Справа № 357/8695/23

Провадження № 2/357/824/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., при секретарі Кононюку П.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна, про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И В :

20.07.2023 представник позивача, адвокат Телющенко Павло Петрович, звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що 27 липня 2022 року між ОСОБА_1 та її онуком - ОСОБА_2 було укладено договір дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , який належав позивачці на праві особистої приватної власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області 04 грудня 2009 року за реєстровим номером 1-5938. Позивачка вважає, що даний договір має бути визнаний судом недійсним, так як під час його укладення вона помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: на момент укладення даного договору не мала наміру укладати договір дарування, який було укладено внаслідок помилки, замість договору довічного утримання, помилившись стосовно правової природи правочину, прав і обов`язків сторін, оскільки потребувала стороннього догляду та допомоги. Підтвердження цього є те, що станом на сьогодні ключі від будинку знаходяться у неї, з будинку вона не виселялася, продовжує проживати у будинку, сплачувати комунальні послуги, утримувати господарство в належному стані. При цьому будь-якого іншого житла позивачка немає. Крім того, на момент укладення договору позивачка мала незадовільний стан здоров`я та похилий вік (64 роки), що також вплинуло на правильність сприйняття нею фактів та обставин укладення оспорюваного правочину. Відповідач - ОСОБА_2 , після укладення договору, нічим не допомагав позивачці у вирішенні побутових питань та по господарству, а з часом взагалі припинив приходити до неї та надавати допомогу, згідно з попередньою домовленістю про пожиттєвий догляд та допомогу, матеріальне утримання. Тому, просив у судовому порядку визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 27.07.2022, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за № 2-688, скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 88,60 кв.м., житловою площею 59,90 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615473332020, що розташований на земельній ділянці площею 0,0806 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 3210300000:05:002:0071, на ім`я ОСОБА_2 та поновити державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 88,60 кв.м., житловою площею 59,90 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615473332020, що розташований на земельній ділянці площею 0,0806 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 3210300000:05:002:0071, за ОСОБА_1 .

24.07.2023 судом постановлено ухвалу, про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2615473332020), власником якого є ОСОБА_2 .

04.09.2023 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та в порядку загального позовного провадження призначено підготовче засідання.

22.09.2023 третя особа - державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна направила до суду письмові пояснення щодо спору, які отримані судом 27.09.2023, обґрунтовуючи тим, що вік позивачки не є таким, що дозволяє однозначно стверджувати, що це є перешкодою в належному розумінні значення своїх дій. Нею, як нотаріусом, перед укладенням спірного договору дарування, було чітко роз`яснено позивачці про природу правочину, що посвідчується, чітко вказано, що посвідчується договір дарування, а не договір довічного утримання та пояснено, що після укладення та свідчення вказаного правочину вона втратить право власності на будинок. На її думку, як нотаріуса, який безпосередньо посвідчував оспорюваний правочин та спілкувався із позивачкою перед укладенням оспорюваного договору, останньою не доведено обставини на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог. В момент вчинення оспорюваного правочину позивачка розуміла значення своїх дій, тому її твердження щодо помилки під час вчинення оспорюваного договору дарування є суперечливим. З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

02.10.2023 представник відповідача, адвокат Назаренко Роман Анатолійович, направив до суду відзив на позов, який отриманий судом 05.10.2023, мотивуючи тим, що позовні вимоги є надуманими, а вказані позивачем обставини не відповідають дійсності. Позивачка зазначає, що при укладенні договору дарування мала місце помилка щодо обставин, які мають істотне значення, адже вона бажала укласти договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_2 мав доглядати за нею. Вказане не відповідає дійсності і є надуманим позивачкою з огляду на те, що ще майже за 3 місяці до укладення оспорюваного договору дарування, а саме: 02 травня 2022 року між ОСОБА_1 і Комунальною установою Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг ім. Петера Новотні» було укладено Договір про надання безоплатних соціальних послуг №3280-6, предметом якого є надання соціальних послуг ОСОБА_1 . Відповідно до Державного стандарту догляду вдома, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 13.11.2013 за № 760, отримувач соціальної послуги догляду вдома - особа/ сім`я, яка належить до вразливих груп населення та/або перебуває у складних життєвих обставинах, спричинених інвалідністю, віком, станом здоров`я тощо, та отримує цю соціальну послугу. Оскільки позивачкою не надано жодного медичного документу щодо наявності захворювань, документів, що підтверджували б наявність у неї інвалідності, тощо, вказаний вище договір було укладено виключно, на підставі віку позивача та з урахуванням її доходів. Відповідно до наданого позивачкою повідомлення від 19.10.2022, про надання соціальних послуг, соціальні послуги надавались їй безоплатно на підставі п. 1 (б) ч.2 ст. 28 Закону України «Про соціальні послуги» (отримувачем соціальних послуг, крім зазначених у пункті 1 цієї частини, середньомісячний сукупний дохід яких становить менше двох прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб, - всі соціальні послуги). Відповідно до Індивідуального плану надання соціальної послуги догляду вдома, ОСОБА_1 звернулась до надавача соціальних послуг 02.05.2022, тобто майже за 3 місяці до укладення договору дарування. Згідно з п. 5.1. Договору про надання безоплатних соціальних послуг №3280-6 від 02.05.2022, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 01.11.2022. Також, 31.10.2022 між ОСОБА_1 і Комунальною установою Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг ім.. Петера Новотні» було укладено додаткову угоду №1 до Договору про надання безоплатних соціальних послуг №3280-6 від 02.05.2022, відповідно до якої, термін дії договору продовжено на один рік на тих самих умовах - до 01.11.2023. Згідно з наданої позивачкою до позовної заяви інформації про надання соціальних послуг у період з 02.05.2022 і по 15.07.2022 соціальний працівник відвідувала її відповідно до умов договору та індивідуального плану 2 рази на тиждень. У період з 18.07.2022 по 28.08.2022 соціальний працівник перебувала у відпустці, а з 29.08.2022 продовжила, з періодичністю 2 рази на тиждень, надавати соціальні послуги позивачці. Таким чином, жодного наміру укладати з відповідачем договору довічного утримання з розрахунку, що останній буде здійснювати догляд за нею, у ОСОБА_1 не було, адже за нею вже здійснювали догляд соціальні працівники КУ Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг ім. Петера Новотні», і згідно з умовами договору, послуги мали надавати до 01.11.2022, тобто на момент укладення оспорюваного договору дарування позивачка знала, що термін дії договору з надавачем соціальних послуг не закінчився, і необхідний їй обсяг соціальних послуг (догляду) їй буде надано соціальними працівниками. Окрім цього, відповідач - ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_1 і останній було достеменно відомо, що станом на день укладення оспорюваного договору дарування, відповідачу було 19 років, у 2020 році (за 2 роки до укладання оскаржуваного договору) ОСОБА_1 вступив до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на денну форму навчання за держзамовленням. Отже, на момент укладення оспорюваного правочину позивачка знала, що онук є студентом, навчається на денній формі навчання, проживає у гуртожитку у м. Києві, єдиним його доходом є стипендія, а тому розраховувати на те, що онук буде її доглядати, позивачка не могла, адже розуміла, що з об`єктивних причин це неможливо. Законодавством встановлено обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно, зазначена в позовній заяві обставина, що позивачка розрахувала на догляд за нею з боку 19-річного внука-студента денної форми навчання, маючи при цьому повнолітніх дітей, які зобов`язані її утримувати відповідно до закону, об`єктивно є надуманою. У спростування тверджень позивачки щодо не надання відповідачем допомоги у вирішенні побутових питань та по господарству, згідно з попередньою домовленістю про по життєвий догляд та допомогу, матеріальне утримання тощо, важливим є те, що наразі ОСОБА_2 є студентом 4 курсу денної форми навчання та навчається за держзамовленням у Національному технічному університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», у зв`язку з денною формою навчання він проживає у гуртожитку з 2021 року та сплачує відповідно комунальні послуги за проживання, єдиним джерелом його доходів є стипендія, яка становила в основному 2910,00 грн (лише у травні 2022 року - 3000,00 грн, червні 2022 - 3064,00 грн, грудні 2022 - 3022,00 грн), а пенсія ОСОБА_1 у 2022 році становила 2300,00 грн. Таким чином, твердження позивачки про те, що між нею та відповідачем була домовленість про матеріальне утримання, яке нібито не здійснює останній, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 не мав і наразі не має змоги матеріально забезпечувати позивачку. Характеристика ОСОБА_2 з навчального закладу свідчить, що він наполегливо навчається, серйозно ставиться до здобуття вищої освіти, регулярно відвідує заняття і, усвідомлюючи важливість здобуття якісної вищої освіти, повністю віддається навчанню. Як наслідок, позивачка, знаючи про те, що відповідач весь свій час приділяє наполегливому навчанню в одному з найпрестижніших вищих навчальних закладів України, жодним чином не могла розраховувати ні на матеріальне забезпечення, ні на догляд та фактичну допомогу з боку відповідача, коли укладала оспорюваний договір дарування. Отже, відповідач на момент укладення договору дарування був студентом денної форми навчання, фактично проживав у гуртожитку у м. Києві, єдиним джерелом доходу у нього була лише стипендія у розмірі в середньому 3000,00 грн., а також надання позивачці майже 3 місяці до укладення оспорюваного правочину безоплатних соціальних послуг Комунальною установою Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг ім.. Петера Новотні», в сукупності свідчить про те, що станом на 27.07.2022, коли позивач відчужила житловий будинок на користь свого онука, жодних намірів про укладення договору довічного утримання, а тим більше домовленостей про здійснення відповідачем матеріального утримання та догляду за позивачкою не було, а вказані підстави позову є повністю надуманими позивачекою і нічим не підтверджені. Позивачка не надала жодного доказу, що на момент укладення оспорюваного договору дарування, дійсно мала місце помилка у правовій природі договору. Відповідач вважає, що у зв`язку з певними обставинами, що сталися у їх родині, ОСОБА_1 вирішила повернути собі у власність спірний будинок, як наслідок, звернулась до суду з даним позовом, вказавши абсолютно надумані підстави. Так, орієнтовно у травні 2023 року син позивачки, який є батьком відповідача - ОСОБА_3 , припинив сімейні відносини із дружиною, припинив спілкування з нею та сином (відповідачем по справі). Про місце перебування батька відповідачу невідомо, зв`язку між ними станом на сьогодні немає. Позивачка, прийнявши у конфлікті сторону свого сина, припинила спілкування з невісткою та онуком (відповідачем). І тому саме через суттєве погіршення відносин між позивачкою та відповідачем, як баби та онука, ОСОБА_1 змінила своє рішення щодо юридичної долі житлового будинку та скористалась правом на звернення до суду з даним позовом, фактично, намагаючись позбавити онука права власності на будинок та повернути собі у власність належне їй раніше майно. Таким чином, вважає, що оскільки у позивачки змінилось ставлення до наслідків укладення оспорюваного договору дарування житлового будинку саме після того, як її син припинив сімейні відносини з дружиною та сином (відповідачем) у травні 2023, вказані обставини не можуть свідчити про наявність помилки стосовно правової природи договору, адже на момент його укладення у позивачки дійсно було волевиявлення на укладення договору дарування. Тому, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та стягнути з позивачки на користь відповідача судові витрати. Також, в порядку ст. 93 ЦПК України, поставив позивачці наступні питання: 1) чи погоджувались між вами із відповідачем конкретні умови щодо довічного утриманням (конкретні суми коштів які мав перераховувати відповідач / порядок та періоди таких перерахунків тощо)? Якщо так, - надати докази таких домовленостей; 2) чи погоджувались між вами із відповідачем конкретні умови щодо довічного догляду (конкретні дії які мав виконувати відповідач по догляду / періоди таких дій тощо)? Якщо так, - надати докази таких домовленостей; 3) чи наявні у позивача повнолітні сини, які у відповідності до ст. 202 Сімейного кодексу України зобов`язані утримувати батьків? Якщо так, - повідомити кількість таких дітей; 4) чи стягує позивач аліменти на своє утримання із своїх дітей? Якщо так, - надати підтверджуючі документи.

