Справа № 420/26396/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 29 вересня 2023 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач, з урахуванням, заяви позивача про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог (вхід. № ЕС/13849/23) та про уточнення розрахунку складових щомісячного грошового забезпечення позивача (вхід. № ЕС/13922/23), просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині здійснення розрахунків сум складових грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі нечинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати всі складові щомісячного грошового забезпечення за період з 28.02.22 р. по 12.05.23 р. включно на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови, за чим виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість за окладом за військовим званням в сумі 7765,25 грн., за посадовим окладом в сумі 32770,21 грн., за надбавку за вислугу років в сумі 17079,97 грн., за надбавку за особливості проходження військової служби в сумі 53990,52 грн., за премію в сумі 74180,51 грн., - а разом заборгованість за грошовим забезпеченням за період з 28.02.22 р. по 12.05.23 р. включно в сумі 185786,46 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення виплати на користь ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення згідно наказів командира відповідача від 20.08.22 р. № 777, та від 27.05.23 р. № 149 за 2022 рік в сумі 20428,30 грн. та за 2023 рік в сумі 37075,18 грн., - а разом грошової допомоги на оздоровлення в сумі 57503,48 грн.;

- визнати протиправним приказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.22 р. № 243 в частині, що стосується виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування зазначеної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за лютий 2022 року в передбаченому законодавством порядку та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду за лютий 2022 року в сумі 30000 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за квітень 2022 року, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2022 року в сумі 100 000 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат на користь ОСОБА_1 компенсаційних виплат у виді добових за кожний день перебування у відряджені, зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 104 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів, зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 104 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів в подвійному розмірі.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що з 29 січня 2020 р. (дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) діяла попередня редакція пункту 4 Постанови №704 (до 20 травня 2023 року, коли набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.23 р. № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704»). В редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1038 примітка 1 в Додатку № 14 Постанови № 704 визначає, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.

Тобто під час служби позивача відповідач мав визначати розмір посадового окладу Позивача та його окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте, під час розрахунку окладів позивача відповідач користувався нечинною редакцією пункту 4 Постанови № 704, за чим в якості бази використовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до протиправного зменшення розмірів як самих окладів, так й інших складових грошового забезпечення відповідача.

Також позивач зазначив, з грошового атестату позивача вбачається, що відповідач неправомірно не нарахував та не виплатив йому передбачену законом грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік; щомісячну додаткову грошову винагороду за лютий 2022 року в зменшеному розмірі, причому її не виплатив, за чим має нарахувати та виплатити позивачу 30000 грн.; 100 000 грн. щомісячної додаткової грошової винагороди за квітень 2023 року всупереч п. 2 Розділу XXXIV Порядку № 260; компенсаційні виплати в загальній сумі 105600 грн.; позивачу не було надано відповідних днів відпочинку за невикористані 104 вихідних, святкових та неробочих днів, а також, як вбачається з грошового атестату, не сплачено відповідну грошову компенсацію у подвійному розмірі.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

З вимогами, викладеними в позовній заяві позивачем, військова частина не погоджується та зазначає, що станом на 01.01.2020 р. пункт 4 Постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, саме з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахування та виплати на користь позивача грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік - є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи той факт, що позивачеві нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення як за 2022 рік (в розмірі 20428,30 грн.), так і за 2023 рік (в розмірі 37075,18 грн.), відповідно до приписів, викладених у розділі XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), що підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця, яка додається до відзиву.

Також відповідач зазначає, що позивачеві нараховано та виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за лютий, квітень 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби - за 28.02.2023 (1 день) у розмірі 1071,43 грн., за період з 01.04.2022 року по 30.04.2022 року (30 днів) у розмірі 30000,00 грн.

Факт відрядження позивача до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2022 року № 49 та виконання службових обов`язків у період з 05.03.2022 року по 20.03.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.03.2022 року №57 та від 20.03.2022 року №72), не може слугувати підставою для здійснення позивачеві перерахунку та виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень за квітень 2022 року.

