ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1489/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р.К.,

представників учасників справи:

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Іващенко В.О., Мостепанюк В.І.,

ОСОБА_4 - не з`явився,

ОСОБА_1 - Маршук Ю.С., Цвігун В.В.,

ОСОБА_2 - не з`явився,

ОСОБА_3 - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 (суддя Бездоля Ю.С.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 (колегія суддів: Принцевська Н.М., Діброва Г.І., Ярош А.І.)

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд)

до відповідачів:

1) ОСОБА_4 ,

2) ОСОБА_1 ,

3) ОСОБА_2 ,

4) ОСОБА_3

про солідарне стягнення 29 975 145,92 грн.

СУТЬ СПОРУ

1. У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" (далі - Банк, ПАТ "Фінростбанк") було визнано неплатоспроможним і почалася процедура його виведення з ринку.

2. В ході цієї процедури Фонд як ліквідатор Банку виявив, що Банк у 2011 році заставив свої майнові права за договором банківського вкладу в забезпечення вимог за кредитним договором, укладеним між ТОВ "Біт-Стерео" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", а також у червні 2014 року виступив майновим поручителем за цим кредитом (менше як за місяць до початку виведення Банку з ринку). Коли такий кредит не був повернутий боржником, Банк втратив свій депозит у розмірі 30 млн грн у ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України". Ці кошти були списані у липні 2014 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" з депозиту Банку для погашення кредитних зобов`язань ТОВ "Біт-Стерео". Банк отримав права вимоги за кредитним договором до боржника - втім, при ліквідації Банку, їх було реалізовано лише за 2 373,52 грн, оскільки боржник мав місцезнаходження на непідконтрольній Україні території (м. Донецьк). Фонд вважав, що укладенням відповідних правочинів, які не мали жодного економічного сенсу, Банку та його кредиторам було завдано збитки (шкоду) на суму 29 975 145,92 грн.

3. У 2022 році, вже після завершення ліквідаційної процедури та припинення Банку як юридичної особи, яке відбулося у 2019 році, Фонд від власного імені, а не як ліквідатор Банку, звернувся з позовом про солідарне стягнення суми збитків (шкоди) до голови правління Банку ОСОБА_4, заступника голови правління ОСОБА_1, голови спостережної ради ОСОБА_2, члена спостережної ради ОСОБА_3 , які ухвалювали рішення про укладення договору застави майнових прав Банку/майнове поручительство в забезпечення зобов`язань ТОВ "Біт-Стерео" за кредитним договором та договорами, які вносили зміни до нього, і підписували відповідні документи протягом 2011-2014 років.

4. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачі завдали Банку та його кредиторам збитки (шкоду) в розмірі 29 975 145,92 грн, але відмовили у задоволенні позову через сплив позовної давності. Вважали, що до спірних відносин не підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, встановлена ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відповідна норма набула чинності лише 05.08.2021, тобто не діяла у період, коли вчинялися протиправні дії (2011-2014) і не може мати зворотної сили. Суди також дійшли висновків, що Фонд не довів наявності поважних причин пропуску позовної давності. Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

5. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи підлягають застосуванню до спірних відносин правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, якщо така постанова була скасована внаслідок її перегляду за нововиявленими обставинами;

- чи повинен суд касаційної інстанції враховувати науковий висновок, наданий однією зі сторін на стадії касаційного розгляду справи;

- чи є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (наявність виключної правової проблеми);

- чи підлягає застосуванню до спірних відносин норма щодо спеціальної позовної давності, передбачена ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якщо відповідна норма набула чинності лише 05.08.2021 (дата набрання чинності Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 №1588-IX (далі - Закон №1588-ІХ));

- з якого моменту починає перебіг позовна давність у випадку звернення Фонду з позовом не як ліквідатора Банку, а від власного імені в інтересах кредиторів Банку після його припинення як юридичної особи на підставі ч.6 ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК);

- чи порушується принцип правової визначеності у випадку притягнення пов`язаних з Банком осіб до відповідальності за шкоду, завдану кредиторам Банку, через тривалий період часу після вчинення протиправних дій та після припинення Банку як юридичної особи;

- чи наявні підстави для закриття касаційного провадження;

- чи є підставою касаційного оскарження підстава, зазначена у касаційній скарзі відповідно до вимог ч.2 ст.287 ГПК, але не вказана в ухвалі про відкриття касаційного провадження (чи повинен суд касаційної інстанції надавати відповідь на такий аргумент);

- чи може Верховний Суд, аргументуючи ухвалене рішення, посилатися на правові висновки, зроблені судом касаційної інстанції у постановах, на які не посилався скаржник у касаційній скарзі?

6. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково і ухвалив нове рішення про задоволення позову.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

(і) Вчинення правочинів, якими завдано шкоду (2011-2014 роки)

7. 30.06.2011 ПАТ "Фінростбанк" розмістив депозит у ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у сумі 15 000 000,00 грн згідно з договором №21911В5 (п.1.2 договору застави).

8. В цей же день ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" надало кредит ТОВ "Біт-Стерео" в розмірі 14 800 000,00 грн на підставі Кредитного договору від 30.06.2011 №27111К29. Кінцевий термін повернення кредиту - 17.12.2012.

9. І в цей же день ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПАТ "Фінростбанк" уклали Договір застави майнових прав від 30.06.2011 №27111Z30. Предметом застави за умовами договору є майнові права за Договором депозиту від 30.06.2011 №21911В5. Застава за цим договором забезпечує вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за Кредитним договором від 30.06.2011 №27111К29, укладеним з ТОВ "Біт-Стерео". Зазначений договір було підписано заступником голови правління ПАТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1

10. 17.12.2012 ПАТ "Фінростбанк" збільшив розмір депозиту у ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до суми 30 000 000,00 грн, уклавши додаткову угоду до Договору депозиту №21911В5.

11. В цей же день ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" збільшив розмір кредиту ТОВ "Біт-Стерео" до 29 600 000,00 грн на підставі Додаткової угоди від 17.12.2012 №27111К29-1 до Кредитного договору від 30.06.2011 №27111К29. Кінцевий термін повернення кредиту продовжено до 17.06.2014.