09.11.2023 позивачка подала до суду відповіді на поставлені представником відповідача питання у відзиві, а саме: на питання № 1 та № 2 зазначила - так між ними було досягнуто усної домовленості про те, щоб відповідач здійснюватиме догляд шляхом надання допомоги господарству, виконуватиме всю важку фізичну роботу (рубання дров, тягання води з колодязя в літній період в ємності для забезпечення поливу території навколо будинку (будинок не забезпечений централізованим водопостачанням), обробіток земельної ділянки біля будинку (копання, косіння, прибирання сміття) така допомога мала надаватися по мірі необхідності. Періодичність допомоги встановлювалася, спочатку така допомога надавалася, а потім поступово відповідач почав відмовляти в наданні допомоги та догляду. Потім все відвідування відповідача звелося до того, що він приходив до будинку, брав велосипед і йшов, а потім повертав велосипед назад при цьому не спілкуючись з нею. На її прохання про допомогу він відповідав, що у договорі дарування відсутній його обов`язок надавати допомогу та здійснювати догляд. Домовленостей про надання матеріальної допомоги у вигляді виплати грошових коштів не було. На запитання № 3 та № 4 зазначила так вона має двох синів, які з нею не проживають, ОСОБА_3 , 1980 року народження, працює та проживає у м. Вишневе, Київської області, а місце проживання ОСОБА_4 , 1987 року народження, їй невідоме, з ним вона не спілкується тривалий час (4 роки). Аліменти на своє утримання зі своїх повнолітніх дітей вона не стягує, так як потребує не матеріальної допомоги у вигляді коштів, а потребує догляду та фізичної допомоги.

