ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Справа № 160/20342/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14.08.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 11.07.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 11.07.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації за неотримане речове майно за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію за неотримане речове майно за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію вартості неотриманого харчування за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією»;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 22 доби, та за 2023 рік за 15 діб;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 22 доби, та за 2023 рік за 15 діб;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 08 03.2023 року по 26.05.2023 року;

- зобов`язати Військову частині Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 08.03.2023 року по 26.05.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати невиплати ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 14.07.2023 року по день винесення рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача та в період з 07.03.2022 року по 09.03.2023 року позивач перебував у полоні. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №192 від 11.07.2023 року солдат ОСОБА_1 , справи та посаду здав та направлено для зарахування на військовий облік до Нікопольського РТЦК та СП Дніпропетровської області. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів зі мною розрахунків щодо виплати індексації, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за провольче забезпечення, одноразову грошову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460, грошова допомога на оздоровлення за 2023 року не виплачені, компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 року також не виплачені відповідачем. Так, у наказі командира військової частини НОМЕР_1 №192 від 11.07.2023 року частково визначено розміри та види грошового забезпечення, що підлягають виплаті позивачу у зв`язку із звільненням з військової служби, проте, ані станом на дату видання зазначеного наказу, ані станом на день звернення до суду з позовною заявою грошові кошти визначені у наказі не виплачено. Крім того, відповідач не провів нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 02.03.2022 року -11.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Також, на час перебування на лікуванні позивачу не виплачувалась додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць на відповідно до Постанови КМУ №168. Позивач вважає вказану бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач просив задовольнити позовні вимоги.

18.08.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

13.11.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребувано у позивача та у відповідача додаткові докази по справі.

20.12.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребувано додаткові докази по справі.

25.12.2023 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення з березня 2022 року по грудень 2022 року, у 2023 році нарахування індексації не здійснювалось, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ на 2023 рік зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Позивач проходив військову службу за мобілізацією, підстав для компенсації за неотримане речове майно у відповідача відсутні, оскільки у військовослужбовця залишається під час звільнення речове майно, що знаходиться в їх особистому користуванні, усе інше майно здається для подальшого користування. Відповідно до довідки продовольчої служби позивач отримував продовольче забезпечення відповідно до норм визначених МОУ, тому підстави для компенсації за неотримане харчування відсутні. Позивачу було виплачено під час звільнення 25220,55 грн - грошову компенсацію за 22 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік. Посадовий оклад позивача у березні 2022 року становив 2641,94 грн, з квітня 2022 по травень 2023 року 2730,00 грн, у червні 2023 року 2522,00 грн та у липні 2023 року 876,45 грн, тобто відповідач нараховував та виплачував грошове забезпечення відповідно до норм чинного законодавства. Додаткова винагорода виплачується у розмірі 100 000 грн, які захоплені в полон за час перебування в полоні та за спірний період позивач в полоні не перебував, бойові завдання не виконував, не залучався до здійснення заходів забезпечення. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2022 року №63 вважати такими, що зараховані до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 щодо проведення загальної мобілізації, нижчепойменованих осіб рядового та старшинського складу з 02 березня 2022 року призначити на посади за штатом воєнного часу та зарахувати на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного за мобілізацією, зарахувати до списків особового складу на всі види забезпечення.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2022 року №101 відповідно до підпункту 14 пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Сил України, вважати такими, що перебувають у полоні, - до їх повернення, на час перебування у полоні залишити на грошовому забезпеченні з продовольчого забезпечення зняти з 10.04.2022 року солдата ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2022 року №105 відповідно до підпункту 14 пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» нижчепойменованих осіб рядового складу Збройних Сил України увільнено від займаних посад та зараховано у розпорядження командира 53 окремої механізованої бригади, як таких, що перебувають у полоні, - до їх повернення, з 09.04.2022 року солдата ОСОБА_1 .

Згідно витягу з командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2023 року №93 вважати такими, що вибули із складу сил і засобів, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Збройних Сил російської федерації, з метою виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме: до лікувального закладу, у зв`язку із захворюванням та вважати такими, що знаходяться на лікуванні з 08 березня 2023 року: до медичного центру «НОВІ САНЖИРИ» Національної Гвардії України солдата ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .

28.05.2023 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №148 вважати такими, що прибули і приступили до виконання службових обовязків з лікувального закладу: з 28 травня 2023 року з медичного центру «НОВІ САНЖАРИ» Національної Гвардії України солдат ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .

07.06.2023 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №158 повернуто в розпорядження та призначено солдата ОСОБА_1 , солдата резерву 7 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , вважати такими, що справи та посаду прийняли та приступили до виконання обовязків солдат ОСОБА_1 . Виплачувати: - надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; - щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 590% грошового окладу.

11.07.2023 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №192 вважати такими, що виключені зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , солдат резерву 7 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №125-РС від 16.06.2023 року у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи і вважати, що справи та посаду здав та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 11 липня 2023 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З продовольчого забезпечення виключити з 12 липня 2023 року. Вислуга у Збройних Силах станом на 11.07.2023 року становить:01 рік 03 місяці 30 днів. Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, рішення Міністра оборони України від 04.03.2022 року №248/1210 виплатити: - щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 11 липня 2023 року у розмірі 590% від посадового окладу; - надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 11 липня 2023 року. Відповідно до ПКМУ №168 від 28.02.2022 року премію за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів не виплачувати, (не перебував в районах забезпечення вищезазначених заходів в липні 2023 року). Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» виплатити грошову допомогу у розмір 04 відсотки місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за 15 місяців. Грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 виплачено згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №119 від 29.04.2023 року. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана, виплатити грошову компенсацію за 22 доби невикористаної відпустки. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана, виплатити грошову компенсацію за 15 діб невикористаної відпустки.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року, ненадання ОСОБА_1 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 11.07.2023 року, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації за неотримане речове майно за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року, не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року, не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рік, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією», ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 22 доби, та за 2023 рік за 15 діб, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 08 03.2023 року по 26.05.2023 року, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Пунктом 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі-Порядок) визначено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України.

Так, судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини від 10.12.2023 року №1/1314 про нарахування та виплату індексації ОСОБА_1 за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року, позивачу нараховано та виплачено індексацію за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року (включно), у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того суд враховує, що абзацом вісімнадцятим пункту 3 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, з 01.01.2023 в умовах дії воєнного стану обмежено право громадян на індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).

Щодо ненадання ОСОБА_1 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 11.07.2023 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерствам оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою КМ України від 16 березня 2016 р. № 178 (далі - Порядок) грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на 'підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Таким чином, Порядком передбачено, що оригінал довідки про вартість речового майна не видається військовослужбовцю, а додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Тому позовні вимоги позивача про визнання протиправної бездіяльності щодо ненадання ОСОБА_1 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 11.07.2023 року, не підлягають задоволенню, оскільки оригінал довідки передбаченої Порядком залишається у військовій частині з відомістю щодо виплати грошової компенсації і не підлягає видачі військовослужбовцю.

Враховуючи викладене вище, зі сторони військової частини не було допущено протиправної бездіяльності щодо не ненадання позивачу, довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, а відповідно такі позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації за неотримане речове майно за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій,' а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 7 листопада 2022 року№ 575/2022, від 6 лютого 2023 року № 58/2023 продовжувався строк дії воєнного стану.

Указом Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023 затвердженим Законом України від 02.05.2023 р. № 3057-ІХ продовжений строк дії воєнного стану в Україні з з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023року строком на 90 діб.

Викладене вище свідчить, що на теперішній час діє особливий період.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 р. № 232 затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція).

Пунктом 1 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період визначено, що ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних, закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці).

Розділ V Інструкції визначає особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період.

Пунктом 29 розділу V Інструкції вказано, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в-особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Аналогічна позиція викладена в роз`ясненні тимчасово виконуючого обов`язки начальника тилу командування логістики Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.12.2022 року №763/1340.

Враховуючи викладене, в особливий період не передбачено, при звільненні військовослужбовців з військової служби, видачу не отриманого речового майна особистого користування, а тому і виплату відповідної грошової компенсації.

Таким чином, заявлені позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання виплати компенсації за неотримане речове майно також не підлягають задоволенню.

Щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 02.03.2022 року по 11.07.2023 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 29 березня 2002 р. №426, за цією нормою за рахунок держави харчуванням забезпечуються а) військовослужбовці строкової військової служби, за винятком тих, що забезпечуються харчуванням за іншими нормами;

військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу військової служби, які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах, у Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці, тільки обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за цією нормою, за винятком тих, що забезпечуються харчуванням за іншими підпунктами цього пункту або за іншими нормами. Зазначеним військовослужбовцям на їх бажання за рішенням командира військової частини дозволяється виплачувати грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду.

Позивач був зарахований на всі види забезпечення, в тому числі забезпечений харчуванням за рахунок держави з моменту зарахування до списків частини, згідно наказу.

Рапортів на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про відмову від харчування від позивача протягом всього строку служби не надходило, відповідних наказів про зняття з харчового забезпечення відносно позивача не видавалось.

Позивачем не надано доказів того що його харчування було забезпечене не в повній мірі та не зазначено відповідних обставин.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації вартості не отриманого харчування та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості не отриманого харчування, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рік, суд зазначає наступне.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (частина 1). Військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується після одужання на кількість невикористаних днів цієї відпустки (частина 5).

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Виплата грошової допомоги для оздоровлення регламентується окремо в розділі ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260.

Так, відповідно до пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 2 цього розділу встановлено, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Так, судом встановлено, що відповідно до відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2023 року №192 грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 виплачено згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №119 від 29.04.2023 року.

Також, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2023 року №1/1315 виданої ОСОБА_1 , про те, що зокрема, йому зараховано на картковий рахунок ПриватБанку 20 449,09 грн грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік та 14473,10 грн грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік.

Отримання вказаних сум грошової допомоги, також підтверджується наданими позивачем копіями виписок з карткового рахунку позивача.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи нарахування та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінет Міністрів України постановою від 17 вересня 2014 року №460 затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі Порядок №460).

Так, п. 1 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно п. 4 Порядку №460 допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання (п. 5 Порядку №460).

Так, судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2023 року №192 із посиланням на вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» передбачено виплату позивачу грошової допомоги у розмірі 04 відсотки місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за 15 місяців.

При цьому, відповідно до наданого позивачем грошового атестату від 22.07.2023 року №3856 виданого військовою частиною НОМЕР_1 встановлено, що грошову допомогу у розмірі 04 відсотки місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за 15 місяців позивачу виплачено не було.

Також, судом перевірено надані відповідачем до суду довідки від 10.12.2023 року №1/1314, №1/1315, №1/1316, №1/1317, №1/1318, відомість зарахувань заробітної плати, розрахунок виплат при звільненні та відповідно до яких встановлено, що останні не містять доказів нарахування та виплати позивачу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» грошової допомоги у розмірі 04 відсотки місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за 15 місяців.

Крім того, відповідачем не зазначено у відзиві на позовну заяву жодної інформації щодо нарахування та виплати позивачу вказаної грошової допомоги.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та відсутність доказів виплати позивачу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» грошової допомоги у розмірі 04 відсотки місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за 15 місяців, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією» та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією», у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 22 доби, та за 2023 рік за 15 діб, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 12статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Як вбачається з пункту 17 статті 10-1 вищевказаного Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Відповідно до пункту 19статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «;Про оборону України».

Так, статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак, Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачене припинення виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.

Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Так, судом встановлено, що у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2023 року №192 передбачено виплатити грошову компенсацію за 22 доби невикористаної відпустки за 2022 рік та грошову компенсацію за 15 діб невикористаної відпустки за 2023 рік.

Так, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2023 року №1/1315 ОСОБА_1 при звільненні було виплачено та 18.07.2023 року зараховано на картковий рахунок ПриватБанку 25220,55 грн грошова компенсація за 22 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошова компенсація за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем виплачено грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки позивача за 2022 та 2023 року, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у спірний період з 02.03.2022 року по 14.07.2023 року розмір посадового окладу у розмірі 2641,94 грн, 2730,00 грн, 2522,00 грн та 876,45 грн обчислено виходячи з розміру 1762 грн, як прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року шляхом множення на відповідний коефіцієнт.

Щодо розміру прожиткового мінімуму, суд зазначає, що законодавець щорічно встановлював розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

- 2018 рік: стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII: установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 01.01.2018 у розмірі 1762 гривні для працездатних осіб;

- 2019 рік: пункт 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII: установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018;

- 2020: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року у розмірі 2102 гривні;

- 2021: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:

--працездатних осіб: з 1 січня у розмірі 2270 гривень;

--працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня у розмірі 2102 грн.

- 2022 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:

--працездатних осіб: з 1 січня - 2481 грн;

--працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 грн.

- 2023 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:

--працездатних осіб - 2684 гривні;

--працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні.

Верховний Суд неодноразово давав оцінку застосуванню пункту 4 Постанови № 704 з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, грошового забезпечення.

При цьому, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Пункт 4 Постанови № 704 станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 встановлював залежність розміру посадового окладу та окладу за військовим званням саме від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.

Суд також зазначає, що заявлений спір не стосується правовідносин у яких застосовується «прожитковий мінімум для працездатних осіб для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами», оскільки пункт 4 Постанови № 704 пов`язує збільшення розмірів окладів саме зі зростанням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», а позивач як військовослужбовець не займав посаду працівника іншого державного органу. Таким чином, позивач не був працівником державного органу, а проходив військову службу у військовій частині.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає обґрунтованими доводи позивача та задовольняє позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станомна 01.01.2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборі та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 08 03.2023 року по 26.05.2023 року, суд зазначає наступне.

На виконанняУказів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні`та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі-Постанова №168), якою установлено:

що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 Постанови №168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Відповідно до пункту 2-1 Постанови №168, установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Так, наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

25.03.2022 для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, Міністром оборони України прийнято рішення від 25.03.2022 №248/1298 та від 18.04.2022. №248/1529.

В подальшому, питання виплати додаткової винагороди регулюється рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, чинним на час виникнення та існування спірних правовідносин, згідно з яким документальне підтвердження вказаних вище фактів здійснюється на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (вахтовой, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журналу ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. При цьому відряджені військові підтверджують безпосередню участь у бойових діях або заходах довідкою керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Виплата здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. При цьому в цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи зрозміру 100 000 гривень за місяць обов`язково зазначають підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо. Такі накази за минулий місяць мають бути видані до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Відповідно до абз.3 п.11 розділу ХХХІV Порядку №260, у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності.

Тобто, додаткова винагорода виплачується у розмірі 100000 грн, які захоплені в полон на час перебування в полоні, при цьому за період з 08 03.2023 року по 26.05.2023 року в полоні не перебував, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.07.2023 року по день винесення рішення суду, суд зазначає наступне.

Пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 9901/929/18 та від 14.01.2021 у справі №9901/584/19).

Відтак, суд зазначає про релевантність до спірних правовідносин приписів трудового законодавства з огляду на їх субсидіарний характер.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 згаданого Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд зазначає, що середній заробіток, передбачений статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Вказаний правовий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Як встановив суд та визнається сторонами, остаточний розрахунок з позивачем на виконання цього рішення не проведений, а отже виплата грошового забезпечення позивачу у повному обсязі здійснено не було.

Зважаючи на викладене, суд позбавлений можливості встановити як розмір простроченої заборгованості роботодавця, так і термін такого прострочення.

Разом з цим, суд враховує правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, а саме: до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Таким чином, строк на звернення до суду із заявою про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинає перебіг з дати остаточного розрахунку.

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що дата остаточного розрахунку при звільненні для вказаної категорії спорів є неважливою, оскільки згідно з положеннями статті 117 КЗпП України стягненню підлягає лише середній заробіток за період, що не є більшим за шість місяців.

Вирішуючи цей спір, суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, в яких суд наголошує на компенсаторному характері вказаної виплати та необхідності з`ясування при її обчисленні, зокрема, розміру простроченої заборгованості, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зважаючи на те, що остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною на час розгляду цього спору не проведений, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною.

Водночас, суд зауважує, що позивач вправі повторно звернутися до суду з вказаною вимогою після проведення відповідачем остаточного розрахунку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією».

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станомна 01.01.2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 14.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв