ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2023Справа № 910/8825/23

Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Пак Київ" (04073, місто Київ, вулиця Куренівська, будинок 18)доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" (01133, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 8) пророзірвання договору та припинення зобов`язання за договоромПредставники сторін:від позивачаРоманенко О.Д. від відповідача Шевчук Д.І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Пак Київ" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" про розірвання договору купівлі-продажу № 159 від 16.05.2019 та припинити зобов`язання за договором купівлі-продажу № 159 від 16.05.2019.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір купівлі-продажу № 159 від 16.05.2019 має бути розірваний у зв`язку з істотною зміною обставин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8825/23, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.07.2023.

05.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 17.07.2023, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 07.08.2023.

19.07.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

28.07.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповідь на відзив.

02.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 07.08.2023, керуючись пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.09.2023.

25.09.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про повернення у підготовче провадження, про долучення доказів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні 25.09.2023, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 16.10.2023.

02.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи

09.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

У судове засідання 16.10.2023 з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті справи.

Представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких у повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечив проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити в позові у повному обсязі.

У судовому засіданні 16.10.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" (продавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Пак Київ" (покупець за договором, позивач у справі) уклали договір купівлі-продажу №159 (далі - договір) відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити на умовах даного договору продукцію (товар) у кількості, асортименті та за цінами, що визначені у накладних на товар, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору видаткова накладна, яка підписана уповноваженими представниками сторін, є узгодженим асортиментом товару, щодо його кількості та ціни і прирівнюється до специфікації і є невід`ємним додатком до даного договору.

Право власності на товар, що постачається за цим договором, переходить від продавця до покупця у момент передання товару, що підтверджується підписом покупця у видатковій накладній (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пункту 6.1 договору приймання товару покупцем здійснюється за кількістю згідно з видатковою накладною, за якістю - відповідно до сертифікату якості виробника та/або встановлених стандартів/технічних умов на даний вид товару.

За умовами пунктів 5.2-5.4 договору оплата за відвантажений товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 21 календарного дня з моменту передачі товару. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця. Умови оплати можуть буди змінені за погодженням сторін, при цьому сторони вносять відповідні зміни до п. 5.2 даною договору. Зміна сторонами умов оплати після підписання даного договору в межах строку його дії проводиться за їх погодженням на підставі додаткової угоди до договору, що є його невід`ємною частиною.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 16.05.2020, але в будь-якому разі до повного належного його виконання сторонами. У разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, строк дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний рік (пункти 10.1, 10.2 договору).

Згідно з пунктом 10.3 договору зміни до цього договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді або у чинному законодавстві.

Відповідно до пункту 10.4 договору якщо інше не передбачено цим договором або правом, що застосовується до цього договору, договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.

Пунктом 10.5 договору сторони визначили, що цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді або чинному законодавстві.

В обґрунтування заявлених позовних вимог про дострокове розірвання договору купівлі-продажу № 159 від 16.05.2019 позивач стверджує, що у зв`язку з істотною зміною обставин, якими на думку позивача є ведення воєнного стану в Україні у зв`язку зі збройною агресією рф, встановлення заборони на господарську діяльність у взаємодії, зокрема, з юридичними особами пов`язаними з державою-агресором та на виконання, у тому числі в примусовому порядку грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є, юридичні особи, пов`язані з державою-агресором та встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 мораторій на виконання грошових та інших зобов`язань, відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з частиною першою статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 910/13557/21.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (пункт 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Згідно з частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зі змісту вказаної статті слідує, що розірвання договору в порядку, передбаченому частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, можливо лише за наявності усіх чотирьох умов визначених вказаною нормою. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Пак Київ" вважає, що істотною зміною обставин є введення мораторію на виконання зобов`язань перед юридичними особами пов`язаними з державою агресором, яке відбулось після повномасштабної військової агресії проти України.

Підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" встановлено, що для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації…

Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" є регіональним представництвом російської компанії ООО "Холдинг Протэк" та контролюється його власниками. В матеріалах справи містяться електронні докази в паперовому вигляді - скрін-шоти офіційної сторінки сайту в мережі Інтернет російської компанії "ООО "Холдинг Протэк" за посиланням www.protekqroup.com. На сторінці "Історія" зазначено про відкриття дилерського відділу компанії "Протек" у м. Києві, Україна, в 2012 році. В розділі "Регіональні представництва" зазначається, що в місті Києві існує представництво з контактним телефоном ( НОМЕР_1 ) та електронною адресою (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідача.

