КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 754/16389/20

номер провадження: 22-ц/824/582/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Гуля В.В., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року у складі судді Саламон О.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» Міністерства охорони здоров`я України про визнання посади як керівника служби охорони праці, визнання таким, що за своїм посадовим становищем, заробітною платою та за умовами оплати праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб, стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» Міністерства охорони здоров`я України (далі - НДСЛ «Охматдит») про визнання посади як керівника служби охорони праці, визнання таким, що за своїм посадовим становищем, заробітною платою та за умовами оплати праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб, стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позов мотивований тим, що з 10 серпня 2018 року позивач працює в НДСЛ «Охматдит» на посаді техніка-оператора електронного устаткування. З 01 серпня 2019 року його переведено на основну роботу - на посаду інженера з охорони праці, однак його не було ознайомлено із посадовою інструкцією та зі штатним розкладом.

Вказував, що станом на 01 серпня 2020 року була затверджена посадова інструкція попереднього працівника служби охорони праці та будь-якої іншої посадової інструкції, яка б визначала кваліфікаційні вимоги та істотні умови праці інженера з охорони праці, на той час не існувало. Зі змісту п.17 цієї посадової інструкції вбачається, що за своїм посадовим становищем та умовами оплати праці інженер з охорони праці прирівнюється до керівників основних служб.

Зазначав, що основними службами в НДСЛ «Охматдит» є: інженерно-технічний відділ та відділ з експлуатації технічного обладнання. У свою чергу, керівниками таких служб є, зокрема, головний інженер, головний енергетик та головний механік, посадовий оклад яких становить: у 2019 році - 4 683 грн 95 коп., у 2020 році - 5 124 грн 00 коп. Саме за такими посадовими окладами, на думку позивача, має нараховуватись і виплачуватись його заробітна плата за його основною роботою на посаді інженера з охорони праці, а пізніше і на посаді інженера з охорони праці 1-ї категорії, з урахуванням всіх встановлених надбавок і компенсацій.

Зазначав, що одночасно з основною роботою на посаді інженера з охорони праці за усною домовленістю з керівництвом відповідача він погодився з 01 серпня 2019 року по 09 жовтня 2019 року продовжувати працювати і на посаді техніка-оператора електронного устаткування на умовах суміщення професій. При цьому істотні умови праці за професією техніка-оператора визначались обов`язками техніка-оператора за відповідною посадовою інструкцією за чинним графіком змінності, а саме: доба/троє та умовами повного збереження заробітної плати техніка-оператора за фактично відпрацьований час. Під час таких чергувань, за рахунок ущільнення робочого часу, позивач одночасно виконував обов`язки та завдання за основною роботою, зокрема, обов`язки інженера з охорони праці, проте заробітну плату за вказану додаткову роботу жодного разу не отримував.

Вважав, що він фактично з 01 серпня 2019 року виконував обов`язки та завдання не інженера з охорони праці, а керівника відділу охорони праці. З 06 листопада 2019 року його було переведено на посаду інженера з охорони праці 1-ї категорії, однак його не було ознайомлено з посадовою інструкцією. Тому позивач вважає, що, починаючи з 01 серпня 2019 року на нього покладено відповідальність за діяльність служби охорони праці, яка по суті ідентифікується за Національним класифікатором не як інженер з охорони праці, а як начальник відділу (служби) охорони праці з одними й тими ж істотними умовами праці, включаючи умови оплати. Отже, на думку позивача, за період його роботи в НДСЛ «Охматдит» з 01 серпня 2019 року по листопад 2020 року утворилась заборгованість по заробітній платі, яка становить 67 828 грн 68 коп.