12. І в цей же день ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПАТ "Фінростбанк" уклали Договір про внесення змін №27111Z30-1 до Договору застави майнових прав від 30.06.2011 №27111Z30. Предметом застави за умовами договору є майнові права за Договором від 30.06.2011 №21911В5 з усіма змінами та доповненнями. Застава за цим договором забезпечує вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за Кредитним договором від 30.06.2011 №27111К29 з усіма змінами та доповненнями, укладеним з ТОВ "Біт-Стерео". Зазначеним договором було збільшено розмір застави до 30 000 000,00 грн. Договір підписано заступником голови правління ПАТ "Фінростбанк" - ОСОБА_1

13. 06.06.2014 на засіданні спостережної ради ПАТ "Фінростбанк" було прийнято протокольне рішення виступити майновим поручителем (фактично продовжити термін дії Договору банківського вкладу до 28.12.2015 та Договору застави) перед АТ "Укрексімбанк" (ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") за виконання ТОВ "Біт-Стерео" зобов`язань за Кредитним договором від 30.06.2011 №27111К29 з урахуванням внесених до нього змін в частині пролонгації терміну погашення кредиту до 17.12.2015. Зазначене рішення було прийняте та підписане головою спостережної ради (ОСОБА_2) та членом спостережної ради (ОСОБА_3) ПАТ "Фінростбанк".

14. 17.06.2014 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Біт-Стерео" уклали Додаткову угоду №27111К29-2 до Кредитного договору від 30.06.2011 №27111К29. Додатковою угодою Кінцевий термін повернення кредиту продовжено до 17.12.2015.

15. 27.06.2014 міжбанківський депозит в сумі 30 000 000,00 грн ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" списало в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ "Біт-Стерео".

16. Пов`язаними особами (особи, які мають істотну участь, керівники тощо) ПАТ "Фінростбанк", які, зокрема (але не виключно), прийняли рішення/вчинили дії, які спричинили шкоду Банку та його кредиторам, є ОСОБА_4 як голова правління, ОСОБА_1 як заступник голови правління; ОСОБА_3 як голова спостережної ради та ОСОБА_3 як член спостережної ради ПАТ "Фінростбанк".

(іі) Віднесення Банку до категорії проблемних (червень 2014 року)

17. 12.06.2014 правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою №350/БТ "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних", з урахуванням змін, внесених на підставі постанови НБУ від 26.06.2014 №385/БТ, віднесло ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних.

18. Згідно з висновками НБУ, викладеними в постанові "Про віднесення ПАТ "Фінростбанк" до категорії проблемних" від 12.06.2014 №350/БТ, ПАТ "Фінростбанк" мав високий ризик ліквідності, що становило загрозу своєчасного та в повному обсязі виконання ним зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, і його діяльність не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ. Таких висновків дійшов НБУ за результатами проведення інспекційної перевірки ПАТ "Фінростбанк" з питань виконання зобов`язань перед вкладниками та кредиторами Банку та з окремих питань якості активів, яка проводилась з 22.05.2014 по 06.06.2014, і якою встановлені випадки невиконання в строк вимог клієнтів.

19. Перевіркою НБУ встановлено, що "станом на 22.05.2014 ПАТ "Фінростбанк" не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 млн. грн, строк виконання яких настав більше ніж п`ять робочих днів тому; станом на 10.06.2014 на рахунках Банку обліковуються не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 17,4 млн. грн та юридичних осіб - 22,1 млн. грн; вищезазначене свідчить про подання ПАТ "Фінростбанк" до НБУ на окремі звітні дати недостовірної статистичної звітності за формою №1Д "Баланс банку" у частині ненадання інформації за позабалансовими рахунками 9804 та 9806, що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану; керівництво і власники ПАТ "Фінростбанк" не вживають необхідних заходів щодо приведення діяльності цього Банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ".

20. Згідно з висновками НБУ основні проблеми з ліквідністю ПАТ "Фінростбанк" виникли у зв`язку з проведенням невиваженої політики з управління активами, їх низькою якістю, наявністю концентрацій у кредитному портфелі, ризикових вкладень у активні операції, що й поставило під загрозу невиконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.

21. Постановою від 12.06.2014 №350/БТ НБУ зобов`язало керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності ПАТ "Фінростбанк" до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.

22. 19.06.2014 Банк надіслав НБУ Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності Банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв`язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу.

23. 25.06.2014 Банк надіслав План фінансового оздоровлення, в якому не було письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн, інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов`язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою.

24. У поданих з Планом документах міститься запевнення акціонера Банку - ОСОБА_2 про внесення ним у строк до 10.07.2014 коштів на умовах субординованого боргу в сумі 20,0 млн. грн. Проте, станом на 11.07.2014 зобов`язання ОСОБА_2 не виконані.

25. Станом на 09.07.2014 на рахунках Банку обліковувались не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 58,9 млн. грн та юридичних осіб - 20,3 млн. грн.

(ііі) Виведення Банку з ринку, тимчасова адміністрація та ліквідаційна процедура (липень 2014 - червень 2019)

26. 15.07.2014 НБУ постановою №409 відніс ПАТ "Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних.

27. 15.07.2014 на підставі постанови НБУ №409 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №55 "Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого з 16.07.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ "Фінростбанк" з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 16.07.2014 по 16.10.2014.

28. Відповідно до постанови НБУ від 16.10.2014 №660 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фінростбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 16.10.2014 №113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фінростбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

29. 25.12.2014 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 673 428 698,62 грн.

30. Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 12.10.2015 №187, від 16.10.2017 та від 08.10.2018 №2719, якими продовжила строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Фінростбанк" до 09.07.2019 включно.

31. 16.02.2015 виконавча дирекція Фонду (протокол від 16.02.2015 №042/15) затвердила Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк" станом на 01.02.2015, згідно з яким балансова вартість (без врахування резервів) становить 1 581 060 347,54 грн, ринкова вартість становить 121 535 282,50 грн.

32. В ході здійснення ліквідаційної процедури Банку, на виконання ч.3 ст.49 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 25.12.2014 №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого, з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 13.06.2019 №1506, загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить: 684 963 332,88 грн, незадоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681 648 539,59 грн.

(іv) Продаж прав вимоги в процедурі ліквідації (березень 2019)

33. В ході ліквідаційної процедури у березні 2019 року Банк реалізував право вимоги за Кредитним договором від 30.06.2011 №27111К29 за ціною 2 373,52 грн, що підтверджується Договором про відступлення права вимоги від 26.03.2019 №63 та протоколом електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019, укладеним між Банком та фізичною особою - ОСОБА_5 . Аукціон відбувся на майданчику Prozorro. Детальна інформація про аукціон знаходиться за посиланням https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-02-18-000018-b. Публічний паспорт активу знаходиться за посиланням http://torgi.fg.gov.ua/catalog/krediti/at_-f-n%20rostbank/192955/index.php?lang=ru.

