ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10490/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"

на постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 (головуючий - Михальська Ю.Б., судді - Скрипка І.М., Тищенко А.І.), рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 (суддя Гулевець О.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метакон."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Леонтьєва Гліба Олеговича,

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

(за участю представників: позивача - Гапоненко Р.І.; відповідача - Сімонова Є.О.)

Вступ

1. Сторонами цього спору є Товариство з обмеженою відповідальністю "Метакон." (далі -ТОВ «Метакон», позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі - ТОВ «ОТП Лізинг», відповідач).

2. Позивач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу, за яким відповідач передав в користування позивачу автомобіль Peugeout 508.

3. Спір виник внаслідок того, що Відповідач спочатку надіслав Позивачу повідомлення про дострокове розірвання договору лізингу, яке той не отримав. Майже одразу після цього Відповідач надіслав Позивачу друге повідомлення, яке той отримав, і в якому вже не йшлося про розірвання, а було запропоновано погасити заборгованість у строк до 25.07.2022. Саме в цей день позивач повністю сплатив борг.

4. Однак відповідач до сплину встановленого ним самим строку для погашення боргу звернувся до нотаріуса, який 15.07.2022 вчинив виконавчий напис про примусове вилучення автомобіля.

5. Узагальнено позиція відповідача полягає в тому, що він скористався правом дострокового розірвання договору лізингу, при цьому не має значення, чи отримав Позивач таке повідомлення, а отже у Відповідача виникло беззаперечне право на примусове вилучення предмета лізингу. Друге повідомлення тлумачиться відповідачем лише як нагадування про необхідність сплатити борг.

6. У заявленому позові позивач вважає, що виконавчий напис вчинений нотаріусом незаконно, оскільки вимоги відповідача не були безспірними.

7. Суди обох інстанцій погодились з доводами позивача, констатували недобросовісність дій відповідача та незаконність виконавчого напису з огляду на ненадання відповідачем нотаріусу всього переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку.

8. Верховний Суд за наслідками касаційного перегляду має дати відповідь на питання, чи набув відповідач право на примусове вилучення предмета лізингу станом на момент вчинення виконавчого напису, виходячи з обставин цього конкретного спору. Відповідь на це питання негативна, Верховний Суд погоджується з мотивами судів попередніх інстанцій, обґрунтування чого будуть наведені нижче.

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

9. 13.07.2020 між ТОВ «ОТП Лізинг» (лізингодавець) та ТОВ «Метакон» (лізингоодрежувач) укладений договір фінансового лізингу №7006-AR-FL (далі - Договір за умовами якого лізингодавець зобов`язується передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування автомобіль марки Реugeot 508, вживаний, загальною вартістю 405 572,96 грн (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

10. Відповідно до погодженого сторонами графіку сплати лізингоодержувач зобов`язався сплачувати лізингові платежі до 25.07.2023 у загальному розмірі 491 356,55 грн.

11. За умовами Договору:

- у випадку виникнення будь-якої події невиконання зобов`язань, передбаченої в пунктах 7.1.1., 7.1.9. Договору, лізингодавець має право на свій власний розсуд, зокрема: розірвати договір та вимагати погашення всієї заборгованості по будь-яким платежам за договором та повернення предмета лізингу; вилучити предмет лізингу у порядку, передбаченому договором та/або законодавством України, в тому числі і на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 7.2);

- у випадку вилучення предмета лізингу лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі. Лізингоодержувач зобов`язаний за свій рахунок у строк, що не перевищує 10 робочих днів з моменту отримання лізингоодержувачем відповідної вимоги, повернути предмет лізингу лізингодавцю (пункт 7.3);

- якщо лізингоодержувач протягом 10 робочих днів з моменту отримання від лізингодавця письмового повідомлення про вилучення предмета лізингу усуне порушення, визначені пунктом 7.1 цього договору, то лізингоодержувач має право на: а) викуп предмета оренди на умовах, погоджених з лізингодавцем, б) продовження користування предметом лізингу на умовах цього договору за умови сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків (пункт 7.5).

12. 17.06.2022 відповідач надіслав позивачу повідомлення про розірвання Договору з 27.06.2022 та вимогою повернення предмета лізингу протягом десяти робочих днів з дня розірвання Договору у зв`язку з невиконанням позивачем зобов`язань щодо сплати лізингових платежів станом на 16.06.2022 в сумі 67 540,59 грн. Вказаний лист не був вручений позивачу та повернувся відповідачу 06.07.2022 з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

13. У подальшому відповідач листом від 07.07.2022 № 451 повідомив позивача про наявність станом на 07.07.2022 заборгованості за Договором у сумі 94 171,48 грн та вимагав виконати свої зобов`язання у порядку, встановленому Договором та законодавством.

14. Також відповідач направив позивачу рахунок від 12.07.2022 №36953 на оплату забогованості за Договором у сумі 107 076,32 грн у строк до 25.07.2022.

15. На підставі вказаного рахунку позивач за платіжним дорученням від 25.07.2022 № 1741 сплатив 94 171,48 грн лізингових платежів.

16. Однак 14.07.2022 відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису та зобов`язання позивача повернути предмет лізингу. У заяві зазначив, що ТОВ «Метакон» станом на 14.07.2022 не погасило прострочену заборгованість в сумі 67 540,59 грн. До заяви відповідач додав: (1) Договір та розрахунок заборгованості, оригінал повідомлення від 16.06.2022 №52/06/ю про розірвання Договору з доказами його направлення, рахунки №65903 від 25.12.2021, №2620 від 25.01.2022, №9844 від 10.02.2022, №14403 від 11.03.2022, №21303 від 12.04.2022.

17. 15.07.2022 нотаріус вчинив виконавчий напис за № 356 про вилучення та повернення від ТОВ «Метакон» на користь ТОВ «ОТП Лізинг» предмета лізингу за прострочену заборгованість за Договором станом на 14.07.2022 (за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року) в сумі 67 540,59 грн (далі - виконавчий напис).

18. На підставі вказаного виконавчого напису приватний виконавець постановою від 03.08.2022 відкрив виконавче провадження №69555564 та 04.08.2022 склав акт про вилучення та передачу майна стягувачу.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

19. ТОВ «Метакон» звернулось до суду з позовом до ТОВ «ОТП Лізинг» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

20. Позов мотивований тим, що в порушення умов Договору відповідач не повідомив позивача про прийняття рішення про вилучення предмета лізингу, чим позбавив останнього можливості скористався правами, визначеними у пункті 7.5. Договору. У свою чергу нотаріус не переконався у тому, чи розірвано лізингодавцем Договір, чи повідомлено позивача про вилучення предмета лізингу та чи закінчився строк на усунення ним порушення умов Договору. У зв`язку з чим виконавчий напис вчинений з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

21. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, позов задоволений. Визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

22. Суди попередніх інстанцій констатували, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог законодавства, оскільки на момент звернення ТОВ «ОТП Лізинг» із заявою про вчинення виконавчого напису заборгованість позивача за Договором не була безспірною у зв`язку з суперечливою поведінкою відповідача (направлення позивачу спочатку повідомлення про розірвання Договору, а потім виставлення рахунків на оплату за чинним Договором), а також у зв`язку з ненадання відповідачем нотаріусу всього переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

23. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, задоволено заяву позивача, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 45 000 грн.

