Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2949/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2024 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.,

при секретарі Щокань В.М.

за участю представника

позивача за довіреністю ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Управління Служби безпеки України в Черкаській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Черкаська міська рада про визнання припиненим права користування службовою квартирою та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач Управління Служби безпеки України в Черкаській області звернувся до суду з позовом (позовні вимоги в остаточній редакції від 21.07.2023, яка прийнята судом 28.07.2023 (т.2 а.с. 18а-19) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Черкаська міська рада про визнання припиненим права користування службовою квартирою та зобов`язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги мотивує тим, що розпорядженням начальника Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 17.01.2003 № 2/ДСК перед Черкаською міською радою порушено клопотання про включена до числа службових службова квартири АДРЕСА_1 згідно з розпорядженням міського голови від 22.02.2016 № 29-р), міста Черкаси та надання її в користування, на той час співробітнику Управління, ОСОБА_4 на склад сім`ї із трьох осіб: він, дружина ОСОБА_2 , 1978р. народження, син ОСОБА_3 , 2001р. народження.

Рішенням Черкаської міської ради від 18.02.2003 № 76 указана квартира включена до числа службових Управління.

На підставі розпорядження Управління від 17.01.2003, ОСОБА_4 , згідно з рішенням Черкаської міської ради від 21.03.2003 №123, видано спеціальний ордер № 066353 серія А від 25.03.2003 на право користування службовою квартирою зазначеним складом сім`ї.

Службове житло виділено ОСОБА_4 у користування у зв`язку з проходженням ним військової служби в Управлінні.

24.04.2003 ОСОБА_4 , було зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою службової квартири.

З 01.04.2004 ОСОБА_4 звільнений з військової служби за п.п. «д» п.66 (за сімейними обставинами) Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України (затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 № 1053/2001) в запас Збройних Сил України та виключений зі списку особового складу наказом УСБУ в Черкаській області від 01.04.2004 № 40-ос.

22.10.2008 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюб розірвано, свідоцтво серії НОМЕР_1 .

10.08.2020 ОСОБА_4 здійснив перереєстрацію зі службової квартири у квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 33 кв.м, загальною площею 48,2 кв.м, яка на підставі договору дарування від 05.10.2017 належить йому на праві власності.

Отже, з указаного часу ОСОБА_4 в добровільному порядку припинив право користування службовою квартирою АДРЕСА_1 , про вказане Управління не повідомив та службову квартиру не здав.

Наразі, в квартирі зареєстровані колишня дружина колишнього наймача службового житла ОСОБА_2 та повнолітній син ОСОБА_3 , 2001р. народження.

Користування службовою квартирою відповідачами засвідчується даними реєстрації за адресою спірної квартири, актом обстеження житлових умов.

У позовній заяві зазначено, що шлюб між третьою особою і відповідачем ОСОБА_2 розірвано. У позивача не виникає зобов`язання забезпечувати осіб, які не являються членами сім`ї особи, якій виділялося службове житло у зв`язку з проходженням ним військової служби. Право користування службовою квартирою членів сім`ї військовослужбовця є похідним від реалізації права самого наймача службового житлового приміщення.

Право користування службовим житлом ОСОБА_4 припинене 10.08.2020 в добровільному порядку у зв`язку з його перереєстрацією за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, як вважає позивач, відповідачі не являються членами сім`ї ОСОБА_4 , не проходять військову службу в Управлінні, але продовжують проживати у службовій квартирі. Відповідачами порушується право позивача на використання квартири за призначенням. Спірна квартира є службовим житлом і потреба у її подальшому використанні, як службової квартири, не відпала, у зв`язку із існуючою потребою у забезпеченні службовим житлом військовослужбовців, які проходять військову службу і перебувають на обліку. Ряд діючих військовослужбовців Управління та члени їх сімей потребують надання службового житла і ним не забезпечені, винаймають квартири у м. Черкаси, за укладеними договорами між ними та власниками житла. Управління компенсує витрати, що фінансуються з Державного бюджету України за найом такими військовослужбовцями житла (в 2022 році на указані цілі профінансовано видатки на загальну суму 403800 грн., що є істотним розміром бюджетних витрат в умовах суспільно-політичної ситуації, яка склалася в країні).

З урахуванням дії в країні воєнного стану, вказані обставини визначають переваги загальнонаціональної та економічної безпеки, захисту прав військовослужбовців, які виконують завдання із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, зокрема, беруть безпосередню участь у веденні бойових дій, членів їх сімей, та визначають розумне співвідношення (обґрунтовану пропорційність) між переслідуваною позивачем легітимною метою захисту інтересів діючих військовослужбовців Управління та тими засобами, які використовуються для досягнення вказаної мети, а саме, виселення відповідачів зі службового житла Управління. Держава та суспільство розраховують на належну відсіч агресору, що не в останню чергу обумовлюється рівнем захищеності соціальних прав самих військовослужбовців.

Особа, якій службове житло було надано у зв`язку з проходженням військової служби, звільнений з військової служби та забезпечений житлом для постійного проживання в м. Черкаси, а право користування службовою квартирою ним припинено в добровільному порядку. Оскільки відповідачі вселилися до зазначеної квартири, як члени сім`ї співробітника-військовослужбовця Управління у зв`язку з проходженням ним військової служби в Управлінні, шлюб між відповідачем та третьою особою розірвано, а співвідповідач є повнолітнім, відпали правові підстави для правомірного проживання відповідачів у такому житлі.

Позивач також зазначає, що відповідач ОСОБА_2 є працюючою особою, тому не позбавлена можливості реалізації свого права на забезпечення житлом у визначеному житловим законодавством порядку як за місцем своєї роботи, так і в виконавчому комітеті Черкаської міської ради, а не за рахунок обмеження позивача на використання службового житла для вирішення житлових прав діючих військовослужбовців.

Таке ж право на взяття на квартирний облік за місцем проживання та забезпечення житлом вправі реалізувати у встановленому житловим законодавством порядку і відповідач ОСОБА_3 , як повнолітня правоздатна особа.

Окрім того, відповідачі мають можливість реалізувати право на вселення до квартири АДРЕСА_4 , житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 50,2кв. м, яка належить на праві приватної власності батькам відповідача ОСОБА_2 та, відповідно, діду і бабі відповідача ОСОБА_3 , - ОСОБА_5 , 1950р. народження, ОСОБА_6 , 1952р. народження. За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно указана квартира була надана батькам відповідача ОСОБА_2 з урахуванням її у складі сім`ї.

Оскільки третьою особою ОСОБА_4 припинено право користування службовим житловим приміщенням, наданим на період проходження військової служби, добровільно, з цих підстав виключається застосування статті 125 ЖК України як щодо нього, так і щодо колишніх членів його сім`ї, право яких на зайняття службової квартири є похідним. Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування службовою квартирою АДРЕСА_1 та підлягають виселенню.

Таким чином, позивач просить суд, - визнати припиненим право ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користування службовою квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачів звільнити вказану службову квартиру.

Ухвалою суду від 25.05.2023 прийнято, відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, залучено третіми особами: ОСОБА_4 та Черкаську міську раду.

Ухвалою суду від 16.08.2023 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 28.07.2023 відмовлено відповідачам у задоволенні заяв про зупинення провадження по справі.

Ухвалою суду від 16.08.2023 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення з УСБУ в Черкаській області в дохід держави штрафу за невиконання процесуальних обов`язків та зловживання процесуальними правами.

Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позов, який прийнятий судом, за яким просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що позивачем не надано доказів того, що відповідачі не є членами сім`ї третьої особи ОСОБА_4 , враховуючи, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 .

Вказує, що позивачем не надано доказів про те, що третя особа ОСОБА_4 добровільно припинив користування жилим приміщенням як після звільнення з військової служби 01.04.2004, розірвання шлюбу мало місце 22.10.ю2008, так і після перереєстрації службової квартири 10.08.2020 за іншою адресою. З урахуванням часу перебування на строковій службі ОСОБА_4 стаж проходження ним військової служби у позивача перевищує 10 років, враховуючи, що і після 01.04.2004 він проходив державну службу до 08.07.2017 та має понад 20 років стажу державної служби. ОСОБА_4 разом із його членами сім`ї, в т.ч. і відповідача ОСОБА_3 , який з 19.10.2020 є військовослужбовцем строкової військової служби та продовжує перебувати у складі утвореного відповідно до закону військових формувань, що переведені на військовий стан і не можуть бути виселені.

Просить врахувати, що ОСОБА_3 - син ОСОБА_4 , перебуває на строковій військовій службі в ВЧ НОМЕР_2 з 23.10.2020 і по даний час, а тому має статус військовослужбовця, в тому не може бути виселений із членами сім`ї.

Відповідач зазначає, що вона та її син не мають жодного відношення до житла батьків відповідача ОСОБА_2 , і не проживають із ними. Вважає, що позивачем не доведено, що спірне житло має статус службового житла. Вважає, що відповідачі можуть бути виселені лише при наданні їм іншого житла, а в іншому випадку - будуть порушені їхні права.

Вважає, що втручання у законне право відповідачів на житло не є пропорційним переслідуваній позивачем меті; позивачем не надані докази про те, що позивач є власником спірного житлового приміщення.

На думку відповідача ОСОБА_2 , позивачем пропущені строки звернення до суду із даним позовом; позов не є негаторним, а тому слід застосувати строки позовної давності, передбачені ст. 257 ЦК України. Позивач не зазначає жодної прив`язки до моменту, з якого він довідався та/або міг довідатись про нібито факт порушення його права. Відповідно, позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права 01.04.2003, тобто з моменту звільнення з військової служби ОСОБА_4 і право звернення до суду виникло з 02.04.2003 і припинилось 02.04.2006. При цьому, позивачу було відомо про факт розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , враховуючи і складений 13.07.2018 акт обстеження житлових умов ОСОБА_4 та відповідачів. Крім того, позивач не просив поновити строки позовної давності. Таким чином, просить відмовити у задоволенні позову.

Крім того, відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про застосування строків позовної давності, враховуючи обставини, що вказані у відзиві на позов.

Відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позов, який прийнятий судом, і за яким просить відмовити у задоволенні позову. Слід зазначити, що обставини та доводи щодо заперечень проти позову є аналогічними тим, які у відзиві вказала відповідач ОСОБА_2 . Крім того, подано заяву про застосування строків позовної давності, яка також за змістом є аналогічною тій, що подана відповідачем ОСОБА_2 .

Позивачем УСБУ в Черкаській області подано відповідь на відзиви, за якою поновлені строки щодо подачі такої процесуальної заяви та відповідь прийнято судом. Вказує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сім`ї ОСОБА_4 ; ОСОБА_4 за адресою спірної квартири не проживає ще до часу зняття з реєстрації місця проживання його за адресою (10.08.2020), спільного господарства з відповідачами не веде, перебуває у цивільному шлюбі, в якому народилися діти. Відповідно, за відсутності родинних відносин та досягнення повноліття відповідачем ОСОБА_3 , виключає їх статус члена сім`ї ОСОБА_4 .

Житлове законодавство пов`язує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення з наявністю трудових відносин чи відносин з проходження військової служби в органі, підприємстві, установі, організації, які таке житло виділили, не менше 10 років.

Третя особа ОСОБА_4 проходив військову службу в Управлінні з 01.12.1994 по 01.04.2004. Звільнений зі служби за п.п. «д» п. 66 (за сімейними обставинами) Положення про проходження військової служби в СБУ Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України (затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 №1053/2001) в запас Збройних Сил України та виключений зі списку особового складу наказом УСБУ в Черкаській області від 01.04.2004 №40-ос.

Тобто, в Управлінні ОСОБА_4 проходив військову службу 9 років 4 місяці, що виключає застосування щодо нього приписів ст. 125 ЖК УРСР, п. 35 Положення № 37 та пункту 5.17 Інструкції № 792.