(v) Припинення Банку як юридичної особи (липень 2019)

34. На виконання вимог Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 13.06.2019 №1506 "Про завершення ліквідаційної процедури ПАТ "Фінростбанк".

35. За результатами проведення процедури ліквідації Фонд встановив, що обсяг незадоволених вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" за недостатністю його майна становить 681 648 539,59 грн (693 кредитори). Зокрема, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 №1506, у зв`язку із затвердженням ліквідаційного балансу ПАТ "Фінростбанк" незадоволені вимоги Фонду як кредитора третьої черги становлять 530 358 924,23 грн.

36. 09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ "Фінростбанк" як юридичної особи.

(vі) Звернення Фонду з вимогою про відшкодування шкоди (грудень 2021)

37. 29.12.2021 на виконання ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд звернувся до відповідачів 1, 2 та 4 з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної ПАТ "Фінростбанк" та його кредиторам. Проте, за твердженням позивача, зазначена вимога на день подання позову задоволена не була.

Короткий зміст позовних вимог

38. 06.07.2022 Фонд звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів про солідарне стягнення 29 975 145,92 грн.

39. В обґрунтування позовних вимог Фонд зазначив, що за наслідком прийнятих відповідачами як членами органів управління ПАТ "Фінростбанк" рішень було здійснено збиткову операцію, а саме: укладено Договір застави майнових прав від 30.06.2011 №27111Z30 (зі змінами та доповненнями) за Договір банківського вкладу від 30.06.2011 №21911В5 (зі змінами та доповненнями), в забезпечення вимог за Кредитним договором від 30.06.2011 №27111К29, укладеним між ТОВ "Біт-Стерео" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"; зазначена фінансова операція завідомо протирічила інтересам ПАТ "Фінростбанк" та його кредиторів; отже, відповідачі приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів ПАТ "Фінростбанк", діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, чим завдали останнім шкоду (збитки).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

40. Господарський суд Одеської області рішенням від 14.12.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023, відмовив у задоволенні позову.

41. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, таким:

- обґрунтованими є доводи позивача, що викладені ним обставини свідчать про надмірний ризик (застава майнових прав за договором банківського вкладу в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак відповідачі на зазначені факти не звернули належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення ПАТ "Фінростбанк" економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ "Біт-Стерео", без належного забезпечення;

- всупереч статутним положенням, Закону "Про банки і банківську діяльність", приписам НБУ відповідачі як члени керівних органів Банку здійснили протиправну операцію, що полягає в укладенні договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди Банку та його кредиторам;

- заявлені вимоги Фонду до відповідачів про солідарне стягнення 29 975 145,92 грн є законними та обґрунтованими;

- відповідачі не надали жодних доказів, які б свідчили про економічну обґрунтованість вчинених ними операцій; окрім того, відповідачі не надали жодних пояснень, зокрема, про доцільність вчинення ними відповідних дій;

- з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, до спірних правовідносин підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності; перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимог до відповідачів розпочався 17.02.2015 та закінчився 17.02.2018;

- відхиляються посилання позивача на положення ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на день звернення з позовом, згідно з якими Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), оскільки зміни до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідачів у цій справі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу

42. 19.06.2023 Фонд звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023, в якій просить їх скасувати в частині відмови у позові з мотивів пропуску позовної давності та направити справу у цій частині на новий розгляд. В іншій частині (якою встановлено обґрунтованість позовних вимог Фонду) оскаржувані рішення залишити в силі.

43. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 ГПК скаржник як на підставу касаційного оскарження, посилається на випадок, передбачений п.1 ч.2 ст.287 ГПК, та зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду щодо поважності пропуску позовної давності; не застосували ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент подання позову, а саме:

1) суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.09.2022 у справі №904/3864/21 стосовно задоволення клопотання позивача про визнання причин пропуску позовної давності поважними;

2) суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, щодо помилкового незастосування ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на дату подання позову;

3) суди зробили неправильний висновок щодо пропуску позовної давності на підставі позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, оскільки не дослідили дати внесення остаточних змін до Акту про формування ліквідаційної маси та Реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку;

4) суди неправильно застосували норми матеріального права, проігнорувавши частини 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1588-ІХ щодо забезпеченого права Фонду подавати позови про відшкодування шкоди (збитків) для задоволення вимог кредиторів банку, процедура ліквідації якого розпочата до набрання чинності цим Законом.

44. Скаржник у касаційній скарзі вказує, зокрема, таке:

1) Господарський суд Одеської області, з доводами якого погодився і Південно-західний апеляційний господарський суд, визнав, що описана в позовній заяві операція не відповідає принципам і ознакам добросовісності; обов`язок, що був порушений відповідачами, полягає у тому, що вони були зобов`язані діяти сумлінно та в інтересах товариства, що так само визначено законодавством та судовою практикою; згідно з ч.4 ст.92, статтями 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст.63 Закону "Про акціонерні товариства", відповідачі несуть відповідальність за завдану шкоду в розмірі 29 975 145,92 грн;

2) відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій помилково вважали безпідставними посилання позивача на положення ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021, оскільки на думку судів правовідносини виникли і закінчилися до набрання чинності ч.7 ст.52 цього Закону в редакції від 30.06.2021, а отже, норми нової редакції застосовуються лише до правовідносин, які виникли після набрання нею чинності;

3) на момент ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 в законодавстві не було врегульовано питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовом Фонду про стягнення шкоди в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 30.06.2021 питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності, було врегульоване шляхом внесення відповідних змін до ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

4) Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність) на підставі норм частин 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1588-ІХ, якими забезпечено право Фонду подавати позови про відшкодування шкоди (збитків) для задоволення вимог кредиторів банку, процедура ліквідації якого розпочата до набрання чинності цим Законом;

5) 09.07.2019 до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи; відповідно до положень ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позовна давність спливла 08.07.2022; позов подано 06.07.2022;

6) здійснюючи претензійно-позовну роботу, Фонд має застосовувати редакцію ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є чинною на момент вчинення Фондом відповідних дій (в тому числі на етапі подачі позову та прийняття судом відповідного рішення за результатами розгляду позовних вимог), зокрема ч.7, яка врегульовує питання позовної давності у спірних правовідносинах (зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду, які містяться у постановах від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21);

7) для всебічного з`ясування обставин справи, зокрема тих, які стосуються початку перебігу позовної давності, Фонд 15.05.2023 подав до Південно-західного апеляційного господарського суду письмові пояснення щодо обчислення позовної давності та судової практики з цього питання; суд залишив ці пояснення без розгляду з мотивів надання додаткових обґрунтувань вимог апеляційної скарги, наведення нових пояснень та розрахунків;

8) суди попередніх інстанції не дослідили, що остаточні зміни до Акту про формування ліквідаційної маси були затверджені 25.10.2018, а до Реєстру акцептованих вимог кредиторів - 20.05.2019; суди обмежились датами початкового складання та затвердження Акту про формування ліквідаційної маси від 16.02.2015 та Реєстру акцептованих вимог кредиторів від 25.12.2014;

9) Фонд на стадії підготовчого засідання неодноразово, як письмово так і усно, посилався на норми ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021; в поясненнях від 15.05.2023 Фонд лише звертав увагу суду на ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1588-ІХ; в поясненнях від 15.05.2023 позивач надав більш детальну інформацію про судову справу №753/2961/18;

10) оскільки суди попередніх інстанцій у цій справі та суди в інших справах, зокрема Верховний Суд у справі №904/315/19, продовжують застосовувати висновки скасованої постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, скаржник вважає, що, враховуючи висновки цієї постанови, Фонд не пропустив позовну давність; рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20.05.2019 №1260 затверджено остаточні зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку; з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду із постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 позовна давність спливає 19.05.2022; оскільки позов подано 06.07.2022, необхідно звернутися до норм Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-ІХ (далі - Закон №540-ІХ); оскільки на дату спливу позовної давності (19.05.2022) та дату подачі позовної заяви (06.07.2022) зазначена норма про карантин була чинна, то позовна давність, встановлена ст.257 ЦК, продовжується на період дії карантину; рішенням, яке підсумовує результати ліквідаційної процедури та остаточний розмір незадоволених вимог кредиторів Банку, є Звіт про завершення ліквідаційної процедури Банку, затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13.06.2019 №1506;

11) відповідно до висновків, викладених в п.8.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, позовна давність для позивача (Фонду) розпочинається із дати продажу прав вимоги за договором (26.03.2019), що надало змогу позивачу оцінити розмір завданої шкоди та, відповідно, довідатися про порушення свого права, тобто з 26.03.2019; в такому випадку позовна давність спливала 25.03.2022; станом на 25.03.2022 позовна давність, встановлена ст.257 ЦК, продовжена на період дії карантину;

12) оскільки суди попередніх інстанцій вважали обґрунтованими аргументи відповідачів щодо пропуску позовної давності, Фонд, на виконання ч.5 ст.267 ЦК, просив визнати причини пропуску поважними, зважаючи на те, що Фонд на виконання ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вчиняв дії, спрямовані на встановлення наявності та розміру недостатності майна, визначення переліку завідомо збиткових операцій та кола осіб, які завдали шкоди Банку та його кредиторам (посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2018 у справі №910/8982/17, від 13.06.2018 у справі №910/4749/16); позов у справі №753/2961/18 було подано в лютому 2018; ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21.03.2019 провадження у справі №753/2961/18 було закрито у зв`язку зі зміною судової практики щодо підвідомчості цієї категорії спорів; у липні 2022 року Фонд звернувся з позовом до Господарського суду Одеської області; в апеляційній скарзі було зазначено обставини справи №753/2961/18, а з поясненнями від 15.05.2023 було надано копії ухвал Дарницького районного суду міста Києва про відкриття та закриття провадження; Фонд не порушив юрисдикцію при подачі позову до Дарницького районного суду міста Києва; позов у справі, що переглядається, не був невідкладно поданий до господарського суду у зв`язку із розглядом Великою Палатою Верховного Суду справи №910/11027/18; судові провадження за позовами Фонду до пов`язаних із банками осіб про стягнення шкоди зупинялися до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/11027/18; після врегулювання питання обчислення позовної давності Законом №1588-ІХ та з огляду на позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, було подано позов у справі №916/1489/22;

13) суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 27.09.2022 у справі №904/3864/21; відповідачі та суди попередніх інстанцій посилалися виключно на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в скасованій постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18;

14) висловлення правової позиції Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, зокрема щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності, є передчасним, що свідчить про відсутність відповідного висновку Верховного Суду з порушеного питання; скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17), а тому суди не повинні були керуватися висновками із постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.

45. 26.07.2023 надійшов відзив ОСОБА_1, в якому відповідачка просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

46. У відзиві, зокрема, зазначає:

- Фонд має неоднозначну, суперечливу позицію у справі, адже у касаційній скарзі зазначає, що позов було подано у межах позовної давності, однак при цьому зазначає три версії дат, коли в правовідносинах закінчилась позовна давність;

- норми закону, якими визначено позовну давність, є матеріальними, а не процесуальними, на них поширюється принцип незворотності дії у часі; суди обґрунтовано не застосували ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції після 30.06.2021 в частині встановлення нової позовної давності;

- з урахуванням ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1588-ІХ можливо зробити висновок, що його положення, зокрема щодо встановлення спеціальної позовної давності, порядку її обчислення, не застосовуються до банків, у яких процедура ліквідації розпочалась до набрання чинності цим законом; ч.4 Прикінцевих та перехідних положень зобов`язує Фонд подавати позови до суду з вимогою про відшкодування шкоди банку, процедура ліквідації якого була розпочата до набрання чинності Законом, однак не підтверджує позицію Фонду; відповідач заявив про застосування позовної давності, яка спливла 17.02.2018, а позивач не надав доказів на підтвердження поважності її пропуску;

- суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив без розгляду письмові пояснення Фонду, адже вони були по суті доповненням до апеляційної скарги та подані з пропуском строку;

- Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовна давність розпочинається з моменту, коли можна встановити розмір вимог кредиторів, який не покривається наявними активами банку; про те, що позовна давність розпочинається після внесення остаточних змін до Реєстру акцептованих вимог кредиторів чи Акта формування ліквідаційної маси банку, Велика Палата Верховного Суду не висловлювалася;

- 16.02.2015 затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк"; станом на 16.02.2015 Фонду було відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами Банку;

- Фонд вказує, що перший позов до Дарницького районного суду міста Києва було подано 16.02.2018, однак жодних доказів щодо цього не надає; з моменту закриття провадження Дарницьким районним судом міста Києва до подання позову у цій справі пройшло 3 роки і 4 місяці;

- карантин не був перешкодою для звернення Фонду з позовом в межах законодавчо встановленого строку, оскільки такий строк сплив ще до запровадження карантину;

47. 07.08.2023 надійшов відзив ОСОБА_4 , в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

48. У відзиві, зокрема, зазначає:

- позиція Фонду є суперечливою; протягом розгляду справи позивач наполягав на дотриманні позовної давності; така ж позиція наведена у касаційній скарзі; разом з тим, позивач посилається на неврахування судами висновків щодо поважності причин її пропуску;

- на стадії апеляційного розгляду позивач надав додаткові докази (зміни до ліквідаційного балансу та до реєстру кредиторів) без жодного обґрунтування неможливості надання таких доказів в суді першої інстанції; вказані додаткові докази правомірно не прийняті судом апеляційної інстанції;

- позивач фактично просить переоцінити докази, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції; позивач ставить питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, що не було предметом розгляду в суді першої інстанції;

- твердження щодо подання першого позову в межах трирічного строку позовної давності (до 17.02.2018) жодними доказами не підтверджено; позивач не конкретизував предмет та підстави першого позову; з моменту повернення першого позову до подання другого позову минуло 16 місяців, а позивач жодним чином не пояснює поважність причин пропуску цих строків;

- процитовані позивачем висновки Верховного Суду не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не підтверджують доводів позивача, а також не є релевантними спірним відносинам, оскільки заява про визнання поважними причин пропуску строків до суду першої інстанції не подавалася;

- норми закону, яким визначено позовну давність є матеріальними, а не процесуальними; реалізація Фондом спеціальної позовної давності, встановленої ч.7 ст.52 Закону, має відбуватися з огляду на дію закону у часі;

- суд першої інстанції, роблячи висновки щодо наявності шкоди, вини та причинно-наслідкового зв`язку, порушив норми ст.91 ГПК.

Рух касаційної скарги, заяви, клопотання та пояснення сторін

49. Для розгляду касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2023.

50. Верховний Суд ухвалою від 12.07.2023 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.08.2023.

51. 07.08.2023 надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК, є непідтвердженою, - правовідносини у цій справі та у справах, на висновки у яких посилається Фонд, є неподібними:

1) у постанові від 27.09.2022 у справі №904/3864/21 Верховний Суд не досліджував питання застосування спеціальної позовної давності, введеної законом від 30.06.2021, а обґрунтовував наявне процесуальне право Фонду звертатись до суду з позовом про відшкодування збитків після припинення банку як юридичної особи. Верховний Суд обґрунтував неправильність застосування позовної давності не тому, що вона не є такою, яка спливла з огляду на положення ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів" в редакції від 30.06.2021, а тому що суд міг її застосувати лише після встановлення порушення права позивача. У справі №904/3864/21 позивач заявив клопотання про визнання причин пропуску позовної давності поважними в суді першої інстанції, проте з огляду на недослідження та ненадання судами попередніх інстанцій належної правової оцінки цьому клопотанню, вказане послугувало підставою для касаційного оскарження. У справі, що переглядається, відповідач заявив клопотання про пропуск позовної давності разом з першою заявою по суті в суді першої інстанції, а скаржник, як в суді першої так і апеляційної інстанцій, так в своїй касаційній скарзі зазначає, що він неодноразово як письмово так і усно в судових засіданнях наголошував суду, що позов подано в межах позовної давності та паралельно звернувся з клопотанням про визнання поважними причин пропуску позовної давності лише у своїй апеляційній скарзі; суд апеляційної інстанції дослідив вказане клопотання позивача та констатував недоведеність здійснення ним будь-яких активних дій щодо реалізації ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

2) у постанові від 07.09.2022 у справі №904/3867/21 Верховний Суд не досліджував питання застосування редакції ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та позовної давності. Верховний Суд вирішував питання застосування правильної редакції ст.89 Господарського кодексу України (щодо кола осіб) та редакції ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (щодо кола осіб), а саме: станом на відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень, чи станом на дату подання Фондом позову. Верховний Суд вказав, що правильно застосовувати до визначення кола осіб редакцію станом на відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень;

3) Фонд хибно трактує положення пунктів 8.12 та 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та вказує, що перебіг позовної давності має розпочинатись не з дати затвердженого Реєстру акцептованих вимог кредиторів чи Акта формування ліквідаційної маси банку (в залежності який документ був затверджений пізніше), а з дати внесення остаточних змін в такі документи. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовна давність розпочинається з моменту коли можна встановити розмір вимог кредиторів, який не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди. Про те, що позовна давність розпочинається після внесення остаточних змін до Реєстру акцептованих вимог кредиторів чи Акта формування ліквідаційної маси банку, Велика Палата Верховного Суду не висловлювалася. У справі, що переглядається, станом на 16.05.2015 було відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами Банку і така різниця становить 551 893 416,12 грн; внесені Фондом остаточні зміни до вказаних документів (ліквідаційної маси та реєстру акцептованих вимог кредиторів) є похідними документами, які практично не внесли суттєвих змін до основних документів;

4) твердження, що суди невірно застосували норми матеріального права, проігнорувавши частини 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1588-Х, Фонд вперше навів лише у касаційній скарзі, а тому, з огляду на ст.74 ГПК, суди попередніх інстанцій не мали об`єктивної можливості дослідити вказані норми права;

5) у справі №922/1151/18 позов подано фізичною особою-підприємцем до фізичної особи-підприємця про стягнення заборгованості за договором поставки; Верховний Суд зазначив: "якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами"; вказані висновки Верховного Суду навпаки підтверджують позицію відповідача у справі, що переглядається;

6) у справі №902/326/16 позов подано банком до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення коштів за кредитним договором; банк в суді першої інстанції подав клопотання про визнання причин пропуску позовної давності поважними, які суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що слугувало однією з підстав для перегляду рішень в суді касаційної інстанції;

7) поважність причин пропуску позовної давності вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про відповідні обставини (постанови Верховного Суду від 20.04.2018 у справі №910/8982/17, від 13.06.2018 у справі №910/4749/16); правовідносини у вищевказаних справах є неподібними, однак суд апеляційної інстанції врахував вказані висновки;

8) висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, стосуються постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, яка була скасована з огляду на наявність нововиявлених обставин, ніяк не пов`язаних з позовною давністю; суди у справі, що переглядається, дослідивши зміст постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, лише погодились з підходом, викладеним у ній щодо визначення початку відліку позовної давності.

