Єдиний унікальний номер судової справи 464/5336/13

Номер провадження 1-кп/462/103/24

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 32012150000000025 від 29.11.2012 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Калуша, Івано-Франківської обл., зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

встановив:

Історія судового провадження та рух справи.

07.06.2013 року (вх. № 10195) з Прокуратури Львівської області у Сихівський районний суд м. Львова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 32012150000000025 від 29.11.2012 року відносно ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та відносно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, до якого долучено реєстр матеріалів досудового розслідування, розписки про отримання копії обвинувального акту підозрюваних та захисників і реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с. 1, 2-7, 8-13, 14-19, Т. 13).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10.06.2013 року призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні (а.с. 20, Т. 13).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18.06.2013 року кримінальне провадження призначено до судового розгляду (а.с. 31-32, Т. 13).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.08.2014 року постановлено у судове засідання здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_7 (а.с. 187, Т. 14).

Вироком Сихівського районного суду м. Львова № 464/5336/13 від 30.10.2014 року ОСОБА_7 визнано винним за ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України та призначено йому покарання:

- за ч. 2 ст. 366 КК України - два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків строком на два роки;

- за ч. 3 ст. 358 КК України - один рік обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_7 призначено покарання два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків строком на два роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк один рік шість місяців. Стягнуто з ОСОБА_7 в користь держави витрати на залучення експертів в загальній сумі 1 730 грн. 40 коп. Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено особисте зобов`язання.

ОСОБА_4 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та виправдано. Запобіжний захід ОСОБА_4 - особисте зобов`язання скасовано.

У задоволенні цивільного позову ПАТ «Кредобанк» про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в його користь матеріальної шкоди в сумі 462 000 грн. - відмовлено. Скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 12.04.2013 року про накладення арешту на майно: 73/100 частки нежитлових приміщень, позначених у технічній документації за № 1-3, 6-10, 12, 20-22, 24-29, 34-37 загальною площею 309,8 кв. м., реєстраційний номер майна - 12052269, транспортні засоби ВАЗ 2105, 1983 року випуску, № кузова НОМЕР_1 та ВАЗ 21083, 1992 року випуску, № кузова НОМЕР_2 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_4 . Скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 12.04.2013 року про накладення арешту на майно: частку квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_7 (а.с. 209-219, Т. 14).

Ухвалою Львівського апеляційного суду № 464/5336/14 від 30.10.2015 року постановлено апеляційну скаргу прокурора, який брав участь в суді першої інстанції, задовольнити частково. Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30.10.2014 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_4 скасовано. Призначено новий судовий розгляд Сихівським районним судом м. Львова кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_4 (а.с. 312-316, Т. 14).

Супровідним листом Апеляційного суду Львівської області № 29600/15-Вих/11-кп/783/150/15 стверджується, що вказані матеріали кримінального провадження надійшли у Сихівський районний суд м. Львова 22.12.2015 року (вх. № 29199) (а.с. 317, Т. 14).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Сихівського районного суду м. Львова від 23.12.2015 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - ОСОБА_8 та склад колегії суддів: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а.с. 318, Т. 14).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 24.03.2016 року постановлено у судове засідання здійснити привід свідка ОСОБА_11 (а.с. 68-69, Т. 15).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18.04.2016 року постановлено у судове засідання здійснити привід свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 (а.с. 116-117, Т. 15).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 30.05.2016 року постановлено у судове засідання здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_7 (а.с. 215-216, Т. 15).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 15.07.2016 постановлено у судове засідання здійснити привід свідка ОСОБА_11 (а.с. 13-14, Т. 16).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23.09.2016 року постановлено у судове засідання здійснити привід свідка ОСОБА_11 (а.с. 27-28, Т. 16).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 03.11.2016 року постановлено у судове засідання здійснити привід свідка ОСОБА_11 (а.с. 43-44, Т. 16).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 19.05.2017 року постановлено у судове засідання здійснити привід обвинуваченого ОСОБА_7 (а.с. 113-114, Т. 16).

Вироком Сихівського районного суду м. Львова № 464/5336/13 від 13.06.2017 року ухвалено ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки. Згідно ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_4 обов`язки. Приймаючи до уваги вимоги ст. 77 КК України про виключний перелік додаткових покарань, які можуть бути застосовані при застосуванні судом ст. 75 КК України, суд виключає застосування додаткового покарання конфіскацію майна обвинуваченого, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначено йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки. Згідно ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов`язки. Приймаючи до уваги вимоги ст. 77 КК України про виключний перелік додаткових покарань, які можуть бути застосовані при застосуванні судом ст. 75 КК України, суд виключає застосування додаткового покарання конфіскацію майна обвинуваченого, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в користь держави витрати на залучення експертів в загальній сумі 1 730 грн. 40 коп., тобто по 865 грн. 20 коп. з кожного. Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишено особисте зобов`язання. Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено особисте зобов`язання. Цивільний позов ПАТ «Кредобанк» про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 462 000 грн. задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в користь ПАТ «Кредобанк» 462 000 грн. матеріальної шкоди (а.с. 128-141, Т. 16).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19.02.2018 року постановлено апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити частково. Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 13.06.2017 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції (а.с. 251-255, Т. 16).

Супровідним листом Апеляційного суду Львівської області № 464/5336/13-к/6291/2018 стверджується, що вказані матеріали кримінального провадження надійшли у Сихівський районний суд м. Львова 05.03.2018 року (вх. № 5298) (а.с. 257, Т. 14).

Протоколом щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями Сихівського районного суду м. Львова від 05.03.2018 року для розгляду зазначеної справи призначення складу суду не відбулося, у зв`язку із відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи (а.с. 258, Т. 16).

Протоколом щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями Сихівського районного суду м. Львова від 06.03.2018 року для розгляду зазначеної справи призначення складу суду не відбулося, у зв`язку із відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи (а.с. 259, Т. 16).

Згідно подання виконуючого обов`язки голови суду Сихівського районного суду м. Львова від 06.03.2018 року стверджується, що останній звертався у Апеляційний суд Львівської області з проханням вирішити питання про направлення кримінального провадження із Сихівського районного суду м. Львова до іншого суду для судового розгляду (а.с. 260-261, Т. 16).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16.03.2018 року постановлено подання Сихівського районного суду м. Львова про направлення на розгляд кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України до іншого суду залишити без задоволення (а.с. 266-267, Т. 16).

Супровідним листом Апеляційного суду Львівської області № 464/5336/13-к/9424/2018 стверджується, що вказані матеріали кримінального провадження надійшли у Сихівський районний суд м. Львова 06.04.2018 року (вх. № 7847) (а.с. 1, Т. 17).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2018 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - ОСОБА_16 та склад колегії суддів: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 (а.с. 3, Т. 17).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.04.2018 року призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні (а.с. 4, Т. 17).

Протоколом щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями Сихівського районного суду м. Львова від 18.10.2018 року для розгляду зазначеної справи призначення складу суду не відбулося, у зв`язку із відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи (а.с. 71, Т. 17).

Згідно подання виконуючого обов`язки голови суду Сихівського районного суду м. Львова від 19.10.2018 року стверджується, що останній звертався у Львівський апеляційний суд з проханням вирішити питання про направлення кримінального провадження із Сихівського районного суду м. Львова до іншого суду для судового розгляду (а.с. 72-73, Т. 17).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26.10.2018 року постановлено подання Сихівського районного суду м. Львова про направлення кримінального провадження № 464/5336/13-к щодо ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 191 КК України до іншого суду задовольнити. Кримінальне провадження № 464/5336/13-к направлено на розгляд у Залізничний районний суд м. Львова (а.с. 79-80, Т. 17).

Супровідним листом Львівського апеляційного суду № 464/5336/13-к/1343/2018 стверджується, що вказані матеріали кримінального провадження надійшли у Залізничний районний суд м. Львова 07.11.2018 року (вх. № 26107) (а. с. 82, Т. 17)

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Залізничного районного суду м. Львова від 09.11.2018 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - ОСОБА_1 та склад колегії суддів: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (а.с. 83, Т. 17).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12.11.2018 року постановлено прийняти до свого провадження кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні (а.с. 84, Т. 17).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.09.2019 року постановлено відкласти підготовче судове засідання (а.с. 145, Т. 17).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 31.01.2020 року постановлено відкласти підготовче судове засідання. Здійснено привід обвинуваченого ОСОБА_7 (а.с. 181, Т. 17).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2021 року постановлено відкласти підготовче судове засідання. Здійснено привід обвинуваченого ОСОБА_7 (а. с. 44, Т. 18).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16.09.2021 року клопотання прокурора про витребування інформації щодо перетину державного кордону України у кримінальному провадженні № 32012150000000025 від 29.11.2012 року відносно ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України - задоволено. Постановлено витребувати з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомості про дати і місце перетинання кордону України ОСОБА_7 у період з 01.01.2017 року по 30.03.2021 року, зазначивши дати в`їзду та виїзду (а. с. 101, Т. 18).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09.12.2021 року постановлено відкласти підготовче судове засідання. У судове засідання здійснено привід обвинувачених (а. с. 132, Т. 18).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 27.07.2022 року постановлено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - задовольнити. Виділено з кримінального провадження (справи) № 464/5336/13 (провадження № 1кп/462/47/22) про обвинувачення ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у окреме провадження матеріали в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (а. с. 167-169, Т. 18).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2022 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - ОСОБА_1 (вилучені (замінені) судді: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 на підставі проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи: зміна складу суду відповідно до журналу судового засідання від 27.07.2022 року у справі № 464/5336/13) (а.с. 170, Т. 18).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 31.08.2022 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 призначено до судового розгляду (а.с. 173, Т. 18).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.05.2023 року клопотання прокурора про доставку приводом свідків - задоволено. Відкладено судове засідання у кримінальному провадженні та здійснено привід свідків (а.с. 214-216, Т. 18).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 30.05.2023 року клопотання прокурора про доставку приводом свідка - задоволено. Відкладено судове засідання у кримінальному провадженні та здійснено привід (а.с. 55-56, Т. 19).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25.07.2023 року постановлено клопотання прокурора про витребування відомостей щодо перетинання державного кордону України свідками ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 з 01.01.2013 року по день надання відповіді - задовольнити. Витребувати з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про те, чи перетинали кордон України зазначені особи (а.с. 187-188, Т. 19).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14.08.2023 року постановлено витребувати з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про те, чи перетинали кордон України: ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 у період часу з 01.01.2013 року по день надання відповіді (а.с. 192-193, Т. 19).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.09.2023 року постановлено витребувати з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про те, чи перетинали кордон України ОСОБА_23 та ОСОБА_24 у період часу з 01.01.2013 року по день надання відповіді (а.с. 205-206, Т. 19).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.09.2023 року клопотання прокурора про доставку приводом свідків - задоволено. Постановлено відкласти судове засідання у кримінальному провадженні та у судове засідання здійснено привід свідків (а.с. 208-209, Т. 19).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.11.2023 року клопотання прокурора про доставку приводом свідків - задоволено. Постановлено відкласти судове засідання у кримінальному провадженні та у судове засідання здійснено привід свідків усне клопотання прокурора про привід свідка - задоволено. Постановлено відкласти судове засідання у кримінальному провадженні, у судове засідання здійснено привід свідка (а.с. 15-17, Т. 20).

Формулювання обвинувачення, яке визнане судом недоведеним.

ОСОБА_4 , будучи засновником ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» (код ЄДРПОУ: 31973101), у квітні 2010 року у м. Львові, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою із особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, сприяв останньому у заволодінні коштами ПАТ «Кредобанк», шляхом зловживанням службовим становищем, отриманими за фактично не проведену роботу по поверненню проблемної заборгованості боржника банку ОСОБА_25 .

Так, засновник ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» ОСОБА_4 , за результатами переговорів із службовими особами ПАТ «Кредобанк», які проводив особисто, використовуючи колишнього директора товариства ОСОБА_30 , якій не були відомі його наміри, забезпечив укладення товариством договору про співпрацю із ПАТ «Кредобанк» від 03.02.2010 року та отримав від банківської установи довіреність № 3583 від 22.02.2010 року, якою, у відповідності до укладеного договору, його уповноважено за винагороду вчиняти дії, направлені на стягнення простроченої заборгованості з фізичних та юридичних осіб - боржників банку.

У подальшому, ОСОБА_4 , призначивши 25.02.2010 року на посаду директора ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» особу, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, передав останньому договір про співпрацю із ПАТ «Кредобанк» від 03.02.2010 року, а також додатки до вказаного договору - реєстри боржників, серед яких боржник ОСОБА_25 , а також аналогічну овіреність, виписану на ім`я особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження.

Після цього, достовірно знаючи про наявну заборгованість ОСОБА_25 та стан її реструктуризації, ОСОБА_4 вступив у злочинну змову із особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, відповідно до якої ні засновник товариства, ні директор жодних, передбачених договором та довіреностями дій, спрямованих на погашення заборгованості ОСОБА_25 зі сторони ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» вчиняли, а лише отримали від ПАТ «Кредобанк» винагороду за такі дії - грошові кошти в сумі 462 000 грн. 00 коп. та перерахували їх на рахунок суб`єкта господарювання з ознаками фіктивності ПП «Інтех-Сервіс» (код ЄДРПОУ: 36738932).

Для цього, ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою із особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, для сприяння останньому у заволодінні коштами ПАТ «Кредобанк», за допомогою невстановлених слідством осіб, які діяли від імені ПП «Інтех-сервіс», отримав від них примірник договору про надання консультаційно-юридичних послуг щодо погашення заборгованості ОСОБА_25 , та передав його особі, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, а також, як засновник товариства, дав останньому вказівку підписати даний договір.

У свою чергу, особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, отримавши від ОСОБА_4 договір, довіреність, реєстри боржників, достовірно знаючи про наявну заборгованість ОСОБА_25 перед банком та відсутність будь-яких дій, спрямованих на її погашення зі сторони ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко», 01.04.2010 року, не маючи жодних відомостей про ПП «Інтех-сервіс» чи його службових осіб, підписав отримані від ОСОБА_4 договір та акти виконаних робіт (надання послуг) із ПП «Інтех-сервіс» про надання консультаційно-юридичних послуг з погашення заборгованості ОСОБА_25 .

Разом з цим, ПП «Інтех-сервіс» у зазначений період жодної діяльності не здійснювало, консультаційно-юридичних послуг ні ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко», ні громадянину ОСОБА_25 , надавати не могло, оскільки зареєстроване та перереєстроване на підставних осіб з метою прикриття незаконної діяльності з обернення безготівкових коштів у готівку, у зв`язку з чим слідчим відділом ПМ ДПА у Львівській області по факту вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва ПП «Інтех-сервіс» порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

У той же час, ОСОБА_25 , ні з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, ні з ОСОБА_4 , чи іншими працівниками ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» або ПП «Інтех-сервіс» не співпрацював, з приводу погашення його заборгованості не спілкувався, жодних пропозицій чи відомостей з даного питання від них не проведення переговорів та отримання пропозицій від представників ПАТ «Кредобанк» та після прийняття банком рішення про прощення частини несплаченого кредиту.

У подальшому особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, зловживаючи своїм службовим становищем, з використанням неправдивої інформації, якою його забезпечував ОСОБА_4 для заволодіння коштами банку, сформував звіт про проведену роботу з повернення заборгованості ОСОБА_25 , в якому вказав фактично не проведені дії, в тому числі такі, які суперечать чинному законодавству, безпідставно підписав від імені ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» рахунок-фактуру № СФ-0026 від 13.04.2010 року на суму 462 000 грн. 00 коп. та акт про надані послуги за квітень 2012 року на вказану суму з ПАТ «Кредобанк», чим створив підстави для проведення банківською установою з підпорядкованим йому товариством розрахунків за фактично не проведену роботу.

Водночас ОСОБА_4 , використовуючи співробітницю ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» ОСОБА_12 , яка мала доступ до системи «клієнт-банк» товариства та не знала про його злочинні наміри, тобто фактично володіючи доступом до платіжної системи товариства, достовірно знав, що 27.04.2010 року товариство отримало від ПАТ «Кредобанк», на підставі підписаних особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження рахунку-фактури та акту виконаних робіт грошові кошти в сумі 462 000 грн. 00 коп. за фактично не надані банку послуги з повернення простроченої заборгованості ОСОБА_25 .

Даючи вказівки співробітниці ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» ОСОБА_12 , якій не були відомі його наміри, тобто фактично розпоряджаючись коштами «Кредобанк» коштів 28.04.2010 року платіжними дорученнями № 41 на суму 120 000 грн. 00 коп., № 42 на суму 120 000 грн. 00 коп., № 43 на суму 120 000 грн. 00 коп. та 06.05.2010 року - № 52 на суму 120 000 грн. 00 коп., на рахунок підприємства з ознаками фіктивності ПП «Інтех-Сервіс», чим сприяв особі, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження ОСОБА_7 у доведенні до завершення своїх злочинних намірів, спрямованих, на заволодіння коштами ПАТ «Кредобанк».

Отже засновник ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко» ОСОБА_4 , у квітні 2010 року, за попередньою змовою із особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, шляхом бездіяльності, надання вказівок, інформації та засобів у вигляді документів, доступу до системи «клієнт-банк», тобто будучи пособником у вчиненні злочину, сприяв особі, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження у заволодінні коштами ПАТ «Кредобанк», шляхом зловживанням службовим становищем, на загальну суму 462 000 грн. 00 коп., що становить особливо великі розміри.

Правова кваліфікація кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а саме - за попередньою змовою групою осіб вчинив співучасть у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.

На вказаній кваліфікації дій ОСОБА_4 , наполягала прокурор, яка підтримала державне обвинувачення під час розгляду кримінального провадження.

Позиції сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження.

Позиція обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України не визнав, заперечив фактичні обставини справи, які викладені у обвинувальному акті та просив суд його виправдати.

Як вбачається із показів ОСОБА_4 у судовому засіданні, останній надав пояснення на свій захист та зазначив, що ні з матеріалів кримінальної справи, ні з показів свідків, які були допитані під час досудового розслідування та під час судового процесу, а також стороною обвинувачення не було надано жодного доказу, у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Обвинувачений під час допиту зазначив, що з 2003 року він був співзасновником ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко». Пояснив, що відповідно до Статуту вказаного ТОВ, призначати або звільняти із посади директора уповноважені лише Збори засновників ТОВ, звідки випливає, що останній не міг самостійно здійснювати ці повноваження.

Відповідно до Договору про співпрацю від 03.02.2010 року, укладеного між ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» та «Кредобанк», банком був наданий реєстр Боржників № 6 від 15.02.2010 року, у якому прописаний боржник ОСОБА_25 та зазначив, що таких кредитів, згідно реєстру боржників ПАТ «Кредобанк» передав близько 60.

Так, із пояснень обвинуваченого вбачається, що у 2010 році останній був прийнятий на роботу в ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко», як рядовий менеджер по трудовій угоді, відповідно до якої директором ТОВ ОСОБА_7 було доручено вести ряд кредитів ПАТ «Кредобанк» у тому числі кредит вказаного боржника ОСОБА_25 . Зазначив, що його діяльність полягала у сприянні повернення ОСОБА_25 протермінованого кредиту у ПАТ «Кредобанк». Протягом усієї здійсненої роботи, ОСОБА_4 неодноразово спілкувався у телефонному режимі з ОСОБА_25 , крім цього зустрічався з ним, спільно із співробітником фірми ОСОБА_31 , який допитувався як свідок під час досудового розслідування. Зазначив, що крім цього він спонукав ОСОБА_25 до зустрічі з працівниками департаменту реструктуризації і стягнення ПАТ «Кредобанк», керівником якого була ОСОБА_7 , яку останній уникав, але після спілкування ОСОБА_25 з Головою правління ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_26 , вказаний боржник почав співпрацювати з робітниками ДРС ПАТ «Кредобанк».

ОСОБА_4 пояснив, що за час проведеної роботи по ОСОБА_25 , стало відомо, що останній є власником фірми «Альбатрос» і кооперативу «Нива», у власності якого є рухоме та нерухоме майно. Зазначив, що після їхньої співпраці, ОСОБА_25 надав згоду на продаж заставного майна.

Так, обвинувачений під час допиту додав, що ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» інтенсивно займалося пошуком покупців та інвесторів на дане заставне і не заставне майно, а саме за допомогою маркетингу та пошуком покупців через публікацію оголошення у газетах і на сайтах. З пояснень ОСОБА_4 вбачається, що співробітники ТОВ неодноразово виїжджали на об`єкти нерухомості боржника ОСОБА_25 з потенційними покупцями і зацікавленими особами, крім цього, додав, що на той час знайти покупця було неможливо, через значне падіння цін на нерухомість, так як сума боргу ОСОБА_25 перед ПАТ «Кредобанк» складала більш, як 7 млн. грн.

Зі слів обвинуваченого, вже в кінці березня 2010 року з`явився покупець на вказане заставне майно, який погодився придбати його, але за меншу суму, що складала борг ОСОБА_25 . Тоді останній особисто звернувся до ОСОБА_4 з проханням допомогти йому поновити акції ПАТ «Кредобанк» по його кредиту, але обвинувачений зазначив, що це за межами його компетенції та порадив звернутись безпосередньо до банку. Після того, коли працівникам фірми стало відомо про існування інвестора та вірогідність покупки інвестором заставного майна у боржника, ПАТ «Кредобанк» надав згоду на акцію і дисконт. Так, у квітні ОСОБА_25 отримав кошти від інвестора (покупця) і сплатив в ПАТ «Кредобанк» суму, визначену банком.

ОСОБА_4 у судовому засідання зазначив, що на його думку заслугою повернення протермінованої суми заборгованості ОСОБА_25 в ПАТ «Кредобанк» є дії працівників «Бізнес-центр» « Олеко », а саме: завдяки постійному спілкуванню та нагадуванню, як особисто так і у телефонному режимі з боржником, сприянні та пошуку шляхів реалізації заставного майна. Останній вважає, що ОСОБА_25 не мав на мені самостійно повертати протерміновану заборгованість в ПАТ «Кредобанк», його фінансовий стан на той момент не дозволяв знаходити кошти на виплату відсотків, що підтверджується показами свідків на досудовому розслідуванні. Крім цього, обвинувачений звертав увагу на те, що свідки зазначили факт проведення ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» колекторської роботи стосовно боржників ПАТ «Кредобанк», у тому числі і по боржнику ОСОБА_25 . До того ж, обвинуваченим зазначено, що посадовою особою ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» останній не був, жодних угод не укладав та документів не підписував, неправдивої інформації не надавав, а лише працював за трудовим договором як менеджер. Додає, що уся його діяльність була спрямована лише на погашення боржниками кредитної заборгованості перед ПАТ «Кредобанк». Крім того підкреслив, що допитані свідки підтвердили, що він не мав впливу на прийняття управлінських рішень директором ТОВ ОСОБА_7 , який особисто це підтвердив під час допиту.

Враховуючи наведене, а також з огляду на повноту обставин справи, зазначив, що інкримінованого йому кримінального правопорушення не вчиняв, тому просить суд визнати його невинуватим у інкримінованому йому органом досудового розслідуванням кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та виправдати.

Позиція сторони захисту.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 у судовому засіданні просив суд виправдати його підзахисного, оскільки він не вчиняв інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Окремо зазначив, що обвинувачення ґрунтується на домислах, а не на фактичних даних. Звернув увагу на те, що перше судове засідання відбулося ще за участі колегії суддів у Сихівському районному суді м. Львова, під час судового розгляду судом було допитано двадцять одного свідка, жоден з яких не підтвердив вчинення його підзахисним інкримінованого йому кримінального правопорушення. Також зазначив, що з огляду на ст. 84 КПК України суду не було надано ні стороною обвинувачення, ні стороною потерпілого доказів вчинення його підзахисним інкримінованого йому кримінального правопорушення. Щодо доказів на які посилався прокурор та представник потерпілого, зазначив, зокрема наступне:

- довідка про порушення кримінальної справи (не вважає таку доказом вчинення кримінального правопорушення);

- статут (не вважає такий доказом вчинення кримінального правопорушення);

- договір про співпрацю (вважає, що такий свідчить навпаки про те, що ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» виконало усі умови передбачені договором);

- довіреність (вказує, що така демонструє лише волю банку, а не є доказом вчинення кримінального правопорушення його підзахисним);

- договір ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» з ПП «Інтех сервіс» (жодного відношення його підзахисний до укладення такого не має);

- листи банку до ОСОБА_25 (не є доказом вчинення його підзахисним кримінального правопорушення);

- позовна заява банку до ОСОБА_25 (не має відношення до встановлення факту вчинення його підзахисним кримінального правопорушення);

- висновок почеркознавчої експертизи ( ОСОБА_4 жодних документів не підписував, нічого не візував, не мав повноважень, тому такий не може прийматися як доказ вчинення кримінального правопорушення);

- рахунок-фактура, списки працівників ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко», лист банку, службові записки, листи банку за 2009 рік до ОСОБА_25 (не мають жодного відношення до встановлення факту вчинення його підзахисним кримінального правопорушення).

З огляду на перелічені докази, зазначив, що такі, у порушення ст. 85 КПК України є не належними та недостовірними, не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Щодо підстав порушення кримінального провадження, зазначив, що такою стала заява начальника служби безпеки банку - ОСОБА_33 , який на час написання такої заяви був звільнений. Останній двічі, після його звільнення звертався у правоохоронні органи із заявою, але йому відмовляли. Однак згодом, тільки через податкову службу було відкрите кримінальне провадження. Також зазначив, що ст. 191 КК України не є підслідністю податкових органів, проте, за визначенням прокурора така була скерована у податкову. Також ОСОБА_33 звертався і у польську службу безпеки, проте безрезультатно, оскільки сам банк і служба безпеки банку не виявили факту заволодіння коштами посадовими особами ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко». Тому покази ОСОБА_33 спростовуються показами працівників банку, а також листом № 31820212 від 18.10.2012 року.

Захисник звернув увагу і на рішення попередніх судів, так Сихівський районний судом м. Львова двічі, у складі двох колегій ухвалював вироки про відсутність у діях його підзахисного складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, з такими вироками двічі погоджувалася апеляційна інстанція, тому рішеннями попередніх судів не було доведено вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Щодо обвинувального акту, окремо вказав на те, що його підзахисному інкримінують попередню змову із службовою особою - директором ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» у заволодінні коштами банку. Однак під час досудового слідства, а також судового розгляду справи, вказана кваліфікаційна ознака не знайшла свого підтвердження, ніхто із допитаних свідків не надав показів, які б давали підстави робити висновки, що між службовою особою - директором ТОВ «Бізнес-центр» Олеко » та ОСОБА_4 була попередня змова, матеріали кримінального провадження не містять таких доказів. Проте, слідчий та прокурор дійшли висновку, що ОСОБА_4 із вказаною службовою особою не вчинили жодних дій спрямованих на погашення заборгованості ОСОБА_25 перед ПАТ «Кредобанк». Такі висновки, на переконання захисника може робити лише керівництво банку, які є зацікавленими особами у даному випадку. Такі твердження спростовуються показами свідків, зокрема: ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_12 .

Що стосується нібито вказівки ОСОБА_4 співробітниці ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» ОСОБА_12 про перерахунок одержаних коштів з банку на рахунок ПП «Інтех сервіс», то таке спростовується безпосереднім допитом останньої, яка вказала, що не мала доступу до системи клієнт-банк, а ОСОБА_4 не давав їй вказівки на такий перерахунок, у фінансово-господарській діяльності останній не приймав участі.

Також працівник банку ОСОБА_37 , будучи допитаним у якості свідка показав, що по роботі з боржниками банку працювало ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко», якому був наданий список боржників, і йому була надана вказівка не втручатися і не працювати з такими боржниками, тобто з моменту укладення договору між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» ніхто із працівників банку по вказівці не працював із такими боржниками, що спростовує покази свідка ОСОБА_33 , що він також працював.

Заступник директора банку ОСОБА_13 , будучи допитаним у якості свідка показав, що ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» уклало з банком договір про стягнення заборгованості із клієнта банку ОСОБА_25 . Так, за результатами роботи ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» був повернутий борг ОСОБА_25 , тому підставою для виплати винагороди ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» було надходження коштів у банк від боржника, звіт ТОВ «Бізнес-центр» «Олеко» не був підставою для виплати винагороди.

Наголосив також на тому, що його підзахисний не є суб`єктом кримінального правопорушення, оскільки жодне майно йому не було ввірене, жодним майном останній не розпорядився, тому просить суд визнати ОСОБА_4 невинуватим у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та виправдати.

Позиція сторони обвинувачення.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні наполягала на вказаній кваліфікації дій обвинуваченого, просила суд визнати його винним у вчиненому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та призначити покарання у межах санції статті.

Окремо зазначила, що ОСОБА_4 , будучи засновником ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» упродовж квітня 2010 року, перебуваючи у м. Львові, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою з директором вказаного товариства ОСОБА_7 , матеріали відносно якого виділені судом в окреме провадження з оголошенням в розшук, сприяв останньому у заволодінні коштами АТ «Кредобанк», шляхом зловживання службовим становищем, отриманими за фактично не надані послуги щодо повернення проблемної заборгованості боржника вказаного банку ОСОБА_25 . При цьому, засновник ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» ОСОБА_4 , використовуючи свої ділові зв`язки в АТ «Кредобанк», забезпечив 03.02.2010 року підписання ОСОБА_30 , як директором ТОВ «Бізнес-центр «Олеко», з АТ «Кредобанк» договору про співпрацю з отриманням від банку довіреності № 3583 від 22.02.2010 року, якою було уповноважено ОСОБА_4 за винагороду вчиняти дії з повернення простроченої кредиторської заборгованості фізичних та юридичних осіб. У подальшому, ОСОБА_4 призначив з 25.02.2010 року на посаду директора ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» ОСОБА_7 , передавши останньому договір про співпрацю від 03.02.2010 року, а також додатки до вказаного договору - реєстри боржників, серед яких рахувався боржник ОСОБА_25 , довіреність видану АТ «Кредобанк» на ім`я ОСОБА_7 щодо ведення роботи зі стягнення проблемної заборгованості в межах договору про співпрацю. Після цього, ОСОБА_4 , вступивши у злочинну змову з ОСОБА_7 , який перебував під впливом засновника та намагаючись уникнути потенційної кримінальної відповідальності через те, що він не обійме посаду директора ТОВ «Бізнес-центр «Олеко», але буде у повній мірі впливати на реалізацію організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій під час виконання умов договору від 03.02.2010 року з АТ «Кредобанк», користуючись виданою довіреністю АТ «Кредобанк» № 3583 від 22.02.2010 року склав 09.04.2010 року «Звіт про виконану роботу по кредиту № 973 ОСОБА_25 », що став підставою для складання акту про надані послуги на підставі якого 27.04.2010 року АТ «Кредобанк» безпідставно, через вчинені злочинні дії ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , сплатило ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» 462 000 грн. винагороди, які були перераховані ОСОБА_12 за вказівкою засновника ОСОБА_4 на рахунок підприємства з ознаками фіктивності ПП «Інтех-сервіс» 28.04.2010 року та 06.05.2010 року з метою заволодіння коштами банку шляхом їх конвертації в готівку. Таким чином, ОСОБА_4 , за попередньою змовою групою осіб вчинив співучасть у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.

На підставі наведеного, просить суд визнати винним і засудити ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та призначити покарання у вигляді семи років позбавлення волі з позбавленням на два роки права обіймати певні посади (керівника суб`єкта господарювання будь-якої організаційно-правової форми) та займатися певною діяльністю (колекторською діяльністю згідно ст. 22 Закону України «Про споживче кредитування») з конфіскацією майна ОСОБА_4 .

Позиція сторони потерпілого.

Уповноважений представник потерпілого АТ «Кредобанк» - ОСОБА_6 , у судовому засіданні зазначив про наявність у матеріалах кримінального провадження цивільного позову про відшкодування заподіяних збитків АТ «Кредобанк», поданого у порядку ст. 128 КПК України до обвинуваченого. Так, просить суд про задоволення цивільного позову та стягнення з обвинуваченого 462 000 грн. 00 коп. на користь АТ «Кредобанк».

Досліджені судом докази та заслухані показання свідків.

На підтвердження вини ОСОБА_4 стороною обвинувачення надано докази, які були досліджені безпосередньо у судовому засіданні, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, такі містяться у матеріалах кримінального провадження та за переконанням сторони обвинувачення доводять вину ОСОБА_4 у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Зокрема, показами свідків, які допитані безпосередньо у судовому засіданні, попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та приведені до присяги (а.с. 36, 183, 184, 185, 236, 237, 238, Т. 19 матеріалів кримінального провадження, а.с. 11, Т. 20 матеріалів кримінального провадження):

- ОСОБА_39 , допитаний у судовому засіданні у якості свідка, надав покази та зазначив, що працює інженером-будівельником. Зазначив, що знайомий із ОСОБА_4 , оскільки працював з ним у 2011 році. Так, вказав, що познайомився із ОСОБА_4 при прийнятті на роботу, оскільки був у пошуках роботи, та через газету «Ваш магазин» дізнався про вакантні посади інженера-будівельника та директора по роботі пов`язаній із проведенням «Євро-2012». Так, спочатку останній влаштувався на посаду інженера-будівельника, а у подальшому на посаду директора ТОВ «Бізнес-центр «Олеко». Зазначив, що жодних обов`язків стосовно колекторської діяльності ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» на підставі договірних відносин з АТ «Кредобанк» не виконував;

- ОСОБА_40 , допитаний у судовому засіданні у якості свідка, надав покази та зазначив, що з ОСОБА_4 він не знайомий, раніше бачив останнього у інших судових засіданнях. Так, вказав на те, що у період часу з 2009 року по 2010 рік працював директорам першої Львівської філії АТ «Кредобанк». Зазначив також, що проблемними заборгованостями займалися комбіновано, як департамент головного банку (узгоджуючи, координуючи такий процес) та і безпосередньо на відділеннях, які самі кредитують. Зазначив також, що був обізнаний про проблемність сплати ОСОБА_25 зобов`язань за кредитом, а також умови стягнення боргу з цього боржника. Щодо питання про те, що 27.10.2009 року рішенням кредитного комітету першої Львівської філії АТ «Кредобанк» було вказано на необхідність підготовки проекту позовної заяви щодо боржника зазначив, що не готовий конкретно сказати про таке рішення, однак про факт підготовки такого не спростовував та не підтверджував вказане. З приводу договору, який укладався АТ «Кредобанк» з колекторською компанією ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» зазначив, що пропозиція щодо погашення частини боргу та списання є саме тими засобами, які спонукали ОСОБА_25 погасити кредит. Вказав також, що саме їхні дії привели до того, що ОСОБА_25 погасив частину кредиту, а іншу частину йому списали. У подальшому, саме з цих підстав перша Львівська філія АТ «Кредобанк» відмовлялася від позову. Окремо вказував на те, що банк мав усі підстави на врегулювання даного процесу і погашення заборгованості, яка виникла;

- ОСОБА_41 ,допитана у судовому засіданні у якості свідка, надала покази та зазначила, що у 2009 - 2010 роках працювала у центральному апараті АТ «Кредобанк». Зазначила, що не працювала безпосередньо із проблемними кредитами, тому про обставини проблемної заборгованості за договором АТ «Кредобанк», який укладався із ОСОБА_25 нічого пояснити не може. Також зазначила, що не знайома із ОСОБА_4 . Відносно проблемних кредитів і повернення коштів між ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» чи АТ «Кредобанк» їй нічого не відомо;

- ОСОБА_26 , допитаний у судовому засіданні у якості свідка, надав покази та зазначив, зокрема, що обіймав посаду голови правління АТ «Кредобанк» з 2008 року по 2011 рік. Зазначив, що не пригадує обставин співпраці АТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр «Олеко». Підтвердив, що АТ «Кредобанк» мало співпрацю із певними колекторськими організаціями, так, цією діяльністю займався заступник останнього. Зазначив, що АТ «Кредобанк», на правлінні проводили бесіди відносно фірми у якої були певні проблеми. На запитання прокурора про те, чи був цим проблемним боржником ОСОБА_25 , зазначив, що не пригадує цього, з огляду на давність справи. Також останній зазначив, що підписував акти виконаних робіт щодо роботи з колекторами ОСОБА_24, його департаменти займалися роботою з реструктуризацією. Зазначив, що очевидно кредит, який стосувався ОСОБА_25 не був найпроблемнішим, були значно більші та проблемніші, ймовірно тому не запам`ятався цей конкретний випадок. Про факти проблемних кредитів останній дізнавався від бухгалтерії та від служби безпеки банку. На той час службу безпеки банку очолював ОСОБА_33 . Після надходження інформації стосовно проблемних кредитів, на таку інформацію звертали увагу ОСОБА_24. Щодо перерахунку коштів зазначив, що механізм перерахунку коштів приймався колективно, окремо вказав, що у таких випадках мав бути акт виконаних робіт, акт виконаних робіт перевіряли працівники департаменту реструктуризації;

- ОСОБА_12 , допитана у судовому засіданні у якості свідка, надала покази та зазначила, що знайома із ОСОБА_4 , працювала менеджером, а у подальшому заступником директора. Вказала на те, що у ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» займалася орендою офісних приміщень. Також вказала на те, що їй було відомо, що ОСОБА_4 був співвласником ТОВ «Бізнес-центр «Олеко». На скільки їй було відомо, то ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» співпрацювало із «Кредобанк», однак обставин справи не знає. Доступу до будь-яких систем клієнт-банк остання не мала. Про фінансову діяльність чи відносини з іншими фінансовими установами співвласників чи власників ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» їй нічого не відомо;

- ОСОБА_43 ,допитаний у судовому засіданні у якості свідка, надав покази та зазначив, що працював на посаді юрисконсульта у ТОВ «Бізнес-центр «Олеко». Вказав, що працював там три місяці, з березня по червень 2010 року. Зазначив про те, що його діяльності у ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» стосувалися договори оренди, питання стосовно статуту та інше. ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» безпосередньо займалося орендою приміщень. Що стосується договорів співпраці із АТ «Кредобанк», та правочинів з таким нічого зазначити не міг, безпосередньої участі не приймав. Також зазначив, що йому не відомо, які дії вчинялися працівниками ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» щодо стягнення заборгованості. Щодо обставин знайомства з ОСОБА_4 , зазначив, що такий проводив його співбесіду при прийнятті на роботу;

- ОСОБА_44 , допитана у судовому засіданні у якості свідка, надала покази та зазначила, що знайома із ОСОБА_4 , оскільки працювала у ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» з листопада 2011 року по квітень-травень 2012 року на посаді директора. Хто був її попередником у ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» їй не відомо. Зазначила, що безпосередньо її на роботу приймав ОСОБА_39 . Фактично ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» нічим на той час не займалося, діяльність полягала у претензійній роботі, написанні звітної діяльності. Щодо співпраці ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» та АТ «Кредобанк» їй нічого не відомо. Документи щодо фінансово-господарської діяльності знаходилися у ОСОБА_39 ;

- ОСОБА_33 , допитаний у судовому засіданні у якості свідка, надав покази та зазначив, що він знайомий із ОСОБА_4 . Зазначив, що у 2010 році він був керівником департаменту безпеки АТ «Кредобанк» і тоді познайомився із ОСОБА_4 . Також вказав на те, що відбулося незаконне заволодіння коштами, особами якими не вчинялося жодних дій для стягнення боргу. Прізвище боржника не пригадує. Однак знає про те, що близько трьох мільйонів стягнули їхні працівники, а записали, що таке стягнення відбулося за рахунок діяльності колекторської фірми, що не відповідало дійсності. З приводу цього, ним було написано заяву про кримінальне правопорушення, також була написана заява у службу безпеки. У подальшому свідку стало відомо, через податкову службу, що було відкрито кримінальне провадження. Також зазначив, що він домагався притягнення до кримінальної відповідальності польських інвесторів, з відома яких це відбулося (крадіжка чи то відмивання коштів). Також звертався з цього питання у департамент власної безпеки польського банку «Кредобанк». Після цієї справи свідок зобов`язаний був звільнитися з банку, оскільки його почали переслідувати та слідкувати за ним. Також пригадуючи обставини справи, зазначив, що колектором був, у тому числі ОСОБА_4 , якого свідок познайомив із ОСОБА_24 . У подальшому свідок дізнався про платіжне доручення, у подальшому ж бухгалтери повідомили, про те, що кошти спочатку надійшли на одну фірму, а на наступний день вони були перераховані на іншу фірму, він зрозумів про ланцюжок щодо ймовірного зникнення коштів. Крім цього ОСОБА_33 вказав, що проблемна заборгованість боржника ОСОБА_25 була стягнута виключно силами працівників банку та завдяки проведеній ними роботі, про що йому повідомляв і працівник ОСОБА_27. Зазначив, що колектори для цього не проводили жодної роботи. Кошти фактично були списані, на його думку, за вказівкою когось із польських інвесторів. Зазначив також, що договору між «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» не бачив, не підписував. Довіреності від «Кредобанк» на діяльність роботи з колекторськими компаніями не бачив.

Окрім цього, з метою обґрунтування обвинувачення сторона обвинувачення покликалась на наступні письмові докази, які були досліджені та оцінка яких була надана судом, зокрема:

-заява про вчинення злочину від 31.05.2012 року (а.с. 9-11, Т. 1 матеріалів кримінального провадження);

-довідка головного державного податкового ревізора-інспектора УПМ ДПС у Львівській області № 50/0704/31973101 від 18.08.2012 року (а.с. 102-103, Т. 1 матеріалів кримінального провадження);

-довідка спецпідрозділу БКОЗ УСБ України у Львівській області від 16.05.2012 року (а.с. 2-3, Т. 2);

-статут ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» (а.с. 8-17, Т. 2 матеріалів кримінального провадження);

-договір про надання консультаційно-юридичних послуг від 01.04.2010 року, укладений між ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» та ПП «Інтех сервіс» та рахунок фактура № СФ-428/01 від 28.04.2010 року (а.с. 32-35, Т. 2 матеріалів кримінального провадження);

-податкова декларація ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» з податку на додану вартість (а.с. 44-45, Т. 2 матеріалів кримінального провадження);

-виписка з особового рахунку ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» (а.с. 201-202, 204, Т. 2 матеріалів кримінального провадження);

-довіреності № 3585 від 22.02.2010 року та № 3583 від 22.02.2010 року (а.с. 40, 42, Т. 3 матеріалів кримінального провадження);

-витяг з протоколу кредитного комітету № КК/025/2010 ПАТ «Кредобанк» від 02.04.2010 року (а.с. 171, Т. 3 матеріалів кримінального провадження);

-додатковий договір від 09.04.2010 року, укладений між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_25 та платіжне доручення № 792489 від 09.04.2010 року (а.с. 172-173, Т. 3 матеріалів кримінального провадження);

-висновок почеркознавчої експертизи № 283 від 12.03.2012 року (а.с. 58-62, Т. 4 матеріалів кримінального провадження);

-договір про співпрацю від 03.02.2010 року, укладений між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» (а.с. 11-15, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-договір про конфіденційність від 03.02.2010, укладений між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» (а.с. 19-20, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-реєстр боржників № 6 від 15.02.2010 року - додаток № 1 до договору про співпрацю від 03.02.2010 року, укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» (а.с. 22-24, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-меморіальний ордер № 4298 від 27.04.2010 року та рахунок фактура № СФ-0026 від 13.04.2010 року (а.с. 37-38, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-акти про надані послуги від 13.04.2010 року, укладені між представником замовника ПАТ «Кредобанк» та представником виконавця ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» (а.с. 39-40, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-лист (службова записка) заступника голови правління ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_24 адресований директорам трьох філій банку щодо співпраці з колекторською фірмою ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» № 27/2-3770/10 від 13.04.2010 року (а.с. 41, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-список працівників ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» наданий товариством 17.05.2010 року в АТ Кредобанк листом № 43/6 (а.с. 44-45, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-короткий звіт станом на 17.05.2010 року про виконану роботу за договором про співпрацю від 03.02.2010 року, укладеним між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» (а.с. 52-57, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-звіт про виконану роботу за договором про співпрацю між ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» та ПАТ «Кредобанк» від 03.02.2010 року станом на 17.05.2010 року (а.с. 66, Т. 6 матеріалів кримінального провадження);

-звіт про виконану роботу ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» станом на 12.04.2010 року по договору про співпрацю між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» від 03.02.2010 року (а.с. 107, Т .6 матеріалів кримінального провадження);

-лист (службова записка) начальника відділу кредитного моніторингу ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_48 адресований директору Центру оцінки та моніторингу іпотечних кредитів ОСОБА_49 щодо процедури прощення № 01.04-763/10 від 26.04.2010 року (а.с. 46, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-заява ведучого спеціаліста Західного відділу Юридичного департаменту ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_50 про залишення позовної заяви без розгляду № 01.02-2268/10 від 12.04.2010 року (а.с. 48, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-лист (службова записка) директора Департаменту реструктуризації і стягнення роздрібних клієнтів ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_23 адресований ведучому спеціалісту Західного відділу Юридичного департаменту ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_50 щодо кредиту ОСОБА_25 № 27/1-2476/10 від 12.04.2010 року (а.с. 49, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-лист (службова записка) директора Департаменту реструктуризації і стягнення роздрібних клієнтів ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_23 адресований виконувачу обов`язків директора ПЛФ ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_52 щодо процедури прощення 12.04.2010 року (а.с. 50, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-лист (службова записка) виконувачу обов`язків директора ПЛФ ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_52 адресований заступнику голови правління ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_24, директору Департаменту реструктуризації і стягнення роздрібних клієнтів ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_23 та заступнику головного бухгалтера ОСОБА_53 щодо списання залишку заборгованості по кредиту ОСОБА_25 № 01.04-684/10 від 12.04.2010 року (а.с. 51, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-позовна заява про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором подана ПЛФ ВАТ «Кредобанк» ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_25 , ОСОБА_54 на суму 8 245 958, 95 грн. № 01.02-907/10 від 11.02.2010 року, отримана Сихівським районним судом м. Львова 26.02.2010 року (а.с. 56-59, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-службова записка із додатками начальника відділу кредитного моніторингу ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_48 та ведучого спеціаліста відділу кредитного моніторингу ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_55 адресована ведучому спеціалісту Західного відділу Юридичного департаменту ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_50 про передачу матеріалів для підготовки позовної заяви до ОСОБА_25 та його поручителя за кредитним договором від 27.10.2009 року (а.с. 60, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-вимоги про сплату кредитної заборгованості за підписами виконувача обов`язків директора ПЛФ ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_52 та начальника відділу кредитного моніторингу ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_48 адресовані боржнику ОСОБА_25 від 19.01.2009 року, 15.06.2009 року та 19.06.2009 року (а.с. 61-62, 65-68, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-додатковий договір від 09.04.2010 року до кредитного договору № 973 від 24.10.2007 року, укладений між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_25 щодо внесення змін та доповнень до кредитного договору № 973 від 24.10.2007 року (а.с. 69, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-рішення (протокол № 1) кредитного комітету першої Львівської філії ПАТ «КРЕДОБАНК» щодо здійснення стягнення боргу з ОСОБА_25 через суд та виконавчі написи нотаріуса шляхом звернення стягнення на заставне майно (а.с. 108, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-витяг з протоколу кредитного комітету ПАТ «Кредобанк» № КК/025/2010 від 02.04.2010 року та рішення правління ПАТ «Кредобанк» № 090 від 02.04.2010 року про внесення змін в умови кредитування ОСОБА_25 (а.с. 109-112, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-заява ОСОБА_25 від 26.03.2010 року (а.с. 196, Т. 7 матеріалів кримінального провадження);

-копія звіту ОСОБА_4 про виконану роботу по кредиту № 973 ОСОБА_25 від 09.04.2010 року, що надана стороні обвинувачення 25.12.2012 року під час допиту ОСОБА_4 в якості підозрюваного (а.с. 166-167, Т. 11 матеріалів кримінального провадження);

-рішення правління № 030 ПАТ «Кредобанк» від 03.02.2010 року (а.с. 119-120, Т. 16 матеріалів справи);

-матеріали характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_4 (а.с. 13-21, Т. 11 матеріалів кримінального провадження).

Мотиви суду.

Так, згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

При цьому, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний зі кримінальним правопорушенням, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Із роз`яснень Пленум Верховного Суду України у п. 18 та 19 своєї Постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», вбачається, що суди при розгляді кримінальних справ мають суворо додержуватись закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Визнати особу винною у вчиненні злочину можливо тільки за умови доведеності її вини. При цьому необхідно мати на увазі, що в силу ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, зазначає, що за змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України у рішенні № 1-р/2019 від 26.02.2019 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

За правовою позицією, сформованою у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 13.04.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 699/144/19 та номером провадження 51-5244км20, обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях, слід віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей». Він означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не вказує на те, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними. Підґрунтям стандарту «поза розумним сумнівом» є фундаментальна цінність суспільства - гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім`я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, у параграфі 55 рішення ЄСПЛ від 15.02.2012 року у справі «Гриненко проти України» (CASE OF GRYNENKO v. UKRAINE), скарга № 65890/13, зазначається, що «при оцінці доказів ЄСПЛ зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом». Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів». ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (справа «Авшар проти Туреччини» (CASE OF AVSAR v. TURKEY), скарга № 25657/94). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному проваджені підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.

Відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 36 КПК України, підтримання державного обвинувачення покладається на прокурора.

Відповідно до практики ЄСПЛ у кримінальних справах правило ч. 2 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (презумпція невинуватості) вимагає, щоб обов`язок доказування покладався на сторону обвинувачення (справа «Капо проти Бельгії»).

При цьому завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Статтею 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 10 КПК України встановлює рівність всіх перед законом і судом.

Згідно з ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 цієї статті встановлено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

При цьому, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Статтею 23 КПК України закріплено принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів. Зокрема, ч. 1 цієї статті передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Відповідно до ч. 2 цієї статті не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Відповідно до ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК України).

При цьому, докази подані тією чи іншою стороною повинні бути належними та допустимими.

Згідно з ч. 1 ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Частиною 1 ст. 86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, відповідно до ч. 2 цієї статті недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

У кримінальному процесуальному праві загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів:

-належне джерело;

-належний суб`єкт;

-належна процесуальна форма;

-належна фіксація;

-належна процедура;

-належний вид способу формування доказової основи.

У аспекті належного суб`єкта, у тому числі, слід розглядати і орган досудового розслідування.

Тобто, докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів, у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників, докази мають бути закріплені належним чином.

Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на прокурора.

У рішенні від 06.12.1998 року «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків, судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину, обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення.

Суд може постановити обвинувальний вирок лише у тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ, як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії», рішення від 25.07.2000 року).

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Також суд вважає необхідним звернути увагу на п. 21-26 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17 від 04.07.2018 року, згідно яких:

«п. 21. При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що передбачають:

«2. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

п. 22. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

п. 24. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

п. 25. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

п. 26. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням».

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Крім цього, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, на переконання суду, беззаперечним є те, що саме сторона обвинувачення зобов`язана доводити винуватість особи в межах висунутого обвинувачення поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Разом з цим, ч. 3 цієї статті визначено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Перелік питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку закріплені ст. 368 КПК України.

Згідно ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Оцінка суду та підстави для виправдання обвинуваченого.

Судом досліджено вичерпний перелік доказів, які сторона обвинувачення надала у якості доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_4 та сторона захисту на підтвердження невинуватості останнього.

Так, ч. 6 ст. 22 КПК України передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно із положеннями ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Диспозицією ст. 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Проте належних, допустимих доказів, які у сукупності доводили б обвинувачення стороною обвинувачення не надано.

Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Оцінивши усі надані докази відповідно до положень ст. 94 КПК України, кожен окремо та у їх сукупності, суд вважає висунуте обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, недоведеним належними, допустимими та достатніми доказами та виходить з таких мотивів.

Склад кримінального правопорушення включає чотири елементи (об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону), кожен з яких має певний набір ознак: обов`язкових і факультативних, для кваліфікації діяння як злочину. Такі ознаки повинні бути визначені у диспозиції відповідної норми КК України, за якою кваліфікуються дії обвинувачених.

Недоведеність у діянні обвинуваченого хоча б однієї із ознак складу кримінального правопорушення, що визначена у диспозиції норми КК України, загалом виключає встановлення у діянні складу кримінального правопорушення, та є відповідною підставою для виправдання особи.

З огляду на правову кваліфікацію дій обвинуваченого та склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, у цьому провадженні підлягають встановленню серед іншого наступні ознаки:

- об`єкт посягання - встановлений порядок у сфері службової діяльності;

- пособництво - шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем у формі бездіяльності, надання вказівок, інформації та засобів;

- спричинення такими діями наслідків (в особливо великих розмірах);

- загальний суб`єкт злочину в частині пособництва;

- умисне вчинення таких дій за попередньою змовою групою осіб.

Щодо обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Згідно ч. 5 ст. 27 КК України пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

За загальним правилом, межі відповідальності співучасників визначаються межами діяння виконавця. Саме тому, встановлення обставин вчинення обвинуваченим суспільно-небезпечного діяння необхідно здійснювати одночасно із дослідженням діяння виконавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 КК України виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб`єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом.

Так, пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками (ч. 5 ст. 27 КК України).

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у злочинах проти власності», злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. Згідно абзацу 4 п. 24 вказаної постанови дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України.

Таким чином, наведенні статті КК України вказують на те, що пособник у вчиненні кримінального правопорушення не є виконавцем такого злочину. Дії вчинені, як пособництво не можуть кваліфікуватись, як вчинення злочину у групі осіб, оскільки дії такої особи безпосередньо не утворюють об`єктивний склад кримінального правопорушення передбаченого Особливою частиною КК України.

Отже така кваліфікуюча ознака, як вчинення кримінального правопорушення, за попередньою змовою групою осіб, яка ставиться у провину ОСОБА_4 суперечать нормам КК України.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» у ст. 191 КК України передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи. Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті - на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Отже із зазначеного вбачається, що загальною ознакою привласнення, розтрати та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем є повноваження винного щодо майна, яким він заволодіває. Особа у цих випадках не є сторонньою для майна, воно їй ввірене, перебуває у її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна.

Із матеріалів кримінального провадження не вбачається, що ОСОБА_4 було ввірено майно чи грошові кошти, не перебували такі й у його віданні, жодних повноважень на розпорядження майном чи грошовими коштами останній не мав. Натомість із матеріалів кримінального провадження вбачається лише факт співпраці ОСОБА_4 із банком на підставі письмового договору про співпрацю ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Бізнес-Центр «Олеко».

Зловживання службовим становищем, як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна.

Суд приймає до уваги той факт, що ОСОБА_25 погасив перед ПАТ «Кредобанк» наявну у нього кредитну заборгованість, завдяки, у тому числі обвинуваченому, в особі ТОВ «Бізнес-центр «Олеко» в межах укладеного з банком договору про співпрацю від 03.02.2010 року (а.с. 4-8, Т. 3 матеріалів кримінального провадження), що також стверджується актом про надані послуги, яким у двосторонньому порядку, як ТОВ «Бізнес-центр «Олеко», так і ПАТ «Кредобанк», підтвердили факт надання послуг з повернення проблемної заборгованості. Із змісту акта, також вбачається, що послуги надані згідно договору про співпрацю від 03.02.2010 року, а у сторін відсутні претензії одна до одної (а.с. 47, Т. 3 матеріалів кримінального провадження).

Отже діяльність обвинуваченого, при умові наявності зазначеного договору про співпрацю, є обов`язком, така діяльність була спрямована на досягнення виконання умов договору про співпрацю.

Так, з огляду на викладене, стороною обвинувачення не доведено вчинення злочину у співучасті, суд вважає, що з боку обвинуваченого відсутні будь-які зловживання своїм службовим становищем, спрямовані на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах.

Суд ще раз наголошує, що об`єктом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, є право власності на майно. Злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, є злочином з матеріальним складом, тому визначальним є спричинення майнової шкоди. Об`єктивну сторону злочину за ч. 5 ст. 191 КК України складає розтрата чужого майна, тобто обернення винною особою майна, що перебувало на законних підставах у її віданні, розпорядженні на користь інших осіб. Кваліфікуючими ознаками в даному випадку є особливо великий розмір розтраченого майна та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Суб`єктивна сторона розтрати характеризується прямим умислом. Обов`язковими суб`єктивними ознаками розтрати майна є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний (постанова Верховного Суду № 456/1181/15-к від 28.02.2019 року). Зловживання службовим становищем - це вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою своїх повноважень і можливостей, пов`язаних із займаною посадою.

Відсутність хоча б одного зі складових елементів розтрати чужого майна, шляхом зловживанням службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, у тому числі об`єктивної чи суб`єктивної сторони означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не може кваліфікуватись, як злочинна.

Суд вважає необхідним зазначити, що під час судового розгляду кримінального провадження, судом було допитано усіх свідків, на допиті яких наполягала сторона обвинувачення та сторона захисту, зокрема допитано було вісім свідків.

Однак у судовому засіданні показами свідки ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_26 , ОСОБА_12 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 не підтверджено винуватість безпосередньо ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191 КК України.

Що стосується показань свідка ОСОБА_33 , то суд зазначає наступне. Покази останнього спростовуються показами інших працівників банку, які були безпосередньо допитані у судовому засідання, та не узгоджуються між собою, окрім цього, будь-яких належних, достатніх та достовірних фактів заволодіння коштами саме обвинуваченим суду повідомлено не було.

Окремо суд вважає необхідним зазначити, що свідок ОСОБА_25 неодноразово викликався у судові засідання, до останнього судом були застосовані приводи, а також суд скеровував ухвали суду про витребування відомостей щодо перетинання державного кордону України останнім, однак такий у судове засідання не прибув, у подальшому сторона обвинувачення не наполягала на допиті останнього.

Що стосується свідків ОСОБА_23 (ОСОБА_23 ) та ОСОБА_24 ( ОСОБА_24 ), то судом неодноразово здійснювалися їх виклики у судові засідання, а також суд скеровував ухвали суду про витребування відомостей щодо перетинання державного кордону України останніми, однак такі у судове засідання не прибули, у подальшому сторона обвинувачення не наполягала на допиті останніх.

Суд звертає увагу і на те, що докази, надані стороною обвинувачення, не доводять ні факту ввірення майна обвинуваченому, ні те, що майно перебувало у його віданні, ні фактів привласнення чи то розтрати чужого майна.

Також суду не надано жодних належних та допустимих доказів про заволодіння обвинуваченим чужим майном, в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, не підтверджено і й умислу обвинуваченого на вчинення дій щодо пособництва.

При цьому суд враховує, що за загальними правилами Кримінального закону, дії пособника при вчиненні злочину виконавцем, самі по собі не можуть відбуватися за замовчуванням та без узгодження певних дій між такими, оскільки саме виконавець злочину перш за все являється зацікавленим у досягненні протиправної мети, для чого таким і залучаються співвиконавці його вчинення.

Тобто, стороною обвинувачення не представлено суду будь-яких даних щодо обізнаності обвинуваченого якого наділено роллю пособника зі злочинними намірами виконавця, узгодження протиправних дій між такими, відтак і не доведено умислу та корисливого мотиву обвинуваченого на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та виконання ролі пособника.

Як було вказано вище, недоведеність у діянні обвинуваченого хоча б однієї із ознак складу кримінального правопорушення, що визначена у диспозиції норми КК України, загалом виключає встановлення у діянні складу кримінального правопорушення, та є відповідною підставою для виправдання особи.

У ч. 5 ст. 191 КК України встановлена відповідальність тільки за умисне привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, при наявності в діянні особи тільки прямого умислу, корисливих мотивів та відповідної мети.

Обов`язковими суб`єктивними ознаками заволодіння майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, та корислива мета збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винуватий.

Слід зазначити, що формулювання обвинувачення ОСОБА_4 взагалі не говорить про те, що під час вчинення кримінального правопорушення, інкримінованого йому, він діяв з метою незаконного збагачення, тощо.

У ході розгляду справи не доведено суб`єктивних ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України у діях обвинуваченого, а саме, таких як корисливий мотив та корислива мета.

Крім цього, жодним чином не підтверджено й ознаки спричинення діями обвинуваченого відповідних наслідків, а саме, спричинення шкоди в особливо великих розмірах, оскільки диспозиція ч. 5 ст. 191 КК України вказує про обов`язковість матеріального складу злочину, а розмір спричиненої шкоди впливає на правильність кваліфікації дій особи.

Висновки суду.

За змістом ст. 17 КПК України, ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу, відповідно до вимог ч. 2 якої жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Положеннями ч. 1 ст. 373 КПК України визначено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Резюмуючи, суд всебічно і неупереджено дослідив усі обставин справи та виходить з того, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Таким чином, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду, однак при цьому розгляді кримінального провадження, встановлена наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або не вжила достатніх засобів для забезпечення можливості такого пояснення, відтак обставини свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, що є підставою для розумного сумніву у доведеності вини особи, а для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, за наведених належних і достатніх мотивів, суд ухвалює згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, виправдувальний вирок, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 .

Враховуючи недоведеність вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, суд дійшов висновку про необхідність його виправдання. Ухвалення виправдувального вироку забезпечить дієву реалізацію завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, зокрема, охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб жоден невинуватий не був засуджений.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Щодо цивільного позову заявленого у кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так, представником потерпілого ПАТ «Кредобанк», в особі голови правління - ОСОБА_57 , 12.03.2013 року (вх. № 1357) подано цивільний позов в порядку ст. 128 КПК України про відшкодування заподіяних збитків у кримінальному провадженні № 32012150000000025 від 29.11.2012 року (а.с. 51-52, Т. 12 матеріалів кримінального провадження).

Вказаний цивільний позов був підтриманий та оголошений у судовому засіданні уповноваженим представником потерпілого ПАТ «Кредобанк» - ОСОБА_6 , в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 заподіяних збитків у розмірі 462 000 грн. 00 коп.

Згідно ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Проте згідно ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Враховуючи наведене, оскільки суд дійшов висновку про виправдання обвинуваченого, тому заявлений цивільний позов ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_4 про відшкодування заподіяних збитків у кримінальному провадженні № 32012150000000025 від 29.11.2012 року слід залишити без розгляду на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України.

Щодо процесуальних витрат.

Відповідно до ст. 124 КПК України процесуальні витрати у кримінальному провадженні на залучення експертів для проведення судових експертиз, слід віднести на рахунок держави, у зв`язку із виправданням обвинуваченого.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 на момент проголошення вироку не обрані і суд не вбачає підстав для їх обрання до набрання вироком законної сили, оскільки дійшов висновку про ухвалення виправдувального вироку.

На підставі наведеного та керуючись ст. 2, 7, 100, 124, 349, 351-352, 358-359, 368-371, 373-374, 376, 392-393, 395, 615 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Виправдати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України - у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Цивільний позов Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_4 про відшкодування заподіяних збитків у кримінальному провадженні № 32012150000000025 від 29.11.2012 року - залишити без розгляду.

Витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні - віднести на рахунок держави.

Порядок оскарження вироку, набрання ним законної сили та отримання копії вироку.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

З текстом судового рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Вирок суду складений та підписаний суддею у нарадчій кімнаті 30.01.2024 року.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_1