При цьому, наявність у ОСОБА_4 на праві власності житла для постійного проживання у м. Черкаси, житловою площею 33 кв.м, є достатньою для проживання за нормами забезпеченості у м. Черкаси, яка складає 8,5 кв.м на 1 особу, обставини, що відповідачі не є членами його сім`ї, не мають зв`язку з Управлінням (в частині проходження військової служби чи виконання роботи за трудовим договором) визначають, що ні він, ні відповідачі, право яких є похідним, не мають підстав на забезпечення житлом від Управління.

Окрім того, посилання у відзиві на застосування абзацу 3 ст. 125 ЖК України, згідно з яким без надання іншого житлового приміщення не може бути виселені сім`ї військовослужбовців, не доводить право відповідачів на забезпечення житлом від Управління як сім`ї військовослужбовця.

Дійсно, відповідач ОСОБА_3 , проходячи строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 23.10.2020 по теперішній час, має статус військовослужбовця.

Проте, доводи відповідачів про їх право користування спірною квартирою обґрунтовуються тим, що вони є членами сім`ї саме ОСОБА_4 , як звільненої з військової служби особи, за ознакою спільного проживання та ведення спільного господарства. Позивач вважає, що застосування абзацу 3 ст. 125 ЖК України за ознакою статусу відповідача ОСОБА_3 , наявного у зв`язку з проходженням ним строкової військової служби, є недопустимим. Відповідачі ніяким чином не підпадають під визначену абзацом 3 ст. 125 ЖК України категорію «сім`ї військовослужбовців», бо статус відповідача ОСОБА_3 , як військовослужбовця строкової служби, за обставин даної справи, лише визначає, що у складі цієї сім`ї є військовослужбовець, що не є тотожним категорії, визначеній абзацом 3 ст.125 ЖК України.

Позивач просить враховувати, що спірне житло надано Управлінням у користування третій особі ОСОБА_4 саме у зв`язку з проходженням ним військової служби в Управлінні, що визначає, що право користування вказаною квартирою відповідача ОСОБА_3 , навіть при наявності у нього статусу військовослужбовця, є похідним від права третьої особи на це житло. Відповідач ОСОБА_3 не позбавляється можливості реалізувати своє право на житло у встановленому законодавством порядку - у виконавчому комітеті Черкаської міської ради, як повнолітня правоздатна особа. Також зазначено, що такого права не позбавлена і відповідач ОСОБА_2 , яка є працюючою особою, тому не позбавлена можливості реалізації цього права, як за місцем своєї роботи, так і в виконавчому комітеті Черкаської міської ради, а не за рахунок обмеження позивача на використання службового житла за цільовим призначенням.

Крім того, звертає увагу, що спірна квартира набула статусу службової 18.02.2003, відповідно до рішення Черкаської міської ради від 18.02.2003 №76. Доводи сторони відповідачів про те, що спірна квартира на час надання їй статусу службової та заселення ОСОБА_4 не була вільною, не відповідають дійсності. Крім того, ця квартира була збудована за дольової участі Управління, в рахунок надання забудовникам пільги на суму коштів та матеріальних активів, спрямованих на будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, з податку на прибуток. Спірна квартира має статус службової Управління, а її цільовим призначенням є забезпечення житлом діючих військовослужбовців позивача. Потреба у її подальшому використанні, як службової квартири не відпала. Таким чином, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Крім того, позивачем подані заперечення щодо доводів відповідачів про пропущення строків позовної давності. Зазначено, що особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що володільцем житла залишається його власник. Навіть, якщо власник службового житла не висловлював вимогу звільнити це житло, проживання в ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Твердження відповідачів про те, що строк позовної давності для позивача закінчився через 3 роки з моменту звільнення ОСОБА_4 - позивач вважає безпідставними. Таким чином, позивач просить відмовити у задоволенні клопотання (заяв) відповідачів про застосування строків позовної давності.

Відповідачем ОСОБА_3 подані заперечення на відповідь на відзив, які прийняті судом. Вказує, що факт розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не може бути підтвердженням того, що вони перестали спільно проживати у спірній квартирі та не ведуть спільного господарства, не несуть витрати на його утримання тощо. Позивачем не доведено, що ОСОБА_4 добровільно припинив користуватися жилим приміщенням як після звільнення з військової служби, розірвання шлюбу та після перереєстрації службової квартири. Позивач не здійснив дії задля виселення із жилого приміщення відповідачів. Крім того, відповідач просить врахувати доводи, які викладені у відзиві. Позивачем не враховано того факту, що відповідно до абз. 4 ст. 64 ЖК України, відповідачі набули тих самих прав, як і наймав та члени його сім`ї, що передбачено законом. Відповідачем не може бути виселено без наданням їм іншого житла. Вважає, що відсутні докази, що житло має статус службового житла. Позивачем не спростовано факт проживання сім`ї ОСОБА_7 в момент заселення в жили приміщення ОСОБА_4 до 01.03.2003. Отже, просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_4 не скористався правом подати письмові пояснення по суті позову та відзиву.

Третя особа Черкаська міська рада не скористалася правом подати письмові пояснення по суті позову та відзиву.

В судовому засіданні представник позивача Управління СБУ в Черкаській області за довіреністю ОСОБА_1. повністю підтримала позовні вимоги в редакції, яка надійшла до суду 25.07.2023 і просила їх задовольнити, посилаючись на доводи позовної заяви, відповіді на відзив, пояснення та заперечення щодо застосування строків позовної давності. Також просила стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір, сплачений при подачі позову. Також вважає, що строки позовної давності позивачем не пропущені і просила відмовити у задоволенні такої заяви відповідачів, оскільки вона є безпідставною. Зазначила, що позов є негаторним, порушення прав позивача триває, а тому останній у будь-який час може подати позовну заяву до суду; у позивача відсутні підстави для забезпечення відповідачів житлом. Попри тривалість порушення права, до настання обставин, зокрема, до досягнення повноліття ОСОБА_3 позивач з розумінням віднісся до використання відповідачами спірної квартири, оскільки в іншому випадку, зачіпалися б інтереси неповнолітньої дитини. Крім того, після настання у ОСОБА_3 повноліття, він навчався у технікумі і був студентом, а тому позивач підійшов з розумінням до цього. Також звернула увагу на те, що й практика ВС направлена на забезпечення прав неповнолітніх. Наразі ці обставини відпали, а рівень соціальної захищеності військовослужбовців позивача суттєво знизився через об`єктивні обставини, пов`язані з введенням в країні воєнного стану. Відповідачі не відносяться до категорії соціально незахищених сімей, обов`язок захисту яких покладається тільки на державу. Вважає, що саме ОСОБА_4 повинен був потурбуватися, щоб право відповідача на спірну квартиру було гарантовано збережена, разом з тим, допустив звільнення з військової служби, не вжив заходів, щоб звільнення відбулося після набуття права на виключення спірної квартири з числа службових. ОСОБА_4 на праві власності належить квартира і він, як власник, вправі розпоряджатися нею, а відповідач не перестав бути його батьком. Вважає, що вирішення питання житлового забезпечення відповідачів у спосіб, який порушує право позивача володіння службовою квартирою, є фактично перекладанням на Управління таких обов`язків. Відмова відповідачів вивільнити службову квартиру є порушенням права на використання позивачем квартири за цільовим призначенням, за захистом якого позивач і змушений був звернутися до суду. Зазначила, що відповідачі не зверталися до Управління щодо виведення квартири із статусу службової.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, будучи неодноразово повідомлена про час, дату та місце розгляду справи. Надано заяву про розгляд справи за її відсутності. Подано відзив на позов.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, будучи неодноразово повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, як шляхом направлення йому судових повісток за місцем реєстрації та несенням строкової військової служби, смс-повідомленнями на вказаний ним номер мобільного телефону, а також листами. Не скористався правом брати участь у розгляді справи через представника, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та/або в режимі відеоконференції в приміщенні суду, незважаючи на неодноразові роз`яснення, здійснені судом, а також звернення суду до командира військової частини, де проходить строкову службу відповідач. Крім того, судом призначалися судові засідання на дати та час, коли ОСОБА_3 перебував у відпустці, враховуючи відповідь командира ВЧ, але відповідач до суду на виклики не з`явився. Подано відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив.

В судове засідання третя особа ОСОБА_4 не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомив. Письмові пояснення подані не були.

В судове засідання третя особа Черкаська міська рада не з`явилась, будучи належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи. Представником за довіреністю ОСОБА_8 подано заяву про розгляд справи за її відсутності, при вирішенні спору покладається на розсуд суду. Письмові пояснення не були подані.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що знає ОСОБА_4 як сусіда (він на 5-му поверсі проживає у квартирі АДРЕСА_5 ). Періодично бачив його на сходинковій площадці будинку, віталися. Зі слів сусідів йому відомо, що у квартирі АДРЕСА_6 ніхто не живе; кому належить квартира АДРЕСА_6 йому не відомо, а раніше вона належала батькові ОСОБА_10 . 20.07.2023 він йшов додому і його зупинили працівники поліції, які пред`явили посвідчення і він їм повідомив, що ОСОБА_11 бачить зрідка і, що останній не проживає у будинку АДРЕСА_7 на 5-му поверсі. Кілька разів він бачив ОСОБА_11 у стані сп`яніння, а якось бачив його з його дівчинкою, якій десь 10 років. Дівчинка сказала, що ОСОБА_12 є її батьком. Дівчинка дуже схожа на ОСОБА_12 . Акт (т.2 а.с.31) підписаний і ним.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що проживає у квартирі АДРЕСА_8 . 01.08.2023 їй зателефонувала ОСОБА_2 і повідомила про те, що вона (свідок) підписала акт про те, що ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_6 . Дійсно, акт (т.2 а.с.31) підписала вона (свідок). Показала, що ОСОБА_10 вона бачить не часто, він буває у нетверезому стані; якось приходив до квартири АДРЕСА_6 зі своєю дочкою. У квартирі АДРЕСА_6 ОСОБА_12 встановив два вікна, вона бачила, як він із товаришем виносили сміття з квартири. Сам ОСОБА_12 у квартирі АДРЕСА_6 не проживає, але де він фактично живе, вона не знає. У 2017 році батько (помер десь 2-3 роки тому) ОСОБА_12 подарував останньому цю квартиру. ОСОБА_12 хотів квартиру продати, але там великі борги. ОСОБА_2 вона знає, як працівника водоканалу; у квартирі АДРЕСА_6 ОСОБА_14 не буває. Нову дружину ОСОБА_12 вона (свідок) бачила, коли вони разом приходили до квартири; донька ОСОБА_15 схожа на ОСОБА_12 . Десь 2 роки тому ОСОБА_12 змінив вхідні двері квартири АДРЕСА_6 . Після смерті батька ОСОБА_12 іноді залишався у квартирі ночувати.

Заслухавши пояснення представника позивача, показання свідків, враховуючи доводи відповідачів та третьої особи, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав:

встановлено, що розпорядженням начальника Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 17.01.2003 № 2/ДСК, відповідно до ст. 118 ЖК України, п.3 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою РМ УРСР від 04.02.1988, п.36 постанови КМУ від 15.12.1997 №1393 «Про доповнення Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення», Наказу Голови СБУ від 09.06.1998 №52-дск «Про затвердження інструкції про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Службі безпеки України та Переліку категорій співробітників - військовослужбовців Служби безпеки України, яким може бути надано службові жилі приміщення, - перед Черкаською міською радою порушено клопотання про включення до числа службових службова квартири АДРЕСА_1 згідно з розпорядженням міського голови від 22.02.2016 №29-р), міста Черкаси та виділена ця службова квартира в користування, на той час співробітнику Управління, ОСОБА_4 на склад сім`ї із трьох осіб: він, дружина ОСОБА_2 , 1978р. народження, син ОСОБА_3 , 2001р. народження, що підтверджується наданим позивачем витягом з розпорядження від 27.04.2023 №16/2198.

Рішенням Черкаської міської ради від 18.02.2003 № 76 двокімнатна квартира АДРЕСА_9 включена до числа службових Управління Служби безпеки України в Черкаській області.

Під час розгляду справи судом було досліджено витяг із журналу обліку службового житла Управління СБУ в Черкаській області з грифом обмеження доступу «для службового користування», відповідно до якого встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була взята на оперативний облік в Управління, як службове житло.

В силу приписів ст.ст. 4, 5 ЖК України, глави 7 ЦК УРСР (діючого до 01.01.2004 року, часу набуття чинності ЦК України від 16.01.2003), державна реєстрація права власності на державний житловий фонд (до якого квартира відноситься після завершення будівництва) не здійснювалася. За нормами ст. 182 ЦК України, визначено, що право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, а ст. 331 цього Кодексу, яка пов`язує з вчиненням такої дії виникнення права власності на нього, введені в дію у зв`язку з набуттям чинності цим Кодексом лише 01.04.2004.

На підставі розпорядження Управління від 17.01.2003, ОСОБА_4 , згідно з рішенням Черкаської міської ради від 21.03.2003 №123, видано спеціальний ордер № 066353 серія А від 25.03.2003 на право користування службовою квартирою зазначеним складом сім`ї.

Службове житло виділено ОСОБА_4 у користування у зв`язку з проходженням ним військової служби в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 - 24.04.2003, про що свідчать дані його паспорту серія НОМЕР_3 , копія якого долучена до позову.

24.04.2003 було зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : АДРЕСА_10 , що підтверджується даними її паспорту НОМЕР_4 , копія якого долучена позивачем до позову та інформацією, наданою на запит суду органами місцевого самоврядування від 15.05.2023.

Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, отриманої на запит суду від 10.05.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за вказаною адресою зареєстрований 24.04.20203.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис №216) є: батько ОСОБА_4 та матір ОСОБА_2 .

Крім того, на час розгляду справи, судом встановлено, що ОСОБА_3 , з 23.10.2020 перебуває на строковій військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 по дату надання довідки від 02.06.2023 №2058, яка видана начальником відділення кадрів військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_16 . Дані обставини підтверджуються і військовим квитком серія НОМЕР_6 , копії яких надані до суду відповідачем.

З 01.04.2004 ОСОБА_4 звільнений з військової служби за п.п. «д» п.66 (за сімейними обставинами) Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України (затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 № 1053/2001) в запас Збройних Сил України та виключений зі списку особового складу наказом УСБУ в Черкаській області від 01.04.2004 № 40-ос, про що свідчить довідка УСБУ в Черкаській області від 28.03.2023 №24/1566. Військова вислуга в Управлінні ОСОБА_4 становить 9 років 4 місяці.

Встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюб розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (актовий запис №471 від 22.10.2008).

10.08.2020 ОСОБА_4 здійснив реєстрацію місця свого проживання у квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 33 кв. м, загальною площею 48,2 кв.м (інформація Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» від 21.03.2023 №4029-01-10), яка на підставі договору дарування від 05.10.2017, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Кондаковою Н.В. (реєстр №1495), належить йому на праві власності, відповідно до даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.03.2023 №325883968.

Відповідно до інформації Департаменту «Центр надання адміністративних послуг Черкаської міської ради від 01.05.2023 №6415-01-10, - станом на 10.08.2020 за адресою: АДРЕСА_3 були зареєстровані особи: ОСОБА_4 , 1969р. народження, ОСОБА_17 , 1937р. народження. Станом на 01.05.2023 за цією адресою відсутні зареєстровані особи.

За даними відомостей, наданих цим же Департаментом від 10.05.2023 №6981-01-10, ОСОБА_4 станом на 10.05.2023 не зареєстрований по м. Черкаси.

Отже, встановлено, що з 10.08.2020 ОСОБА_4 припинив право користування квартирою АДРЕСА_1 і отримав право користування у квартирі АДРЕСА_2 , належній йому на праві власності. Між тим, про вказані обставини ним до Управління СБУ в Черкаській області повідомлено не було і службову квартиру він не здав.

За дослідженими доказами по справі, під час допиту свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_18 , останні підтвердили факт підписанні ними акту опитування сусідів №1 від 20.07.2023 про те, що ОСОБА_4 не проживає за адресою: АДРЕСА_7 , а лише іноді з`являється до помешкання.

Управлінням Служби безпеки України в Черкаській області листом від 01.05.2023 №16/2256 запропоновано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вивільнити та передати Управлінню квартиру АДРЕСА_1 у найкоротший термін, оскільки встановлено факт втрати ними права користування службовою квартирою і роз`яснено право звернення до суду.

Слід зазначити, що відповідачі не перебували у службових правовідносинах із Управлінням.

За наданими позивачем і дослідженими доказами судом встановлено, що на обліку потребуючих забезпечення житлом на 01.01.2023 перебуває 47 діючих військовослужбовців співробітники Управління, в тому числі 30 учасників бойових дій, потребують надання службового житла, про що свідчить відповідний список.

Із указаного числа 7 діючих військовослужбовців Управління та члени їх сімей, які потребують надання службового житла і ним не забезпечені, винаймають квартири у м.Черкаси, за укладеними договорами між ними та власниками житла (розрахунок потреби грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовцям УСБУ в Черкаській області на квітень 2023 року). У 2022 році на такі цілі УСБУ в Черкаській області профінансовано видатки на загальну суму 403800грн., про що свідчить звіт стосовно фактичного використання видатків для виплати грошової компенсації за ІУ квартал 2022 року.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України)

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Це ж положення закріплено і в ст. 9 Житлового кодексу України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖУ України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього ч. 1 ст. 118 Житлового Кодексу України. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов`язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.

Як передбачено ч. 2 ст. 121 ЖК України (в редакції статті на час спірних правовідносин), службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Відповідно до ч.ч 1, 3 ст. 122 ЖК, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (ст. 124 ЖК України).

Відповідно до ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Пунктом 36 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37 визначено, що право на отримання службового житла мають співробітники-військовослужбовці СБУ до одержання ними постійного житлового приміщення.

Відповідно до пункту 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.

Пунктом 12 цього Порядку передбачено, що службові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом за місцем проходження військової служби.

На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган міської ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

Порядок користування службовими житловими приміщеннями в Службі безпеки України регламентовано Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житловими приміщень, затвердженої наказом СБУ від 06.11.2007 №792. Згідно з пунктом 5.17 Інструкції №792 підлягають виселенню зі службового житлового приміщення колишні члени сім`ї співробітника, які проживають з ним після розірвання шлюбу, у випадку, якщо вказані особи в добровільному порядку не звільнять службове житлове приміщення, їх виселення проводиться у судовому порядку. Крім того, передбачено, що зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено осіб, які мають вислугу або стаж роботи в СБ України не менше 10 років (таку ж норму містив пункт 4.2. Інструкції про порядок надання жилих приміщень і користування ними в Службі безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 09.05.1998 № 52/КФ, втратила чинність з прийняттям Інструкції № 792).

Тобто, житлове законодавство пов`язує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення з наявністю трудових відносин чи відносин з проходження військової служби в органі, підприємстві, установі, організації, які таке житло виділили, не менше 10 років.

У постанові від 17.04.2020 у справі № 463/6203/17 Верховний Суд вказав, що права членів сім`ї військовослужбовця є похідними від права останнього на користування службовим житловим приміщенням. Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення, відповідно до статті 124 ЖК України.

Відповідно до ч. 1 п. 50 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07.02.2022 №265, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Крім того, за ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно з частиною 4 цієї статті сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Статтею 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Приписами статті 64 ЖК України визначено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель, тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово). Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. За положеннями статті 34 цього Кодексу повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, втручання в право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною легітимною метою…».

В основу тимчасовості проживання в службовому житловому приміщенні покладено право власності на нього як на нерухоме майно, що належить державі в особі уповноважених підприємства чи установи або громадській чи кооперативній організації. Як зазначалось вище, відповідно до положень ст. 124 ЖК, робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення. Тим самим, єдиною підставою для виселення зі службового житла законодавство України визначає припинення трудових (службових) відносин наймача з власником службового житлового приміщення.

Попри те, що в Україні виселення зі службового житла закон чітко пов`язує з припиненням трудових або службових відносин наймача з власником цього житла, ст. 8 вказаної Конвенції визнає правомірним втручання органів державної влади у право особи на повагу до свого приватного й сімейного життя та свого житла, якщо воно не лише здійснюється у зв`язку із законом, але є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Аналізуючи легітимну (у розумінні ст. 8 Конвенції) мету виселення особи зі службового житла, після припинення її трудових відносин із роботодавцем, який надав це житло, вона повинна повернути службове приміщення, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Звідси, мета виселення полягає саме в забезпеченні прав інших громадян і прав державних і громадських організацій, які є власниками службових житлових приміщень або, за якими останні закріплені на праві оперативного управління.

Разом із тим, наявність конкретних працівників, характер трудових чи службових відносин із роботодавцем яких потребує проживання в зазначеному службовому приміщенні, та їх важливість і необхідність для інтересів підприємства, установи, організації, яким належить службове житло, є вагомим аргументом на підтвердження вказаної суспільної потреби.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018, у якій зазначено, що службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Європейський Суд з прав людини, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16.02.2017 у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, & 56).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 , воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ Указу № 64/2022, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, військовому командуванню Служби безпеки України доручено запровадження та здійснення передбачених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.2021 визначене гарантоване державою право щодо реалізації конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За рахунок коштів державного бюджету фінансуються витрати (ст. 18 Закону України «Про Службу безпеки України») за найом військовослужбовцями житла, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450 «Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень».

Відповідно до ч. 2 ст. 18-1 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці строкової служби можуть бути переведені на військову службу за мобілізацією, на особливий період, у порядку, встановленому відповідними положеннями про проходження військової служби, тільки за їх власним бажанням.

Таким чином, із положень діючого законодавства випливає, що військовослужбовці строкової служби до виконання завдань у зонах проведення бойових дій не залучаються. При цьому, військовослужбовці органів безпеки безпосередньо виконують обов`язок захисту держави, зокрема, беруть участь у веденні бойових дій.

За результатами розгляду справи, зокрема і за дослідженими доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Так, встановлено, що ОСОБА_4 , який проходив військову службу в Управлінні, разом із дружиною та сином отримали для тимчасового проживання службову квартиру АДРЕСА_1 , про що йому був виданий спеціальний ордер. Безспірним є той факт, що спірна квартира має статус службової і знаходиться в оперативному управлінні та перебуває на балансі позивача. ОСОБА_4 втратив право користування жилим приміщенням, оскільки припинив службу в Управлінні і фактичне проживання в ньому, а також за власного волевиявлення знявся з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, перереєструвався до іншого жилого приміщення, яке перебуває у його приватній власності. Крім того, між ним та відповідачем ОСОБА_2 припинені шлюбні відносини, вони однією сім`єю не проживають, не ведуть спільного господарства і не мають взаємних прав та обов`язків один щодо одного, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу. Всі ці обставини підтверджуються дослідженими доказами, якими спростовуються доводи сторони відповідача.

Отже, право користування службовою квартирою членів сім`ї наймача є похідним від реалізації права самого наймача службового житлового приміщення. Звертається вкотре увага на те, що службове житло було надано співробітнику Управління у зв`язку із службовими відносинами між ними, тимчасово, до настання певних умов. Після припинення службових правовідносин з роботодавцем, ОСОБА_4 зобов`язаний був звільнити надане йому жиле приміщення разом із іншими особами, які мали право на проживання в ньому. При цьому, жодних обставин та підстав для застосування норм ст. 125 ЖК України, судом не встановлено, незважаючи на доводи сторони відповідача.

