Справа № 357/6658/23

Провадження № 2/357/252/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В. П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Проценко О.В., представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог. Рух справи.

У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі «Позивач») звернувся до Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця (далі «Відповідач») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на наступні обставини.

15.04.2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця на 0,75 ставки асистента кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти з 18.04.2016 року до заміщення цієї посади за конкурсом.

25.03.2022 року ОСОБА_1 звільнили з посади доцента закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти (повна ставка) у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. Відраховано із заробітної плати ОСОБА_1 грошову компенсацію за використані дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу, а саме: Таб. №65847.201 56 календарних днів щорічної основної відпустки. Підстава: наказ НМУ імені О.О. Богомольця від 23.12.2021 року №954 «Про внесення змін до штатного розпису Університету», що підтверджується наказом №518/л від 25.03.2022 року.

Наказ про звільнення від 25.03.2022 року Позивач отримав 16.08.2022 року.

З наказу №56-в від 06.01.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 з 10.01.2022 року по 06.03.2022 року перебував у відпустці, що підтверджується довідкою №120/9-736 від 06.10.2022 року.

06.03.2022 року ОСОБА_1 вийшов з відпустки і приступив до виконання своїх посадових обов`язків, він пропрацював на займаній посаді до 25.03.2022 року, тобто 14 днів, однак йому за цей період не була виплачена заробітна плата. Оскільки Відповідачем з його заробітної плати за цей період були проведені відрахування. Даний факт підтверджується випискою, з якої вбачається, що НМУ імені О.О. Богомольця нарахував ОСОБА_1 борг в розмірі 40625,50 гривень у зв`язку з тим, що він в січні місяці перебував у відпустці.

16.08.2022 року був винесений наказ №1508-л «Про внесення змін до наказу від 25.03.2022 року №518/л», в якому зазначено, що у зв`язку з технічною помилкою у наказі від 25.03.2022 року №518/л «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до статті 44 та пункту 2 ст.127 КЗпП, наказано: 1) внести зміни до наказу від 25.03.2022 року №518/л «Про звільнення ОСОБА_1 » шляхом викладення абзацу 2 та 3 у новій редакції: «Здійснити виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі середнього місячного заробітку»; 2) у інших частинах наказ від 25.03.2022 №518/л «Про звільнення ОСОБА_1 » залишити без змін.

З даного наказу вбачається, що другий абзац наказу №518/л від 25.03.2022 року не скасовано, а саме, щодо «відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 грошової компенсації за використані дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу».

З наказом №1508-л від 16.08.2022 року «Про внесення змін до наказу від 25.03.2022 року №518/л» ОСОБА_1 ознайомлений не був та даний наказ йому направлений не був.

Позивачу 09.09.2022 року було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати в розмірі 27051,01 гривень, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

А також, 09.03.2023 року ОСОБА_1 було донараховано заборгованість по заробітній платі за березень 2022 року в розмірі 8827,53 гривень, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

З довідки про доходи вбачається, що в листопаді 2021 року заробітна плата Позивачу нарахована в розмірі 29418,81 гривень, в грудні 2021 року заробітна плата нарахована в розмірі 31789,42 гривень, середньомісячна заробітна плата складає 30604,12 гривень, тобто середньоденна заробітна плата становить 1391,10 гривень (29418,81 + 31789,42 / 44 (кількість відпрацьованих днів). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2022 року по 09.03.2023 року (251 день затримки розрахунку при звільненні), становить 349 166,10 гривень (251 день затримки х 1391,10 гривень).

Отже, оскільки Позивачу при звільненні з роботи не були виплачені всі належні до сплати суми, на його думку, на підставі статті 117 КЗпП України з Відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 349166,10 гривень.

З огляду на викладене Позивач просив суд стягнути з Національного Медичного Університету імені О.О.Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2022 року по 09.03.2023 року в розмірі 349 166,10 гривень.

08.06.2023 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, надано строк на усунення її недоліків (а.с. 27-28).

