яка враховується судом в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Апеляційним судом та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №325552641 від 13.03.2023 року та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, №326068555 від 16.03.2023 року, позивач є власником житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Підстава державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 211, виданий 13.03.2023 року, видавник: Саламатова М.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу. Крім того до матеріалів справи долучено довідку від 24.03.2023 року, видану АТ «Державний ощадний банк України», в якій зазначено, що позивач не значиться в списку громадян, які мають право на приватизацію житла, дані з використання житлового чека відсутні.

В той же час, як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна позивачем сплачено за відсутності обов`язку здійснювати такий платіж. Відтак, кошти в сумі 6 220,00 грн, сплачені позивачем при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню.

Механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету визначений у Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевого бюджетів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787.

За змістом пункту 1 Порядку №878 терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення:

- надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання;

- помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету.

Відповідно до пункту 5 Порядку №787 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Відповідно до постанови КМУ «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» від 16.02.2011 року №106, Пенсійний фонд України відноситься до переліку органів, що контролюють справляння надходжень бюджету при купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невжиття заходів з повернення позивачу надміру сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є протиправною, у зв`язку з чим наявні підстави для зобов`язання відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області подання про повернення позивачу надміру сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, відсутні підстави для зобов`язання відповідача підготувати та направити подання до Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжя Запорізької області, оскільки відповідно до положень Порядку №787 таке подання подається до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету або безпосередньо до Казначейства.

Також судом першої інстанції вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача правничої допомоги обгрунтовано дійшов висновку, що зміст Договору №8-З про надання правової допомоги позивачу від 29.03.2023 року містить відомості про те, що адвокатом одержано аванс в рахунок витрат у розмірі 4200,00 грн, однак до матеріалів справи не надано доказів фактичного понесення позивачем таких витрат.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 року у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 року у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 року у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи відсутність документального підтвердження оплати витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, підстави для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу відсутні у зв`язку з їх недоведеністю.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року в адміністративній справі №280/2893/23 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року в адміністративній справі №280/2893/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко

суддяА.В. Суховаров