Справа № 466/2128/23
Провадження № 2/466/298/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 січня 2024 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря Коновал Х.В., Хомляк О.П.
представника позивача, адвоката Стасишина Р.М.
представника відповідача, адвоката Шеіни А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки у квартирі шляхом виплати компенсації
ВСТАНОВИВ :
01.03.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки у квартирі шляхом виплати компенсації, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 1321605,00грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2022 року у справі №466/4328/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумова Жанна Михайлівна про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання (поновлення) права власності на нерухоме майно, скасовано право власності ОСОБА_2 на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 , скасовано право власності ОСОБА_3 на 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 та визнано (поновлено) право власності ОСОБА_1 на 1/5 та 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Внаслідок чого позивачем було зареєстровано право власності на 1/5 та 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 307154742, 307154860.
Таким чином, позивачу належить на праві власності 3/5 частки квартири АДРЕСА_1 .
Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322074230 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/5 частці квартири АДРЕСА_1 .
З ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач не перебуває в родинних відносинах, вказані особи є по сторонніми для неї, спільне володіння і користування даною квартирою є неможливим.
Врегулювати питання щодо володіння і користування квартирою мирним шляхом з відповідачами не можливо.
Пропозиції позивача щодо викупу частки чи продажу їм частки позивача, відповідачі відмовляються обговорювати, в той же час своїх варіантів щодо врегулювання даної ситуації сторони також не пропонують.
Крім того вказує, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29.01.09p., яку було проведено в межах справи №2 - 381/09 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про припинення права на частку, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30.09.2009 року встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , є неподільним майном.
Окрім цього, позивачем було замовлено проведення оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 , якою визначено, що ринкова вартість квартири становить 2 202 675 (два мільйони двісті дві тисячі шістсот сімдесят п`ять гривень).
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 361, 364 ЦК України - співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 Цивільного кодексу України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 13.01.2016 №6-2925цс15.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд доже задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в абз. 1 п.6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991р. №7 при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо. При цьому, тягар доказування, що частки відповідачів є незначними і вони не можуть бути виділені в натурі, несе позивач.
Також позивач доводить до відома суду ту обставину, що згідно висновку будівельно-технічної експертизи, згідно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30.09.2009р. по справі №2- 381/09, переобладнати квартиру в окремі ізольовані квартири з окремим виходом не можливо, що відповідно вказує на неможливість спільного володіння та користування вказаним майном з відповідачами.
Частка позивача у квартирі разом становить 3/5, однак така не може бути виділена внатурі.
Враховуючи вище сказане, оскільки домовленості між позивачем та відповідачами про спільне володіння і користування квартирою досягнуто не було, а виділити частку у спільному майні внатурі з технічної точки зору неможливо, вважає за необхідне стягнути з відповідачів грошову компенсацію вартості її частки та припинити право власності на вказану частку. З врахуванням вищевикладеного, змушена звернутися до суду.
Представник позивача, адвокат Стасишин Р.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та письмових поясненнях. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шеіна А.А. в судовому засіданні позов заперечила, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просила у задоволенні позову відмовити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибула з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції та повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення, відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без її участі, вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25.11.2021 року по справі №466/4328/21, позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Стасишин Роман Миронович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумова Жанна Михайлівна, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання (поновлення) права власності на нерухоме майно задоволено повністю. Скасовано рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Жанни Михайлівни за індексним номером 30757479 від 03 серпня 2016 року про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 587012646101. Скасовано рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Жанни Михайлівни за індексним номером 30756964 від 03 серпня 2016 року про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 587012646101. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31489922 від 21 вересня 2016 року про реєстрацію 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1032556046101, за ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), номер запису про право власності: 17606308. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31489922 від 21 вересня 2016 року про реєстрацію 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1032556046101, за ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ), номер запису про право власності: 17606364. Визнано (поновлено) право власності ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 та на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили 05.07.2022р. (а.с.15-18).
На підставі вищевказаного рішення від 25.11.2021, позивач ОСОБА_1 зареєструвала право спільної часткової власності на 1/5 та 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.08.2022 (а.с.12-13).
Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2022, відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30.09.2009 року по справі №2-381/09, додаткового рішення від 31.10.2022, на праві приватної спільної часткової власності належить по 1/5 частці квартири АДРЕСА_1 (а.с.10-11).
Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30.09.2009 року по справі №2-381/09 задоволено позов ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 про припинення права на частку в майні, стягнення грошової компенсації. Зокрема, стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 142 221 грн. 46 коп; припинено право власності ОСОБА_4 на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 з моменту виплати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розміру грошової компенсації вартості частки в сумі 142221 грн. 46 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 51 грн. судового збору, 30 грн. витрат на ІТЗ, 1565 грн. 20 коп. кошти за проведення експертизи, а всього 1646 грн. 20 коп. Також стягнуто з відповідачів в користь держави 1371 грн. судового збору (а.с.19-20).
Вищевказаним рішенням по справі №2-381/09 встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , є неподільним майном відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29.01.09p., яку проведено в межах справи №2-381/09.
Крім того, додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31.10.2022 по справі №2-381/09, визнано, що з моменту виплати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 в розмірі 142221 грн. 46 коп., що належала ОСОБА_4 ; припинення права власності ОСОБА_4 на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набувають право власності кожен по 1/5 частці квартири АДРЕСА_1 (а.с.34-35).
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставинам, встановленим рішеннями Шевченківського районного суду м.Львова від 30.09.2009 року, 31.10.2022, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яке набрало законної сили.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач на підтвердження своїх позовних вимог щодо ринкової вартості квартири надала Висновок про вартість об`єкта оцінки до Звіту №08022023/1 від 08.02.2023, складеного оцінювачем ОСОБА_6 на замовлення позивача ОСОБА_1 , згідно якого ринкова вартість 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 може складати без урахування ПДВ 1321605,00грн. (а.с.21).
Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У звіті зазначається, що висновок підготовлено для визначення ринкової вартості об`єкта оцінки, однак оцінщик не обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Суд не приймає до уваги Висновок про вартість об`єкта оцінки до Звіту №08022023/1 від 08.02.2023, складений оцінювачем ФОП ОСОБА_7 на замовлення позивача, оскільки в такому не зазначено, що оцінювач попереджений про кримінальну відповідальність.
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що з відповідачами не досягнуто згоди щодо порядку володіння та користування зазначеною квартирою, поділ квартири є неможливим, а тому просить стягнути на її користь грошову компенсацію за належну їй частку відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦПК України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Згідно статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Згідно статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Згідно з правовою позицією судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, наведеною у Постанові від 3 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Відповідно до частини 2 статті 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Судом встановлено, що спірна квартира не може бути поділена в натурі, оскільки фактично являється неподільним майном.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-68цс14, відповідно до статті 365 ЦК України, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі №569/10336/18, від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11Верховним Судом України у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс12 та від 24 лютого 2016 року у справі 6-2784цс15 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.
Отже, обов`язковими умовами для припинення права особи на частку в майні є наявність однієї з умов, визначених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України та умови, вказаної в п. 4 ч. 1 цієї статті.
Аналіз конструкції норм ст. ст. 364, 365 ЦК України свідчить, що положення ст. 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників відповідачів у справі.
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 .
Крім того, під час розгляду справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, судам належить з`ясовувати: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з урахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року (справа № 6-2925 цс15), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 766/18974/18 (провадження № 61-6657св21).
Так, позивач зазначає про неможливість володіння та користування спірним майном, проте доказів на підтвердження неможливості користування спірною квартирою суду не надає.
До того ж, позивач відразу порушила питання про необхідність стягнення з відповідачів грошової компенсації частки житла для припинення права власності відповідно до ст. 364 ЦК України, позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою не заявляла, не довела, що відповідачі чинить їй перешкоди у доступі до квартири. Вказане свідчить, що позивач не зацікавлена в порядку користуванні майном, а лише зацікавлена в отриманні грошової компенсації.
Крім того, під час розгляду справи позивач та представник не довели обставин того, що відповідачі мають фінансову можливість сплатити грошову компенсацію в розмірі 1321605,00грн.
Виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що задоволення позову у такому випадку призведе до порушення ст. 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, оскільки доказів того, що відповідачі спроможні сплатити позивачу грошову компенсацію за її частку в квартирі не надано, а у випадку відсутності у них коштів може призвести до примусового виконання рішення суду шляхом продажу квартири і, відповідно, позбавлення відповідачів єдиного житла та права власності на дане житло. Крім того, відповідачі не давали згоди викупити у позивача його частку у праві власності, а примушувати до цього є також порушенням прав, оскільки законодавством не передбачено можливості набуття права власності у примусовому порядку, тому виплата компенсації частки позивача може становити для відповідачів надмірний тягар.
Присудження за рішенням суду грошової компенсації частки позивача з відповідачів, які сплатити таку компенсацію неспроможні, та визнання за останніми всупереч їх волі права власності на частку позивача є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику, що суперечить вимогам ст. 319 ЦК України, та принципу пропорційності цивільного судочинства і порушення розумного балансу приватних інтересів.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеним у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі №371/1369/15-ц, від 23 травня 2022 року у справі №686/29779/19.
Як роз`яснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні «Іванов проти України», право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). Необґрунтована затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення становить порушення Конвенції (рішення у справі «Бурдов проти Росії».
При цьому, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права в інший спосіб, передбачений нормами ЦК України, не покладаючи на відповідачів надмірний тягар.
Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для стягнення з відповідачів грошової компенсації частки позивача у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відтак, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, про які зазначає у позовній заяві у розрізі процесуального закону. Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновок суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені ОСОБА_1 відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ :
у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки у квартирі шляхом виплати компенсації в розмірі 1321605,00грн. - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 02 лютого 2024 року.
Суддя О. І. Ковальчук