24. Суди встановили, що заявлені витрати належним чином підтверджені, обґрунтовані та пропорційні до предмета спору, враховуючи рівень складності справи та обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу адвокатом. Суди також констатували відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційні скарги

25. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо вирішення спору по суті, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

26. Також відповідач звернувся з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій щодо розподілу судових витрат, які просить скасувати з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, судові витрати покласти на позивача.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги на судові рішення щодо суті спору

27. Суди неправильно застосували статті 1, 7, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», статті 3, 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, Верховного Суду у постанові від 16.02.2022 у справі №910/11472/20. Суди не врахували, що на момент направлення відповідачем повідомлення від 07.07.2022 про погашення заборгованості Договір вже був розірваний на вимогу відповідача, а отже вказане повідомлення мало суто інформативний характер, є наслідком реалізації лізингодавцем свого права вимагати погашення заборгованості і не свідчить про суперечливу поведінку останнього.

28. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 39, 50, 87, 88 97 Закону України «Про нотаріат», пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 у подібних правовідносинах, а саме щодо повернення предмета лізингу в безспірному порядку. На переконання відповідача, при зверненні до нотаріуса ним було надано увесь встановлений законодавством перелік документів у підтвердження безспірності заявленої суми заборгованості позивача. Проте, суди попередній інстанцій взагалі не надали оцінку вказаним обставинам та застосували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 207/1587/16, від 25.10.2022 у справі № 910/7013/20, які не є висновками у подібних правовідносинах, а якщо припустити зворотне, то від них потрібно відступити.

Узагальнені доводи касаційної скарги на судові рішення щодо судових витрат

29. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 30 Закону України «Про адвокатуру», статті 123, 126 ГПК України, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду у постановах 16.03.2023 у справі №927/153/22, 03.10.2023 у справі № 910/16592/21 щодо критеріїв розподілу судових витрат. Відповідач вважає, що зазначені позивачем судові витрати є неспівмірними, завищеними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Так, позивач не надав доказів проведення розрахунків за надані послуги, а з наданого позивачем детального опису взагалі неможливо встановити обсяг послуг адвоката.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

30. Письмові пояснення позивача на касаційну скаргу (подані до суду 17.01.2024), які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, залишаються судом без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України, як такі, що подані після закінчення строку, встановленого Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 04.12.2023.

Позиція Верховного Суду

Відповідь на ключове питання спору, оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій у цьому контексті

31. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами відповідач у правовідносинах з позивачем вчинив ряд взаємовиключних дій: спочатку повідомив позивача про відмову від Договору у зв`язку з несплатою лізингових платежів, однак після цього звернувся до позивача з вимогою про погашення заборгованості за чинним Договором та надіслав рахунок на оплату боргу зі строком виконання до 25.07.2022.

33. Відповідач звернувся до нотаріуса з метою примусового вилучення предмета лізингу 14.07.2022, тобто до закінчення встановленого ним самим строку погашення заборгованості з лізингових платежів.

34. При цьому 25.07.2022, тобто у строк встановлений відповідачем, заборгованість у сумі 94 171,48 грн (що включала лізингові платежі за червень 2022 року) була сплачена позивачем.

35. Верховний Суд неодноразово наголошував, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

36. Проаналізувавши поведінку відповідача у спірних правовідносинах, який спочатку вчинив дії з розірвання Договору; потім вимагав від позивача сплати заборгованості стверджуючи про чинність Договору; встановив строк для погашення боргу, до закінчення якого реалізував свої право на примусове вилучення предмета лізингу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали дії відповідача недобросовісними і такими, що мають ознаки зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).

37. У цьому контексті суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що позивач, покладаючись на зміст листа відповідача від 07.07.2022 № 451 та сплачуючи лізингові платежі у встановлений строк, обґрунтовано розраховував, що Договір є чинним та правовідносини сторін будуть продовжені.

38. Верховний Суд відхиляє недоречні посилання скаржника на неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до цитування відповідачем окремих абзаців тексту вказаного судового рішення щодо змісту доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), без зазначення того, у чому полягає помилка судів у застосуванні пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

39. Щодо безпосередньо дій нотаріуса при вчиненні виконавчого напису, то згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

40. Відповідно до пункту 3.5. глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок), при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172 (далі - Перелік).

