ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Справа № 915/1377/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника прокуратури: Бескровний М.О. (в режимів ВКЗ),

представника позивача: Єрмаков А.В. (в режимів ВКЗ),

представника відповідача: ОСОБА_1 (в режимів ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (ідент.код 38296363)

в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України (ідент.код 00034022),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Номікс ЛТД" (ідент.код 43371316),

про: визнання недійсними пунктів договору та стягнення коштів в сумі 3404810,20 грн,-

в с т а н о в и в:

Керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Номікс ЛТД» з такими вимогами:

- визнати недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти i дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 06.12.2022 №286/1/22/97, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Номікс ЛТД», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Номікс ЛТД» на користь Міністерства оборони України 3404810,20 грн, з яких: безпідставно оплачені кошти в cyмi 3208231,48 грн, інфляційні втрати в cyмi 140965,26 грн та 3% річних в сумі 55613,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує наступне:

- 06.12.2022 між Міноборони України та відповідачем укладено договір №286/1/22/97 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого визначено ставку ПДВ у розмірі 20%;

- на виконання умов оспорюваного договору Міноборони України перерахувало на користь відповідача кошти в загальній сумі 49040109,88 грн, у тому числі ПДВ 20% - 3208231,48 грн;

- водночас, постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою;

- відповідач не повернув безпідставно отримані кошти у розмірі 3208231,48 грн (безпідставно сплачений ПДВ) та продовжує їх утримувати (користуватись ними).

Враховуючи вищевикладене прокурор просить визнати недійсними пункти 1.1 та 3.1 оспорюваного договору в частині включення до ціни такого договору суми ПДВ 20%, а також стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 3404810,20 грн, з яких: 3208231,48 грн безпідставно сплаченого ПДВ, 140965,26 грн інфляційних втрат та 55613,46 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 11.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 16.10.2023.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне:

- постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» була видана з чітко визначеною метою - виконання мобілізаційних завдань, натомість в оспорюваному договорі не міститься жодної умови, що такий договір був укладений з метою виконання мобілізаційного завдання, а отже відсутні підстави вважати, що на спірні правовідносини поширюються норми такої постанови Кабінету Міністрів України;

- постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» не є «іншим випадком, передбаченим законодавством» в розумінні п.п.«г» пункту 195.1.2 ст.195 Податкового кодексу України, не є частиною Податкового кодексу України, не змінює положень Податкового кодексу України та вступає у протиріччя з п.194.1 ст.194 Податкового кодексу України та п.82 підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України;

- при цьому у випадках протиріччя та невідповідності між постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 та положеннями п.194.1 ст.194 Податкового кодексу України та п.82 підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України повинні вирішуватися на користь Податкового кодексу України.

У підготовчому засіданні 16.10.2023 судом оголошено перерву до 10.11.2023.

Ухвалою від 10.11.2023 судом відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про залишення позовної заяви прокурора без розгляду. Відкладено підготовче засідання на 28.11.2023.

28.11.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 12.12.2023 за клопотанням відповідача.

Ухвалою від 12.12.2023 судом відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про зупинення провадження у даній справі. У підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.12.2023.

Ухвалою суду від 18.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.01.2024.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 18.01.2024 учасники справи підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 18.01.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 06.12.2022 між Міністерством оборони України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Номікс ЛТД», як постачальником, укладено договір №286/1/22/97 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (т.1 а.с.28-34), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити у 2022 році нафту і дистиляти (09130000-9) (паливо дизельне) для потреб Міністерства оборони України та Збройних Сил України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією (п.1.1 договору).

У наведеній в п.1.1 договору специфікації сторони погодили найменування товару - паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (паливо дизельне тип 2 (СN 51) (61-013-3052)); строк постачання - до 22.12.2022 (включно); загальна кількість товару - 2 000 тонн; ціна за одиницю товару сторонами погоджена в сумі 67200,0 грн без ПДВ, загальна сума вартості товару без ПДВ - 134400000,0 грн, крім того, ПДВ - 9408000,0 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 143808000,0 грн.

В пункті 3.1 договору сторони також погодили, що ціна договору становить: без ПДВ 134400000,0 грн, крім того ПДВ 9408000,0 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 143808000,0 грн, у т.ч. ПДВ та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.

На виконання договірних зобов`язань відповідач упродовж грудня 2022 року здійснив постачання загалом 682,022 тонн дизельного палива, що підтверджується актами прийому-передачі товару та видатковими накладними (т.1 а.с.43-102).

Вказані первинні документи щодо постачання товару за договором свідчать про включення до його вартості ПДВ у загальній сумі 3208231,48 грн, що еквівалентно 7% ціни такого товару.

З метою виконання договірних зобов`язань з оплати вартості поставленого товару Міністерство оборони України перерахувало на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 49040109,88 грн, у тому числі ПДВ - 3208231,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням №286/1/415 від 26.12.2022 та платіжною інструкцією №286/1/71 від 24.02.2023 (т.1 а.с.41,42).

Відповідно до листа Державної податкової служби України №12537/5/99-00-21-03-02-05 від 28.12.2022 (т.1 а.с.109-111), наданому Державній аудиторській службі України під час проведення в Міністерстві оборони України заходу державного фінансового контролю, нульова ставка ПДВ відповідно до пп.«г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022.

Подібна позиція щодо застосування вказаних положень Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 викладена і у листі Головного управління ДПС у Миколаївській області №6444/5/14-29-04-03-03 від 15.08.2023 (т.1 а.с.106-108).

Посилаючись на те, що відповідач не повернув безпідставно отримані кошти, прокурором заявлено вимоги про визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7% та стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України 3208231,48 грн безпідставно отриманих коштів, 55613,46 грн 3% річних та 140965,26 грн інфляційних втрат.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що у випадках, передбачених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.

Відповідно до приписів ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру», підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

За такого, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Факт незвернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Офіс Генерального прокурора листом №11/3/1-25вих-23 від 21.04.2023 (т.1 а.с.112-114) повідомив Міністерству оборони України про те, що мають місце випадки укладання оборонним відомством договорів про постачання пального за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентам ПДВ, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану.

Крім того, листом №15/1-4254вих-23 від 03.08.2023 (т.1 а.с.119,120) Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону повторно повідомила Міністерству оборони України про порушення інтересів держави внаслідок укладання 06.12.2022 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Номікс ЛТД» договору №286/1/22/97, пункти 1.1 та 3.1 якого у частині включення ПДВ до його договірної ціни суперечать пп.«г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022. Водночас витребувано інформацію щодо вжитих і запланованих заходів на захист інтересів держави від вказаних порушень, яку Міністерство оборони України повинно було надати прокурору у строк до 18.08.2023.

Прокурор стверджує, а Міністерство оборони України не спростовує, що таким обороним відомством не планувалось та не вжито заходів щодо самостійного звернення до суду з позовом на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, враховуючи бездіяльність Міністерства оборони України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави, оскільки у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 оспорюваного договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ 7%.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 Цивільного кодексу України).

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5 ст.180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Податок на додану вартість, визначений в п.п.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п.«а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України).

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Відповідно до п.п.1, 2 такої постанови Кабінету Міністрів України, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Така постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Також у такій постанові Кабінету Міністрів України зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Відповідно до п.п.п.«г» п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що оспорюваний договір між сторонами укладено після прийняття постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» з визначеною у ньому ставкою податку у розмірі 7%.

Згідно з наданою індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України №12537/5/99-00-21-03-02-05 від 28.12.2022, нульова ставка ПДВ відповідно до пп.«г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022.

Суд враховує, що виходячи з приписів ст.217 Цивільного кодексу України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 вказав, що хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але це також передбачено підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, а також враховуючи, що замовником товару за договором виступає Міністерство оборони України і товар закуповується для потреб Збройних Сил України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7% суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсними пунктів договору в цій частині.

Подібного правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 по справі №910/2416/23.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 оспорюваного договору №286/1/22/97 від 06.12.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Крім того, прокурором заявлено до стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України 3208231,48 грн безпідставно сплаченого ПДВ.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 3208231,48 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок Міністерства оборони України поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у частині стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 3208231,48 грн за оспорюваним договором №286/1/22/97 від 06.12.2022, як безпідставно набуті грошові кошти.

Також, прокурором заявлено до стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України 140965,26 грн інфляційних втрат та 55613,46 грн - 3% річних.

За приписами статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18.

Актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного / непростроченого виконання таких зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №922/748/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 25.08.2021 у справі №904/5814/19 вказував, що підставою для повернення коштів є лише факт їх отримання без достатньої правової підстави, а тому обов`язок з їх повернення виникає на наступний день після такого отримання.

Тобто, обов`язок відповідача щодо поновлення порушеного права Міністерства оборони України шляхом повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 2822400,0 грн виник на наступний день після їх отримання - 29.12.2022, а у сумі 385831,48 грн - 26.02.2023.

Суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, втрат від інфляції та дійшов висновку про його обґрунтованість, а тому відповідна позовна вимога також підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд вказує наступне.

За загальними приписами ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

За приписами ч.9 ст.129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судові витрати за позовною вимогою про визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 Договору від 06.12.2022 №286/1/22/97, суд вважає за необхідне покласти на обох контрагентів по спірному договору - Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Номікс ЛТД", оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій їх обох.

Решта судового збору підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсними пункти 1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти i дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 06.12.2022 №286/1/22/97, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Номікс ЛТД", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Номікс ЛТД" (ідент.код 43371316) на користь Міністерства оборони України (ідент.код 00034022) на користь Міністерства оборони України 3208231,48 грн безпідставно сплаченого ПДВ, 140965,26 грн інфляційних втрат та 55613,46 грн - 3% річних.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Номікс ЛТД" (ідент.код 43371316) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (ідент.код 38296363) 52414,15 грн судового збору.

5. Стягнути з Міністерства оборони України (ідент.код 00034022) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (ідент.код 38296363) 1342,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 29.01.2024 року.

Суддя М.В.Мавродієва