Справа № 420/34782/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 221189 від 26.04.2022 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 виданої 06.06.2017 року;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про заборону в`їзду на територію України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком до 27.04.2025 року;

стягнути на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму судового збору в розмірі 3220, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 26 квітня 2022 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло рішення № 221189 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ № 321 від 25.04.2018 року (далі - Порядок № 321 ), було скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06.06.2017 року.

На підставі рішення про України в Одеській області було прийнято рішення про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну строком до 27.04.2025 року.

Позивач вважає зазначені рішення протиправними та за їх скасуванням звернувся до суду.

Ухвалою суду від 19 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому останній заперечував проти задоволення позову зазначивши, що в інтересах забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю з боку громадянина рф ОСОБА_1 , у ГУ ДМС в Одеській області існували наявні підстави до прийняття рішення № 221189 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06.06.2017, рішення від 27.04.2022 № 61 про заборону в`їзду в Україну позивачу.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що Громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 25.09.2000 звернувся до ВПР та МР УМВС України в Одеській області з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні так як, він мав законне джерело існування - працював з 20.04.1994 в ООО «Медико Інтернешна».

На підставі заяви іноземця відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідно до висновку ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 13.08.2003 було прийнято рішення про залишення на постійне місце проживання громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 13.08.2003 громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 строком дії до 13.08.2005.

09.06.2005 був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 .

05.01.2012 громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 . 06.06.2017 іноземець звернувся з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 45-річного віку та був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 виданою 06.06.2017.

19.04.2022 на адресу ГУДМС України в Одеській області надійшло подання Управління стратегічних розслідувань в Одеській області департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування дозволу на імміграцію, посвідки на постійне проживання та заборону в`їзду на територію України, громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

В Поданні зазначено, що вказана особа перебуваючи на території України, може бути причетна до створення злочинних організацій, встановлення корумпованих зв`язків з представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, на виконання завдань спеціальних служб та розвідувальних органів держави агресора проводити розвідувально - підривну діяльність з метою дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні, поширювати вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах, а також в умовах виконання покарань.

26 квітня 2022 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло рішення № 221189 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ № 321 від 25.04.2018 року, було скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06.06.2017 року.

На підставі рішення про України в Одеській області було прийнято рішення про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну строком до 27.04.2025 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На виконання частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлюються Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з частиною 3 статті 3 вказаного Закону, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Згідно із п.п.б п.4, п.5,6 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом МВС №1235 від 17.12.2013 року, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Відповідно до п.п.6,9,19 ст.1, п.5 ст.3, ч.1,2 ст.12, ч.4 ст.18 Закону України Про національну безпеку України загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

Національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Стратегія національної безпеки України - документ, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.

Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов`язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Функції та повноваження складових сектору безпеки і оборони визначаються законодавством України.

До складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.

Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до ст.2, п.п.1-4 ч.1 ст.23 Закону України Про національну поліцію, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності.

Поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється, регулюється Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802.

В якості правової підстави для скасування дозволу на імміграцію в оскаржуваному рішенні зазначено ч.1 ст.12 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідно до якої, дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в України.

Указом Президента України від 14.09.2020 №329/2020 введено в Стратегію національної безпеки України, відповідно до п.19 якої Спеціальні служби іноземних держав, насамперед російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем стало подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Подання обґрунтовано тим, що 24.02.2022 (здійснив виїзд) перетнув державний кордон України за документом громадянина Росії № 753771584.

Відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 року № 1126- P, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки.

В структурі організованої злочинності найбільшу загрозу становлять особи, які перебувають у статусі підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», а також кримінальні авторитети організованих злочинних угруповань. - лідери

Вказані особи, перебуваючи на території України та за її межами, створюють стійкі організовані групи та злочинні організації, встановлюють корумповані зв`язки з представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, на виконання завдань спеціальних служб та розвідувальних органів держави-агресора проводять розвідувально-підривну діяльність з метою дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та поширюють вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах, а також в умовах виконання покарань.

Відповідно до наявної інформації з метою легалізації на територію України прибув громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є активним учасником організованої злочинної групи, що вчиняє тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевірено за відомостями персонально - довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України відповідно до якої вказаний громадянин на сьогоднішній день не притягується до кримінально відповідальності та не перебуває у статусі обвинуваченого/підсудного.

За період перебування на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху: 05.06.2020 - ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Своїми безпосередніми діями ОСОБА_1 створює реальну загрозу національним інтересам, національній безпеці, порушує права і свободи людини і громадянина, сприяє дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та поширює вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах.

Враховуючи вищевикладене, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України направлено на адресу Головного управління ДМС України в Одеській області подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання та заборону в`їзду на територію України громадянину рф ОСОБА_1 .

Отже, подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування дозволу на імміграцію в Україні, посвідки на постійне проживання, підготовлене в межах компетенції, визначеної Законом України Про Національну поліцію, та направлене відповідачу у порядку, передбаченому п. 4, 5 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802 .

При цьому, перевірка інформації зазначеної в поданні не є обов`язковою відповідно до п.5,6 вказаної Інструкції.

Враховуючи те, що підставою подання є інформація Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, суд вважає що у відповідача були достатні підстави для прийняття рішення «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну».

Крім того, оскільки необхідність скасування дозволу на імміграцію позивача визначена компетентним органом, то у відповідача були відсутні обґрунтовані сумніви у його недостовірності, та підстави для проведення перевірки відсутні.

Слід зазначити, що відповідно до норм Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, опитування особи перед прийняттям рішення органом міграційної служби та витребування додаткових документів це є правом відповідача, а не його обов`язком, сумніви відповідача в достовірності подання були відсутні, а тому він не вчиняв таких дій.

Позивачем фактично не зазначено в чому протиправність дій відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення, а його протиправність зводиться за твердженнями позивача до необґрунтованості подання та відсутності доказів на підтвердження інформації, викладеної в ньому.

Разом з цим, позивач не оскаржує дії Національної поліції, не зазначає про оскарження подання, наявність відповідних звернень до органів МВС щодо безпідставності викладення в поданні інформації стосовно позивача.

Таким чином оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, є правомірним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Щодо посилань позивача на те, що рішення про скасування дозволу на імміграцію позивача не містить обґрунтованих фактів і доказів того, що дії позивача можуть створити небезпеку громадському порядку або здоров`ю, суд не приймає до уваги, з огляду на таке.

Враховуючи мету запровадження норм, які встановлюють обмеження іноземцям або особам без громадянства в`їзду в Україну, розширене тлумачення статті 13 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства у поєднанні з пунктами 3, 4, 5, 6 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом МВС України №1235 від 17.12.2013, дає підстави для висновків, що рішення про заборону в`їзду в Україну може бути прийняте органами ДМС, окрім іншого, на підставі інформації органів поліції, отриманої під час здійснення ними своїх повноважень, яка вказує на наявність обґрунтованих припущень, що певна особа може порушувати законодавство України (громадський порядок). При цьому, така інформація має бути доведена до органів ДМС у будь-який спосіб (довідка, рапорт, звернення) та містити дані, достатні для належної ідентифікації особи, про заборону в`їзду якої йде мова.

Направлення Департаментом стратегічних розслідувань, що входить до структури Національної поліції України (міжрегіональний територіальний орган) звернення (рапорту) про наявність підстав для заборони особі в`їзду в Україну, встановлених не під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, а у будь-який інший передбачений законом спосіб, яке не містить всіх відомостей, визначених підпунктами а - є пункту 5 згаданої Інструкції, але дає змогу належним чином ідентифікувати особу, не може бути підставою для відмови у прийнятті органом ДМС рішення про скасування дозволу на імміграцію позивача за умови, що є достатньо обґрунтованих даних, які свідчать про можливі порушення громадського порядку цією особою.

Суд зазначає, рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту моралі, прав і свобод інших осіб.

27.04.2022 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на три роки (27.04.2022 - 27.04.2025) громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд зазначає, що відповідно до пункт 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Таким чином, можливо дійти висновку, що необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку, визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим є правомірним, отже позовні вимоги є необґрунтованими.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9,77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У зв`язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко

.