Справа № 742/5600/23 Головуючий у 1 інстанції Циганко М. О. Провадження № 33/4823/124/24 Категорія - ч. 1 ст. 130 КУпАП
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 січня 2024 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - Оседача М.М.,
за участю особи, що притягується до
адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника адвоката Матвієнка В.М. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку дистанційного судового провадження (в режимі відеоконференції) справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Матвієнка В.М. в інтересах особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 грудня 2023 року,-
В С Т А Н О В И В :
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 ,
притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 536,80 грн.
Як встановив суд, 08 жовтня 2023 року, о 00 год. 13 хв., в м. Прилуки по пров. Ветеранському, ОСОБА_1 керував транспортним засобом автомобілем OPEL ASTRA, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, нестійка хода, незв`язна мова. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Не погодившись із рішенням суду, захисник адвокат Матвієнко В.М. в інтересах особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати як незаконну. Вважає, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та посилається на те, що дане адміністративне правопорушення було вимушеним і вчиненим його довірителем у стані крайньої необхідності, задля врятування життя своєї матері, яка мала на той час погане самопочуття.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника (в режимі відеоконференції), які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ за № 1306 від 10 жовтня 2001 року, водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно п.6 розділу І та п.6 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі Інструкція), затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, а також лікарем закладу охорони здоров`я.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи, оскільки підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №159448 від 08.10.2023 року, який є документом, що офіційно засвідчує факт учинення ОСОБА_1 неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, в силу положень ст.251 КУпАП (а.с.2);
- рапортом інспектора ВРПП Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області, де останнім викладено обставини, які мали місце 08.10.2023 року, а саме - факт керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 та його відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння (а.с.3);
- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.4);
- направленням на огляд водія з метою виявлення стану сп`яніння (а.с.5);
- долученим до протоколу відеозаписом працівників поліції, яким зафіксовано зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , у комендантську годину, та відмову останнього від проходження відповідного огляду на стан алкогольного сп`яніння (а.с.40).
Доводи апелянта про те, що адміністративне правопорушення було вчинене в стані крайньої необхідності, що за ст.17 КУпАП є обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність, на думку апеляційного суду, не є слушними, оскільки апеляційний суд не розцінює керування транспортного засобу в стані алкогольного сп`яніння, як крайню необхідність, при обставинах зазначених апелянтом.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте, визначальним має бути об`єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.
Враховуючи вищевикладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, так як їхав до своєї матері із ліками для неї, оскільки небезпека, про яку зазначає апелянт, за даних обставин, могла бути усунута іншим способом - шляхом виклику карети швидкої медичної допомоги.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи - у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Відтак, доводи апелянта про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію слід розцінювати, як намагання останнім уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, чим порушив п.2.5 ПДР України, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Адміністративне стягнення ОСОБА_1 накладено судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП, з врахуванням характеру вчиненого правопорушення, його особи, ступеня вини та в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як ОСОБА_1 , так і іншими особами.
Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції не допущено порушень вимог ст. 280 КУпАП, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність особи, що притягується до адміністративної відповідальності у вчиненому правопорушенні, кваліфікацію дій та необґрунтованість накладеного стягнення, підстав для скасування, або зміни постанови суду не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу захисника адвоката Матвієнка В.М. в інтересах особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 грудня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяМ. М. Оседач