25.08.2023 року, після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

22.09.2023 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця частково та стягнути з ОСОБА_3 . Богомольця середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 15000,00 гривень. Зазначив, що ОСОБА_1 займав посаду доцента кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О. Богомольця за строковим трудовим договором, згідно наказу № 906-л від 08.06.2018 року «Про продовження трудових відносин науково-педагогічним працівникам Інституту післядипломної освіти». 25.03.2022 року ОСОБА_1 згідно наказу НМУ імені О.О. Богомольця № 518/л звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників). З 10.01.2022 року по 06.03.2022 року Позивач перебував у відпустці. 03.02.2022 року ОСОБА_1 виплачено відпускні у розмірі 43040,13 гривень та частину заробітної плати, що сумарно становить 51319,12 гривень. У зв`язку із технічною помилкою в наказі НМУ імені О.О. Богомольця від 25.03.2022 року № 518/л в бухгалтерській програмі під час розрахунку належних при звільненні Позивачу виплат, автоматично здійснено нарахування в сумі 53 466 гривень, що були виплачені Позивача за період відпустки з 10.01.2022 року по 06.03.2022 року. Під час обрахунку коштів, що повинні бути виплачені Позивачу у зв`язку із звільненням, в бухгалтерській програмі автоматично підтягнулася сума виплачена Позивачу станом на березень 2022 року за невідпрацьовану щорічну відпустку. У зв`язку із чим, перед НМУ імені О.О. Богомольця в ОСОБА_1 виник борг за невідпрацьовані дні. 06.03.2022 року ОСОБА_1 вийшов із щорічної основної відпустки та до дати звільнення пропрацював 14 календарних днів. Заробітна плата за 14 робочих днів, що належить Позивачу становить 13486,43 гривень (без відрахування податків), сума до виплати становить 10721,71 гривень. 15.03.2022 року ОСОБА_1 виплачено аванс в розмірі 2686,00 гривень. Отже, на думку представника Відповідача, на момент звільнення, Позивачу належить до виплати 8035,71 гривень. Утім, у програмі нарахувався борг у сумі 53466,00 гривень, таким чином, бухгалтерська служба повинна була утримати із заробітної плати вищевказану суму, отже, із заробітної плати позивача утримано 8035,71 гривень. У серпні 2022 року наказом №1508-л від 16.08.2022 року внесено зміни до наказу від 25.03.2022 року № 518/л та викладено пункт 2 та 3 у новій редакції. Таким чином, на думку представника Відповідача, станом на серпень 2022 року борг за Позивачем відсутній та нараховано вихідну допомогу у розмірі 30604,20 гривень (без вирахування податків). І вирахуванням податків сума до виплати становить 24636,38 гривень. Проте, бухгалтерською службою згідно платіжного доручення №3124 від 22.08.2022 року (докази додавалися до первісного відзиву) здійснено виплату в сумі 27051,01 гривень (та включено частину невиплаченої заробітної плати у розмірі 2414,63 гривень). На думку представника Відповідача, НМУ імені О.О. Богомольця не доплатив ОСОБА_1 частину заробітної плати у сумі 5621,08 гривень (детальний опис додавався до первісного відзиву). 09.03.2023 року на рахунок Позивача зараховано кошти у сумі 8827,53 гривень. Зазначив, що на його думку, у зв`язку із виплатою зі сторони НМУ імені О.О. Богомольця 09.03.2023 року, до даних спірних правовідносин має застосовується чинна на даний час редакція КЗпП України. З огляду на що, затримка у розрахунку утворилася за період з 26.03.2022 року (перший день після звільнення) по 26.09.2022 року, тобто загальна кількість робочих днів за вищевказаний період становить 131 день, отже здійснивши підрахунок у відповідності до Порядку № 100 1391,10 гривень (середньоденний заробіток)х131(кількість днів затримки) = 182234,10 гривень. З огляду на висновки Верховного Суду, під час визначення суми, що підлягає до виплати працівнику просив враховувати зокрема такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Звернув увагу суду, що ОСОБА_1 02.09.2022 року звернувся до НМУ імені О.О. Богомольця, щодо надання довідок про нарахування та виплати сум за березень 2022 року та у зв`язку із звільненням, окрім того на адресу Університету надходив адвокатський запит адвоката Кузьменка Є.А. в інтересах ОСОБА_1 , також щодо надання вищезазначених документів. Усі відповідні довідки Позивачу були надані, щодо виплати належних йому платежів при звільненні до ОСОБА_3 . Богомольця не звертався. Відповідач довідався про наявність спору, щодо невиплаченої частини заробітної плати тільки під розгляду справи № 357/10797/22. У зв`язку із чим, остаточний розрахунок відбувся 09.03.2023 року (а.с. 41-52).