З урахуванням наведеного позивач ОСОБА_1 просив:

визнати його посаду як керівника служби охорони праці;

визнати, що з 01 серпня 2019 року він за своїм посадовим становищем, заробітною платою та за умовами оплати праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб;

стягнути з НДСН «Охмадит» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 10 серпня 2018 року по 30 листопада 2020 року у сумі 67 828 грн 00 коп.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посада керівника служби охорони праці не затверджена в існуючому штатному розписі НДСЛ «Охматдит», тому вимога позивача про визнання його посади, як керівника служби охорони праці, є необґрунтованою. Відповідач зазначив, що з 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 отримував заробітну плату відповідно до 11 тарифного розряду, хоча його посаді (інженер 1-ї категорії) відповідає 10 тарифний розряд. Відтак, позивач вже за своїм посадовим становищем, заробітною платою та умовами оплати праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з НДСН «Охмадит» на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 10 серпня 2018 року по 30 листопада 2020 року у сумі 67 828 грн 00 коп., оскільки нарахування та виплата заробітної плати позивачу, як за основним місцем роботи, так і за посадою за сумісництвом, проводилась відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції на підтвердження отримання позивачем заробітної плати за сумісництвом на посаді техніка-оператора електронного устаткування у НДСЛ «Охматдит» помилково послався на наказ від 17 жовтня 2019 року № 308-к, оскільки цей наказ стосується іншої особи. Вказує, що доданими ним до позову роздруківками отримання ним заробітної плати від відповідача підтверджується, що він, перебуваючи на посаді інженера з охорони праці та на посаді інженера з охорони праці 1 категорії, доплат за сумісництвом взагалі не отримував, що відповідачем не спростовано.

Вказує, що у рішенні суду визнано, що керівник та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників та спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Тому позивач вважає, що суд фактично визнав законні підстави організації і функціонування служби охорони праці у відповідача, а тому висновки суду про те, що посада керівника служби охорони праці не затверджена в існуючому штатному розписі лікарні «Охматдит» свідчить про те, що відповідач, як роботодавець порушив закон і не організував належним чином таку службу.

Зазначає, Головне Управління Держпраці за його зверненням провело перевірку у відповідача та згідно з приписом від 28 жовтня 2020 року №5.5/3182/344 зазначило, що керівник та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою не прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб, у зв`язку з цим відповідач мав усунути зазначені порушення, мав внести виправлення в штатному розкладі. Проте суд не звернув уваги на дані обставини, про які позивач зазначив у своїх поясненнях, та не надав оцінку цьому доказу.

Зазначає, що стверджуючи про те, що позивач підпорядкований головному лікарю, суд першої інстанції не зазначив, чому відхилив штатний розпис, згідно з яким він був підпорядкований керівнику інженерно-технічного відділу.

Також стверджує, що обґрунтовуючи своє рішення тим, що за своїм посадовим становищем, заробітною платою та за умовами оплати праці його прирівняно до керівників основних виробничо-технічних служб, суд першої інстанції послався на наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519, який є підзаконним нормативно-правовим актом, що не відповідає вимогам ст.19 Конституції України та ст.15 Закону України «Про охорону праці».

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення 07 листопада 2023 року судової повістки на вказану ним електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка того ж дня була доставлена, що підтверджується звітом про підтвердження отримання адресатом вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Причини неявки позивач суду не повідомив.

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

За таких обставин позивач ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку позивача такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її необгрунтованою, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено, що НДСЛ «Охматдит» є державною установою, що підпорядковується безпосередньо Міністерству охорони здоров`я України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу НДСЛ «Охмадтит» від 09 серпня 2018 року № 238-к позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду техніка-оператора електронного устаткування відділу експлуатації технічного обладнання з 10 серпня 2018 року, з терміном випробування один місяць.

Наказом від 31 липня 2019 року №229-к ОСОБА_1 переведено з посади техніка-оператора електронного устаткування відділу експлуатації технічного обладнання з 01 серпня 2019 року на посаду інженера з охорони праці.

Відповідно до наказу від 06 листопада 2019 року № 330-к ОСОБА_1 переведено з 06 листопада 2019 року з посади інженера охорони праці на посаду інженера з охорони праці 1-ї категорії.