Посилаючись на наведені вище факти відкриття компанії відповідача в Україні як регіонального представництва за посередництва російської компанії "Протек", купівлі товарів виключно в росії, позивач зазначає, що ООО "Холдинг Протэк" здійснює непрямий вирішальний вплив шляхом права отримання доходів від діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна", вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна", а отже є кінцевим бенефіціарним власником позивача, незважаючи на те, що в ЄДР кінцевим бенефіціарним власником зазначена фізична особа - громадянка України ОСОБА_1 , яка є лише номінальним власником позивача в розумінні Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Відповідно до пункту 30 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Наявний у матеріалах справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить, що єдиним засновником (учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" є ОСОБА_1 , яка є також кінцевим бенефіціарним власником (контролером), у т.ч. особою, через яку здійснюється опосередкований вплив на юридичну особу, та керівником юридичної особи.

У матеріалах справи відсутні відомості, які підтверджували би твердження позивача про те, що ОСОБА_1 є лише номінальним власником позивача в розумінні Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" є російська компанія ООО "Холдинг Протэк".

Крім того, Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" визначає, що кінцевим бенефіціарним власником - може бути лише фізична особа.

Встановлені вище відомості Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" спростовують наведені вище твердження позивача, оскільки ОСОБА_1 є не тільки засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна", а і його бенефіціарним власником та керівником.

В умовах відсічі збройній агресії Російської Федерації проти України та в ході ведення відповідних бойових дій з причин, пов`язаних з вищими державними інтересами, а саме з метою мобілізації фінансових ресурсів держави для забезпечення незалежності та національної безпеки України, усунення гуманітарної кризи, викликаної війною, усунення/мінімізації інших наслідків війни, включаючи здійснення репарацій, а також для відмови Російській Федерації у доступі до економічних ресурсів, які потенційно можуть бути використані для підтримання ведення війни, відповідно до ст. 3 Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" Рада національної безпеки і оборони України прийняла Рішення від 11.05.2022 "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів".

Однак позивач не надав доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна" підпадає під надане Законом України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" визначення резидента. Так, згідно з названим Законом резиденти - юридичні особи (їх філії, представництва), що здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України на території України, засновником (учасником, акціонером) або бенефіціаром яких прямо або опосередковано є Російська Федерація та/або у яких Російська Федерація прямо або опосередковано чи юридичні особи, засновником (учасником, акціонером) або бенефіціаром яких є Російська Федерація та/або у яких Російська Федерація прямо або опосередковано має частку у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, інше членство (участь у будь-якій формі) у юридичній особі. Не надано доказів і того, що грошові кошти, які позивач вимагає стяягнути з відповідача за поставлений товар, підпадають під наведене в згаданому Законі визначення об`єкта права власності Російської Федерації та її резидентів (рухоме і нерухоме майно, кошти, вклади у банках, цінні папери, корпоративні права, інше майно (активи), що знаходяться (зареєстровані) на території України та безпосередньо або через афілійованих осіб належать Російській Федерації та її резидентам).

При цьому принципи, підстави та порядок примусового вилучення відповідного майна також врегульовані Законом.

Позивач не надав належних і допустимих доказів і того, що на відповідача на законних підставах накладені відповідні санкції згідно із Законом України "Про санкції".

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини не свідчать про істотну зміну обставин після укладення спірного договору, а також позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для розірвання спірного договору з підстав, заявлених у позовній заяві, у зв`язку з чим вимоги позивача про розірвання договору купівлі-продажу № 159 від 16.05.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Пак Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Протек-Україна", визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За статтею 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Разом із цим, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення позивачем всіх можливих дій для вжиття заходів, необхідних для належного виконання ним зобов`язання, а відтак відсутні підстави для припинення зобов`язання за статтею 607 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "Альфа Пак Київ" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний тест рішення складено: 05.02.2024

Суддя Н.Плотницька