Відповідач зазначає, що позивачем, за час виникнення спірних правових відносин щодо нарахування і виплати додаткової винагороди за лютий місяць 2022 у розмірі 30000 грн., так, і за квітень місяць 2022 року у розмірі 100000 грн., здійснювались заходи виключно відповідно до покладених завдань на службу зв`язків з громадськістю, визначених пунктом 8 Розділу II Положення про органи зв`язків з громадськістю (прес-служби) Збройних Сил України, затвердженого наказом Генерального штабу Збройних Сил України №127 від 11.04.2017 року, жодних бойових наказів (розпоряджень) щодо виконання позивачем (або його прес-службою) бойових завдань у складі бойових підрозділів (елементів бойового порядку) не віддавалось. Доказів, які б підтверджували наявність у позивача підстав для отримання будь-яких інших виплат окрім тих, що виплачені позивачеві у

порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №168 за лютий, квітень 2022 року позивачем не надано.

Щодо заявлених позовних вимог позивачем щодо нарахування та виплати йому компенсаційних виплат у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн., відповідач вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Не спростовуючи фактів перебування позивача у службових відрядженнях до районів виконання бойового завдання, відповідач стверджує про те, що розрахунки з позивачем проведені відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо позовної вимоги позивача про нарахування та виплати йому грошової компенсації за 104 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів у подвійному розмірі, відповідач зазначає про їх безпідставність та незаконність, посилаючись на те, що діючими нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та не робочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов`язки військової служби.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року витребувано з Військової частини НОМЕР_1 належним чином оформлені відомості про те, які саме складові грошового забезпечення та в яких сумах нараховувалось на користь військовослужбовця ОСОБА_1 кожний місяць з лютого 2022 року по травень 2023 року включно та документальне підтвердження фактичного здійснення цих виплат; відомості щодо кількості невикористаних військовослужбовцем ОСОБА_1 вихідних, святкових та неробочих днів та документальне підтвердження щодо нарахування та виплати йому відповідної компенсації за них; документальне підтвердження щодо нарахування та виплати добових за час перебування військовослужбовця ОСОБА_1 у відрядженнях.

24 жовтня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 36420/23) з витребуваними доказами.

03 листопада 2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕС/13846/23).

03 листопада 2023 року від позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог (вхід. № ЕС/13849/23).

Також 06.11.2023 року до суду від позивача надійшла заява про уточнення розрахунку складових щомісячного грошового забезпечення позивача (вхід. № ЕС/13922/23).

Ухвалою суду від 13 листопада 2023 року прийнято до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог (вхід. № ЕС/13849/23) та про уточнення розрахунку складових щомісячного грошового забезпечення позивача (вхід. № ЕС/13922/23) до розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

22 листопада 2023 року та 28 листопада 2023 року до суду від відповідач анадійшли заперечення (вхід. № ЕП/45184/23, № 42050/23).

Станом на 06 лютого 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

У період з 28.02.2022 року по 12.05.2023 року ОСОБА_1 (надалі позивач) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (надалі - відповідач), в наступних військових званнях та на посадах:

- з 28.02.2022 року по 13.04.2022 року - старший лейтенант юстиції, згідно до наказу Командувача ВМС ЗСУ від 04.08.2016 р. № 109, на посаді начальника прес-служби зв`язків з громадськістю згідно до наказу командира відповідача від 28.02.2022 року № 44;

- з 14.04.2022 року по 15.12.2022 року - капітан юстиції, згідно до наказу Командувача ВМС ЗСУ від 14.04.2023 року № 114, на тій же посаді;

- з 15.12.2022 року по 12.05.2023 року - капітан юстиції на посаді начальника служби зав`язків з громадськістю згідно до наказу командувача ВМС ЗСУ від 15.12.2022 року № 405;

- з 12.05.2023 року - виключений зі списків особового складу відповідача та направлений для подальшого проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_4 , згідно до наказу командира відповідача від 12.05.2023 року № 134, на виконання наказу Головнокомандувача ЗСУ № 877 від 27.04.2023 року.

02 травня 2023 року позивач звернувся до відповідача з рапортом, за яким просив видати довідку про нараховані йому грошові виплати з деталізацією за кожен місяць проходження служби.

09 травня 2023 року представником позивача було запитано аналогічну інформацію за адвокатським запитом.

12 травня 2023 року позивач ознайомився з власним грошовим атестатом, та як вказує позивач, зі змісту якого дізнався про порушенням встановленого порядку в частині нарахування та виплати йому грошового забезпечення за травень 2023 року.

29 червня 2023 року представником позивача було отримано лист відповідача від 20.05.2023 року № 182/4678 до якого було додано довідку про доходи позивача за період лютий 2022 року - квітень 2023 року.

Так, з додатку до відзиву № 26 (копій карток особового рахунку позивача) з врахуванням відомостей грошового атестату від 12.05.2023 року вбачається. що за період служби позивача з 28 лютого 2022 р. по 12 травня 2023 р. складові грошового забезпечення відповідачем виплачувались наступним чином:

- оклад за військове звання «старший лейтенант» - з 28 лютого по 13 квітня 2022 р. з розрахунку 1200 грн. за місяць, далі з 14 квітня 2022 р. по 12 травня 2023 р. за військове звання «капітан» - з розрахунку 1270 грн. за місяць;

- посадовий оклад - за весь період з розрахунку 4930 грн. за місяць;

- надбавка за вислугу років - за весь період з розрахунку 1860 грн. за місяць (30 % від суми посадового окладу та окладу за військове звання);

- надбавка за особливості служби (яка дорівнює 87,8% від суми трьох зазначених вище складових);

- премія (яка до січня 2023 року дорівнювала 179% від посадового окладу, а з лютого 2023 р. 440% від посадового окладу).

Судом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 , що протягом періоду служби позивача з 28 лютого 2022 р. по 12 травня 2023 р. при розрахунку розміру грошового забезпечення позивача посадовий оклад та оклад за військовим званням та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення та премія були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Також відповідно до вищезазначеного наказу позивачу було виплачено виплати, належні при звільненні, також виходячи із множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Вважаючи що відповідач увесь період служби позивача порушував його право на отримання грошового забезпечення в належному розмірі, звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Положеннями статті 9 Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Наказом МО України від 07.06.2018 року №260 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі Порядок), п.1 якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Цей Порядок розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і «Про донорство крові та її компонентів» та Постанов КМУ від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», від 15 червня 1994 року №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11 серпня 1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів осіб, зайнятих на шифрувальній роботі», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до п.2 Порядку грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту);

допомоги.

Згідно п.1 Розділу XXIII Порядку виплата грошової допомоги для оздоровлення, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.1 Розділу XXIV Порядку виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Крім того, статтею 9 Закону визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі Постанова №704 ) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу.

Постановою №704 зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції станом до 24.02.2018 року) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З наведеного вбачається, що положеннями пункту 4 Постанови №704 передбачено порядок (формулу) визначення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями, складовою частиною якої (формули) може бути мінімальна заробітна плата.

Водночас, Постановою №103 (набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

З наведеного вбачається, що Постановою №103 до пункту 4 Постанови №704 внесені зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року.

При цьому, положення, що вказаний розрахунок повинен (може) проводиться в тому числі з урахуванням розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року, з вказаного пункту була вилучена, водночас, зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Поряд з цим, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII (далі Закон №1774), який набрав чинності 01.01.2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

З аналізу наведеного вбачається, що згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням (а також для проведення перерахунку пенсії), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (як база) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Крім того, вказаним Законом №1774 передбачено, що до внесення змін до законів України щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування (в тому числі при перерахунку пенсії) як розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням мінімальної заробітної плати (чи її частини).

Поряд з цим, суд зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови - задоволено.

Судом, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови КМУ від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (вказаний п.4 Постанови № 704 у первісній редакції також містив посилання і щодо застосування величини мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, однак, про неможливість такого застосування апеляційний суд зазначив вище).

Суд зазначає, що розмір прожиткового мінімуму встановлюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому не є сталим (постійним), в тому числі, оскільки за своєю сутністю є вартісною оцінкою споживчого кошика, у якому мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для забезпечення здоров`я людини та життєдіяльності.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, у позивача (з урахуванням обставини не застосування при розрахунку посадових окладів мінімальної заробітної плати) виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Крім того, відповідно до п.14 Розділу 1 Порядку грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Між тим, суд зазначає, що у межах спірних правовідносинах судом не визначається конкретний розмір заборгованості за грошовим забезпеченням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а виплату якого мав право позивач.

В даному випадку, вказаний висновок обґрунтовано тим, що розрахунок розміру грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.

Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

В даному випадку, грошове забезпечення не нараховано та не виплачено у повному обсязі позивачеві, а тому суб`єкт владних повноважень у межах наданих йому повноважень має виконати свій обов`язок по нарахуванню та виплаті грошового забезпечення позивачу.

В даному випадку, вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 15 жовтня 2020 року (справа № 240/11882/19), а також постанови від 23 вересня 2020 року (справа № 620/3282/18).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року; грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, є протиправними.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру про необхідність перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також всіх інших належних за спірний період додаткових видів грошового забезпечення, то такі вимоги є похідними та підлягають задоволенню, виходячи із розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Суд вважає що, в даному випадку, саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення виплати на користь ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення згідно наказів командира відповідача від 20.08.22 р. № 777, та від 27.05.23 р. № 149 за 2022 рік в сумі 20428,30 грн. та за 2023 рік в сумі 37075,18 грн., - а разом грошової допомоги на оздоровлення в сумі 57503,48 грн., суд зазначає наступне.

Згідно пункту 2 розділу XXIII Порядку № 260 грошова допомога для оздоровлення надасться військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Судом встановлено, що позивачеві відповідачем було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення як за 2022 рік (в розмірі 20428,30 грн.), так і за 2023 рік (в розмірі 37075,18 грн.), відповідно до приписів, викладених у розділі XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким

іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі - Порядок №260), що підтверджується, зокрема, карткою особового рахунку військовослужбовця, яка додана відповідачем до відзиву.

Судом встановлено, що вищезазначені нарахування та виплати додаткової допомоги на оздоровлення здійснено позивачеві як за 2022 рік, так і за 2023 рік, на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 , а саме:

- наказу (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату додаткової допомоги на оздоровлення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 » від 20.08.2022 року № 777, підстава: рапорт капітана ОСОБА_2 (вх. № 10295 від 27.06.2022 року);

- наказу (по стройовій частині) від 27.05.2023 року № 149, відповідно до рапорту капітана юстиції ОСОБА_2 (вх. № 17448 від 12.05.2023 року).

Однак, позивач у позові та відповіді на відзив продовжував наполягати на тому, що згідно банківських виписок з його особового рахунку не вбачається виплата позивачеві зазначених виплат, тим самим приховуючи від суду факт отримання ним додаткового виду грошового забезпечення, та збільшуючи позовні вимоги фактично звертається до суду з позовною вимогою щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно провести нарахування та виплату на користь позивача грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та за 2023 рік.

З метою підтвердження виконання своїх зобов`язань перед позивачем в частині нарахування та виплати на користь позивача грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та за 2023 рік, відповідачем надано до суду відомість зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо) на особовий рахунок позивача в ВАТ КБ «Приватбанк» за підписом керівника Проекту «Обробка вхідної кореспонденції та взаємодії з контролюючими органами ГО», з яких вбачається, що позивачеві зараховано на його банківський рахунок, з урахуванням утримання військового збору, наступні виплати:

- 30.08.2022 сума 20161, 28 грн. (20468, 30 грн. мінус 1, 5% військовий збір) - грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік;

- 31.05.2023 сума 50655, 46 грн., з якої: 14351, 68 грн. мінус 1, 5% військовий збір - грошове забезпечення за травень 2022 року; 37075,18 грн. мінус 1, 5% військовий збір - грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік.

При цьому, суд зазначає, що Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-УШ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71), який набрав чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до Податкового кодексу України (далі - ПКУ), зокрема у частині оподаткування військовим збором.

Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПК України оподаткування військовим збором подовжено до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПК України, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту (1,5 відсотка від об`єкта оподаткування).

Зокрема, підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов`язаний утримувати збір із суми такого доходу за його рахунок.

Підпунктом 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету згідно зі статті 171 ПКУ з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника; з інших доходів є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; платник - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) збору до бюджету.

Відповідно до підпункту 1.6. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 ПК України.

Таким чином, з викладеного вбачається, що відповідачем нараховано та виплачено позивачеві грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік за 2023 рік за період проходження служби позивачем у військовій частині НОМЕР_1 , у період з 28.02.2022 року по 12.05.2023 року з урахуванням сплати військового збору, суми якого окремо зазначено в картці особового рахунку військовослужбовця, а тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог позивача про визнання протиправним наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.22 р. № 243 в частині, що стосується виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування зазначеної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за лютий 2022 року в передбаченому законодавством порядку та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду за лютий 2022 року в сумі 30000 грн., а також відносно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за квітень 2022 року, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду за квітень 2022 року в сумі 100 000 грн., суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Позивач 28.02.2022 року зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2023 року № 44.

На момент виникнення правових відносин між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 на території України діяв правовий режим воєнного стану, відповідно, під час прийняття рішень щодо нарахування та виплати всіх видів грошового забезпечення позивачеві, командуванням військової частини НОМЕР_1 застосовувалось законодавство, що регулює порядок таких виплат під час проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 року захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Згідно з ст. 1-2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року, № 259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022 року, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року, № 58/2023 від 06.02.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Ця постанова набрала чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.

Постановами Кабінету Міністрів України № 350 від 22.03.2022 року, № 754 від 01.07.2022 року, № 1066 від 27.09.2022 року, № 1146 від 08.10.2022 року, № 43 від 20.01.2023 року до вказаної постанови № 168 від 28.02.2022 року були внесені відповідні зміни та доповнення.

Згідно з п. 2 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, на період дії воєнного стану, згідно Постанови №168, передбачена виплата додаткової винагороди, починаючи з 24.02.2022 року.

Крім того, аналіз змісту пунктів 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 дозволяє виявити обов`язкові передумови виплати передбаченої нею додаткової винагороди військовослужбовцями у розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а саме:

- період дії воєнного стану;

- відповідно до порядку і за умов, визначених керівниками відповідних міністерств та державних органів;

- наявність наказу командира.

Перша з цих умов не потребує доказування через свій правовий характер, тому наявність інших умов має бути доказана.

На момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 щодо наявності права позивача на отримання виплати додаткової винагороди розміром 30000,00 грн. за лютий 2022 року та у розмірі 100000,00 грн. за квітень 2022 року в порядку Постанови №168, правила виплати додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 військовослужбовцям Збройних Сил України, визначені, окрім іншого, телеграмою Міністра оборони України від 07.03.2022 року № № 248/1217 (далі Телеграма №248/1217) та деталізовані приписами телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022 року №248/1298 (далі - Телеграма №248/1298).

Пунктом 2 Телеграми №248/1217 визначено виплачувати додаткову винагороду на період дії воєнного стану з 24.02.2022 року військовослужбовцям ЗСУ та Державної спеціальної служби транспорту (крім тих, хто самовільно залишив військові частини або добровільно здався в полон).

Згідно з пунктом 2.1 Телеграми №248/1217, за період безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), визначених рішенням Головнокомандувача ЗСУ, додаткову винагороду - в розмірі 100000 грн. у розрахунку на місяць (пропорційно часу участі у таких заходах).

Пунктом 2.1 Телеграми №248/1217 затверджено порядок документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів (далі - Порядок №248/1217).

Іншим військовослужбовцям, згідно пункту 2.2 Телеграми №248/1217 визначено проводити виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. пропорційно у розрахунку на місяць.

Порядком №248/1217 визначено, що для документального підтвердження безпосередньої участі у зазначених заходах, які враховуються при виданні наказів командиром (начальником) про здійснення виплати військовослужбовцям ЗСУ додаткової винагороди використовуються наступні документи:

Бойовий наказ(бойове розпорядження);

Наказ по стройовій частині;

Журнал бойових дій (вахтовий журнал), журнал ведення оперативної обстановки;

Список особового складу, що залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань.

Крім цього можуть використовуватися такі документи:

Рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань;

Книга служби нарядів та подій, що відбувалися;

Постова відомість під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад.

Іншим військовослужбовцям, згідно пункту 2.2. Телеграми №248/1217 визначено проводити виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. пропорційно у розрахунку на місяць.

Приписами пункту 4. Телеграми №248/1217 зобов`язано командирів військових частин, до яких відрядженні військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин, щомісячно не пізніше 25 березня і в подальшому щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях за минулий місяць.

Згідно пункту 1 Телеграми №248/1298, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях, тимчасового окупованих (захоплених) противником;

- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання бойових завдань у районах проведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконання зльоту (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

Згідно з пунктом 3 Телеграми №248/1298 райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил Оборони держави підлягають визначенню рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України; склад діючих угрупувань Сил оборони держави підлягає визначенню як рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 2 Телеграми №248/1298, виплата додаткової винагороди

військовослужбовцям Збройних Сил України у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розмірі 100000,00 грн. - військовослужбовцям, які беруть безпосередньо участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах).

У свою чергу, виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розмірі 30000,00 грн. здійснювалась всім іншим військовослужбовцям (із дня призиву (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби).

Суд враховує, що постановою КМУ № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168:

- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

Разом із цим суд погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними у рішенні від 06 квітня 2023 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи по справі № 260/3564/22, про те, що зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

З огляду на викладене, суд погоджується з твердження відповідача, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 була передбачена в обов`язковому фіксованому розмірі 30000,00 грн. у межах кожного календарного місяця за кожен календарний день обіймання військової посади із дня призиву на службу, у зв`язку з чим, позивач мав право на дану виплату додаткової винагороди лише з 28.02.2022 року.

Також, згідно з пунктом 3 Телеграми №248/1298 документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії повинно відбуватись на підставі:

- бойового наказу (бойового розпорядження);

- журналу бойових дій (вахтовий журнал) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постовою відомостю (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

- рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Безпосередня участь відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах підтверджується довідкою, наданою командиром військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.

Пунктом 5 Телеграми №248/1298 було продубльовано та конкретизовано припис постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям особового складу військової частини на підставі виданих наказів командирами військових частин виданих до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів із обов`язковим зазначенням підстав для видання такого наказу у разі виплати додаткової винагороди з розміру 100000 грн. на місяць - бойового наказу (бойового розпорядження).

Слід зазначити, що підпунктом 5.2.7. пункту 5.2. Розділу 5 Бойового статуту Збройних Сил України визначено, що постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.

Бойовий наказ (бойове розпорядження) повинен бути стислим, зрозумілими та виключати будь-яку можливість подвійного їх тлумачення.

У бойовому наказі вказується: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.

У бойовому розпорядженні зазвичай командир вказує: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.

Ведення Журналу бойових дій здійснюється з дотриманням вимог Інструкції з ведення Історичного формуляру, Історичної довідки та Журналу бойових дій, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 06.10.2020 року №363.

Так, відповідно до пункту 4 Розділу IV даної Інструкції, обов`язковими складовими Журналу бойових дій є: дата запису; загальна обстановка перед початком операції (бою); бойових склад та угрупування своїх військ та військ противника; співвідношення сил і засобів; коротке викладення завдання військовій частині (підрозділу); рішення командира та бойові завдання, поставлені підпорядкованим частинам (підрозділам); уточнені рішення та розпорядження, які віддавалися командирами (начальниками) чи були отримані від старших начальників; дані про захоплення полонених та трофеїв; втрати своїх військ і противника; можливі висновки та пропозиції щодо тактики застосування військ (сил).

Таким чином, фізичне складання (існування) рапорту командира відповідного підрозділу з питання призначення додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 поряд із існуванням згаданих у зазначеному вище пункті 3 Телеграми №248/1298 документів є передумовою для видання наказу командира військової частини про призначення, обчислення, виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року №168.

Судом встановлено, що проведення виплат позивачеві додаткової винагороди за лютий, квітень 2022 року здійснено відповідно до вимог Телеграм №248/1217 та №248/1298 на підставі наказів про виплату додаткової винагороди на підставі рапортів командирів підрозділів.

Таким чином, підставами для нарахування і виплати позивачеві додаткової винагороди за лютий 2022року є: відповідно до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.04.2022 року № 243 «Про виплату додаткових винагород» помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 визначено виплатити додаткову винагороду особовому складу військової частини додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, відповідно до додатку 1 до цього наказу (витяг з якого додається до відзиву).

Так, згідно додатку 1 до зазначеного наказу командира військової частини НОМЕР_1 , встановлено, що позивачеві належала до виплати додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 28.02.2022 по 28.02.2022 року (1 день), підстава рапорт від 21.03.2022 року №5496.

Згідно підпункту 7 рапорту начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 від 21.03.2022 року № 5496, позивачеві належала до виплати додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби під час дії воєнного стану у лютому 2022 року за період за 28.02.2022 року.

Підставами для нарахування і виплати позивачеві додаткової винагороди за квітень 2022 року є: відповідно до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.05.2022 року № 345 «Про виплату додаткових винагород» помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 визначено виплатити додаткову винагороду особовому складу військової частини додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 26 березня по 30 квітня 2022 року, відповідно до додатку 1 до цього наказу.

Так, згідно додатку 1 до зазначеного наказу командира військової частини НОМЕР_1 , встановлено, що позивачеві належала до виплати додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 01.04.2022 року по 30.04.2022 року (30 днів), підстава рапорт від 01.05.2022 року №6846.

Згідно підпункту 4 рапорту начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 від 21.03.2022 року № 5496, позивачеві належала до виплати додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби під час дії воєнного стану у квітні 2022 року за період з 01.04.2022 року по 30.04.2022 року.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що командування військової частини здійснило всі належні розрахунки та виплати позивачеві додаткової винагороди за лютий, квітень 2022року.

Суд погоджується з доводами відповідача відносно того, що факт відрядження позивача до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2022 року № 49 та виконання службових обов`язків у період з 05.03.2022 року по 20.03.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.03.2022 року №57 та від 20.03.2022 №72), не може слугувати підставою для здійснення позивачеві перерахунку та виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень за квітень 2022 року.

Судом встановлено, що позивачем, за час виникнення спірних правових відносин щодо нарахування і виплати додаткової винагороди як за лютий місяць 2022 у розмірі 30000 грн., так, і за квітень місяць 2022 року у розмірі 100000 грн., здійснювались заходи виключно відповідно до покладених завдань на службу обов`язків з громадськістю, визначених пунктом 8 Розділу II Положення про органи зв`язків з громадськістю (прес-служби) Збройних Сил України, затвердженого наказом Генерального штабу Збройних Сил України №127 від 11.04.2017 року, жодних бойових наказів (розпоряджень) щодо виконання позивачем (або його прес-службою) бойових завдань у складі бойових підрозділів (елементів бойового порядку) не віддавалось.

Доказів, які б підтверджували наявність у позивача підстав для отримання будь-яких інших виплат окрім тих, що виплачені позивачеві у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №168 за лютий, квітень 2022 року позивачем не надано.

Відносно заявлених позивачем позовних вимог щодо нарахування та виплати йому компенсаційних виплат у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн., суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Згідно пункту 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 671, встановлено, що Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Міноборони, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

У свою чергу, наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 року № 105 (зі

змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 березня 2017 р. за № 364/30232, затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Інструкція № 105), яка визначає особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України та механізм відшкодування витрат на відрядження.

Пунктом 2 Інструкції № 105 визначено, що відрядження направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).

Абзац 1 пункту 10 Інструкції № 105 зазначає, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням).

Відповідно до абзацу 11 пункту 24 Інструкції № 105 виплата добових військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).

Відповідно до п. 1.1. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 09.12.2002 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2002 р. за № 992/7280 (зі змінами) військовослужбовці, які прибули у військову частину в відрядження, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.

Так, згідно відповідних наказів командирів військових частин забезпечено зарахування позивача на продовольче забезпечення, під час перебування у службових відрядженнях та забезпечено триразовим харчуванням у відповідності до вимог Інструкції № 105, у наступні періоди:

- у період з 05.03.2022 року по 20.03.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.03.2022 року №57 та від 20.03.2022 року №72) 16 календарних днів;

- у період з 16.07.2022 року по 12.11.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 15.07.2022 року №187 та від 12.11.2022 року №311) 120 календарних днів;

- у період з 23.12.2022 року по 28.12.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.12.2022 року №342 та від 28.12.2022 року №347) 6 календарних днів;

- у період з 14.01.2023 року по 07.05.2022 року (згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.01.2023 року №13 та від 07.05.2023 року №129) 114 календарних днів.

З метою недопущення фінансових порушень під час направлення військовослужбовців у відрядження під час дії воєнного стану, на підставі вимог заступника Міністра оборони України № 9696/з від 20.05.2022 року, військовослужбовці, під час направлення у відрядження під час дії воєнного стану забезпечуються:

- видачею продовольчих атестатів (або добовим польовим набором продуктів (повсякденним набором сухих продуктів);

- зарахуванням на продовольче забезпечення із забезпеченням триразовим харчуванням.

Уразі неможливості забезпечити військовослужбовців, які прибули у відрядження триразовим харчуванням, командування частини повинно надіслати повідомлення командиру військової частини, з якої військовослужбовці прибули у відрядження, із зазначенням причин.

Відтак, судом встановлено, що на період перебування у службових відрядженнях протягом 256 календарних днів Позивач забезпечувався за рахунок Держави нормою харчування № 3, визначеною Постановою Кабінетів Міністрів України від 29 березня 2002 р.

№ 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту», відтак, позивач не мав право на виплату добових у вищезазначені періоди перебування на триразовому харчуванні і, як за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , так, і станом на сьогоднішній день, не має законних підстав щодо нарахування та виплати компенсаційних виплат у виді добових за 352 дня перебування у відряджені в сумі 105600 грн., як визначено у позові та жодним чином не обґрунтовано позивачем.

Щодо позовної вимоги позивача про нарахування та виплати йому грошової компенсації за 104 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів у подвійному розмірі, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 10 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначена загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень, яка не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті.

Відповідно до частини 5 зазначеної статті військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов`язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.

Згідно положень Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №105 від 20.02.2017 року (Інструкція №105) на військовослужбовця, який перебуває у відрядженні, поширюється розпорядок дня (режим робочого часу) того органу військового управління, військової частини, установи, організації, підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут).

Так, згідно абз.2-3 ст.199 Статуту ЗСУ, для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин) встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість робочого тижня встановлюється законом.

Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.

Відповідно до абз.1-2 ст.203 Статуту ЗСУ, вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов`язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігр. Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.

Слід зазначити, що Позивачем не надано жодних підтверджень щодо неподання йому днів відпочинку під час виконання службових обовязків за період служби у військовій частині НОМЕР_1 та за період перебування в районах виконання завдання за призначенням.

Відповідно до п. 3 розділу II Інструкції про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 19.01.2016 року №27, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 березня 2016 р. за N 478/28608, в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються завдання, серед яких, надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім`ї.

У свою чергу, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Порядок № 260 розроблено відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Згідно п. 1.5. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), за виконання службових обов`язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Вказана норма кореспондується з пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), яким встановлено, що за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

При цьому, пунктом 9 розділу І цього ж Порядку визначено, що на час відрядження зберігається виплата грошового забезпечення (за кожен день такого відрядження).

Розділом XXXI Порядку №260 визначено складові сум грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби, і вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні.

У зв`язку із вищезазначеним, посилання позивача на ст.72 КЗпП України, є безпідставним, у зв`язку з тим, що норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов`язків понад встановлений службовий час.

Суд зазначає, що норми Кодексу законів про працю України могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 803/1755/16.

Окрім того, з 24 лютого 2022 року, з набранням законної сили Постанови №168

позивачеві протягом періоду проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2022 року по 12.05.2022 року виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, та у збільшеному розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

На виконання вимог зазначених нормативно-правових актів розрахунки з позивачем за період служби у військовій частині НОМЕР_1 , перебування у відрядженнях до військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_3 з метою прийняття участі у заходах бойового залагодження підрозділів, здійснені за кожен день його перебування у відрядженні, враховуючи вихідні, неробочі та святкові дні.

Враховуючи те, що діючими нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та не робочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов`язки військової служби, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про нарахування та виплату йому грошової компенсації за вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані ним під час перебування на службі у військовій частині НОМЕР_1 являється неправомірною та такою, що задоволенню не підлягає.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя С.О. Cтефанов