26.09.2023 року до канцелярії суду представником Позивача подано позовну заяву (в новій редакції про збільшення позовних вимог), яка за своїм змістом є заявою про збільшення позовних вимог. У заяві представник Позивача просив суд стягнути з НМУ імені О.О.Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2022 року по 09.03.2023 року в розмірі 486885,00 гривень. Із посиланням на довідку про доходи зазначив, що в листопаді 2021 року заробітна плата нарахована в розмірі 29418,81 гривень, в грудні 2021 року заробітна плата нарахована в розмірі 31789,42 гривень, середньомісячна заробітна плата складає 30604,12 гривень, тобто середньоденна заробітна плата становить 1391,10 гривень (29418,81 + 31789,42 / 44 (кількість відпрацьованих днів). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2022 року по 09.03.2023 року (350 днів (календарних) затримки розрахунку при звільненні), становить 486 885 гривень (350 днів затримки х 1391,10 гривень) (а.с. 69-77).

09.10.2023 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника Відповідача надійшов відзив на позовну заяву (в новій редакції про збільшення позовних вимог), у якому останній просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця частково та стягнути з ОСОБА_3 . Богомольця середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 15000,00 гривень (а.с. 86-98).

13.10.2023 року до канцелярії суду засобами електронного зв`язку представником Позивача подано відповідь на відзив, у якій останній просив суд позовні вимоги ОСОБА_1 до НМУ ім. О.О. Богомольця, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити в повному обсязі, а саме: стягнути з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2022 року по 09.03.2023 року в розмірі 486885,00 гривень та судові витрати по справі. Зазначив, що Відповідачем, при нарахуванні Позивачу боргу, не враховано, що останнього було звільнено 25.03.2022 року з посади у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. Тому, з огляду на приписи п.4 ч.2 ст.22 Закону України «Про відпустки», Відповідач неправомірно здійснив відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 грошової компенсації за використані дні відпустки. Наголосив, що ОСОБА_1 не було ознайомлено з наказом №1508-л від 16.08.2022 року «Про внесення змін до наказу від 25.03.2022 №518/л», даний наказ йому направлений не був. Позивачу 09.09.2022 року було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати в розмірі 27051,01 гривень, тільки після його звернення до Відповідача із заявою щодо отримання наказу про його звільнення. Зазначив, що у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області дійсно перебувала цивільна справа №357/10797/22 за позовом ОСОБА_1 до НМУ імені О.О.Богомольця, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору - ОСОБА_4 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в задоволенні позову було відмовлено. Однак в указаній справі було встановлено, що відповідач не виплатив позивачу заробітну плату за березень 2022 року, і тільки після того як це було встановлено в судовому засіданні, відповідач 09.03.2023 року виплатив ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2022 року в розмірі 8827,53 гривень. Зазначив, що на його думку, твердження Відповідача, що Позивачу була донарахована заробітна плата в більшому розмірі ніж фактично повинна була бути виплачена, нічим не підтверджується. Зауважив, що посилання Відповідача на те, що 01.07.2022 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (набрання чинності відбулося 19.07.2022 року) не підлягає до застосування у даних правовідносинах, оскільки Позивача було звільнено 25.03.2022 року, і Відповідач у день звільнення повинен був із ним повністю розрахуватися (а.с. 111-116).

24.10.2023 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця частково та стягнути з ОСОБА_3 . Богомольця середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 15000,00 гривень. Наголосив, що твердження Позивача про те, що йому не виплачена заробітна плата за 14 робочих днів не відповідає дійсності, оскільки як зазначалося у відзиві на позовну заяву 15.03.2022 року ОСОБА_1 було виплачено аванс в розмірі 2686,00 гривень. Зазначив, що загальна сума вихідної допомоги, нарахована Позивачу, становила 30604,20 гривень. Утім, із указаної суми підлягає вирахуванню податки в розмірі: ПДФО 18% - 5508,76 гривень та військовий збір 459,06 гривень, таким чином до виплати розмір становив - 24636,38 гривень. Проте, Позивачу було виплачено 27051,01 гривень, та включено в зазначену суму частину заробітної плати у розмірі 2414,63 гривень. Зауважив, що, на його думку, нормами КЗпП України не визначено правила дії його норм у часі у разі коли правовідносини виникли до внесення змін та продовжують існувати після набрання змінами до нього законної сили. Остаточний розрахунок з Позивачем відбувся 09.03.2023 року, тобто після набрання чинності змін до вказаної норми закону, у зв`язку із чим Позивач може отримати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежений шестимісячним строком (а.с. 118-121).

У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Надала пояснення аналогічні за змістом позовній заяві, уточненій позовній заяві та відповіді на відзив.

У судовому засіданні представник Відповідача частково заперечувала проти задоволення позовних вимог. Просила суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця частково та стягнути з ОСОБА_3 . Богомольця середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 15000,00 гривень. Надала пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву, відзиву на уточнену позовну заяву та запереченням на відповідь на відзив (а.с. 118-121).

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено наступні фактичні обставини.

15.04.2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця на 0,75 ставки асистента кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти з 18.04.2016 року до заміщення цієї посади за конкурсом.

25.03.2022 року ОСОБА_1 було звільнено з посади доцента закладу вищої освіти кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти (повна ставка) у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, п.1 ст.40 КЗпП України.

Указане підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.04.1980 року (а.с. 12-15).

З 10.01.2022 року по 06.03.2022 року Позивач перебував у відпустці.

Наказом Відповідача від 25.03.2022 року №518/л «Про звільнення ОСОБА_1 » Позивача було звільнено з займаної посади з 25.03.2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. Відраховано із його заробітної плати грошову компенсацію за використані дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу, а саме: Таб. №65847.201 56 календарних днів щорічної основної відпустки. Підстава: наказ НМУ імені О.О. Богомольця від 23.12.2021 року №954 «Про внесення змін до штатного розпису Університету» (а.с. 16).

Із указаним наказом Позивач був ознайомлений 16.08.2022 року, що підтверджується його особистим підписом на його копії.

Відповідно до наказу від 16.08.2022 року №1508-л «Про внесення змін до наказу від 25.03.2022 року №518/л» у зв`язку з технічною помилкою у наказі від 25.03.2022 року №518/л «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до статті 44 та пункту 2 ст.127 КЗпП України, наказано: 1) внести зміни до наказу від 25.03.2022 року №518/л «Про звільнення ОСОБА_1 » шляхом викладення абзацу 2 та 3 у новій редакції: «Здійснити виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі середнього місячного заробітку»; 2) у інших частинах наказ від 25.03.2022 №518/л «Про звільнення ОСОБА_1 » залишити без змін (а.с. 17).

Згідно з розрахунковим листом Позивача за серпень 2022 року Відповідачем було їй виплачено 27051,01 гривень (а.с. 19).

09.09.2022 року Позивачу Відповідачем було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати в розмірі 27051,01 гривень, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 21).

09.03.2023 року Позивачу Відповідачем було донараховано заборгованість по заробітній платі за березень 2022 року в розмірі 8827,53 гривень, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 20).

Відповідно до довідки про доходи від 25.10.2022 року №249 у листопаді 2021 року заробітна плата Позивача складала 29418,81 гривень, у грудні 2021 року 31789,42 гривень.

Позивач, із посиланням на довідку про доходи, зазначає, що в листопаді 2021 року його заробітна плата нарахована в розмірі 29418,81 гривень, в грудні 2021 року - в розмірі 31789,42 гривень, середньомісячна заробітна плата складає 30604,12 гривень, тобто середньоденна заробітна плата становить 1391,10 гривень (29418,81 + 31789,42 / 44 (кількість відпрацьованих днів). Таким чином, на його думку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2022 року по 09.03.2023 року (350 днів (календарних) затримки розрахунку при звільненні), становить 486885,00 гривень (350 днів затримки х 1391,10 гривень). Вважає, що до його відносин із Відповідачем має бути застосовано ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005 року, тобто без обмеження шестимісячним строком проведення відповідних виплат.

Відповідач вважає, що затримка у розрахунку утворилася за період з 26.03.2022 року (перший день після звільнення) по 26.09.2022 року (із врахуванням шестимісячного обмеження). За таких умов розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 182234,10 гривень, із розрахунку: загальна кількість робочих днів за вищевказаний період становить 131 день, 1391,10 (середньоденний заробіток) х 131 (кількість днів затримки) = 182234,10 гривень. Не заперечує, що остаточний розрахунок із Позивачем відбувся 09.03.2023 року, коли Відповідач довідався про наявність спору, щодо невиплаченої частини заробітної плати. Вважає, що до його відносин із Відповідачем має бути застосовано ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, тобто із врахуванням обмеження шестимісячним строком проведення відповідних виплат середнього заробітку працівникові за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Із посиланням на правові висновки Верховного Суду, під час визначення суми, що підлягає до виплати працівнику просив враховувати зокрема такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З огляду на що, просив суд задовольнити позовні вимоги до себе частково та стягнути з ОСОБА_3 . Богомольця середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 15000,00 гривень.

Окреслене, а саме виплата Відповідачем Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, складає предмет спірних правовідносин у даній справі.

Норми матеріального та процесуального права України, якими керується суд.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого згідно з практикою Суду відносяться й грошові кошти.

У пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Правовий висновок щодо наявності права суду застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшити відповідну суму, було викладено у постанові Верховного Суду 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч. ч. 1, 3 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Рішенням Конституційного Суду України від 12.07.2019 року № 5-р(I)/2019 закріплено, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами ч.1,2 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правилами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005 року, тобто на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

За правилами п.4 ч.2 ст.24 Закону України «Про відпустки» відрахування, передбачене частиною першою цієї статті, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв`язку з змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

Висновки суду.

Судом у дані справі встановлено та сторонами не заперечувалося, що спірні правовідносини виникли між сторонами 26.03.2022 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення Позивача та не виплати роботодавцем належних йому сум, і тривали до 09.03.2023 року, тобто дня здійснення Відповідачем повного розрахунку з останнім.

Разом з цим, у даній справі судом враховує такі обставини як: розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії Відповідача щодо її виплати та застосовує принцип співмірності і зменшує розмір відшкодування Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 90000,00 гривень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих доказів.

Судові витрати.

При подачі позову Позивачем було понесено судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3496,61 гривень (а.с. 32).

Позовні вимоги задоволені частково - на суму 90000,00 гривень, що становить 18,48% від розміру заявлених вимог.

Таким чином, пропорційно до розміру задоволених вимог, стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягають витрати зі сплати судового збору в розмірі 646,17 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2022 року по 09.03.2023 року в розмірі 90000,00 гривень (дев`яносто тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 646,17 гривень (шістсот сорок шість гривень 17 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Національний Медичний Університет імені О.О. Богомольця, місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка, будинок 13, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 02010787.

Повне судове рішення складено 29.01.2024 року.

Суддя В. П. Цукуров