Справа № 359/8441/22

Провадження № 2/359/185/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Мамирбаєва Є.В., представника відповідача - Лосінець Д.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову : тимчасово виконуючий обов`язки голови Бориспільської міської ради Горкун Віталій Володимирович, Бориспільська міська рада, секретар Бориспільської міської ради Байчас Владислав Михайлович як виконуючий обов`язки голови Бориспільської міської ради про визнання протиправним та скасування розпоряд-ження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

11 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просила : визнати протиправним та скасувати розпорядження Бориспільського міського голови від 14 жовтня 2022 року за № 257-с «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді державного реєстра-тора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Бориспільської міської ради; стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 жовтня 2022 року по дату ухвалення судового рішення, а також моральну шкоду в розмірі 90 000 грн. 00 коп. та судові витрати.

Вимоги обгрунтовано тим, що позивач працювала в виконавчому комітеті Бориспільської міської ради на різних посадах, остання з яких державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету Бориспільської міської ради. 14 жовтня 2022 року розпорядженням Бориспільського міського голови за № 257-с ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення незаконним виходячи з наступного.

05 жовтня 2022 року лікарсько-консультативною комісією комунального некомерційного підприємства «Бориспільський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Бориспільської міської ради» (далі по тексту - ЛКК) видано довідку за № 29/2 про потребу дитини позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у домашньому догляді, як такій, що перебуває на диспансерному обліку з 27 лютого 2020 року. Цього ж дня позивач звернулася до Бориспільського міського голови з заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку, починаючи з 06 жовтня 2022 року до 06 квітня 2023 року. Однак у прийнятті заяви було відмовлено, у зв`язку з чим заяву з доданою до неї довідкою ЛКК було направлено роботодавцю рекомендованим листом за № 0830106493408, яке згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вручено адресату 06 жовтня 2022 року об 09 год. 39 хв. (за довіреністю - Гриценко).

Позивач вважала, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду (п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки»), а тому, після отримання роботодавцем її заяви, була переконана, що таку відпустку їй мають надати. Окрім того, у період з 06 по 10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Натомість, 17 жовтня 2022 року позивач засобами пошти отримала оскаржуване розпоряд-женням Бориспільського міського голови за № 257-ОС від 14 жовтня 2022 року, відповідно якого ОСОБА_1 , було звільнено з 14 жовтня 2022 року з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету міської ради, у зв`язку з прогулом без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Підставою для ухвалення такого розпорядження вказано : службові записки начальника відділу держав-ної реєстрації та акти про відсутність на робочому місці за 11- 13 жовтня 2022 року.

Крім того, 18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку було отримано вимогу про надання пояснень щодо причин її відсутності на робочому місці, тобто вже після її звільнення.

Листом Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 14 жовтня 2022 року, який отримано позивачем також після звільнення, їй було повідомлено, що у довідці ЛКК зазначено відомості про дитину, які не відповідають відомостям, зазначеним у свідоцтві про народження, оскільки вказано по батькові дитину « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_3 », у зв`язку з чим було відмовлено у наданні відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Відтак, з формальних підстав позивачу не було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку та, як наслідок, незаконно звільнено за прогул навіть без отримання пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.

Зважаючи на вказане, ОСОБА_1 просила позов задовольнити та відновити її порушені трудові права.

Ухвалою суду від 07 грудня 2022 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом і повідомленням. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

26 грудня 2022 року Виконавчий комітет Бориспільської міської ради подав відзив на позов, яким просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження протиправності чи незаконності оскаржуваного розпорядження про звільнення, службових записок начальника відділу державної реєстрації про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та актів про її відсутність.

Щодня, з 11 по 13 жовтня 2022 року, представниками роботодавця було зафіксовано відсутність позивача без поважних причин на робочому місці протягом трьох годин, що є достатньою підставою для видачі оскаржуваного розпорядження.

В свою чергу представник відповідача підтвердив отримання виконавчим комітетом Бориспільської міської ради 06 жовтня 2022 року заяви позивача з додатками про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку з 06 жовтня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Звернено також увагу на те, що в період з 06 по 10 жовтня 2022 року позивач перебувала на лікарняному, а тому Виконавчий комітет Бориспільської міської ради не мав права надавати ОСОБА_1 відпустки у цей період. Про вказане листом від 11 жовтня 2022 року повідомлено позивача.

Подальшим дослідженням довідки ЛКК № 29/2 від 05 жовтня 2022 року було встановлено, що довідка видана на іншу особу, а саме - зазначено відомості про дитину, які не відповідають відомостям, зазначеним у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_1 , що стало підставою для відмови у наданні відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Про вказане повідомлено позивача листом від 14 жовтня 2022 року.

Також Виконавчий комітет Бориспільської міської ради вважає, що подача роботодавцю працівником заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати не є достатньою підставою вважати, що така відпустка гарантовано буде надана. Відтак, ОСОБА_1 була зобов`язана з`явитись на робоче місце після закриття листка непрацездатності та приступити до виконання своїх обов`язків. Однак вона не вийшла на роботу, її прогул тричі було залежно зафіксовано та через це законно звільнено за прогул.

Також відповідач зазначив, що вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення на її користь відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 не надано жодних належних доказів щодо заподіяння їй такої шкоди роботодавцем та ще й в такому розмірі. Крім того, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. 00 коп. вважають необгрунтованими та такими, що спрямовані на власне збагачення, а тому просили відмовити у їх задоволенні також.

09 січня 2023 року позивач подала відповідь на відзив, яка зводиться до непогодження з позицією відповідача та вимог ОСОБА_1 задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

19 січня 2023 року відповідач подав заперечення, яким спростовував твердження позивача, наведені у відповіді на відзив та наполягав на власній позиції. Крім того, 31 січня 2023 також подано заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, якою представник відповідача просив відмовити у стягненні цих витрат на користь ОСОБА_1 з підстав їх необгрунтованості та недоведеності.

Ухвалою суду від 06 лютого 2023 року клопотання представника позивача задоволено та викликано до суду для допиту в якості свідків : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ..

Ухвалою суду від 07 листопада 2023 року до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача тимчасово виконуючого обов`язки голови Бориспільської міської ради Горкун В.В. та Бориспільську міську раду.

Ухвалою суду від 13 грудня 2023 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача секретаря Бориспільської міської ради Байчас В.М. як виконуючого обов`язки голови Бориспіль-ської міської ради.