З 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року ОСОБА_1 працював у НДСЛ «Охмадит» за сумісництвом на посаді інженера з охорони праці 1-ї категорії з оплатою 0,5 ставки згідно з наказом від 28 грудня 2019 року № 386-к.

З 01 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року продовжено дію наказу від 28 грудня 2019 року № 386-к про роботу ОСОБА_1 за сумісництвом на посаді інженера з охорони праці 1-ї категорії з оплатою 0,5 ставки згідно із наказом від 01 квітня 2020 року № 92-к на підставі розпорядження головного лікаря.

З 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року продовжено дію наказу від 28 грудня 2019 року № 386-к про роботу ОСОБА_1 за сумісництвом на посаді інженера з охорони праці 1-ї категорії з оплатою 0,5 ставки згідно із наказом від 01 липня 2020 року № 182-к на підставі розпорядження головного лікаря.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ч.1 ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Порядок створення та функціонування служби охорони праці визначається на підставі Закону України «Про охорону праці» та Типового положенням про службу охорони праці, затвердженого наказом Держнагляду охорони праці України від 15 листопада 2004 року №255, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2004 року за № 1526/10125.

На основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці та інших факторів роботодавець розробляє і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства (пункт 1.2 Типового положення).

Відповідно до вказаного Типового положення, служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Також, на підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право: видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов`язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці; зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров`ю працюючих; надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб. В залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Служба охорони праці комплектується спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Покладення таких обов`язків потрібно закріпити наказом або відобразити в посадовій інструкції уповноваженої особи. Робота служби охорони праці підприємства має здійснюватись відповідно до плану роботи.

У відповідності до Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов`язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання.

Установивши, що посада керівника служби охорони праці в штатному розписі НДСЛ «Охматдит» не існує та не затверджена, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання його посади, як керівника служби охорони праці, є необгрунтованою та, відповідно, задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом від 06 листопада 2019 року № 330-к ОСОБА_1 переведено з 06 листопада 2019 року з посади інженера охорони праці на посаду інженера з охорони праці 1-ї категорії та того ж дня його ознайомлено з посадовою інструкцією, що було засвідчено ним своїм підписом.

З наданої позивачем суду першої інстанції посадової інструкції інженера з охорони праці 1 категорії від 06 листопада 2019 року вбачається, що позивачу було повідомлено всі істотні умови праці, кваліфікаційні вимоги до посади, підпорядкування в структурі, штатна чисельність спеціалістів з охорони праці, завдання і обов`язки спеціаліста з охорони праці та умови оплати праці саме в день прийняття на посаду. Згідно штатного розпису оклад інженера з охорони праці 1-ї категорії становить 3 447 грн 00 коп., надбавки - 1 034 грн 10 коп. та доплати - 362 грн 85 коп.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 у 2019 році за домовленістю з керівництвом лікарні працював за сумісництвом та виконував посадові обов`язки техніка - оператора електронного устаткування відділу експлуатації електронного обладнання з оплатою 0,5 ставки посадового окладу техніка-оператора електронного устаткування.

Відповідно до акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КВ 5.5/411/57/АВ від 22 жовтня 2020 року, складеного Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного Управління Держпраці у Київській області Куліш Н.І., перевірено справу ОСОБА_1 та встановлено, що згідно розрахункових листів за період з 2019 по 2020 роки включно нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 в НДСЛ «Охмадит» проводиться згідно чинного законодавства. На підтвердження виплат відповідачем надано виписки про нарахування та виплату заробітної плати за основним місцем роботи та роботи за сумісництвом.

Положеннями ч.1 ст.8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Згідно зі ст.13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

КЗпП України передбачено такі форми організації праці як сумісництво та суміщення професій (посад), а також врегульовано порядок оплати такої праці (ст.ст.102-1, 105 КЗпП України).

