ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/9665/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправним дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо видання наказу (по стройовій частині) від 15.02.2023 № 46 про стягнення зі старшого солдата ОСОБА_1 вартості втраченого майна без проведення службового розслідування.;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити старшому солдату ОСОБА_1 протиправно вирахувану вартість втраченого майна у сумі 27601 (двадцять сім тисяч шістсот одну) грн 06 копійок;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити старшому солдату ОСОБА_1 безпідставно не виплачені йому грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпуску за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, передбачену наказом МО України 07.06.2018 № 260 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, яка виразилася у приниженні його честі та гідності, ділової репутації, а також пов`язану з душевними стражданнями, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього з боку командування вказаної військової частини, у розмірі 50000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час бойових дій він отримав вибухову травму, у зв`язку з чим був евакуйований до медичного. Відповідно до інструкцій бойових медиків, під час надання первинної медичної допомоги та евакуації з метою повного огляду на предмет наявності тілесних ушкоджень, а також для забезпечення безпеки під час поводження зі зброєю та боєприпасами, військовими парамедиками х позивача були зняті засоби індивідуального захисту (бронежилет, каска), зброя та інші речі (автомат, 4 магазина до автомату з патронами, берці зимні, костюм літній, медична аптечка та турнікет (частина медичної аптечці була використана для надання йому медичної допомоги), налокітники, наколінники, плащ-палатка та інше), які залишилися в евакуаційному автомобілі, після чого залишені в евакуаційному пункті у місці зберігання військового майна поранених військовослужбовців. Після повернення до свого підрозділу з медичного закладу, позивач звернувся до командира інженерно-технічного взводу з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». 01.02.2023 позивач звернувся з рапортом до командира інженерно-технічного взводу щодо проведення службового розслідування за фактом зникнення виданих індивідуальних засобів захисту (бронежилет, каска) та іншого майна, яке сталося під час евакуації до медичного закладу після отримання ним 22.12.2022 вибухової травми, однак відповіді на нього не отримав. Зазначає, що у наказі командира зазначеної військової частини (по стройовій частині) від 15.02.2023 № 46 свідомо не були зазначені виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпуску за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, передбачену наказом МО України 07.06.2018 № 260 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460. При цьому даним наказом з грошового забезпечення позивача вирахувана вартість втраченого майна.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліку протягом 5 днів з дня вручення ухвали суду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

Вказана ухвала суду була надіслана відповідачу на поштову адресу зазначену у позові та вручена представнику за довіреністю 29.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.55), однак у строк, встановлений судом, відзиву від відповідача до суду не надійшло.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 витребувано у військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України пояснення щодо підстав стягнення вартості втраченого майна позивачем; наказ про призначення службової перевірки за фактом викладеним у адвокатському запиті адвоката Кравченка О.М.; наказ про звільнення ОСОБА_1 від 15.02.2023 № 46, а також докази проведення розрахунку з позивачем, за наявності та докази їх направлення позивачу. Витребувані документи надати до суду до 24.01.2024.

Вказана ухвала суду була надіслана відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлена до його електронного кабінету 17.01.2024 що підтверджується довідкою про доставку документа до електронного кабінету, однак у строк, встановлений судом, витребувані документи до суду не надійшли.

Відповідно до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу на посаді водія інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення проходив військову службу у зоні ведення бойових дій у Донецькій області у складі військової частини НОМЕР_1 (а.с.19-20, 41).

Під час бойових дій позивач отримав вибухову травму, у зв`язку з чим був евакуйований до медичного закладу. Відповідно до інструкцій бойових медиків, під час надання первинної медичної допомоги та евакуації з метою повного огляду на предмет наявності тілесних ушкоджень, а також для забезпечення безпеки під час поводження зі зброєю та боєприпасами, військовими парамедиками х позивача були зняті засоби індивідуального захисту (бронежилет, каска), зброя та інші речі (автомат, 4 магазина до автомату з патронами, берці зимні, костюм літній, медична аптечка та турнікет (частина медичної аптечці була використана для надання йому медичної допомоги), налокітники, наколінники, плащ-палатка та інше), які залишилися в евакуаційному автомобілі, після чого залишені в евакуаційному пункті у місці зберігання військового майна поранених військовослужбовців.

Позивач 02.01.2023 подав рапорт, у якому просив командира інженерно-технічного взводу клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». У свою чергу, командир інженерно-технічного взводу подав рапорт до командира інженерно-технічної роти, а командир інженерно-технічної роти подав рапорт до командира групи інженерного забезпечення, а той командиру військової частини НОМЕР_1 . Розглянувши клопотання позивача про звільнення з військової служби, командир військової частини НОМЕР_1 не заперечував щодо звільнення (а.с. 22-23).

У період з 24.12.2023 по 01.01.2023 ОСОБА_1 проходив лікування у ПХВ м. Барвінкове Харківської області, звідки був виписаний з діагнозом: «Вибухова травма (22.12.2022), закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акуборотравма» (а.с.24-28).

Матеріалами справи встановлено, що у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2023 № 46 не зазначені виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, передбачену наказом МО України 07.06.2018 № 260 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460,але зазначено вирахувати за втрачене речове майно 27601,06 грн (а.с.68).

Позивач подав рапорт, у якому просив командира інженерно-технічного взводу клопотати перед вищим командуванням про проведення службового розслідування за фактом зникнення виданих йому індивідуальних засобів захисту (бронежилет, каска) та іншого майна, яке сталося під час евакуації позивача до медичного закладу після отримання ним 22.12.2022 вибухової травми. У свою чергу, командир інженерно-технічного взводу подав рапорт до командира інженерно-технічної роти, а командир інженерно-технічної роти подав рапорт до командира групи інженерного забезпечення, а той командиру військової частини НОМЕР_1 , однак розглянуті не були (а.с. 40, 36).

Представником позивача було подано адвокатський запит, у відповідь на який відповідач листом від 17.03.2023 № 2082/1 повідомив, що військовою частиною НОМЕР_1 у межах компетенції розглянуто розглянуто адвокатський запит щодо можливого порушення прав старшого солдата ОСОБА_1 . Повідомили, що за фактами викладеними у запиті, з метою встановлення наявності чи відсутності правопорушень та їх обставин, а також ступеня вини осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли їх вчиненню. Наказом командира призначено службову перевірку (а.с.21).

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відносини між Державою в особі компетентних органів (посадових осіб, службових осіб) та громадянами, які складаються з приводу проходження громадянами України військової служби унормовані, зокрема, приписамиЗакону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу»,Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (затвердженийЗаконом України від 24.03.1999р. №548-XIV; далі за текстом- Статут внутрішньої служби), Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (затвердженийЗаконом України від 24.03.1999 №551-XIV; далі за текстом - Дисциплінарний статут) тощо.

Так, за визначенням частини 1статті 2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу»військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців перелічені законодавцем у ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, де указано, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Згідно зі статтею 54 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах «а»-«ґ» статті 48 цього Статуту (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).

Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

За правилами статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Отже, у силу приписів статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України призначення та проведення службового розслідування за загальним правилом не є обов`язковою передумовою прийняття компетентною військовою посадовою особою рішення про накладення дисциплінарного покарання, позаяк метою службового розслідування є виключно: уточнення причин, що сприяли вчиненню правопорушення, уточнення умов, що сприяли вчиненню правопорушення, уточнення ступеня вини, а не з`ясування події та складу дисциплінарного проступку, характеру протиправного діяння, обставини вчинення правопорушення, наслідків правопорушення.

Як то указано у статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Відтак, присікальним строком притягнення винного військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є шість місяців з дня виявлення факту вчинення правопорушення за виключенням тривалості службового розслідування, лікування винного військовослужбовця, відпустки винного військовослужбовця, знаходження винного військовослужбовця під вартою, відсутності винного військовослужбовця на службі без поважних причин.

Відповідно до статті 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаютьсяКонституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців обов`язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Звідси слідує, що обов`язок збереження військовослужбовцем ввіреного військового майна витікає із прямої норми закону, а відтак, об`єктивно не може бути невідомий військовослужбовцю.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Як то передбачено статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Відповідно до статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Додатково до положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України правила збереження військового майна деталізовані у нормах Положення про військове (корабельне) господарство (затверджененаказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 №300 (далі Положення №300).

Пунктом 2.3 Положення №300 визначено, що командир військової частини (з`єднання) організовує військове (корабельне) господарство та керує ним. Керівництво він здійснює особисто, через штаб, своїх заступників, начальників родів військ та служб.

Згідно з п.п.3.1.7 Положення №300 у військових частинах (з`єднаннях), крім посадових осіб, вказаних у статтях 3.1.3 - 3.1.6 цього Положення, військовим господарством відають: заступники командира частини (з`єднання) з тилу, з інженерно-авіаційної служби - начальник технічної частини з питань аеромобільної підготовки та підпорядковані їм посадові особи; начальник служби ракетно-артилерійського озброєння; начальник інженерної служби; начальник служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту; начальник зв`язку; начальник бронетанкової служби; начальник автомобільної служби; начальник метрологічної служби; начальник медичної служби; старший ветеринарний лікар (ветеринарний лікар, ветеринарний фельдшер); начальник фізичної підготовки та спорту; начальник фінансової служби; начальник служби (підрозділу) охорони праці; начальник адміністративно-господарчої частини штабу з`єднання; начальник квартирно-експлуатаційної служби; інші посадові особи військової частини (з`єднання) в межах своїх функціональних обов`язків.

Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України (яка була затверджена наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017р. №440, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.09.2017р. за №1192/31060; далі за текстом Інструкція №440) визначає механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна. Дія цієїІнструкціїпоширюється на структурні підрозділи апарату Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), інші органи військового управління, а також військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які ведуть власне військове (корабельне) господарство на правах окремої військової частини та облік закріпленого за ними військового майна.

За визначенням пункту 2 Інструкції №440матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Отже, приписами Інструкції №440укладення договору про матеріальну відповідальність працівника передбачено виключно у порядку трудового законодавства, що є явно та очевидно незастосовним відносно військовослужбовця, котрий повинен забезпечувати збереження ввіреного майна у силу ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена статтями 47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (затвердженийнаказом Міністра оборони України від 21.11.2017р. №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371; далі за текстом Порядок №608).

Пунктом 7 Розділу І Порядку №608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положеньЗакону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.

Як то указано у пункті 1 Розділу VII Порядку №608 з метою перевірки інформації про факт правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, а також якщо особу правопорушника не встановлено, але виявлено факт правопорушення, проводиться службова перевірка.

За приписами пункту 2 Розділу VII Порядку №608 під час службової перевірки встановлюються: особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни; не виконані або неналежно виконані військовослужбовцем розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов`язки; наявність чи відсутність події, з приводу якої призначалась перевірка.

Отже, приводом для прийняття рішення про призначення службового розслідування є виявлення підтверджених результатами службової перевірки або явних та очевидних ознак неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків поєднане із фактом смерті людини або із фактом загрози життю та здоров`ю людини, або із фактом існування матеріальної (моральної) шкоди.

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування не призначається якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.

За змістом пункту 3 Розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до пункту 1 Розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Згідно з пунктом 1 Розділу V Порядку №608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Пунктом 1 розділу VI Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку №608, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 Розділу VIІІ Порядку №608); Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п.3 Розділу VIІІ Порядку №608); До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (п.3 Розділу VIІІ Порядку №608).

З 31.10.2019 підстави і порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регламентовані приписамиЗакону України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон України від 03.10.2019 №160-ІХ).

У розумінні статті 2 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХматеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Із визначення указаних правових категорій випливає, що настання матеріальної відповідальності пов`язано законодавцем із таким складом протиправного діяння, структурними елементами якого є: 1) виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або виконання військовослужбовцем службових обов`язків; 2) настання збитків, зокрема у формі нестачі майна; 3) існування прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діянням військовослужбовця та виникненням збитків; 4) вина військовослужбовця у настанні збитків.

Указане підтверджується положеннями частини 1 статті 3 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ, де зазначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність і положеннями частини 2 статті 3 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ, відповідно до якої умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Види матеріальної відповідальності розмежовані законодавцем на обмежену матеріальну відповідальність, повну матеріальну відповідальність, підвищену матеріальну відповідальність.

Так, відповідно до частини 1 статті 5 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХособа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Отже, кваліфікуючою ознакою обмеженої матеріальної відповідальності є завдання військовослужбовцем шкоди з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.

Згідно з частиною 1статті 6 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХособа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Суд вважає, що настання повної матеріальної відповідальності за пунктом 1 частини 1статті 6 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ(у тому числі і за спричинення нестачі майна) обумовлено законодавцем одночасно як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості неусвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

У силу частини 2статті 8 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХу разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Отже, виявлення факту завдання державі шкоди згідно з прямою вказівкою закону безальтернативно призводить до прийняття компетентною військовою особою рішення з приводу призначення службового розслідування.

Частиною 1статті 7 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХпередбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до частини 6статті 8 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХза результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Згідно з частиною 7статті 8 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХякщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

За правилами частини 8 статті 8 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХу разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Оскільк стаття 5 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ та стаття 6 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХзаконодавець виокремив обмежену матеріальну відповідальність військовослужбовця від повної матеріальної відповідальності військовослужбовця, то управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу застосування до військовослужбовця міри юридичної відповідальності саме у вигляді повної матеріальної відповідальності повинно узгоджуватись із вимогами частиною 2статті 2 КАС України, зокрема, відповідати критеріям: обґрунтованості (тобто вчинятись з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, запобігання дискримінації, пропорційності, забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Тому матеріали службового розслідування та наказ суб`єкта владних повноважень про накладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності повинні містити добуті у передбаченому законом порядку об`єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять наявність у військовослужбовця фізичної змоги усвідомлено запобігти настанню збитків у вигляді нестачі військового майна завдяки власному професійному досвіду, знанням, проведеному суб`єктом владних повноважень навчанню та використанню виданих суб`єктом владних повноважень технічних засобів контролю чи інших пристосувань, необхідних для виконання службових обов`язків за посадою чи службою.

Натомість, відсутність згаданої фізичної можливості (слід розуміти - запобігти збиткам з урахуванням перелічених вище факторів) виключає правомірність притягнення військовослужбовця саме до повної матеріальної відповідальності у зв`язку із недоведеністю вини військовослужбовця у настанні збитків чи умислу військовослужбовця на настання збитків.

Суд зазначає, що відповідач у частині про притягнення позивача як військовослужбовця до матеріальної відповідальності не забезпечив дотримання частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, позаяк обставини події настання збитків у вигляді нестачі речового майна з`ясував неповно, залишивши поза увагою об`єктивні дані, згідно з якими перевезення, розвантаження і зберігання військового майна здійснювалось без особистої присутності та участі заявника як матеріальновідповідальної особи, а також з порушенням процедури щодо притягнення останнього до відповідальності без проведення перевірки.

При цьому, позивач неодноразово звертався до відповідача про проведення службового розслідування за фактом зникнення речового майна під час отримання бойового поранення та евакуації до медичного закладу, що підтверджується рапортом позивача та адвокатським запитом, який наявний у матеріалах справи (а.с.36, 31)

Суд доходить до переконання про те, що відповідачемне доведено, що між якістю виконання заявником службових обов`язків військовослужбовця та настанням збитків у вигляді нестачі речового майна з урахуванням перелічених вище факторів існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок та що у настанні цих збитків існує вина заявника.

За таких обставин позовні вимоги позивача у частині визнання протиправним дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо видання наказу (по стройовій частині) від 15.02.2023 № 46 про стягнення зі старшого солдата ОСОБА_1 вартості втраченого майна без проведення службового розслідування та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити старшому солдату ОСОБА_1 протиправно вирахувану вартість втраченого майна у сумі 27601,06 грн підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпуску за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, передбачену наказом МО України 07.06.2018 № 260 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту визначаєЗакон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII(далі - Закон №2011-XII). Встатті 9 цього Законузакріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано встатті 10-1 Закону №2011-XII.

Відповідно до частини першоїстатті 10-1 Закону №2011-XIIвійськовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Пунктами 14-16статті 10-1 Закону №2011-XIIвизначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються.

У разі звільнення військовослужбовців зі служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та невикористання ними щорічної основної відпустки за їх бажанням надається невикористана відпустка з наступним звільненням їх зі служби. Датою звільнення військовослужбовця зі служби у такому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення військовослужбовця зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана ним щорічна основна відпустка за його бажанням може надаватися й тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк контракту. У цьому випадку дія такого контракту продовжується до закінчення відпустки.

Відкликання військовослужбовців із щорічних основних відпусток дозволяється лише у разі оголошення мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а в інших випадках - за рішенням Міністра оборони України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівників правоохоронних органів та керівників розвідувальних органів України, їх заступників та начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, а також командувачів відповідних військових формувань, які за посадою не є керівниками центральних органів виконавчої влади.

У разі відкликання військовослужбовця із щорічної основної відпустки невикористана її частина надається йому, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 календарних днів і більше, військовослужбовцю оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України, але не далі пункту перебування, з якого його було відкликано.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженийнаказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260(далі - Порядок №260).

Відповідно до пп. 3, 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Право на отримання позивачем такої грошової компенсації підтверджується пп. 3, 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженийнаказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Згідно з пунктом 4 розділу ХХХII Порядку особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460.

Так, пунктами 1 та 4 Порядку 460 та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Таким чином, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби визначається з грошового забезпечення, до якого не включаються винагороди.

У Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2023, не вбачається, що позивачу зобов`язано виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460.

На підставі викладеного та виходячи з меж заявлених позовних вимог, відповідачем допущено порушення права позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, передбачену наказом МО України 07.06.2018 № 260 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини 2статті 23 Цивільного кодексу Україниморальна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 5статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини 1статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вказані вимогиКАС України, позивач повинен довести, що внаслідок визнаного судом протиправним рішення відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка в даному випадку, згідно частиною 2статті 23 Цивільного кодексу України, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, у приниженні її честі та гідності.

Прийняття протиправних рішень щодо особи завжди викликає негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, у силустатті 1173 ЦК Українишкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2статті 77 КАС України).

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язуються із визнаним судом протиправним наказом стосовно нього, яке було прийнято відповідачем.

Проте, слід вказати, що позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами підтверджується завдання моральної шкоди визнаним судом протиправним рішенням, не зазначено та не обґрунтовано характер, обсяг, глибину та тривалість його моральних страждань, у чому виразилось нераціональне витрачання життєвого часу, необхідність значних фізичних, душевних і матеріальних ресурсів, про які він зазначає у позовній заяві. Також не наведено доводів щодо наявності причинного зв`язку між моральною шкодою та протиправним рішенням відповідача, що є предметом оскарження у цій справі.

Надані позивачем медичні документи не підтверджують погіршення стану здоров`я позивача саме після та внаслідок прийняття рішення, визнаного судом протиправним.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем не надано доказів, які прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральної шкоди, у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди належить відмовити.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково шляхом визнання протиправним та скасування пункту 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.02.2023 № 46 у частині вирахування з ОСОБА_1 коштів у сумі 27601,06 грн за втрачене речове майно; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 27601,06 грн вирахувані згідно пункт 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.02.2023 № 46 за втрачене речове майно; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпуску за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, передбачену наказом МО України 07.06.2018 № 260 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті).

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано: копію Договору про надання правової допомоги від 07.01.2023; копію Ордеру від 21.02.2023 серії АН № 1111987; копію Свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 26.01.2022 серії ДН № 6143 (а.с. 35,37-39).

Доказів, які б надавали можливість суду встановити види наданої професійної правничої допомоги (опис робіт, виконаних адвокатом), їх вартість, тривалість часу, протягом якого здійснювалася правова допомога позивачу, факт оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження клієнту у формі надання послуг) позивачем не надано.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1073,60 грн (а.с. 49).

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 720,00 грн.

Керуючись статтями 5, 9, 72-74, 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.02.2023 № 46 у частині вирахування з ОСОБА_1 коштів у сумі 27601,06 грн за втрачене речове майно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 27601,06 грн вирахувані згідно пункт 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.02.2023 № 46 за втрачене речове майно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпуску за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, передбачену наказом МО України 07.06.2018 № 260 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 720,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 24974072

Повний текст рішення виготовлено 29 січня 2024 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА