-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
31.01.2024Справа № 911/2295/23За позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогерс Тест1"
про стягнення 249966,98 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" про стягнення 249966,98 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна № КЗА-1742 від 29.11.2019 в частині здійснення оплати орендної плати. У зв`язку із цим позивачем подано даний позов про стягнення з відповідача 176984,02 грн основного боргу, 44609,67 грн пені, 22598,28 грн інфляційних втрат, 5775,01 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.08.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" №541/764 від 24.07.2023 (вх.№ суду 1969/23 від 27.07.2023) передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023 справу № 911/2295/23 розподілено до розгляду судді Усатенко І.В.
Ухвалою суду від 19.10.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
27.10.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 19.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку строщеного позовного провадження без виклику представників сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву.
21.11.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.11.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 09108, місто Біла Церква, вулиця Леваневського, будинок 47/1, офіс 113, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
Ухвала суду від 06.11.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку "за закінченням терміну зберігання".
Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.
Також Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Отже, згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
29.11.2019 між Приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пейспейс Україна", яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № КЗА-1742, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 355,0 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10 (літера "И"), 5-й поверх корпусу № 7.
Відповідно до п. 2.1, 2.5 договору орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передавання майна, який підписується сторонами у строк до 10 календарних днів з дати підписання цього договору і стає невід`ємною частиною договору. У разі припинення або розірвання цього договору, закінчення строку оренди орендар зобов`язаний повернути майно протягом 3 робочих днів. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання майна.
Згідно з п. 3.1, 3.2 договору орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця. Орендар зобов`язаний вчасно вносити орендну плату за користування майном незалежно від наслідків власної господарської діяльності.
У п. 3.3 договору сторонами погоджено, що вартість комунальних послуг, оплачених орендодавцем та отриманих орендарем, відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю (земельного податку) в частині (пропорції) щодо майна, інші витрати щодо утримання майна, здійснені орендодавцем, не включаються до складу орендної плати та відшкодовуються орендарем орендодавцю на підставі окремого договору, який має бути укладений між орендарем та орендодавцем не пізніше 10 календарних днів з дати підписання основного договору, за умови, що такий договір не був укладений сторонами раніше.
Відповідно до п. 3.4, 3.5 договору орендна плата за базовий місяць оренди становить 55380,00 грн з ПДВ. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом автоматичного коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції. В разі, якщо індекс інфляції становить менше 100%, розмір орендної плати за користування майном коригуванню не підлягає.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі сплатив позивачу орендну плату за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 176984,02 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 44609,67 грн пені, 5775,01 грн 3% річних та 22598,28 грн інфляційних втрат.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що за Актом приймання-передачі майна від 29.11.2019 позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування відповідно до умов Договору оренди майно - нежитлові приміщення загальною площею 355,0 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10, 5-й поверх корпусу № 7.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно п. 10.1 договору він вступає в дію з моменту його укладення та діє до 29.10.2022 в частині оренди, а в частині повернення майна орендодавцеві, виконання грошових зобов`язань, відповідальності за порушення - до повного виконання.
Судом встановлено, що 14.06.2022 на адресу позивача від відповідача надійшов лист від 03.06.2022 № 2, у якому зазначено, що у зв`язку з введенням воєнного стану в України та складною економічною ситуацією в країні, товариство не має можливості використовувати орендоване майно і відповідно отримувати послуг з 24.02.2022, в зв`язку з чим рахунки за березень, квітень, травень 2022 не можуть бути оплачені.
16.06.2022 на адресу позивача від відповідача надійшов лист від 15.06.2022 № 4, у якому відповідач вказує на не отримання ним послуг оренди, в зв`язку з введенням воєнного стану в України , та не користуванням майном з 24.02.2022. Вказані обставини зумовлюють неможливість оплати послуг.
30.06.2022 сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору оренди нерухомого майна № КЗА-1742 від 29.11.2019, якою сторони за взаємною згодою припинили дію договору оренди № КЗА-1742 від 29.11.2019 з 01.07.2022.
01.07.2022 сторонами було підписано акт приймання-передачі майна, згідно якого відповідач повернув позивачу з оренди нерухоме майно: нежитлові приміщення загальною площею 355,0 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10, 5-й поверх корпусу № 7.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховує відповідачу орендну плату за період до 30.06.2022, що враховуючи вищенаведені обставини, визнається судом обґрунтованим.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3.4 договору орендна плата за базовий місяць оренди становить 55380,00 грн.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом автоматичного коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції до попереднього місяця. В разі, якщо індекс інфляції становить менше 100%, розмір орендної плати коригуванню не підлягає (п. 3.5 Договору).
Судом встановлено, що за період з січня 2021 по червень 2022 позивачем нараховано відповідачу орендну плату у загальному розмірі 1085854,23 грн, що відображено у виставлених позивачем рахунках на оплату та актах приймання-передачі послуг. Долучені до матеріалів справи акти за період з січня 2021 по січень 2022 підписані обома контрагентами без зауважень. Акти за період з лютого 2022 по червень 2022 з боку відповідача не підписані. З поданих до суду листів відповідача вбачається, що відмова оплачувати вартість оренди та приймати відповідні послуги мотивовано тим, що відповідач не користувався майном з введенням воєнного стану в Україні (з 24.02.2022). Згідно долучених до матеріалів справи актів вартість оренди за період з лютого - червня 2022 складає 278013,38 грн.
Суд відзначає, що відповідачем не подано відзив до матеріалів справи та не надано доказів того, що об`єкт оренди ним не використовувався у спірний період, натомість, майно було повернуто позивачу згідно акту лише 01.07.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 3.1 договору орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця.
До матеріалів справи долучено докази часткової оплати вартості оренди: виписка по рахунку на суму 45649,37 грн як орендна плата за 02.2022 згідно договору № КЗА-1742 від 29.11.2019. Крім того, згідно бухгалтерської довідки, в зв`язку з достроковим припинення дії договору оренди № КЗА-1742 від 29.11.2019 сума гарантійного внеску у розмірі 55379,99 грн була зарахована в погашення вартості оренди за останній місяць оренди (червень 2022).
Предметом розгляду даного спору є стягнення заборгованості з оренди за договором № КЗА-1742 від 29.11.2019 в період з лютого 2022 по червень 2022. Тобто з нарахованих відповідачу сум оренди, за вказаний період, 278013,38 грн відповідачем фактично було оплачено суму 101029,36 грн (оплата та зарахування гарантійного платежу). А отже, сума не сплаченої орендної плати за договором № КЗА-1742 від 29.11.2019 за період з лютого 2022 по червень 2022 становить 176984,02 грн.
Відповідачем не надано суду доказів сплати ним орендної плати за договором оренди нерухомого майна № КЗА-1742 від 29.11.2019 за період з лютого 2022 по червень 2022 у розмірі 176984,02 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" за договором оренди нерухомого майна № КЗА-1742 від 29.11.2019 у сумі 176984,02 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю " "Агропрогрес Тест1" суми основного боргу у розмірі 176984,02 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 44609,67 грн за період з 16.06.2022 по 16.12.2022.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 9.6 договору за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю неустойку - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Однак пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин.
За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Отже, нарахування пені на суму 176984,02 грн за період з 16.06.2022 по 16.12.2022 є правомірним.
Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 44609,67 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5775,01 грн за період з 16.06.2022 по 17.07.2023 та інфляційні втрати у розмірі 22598,28 грн за період з 01.07.2022 по 30.06.2023.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 5775,01 грн та інфляційних втрат у розмірі 22598,28 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, про наслідки був повідомлений належним чином. З огляду на встановлені обставини, суд вбачає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
До позовної заяви позивачем долучено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, де вказано, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції становлять 10000,00 грн.
12.07.2023 між позивачем та адвокатським об`єднанням "Когнітор" укладено Договір про надання правової допомоги № 12/07/2023-02/КЗА-2662, відповідно до умов якого клієнт доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання з надання клієнту правової допомоги у вигляді юридичних/адвокатських послуг в господарському спорі клієнта з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" " про стягнення заборгованості за Договором оренди нерухомого майна № КЗА-1742 від 29.11.2019.
У п. 4.3.1 договору сторони погодили, що вартість послуг становить 10000,00 грн.
Згідно з п. 5.1 договору після завершення розгляду по суті вказаної справи у відповідній інстанції або певного етапу в наданні послуг або після повного закінчення представництва інтересів клієнта в рамках договору, виконавець надає/направляє на адресу клієнта оформлений акт приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг.
Судом встановлено, що 08.11.2023 між сторонами складено акт № 12/07/2023-02/КЗА-2662/001 приймання-передачі послуг на суму 10000,00 грн у справі № 911/2295/23.
Як вбачається з платіжної інструкції №13/07/2023 від 13.07.2023, позивач сплатив на користь виконавця гонорар у розмірі 10000,00 грн.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги неподання відповідачем заяви про зменшення розміру адвокатських витрат, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на правову допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн.
Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" (09108, Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 47/1, оф. 113; ідентифікаційний код: 37819535) на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10; ідентифікацій код: 14309356) суму основного боргу у розмірі 176984 (сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 02 коп., пеню у розмірі 44609 (сорок чотири тисячі шістсот дев`ять) грн 67 коп., 3% річних у розмірі 5775 (п`ять тисяч сімсот сімдесят п`ять) грн 01 коп., втрати від інфляції у розмірі 22598 (двадцять дві тисячі п`ятсот дев`яносто вісім) грн 28 коп., судовий збір у розмірі 3749 (три тисячі сімсот сорок дев`ять) грн 50 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко
скопійовано
-
скопійовано
-
