КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/39338/20-ц Головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В.
Провадження № 22-ц/824/1111/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 січня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення безпідставно отриманих грошей,
в с т а н о в и в:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про стягнення безпідставно отриманих грошей.
Позов обґрунтовувала тим, що наказом № 303-к від 14 червня 2010 року вона була призначена на посаду контролера-касира ТВБВ № 10020/0320 Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 15 червня 2010 року.
Відповідно до наказу № 1002-к від 30 жовтня 2015 року вона була переведена на посаду провідного економіста служби роздрібного бізнесу ТВБВ № 10020/0320 Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 01 листопада 2015 року, на якій працювала до звільнення 15 вересня 2017 року у зв`язку із втратою довір`я.
У серпні 2017 року в банку було встановлено нестачу коштів на суму 192 267 грн, які було знято з депозитного рахунку ОСОБА_2 , відкритого у ТВБВ № 10020/0320. Вказана грошова сума була знята після смерті вказаної особи.
За даним фактом в серпні-вересні 2017 року комісією безпеки банку було проведено службове розслідування, під час якого з неї було здійснено стягнення грошової суми у розмірі 192 267 грн із застосуванням психологічного тиску та залякування, а також користуючись її перебуванням в трудових відносинах з відповідачем, що було суттєвим важелем впливу.
В подальшому банк звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, однак її вини або іншої особи не встановлено, вироку немає.
Вказане стягнення коштів позивачка вважає безпідставним відповідно до вимог статті 1212 ЦК України, просила стягнути з відповідача на її користь 385 340 грн безпідставно примусово отриманих грошових коштів (у подвійному розмірі), 57 721 грн процентів за користування безпідставно отриманими грошима, 43 411,50 грн інфляційних втрат та 17 340,30 грн в якості 3 % річних, а також судові витрати.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка через представника - адвоката Смілянського Я.Г. звернулась з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, внаслідок оскаржуване рішення суду є незаконним і необґрунтованим.
Вважає, що це рішення ухвалено судом, ґрунтуючись на недостовірних та недопустимих доказах, таких як висновок службового розслідування роботодавця про заподіяння шкоди працівником та наказ роботодавця про звільнення з підстав втрати довір`я.
Судом не взято до уваги відсутність вироку суду та відсутність інших судових рішень про визнання працівника винним в заподіянні матеріальної шкоди роботодавцеві, не надано оцінку фактам перебування сестри позивачки у трудових відносинах з відповідачем в той самий період (копії трудових книжок позивачки та її сестри) та звільнені в один день - 15 вересня 2017 року, а також докази здійснення тиску на позивачку - аудіозапис (стенограма).
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Ощадбанк» - адвокат Солдатенко А.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивачки є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно і всебічно з`ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані сторонами докази, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Сергієнко К.С. підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній аргументи.
Представник відповідача - адвокат Солдатенко А.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд першої інстанції встановив, що наказом № 303-к від 14 червня 2010 року ОСОБА_1 призначена на посаду контролера-касира ТВБВ № 10020/0320 Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 15 червня 2010 року.
Відповідно до наказу № 1002-к від 30 жовтня 2015 року позивачка переведена на посаду провідного економіста служби роздрібного бізнесу ТВБВ № 10020/0320 Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 01 листопада 2015 року, на якій працювала до звільнення 15 вересня 2017 року.
Згідно з договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладеного Філією - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» з ОСОБА_1 30 жовтня 2015 року, працівник, що займає посаду провідного економіста служби роздрібного бізнесу ТВБВ № 10020/0320, або виконує роботу провідного економіста служби роздрібного бізнесу ТВБВ, пов`язану із зберіганням, обробкою, перерахуванням, прийманням, видачею і перевезенням цінностей, бере на себе повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених йому установою банку цінностей і у зв`язку з викладеним зобов`язується, зокрема, обережно поводитися з переданими йому на зберігання або інші цілі матеріальними цінностями і вживати заходів щодо запобігання шкоди; суворо дотримуватися встановлених правил здійснення операцій з цінностями і їх зберігання; у разі незабезпеченні з вини працівника збереження довірених йому матеріальних цінностей визначення розміру заподіяної шкоди і його відшкодування проводяться відповідно до чинного законодавства (пункт 3).
Як зазначав представник відповідача, 30 серпня 2017 року до відділу банківської безпеки Філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» звернулася керуючий ТВБВ № 10020/0320 ОСОБА_3. та повідомила про те, що при здійсненні аналізу неактивних платіжних карт по рахунках, відкритих у відділенні, нею було встановлено, що по картковому рахунку клієнта ОСОБА_2 , яка померла у січні 2016 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 була перевипущена платіжна картка та проведені видаткові операції з 22 березня 2017 року. по 25 травня 2017 року на загальну суму 192 267 грн.
Проведеним службовим розслідуванням було встановлено, що замовлення перевипуску платіжної картки за рахунком ОСОБА_2 здійснене особисто ОСОБА_1 . Приблизно наприкінці лютого 2017 року позивачка здійснила перевипуск платіжної картки № НОМЕР_1 по рахунку клієнта ОСОБА_2 з використанням пароля доступу до програмного комплексу «СагdМапаgеmепt» керуючого відділення ОСОБА_3
17 березня 2017 року під час обслуговування клієнтів нею було активовано платіжну картку № НОМЕР_1 через РОS-термінал, розміщений на її робочому місці, розписка про отримання платіжної картки та ПІН-конверту не роздруковувалась. Приблизно через тиждень вона почала здійснювати зняття готівкових коштів з рахунку ОСОБА_2 . По рахунку клієнта ОСОБА_2 (№ НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 незаконно отримані готівкові кошти в сумі 192 267 грн.
Вказаними діями провідний економіст служби роздрібного бізнесу ТВБВ № 10020/0320 ОСОБА_1 грубо порушила вимоги:
Порядку емісії та обслуговування платіжних карток міжнародних платіжних систем в установах АТ «Ощадбанк», затвердженого постановою правління АТ «Ощадбанк» від 28 березня 2012 року № 196, зі змінами та доповненнями, в частині здійснення перевипуску платіжної картки, термін дії якої не закінчився та яка знаходилася у клієнта, з власної ініціативи з метою отримання в подальшому платіжної картки та використання її для привласнення коштів по рахунку (п. 5.2); передача платіжної картки не власнику рахунку, а іншій особі (п.п. 3.8.3); встановлення ПІН-коду по платіжній картці та активація платіжної картки з власної ініціативи без присутності власника рахунку (п.п. 3.8.5); роздрукування розписок про отримання платіжної картки та ПІН-конверту у разі виявлення нестачі платіжної картки та проставлення підписів від імені клієнта на розписках про отримання платіжної картки та ПІН-конверту (п.п. 3.8.3); в частині відсутності контролю за відповідністю кількості фактично виданих платіжних карток з кількістю розписок про отримання платіжної картки та ПІН-конверту (п.п. 3.8.6);
Політики парольного захисту ПАТ «Державний ощадний банк України», затвердженої постановою правління АТ «Ощадбанк» № 905 від 07 жовтня 2015 року, в частині використання особистого пароля доступу до програмного комплексу «СагdМапаgеmепt» керуючого відділення ОСОБА_3. з метою здійснення незаконної операції замовлення перевипуску платіжної картки клієнта ОСОБА_2 та використання її для особистих цілей, а саме привласнення коштів по рахунку клієнта банку (п.п. 8.4.1);
Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні затвердженої постановою НБУ від 01 червня 2011 року № 174, зі змінами та доповненнями, у частині незабезпечення при виконанні обов`язків керуючого відділенням схоронності цінностей в касі банку, а використання цінностей (платіжної картки ОСОБА_2 ) для привласнення коштів по рахунку (п. 14 розділу І глави І);
Інструкції з організації касової роботи та здійснення касових операцій в установах АТ «Ощадбанк», затвердженої постановою правління АТ «Ощадбанк» від 13 грудня 2012 року № 693, зі змінами та доповненнями, у частині незабезпечення виконуючим обов`язки керуючого ТВБВ повної схоронності цінностей у сховищі та операційній касі, а саме шляхом зловживання службовим становищем використання цінностей - платіжної картки ОСОБА_2 для особистих цілей з метою власного збагачення (п.п. 1.1, 1.3, 1.5 розділу 1 глави VII); незабезпечення щоденної звірки відповідності залишку цінностей, зокрема, платіжних карток особами, відповідальними за зберігання готівки та цінностей у сховищах цінностей, із записами, зазначеними у Касовому журналі (звіт ф. №323) (п. 2.9 розділу 2 глави IV);
Посадової інструкції, затвердженої заступником начальника Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» з роздрібного бізнесу Скляр Н.О. від 30 жовтня 2015 року в частині відсутності обов`язків (повноважень) по видачі платіжних карток, в частині недотримання положень, інструкцій та інших розпорядчих документів банку (п.п. 4.1.3); невиконання умов щодо збереження матеріальних та грошових цінностей (п. 4.1.7);
Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність: недотримано встановлені правила здійснення операцій з цінностями і їх зберігання (п. 1в).
З висновком службового розслідування позивачка була ознайомлена під розписку без будь-яких заперечень з її боку.