01 грудня 2023 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача секретар Бориспільської міської ради Байчас В.М. подав до суду пояснення, якими просив відмовити у задоволенні позову зважаючи на те, що позивачу, через некоректні дані щодо дитини у висновку ЛКК, було відмовлено у наданні відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», а тому ОСОБА_1 по закриттю 10 жовтня 2022 року листка непрацездатності мала приступити до виконання покладених на неї обов`язків, проте на роботу не вийшла, про причини своєї відсутності не повідомила. Через її відсутність на робочому місці були складені акти та, як наслідок, 14 жовтня 2022 року звільнено на підставі п. 4 ч. 14 ст. 40 КЗпП України за прогул. При звільненні позивача норми законодавства та трудові права ОСОБА_1 не порушено, а тому й відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання треті особи або їх представники в судове засідання не з`явились. Заяв чи клопотань на адресу суду не направили.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. ОСОБА_1 та представник пояснили, що вона є мамою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З травня 2019 року позивач перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною, з якою вийшла на роботу в липні 2022 року. За період відсутності ОСОБА_1 на роботі, відбулась реорганізація, було створено новий відділ, до складу якого її й було включено. Через те, що дитина постійно хворіє 05 жовтня 2022 року ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Бориспіль-ський міський центр первинної медико - санітарної допомоги Бориспільської міської ради» видав довідку № 29/2 про потребу дитини у домашньому догляді, як такій, що перебуває на диспансерному обліку з 27 лютого 2020 року. 05 жовтня 2022 року представник позивача намагався подати заяву ОСОБА_1 роботодавцю, однак у прийнятті заяви про надання відпустки разом з додатком було відмовлено. У зв`язку з цим, засобами Укрпошти, 05 жовтня 2022 року було направлено на адресу роботодавця заяву разом з додатком у виді вказаної довідки ЛКК про надання відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Даного листа виконавчим комітетом отримано 06 жовтня 2022 року. В період з 06 по 10 жовтня 2022 року позивач перебувала на лікарняному та була відсутня на робочому місці. Однак, зважаючи на факт отримання відповідачем її листа з заявою про надання відпустки та додатком до неї, була впевнена, що таку відпустку їй з 11 жовтня 2022 року буде гарантовано надано. Через це і в подальшому ОСОБА_1 не приступала до виконання своїх посадових обов`язків. За цей період жодні особи з реєстраційного відділу чи виконавчого комітету не виходили з нею на зв`язок щодо службового розслідування по причині її відсутності на робочому місці, не відбирали пояснень. Лише 13 жовтня 2022 року їй зателефонувала начальник відділу кадрів ОСОБА_7 , якій ОСОБА_1 сказала про подану 06 жовтня 2022 року заяву про надання відпустки. Про результати розгляду цієї заяви позивачу не повідомили. 17 жовтня 2022 року позивач отримала листи, у яких окремо у кожному, повідомляли про відмову у наданні відпустки через наявні неточності у написанні даних по-батькові щодо дитини, про надання пояснень щодо відсутності на робочому місці з 11 жовтня 2022 року та про її звільнення з 14 жовтня 2022 року у зв`язку з прогулом. Тобто ці листи було отримано ОСОБА_1 вже після її звільнення та без отримання пояснень. Також зазначила, що була членом профспілкового органу. У зв`язку з цим вважала своє звільнення незаконним та таким, що призвело до порушення трудових прав, які підлягають відновленню в судовому порядку.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав наведених у відзиві. Додатково зазначив, що на час дії воєнного стану згоди від профспілкового органу на звільнення працівника отримувати не потрібно.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 повідомила суду, що працює на посаді керівника відділу державної реєстрації виконавчого комітету Бориспільської міської ради. У своїй діяльності свідок керується Законом України «Про державний реєстр» та Положенням про відділ державної реєстрації. Свідок повідомила, що ОСОБА_1 працювала у відділі на посаді державного реєстратора і її робоче місце знаходилось за адресою : АДРЕСА_1 . ОСОБА_7 виявила 11 жовтня 2022 року відсутність позивача на робочому місці у зв`язку з чим написала службову записку. Внаслідок цього було створено комісію для фіксування відсутності ОСОБА_1 на робочому місці. До складу комісії увійшли : свідок, заступник голови Бориспільської міської ради Лещенко С.О. та начальник відділу кадрів у Бориспільській міській раді Лавренюк Т.М.. Хто саме утворював комісію саме у такому складі свідку невідомо. 11 жовтня 2022 року комісія перебувала в другій половині дня і до кінця робочого дня в приміщенні відділу державної реєстрації виконавчого комітету Бориспільської міської ради за адресою : м. Бориспіль, вул. Щевченка, 4. 12 та 13 жовтня 2022 року ОСОБА_7 так само складала службові записки щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці і комісія в тому ж складі, але вже у першій половині дня, приходила для фіксації її відсутності на робочому місці. Чи було відділом кадрів доведено до відома під підпис позивачу її посадову інструкцію свідку невідомо. ОСОБА_7 зазначила також, що телефонувала ОСОБА_1 , коли саме свідок не пригадала, і запитувала у позивача причини відсутності на робочому місці, на що остання повідомляла, що подала до міської ради заяву про надання відпустки. Про наявність у ОСОБА_1 двох малолітніх дітей свідку відомо. ОСОБА_7 повідо-мила також, що посада позивача підлягала скороченню.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 повідомив суду, що обіймав посаду заступника голови Бориспільської міської ради на період час, який стосується звільнення позивача. Свідок працює в міській раді з 07 грудня 2020 року та його робоче місце розташоване за адресою : АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 працювала головним спеціалістом відділу державної реєстрації та її робоче місце розташовувалась за адресою : АДРЕСА_1 . Тобто, на незначній відстані, близько 5-7 хвилин пішим ходом. 2-3 рази на тиждень свідок бував по місцю роботи позивача. В жовні 2022 року працівники з відділу кадрів повідомили йому про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, у зв`язку з чим начальник відділу кадрів попросила ОСОБА_5 пересвідчитись у цьому особисто, оскільки відділ державної реєстрації підпорядковувався безпосередньо свідку.

Починаючи з 11 по 13 жовтня 2022 року включно свідок щодня приходив до відділу реєстрації та перебував там перед обідньою перервою та у другій половині дня протягом трьох годин, щоб зафіксувати відсутність позивача на робочому місці. Кабінет ОСОБА_1 розташовувався на першому поверсі праворуч другі двері. Її кабінет був весь час зачиненим і у відділі, в інших приміщеннях, ОСОБА_1 також не було. В кінці кожного дня складались акти про відсутність на робочому місці. При наведеному була також присутня і начальник відділу кадрів ОСОБА_6 та начальник відділу реєстрації ОСОБА_7 . Позивачу телефонували ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , щоб з`ясувати причини відсутності на робочому місці, однак ОСОБА_1 не відповідала на телефонні дзвінки. Свідку лише згодом стало відомо від начальника відділу кадрів, що ОСОБА_1 звільнено. Про те, що позивач подавала заяву, про надання їй відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» свідок не обізнаний.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 повідомила суду, що працює з серпня 2022 року начальником відділу кадрів у Бориспільській міській раді, робоче місце розташоване за адресою : м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72. В підпорядкуванні свідка перебуває 3 особи, кожна з яких має вільний доступ до особових справ працівників. Досконало з особовою справою позивача ОСОБА_6 не знайома та не пам`ятає чи є в ній копії службових записок та акти про відсутність на робочому місці складені у жовтні 2022 року. Робоче місце позивача та начальна відділу державної реєстрації ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . В період з 11 по 13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, у зв`язку з чим за участі свідка, ОСОБА_7 та заступника голови Бориспільської міської ради Лещенка С.О. щодня складались акти. 11 жовтня 2022 року свідок перебувала за адресою відділу реєстрації протягом трьох годин після обіду, 12 та 13 жовтня 2022 року була до обіду та наприкінці робочого дня. По пенсійній базі ОСОБА_6 бачила, що в період з 06 по 10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 була на лікарняному, який в подальшому продовжено не було. 11 жовтня 2022 року свідок особисто телефонувала позивачу на мобільний телефон, проте ОСОБА_1 не відповіла на дзвінок. Цього ж дня начальник відділу державної реєстрації написала службову записку про відсутність позивача на робочому місці, на яку і відбулось реагування у виді виходу до відділу та подальшого складання актів про відсутність позивача на робочому місці, які ОСОБА_6 підписувала особисто. В особовій справі ОСОБА_1 вказано дві адреси, на які і направлялась вся кореспонденція щодо ненадання відпуски, необхідності дати пояснення про причин відсутності на робочому місці та з повідомленням про звільнення. Ці листи готував відділ кадрів і, для подальшого направлення позивачу, передавав до загального відділу. Коли ці листи фактично направлялись позивачу і чи були вони отримані нею, свідку невідомо. Однак, на момент формування наказу про звільнення ОСОБА_1 реакції на вказані листи від неї не було. 14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звільнено за прогул. Коли саме відділ кадрів отримав заяву ОСОБА_1 про надання відпустки, до чи після її звільнення, свідок не пам`ятає.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, а також представника відповідача, а також окремо подані письмові пояснення третьою особою, покази свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуван-ню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтую-ться. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. 0-Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що з квітня 2018 року позивач працювала у Виконавчому комітеті Бориспільської міської ради на різних посадах, остання з яких державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету міської ради. Наведене підтверджує-ться записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 заведеної 16 червня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 20 - 23 т. 1).

Розпорядженням голови Бориспільської міської ради Київської області за № 257-ос від 14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з вказаної посади у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 24 т. 1).

Вказане, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягає доказуванню, оскільки визнається сторонами і у суду відсутні сумніви у добровільності такого визнання.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлено, що позивача звільнено з займаної посади на підставі Розпорядженням голови Бориспільської міської ради Київської області за № 257-ос від 14 жовтня 2022 року.

З даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 11 листопада 2022 року, що підтверджується вхідним штемпелем суду за № 23955. Зважаючи на це, суд приходить висновку, що позивачем не пропущено місячний строк для звернення до суду з даним позовом.

Передумовами для звільнення позивача слугували наступні обставини.

Встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема, є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини є ОСОБА_9 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 10 липня 2019 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (а.с. 31 т. 1).

05 жовтня 2022 року лікарсько-консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства «Бориспільський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Бориспільської міської ради» видано довідку за № 29/2 про потребу дитини позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у домашньому догляді, як такій, що перебуває на диспансерному обліку з 27 лютого 2020 року (а.с. 34 т. 1).

У зв`язку з цим, 05 жовтня 2022 року позивач направила на адресу відповідача рекомендо-ваний лист з вкладенням у виді заяви від 05 жовтня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення шестирічного віку із 06 жовтня 2022 року по 06 квітня 2023 року включно та довідки ЛКК № 29/2 від 05 жовтня 2022 року (а.с 33, 35 т. 1).

Даного листа отримано відповідальною особою виконавчого комітету Бориспільської міської ради Грищенко 06 жовтня 2022 року о 09 год. 39 хв. Отримання цього листа з вкладеннями зазначеними вище саме цього числа не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

В період з 06 по 10 жовтня 2022 року включно ОСОБА_1 перебувала на лікарняному. Наведене підтверджується медичним висновком про тимчасову непрацездатність серії АТ7С-2РВ2-АТТ9-8КСХ від 06 жовтня 2022 року (а.с. 36 т. 1).

Відтак позивач, подавши роботодавцю вищевказані заяву та довідку ЛКК вважала, що з 11 жовтня 2022 року роботодавець видасть розпорядження, яким забезпечить її гарантоване право на відпустку, передбачену п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України та ст. 43 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встанов-лення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Європейський суд з прав людини вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 165).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського суду з прав людини слід зробити висновок, що обмеження наданих особі соціальних гарантій у сфері трудової діяльності та, як наслідок, звільнення без дотримання вимог закону охоплюється поняттям «приватне жит-тя», захист якого гарантується державою згідно відповідних конвенційних зобов`язань.

Право на відпочинок усім працівникам гарантоване ст. 45 Конституції України, КЗпП України, Законом України «Про відпустки» та іншими нормативноправовими актами України.

Відповідно ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організа-ціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збережен-ням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством.

У статті 4 Закону України «Про відпустки» визначено основні види відпусток: 1) щорічні відпустки (основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки); передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки (відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи); 5) відпустки без збереження заробітної плати.

За критерієм оплачуваності відпустки поділяються на оплачувані та без збереження заробітної плати. Залежно від обов`язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов`язаний надати, та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд.

Суд вважає, що право позивача на відпустку в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, яка надається в обов`язковому порядку без збереження заробітної плати трива-лістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, віднесене законодавцем до відпусток без збереження заробітної плати (розділ VI Закону України «Про відпустки»), а не до соціальних відпусток (розділ IV цього Закону), однак право на відпустку у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді має вочевидь соціальний характер, оскільки стосується забезпечення соціальних прав працевлаштованих батьків.

Соціальна відпустка - це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов`язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, віднов-лення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом.

У цьому контексті термін «соціальна» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин - відпустки у зв`язку з виконанням батьківських обов`язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасом-вої непрацездатності.

Призначення соціальних відпусток спрямоване на : 1) підвищення ефективності права на працю; 2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин; 3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов`язків; 4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов`язаних із ним функцій.

Згідно ст. 24 Конституції України захист материнства в Україні визначений, як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством, правова, моральна та матеріальна підтримка материнства та дитинства, включаючи надання різноманітних видів відпусток та інших спеціальних пільг матерям.

Конвенція ООН про права дитини 1998 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року за № 789-XII, зокрема, проголошує, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Це положення безпосередньо корелюється із закріпленням у законодавстві цілої низки спеціальних відпусток, які надаються матерям (батькам), задля виховання дитини.

Відповідно ч. 6 ст. 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Така ж гарантія передбачена і статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки». Право визначених законом осіб на відпустку у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, можна віднести до фундаментальних прав, яке охоплює гарантійні компоненти конститу-ційного, міжнародного та законодавчого рівнів, а отже, потребує особливої уваги та захисту. Саме причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я дитини є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням. Можливість перебування у такій відпустці передбачена для створення сприятливого для батьків та дитини середовища, коли дитина цього найбільше потребує для її здоров`я та розвитку, що відповідає її найкращим інтересам.

Відповідно ч. 1 ст. 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (ч. 3, 6 ст. 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у ч. 7 ст. 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (роз- порядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого ст. 2, 25 Закону України «Про відпустки» та ч. 6 ст. 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.

У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за ст. 25 Закону України «Про відпустки» та ч. 6 ст. 179 КЗпП України.

Важливим також є те, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси роботодавця не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду. Сторони трудового договору умов надання цієї відпустки не узгоджують, як і остаточного рішення - чи надавати таку відпустку, керівник не приймає.

Відтак, сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.

Всупереч наведеному, Виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області, отримавши 06 жовтня 2022 року заяву позивача разом з додатком у виді довідки ЛКК та пересвідчившись, що 10 жовтня 2022 року було закрито листок непрацездатності (а.с. 93 т. 1), не вчинив дій по видачі розпорядження щодо надання ОСОБА_1 відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Листом за № 11.3-12-36-4305/2022 від 11 жовтня 2022 року роботодавець повідомив позивача про неможливість надати запитувану відпустку у зв`язку з тимчасовою непраце-здатністю ОСОБА_1 починаючи з 06 жовтня 2022 року. Даного листа, згідно квитанції та трекінгу щодо перевірки статусу відправлення, здано до відділення звязку АТ «Укрпошта» 11 жовтня 2022 року та, як наслідок, не отримано ОСОБА_1 станом на 14 жовтня 2022 року (а.с. 37, 38, 79, 80 т. 1).

Тобто, позивач не була обізнаною про ненадання роботодавцем відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді.

Через відсутність позивача на робочому місці, щодня, в період з 11 по 13 жовтня 2022 року включно, начальником відділу державної реєстрації ОСОБА_7 складались службові записки на ім`я голови Бориспільської міської ради ОСОБА_10 та, як наслідок, щодня складались акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, які підписано заступником міського голови Лещенком С.О., начальником відділу державної реєстрації ОСОБА_7 та начальником відділу кадрового забезпечення управління юридично - кадрового забезпечення та з питань запобігання корупції ОСОБА_6 (а.с. 25-30 т. 1).

14 жовтня 2022 року позивача звільнено через прогул на підставі оскаржуваного розпорядження голови Бориспільської міської ради.

Згідно ч. 1, 3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Суд звертає увагу на той факт, що всупереч вимогам наведеної норми роботодавець в період з 11 жовтня 2022 року по день фактичного звільнення ОСОБА_1 - 14 жовтня 2022 року, не отримав від позивача пояснень щодо її відсутності на робочому місці. Наведені висновки суду не спростовані і показами свідків, допитаних в судовому засіданні. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

Наведене, на переконання суду, вже є окремою самостійною підставою для визнання звільнення позивача незаконним, оскільки не виконано вимоги ч. 1 ст. 149 КЗпП України.

В подальшому, листом за № 11.3-12-36-4372/2022 від 14 жовтня 2022 року, роботодавець повідомив ОСОБА_1 про неможливість надати відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді, оскільки у довідці ЛКК від 05 жовтня 2022 року за № 29/2 зазначено відомості про дитину, які не відповідають відомос-тям, зазначеним у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 ..

Даного листа, згідно трекінгу щодо перевірки статусу відправлення, здано до відділення зв`язку АТ «Укрпошта» 14 жовтня 2022 року та, станом на 15 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 ще не було отримано (а.с. 8, 83 т. 1).

Крім того, листом за № 11.3-12-36-4374/2022 від 14 жовтня 2022 року, роботодавець просив ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо причин її відсутності на робочому місці впродовж 11 - 13 жовтня 2022 року.

Даного листа, згідно трекінгу щодо перевірки статусу відправлення, було здано до відділення зв`язку АТ «Укрпошта» 14 жовтня 2022 року та, станом на 15 жовтня 2022 року, позивачем ще не було отримано (а.с. 82, 84 т. 1).

За цих обставин суд приходить переконання про наявність ознак формального виконання відповідачем вимог КЗпП України щодо повідомлення ОСОБА_1 про ненадання запитуваної відпустки, щодо наявності неточностей даних про дитину у довідці ЛКК, щодо вимоги про надання письмових пояснень про відсутність на робочому місці в період з 11 по 13 жовтня 2022 року, оскільки такі листи не були вручені позивачу до дати її звільнення та, більшість з них фактично направлена ОСОБА_1 тільки у день її звільнення.

В свою чергу, зі змісту відміток на рекомендованих повідомленнях до вказаних вище листів вбачається, що їх отримано адресатом лише 18 жовтня 2022 року, тобто після звільнення ОСОБА_1 (а.с. 85 т.1).

Це, на переконання суду, безумовно, свідчить про порушення процедури звільнення позивача та неможливість надання нею пояснень щодо причин відсутності на робочому місці в період після 11 жовтня 2022 року та додаткових документів, на підтвердження дійсності довідки ЛКК від 05 жовтня 2022 року за № 29/2.

Щодо тверджень роботодавця про неналежність довідки ЛКК від 05 жовтня 2022 року за № 29/2 у зв`язку з зазначенням в ній даних про дитину, які не є тотожними до свідоцтва про народження дитини, суд зазначає наступне.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 10 липня 2019 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, 05 липня 2019 року від батьків ОСОБА_9 та ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_2 (а.с. 31 т. 1).

05 серпня 2019 року позивач підписала декларацію з лікарем ОСОБА_11 щодо медичного супроводу та лікування дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим надала копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 10 липня 2019 року. Наведене підтверджується декларацією за № 0001-331К-8Р00 (а.с. 6 т. 2).

За змістом довідки ЛКК за № 29/2 про потребу дитини у домашньому догляді вбачається, що її видано 05 жовтня 2022 року щодо дитини ОСОБА_2 . Дану довідку підписано лікуючим лікарем ОСОБА_11 , заступником директора з дитинства ОСОБА_12 та головою ЛКК Тецко І.І. (а.с. 34 т. 1).

В письмовій заяві від 06 лютого 2023 року за вхідним № 116 лікар ОСОБА_11 повідомила директора некомунального некомерційного підприємства «Бориспільський міський центр первинної медико - санітарної допомоги» Бориспільської міської ради Черепку Є.П. про описку у довідці ЛКК № 29/2 від 05 жовтня 2022 року, яка полягає в механічній описці, оскільки відомості про дитину по - батькові вказано « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_3 », як вказано у свідоцтві про народження (а.с. 32 т. 2).

У зв`язку з наведеним суд звертає увагу на те, що довідка ЛКК № 29/2 від 05 жовтня 2022 року є дійсною та компетентними особами, через наявну описку, не скасована. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

В свою чергу відповідач, отримавши ще 06 жовтня 2022 року заяву позивача про надання відпустки разом з довідкою ЛКК за № 29/2 від 05 жовтня 2022 року, в листі від 11 жовтня 2022 року адресованому позивачу не зважав на цю описку та повідомив ОСОБА_1 про відмову у наданні відпустки виключно з підстав її перебування з 06 жовтня 2022 року на лікарняному.

Крім того, згідно листа Комунального некомерційного підприємства «Бориспільський міський центр первинної медико - санітарної допомоги» Бориспільської міської ради Київської області за № 140/01 від 19 квітня 2023 року вбачається, що станом на дату надання даної відповіді, згідно даних медичної інформаційної системи EMCIMED, з якою працює підприємство, ОСОБА_2 має декларацію з лікарем даної установи і інші пацієнти «Мамирбаєва Ангеліна» відсутні (а.с. 57 т. 2).

Відтак, суд критично ставиться до відмови роботодавця у наданні ОСОБА_1 відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», з підстав описки щодо даних по - батькові про дитину у довідці ЛКК у виді « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_3 » та вважає такі дії відповідача формальними і спрямованими на ухилення від надання позивачу запитуваної відпустки.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Отже, звільнення працівника за зазначеною статтею є одним з видів дисциплінарного стягнення. При накладені дисциплінарних стягнень відповідачем повинні бути дотримані процедура та порядок, передбачені ст. 147-149 КЗпП України, а саме : проведені відповідні перевірки фактів порушення дисципліни, відібрані пояснення від позивача як порушника дисципліни, та застосовані види стягнень з урахуванням його попередньої роботи та інших обставин.

З урахуванням наведеного та встановлених вище обставин, суд приходить переконання що звільнення за прогул працівника, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки по догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу, є незаконним.

Також суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо самовільного використання позивачем права на відпустку по догляду за дитиною без отримання наказу (розпоряд-ження) роботодавця та, у зв`язку з цим, висновки про вчинення ОСОБА_1 прогулів без поважних причин при наявності довідки ЛКК та заяви про надання відпустки, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Відтак, підсумовуючи наведене вище, суд вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасувати розпорядження Бориспільсь-кого міського голови від 14 жовтня 2022 року за № 257-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації виконав-чого комітету міської ради з 14 жовтня 2022 року у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та поновлення позивача на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Бориспіль-ської міської ради Київської області з 14 жовтня 2022 року.

У пункті 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України та ч. 7 ст. 235 КЗпП України вказано, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Зважаючи на вказане суд приходить висновку щодо наявності підстав для звернення судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, до негайного виконання.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимуше-ного прогулу.

Доказів того, що в період з дати звільнення і до дня ухвалення судового рішення позивач була працевлаштованою та отримувала заробіток, суду не надано.

Відповідно п. 18, абз. 3 п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06 листопада 1992 року вказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі за №9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Відповідно підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу .

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно довідки про доходи складеної Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради 01 грудня 2022 року за № 9-12-36-5239/2022 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення складала 780 грн. 67 коп. (а.с. 67 т. 1).

Дана справа розглядається судом більше одного року (1 рік 2 місяці), проте суд не вбачає підстав для виходу за межу строків виплати середнього заробітку більш ніж за один рік вимушеного прогулу, оскільки зі сторони позивача були чисельні заяви про відкладення судового засідання, а тому суд розраховує його виключно в межах одного року, як це передбачено ст. 235 КЗпП України, тобто за період з 14 жовтня 2022 року по 13 жовтня 2023 року включно - 260 робочих дні.

Зважаючи на вказане з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 202 841 грн. 60 коп. (розрахунковий період з 14 жовтня 2022 року по 13 жовтня 2023 року включно - це 260 робочих днів х 780 грн. 16 коп.) з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди через незаконне звільнення суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди суд враховує роз`яснення, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» та вимог ст. 23 ЦК України де вказано, що спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безносе-редньо передбачено нормами Конституції та законодавством, яке встановлює відповідаль-ність за заподіяння моральної шкоди.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом даної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно вимог ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує, що діями Виконавчого комітету Бориспільської міської ради спричинено моральні страждання позивачу, оскільки діями відповідача порушено трудові права ОСОБА_1 , для відновлення яких вона була змушена звертатись до суду з даним позовом.

Враховуючи наведене вище та необхідність ОСОБА_1 відновлювати порушені трудові права у виді ненадання позивачу виконавчим комітетом обов`язкової відпустки та звільненням у зв`язку з прогулом, суд вважає розумним та співмірним позов в частиині стягнення моральної шкоди задовольнити частково і стягнути з Виконавчого комітету Бориспільської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір на загальну суму 2977 грн. 20 коп. (992, 40 + 992, 40 + 992, 40). Наведене підтверджується квитанціями за № 9287-1463-3029-0779, 9289-6510-2465-5329 та 9289-6510-4654-3664 від 11 листопада 2022 року, 06 грудня 2022 року на суму 992 грн. 40 коп. кожна (а.с. 14, 62, 63 т. 1).

Позовні вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено в повному обсязі, а тому сплачений судовий збір за ці вимоги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 1984 грн. 80 коп. (992, 40 + 992, 40).

Вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди задоволено на 2,22% (2000, 00 /90 000, 00 / 100), а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір за дану вимогу в розмірі 22 грн. 03 коп. (992, 40 / 100 х 2, 22%).

Відтак, загалом з Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 2006 грн. 83 коп..

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребу-ванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Судом встановлено, що представник позивач в судових засіданнях просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 30 000 грн. 00 коп.

Приписами ч. 1ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлює-ться згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями ч. 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому за змістом ч. 6 цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В розрізі з наведеним суд зазначає, що стороною відповідача заявлено під час судового розгляду та подано відповідне письмове заперечення про відмову у задоволенні судом вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі (а.с. 12-15 т. 2).

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених затрат на правову допомогу позивачем надано суду наступні докази : копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 5320 видане 17 грудня 2021 року на ім`я ОСОБА_13 та ордери на надання правничої (правової) допомоги підписані з адвокатами Кохан О.М. та Хомік Є.М., договір № 18/10/22 про надання правової допомоги укладеного 18 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Хомік Є.М., квитанціями за № Р24А439634924D32559, Р24АР24А71926346 D89968, Р24А566223738D85346, Р24А598679894D38475, Р24А705921753D78088 від 01, 10 листопада 2022 року, 05 грудня 2022 року, 14 грудня 2022 року, 11 січня 2023 року на суми 2010 грн. 05 коп., 5025 грн. 13 коп., 7035 грн. 18 коп., 4020 грн. 10 коп., 12050 грн. 00 коп. (а.с. 166 - 174 т. 1, а.с. 18 т. 2).

Зважаючи на вказане та те, що позивачем не виконано вимоги ч. 4 ст. 137 ЦПК України в повній мірі та не надано суду доказів часу, витраченого адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, не надано до суду акту і опису виконаних робіт з зазначенням вартості години послуг та кількості витраченого адвокатами часу та зважаючи на заяву представника про відмову у задоволенні цих вимог позивача, суд приходить переконання, що ОСОБА_14 понесла все ж витрати на правничу допомогу, пов`язану з позасудовим врегулюванням спору, направленням запитів, оформленням чисельних заяв та клопотань, адресованих суду, а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню і з Виконавчого комітету Бориспіль-ської міської ради Київської області слід стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 5 000 грн. 00 коп. В задоволенні іншої частини цих вимог слід відмовити за необгрунтованістю.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 353-354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову : тимчасово виконуючий обов`язки голови Бориспільської міської ради Горкун Віталій Володимирович, Бориспільська міська рада Київської області, секретар Бориспіль-ської міської ради Байчас Владислав Михайлович як виконуючий обов`язки голови Бориспільської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Бориспільського міського голови від 14 жовтня 2022 року за № 257-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету міської ради з 14 жовтня 2022 року у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області з 14 жовтня 2022 року.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 жовтня 2022 року по 13 жовтня 2023 року в розмірі 202 841 (двісті дві тисячі вісімсот сорок одна) гривня 60 (шістдесят) копійок.

Стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2006 (дві тисячі шість) гривень 83 (вісімдесят три) копійки.

Стягнути з виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомоги в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий 21 травня 2015 року Бердичівським РС УДМС України в Житомирській області, РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_3 .

Відповідач : Виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області, ЄДРПОУ 33003375, місцезнаходження : Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 72.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провад-ження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 25 січня 2024 року.

Суддя Л.В. Яковлєва