Після зняття з реєстраційного обліку 10.08.2020 та фактичного припинення проживання у спірній квартирі, в ній продовжують бути зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_2 (бувша дружина наймача квартири ОСОБА_4 ) та його син ОСОБА_3 , 2001 р. народження, який на час розгляду справи набув повноліття.

З огляду на викладене, у відповідачів відсутні підстави щодо користування ними службовою квартирою, оскільки сам наймач припинив таке право в добровільному порядку. Незважаючи на аргументи відповідачів, не можна вважати, що вони набули право користування спірним жилим помешканням на майбутнє. На думку суду, відповідач ОСОБА_2 , отримавши право на користування службовим житлом, не могла не знати, що таке право вона має тимчасово, тобто на час проходження військової служби ОСОБА_4 , а тому не була позбавлена права, після припинення ним службових відносин із Управлінням, а також після добровільної відмови ОСОБА_4 від фактичного користування помешканням та зняття з реєстраційного обліку, вирішувати свої житлові питання, реалізувати своє право на житло у спосіб та порядку, визначеному чинним законодавством.

Безпідставними є доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що з урахуванням часу перебування ОСОБА_4 , на строковій військовій службі у в/ч НОМЕР_7 з 30.06.1988 по 15.06.1990, загальний строк проходження ним військової служби перевищує 10 років, що є, як на її думку, підставою застосування для врегулювання спору ст. 125 ЖК, оскільки житлове законодавство пов`язує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення з наявністю трудових відносин чи відносин з проходження військової служби в органі, підприємстві, установі, організації, які таке житло виділили, не менше 10 років. В Управлінні ОСОБА_4 проходив військову службу лише 9 років 4 місяці, що виключає застосування щодо нього приписів ст. 125 ЖК.

Також, слід зазначити, що той факт, що син ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , проходить строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 23.10.2020 по час розгляду справи, і має статус військовослужбовця, не свідчить про наявність підстав для застосування до нього положень ст. 125 ЖК.

Отже, з моменту припинення службових відносин третьої особи із позивачем, який володіє службовим житлом, для відповідачів перестають існувати правові підстави користування ним, що, по суті, робить подальше користування незаконним і призводить до виникнення у позивача, який надав службове житлове приміщення для проживання, права на звернення до суду з даним позовом у будь-який час, поки триває це правопорушення.

Суд звертає увагу, що незаконне утримання відповідачами вказаної службової квартири позбавляє можливості державу забезпечити житловою площею інших співробітників Управління Служби безпеки України в Черкаській області, які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода їх законним інтересам та правам, а також інтересам держави в частині можливості забезпечення останніх службовими житловими приміщеннями.

Крім того, за дослідженими по справі доказами, позивачем доведено факт перебування на обліку співробітників Управління, які потребують забезпечення житлом (надання службового житла), частина з яких є учасниками бойових дій; є особа з інвалідністю війни з неповнолітньою дитиною у складі сім`ї та вдова з двома неповнолітніми дітьми померлого під час проходження військової служби військовослужбовця. Також надані і підтверджуючі дані про матеріальні витрати у розмірі 403800 грн., які, зокрема, у 2022 році понесло Управління щодо фінансування за найом військовослужбовцями, які винаймають квартири у м. Черкаси для свого проживання та членів їхніх сімей.

Суд вважає, що, враховуючи положення п.2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивачем наведені обставини, які доведені доказами, про те, що він переслідує легітимну ціль - використання спірної службової квартири за призначенням для житлового забезпечення сімей діючих військовослужбовців, які потребують такого житла, та які в умовах воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації несуть тягар додаткового морально-психологічного і фізичного навантаження в силу покладених на них особливостей військової служби. Крім того, враховуючи норми чинного законодавства та дійсні обставини, військовослужбовці позивача виконують бойові завдання, а рівень соціальної захищеності їх в питаннях житлового забезпечення, через об`єктивні обставини, держава не може підтримувати. Забезпечення належних умов психологічного і фізичного відновлення військовослужбовців, соціальна захищеність їх сімей, безпосередньо впливає на ефективність виконання ними бойових завдань.

Щодо наявності нагальної суспільної необхідності для визнання припиненим права відповідачів у користуванні службовим житлом та зобов`язання їх звільнити службову квартиру, то суд вказує, що в Управлінні існує черга співробітників (військовослужбовців та членів їх сімей), які можуть претендувати на заселення у службове житло. Крім того, позивач переслідує ціль - використання спірної службової квартири за призначенням для житлового забезпечення сімей діючих військовослужбовців, які потребують такого житла, та які в умовах воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації несуть тягар додаткового морально-психологічного і фізичного навантаження в силу покладених на них особливостей військової служби.

У зв`язку з припиненням ОСОБА_4 проходження служби в Управлінні та реєстрацією нового місця проживання за іншою адресою, де знаходиться квартира, яка належить йому на праві власності, - його колишня дружина та вже повнолітній син втратили право користування службовою квартирою АДРЕСА_11 видавався ОСОБА_4 зі складом сім`ї: дружина та син; у службових відносинах з Управлінням, якою надавалось це службове житло, відповідачі не перебували; у власності батьків відповідача ОСОБА_2 є квартира АДРЕСА_12 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.05.2023); у батька ОСОБА_3 - ОСОБА_4 також на праві власності наявна квартира АДРЕСА_13 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.03.2023), суд приходить до висновку про припинення права відповідачів у користуванні спірною службовою квартирою АДРЕСА_11 та зобов`язання їх звільнити цю квартиру.

Що стосується заяв відповідачів про застосування строків позовної давності, проти чого заперечує позивач, то слід зазначити наступне:

як передбачено ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Так, відповідачі зазначають, що позивач не зазначає жодної прив`язки до моменту, з якого він довідався та/або міг довідатися про, нібито, факт порушення його права. Вважає, що позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права 01.04.2003, з моменту звільнення з військової служби ОСОБА_4 , тобто право звернення до суду виникло 02.04.2003 і припинилось 02.04.2006. Також вказує, що позивачу було відомо про факт розірвання шлюбу 22.10.2008 і 13.07.2018 комісія здійснювала обстеження умов ОСОБА_4 і відповідачів. Зокрема, у акті вказано про висновок комісії щодо пропозиції розглянути питання щодо виселення зі службової квартири. Вважають, що позивач не виконав обов`язок і не просив суд про поновлення пропущеного строку позовної давності та жодним чином не зазначив про строки позовної давності, а тому він його пропустив безпідставно.

Слід зазначити, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. При цьому, суд виходить із правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зазначено, що навіть, якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.

У постанові Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 6-57цс11 зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас вимогу про позбавлення права користування приміщенням.

Суд бере до уваги доводи представника позивача, які є слушними, про те, що відмова відповідачів вивільнити службову квартиру, враховуючи і вимогу від 01.05.2023, яка направлялася відповідачам в досудовому порядку, є порушенням права на використання позивачем цієї квартири за цільовим призначенням, за захистом якого позивач звернувся до суду. Крім того, обґрунтованими є аргументи сторони позивача й про те, що попри тривалість порушення свого права, до настання обставин, зокрема, до досягнення повноліття ОСОБА_3 , в тому числі і під час його навчання у технікумі, позивач з розумінням віднісся до використання відповідачами спірної квартири, оскільки в іншому випадку, зачіпалися б інтереси неповнолітньої дитини.

Слід зазначити, що відповідно до висновків ВС, які викладені у постановах: від 28.03.2018 у справі № 357/3258/16-ц; від 26.06.2018 у справі № 493/1942/15-ц; від 19.06.2019 у справі № 753/10291/16-ц, - судам слід встановити, чи вважатиметься виселення особи з кімнати у гуртожитку без надання іншого житлового приміщення втручанням держави, що здійснюється «згідно із законом» у розумінні пункту другого статті 8 Конвенції. Стосовно виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, то відповідно до статті 124 ЖК «робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, … підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення». Однак стаття 125 ЖК визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (абзац сьомий статті 125 ЖК). ЖК не роз`яснює зміст поняття одинокої особи. Тому суд першої інстанції проаналізував Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР «Про практику застосування судами житлового законодавства» від 03.04.1987 № 2, який, роз`яснюючи зміст частини другої статті 40 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, що аналогічна статті 125 ЖК, в абзаці четвертому пункту 19 роз`яснив, що до одиноких осіб, які не підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення, «крім одиноких матерів, які не створили в подальшому сім`ю, можуть бути віднесені, зокрема, розлучений член подружжя, який залишився проживати у службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя». Тобто, у розумінні статті 125 ЖК відповідач вважається одинокою особою, яка проживає разом з малолітньою дитиною, не підлягає виселенню зі службового житла без надання їй іншого житлового приміщення.

Встановлено, що ОСОБА_3 виповнилося 18 років 13.03.2019. Крім того, як вбачається із судового рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.09.2019 (справа №711/2250/19), ОСОБА_2 зверталася з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини (сина ОСОБА_3 ), що продовжує навчання, але не довше ніж до досягнення ним 23 років і цей позов був задоволений (початок стягнення аліментів - з 14.03.2019).

Також, постановою КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 карантин на всій території України. В подальшому, карантин постійно та безперервно продовжувався урядом, зокрема до 30.06.2023. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12, відповідно до якого, - під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до цього часу.

Отже, як на думку суду, є виправданими зазначені представником позивача обставини щодо часу звернення позивача до суду з цим позовом, зокрема після виповнення відповідачу ОСОБА_3 повноліття, тобто, коли відпала одна із обставин, передбачених ст. 125 ЖК України.

Також не є справедливим і виправданим залишити відповідачам право користування службовою квартирою, якого вони вже не мають за викладених вище обставин, задля позбавлення можливості військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають на обліку в Управлінні як такі, що потребують надання їм службового житла, і які виконують завдання із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, беруть безпосередньо участь у веденні бойових дій.

Таким чином, за результатами розгляду справи, оцінивши баланс інтересів сторін, суд вважає, що остаточні позовні вимоги підлягають до задоволення, а тому слід визнати припиненим право ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , користування службовою квартирою АДРЕСА_1 , а також зобов`язати їх звільнити вказану службову квартиру. На думку суду, спосіб захисту позивачем обрано вірно, враховуючи необхідність позивача захистити соціальні права військовослужбовців, які перебувають на службі в Управлінні, обставини, які викладені у позовній заяві, є доведеними належними, допустимими та переконливими доказами, яким судом дана відповідна правова оцінка. Підстав для задоволення заяв відповідачів про застосування строків позовної давності немає. Крім того, доводи заперечень відповідачів проти позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовані дослідженими доказами, які наявні у справі.

Щодо розподілу судових витрат, як передбачено ст.ст. 133, 141 ЦПК України, то представником позивача заявлено про необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат - судового збору у розмірі 2684грн. 00коп., сплаченого при подачі позову, відповідно до квитанції від 02.05.2023.

Судом встановлено, що відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_8 , виданого Пенсійним фондом України серія НОМЕР_10, ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання довічно.

За нормами п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп. Отже, відповідача ОСОБА_2 необхідно звільнити від сплати судового збору і такі витрати позивачу Управлінню Служби безпеки України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 20001740, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240) слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, у розмірі 1342грн. 00коп.

При цьому, необхідно з відповідача ОСОБА_3 стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1342грн. 00коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 133, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати припиненим право ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , користування службовою квартирою АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнити службову квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_8 , АДРЕСА_10 ) на користь Управління Служби безпеки України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 20001740, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240) судовий збір у розмірі 1342грн. 00коп.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , код НОМЕР_9 , АДРЕСА_10 ) на користь Управління Служби безпеки України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 20001740, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240) судовий збір у розмірі 1342грн. 00коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 30.01.2024.

Головуючий: С. М. Позарецька