ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2024 р. Справа №914/2635/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Плотніцького Б.Д.

суддів Матущака О.І,

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2023 (повний текст рішення підписано 27.11.2023, суддя Мороз Н.)

у справі №914/2635/22

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача: Національної академії наук України, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України, м. Львів

про скасування державної реєстрації

за участю представників сторін:

прокурор: Винницька Л.М.

від позивача: Смотрич Д.В.

від відповідача: Подлящук О. П.

від третьої особи: Пастернак П.І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до відповідача Національної академії наук України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України про скасування державної реєстрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.11.2023 у позові відмовлено повністю.

Суд дійшов висновків про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010 площею 0,1449 га, яка знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Коцюбинського, 7, перебувала у державній власності та входила до складу об`єктів майнового комплексу Національної академії наук України, а відтак, саме Національна академія наук України, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", була уповноважена забезпечувати реалізацію прав держави як власника вказаної земельної ділянки

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Позиція апелянта.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Львівська обласна прокуратура звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка надійшла до суду 13.12.2023.

Як зазначив апелянт, судом при винесенні оскаржуваного рішення не враховано, що подаючи позов в інтересах держави, не можна говорити лише про матеріальне благо держави, адже відновлення законності є не менш вагомим чинником у демократичному суспільстві, основним покликанням якого є насамперед недопущення порушення закону у майбутньому.

При цьому апелянт зазначив, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові загальною площею 1 220,5кв.м., а також земельна ділянка за цією адресою з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010 площею 0,1449 та перебувають у державній власності. Право державної власності на вказану ділянку 27.08.2013 зареєстровано за Національною академією наук України, а 13.09.2017 право постійного користування - за Карпатським відділенням інституту геофізики їм. С.І. Субботіна Національної академії наук України.

Згідно з даними Публічної кадастрової карти України, цільове призначення згаданої земельної ділянки є для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки - код КВЦПЗ 03.11 за класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548.

Апелянт зазначає, що підставою для державної реєстрації запису про право власності за Національною академією наук України слугував виданий 04.06.2002 Львівською міською радою народних депутатів Державний акт на право постійного користування землею серія та номер ІІ-ЛВ000508. Підставою державної реєстрації запису про інше речове право за Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України був державний акт на право постійного користування землею серія та номер: ІІ-ЛВ000509, виданий 04.06.2002 Департаментом землеустрою та планування забудови міста виконкому Львівської міської ради народних депутатів; акт приймання-передачі виданий 21.07.2009 за № 451 Президією НАН України та розпорядження Президії НААН України від 02.02.2009 № 42.

Як вбачається із Державного акта серії та номер: ІІ-ЛВ000509 від 25.11.1999, такий видано Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова Національної академії наук України для виробничих потреб і обслуговування будинку на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові. Щодо Державного акта від цього ж числа за номером ІІ-ЛВ000508, на який здійснено посилання при здійсненні державної реєстрації права власності на згадану земельну ділянку за Національною академією наук України, то такий стосується іншої земельної ділянки, а саме площею 0,3893 га за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19.

З наведеного прокурор підсумував, що на момент реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем саме Львівська обласна державна адміністрація була органом, уповноваженим розпоряджатись нею та реалізовувати інші повноваження держави щодо неї, в тому числі звертатись з позовом до суду з метою захисту порушених інтересів, однак, внаслідок недотримання приписів ст. 84 Земельного кодексу України, державним реєстратором за відсутності будь-яких на те законних підстав, незаконно здійснено державну реєстрацію права державної власності саме за Національною академією наук України, в той час коли право державної власності на спірну земельну ділянку підлягало набуттю державою в особі місцевого органу виконавчої влади - Львівської обласної державної адміністрації.

Наведені порушення, на думку прокурора, свідчать про ігнорування засад офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, зокрема щодо визначеної законом категорії земельних ділянок та уповноважених законом розпорядників такими. Як зазначив прокурор, на його думку, суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин справи та неправомірно відмовив у задоволенні позову.

Оскільки повноваження з розпорядження спірною ділянкою віднесено до компетенції обласних державних адміністрацій, наявність державної реєстрації речового права на дану ділянку свідчить про порушення права держави яке підлягає захисту з метою припинення права власності за відповідачем у справі шляхом скасування державної реєстрації права державної власності Національної академії наук України на спірну земельну ділянку з огляду на невідповідність такої реєстрації вимогам законодавства.

Таким чином, на думку апелянта, внаслідок порушень норм чинного законодавства спірна земельна ділянка набута у власність не уповноваженою особою, в той час коли позивач по суті позбавлений правомочностей власника щодо неї, а відтак, скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний державний і суспільний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права держави.

Віднесення спірних земельних ділянок до державних передбачає реалізацію державою права власності на землю через державний орган виконавчої влади, зокрема, Кабінет Міністрів України, Львівську обласну державну адміністрацію, яка у такому випадку є компетентним органом, а згідно положень Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна", статутів відповідача та третьої особи, витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зазначені суб`єкти є науковими, неприбутковими, державними організаціями (установами, закладами).

Як вказує апелянт, вказані норми закону спростовують доводи суду першої інстанції щодо повноважень НАН України управляти і розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності, що перебувають у її віданні.

Позиція позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що підтримує доводи прокурора, просить апеляційну скаргу задоволити. При цьому наводив аргументи, аналогічні зазначеним в апеляційній скарзі.

Зазначив, що на момент реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем саме Львівська обласна державна адміністрація була органом, уповноваженим розпоряджатись нею та реалізовувати інші повноваження держави щодо неї, в тому числі звертатись з позовом до суду з метою захисту порушених інтересів, однак, внаслідок недотримання приписів ст. 84 Земельного кодексу України, державним реєстратором за відсутності будь-яких на те законних підстав, незаконно здійснено державну реєстрацію права державної власності саме за Національною академією наук України, в той час коли право державної власності на спірну земельну ділянку підлягало набуттю державою в особі місцевого органу виконавчої влади - Львівської обласної державної адміністрації.

Позиція відповідача.

Відповідач у поданому відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, зазначив про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду на те, що у питанні визначення суб`єкта, який уповноважений від імені держави управляти та розпоряджатися земельними ділянками, що перебувають у користуванні (віданні) НАН України та підпорядкованих їй установ, підприємств і організацій, необхідно в першу чергу керуватися положеннями Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а не положеннями ЗК України, так як вищезазначені закони прийняті пізніше, більше детальніше та конкретніше регулюють відносини управління та розпорядження землями НАН України та є спеціальними по відношенню до ЗК України.

Виконуючи такі повноваження, НАН України забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядження, у тому числі права на укладення договорів про встановлення права забудови земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І.Суботіна НАН України.

Відтак, на думку відповідача, чинне законодавство України та Статут НАН України дозволяє відповідачу здійснювати управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу НАН України (зокрема земельними ділянками та іншим нерухомим майном, що перебуває у користуванні Карпатського відділення, у тому числі здійснювати передачу їх в користування (оренду).

Отже, на думку відповідача, прокурором не доведено порушення суб`єктивного права позивача, на захист якого подано позов.

Представники апелянта та позивача в судовому засіданні просили рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

Представники відповідача та третьої особи заперечили проти задоволення позовних вимог, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

25.11.1999 Львівською міською радою видано Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЛВ № 000508 20001009 на земельну ділянку площею 0,3893 га на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові для виробничих потреб і обслуговування будинку на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1-2 № 60.

Ухвалою ІІ сесії 3 скликання Львівської міської ради від 07.12.2000 № 851 "Про користування земельною ділянкою Науково-дослідним центром аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національного космічного агентства України на вул. Коцюбинського у м. Львові" ухвалено відповідно до погодженої технічної документації № 540 залишити Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національного космічного агентства України в постійному користуванні земельну ділянку площею 0,1449 га для обслуговування будівель на вул.Коцюбинського, 7 за рахунок земельної ділянки, яка є у фактичному користуванні, в тому числі в межах червоних ліній вул.Коцюбинського без права забудови.

04.06.2002 Львівською міською радою видано Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національному космічному агентству України державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЛВ № 000509 10003017 на земельну ділянку площею 0,1449 га на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові для обслуговування будівель. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1-1 № 139.

Постановою Бюро президії Національної академії наук України від 12.12.2008 № 313 "Про реорганізацію Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України та НКА України" припинено діяльність юридичної особи Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України та НКА України (далі - центр), розташованого за адресою: 79044, м Львів вул. Горбачевського, 19 (код ЄДРПОУ 02772238) шляхом його реорганізації - приєднання до Державного малого підприємства "Геофізичне моделювання (ГЕОМОД)"; вважати Державне мале підприємство "Геофізичне моделювання (ГЕОМОД)" правонаступником центру; покласти на Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України науково-методичне керівництво діяльністю Державного малого підприємства "Геофізичне моделювання ГЕОМОД)".

Розпорядженням Президії Національної академії наук України від 02.02.2009 № 42 "Про передачу Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України виробничих площ, будинків і споруд Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу НАН України та Національного космічного агентства України при Інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України" на виконання постанови Бюро Президії Національної академії наук України від 12.12.2008 № 313 "Про реорганізацію Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України та НКА України" та з метою забезпечення ефективного використання виробничих площ та покращення умов праці працівників НАН України вирішено передати за наявності згоди Фонду державного майна України Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України з балансу Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації та екологічного моніторингу НАН України та Національного космічного агентства Україні на баланс Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України виробничі площі та земельні ділянки, зокрема, будинок № 7 загальною площею 1200кв.м., який знаходиться на вул. Коцюбинського, а також земельну ділянку площею 0,14 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 7.

Листом від 03.02.2009 вих. № 21/154-4-22 відповідач просив міністерство економіки України надати згоду на передачу- з балансу Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН та НКА на баланс Карпатському відділенню інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України нерухомого майна, зокрема, будинок № 7 загальною площею 1200 кв.м., який знаходиться на вул. Коцюбинського, а також земельну ділянку площею 0,14 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 7.

Листом від 16.02.2009 вих. № 3209-23/93 Міністерство економіки України не заперечило проти запропонованої передачі будинку № 19, розташованого по вул. Горбачовського у м. Львові, та будинку № 7, розташованого по вул. Коцюбинського у м. Львові разом із закріпленими за ними на праві постійного користування земельними ділянками загальною площею 0,53 га з балансу Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАНУ та НКАУ на баланс Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна НАНУ в разі, якщо вона буде здійснена та оформлена з дотриманням вимог пунктів 4, 8-11 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, за погодженням із НКАУ, Фондом державного майна і Мінфіном.

При цьому Міністерство економіки України наголосило на тому, що Національній академії наук необхідно прийняти рішення, що зобов`язує Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна провести державну реєстрацію зазначених об`єктів відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у порядку визначеному наказом Мін`юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно".

Листом від 01.06.2009 вих.№31-17020-206 Міністерство фінансів України повідомило відповідача про те, що не заперечує проти передачі з балансу Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. B.М. Глушкова Національної академії наук та Національного космічного агентства на баланс Карпатського відділення Інституту геофізики ім. C.І. Субботіна Національної академії наук будинку, розташованого по вул. Горбачовського, 19 у м. Львові, та будинку по вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові, разом із закріпленими за ними на праві постійного користування земельними ділянками загальною площею 0,53 га з дотриманням вимог Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 № 1482 „Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".

Листом від 03.06.2009 вих.№10-16-7825 Фонд державного майна України повідомив відповідача та третю особу про те, що не заперечує проти передачі майна, розташованого за адресами: м. Львів, вул. Горбачовського, № 19 та м. Львів, вул. Коцюбинського № 7, з балансу Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН та НКА України на баланс Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України за умови погодження її Мінекономіки.

06.08.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010 площею 0,1449 га, яка знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Коцюбинського, 7. Форма власності - державна, цільове призначення земельної ділянки - 03.11, категорія земель - землі житлової і громадської забудови, вид використання - для обслуговування будівель, що підтверджується наданим на запит Карпатського відділення інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.08.2013 № НВ-4600451082013.

28.08.2013 державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Величком Андрієм Степановичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 5377332, яким проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: державна, розмір частки: 1, на земельну ділянку, що розташована: Львівська обл., м. Львів, вулиця Коцюбинського М., 7, кадастровий номер земельної ділянки: 4610136600:06:006:0010, за суб`єктом: Національна академія наук України, податковий номер 00019270; відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Листом від 18.05.2016 вих. № 18/962-8 відповідач не заперечив проти проведення ремонтно-реставраційних робіт адміністративної будівлі № 19 по вул. Горбачевського у м. Львові та будівництва багатоквартирних житлових будинків з вбудованими адміністративними приміщеннями по вул. Горбачевського, 19 та по вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові за умови, що договір, про який йдеться у листі від 23.02.2016 № 70, не буде договором про спільну діяльність, договором доручення, комісії та управління майном. Крім того, відповідач вказав, що земельна ділянка мас використовуватись відповідно до цільового призначення, а умови договору не передбачати положень щодо відчуження державного майна або земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні Відділення.

27.08.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Величком Андрієм Степановичем на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ІІ-ЛВ № 000508, виданий 04.06.2002, видавник: Львівська міська Рада народних депутатів, зареєстровано право державної власності Національної академії наук України, код ЄДРПОУ: 00019270, країна реєстрації: Україна на земельну ділянку площею 0,1449 га, кадастровий номер 4610136600:06:006:0010, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Коцюбинського М., 7, для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.10.2022 № 312743540.

Як вбачається із долученого відповідачем до матеріалів справи Витягу з Державного реєстру речових прав від 03.02.2023 №321859534 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2013 державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Величком Андрієм Степановичем на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ІІ-ЛВ № 000509, виданий 04.06.2002, видавник: Львівська міська Рада народних депутатів, зареєстровано право державної власності Національної академії наук України, код ЄДРПОУ: 00019270, країна реєстрації: Україна на земельну ділянку площею 0,1449 га, кадастровий номер 4610136600:06:006:0010, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Коцюбинського М., 7, для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки.

13.09.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Дмитрів Христиною Василівною на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ІІ-ЛВ000509, виданий 04.06.2002, видавник: Департамент землеустрою та планування забудови міста виконкому Львівської міської Ради народних депутатів; акт приймання-передачі, серія та номер: 451, виданий 21.07.2009, видавник: Президія НАН України; розпорядження, серія та номер: 42, виданий 02.02.2009, видавник: Президія Національної академії наук України зареєстровано за Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України, код ЄДРПОУ: 13801523, країна реєстрації: Україна, право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.10.2022 № 312743540.

27.08.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Величком Андрієм Степановичем на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ІІ-ЛВ № 000509, виданий 25.11.1999, видавник: Львівська міська Рада народних депутатів, зареєстровано право державної власності Національної академії наук України, код ЄДРПОУ: 00019270, країна реєстрації: Україна на земельну ділянку площею 0,3893 га, кадастровий номер 4610136900:03:001:0049, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Горбачевського І., 19, для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.10.2022 № 312743739.

13.09.2017 Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Дмитрів Христиною Василівною на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ІІ-ЛВ000508, виданий 25.11.1999, видавник: Департамент землеустрою та планування забудови міста виконкому Львівської міської Ради народних депутатів; акт приймання-передачі, серія та номер: 451, виданий 21.07.2009, видавник: Президія НАН України; розпорядження, серія та номер: 42, виданий 02.02.2009, видавник: Президія Національної академії наук України зареєстровано за Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України, код ЄДРПОУ: 13801523, країна реєстрації: Україна, право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136900:03:001:0049, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.10.2022 № 312743739.

Листом від 15.12.2020 вих. № 15/1-418вих20 прокурор повідомив позивача про вивчення законності набуття у власність відповідачем земельної ділянки площею 0,1449 га (кадастровий №4610136600:06:006:0010) на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові та законність розпорядження нею та зазначив, що позивач є органом, уповноваженим розпоряджатись вказаною земельною ділянкою та реалізовувати інші повноваження держави щодо неї, в т.ч. звертатись з позовом до суду про витребування її з чужого незаконного володіння, а прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду та не може підміняти органи державної влади.

З врахуванням наведеного, прокурор просив позивача вирішити питання про звернення до суду з позовом з метою витребування вказаної ділянки з чужого незаконного володіння, про що інформувати обласну прокуратуру не пізніше 05.01.2021, та у випадку вжиття заходів реагування на захист інтересів держави - скерувати до обласної прокуратури завірені копії підтверджуючих документів, а у разі незастосування заходів реагування, у т.ч. позовного характеру, інформувати про причини та скерувати до Львівської обласної прокуратури відповідні матеріали для вирішення питання про застосування заходів представницького характеру органами прокуратури, одночасно повідомивши, коли та на підставі яких документів позивачу стало відомо про порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

Листом від 19.02.2021 вих.№6684-21 позивач інформував прокурора про те, що згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку суб`єктом права власності на земельну ділянку площею 0,1449 га (кадастровий номер - 4610136600:06:006:0010) є Національна академія наук України. Речові права зареєстровано за Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України. Орган, шо здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) - реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції.

Додатково позивач повідомив, що заходів реагування, в тому числі позовного характеру облдержадміністрацією не вживалось, так як з клопотаннями Національна академія наук України до облдержадміністрації не зверталась, а інформація щодо власника земельної ділянки стала відома з листа прокурора і зазначив, що облдержадміністрація не заперечує щодо виправлення помилки, допущеної державним реєстратором, при реєстрації права власності стосовно земельної ділянки (кадастровий номер - 4610136600:06:006:0010), в частині власника земельної ділянки, а саме з Національна академія наук України на Львівську обласну державну адміністрацію відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 14.05.2013 № 233-VII.

Листом від 19.03.2021 вих.№15/1-527 вих 21 прокурор звертався до Кабінету Міністрів України з проханням надати інформацію про погодження Договору про ремонтно-реставраційні роботи та будівництво багатоквартирних будинків на вул. Горбачевського, 19 та вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові від 04.08.2016 №1, а також дату вибуття земельної ділянки кадастровий номер - 4610136600:06:006:0010 з власності Кабінету Міністрів України та вжиті заходи реагування.

У випадку вжиття заходів реагування на захист інтересів держави прокурор просив скерувати до обласної прокуратури завірені копії підтверджуючих документів, а у разі незастосування заходів реагування, у т.ч. позовного характеру, інформувати про причини та скерувати до Львівської обласної прокуратури відповідні матеріали для вирішення питання про застосування заходів представницького характеру органами прокуратури.

Листом від 13.05.2021 вих.№19534-21 Міністерство юстиції України інформувало прокурора про те, що станом на 29.04.2021 інформація з порушеного у листі прокуратури питання від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Національної академії наук України до Міністерства юстиції України не надходила. Після отримання та опрацювання Міністерством юстиції України пропозицій від усіх співвиконавців листа від 19.03.2021 № 15/1-527вих-21 Львівській обласній прокуратурі буде надано остаточну відповідь.

Листом від 18.10.2021 вих. № 15/1-1690вих21 прокурор просив позивача в найкоротші строки вирішити питання про звернення до суду з метою повернення (витребування) у державну власність в особі позивача земельних ділянок площею 0,1449 га (кадастровий № 4610136600:06:006:0010) на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові та площею 0,3893 га (кадастровий № 4610136900:03:001:0049) на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові. У випадку вжиття заходів реагування на захист інтересів держави - скерувати до обласної прокуратури завірені копії підтверджуючих документів а у разі незастосування заходів реагування, у т.ч. позовного характеру інформувати про причини та скерувати до Львівської обласної прокуратури відповідні матеріали для вирішення питання про застосування заходів представницького характеру органами прокуратури.

Листом від 28.10.2021 вих. № 5/29-12715/0/2-21/7-16 позивач повідомив прокурора про те, що згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки суб`єктом права власності на земельні ділянки є Національна академія наук України. Речові права зареєстровано за Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України. Орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) - реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції.

Також, позивач зазначив, що як вбачається із згаданої інформації, позивач не виступає власником вищезазначених земельних ділянок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відтак немає правових підстав для виправлення помилок допущених в реєстрі речових прав в частині власника вищезазначених земельних ділянок.

При цьому, позивач зазначив, що облдержадміністрація не заперечує щодо виправлення помилки допущеної державним реєстратором, при реєстрації права власності стосовно земельної ділянки (кадастровий номер - 4610136600:06:006:0010), в частині власника земельної ділянки, а саме з Національна академія наук України на Львівську обласну державну адміністрацію відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 14.05.2013 № 233-VII.

Листом від 28.07.2022 вих. № 15/1-1030вих22 прокурор просив позивача вирішити питання про звернення до суду з метою повернення у державну власність в особі Львівської обласної державної адміністрації вказаних земельних ділянок, про що інформувати обласну прокуратуру. У випадку вжиття заходів реагування на захист інтересів держави - скерувати до обласної прокуратури завірені копії підтверджуючих документів, а у разі незастосування заходів реагування, у т.ч. позовного характеру, інформувати про причини.

Листом від 09.08.2022 вих. № 25909-22 позивач повідомив прокурора про те, що згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку суб`єктом права власності на земельну ділянку площею 0,1449 га (кадастровий номер - 4610136600:06:006:0010) є Національна академія наук України. Речові права зареєстровано за Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України. Орган, який здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) - реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції.

Додатково позивач повідомив, що відповідно до вказаної інформації не виступає власником вищезазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відтак немає правових підстав для звернення до суду з позовом для ефективного забезпечення захисту порушених прав чи до суб`єкта реєстрації з відповідною заявою на виправлення помилки, допущеної реєстратором у реєстрі речових прав в частині власника земельних ділянок.

Також, згідно абз. 2 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі якщо після отримання заявником документів за результатами розгляду заяви виявлено технічну помилку, допущену під час внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права, обтяження речових прав, зокрема помилку у відомостях про суб`єкта речового права, обтяження, відомостях про речове право, обтяження, відомостях про нерухоме майно, в тому числі його технічних характеристиках, або якщо відбулося виправлення такої помилки в документах, що подавалися для державної реєстрації прав, або відбулася зміна адреси об`єкта нерухомого майна, такі помилки, відомості виправляються державним реєстратором на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, відомості, а у випадку виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором, або про зобов`язання державного реєстратора виправити допущену ним технічну помилку - посадовою особою Міністерства юстиції України, його територіальних органів або на підставі рішення Міністерства юстиції України, його територіальних органів - державним реєстратором, яким допущено технічну помилку.

06.10.2022 прокурор надіслав позивачу повідомлення про звернення до суду (в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") вих. № 14.51/04-16-6467ВИХ-22, у якому на виконання вимог абз. 3. ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив, що Франківською окружною прокуратурою міста Львова Львівської області встановлено достатні підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі Львівської обласної державної адміністрації шляхом звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Національної академії наук України про скасування державної реєстрації права державної власності Національної академії наук України (ЄДРПОУ: 00019270) на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:06:006:0010 площею 0,1449 га по вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 143529346101), яка проведена 27.08.2013 державним реєстратором Львівської міського управління юстиції Величком А.С. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 5377332 від 28.08.2013).

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ч. 1 ст. 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено відповідачем. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Приписами ч. 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Верховний Суд у справі № 924/1022/17 (постанова від 06.11.2019) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2021 у справі № 521/20937/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Суд також зазначає, що норма ст. 16 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 917/733/14.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2019 № 911/476/17 та від 19.09.2019 у справі № 924/831/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

У відповідності до ст. 14 Конституції України, ч.ч. 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України та ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Приписами ч.ч. 2, 3 вказаної статті передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

За приписами ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ч.ч. 1 та 7 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст.328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч.1 та п.п. е) ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Аналогічне за змістом правове положення закріплено у п.4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Згідно з ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг, зокрема, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Таким чином, у випадку, якщо право постійного користування виникло в суб`єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим Земельним кодексом України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

При цьому, згідно з розділом VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Національна академія наук України є вищою державною науковою організацією України, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також координує проведення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях України.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" встановлено, що Національна академія наук України, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Національна академія наук України зокрема створює, реорганізовує, ліквідовує організації, що перебувають у віданні Національної академії наук України, виступає засновником підприємств із змішаною формою власності, дає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на створення підприємств, до статутних фондів яких передаються належні їм майнові права; надає дозвіл на безоплатну передачу майна, яке перебуває на балансі однієї організації, на баланс іншої організації, які віднесені до відання Національної академії наук України; здійснює інші повноваження з управління, передбачені законодавством України, щодо об`єктів державної власності, які належать до майнового комплексу Національної академії наук України.

Як встановлено судами в мотивувальній частині цього рішення, ухвалою ІІ сесії 3 скликання Львівської міської ради від 07.12.2000 № 851 "Про користування земельною ділянкою Науково-дослідним центром аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національного космічного агентства України на вул. Коцюбинського у м. Львові" ухвалено відповідно до погодженої технічної документації № 540 залишити Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національного космічного агентства України в постійному користуванні земельну ділянку площею 0,1449 га для обслуговування будівель на вул.Коцюбинського, 7 за рахунок земельної ділянки, яка є у фактичному користуванні, в тому числі в межах червоних ліній вул. Коцюбинського без права забудови, на підтвердження чого 04.06.2002 Львівською міською радою видано Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова Національної академії наук України - Національному космічному агентству України державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЛВ № 000509.

В подальшому, у зв`язку із припиненням діяльності Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України та НКА України шляхом його реорганізації - приєднання до Державного малого підприємства "Геофізичне моделювання (ГЕОМОД)" на підставі постанови Бюро президії Національної академії наук України від 12.12.2008 № 313 та розпорядження Національної академії наук України від 02.02.2009 № 42 земельну ділянку площею 0,1449 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 7, передано Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України.

Доказів визнання недійсним чи скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 04.06.2002 ІІ-ЛВ № 000509 учасниками справи не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З наведеного колегія суддів приходить до висновків про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010 площею 0,1449 га, яка знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Коцюбинського, 7, перебувала у державній власності та входила до складу об`єктів майнового комплексу Національної академії наук України, а відтак, саме Національна академія наук України, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", була уповноважена забезпечувати реалізацію прав держави як власника вказаної земельної ділянки.

Відтак, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 04.06.2002 ІІ-ЛВ № 000509 був належною підставою для реєстрації 27.08.2013 державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Величком Андрієм Степановичем права державної власності Національної академії наук України на земельну ділянку площею 0,1449 га, кадастровий номер 4610136600:06:006:0010, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Коцюбинського М., 7 для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки.

Беручи до уваги наведене, а також встановлені в мотивувальній частині цього рішення обставини справи, в тому числі щодо передання Львівською міською радою земельної ділянки кадастровий номер 4610136600:06:006:0010, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Коцюбинського М., 7, Національній академії наук України та перебування такої земельної ділянки у власності останньої як частини майнового комплексу, а також чинності Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 04.06.2002 ІІ-ЛВ № 000509 і приписи ст. 92 ЗК України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та зазначає, що наведеними прокурором та позивачем доводами та поданими на їх підтвердження доказами не підтверджується порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав позивача.

У випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Аналогічну правову позицію закріплено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 та від 26.02.2019 у справі №915/478/18.

Відтак, в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Аналогічну правову позицію закріплено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Таким чином, здійснення органом державної влади реєстрації права державної власності на об`єкт нерухомого майна (в тому числі, й на земельну ділянку) не створює права державної власності держави в особі саме цього органу окремо і таких наслідків чинне законодавство не містить.

Аналогічну правову позицію закріплено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №914/84/22.

З наведеного слідує, що під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

У цій справі прокурор, діючи в інтересах держави в особі уповноваженого органу державної влади, просить скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, припинивши речове право, а саме право державної власності, спрямовуючи вимоги держави проти неї самої в особі іншого органу, який, хоч і зареєстрував речове право, однак в цьому випадку власних прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки не набув.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені колегією суддів в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, в тому числі незмінність форми власності земельної ділянки - державну, а також з огляду на те, що позивач є державним органом, а відповідач - державною установою, суд дійшов висновків про те, що у даному випадку по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності. Вказане слугує додатковим доказом недоведеності прокурором та позивачем порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав позивача.

В той же час, у правовідносинах, які склалися між сторонами, суди не наділені повноваженнями на захист права, порушення якого може виникнути у майбутньому.

У статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що суб`єкт порушеного права, зазвичай, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (зокрема ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відтак, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц.

Таким чином, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але остання не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння, як складова права власності на нерухоме майно, завжди належить власникові майна.

Заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності на неї є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

В такому випадку належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то саме віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Для такого витребування майна з чужого незаконного володіння оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що, у відповідності до ст..26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Відтак, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію.

З наведеного випливає, що вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

При цьому, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та від 30.01.2020 у справі № 19/028-10/13.

У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Враховуючи наведене, беручи до уваги встановлені в мотивувальній частині цього рішення обставини справи та висновки суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обраний прокурором в інтересах держави в особі позивача спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права державної власності не призведе до ефективного відновлення порушеного права держави в особі позивача, оскільки форма власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:06:006:0010 у будь-якому разі залишиться державною, а, із врахуванням недоведеності учасниками справи обставини існування попереднього запису про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку, в тому числі за позивачем, позивач автоматично не набуде статусу органу, якому надано право розпорядження вказаною земельною ділянкою, а тому є неналежним способом захисту права.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2023 у справі №914/2635/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст.ст.287-289 ГПК України.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії, повний текст постанови виготовлено та підписано 02.02.2024.

Головуючий суддя Плотніцький Б.Д.

Судді Матущак О.І.

Скрипчук О.С.