У своїх особистих власноручно складених письмових поясненнях від 11 вересня 2017 року, наданих під час проведення службового розслідування, ОСОБА_1 визнала, що протиправно отримала кошти в сумі 192 267 грн з рахунку клієнта ОСОБА_2 , вказала про добровільне повернення цих коштів на рахунок клієнта та своє щире каяття.
Кошти в сумі 192 267,00 грн були добровільно повернуті ОСОБА_1 в рахунок погашення завданої шкоди згідно із квитанцією № 3639102221 від 11 вересня 2017 року.
Наказом Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» № 811-к від 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена у зв`язку з втратою довір`я на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
З наказом про звільнення у зв`язку з втратою довір`я позивач ознайомилась під розписку без будь-яких заперечень з її боку і даний наказ нею не оскаржувався.
11 жовтня 2017 року Філія - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до Київського ВП ГУ НП в Харківській області із заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, у зв`язку з чим відповідні відомості були зареєстровані у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12017220490003760 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
На даний час кримінальне провадження № 640/2691/18 відносно ОСОБА_1 розглядається Київським районним судом м. Харкова.
07 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Ощадбанк» з вимогою про повернення безпідставно набутого банком майна.
Листом № 118.29-20/677 від 02 вересня 2020 року позивачці надана відповідь про незаконність та необґрунтованість вимоги про повернення коштів, які добровільно внесені нею на відшкодування завданої нею шкоди за відсутності будь-яких заходів фізичного чи психологічного тиску.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою отримання АТ «Ощадбанк» спірної суми коштів є добровільне повне покриття завданої шкоди позивачкою відповідно до частини п`ятої статті 130 КЗпП України, що спростовує її твердження про безпідставне отримання коштів банком.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Випадки повної матеріальної відповідальності працівника передбачені статтею 134 КЗпП України, зокрема: якщо між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (пункт 1 частини першої) та якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (пункт 3 частини першої).
Між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 30 жовтня 2015 року укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
Висновок службового розслідування, власні письмові пояснення ОСОБА_1 , заява АТ «Ощадбанк» про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , направлена органам поліції, та статус ОСОБА_1 як обвинуваченої в кримінальному провадженні № 640/2691/18, яке розглядається Київським районним судом м. Харкова, підтверджують наявність в її діях ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Отже, вищенаведені обставини є підставами повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 .
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року в справі № 6-1093цс15, правовий аналіз пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що ця норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов`язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою.
Відсутність обвинувального вироку у кримінальному провадженні не була перешкодою для добровільного покриття шкоди ОСОБА_1 завданої банку, підтвердженої вищенаведеними доказами та визнаної самою позивачкою.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сплачуючи добровільно відповідачу спірні грошові кошти 11 вересня 2017 року, позивачка достовірно знала кому і за що вона їх сплачує, а саме в рахунок відшкодування майнової шкоди на підставі укладеного з роботодавцем договору про повну матеріальну відповідальність, завданої внаслідок протиправного зняття коштів у розмірі 192 267 грн з рахунку клієнта ОСОБА_2 , а тому з огляду на встановлені обставини справи виключається помилковість і відсутність підстави в перерахування цих грошей.
Самостійне внесення коштів, власні письмові пояснення, ознайомлення з висновком службової перевірки та наказом про звільнення у зв`язку із втратою довір`я, а також показання свідка ОСОБА_4 підтверджують добровільність відшкодування завданої позивачкою шкоди та її спростовують твердження про застосування до неї примусу та психологічного тиску.
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд не ухвалив процесуального рішення щодо приєднання поданих доказів і не дав оцінки наданим нею доказам на доведення обставин, що кошти відповідачу вона сплатила не добровільно, а під психологічним тиском, отже ці кошти відповідачем набуті безпідставно, є голослівними.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява була подана до суду першої інстанції 14 вересня 2020 року і 16 вересня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Підготовче провадження у справі закрите ухвалою суду від 01 квітня 2021 року.
06 жовтня 2022 року на адресу суду надійшла заява представника позиваяки про долучення доказів і клопотання про поновлення процесуального строку для їх подання.
В судовому засіданні, яке відбулось 15 листопада 2022 року, ухвалою суду в задоволенні клопотання було відмовлено, отже надані позивачкою докази не були долучені до матеріалів справи і суд правомірно їм не давав оцінку у своєму рішенні.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відмову у задоволенні клопотання про долучення доказів, отже у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для надання їм оцінки при розгляді апеляційної скарги.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивачка не спростувала висновки суду першої інстанції щодо недоведеності безпідставності отримання відповідачем від неї грошових коштів у розмірі 192 670 грн. Висновки суду про те, що ці кошти сплачені позивачкою добровільно на відшкодування завданої нею відповідачу шкоди є правильними.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачки.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкаою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 січня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній
