СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2024 року м. Харків Справа № 905/431/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№2593Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.11.2023

у справі №905/431/23 (суддя Паляниця Ю.О., повний текст рішення підписано 17.11.2023)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Донецька область, м.Лиман

до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Донецька область, м.Маріуполь,

про стягнення 242.380,94 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство «Українська залізниця», м.Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення окремих категорій громадян у сумі 242.380,94 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які мають право пільгового проїзду зі станції та зупиночних пунктів Маріупольської міської ради, у період з січня по грудень 2020 року, згідно з вимогами ст.9 Закону України «Про залізничний транспорт», ст.ст.89, 91, 102 Бюджетного кодексу України, Порядку, затвердженого постановою №1359 від 16.12.2009 Кабінету Міністрів України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.11.2023 у справі №905/431/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що зазначене рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права, що є підставою для скасування зазначеного рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в даному випадку висновки Верховного Суду наведені в постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 не є дієвим способом захисту прав позивача у справі №905/431/23, та не може бути фактично реалізований через низку обставин, а саме:

- Порядку №1359 про те, що на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком, не були виконані позивачем, так як облікові форми та рахунки не подавалися до Кабінету Міністрів України;

- відповідно до статуту позивача АТ "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Кабінет Міністрів України. Управління корпоративними правами держави, переданими до статутного капіталу товариства, здійснює товариство. Єдиним акціонером товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України;

- подання позову АТ "Українська залізниця", засновником та єдиним акціонером якого є держава в особі Кабінету Міністрів України, до держави в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування збитків за пільгові перевезення громадян є не логічним та очевидно не матиме судової перспективи.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2023 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., Радіонова О.О., Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» та призначено її до розгляду. Відповідачу встановлено строк для надання суду відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи. Вказаною ухвалою також повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі ч.10 ст.270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Визначено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/431/23.

Матеріали справи №905/431/23 надійшли на адресу Східного апеляційного господарського суду.

На адресу Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення Господарського суду Донецької області від 17.11.2023 у справі №905/431/23 залишити без змін, як законне та обґрунтоване, оскільки позиція позивача протирічить чинному законодавству. При цьому відповідач зазначає, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи і є фактичним замовником послуг. Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте жодних відповідних субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету не було, а тому здійснення відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок місцевого бюджету буде незаконним. Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради є неналежним відповідачем у даному спорі, а перекладання відповідальності на органи місцевого самоврядування через «неперспективність» подання позову до належного відповідача вважає необґрунтованим.

Враховуючи положення ч.ч.13, 14 ст.8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Будь-яких інших заяв чи клопотань до канцелярії Східного апеляційного господарського суду в межах розгляду даної апеляційної скарги не надходило.

За таких обставин, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» впродовж 2020 року здійснювало перевезення залізничним транспортом пасажирів, які мають право пільгового проїзду, зі станції та зупиночних пунктів Маріупольської міської ради.

Позивач звертався до відповідача з пропозицією щодо укладання відповідного договору.

Однак, договір про відшкодування витрат на перевезення пільгової категорії громадян залізничним транспортом укладений не був. При цьому, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради посилався на те, що Маріупольською міською радою не приймались рішення щодо надання пільгового проїзду окремим категоріям громадян на залізничному транспорті.

За твердженням АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ«Українська залізниця», за підсумками 2020 року сума наданих залізницею послуг по пільговому перевезенню пасажирів у межах Маріупольської міської ради склала 242.380,94 грн.

Зазначене зумовило позивача звернутися до відповідача з претензією №2021/2882 від 14.06.2021 про оплату відповідної заборгованості, яка Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради відшкодована не була.

З огляду на те, що Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не компенсував позивачу витрати за пільгові перевезення пасажирів за спірний період, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" звернулося до господарського суду з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.06.2023 провадження у справі №905/431/23 було зупинено до закінчення розгляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №916/3938/21, яке згодом було поновлено.