16.11.2023 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Позивачка - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та пояснила, що відповідач її онук, тому укладаючи з ним договір дарування розраховувала на його допомогу і спочатку все було добре, а після укладення договору він перестав їй допомагати. В день укладення договору вона у кабінеті нотаріуса читала договір і запитувала чому у договорі немає посилання щодо надання їй допомоги, а невістка з онуком їй сказали, що ОСОБА_5 по її дзвінку буде приходити і допомагати. Нотаріусу питання щодо відсутності у договорі пункту про допомогу не задавала. Від ОСОБА_5 очікувала фізичну допомогу, адже між ними була усна домовленість. Після укладення договору, влітку у вихідний день, вона подзвонила ОСОБА_5 і сказала, що треба прийти і нарубати дрова, а він сказав «те, що Ви переписали на мене майно нічого не значить» і він поїхав до другої своєї баби. Вдруге вона подзвонила ОСОБА_5 і поросила про допомогу, а він відповів «Ви найдіть хоча б один пункт у договорі, що я маю ОСОБА_6 допомагати». Коли її син, батько відповідача, залишив сім`ю, невістка їй зателефонувала і почала пред`являти претензії, кричати на неї та сказала, що будинок їхній, і якщо вона довідається про приїзд ОСОБА_7 до будинку, то його виселять або вона із синами зареєструється в будинку і в такому випадку у неї, ОСОБА_1 , не буде субсидії на сплату комунальних послуг. Через три дні після цього вона повідомила онука і невістку, що буде розривати договір дарування, а останні їй повідомили щоб вона вчиняла такі дії. Питання щодо розірвання договору є принциповим, вона бажає повернути свою власність, оскільки розраховувала на допомогу зі сторони онука, адже допомога старшим людям за віком є виконанням їх обов`язку. Ініціатором укладення договору дарування були її син з невісткою, а відповідач приходив до неї і допомагав по господарству, і все було добре до укладення договору. Коли її син пішов із сім`ї, тоді вона і передумала щодо дарування свого майна, адже змінилося ставлення до неї зі сторони невістки та онука. У неї є ще другий син, але він не допомагає їй і вона з ним не спілкується вже 4 роки. Боргів зі сплати комунальних послуг вона не має. Вона уклала кредитний договір з «Ідея Банк», оскільки у будинку були зареєстровані її діти, субсидію не могла оформити, робила в банку перекредитацію, договір підписувала, кредитні кошти сплачує і боргів немає. Щоб оформити субсидію на комунальні послуги вона виписала усіх дітей без судового порядку. Вона проживає у будинку, користується без перешкод, у відповідача ключів від будинку немає, є лише ключ від хвіртки. Якби невістка не телефонувала їй з негативом, не поводилася по відношенню до неї неадекватно, то може таких обставин і не сталося, вона образилася на невістку і побоялася, щоб її не вигнали з будинку, тому вирішила розірвати договір.

Представник позивачки, адвокат Телющенко Павло Петрович, у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача, адвокат Назаренко Роман Анатолійович, у судовому зсіданні позов не визнав, підтримав викладені у відзиві обставини, подав до суду письмові пояснення у справі та зазначив, що з наданих позивачкою відомостей, на поставлені їй запитання, встановлено, що вона має двох синів, з якими не спілкується. Згідно відомостей з Єдиного Реєстру Боржників встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесений до даної системи в якості боржника за трьома виконавчими провадженнями. Таким чином, з наведеного можна дійти висновку, що син позивачки та батько відповідача станом на дату укладання оскаржуваною договору дарування - 27.07.2022 був внесений до реєстру боржників. Дані обставини свідчать, що відносно ОСОБА_3 вчинялись дії щодо примусового стягнення заборгованості. Тому, вважає дані обставини вплинули на рішення позивачки здійснити саме дарунок будинку онуку (відповідачу у справі), який є старшим сином її сина, із яким остання підтримує відносини. Даний позов є надуманим, воля подарувати будинок онуку була об`єктивна. Позивачка знала, що ОСОБА_5 є студентом, навчається на відмінно, отримує підвищену стипендію. Договір дарування укладений з волі позивачки, оскільки вона підтримувала спілкування лише з одним сином та його сім`єю, а з другим сином вона не спілкується, тому бажала, щоб будинок залишився в родині. Назар має ключі від будинку, залишає у ньому свої речі. Позовна заява була скерована позивачкою після того, як розладилися відносини із сім`єю відповідача, вона змінила свою позицію щодо дарунку, адже у її сина із дружиною погіршилися відносини.

Третя особа, державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна, у судовому засіданні заперечила проти позову, підтримала викладені у письмових поясненнях обставини та в якості свідка надала показання, що вона посвідчувала оспорюваний договір дарування, процедура посвідчення договорів одна для усіх. Так, сторони подають до нотаріальної контори документи, спочатку з ними спілкується консультант, потім формується проект договору, роздруковується і надається для читання сторонам, а потім за їх згодою роздруковується оригінал договору, сторони заходять до кабінету нотаріуса, де їх роз`яснюються положення законодавства і сторони підписують договір. При укладенні оспорюваного договору позивачка не вказувала на свій похилий вік чи незадовільний стан здоров`я. Вона, як нотаріус, пояснила позивачці умови договору і запитала чи розуміє вона їх. Після того, як позивачка сказала, що усе розуміє, тобі і посвідчили договір. Також, вона пояснювала позивачці суть договору дарування та те, що договір дарування це безоплатний договір, адже на договір довічного утримання потрібні інші документи та в такому договорі прописується сума і накладається заборона на майно. У випадку, якщо б у позивачки були зауваження до договору дарування, він не був би посвідчений. У даному випадку позивачка розуміла, який договір вона підписує і що передає безоплатно у власність своє майно. Позивачка не задавала їй запитання «чому у договорі відсутній пункт про допомогу» та не казала про її потребу у догляді. У випадку, коли з поведінки особи вбачається, що вона щось не розуміє, тобі формується окрема заява, а при посвідченні оспорюваного договору таких обставин не було.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 08.06.2022 у справі № 1303/1459/12).

Судом встановлено, що 27 липня 2022 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , було укладено Договір дарування житлового будинку, що посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за №2-688 (а.с.12-13) (далі Договір), згідно якого позивачка подарувала та безоплатно передала відповідачу, який прийняв у дар від дарувальника, а саме: житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.10 Договору право власності у обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Сторони домовилися, що прийняття обдарованим примірника даного договору є прийняттям дарунка.

Відповідно до п.15 Договору сторони підтверджують, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать особисті підписи на договорі.

Відповідно до п.19 Договору сторони підтвердили, що домовилися і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.

Встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , якій на момент укладення Договору було 64 роки, з 12.06.1981 зареєстрована та проживає по даний час в будинку АДРЕСА_1 ; являється абонентом за договорами про надання послуг з газопостачання та постачання електричної енергії за вказаною адресою, що укладені між нею та АТ «Київоблгаз» і ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТОРОМЕРЕЖІ», та не має заборгованості за сплати комунальних послуг; перебуває на обліку в Білоцерківському об`єднаному управлінні ПФУ в Київській області, отримує пенсію, яка станом на липень 2022 року становила 2760,00 грн, з 02.05.2022 по теперішній час перебуває на обліку у відділенні соціальної допомоги вдома Комунальної установи Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг імені Петра Навотні» на безплатній основі згідно п.1(б) ч.2 ст. 28 Закону України «Про соціальні послуги», що підтверджено матеріалами справи (а.с.11,14,16-34) та не заперечується відповідачем.

Також, встановлено, що ОСОБА_2 являється онуком позивачки, адже його батько ОСОБА_3 є сином позивачки; відповідач є студентом 4 курсу Національного технічного університету України «Київській політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», денної форми навчання за держзамовленням, з 2021 року тимчасово проживає у гуртожитку КНТУ України «КПІ ім. Ігоря Сікорського» та сплатив за період з 16.08.2021 по 30.09.2023, за комунальні послуги з проживання у гуртожитку, кошти в сумі 7351,00 грн, отримує стипендію, яка станом на липень 2023 року становила 2910,00 грн, що підтверджено матеріалами справи (а.с.94-110,139-140) та не заперечується позивачкою.

При вирішені спору суд виходить з наступного.

Згідно із ч.1, ч.2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

На відміну від договору дарування за договором довічного утримання (догляду), який згідно із позовними вимогами мала на увазі позивач, одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд. Ураховуючи викладене, під час розгляду справ про оспорення правочинів із вказаних підстав судам слід ретельно та достеменно встановлювати не тільки обставини, на які посилається позивач як на обґрунтування свого позову (чи є він особою похилого віку, чи є відчужуване майно його єдиним житлом, чи отримував він кошти за нього, чи була обіцянка відповідача піклуватися про нього), а й обставини щодо посвідчення нотаріусом правочину. Зокрема, суди мають встановлювати, чи було прочитано текст правочину вголос нотаріусом зважаючи на похилий вік чи наявність певних хвороб у позивача, чи здійснювалось нотаріусом роз`яснення сторонам правочину його правових наслідків. Встановлення зазначених обставин може мати важливе значення для визначення того, чи усвідомлював (і якою мірою) позивач на момент укладення правочину його правову природу та юридичні наслідки.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19, від 24 травня 2023 року у справі №337/5653/19).

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Позивачка обґрунтовуючи вимоги посилається на те, що вона помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: на момент укладення правочину не мала наміру укладати договір дарування, який було укладено замість договору довічного утримання, помилилася стосовно правової природи правочину, прав і обов`язків сторін, оскільки потребувала стороннього догляду та допомоги.

Однак, до суду не надано належних та допустимих доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мали намір укласти договір довічного утримання, та вони досягли згоди щодо істотних умов договору довічного утримання.

З наданих позивачкою доказів вбачається, що вона являється пенсіонеркою, отримує пенсію, яка станом на липень 2022 року становила 2760,00 грн, з 02.05.2022 по теперішній час перебуває на обліку у відділенні соціальної допомоги вдома Комунальної установи Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг імені Петра Навотні» на безплатній основі згідно п.1(б) ч.2 ст. 28 Закону України «Про соціальні послуги».