Статтею 102-1 КЗпП України передбачено, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Сумісництво - це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві.

На сумісника поширюються всі гарантії працівника згідно із законодавством про працю.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 607/13528/18 (провадження № 61-12081св19) вказано, що робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом. Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, встановивши наведені вище обставини, які свідчать про те, що у НДСЛ «Охмадит» відсутня посада керівника служби охорони праці та за період з 2019 по 2020 роки включно нарахування і виплата заробітної плати ОСОБА_1 в НДСЛ «Охмадит» проводилась згідно чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх безпідставністю.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції на підтвердження отримання позивачем заробітної плати за сумісництвом на посаді техніка-оператора електронного устаткування у НДСЛ «Охматдит» помилково послався на наказ від 17 жовтня 2019 року № 308-к, так як цей наказ стосується іншої особи, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки ці доводи не спростовують встановлених судом обставин того, що ОСОБА_1 у 2019 році за домовленістю з керівництвом лікарні працював за сумісництвом та виконував посадові обов`язки техніка - оператора електронного устаткування відділу експлуатації електронного обладнання з оплатою 0,5 ставки посадового окладу техніка-оператора електронного устаткування, що не заперечувалось сторонами у суді першої інстанції.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи представник НДСЛ «Охмадит» - Данілова О.Л. пояснила, що відповідно до наказу НДСЛ «Охматдит» від 29 грудня 2018 року №395-к дозволено роботу за сумісництвом з 02 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, зокрема, ОСОБА_1 - техніку - оператору електронного устаткування з оплатою 0,5 ставки посадового окладу техніка - оператора електронного устаткування.

Вказані обставини позивачем у встановленому законом порядку не спростовані.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що доданими позивачем до позову роздруківками отримання ним заробітної плати від відповідача підтверджується, що він, перебуваючи на посаді інженера з охорони праці та на посаді інженера з охорони праці 1 категорії, доплат за сумісництвом взагалі не отримував, є необгрунтованими.

Як зазначалось вище, відповідно до акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КВ 5.5/411/57/АВ від 22 жовтня 2020 року, складеного Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного Управління Держпраці у Київській області Куліш Н.І., перевірено справу ОСОБА_1 та встановлено, що згідно розрахункових листів за період з 2019 по 2020 роки включно нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 в НДСЛ «Охмадит» проводиться згідно чинного законодавства. На підтвердження виплат відповідачем надано виписки про нарахування та виплату заробітної плати за основним місцем роботи та роботи за сумісництвом.

Крім того, у суді апеляційної інстанції представник НДСЛ «Охмадит» - Данілова О.Л. на підтвердження нарахування і виплати відповідачем позивачу заробітної плати надала суду довідки НДСЛ «Охмадит» від 22 січня 2024 року, якими підтверджується нарахування і виплати позивачу заробітної плати як за основною посадою, так і за посадою за сумісництвом, за періоди: з 01 серпня 2018 року по 31 грудня 2018 року; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року; з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що НДСЛ «Охматдит» порушено вимоги трудового законодавства, у зв`язку з незатвердженням штатного розпису керівника служби охорони праці, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Згідно з ч.3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до ч.2 ст.65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Отже, чинним законодавством не передбачено оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою частиною права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17), від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18 (провадження № 61-17296св19).

З наведених підстав також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано припис Головного управління Держпраці у Київській області від 28 жовтня 2020 року №5.5/3182/344 щодо усунення порушення вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що обґрунтовуючи оскаржуване рішення тим, що за своїм посадовим становищем, заробітною платою та за умовами оплати праці позивача прирівняно до керівників основних виробничо-технічних служб, суд першої інстанції послався на наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519, який є підзаконним нормативно-правовим актом, що не відповідає вимогам ст.19 Конституції України та ст.15 Закону України «Про охорону праці», апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів того, цей наказ визнаний в установленому законом порядку неконституційним.

Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: