КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 року Київ№ 640/17963/22

Київськийокружнийадміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної служби здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної служби здоров`я України, в якомупозивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної служби здоров`я України «Про звільнення ОСОБА_1 » № 676-к від 12.09.2022;

- стягнути з Національної служби здоров`я України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.09.2022 року по день ухваленнярішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебувала на посаді директора Департаменту моніторингу Національної служби здоров`я України, 07.09.2022 позивачу було надано повідомлення без номеру та дати із зазначенням, що у зв`язку із введенням в дію структури та штатного розпису Національної служби здоров`я України, відповідно до наказу від 27.07.2022 №330 «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2022 рік Національна служба здоров`я України», на підставі абзацу 1 частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», посада, яку обіймає позивач має бути скорочена. Запропоновано позивачу переведення на посаду завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Позивач вважає, що повідомлення без номеру та дати про скорочення посади позивача не є виконанням вимог абзацу 1 частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки не містить дату складання повідомлення, тобто відомостей, які б давали можливість позивачу розрахувати визначені законом 30 календарних днів. Крім того, позивачу запропоновано лише одну посаду, яка не є рівнозначною, яка є заниженою рівню професійної підготовки та професійних компетентностей позивача.

З огляду на що позивач вважає, що відповідача не дотримався процедури звільнення працівника із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, і відповідно оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

14.11.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, де він не погодився з заведеними позивачем аргументами та правовими підставами позову, не визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу Національної служби здоров`я України від 12.09.2022 №676-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідач зазначив, що Департаментом управління персоналом підготовлено повідомлення про скорочення посади директора Департаменту моніторингу, яке 07.09.2022 вручено під підпис ОСОБА_1 та одночасно їй, відповідно до вимог абзацу 2 частини 3 статті 87 Закону запропоновано переведення на рівнозначну посаду завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Разом з тим, 09.09.2022 ОСОБА_1 повідомила про відмову від зазначеної пропозиції.

Стосовно того, що запропонована посада не є рівнозначною, відповідач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» в структурі НСЗУ посада завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків знаходиться в одній підкатегорії посад з посадою директора Департаменту та є рівнозначною.

Відповідач вважає, що у його діях відсутні будь які порушення, а всі дії здійснено в межах та в спосіб визначений законодавством. Відмічає, що посилання позивача на постанову Верховного Суду по справі №761/41149/16-ц від 29.01.2020 є нерелевантними.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідніположення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

02.03.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 02.03.2023 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2023 справу прийнято до провадження за правилами загального провадження, призначено підготовче судове засідання.

13.06.2023 позивачем подано уточнену позовну заяву, де позивачем було змінено підстави позову, самі ж позовні вимоги залишилися незмінними.

Зокрема, надано пояснення щодо причин написання позивачем заяви про звільнення від 07.09.2022. Зазначено, що стосовно позивача керівництвом НСЗУ спеціальнобуло створено умови, за яких подальша трудова діяльність в даному органі була неможлива. Оскільки, 09.03.2022 головою НСЗУ було прийнято наказ №117 «Про деякі питання проведення моніторингу виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій у період воєнного стану», яким Департаменту моніторингу було наказано зупинити проведення моніторингу виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Вказує, що позивачем, як директором Департаменту моніторингу, було підготовлено ряд службових записок на ім`я голови НСЗУ, де обґрунтовано необхідність скасування дії наказу НСЗУ №117 від 09.03.2022 «Про деякі питання проведення моніторингу виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій у період воєнного стану». Позивач вважає, що об`єктивних причин для ліквідації Департаменту моніторингу НСЗУ шляхом зміни структури державного органу не існувало. В результаті, за покликанням позивача, шляхом недоцільної реорганізації Департаменту моніторингу поряд із законодавчим посиленням цієї функції НСЗУ, позивачу було штучно створено умови за яких вона мала б обирати: залишитись на державній службі погодившись на посаду завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків якому передбачено штат лише 2 особи, після керування департаментом з штатом 46 співробітників при цьому погодитись на зменшення посадового окладу до 11 700 грн в порівнянні з 16 900 грн, чи звільнитись з державної служби. Вказує, що рішення про звільнення позивачкою було прийнято під впливом цих факторів, що свідчили про небажання керівника НСЗУ налагодити ефективну діяльність з питання моніторингу і створення штучних умов для неможливості подальшої роботи позивачки в НСЗУ.

З огляду на що позивач вважає, що відповідач не дотримався процедури звільнення працівника із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, а звільнення супроводжувалось створенням штучних умов зі сторони керівника НСЗУ для неможливості подальшої державної служби позивачки в НСЗУ та відповідно прийняття нею рішення про звільнення.

Вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач подав до суду відзив на уточнену позовну заяву, де не визнав вимоги та обґрунтування позивача.

Вказав, що позивача було призначено з 15.02.2021на посаду директора Департаменту моніторингу. Станом на 15.02.2021 штатна чисельність Департаменту моніторингу становила 35 працівників, фактична чисельність працівників 22 особи. Станом на 27.07.2022 штатна чисельність Департаменту моніторингу становила 46 працівників, фактична чисельність працівників 15 осіб. Тому відповідач не погодився з твердженням позивача, що вона «керувала департаментом з штатом 46 співробітників». Зазначає, що НСЗУ відповідно до покладених на неї завдань здійснює заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі (але не виключно), заходи з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, установлених порядком використання коштів програми медичних гарантій, умов договорів про медичне обслуговування населення шляхом здійснення моніторингу.

Відповідач зауважив, що після запровадженням воєнного стану законодавцем було введено мораторій на проведення більшості перевірок. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» передбачено припинення проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану. Дозволено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) в окремих сферах.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постанов Кабінету Міністрів України: від 25.04.2018 № 410 «Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій», від 29.12.2021 №1440 «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2022 році» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення надання безперебійної медичної допомоги та захисту життя та здоров`я населення, у зв`язку із наявними форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) наказом НСЗУ від 09.03.2022 № 117 «Про деякі питання проведення моніторингу виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій у період воєнного стану» (далі наказ НСЗУ № 117) зупинено проведення Департаментом моніторингу виконання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, який проводиться шляхом направлення запитів надавачу, що містять перелік документів та/або інформації, які необхідно подати замовнику, здійснення моніторингового візиту та проведення аналізу даних в електронній системі охорони здоров`я та/або інших державних інформаційних системах (реєстрах) (за виключенням проведення аналізу інформації в частині виявлення записів про пацієнтів та медичних працівників, які померли, що проводиться у тому числі в період воєнного стану) до моменту офіційного закінчення воєнного стану на території України.

За виконання завдань, покладених на Департамент моніторингу та посадових обов`язків, визначених у посадовій інструкції, позивач отримувала заробітну плату, яка складалася з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця та премії у разі встановлення.

Крім того позивачу було встановлено стимулюючу виплату надбавку за інтенсивність праці у розмірі 280%.

Отже, твердження позивача про створення стосовно неї керівництвом НСЗУ спеціально умов, за яких подальша трудова діяльність в даному державному органі була неможлива, є хибним та не відповідає дійсності.

Відповідач заперечив щодо твердження позивача стосовно порушення суб`єктом владних повноважень процедури звільнення. Зазначив, що форма повідомлення про скорочення посади не унормована. Єдиною вимогою, яка зазначена у абзаці першому частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу», є обов`язок суб`єкта призначення попереджати державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі. Відповідачем дотримано вимогу про письмову форму попередження (повідомлення) про скорочення посади. Відповідач вважає, що зміст повідомлення, з яким було ознайомлено позивача повністю відповідає частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єктом призначення було запропоновано позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей (абзац другий частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу»).

Відповідач зауважив, що на момент надання пропозиції у відповідача була наявна вакантна посада державної служби відповідної категорії та підкатегорії, що є рівнозначною до посади, яку обіймала позивач, а саме посада завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, то ця посада і була запропонована позивачу, та від якої остання відмовилася. Зазначає, що дана посада в розумінні Закону України «Про державну службу» є рівнозначною як така, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Таким чином, на думку відповідача, порушень вимог законодавства України при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням посади не допущено.

04.07.2023 представником відповідача, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, подано клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник позивача поклався на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, надані судом документи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

11.02.2021 позивача було призначено на посаду директора Департаменту моніторингу за рель татами добору шляхом укладення контракту, на період карантину встановленого Кабінетом Міністрів України в результаті поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідно до наказу №67-к від 11.02.2021.

15.04.2021 припинено дію контракту згідно наказу №245-к від 15.04.2021.

Наказом НСЗУ від 15.04.2021 №262-к «Про призначення ОСОБА_1 », позивача було призначено на посаду директора Департаменту моніторингу Національної служби здоров`я України, з 16.04.2021, як таку, що визначена переможцем конкурсу, зі збереженням 6 (шостого) рангу державного службовця.

Посада, яку обіймала позивач, відноситься до посад державної служби в державних органах категорії «Б» підкатегорії «Б1».

За виконання завдань, покладених на Департамент моніторингу, та посадових обов`язків, визначених у посадовій інструкції, позивач отримувала заробітну плату, яка складалася з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця та премії у разі встановлення. Крім того, ОСОБА_1 було встановлено одну з додаткових стимулюючих виплат надбавку за інтенсивність праці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101 постановлено утворити Національну службу здоров`я України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я. Разом з тим, затверджено Положення про Національну службу здоров`я України.

Наказом голови Національної служби здоров`я України від 27.07.2022 «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2022 рік Національної служби здоров`я України», яка затверджена головою Національної служби здоров`я України від 27.06.2022 та погоджена Міністром охорони здоров`я України від 07.07.2022, крім того затверджено штатний розпис Національної служби здоров`я України, у кількості 1 060 штатних одиниць.

З наказом НСЗУ від 27.07.2022 № 330 «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2022 рік Національної служби здоров`я України» позивач ознайомилась 28.07.2022 в системі електронного документообігу «АСКОД».

07.09.2022 позивач була ознайомлена із повідомленням про скорочення посади директора Департаменту моніторингу та вручено під підпис позивачу та одночасно їй, відповідно до вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону України «про державну службу» запропоновано переведення на рівнозначну вакантну посаду завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Позивач повідомила своє рішення про відмову від зазначеної пропозиції, що підтверджується відповідним записом у повідомленні, засвідчене її власноручним підписом 09.09.2022.

07.09.2022 позивач подала заяву про звільнення із займаної посади 16.09.2022, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи, що відповідачем не дотримано процедури звільнення працівника із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, позивач вважає , що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону №889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Станом на день виникнення спірних правовідносин стаття 87 Закону №889-VIII передбачала таке.

1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

{Пункт 1 частини першої статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019}

1-1) ліквідація державного органу;

{Частину першу статті 87 доповнено пунктом 1-1 згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019}

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

{Пункт 3 частини першої статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019}

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

2. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

4. У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

5. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису апарату Держпродспоживслужби відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» .

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Верховним Судом у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №520/11687/2020, від 30 листопада 2021 №480/4055/20

Насамперед Верховний Суд враховує те, що після внесення змін до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» законодавцем врегульовано процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у тому числі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури.

За цих обставин Верховний Суд наголошує, що з дня набрання чинності вказаними змінами до Закону дія норм законодавства про працю не поширюється на державних службовців у цій частині відносин.

Станом на день виникнення спірних правовідносин стаття 87 Закону №889-VIII передбачала таке.

Відповідно до частини третьої цієї статті Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

На момент звільнення Позивача в Національній службі здоров`я України діяла структура та штатний розпис, введені в дію 27.07.2022 наказом НСЗУ від 27.07.2022 № 330 «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2022 рік Національної служби здоров`я України». Структура НСЗУ 27.06.2022 затверджена Головою НСЗУ Наталією Гусак та 07.07.2022 погоджена Міністром охорони здоров`я ОСОБА_2 .

У структурі НСЗУ було утворено 29 самостійних структурних підрозділів, які б забезпечували виконання функцій та повноважень, спрямованих на досягнення основної мети діяльності НСЗУ, та належні умови її функціонування.

Судом встановлено, що зважаючи на введення в дію структури та штатного розпису Національної служби здоров`я України відповідно до наказу НСЗУ від 27.07.2022 №330 «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2022 рік Національної служби здоров`я України» відповідач 07.09.2022 попередив позивача про наступне звільнення з посади директора Департаменту моніторингу через її скорочення.

Попередження містило пропозицію позивачу вакантної посади завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

07.09.2022 позивач подала заяву про звільнення із займаної посади 16.09.2022, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач повідомила своє рішення про відмову від зазначеної пропозиції, що підтверджується відповідним записом у повідомленні, засвідчене її власноручним підписом 09.09.2022.

Позивач у позовній заяві вказує, що їй повинна була бути запропонована рівнозначна посада, і лише, як виняток, нижча посада. Крім того, позивач вказує у своїй позовній заяві, що їй не надано повний перелік вакантних посад, оскільки були наявні інші вакантні посади.

Щодо наведеного суд зазначає наступне.

Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. № 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 2021 р. № 15) затверджена схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2021 році.

Так, посада директора Департаменту моніторингу, яку позивач займала до звільнення відноситься до підкатегорії Б1 категорії Б.

Посада завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є рівнозначною до посади директораДепартаменту моніторингу, оскільки також віднесена до цієї ж підкатегорії.

Вказане підтверджується положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. № 15, за якими до підкатегорії Б1 категорії Б відносяться такі посади:

- Генеральний директор директорату, директор директорату, директор генерального департаменту, Генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції;

- Керівник департаменту, головного управління, служби;

- Керівник апарату місцевої держадміністрації;

- Керівник самостійного управління, служби;

- Керівник самостійного відділу, служби;

- Завідувач самостійного сектору.

Відповідно до нового штатного розпису НСЗУ - Сектор з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, визначений як самостійний.

Вищезазначене кореспондується з пунктом 1 Положення про Сектор з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків Національної служби здоров`я України, згідно якого Сектор з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є самостійним структурним підрозділом Національної служби здоров`я України.

Окрім цього, у посадовій інструкції завідувача Сектору з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, у графі третій розділу 1 «Загальна інформація» зазначено найменування самостійного структурного підрозділу - Сектор з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Наведене узгоджується з позицію щодо визначення рівнозначності посад зазначає Верховний Суд у постанові від 05.01.2023 у справі № 340/2871/21.

Відповідно до листа НАДС від 02.04.2021 № 2313/13-21 встановлено, що Законом не визначено поняття «нижча посада» та «вища посада». Але НАДС, проаналізувавши норми Закону, надає висновок:

нижчою посадою є посада державної служби, яка належить до нижчої підкатегорії посад державної служби незважаючи на рівень державного органу, а також посада державної служби у державному органі з нижчим рівнем в межах однієї підкатегорії посад державної служби;

вищою посадою є посада державної служби, яка належить до вищої підкатегорії посад державного органу незважаючи на рівень державного органу, а також посада державної служби у державному органі з вищим рівнем в межах однієї підкатегорії посад державної служби.

Отже, відповідно до ст.87 Закону № 889-VIII, відповідач під час попередження запропонував позивачу рівнозначну посаду, яка належнить до однієї підкатегорії посад державної служби Б1 та належність до одного рівня державних органів,проте остання не виявила бажання її зайняти, натомість подалазаяву про звільнення та відмову від запропонованої посади.

З огляду на наведене, суд уважає, що наказ відповідача у спірній частині є таким, що відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий з дотриманням приписів ст.87 Закону № 889-VIII, а тому не підлягає скасуванню судом.

Щодо покликань позивача з приводу відсутності дати та вихідного номера у попередженні про звільнення.

Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Підстави припинення державної служби наведені у частині першій статті 83 Закону України «Про державну службу» №889-VIII.

Зокрема, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є у тому числі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Положення частин другої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» визначають, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом.

Тобто, саме Закон України «Про державну службу» є тим законом, що регулює статус державних службовців, дана позиція відповідає правовому висновку викладеному у пунктах 26 та 27, 42 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі 520/11687/2020.

Отже, відповідно до вимог, яка зазначені у абзаці першому частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу», є обов`язок суб`єкта призначення попереджати державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (абзац перший частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу»).

Тобто, момент перебігу 30 денного строку, встановленого абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», починається з дати ознайомлення позивача з попередженням про його звільнення, у зв`язку із скороченням займаної ним посади. Тобто, покликання позивача з даного приводу є такими, що не знайшли свого підтвердження.

Крім цього, у контексті оцінки решти доводів позовної заяви, звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Решта доводів позивача щодо наведених доказів, ґрунтуються виключно на власному трактуванні відповідних положень законодавства і обставин та не викликають обґрунтованих сумнівів у суду щодо допустимості і достовірності таких доводів, а тому, з огляду на позицію ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, 18.07.2006 , суд не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на решту таких аргументів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Національної служби здоров`я України (код ЄДРПОУ 42032422; адреса: пр-т Степана Бандери, 19, м. Київ, 04073) про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.