41. Пунктом 8 Переліку встановлено, що для одержання виконавчого напису за договором лізингу, який передбачає у безспірному порядку повернення об`єкта лізингу, подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

42. За встановленими судами обставинами підставою для вчинення виконавчого напису була заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року в сумі 67 540,59 грн. Проте відповідач, звертаючись 14.07.2022 з заявою про вчинення виконавчого напису, не надав нотаріусу направлені позивачу до моменту такого звернення лист від 07.07.2021 №451 та рахунок від 12.07.2022 №36953 на оплату коштів у сумі 107 076,32 грн у строк до 25.07.2022.

43. З огляду на наведене законним та обґрунтованим є висновок судів про невідповідність дій нотаріуса приписам статті 88 Закону України «Про нотаріат», пункту 3.5. глави 16 розділу ІІ Порядку внаслідок вчинення виконавчого напису за відсутності вичерпного переліку документів у підтвердження безспірності заборгованості позивача, а саме копії рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

44. Заперечуючи такі висновки судів, скаржник суто декларативно посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 39, 50, 87, 88, 97 Закону України «Про нотаріат», пункту 8 Переліку.

45. По суті скаржник в цій частині касаційної скарги лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються необґрунтованими. Отже, скаржник не навів належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, в розумінні положень цієї норми.

46. Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 16.02.2022 у справі №910/11472/20, які стосуються застосування статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо дотримання лізингодавцем процедури повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору лізингу. Дотримання відповідачем такої процедури ні позивачем, ні судами не заперечувалось та не було предметом спору у межах даної справи. Навпаки суди встановили, що така процедура відповідачем була дотримана, однак це жодним чином не спростовує наведених вище висновків судів про незаконність вчинення виконавчого напису та недобросовісність дій відповідача.

47. Отже, зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли своє підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

48. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, то з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

49. Натомість скаржник у цій частині касаційної скарги лише посилається на безпідставність врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в постановах від 19.09.2018 у справі №207/1587/16, від 25.10.2022 у справі № 910/7013/20, проте не наводить жодного обґрунтування визначеної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу

50. На підтвердження заявлених витрат на правову допомогу у розмірі 45 00 грн у встановленому ГПК порядку та строки позивач надав, а суди попередніх інстанцій дослідили: договір про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2022 №03-6, укладений позивачем з Адвокатським бюро «Гапоненко і партнери», та додаткові угоди до нього; акт надання послуг від 17.05.2023 № 17 та детальний опис наданих послуг; договір про співробітництво від 05.12.2022 №1, укладений між Адвокатським бюро «Гапоненко Роман і партнери» та Адвокатським об`єднанням «Гапоненко Роман і партнери»; копії ордерів на надання правничої допомоги адвоката Гапоненка Р. І. та адвоката Безроди Р. С.

51. Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

52. За усталеними висновками Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

53. Частиною 5 статті 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

54. При цьому згідно з частиною 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

55. Суди попередніх інстанцій констатували, що доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність та/або нерозумність та/або нереальність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвокатів до цієї справи відповідач не надав.

56. У свою чергу судами встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, погоджений сторонами у фіксованому розмірі, належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору, враховуючи рівень складності справи та обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу.

57. При цьому Верховний Суд звертає увагу скаржника на своїх усталених висновках про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

58. Верховний Суд також зазначає, що аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних постанові та додатковому рішенні, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених скаржником справах, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами у справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

59. Так, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

60. Однак у зазначених скаржником постановах Верховного Суду у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України, статті 30 Закону України «Про адвокатуру», а лише наголошується на необхідності суду при вирішенні питання виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу в разі доведення неспівмірності витрат стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

61. На підставі зазначеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належно дослідили обставини справи, наявні докази та правильно застосували норми матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

62. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

63. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження, касаційні скарги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Водночас прийняті у справі рішення і постанови відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Розподіл судових витрат

64. Судовий збір за подання касаційної скарги на судові рішення по суті спору у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" залишити без задоволення.

2. Постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у справі №910/10490/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.