Як вбачається із постанови Верховного Суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 суд зазначив таке:

- покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи;

- належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що відповідні пільги були введені не радою, остання не закладала у своєму бюджеті кошти на компенсацію витрат та не укладала договору з перевізником, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не є належним відповідачем у справі, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні. Покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи. Суд першої інстанції застосував позицію з подібних правовідносинах наведену Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом даного позову є відшкодування вартості послуг, наданих АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які мають право пільгового проїзду зі станції та зупиночних пунктів Маріупольської міської ради за рахунок Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, як розпорядника бюджетних коштів, у розмірі 242.380,94 грн у період з січня по грудень 2020 року.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгові перевезення громадян.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України, у тому числі: Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства", Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993 тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, зокрема, що пільги щодо оплати транспортних послуг та критерії їх надання визначаються виключно законами України; державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина 1 статті 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава взяла на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів, у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України).

Господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність (ч.1 ст.174 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 №252, встановлено, що суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

Згідно з абз. 3 ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства "Українська залізниця".

АТ "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт".

Відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України (ч.1 ст.7 Закону України "Про залізничний транспорт").

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про залізничний транспорт" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

Згідно з ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

АТ "Українська залізниця" є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у АТ "Українська залізниця" виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Втім, як вбачається з аналізу положень законодавства, рішення з питання щодо компенсаційних виплат залізничного транспорту за пільговий проїзд окремих категорій громадян може бути прийнятим (1) державою у межах реалізації державних програм соціального захисту та (2) органами місцевого самоврядування. Відповідно, визначення бюджету (державного або місцевого), за рахунок якого відбуватиметься компенсація вказаних витрат, залежить напряму від рівня державного органу, яким прийнято рішення щодо пільг та компенсацій.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів прийняття Маріупольською міською радою рішення щодо введення відповідних пільг та надання компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян. Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що бюджетом відповідача передбачені кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян позивачу.

У питанні щодо визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах слід враховувати положення господарського законодавства, зокрема, Закону України "Про залізничний транспорт", що також узгоджуються з приписами Бюджетного кодексу України.

Так, розділ IV Бюджетного кодексу України регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (частина друга статті 81 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до статті 7 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідними джерелами доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Стаття 89 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України).

Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною 1 якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини 1 статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини 1 статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.

Проте, це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини 1 статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

За підпунктом "є" пункту 9 частини 1 статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини 2статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Положення частини 6 статті 92 Конституції України та статей 1, 17 - 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що обов`язок з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів покладається на державу, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи. Що ж до підпункту "ґ" пункту 1 частини 1 статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України відсутні.

Отже, з урахуванням змін до Бюджетного кодексу України, у зв`язку з прийняттям Закону України №1789-VIII від 20.12.2016, з 01.01.2017, включаючи спірний період з січня по грудень 2020 року, вимоги частини 6 статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» підлягають прямому застосуванню та у взаємозв`язку із нормою підпункту «є» пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків з Державного бюджету України, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, введення відповідних пільг щодо яких здійснювалось Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, має здійснюватися за рахунок Державного бюджету відповідними головними розпорядниками бюджетних коштів Державного бюджету України.

Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема, за наслідком розгляду справи №916/3938/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.06.2023 сформувала висновок, що належним представником держави у питанні щодо відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Тож, пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади; саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах.

З огляду на те, що відповідні пільги були введені не радою, остання не закладала у своєму бюджеті кошти на компенсацію витрат та не укладала договору з перевізником, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не є належним відповідачем у справі, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст.45 ГПК України сторонами у господарському процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача. Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов. Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача.

Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

За наведеного, колегія суддів зауважує, що позов заявлений до неналежного відповідача, що в свою чергу є також самостійною підставою для відмови в позові.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про відсутність підстав для застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19, оскільки висновки суду в цій постанові зроблені відповідно до законодавства, яке було чинним на момент розгляду вказаної справи, а предметом спору була заборгованість за період 2016 року.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи, в той час як рішення прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права

Судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Донецької області від 17.11.2023 у справі №905/431/23 без змін.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 17.11.2023 у справі №905/431/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.02.2024

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова

Суддя О.Є. Медуниця