Відповідно до п.1(б) ч.2 ст. 28 Закону України «Про соціальні послуги» отримувачам соціальних послуг, крім зазначених у пункті 1 цієї частини, середньомісячний сукупний дохід яких становить менше двох прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб, - всі соціальні послуги.

Згідно Державного стандарту догляду вдома, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 13.11.2013 за № 760, отримувач соціальної послуги догляду вдома це особа, яка належить до вразливих груп населення та/або перебуває у складних життєвих обставинах, спричинених інвалідністю, віком, станом здоров`я тощо, та отримує цю соціальну послугу.

Отже, станом на дату укладення договору дарування позивачка вже як три місяці отримувала допомогу, у вигляді усіх соціальних послуг, а враховуючи, що до суду не надано доказів щодо незадовільного її стану здоров`я чи встановленої інвалідності, можливо дійти висновку, що вказана соціальна допомога була їй призначена у зв`язку із віком та з урахуванням її середньомісячного сукупного доходу.

Також, не знайшли підтвердження доводи позивачки, що вона за своїм віком не правильно сприймала факти та обставини укладення оспорюваного правочину, адже в судовому засіданні позивачка на запитання надала відповіді, що сама уклала кредитний договір, зняла з реєстраційного обліку синів та оформила субсидію, у нотаріальну контору ходила сама із невісткою та онуком, тобто без супроводу соціального працівника, а заявлені нею свідки вказали, що ОСОБА_1 є освідченою та розумною людиною, а матеріали справи не містять даних про те, що вік (64 роки на день укладення договору) або стан здоров`я позивача викликали необхідність укладення саме договору довічного утримання, а не дарування.

Позивачкою не надано доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину вона була нездатна усвідомити зміст укладеного договору, який їй було роз`яснено нотаріусом, а вказані нею твердження спростовуються показаннями третьої особи у справі та наступних свідків.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні дала показання, що вона одружена із сином позивачки - ОСОБА_3 вже 25 років, відповідач є її сином. В кінці 2020 року на початку 2021 року чоловік приїхав додому і повідомив, що його мати хоче подарувати будинок ОСОБА_5 , останній був не проти. Родинні відносини у них були добрі, ОСОБА_5 вітав бабусю зі святами і допомагав їй по господарству, коли мав час. Вона спілкувалася по телефону із позивачкою щодо договору і запитувала «чому вона хоче подарувати саме ОСОБА_5 будинок» і остання відповіла, що син ОСОБА_9 має борги по кредитам, а із сином ОСОБА_10 вона взагалі не спілкується. Вона разом із сином та позивачкою були в нотаріальній конторі в день складення договору і остання її не запитувала чому в договорі відсутній пункт щодо утримання, ніяких умов та домовленостей з даного приводу не було. Позивачка почуває себе добре, спокійно, є пенсіонеркою, отримує пенсію, вона сама зняла з реєстрації у будинку своїх дітей і оформила субсидію, ходила по комунальним установах з даного питання, сама порається на городі. У період з липня 2022 року по травень 2023 року у їх відносинах було усе добре. У травні 2023 року ОСОБА_3 поїхав до м. Києва і сказав, що йде із сім`ї. У червні 2023 року позивачка їй повідомила, що хоче розірвати договір дарування, поверне кошти, які були витрачені на оформлення договору, сварила ОСОБА_5 за те, що він не спілкується із батьком і сказала, щоб він забирав свої речі із будинку. Також, позивачка сказала ОСОБА_5 у червні 2023 року, щоб він забирав свої речі з будинку, після чого відповідач перестав ходити до бабусі. ОСОБА_5 навчається в КПІ на бюджетній основі, на денному відділенні, отримує стипендію, добре навчається. Вона спілкувалася по телефону із позивачкою та повідомила їй про боргові зобов`язання її сина ОСОБА_9 та запитувала, що з цим робити, а про будинок, вселення до нього і реєстрацію її із дітьми у будинку нічого позивачці не казала. В нотаріальній конторі позивачка із ОСОБА_5 читали примірник договору дарування і питання щодо відсутності у договорі пункту щодо надання їй допомоги позивачка не ставила. У кабінет нотаріуса вона зі сторонами договору не заходила, чекала їх у коридорі.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні дала показання, що вона знайома із позивачкою з 1998 року, відповідача знає, він приходив до бабусі, але дуже рідко. Вона спілкується із позивачкою через паркан їх будинків, по сусідські, щодня. Їй нічого не відомо про обставини укладення договору дарування. В літку 2022 року ОСОБА_5 у позивачки не бачила. Позивачка сама працює по господарству, копає, вручну носить воду і вона не бачила, щоб ОСОБА_5 їй допомагав. У позивачки є сини: ОСОБА_9 , який спілкується із матір`ю і допомагає їй, та ОСОБА_12 , який близько 3 років не з`являється до матері. З липня 2022 року по даний час ніяких протиправних дій у користуванні будинком позивачу не чинилося. Позивачка нормальна, освідчена, розумна людина, часто жаліється, що болить голова, у зв`язку з чим приймає ліки.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні дала показання, що знайома із позивачкою з 1989 року, відповідач являється її онуком. Обставини укладення договору дарування їй невідомі. Вже після його укладення позивачка їй сказала, що подає до суду про його розірвання і запитувала, чи може вона бути свідком у справі. Відповідача вона давно не бачила, останній раз у літку 2021 року, він побув у бабусі близько 20 хв. і поїхав додому. Бачила лише ОСОБА_9 , який допомагає матері. Позивачка протягом 3-4 років жаліється їй на своє здоров`я, казала про біль у спині та про головні болі, до лікарів вона звертається з даного приводу, приймає ліки. Позивачка розумна жінка.

Твердження позивачки, що житловий будинок є єдиним її житлом, що є доказом відсутності її волі на укладення саме договору дарування, та відповідач може перешкоджати їй у праві користування майном, суд оцінює критично, адже до суду не надано жодних доказів щодо порушення житлових прав ОСОБА_1 , вона зареєстрована у спірному будинку, сплачує комунальні послуги та не позбавлена права в подальшому проживати у даному житловому приміщенні, крім того, в судовому засіданні не встановлено обставин, що відповідач чинить перешкоди позивачці у можливості користування будинком та вчиняє протиправні дії, що свідчить про відсутність порушених прав у позивача.

Щодо очікування позивачки на утримання від відповідача слід зазначити, що надані останнім докази та пояснення позивачки у судовому засіданні спростовують такі доводи, адже ОСОБА_2 з 2020 року, в тому числі станом на дату укладення оспорюваного договору і по даний час, навчається на денній формі навчання у Національному технічному університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», проживає у гуртожитку та отримує лише стипендію, що було відомо ОСОБА_1 , тому з об`єктивних причин він не мав можливості надавати утримання останній, при цьому станом на дату укладення договору позивачка вже отримувала соціальну допомогу, яка їй надається і на даний час.

Також, в судовому засіданні позивачка зазначила, що вона змінила свою думку щодо дарування будинку через деякий час після його укладення, у зв`язку з суперечками із невісткою та онуком, що узгоджується з показаннями свідків, однак наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків у результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваних правочинів (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 24.05.2023 у справі справа № 337/5653/19).

Також, судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 06.10.2021 у справі № 447/2297/19, згідно якої Суд наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачкою не доведено належними, допустимими та достатніми доказами обставини щодо відсутності її волі під час укладення договору дарування, зокрема неправильного сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору вона помилилася стосовно його правової природи та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, адже, укладаючи вказаний договір, вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладення, а змінила свій намір щодо відчуження майна після укладення договору дарування, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договору під час його укладення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 11, 203, 204, 215, 217, 229 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76 82, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа: державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна (ЄДРПОУ: 26146296, місцезнаходження: вулиця Павліченко, будинок 65-А, місто Біла Церква, Київська область, 09107), про визнання договору дарування недійсним, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.02.2024.

Суддя О. В. Бондаренко