52. 25.08.2023 надійшли заперечення Фонду на клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження. У запереченнях Фонд зазначає:

1) після того як Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, некоректними є доводи відповідача, викладені у клопотанні, що зазначені позивачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, не є подібними з цією справою;

2) здійснюючи претензійно-позовну роботу Фонд має застосовувати редакцію ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є чинною станом на момент вчинення Фондом відповідних дій (в тому числі на етапі подачі позову); це підтверджується постановою Верховного Суду від 27.09.2022 у справі №904/3864/21;

3) у справі №904/3864/21 в позові відмовлено не з підстав пропуску позовної давності; питання спливу позовної давності або визнання поважними причин її пропуску в цій справі не досліджувалося, на що вказав Верховний Суд;

4) не зрозуміло, чому на думку відповідача дослідження ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та застосування її редакції на дату подачі позову в справі, що переглядається, виключає дослідження та застосування ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у постанові від 07.09.2022 у справі №904/3867/21 Верховний Суд чітко вказав, що суди не дали належної оцінки доводам позивача про необхідність застосувати редакцію Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", чинну станом на дату подання Фондом позову;

5) твердження Фонду про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення у справі №916/1489/22 помилково посилалися на скасовану постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, знайшли своє підтвердження в ухвалі Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №927/561/21;

6) внесені Фондом остаточні зміни до ліквідаційної маси та реєстру акцептованих вимог кредиторів були суттєвими; зміни в ліквідаційній масі були суттєвими, оскільки зросли на 310 235 682,50 грн (балансова вартість) та на 15 449 194,46 грн (ринкова вартість), а в реєстрі акцептованих вимог кредиторів сума вимог зросла на 11 534 634,26 грн;

7) у ст.74 ГПК йдеться про обов`язок доказування і подання доказів; посилання на цю норму є недоречним, оскільки мова йде не про подання доказів, а про невірне застосування норм матеріального права; посилання Фонду не на ту редакцію норми закону, яка підлягає застосуванню, не може бути підставою для відмови в позові, адже за принципом "суд знає закони" суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог послалася не на ті норми права, повинен самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18);

8) на постанови Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №922/1151/18 та від 02.04.2019 у справі №902/326/16 послався не позивач, а Верховний Суд у постанові від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, на яку послався позивач у своїй касаційній скарзі;

9) Фонд як усно так і письмово у відповіді на відзив, просив Господарський суд Одеської області не застосовувати до заявлених позовних вимог позовну давність.

53. 25.08.2023 надійшли письмові пояснення Фонду щодо необхідності врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 10.08.2023 у справі №927/561/21. Заявник вказує, що у цій ухвалі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, яка прийнята після постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, також сформована правова позиція щодо застосування ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та визначення моменту початку перебігу позовної давності у подібних правовідносинах. Отже, необхідно звернутися до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 21.07.2021 у справі №910/12930/18. З урахуванням цих висновків: 1) при зверненні до суду з позовом Фонд має застосовувати редакцію ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" чинну на момент подачі позову, оскільки така дія (звернення до суду з позовом) є процесуальною (процедурною), 2) позов в цій справі було подано протягом трьох років, з урахуванням норм Закону №540-ІХ, після встановлення фактичного розміру завданих ПAT "Фінростбанк" збитків, які настали внаслідок вчинення протиправної операції, за результатом реалізації права вимоги за відступленим договором та затвердження остаточного розміру незадоволених вимог кредиторів Банку внаслідок відсутності у Банку відповідного майна (активів).

54. Верховний Суд ухвалою від 30.08.2023 оголосив перерву у судовому засіданні до 06.09.2023, а ухвалою від 06.09.2023 - до 18.10.2023.

55. На адресу електронної пошти Верховного Суду від представника ОСОБА_1 адвоката Цвігун В.В. надійшла заява про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи №916/1489/22, подана 20.09.2023, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 20.09.2023.

56. Оскільки суддя Кібенко О.Р. перебувала у відрядженні з 19.09.2023 до 23.09.2023 (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2023 №5-в), вказану заяву було передано судді-доповідачу 25.09.2023.

57. У зв`язку із відпусткою судді Студенця В.І. (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2023 №124-кв), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023 для розгляду справи №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

58. 29.09.2023 суддя Кондратова І.Д. подала заяву про самовідвід у розгляді справи №916/1489/22 на підставі п.4 ч.1 ст.35 ГПК.

59. У зв`язку із відпусткою судді Бакуліної С.В. (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 №134-кв), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023 для розгляду справи №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.

60. Верховний Суд ухвалою від 04.10.2023 відмовив у задоволенні заяви судді Кондратової І.Д. про самовідвід у справі №916/1489/22, а заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи залишив без розгляду, оскільки така заява була подана адвокатом, який зобов`язаний в обов`язковому порядку реєструвати свою офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, не через підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а на офіційну електронну адресу Верховного Суду з накладенням його електронного цифрового підпису (враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.09.2023 у справі №204/2321/22).

61. 10.10.2023 через систему Електронний суд від представника ОСОБА_1 адвоката Цвігун В.В. надійшла заява про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи №916/1489/22, подана цього ж дня.

62. Верховний Суд ухвалою від 12.10.2023 визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи №916/1489/22 та передав справу на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід.

63. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 для розгляду справи №916/1489/22 (заяви про відвід) визначено суддю Волковицьку Н.О.

64. 16.10.2023 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідачка зазначає, що у цій справі необхідно вирішити виключну правову проблему, яка стосується початку відліку позовної давності, а саме ситуацію, коли Банк був ліквідований до 30.06.2021 і на цей час закінчився трирічний строк позовної давності пред`явлення вимог до керівників Банку, а позов Фонду подано після 30.06.2021 на підставі Закону №1588-ІХ, яким внесено зміни до ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та встановлено два види позовів (до ліквідації банку та після). Також вказує, що ще однією виключною правовою проблемою є визначення кола осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абз.15 ст.52 Закону "По систему гарантування вкладів фізичних осіб"), адже чинне законодавство не визначає коло таких осіб, на відміну від збитків, завданих банку (частини 5, 10 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Щодо кількісного критерію вказує, що 52 подібні справи перебувають на розгляді у господарських судах першої інстанції, 11 справ - у суді апеляційної інстанції, 4 справи - в суді касаційної інстанції.

65. 17.10.2023 від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення (адресовані судді Волковицькій Н.О.) та науковий висновок доктора юридичних наук ОСОБА_6

66. У додаткових поясненнях зазначає, зокрема, таке:

- з аналізу позовної заяви Фонду вбачається, що в обґрунтування позовних вимог Фонд доводив факт завдання неправомірними діями відповідачів шкоди Банку, а не кредиторам; у ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" йдеться саме про шкоду, завдану банку, і осіб, які відповідають за шкоду завдану банку, а не кредиторам, і саме на неї посилається Фонд у своєму позові; позивач фактично ототожнював вимоги Фонду, які він мав право заявити до осіб, визначених в ч.5 ст.52 Закону, про стягнення коштів за завдані банку збитки, з вимогами до цих же осіб, які Фонд має право заявити після ліквідації банку; різниця полягала лише у тому факті, що на момент подання позову Банк є припиненим;

- ОСОБА_1 погоджується з позицією щодо застосування ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як підстави для пред`явлення вимог Фонду до пов`язаних з банком осіб після припинення банку як юридичної особи, та, окрім заперечень щодо наявності вини та недоведеності обставин, зазначених позивачем, посилалася на пропуск позивачем позовної давності, адже позовні вимоги про стягнення з відповідачів коштів на підставі ч.5 ст.52 Закону могли бути пред`явлені Банком ще у лютому 2015 року, а отже, з огляду на положення про загальну позовну давність, позовна давність спливла ще в лютому 2018 року;

- аналогічної думки дійшли і суди першої та апеляційної інстанцій, які встановили таку складову для притягнення відповідачів до цивільно-правової відповідальності як наявність шкоди, завданої банку; суд вважає належними відповідачами у справі пов`язаних з банком осіб, визначених в ч.5 ст.52 Закону, однак вказана стаття закону встановлює відповідальних осіб саме за шкоду, завдану банку, а не кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після ліквідації банку;

- якщо ж розглядати позов Фонду, поданий в цій справі на підставі абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як окремий вид позову (як це зроблено в постанові від 12.07.2022 у справі №910/18526/21), то його задоволення апріорі було неможливим; Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не визначає кола осіб, які несуть відповідальність за шкоду, завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку; зазначена норма не визначає конкретного кола осіб, а містить загальне визначення "які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду, завдану кредиторам";

- норми ч.4 ст.92 ЦК, ч.8 ст.53, ст.63 Закону "Про акціонерні товариства", ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" визначають підстави відповідальності посадових осіб за шкоду завдану юридичній особі (товариству), що свідчить про те, що шкода завдана саме Банку;

- враховуючи те, що в основному кредитори ліквідованого Банку мали певні договірні зобов`язання з Банком (договір вкладу, договір банківського рахунку, тощо), то шкоду кредитору, що пов`язана з невиконанням Банком своїх зобов`язань, може завдати лише безпосередньо Банк;

- розглядаючи позов Фонду до пов`язаних з банком осіб про стягнення збитків, необхідно звернути увагу на те, в чиїх інтересах подається такий позов; у випадку подання позову на підставі ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд подає позов від імені банку, але в інтересах кредиторів, тобто для захисту саме їхніх інтересів; позов Фонду, передбачений абз.15 ч.1 ст.52 Закону ( в редакції після 30.06.2021) подається Фондом від власного імені, але все одно в інтересах кредиторів, адже згідно з абз.2 ч.9 ст.52 цього ж закону кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у ч.5 цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку; тобто в обох випадках Фонд звертається до суду з відповідним позовом за захистом порушених прав кредиторів, основним з яких і є Фонд;

- незадоволені вимоги Фонду як кредитора третьої черги становлять 530 358 924,23 грн, що з урахуванням ч.4 ст.52 Закону означає, що вимоги всіх вкладників та інших кредиторів Банку, які перебувають у 4-8 черзі, не можуть бути задоволені внаслідок подання цього позову, адже допоки не будуть погашені вимоги Фонду як кредитора 3-ї черги, інші черги не зможуть отримувати кошти; з огляду на положення частин 1, 2, 9 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", цей позов поданий Фондом від власного імені і лише у власних інтересах (як основного кредитора Банку);

- Фонд набув прав ліквідатора Банку з 14.10.2014, також він набув прав кредитора з дня, коли почалася виплата коштів Фондом на рахунки кредиторів Банку в межах гарантування вкладів, тобто через сім днів з дня відкликання банківської ліцензії (з 21.10.2014);

- про порушення інтересів Банку Фонд дізнався найпізніше 16.02.2015 в момент закінчення інвентаризації майна та активів Банку, що завершилось затвердженням Акта про формування ліквідаційної маси від 16.02.2015; саме з цього моменту почався відлік позовної давності для вимог Фонду до пов`язаних з Банком осіб;

- якщо розглядати Фонд лише як відповідного кредитора та орган, що здійснює представництво інших кредиторів, то слід звернути увагу, що право Фонду можна вважати порушеним в день початку проведення виплат вкладникам в межах сум гарантування, тобто з моменту набуття Фондом статусу кредитора; в цьому випадку можливо застосовувати аналогію закону - ч.6 ст.261 ЦК, відповідно до якої за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання; враховуючи те, що виплата вкладникам почалася на 7-й день після відкликання банківської ліцензії, то в будь-якому випадку позовна давність закінчилася не пізніше ніж у першому випадку - у лютому 2018 року;

- враховуючи принцип єдності суб`єкта, чиї права було порушено, позовна давність починає свій відлік однаково як для кредиторів, так і для Фонду, який має повноваження діяти в їхніх інтересах; як було встановлено, право Фонду на звернення до суду з відповідними вимогами до пов`язаних з Банком осіб виникло 16.02.2015;

- інакший підхід призведе до нерівності сторін у спорі, адже фактично Фонду буде надана перевага, що полягає насамперед у тому, що він, пропустивши позовну давність щодо пред`явлення вимог в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", матиме право на звернення до суду з аналогічним позовом, зазначивши лише те, що єдиною новою підставою є факт припинення банку як юридичної особи;

- ОСОБА_6 також розділяє думку, що чинне законодавство не визначає конкретного кола осіб, які є несуть відповідальність за шкоду, завдану кредиторам банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після ліквідації банку;

- у науковому висновку зазначено, що, якщо розглядати збитки кредиторів банку як збитки, що були завдані внаслідок невиконання договірного зобов`язання (договір депозиту, банківського рахунку, тощо), тобто збитки у "відносних" зобов`язаннях, то ці збитки можуть бути завдані лише стороною відповідного зобов`язання, тобто банком і саме ним повинні відшкодовуватись; відповідачами не могли бути безпосередньо порушені абсолютні права кредиторів банку, в тому числі і Фонду як основного кредитора, оскільки Фонд вступив у правовідносини значно пізніше, ніж відповідачами були вчинені відповідні дії щодо укладення збиткового правочину;

- ОСОБА_6 пропонує перевірити причинно-наслідковий зв`язок можливістю виключення збиткового правочину із загального ланцюга причинно-наслідкових зав`язків; якщо збитки залишаються, то цей правочин не має причинно-наслідкового зв`язку зі збитками кредиторів; відповідно до матеріалів справи загальний розмір незадоволених вимог кредиторів складає більше 600 млн. грн, а збитковий правочин має лише 29 млн. грн; отже, неплатоспроможність Банку не була викликана укладанням саме цього збиткового правочину;

- на думку ОСОБА_6 вимоги про стягнення збитків, завданих кредиторам Банку, взагалі не могли виникнути у Фонду, оскільки Банк було ліквідовано у 2019 році, тобто до набрання чинності відповідними змінами до Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а отже, ці норми не застосовуються до спірних правовідносин і позовна давність до них взагалі не могла починати свій перебіг;

- при касаційному розгляді справи, касаційний суд обмежений доводами касаційної скарги, причому тільки тими доводами, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; з урахуванням касаційної скарги та мотивувальної частини ухвали про відкриття касаційного провадження, підставою для відкриття касаційного провадження є п.1 .ч.2 ст.287 ГПК; скаржник не посилався на неврахування судами висновків, викладених у постанові від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, не посилався на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування позовної давності до вимог Фонду, які він пред`являє від свого імені про стягнення збитків, завданих кредиторам після ліквідації банку, і вимоги яких залишилися незадоволеними;

- відповідач, захищаючись від вимог позивача, посилався не лише на сплив позовної давності.

67. У науковому висновку доктора юридичних наук ОСОБА_6, зокрема, вказано:

- положення Закону №1588-ІХ, якими внесені зміни до ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" стосовно права Фонду звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абз.3 ч.1 ст.52 Закону) та права Фонду звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди (збитків) протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність) (ч.7 ст.52 Закону) відносини, які відносяться до предмету цивільно-правового регулювання та виникли до набрання чинності Законом №1588-ІХ не регулюють, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи, а також крім випадків, передбачених Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1588-ІХ. При цьому розповсюдження регулювання положеннями Закону №1588-ІХ, яке передбачене Прикінцевими та перехідними положеннями цього закону, відносин, які відносяться до предмету цивільно-правового регулювання та які виникли і закінчилися до набрання чинності Закону №1588-ІХ можливе лише в тому випадку, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи;

- спеціального визначення осіб, які несуть відповідальність за шкоду, завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, чинне цивільне законодавство не містить. Разом з цим вказане не виключає можливості визначення зазначеного явища в правозастосовчій практиці з огляду на конкретні обставини справи та загальні положення щодо цивільно-правової відповідальності, в тому числі (зокрема, але не виключно) розрізнення договірної відповідальності, яка настає за невиконання або неналежне виконання умов договору (порушення договірних відносин), та недоговірної відповідальності - відповідальності за порушення абсолютних прав суб`єкта, тобто у тому випадку, коли цей суб`єкт і той, хто завдав шкоди, не перебували до цього у цивільних правовідносинах. До того договірні відносини є відносними відносинами, в яких правомочному суб`єкту протистоїть одна або кілька конкретно визначених зобов`язаних осіб, отже договірна відповідальність (відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору (порушення договірних відносин)) може бути покладена тільки на цю одну або кілька конкретно визначених договором зобов`язаних осіб. При цьому зазначене не виключає можливість відповідальності суб`єкта за порушення прав іншого суб`єкта, які є змістом абсолютних правовідносин (до яких договірні відносини не відносяться);

- можливість вчиненого пов`язаними з банком особами збиткового правочину бути єдиною достатньою підставою для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями пов`язаних, які уклали відповідний збитковий правочин, та збитками, завданими кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, може бути встановлена виходячи з конкретних обставин справи з огляду на те, що, якщо виключення цього збиткового правочину з загального ланцюгу причинно-наслідкових зв`язків не виключає настання результату у вигляді зазначених збитків, цей збитковий правочин не може бути визнаний причиною зазначених збитків. При цьому також має бути враховано, що наявність або відсутність причинно-наслідкового зв`язку встановлюється в кожному конкретному випадку між правопорушенням та шкідливими наслідками, а не між діями (бездіяльністю) взагалі та шкідливими наслідками, на що, в свою чергу може впливати наявність або відсутність обов`язків осіб, пов`язаних з банком, у відносних або абсолютних відносинах до вчинення збиткового правочину. Тобто, суб`єкт, не перебуваючи у договірних відносинах (які є відносними відносинами) з іншим суб`єктом, не може порушувати ті його права, які є змістом цих договірних відносин (які є відносними відносинами), при цьому зазначене не виключає можливість порушення прав іншого суб`єкта, які є змістом абсолютних правовідносин (до яких договірні відносини не відносяться;

- за умови, якщо положення Закону №1588-ІХ не пом`якшують та не скасовують цивільну відповідальність особи, а відносини, які відносяться до предмету цивільно-правового регулювання виникли і закінчилися до набрання чинності Закону №1588-ІХ, право щодо відшкодування шкоди, завданої кредиторам (стосовно можливості звернутися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, яка передбачена абз.3 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким було доповнено зазначену частину статті згідно із Законом №1588-ІХ) не може вважатися таким, яке було передбачено законодавством, дія якого може бути розповсюджена на час, визначений в питанні звернення.

68. Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Волковицької Н.О. ухвалою від 17.10.2023 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Кібенко О.Р.

69. У зв`язку із відпусткою судді Студенця В.І. (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2023 №157-кв), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2023 для розгляду справи №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

70. 18.10.2023 надійшли заперечення Фонду на клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому позивач звертає увагу на те, що аналогічна справа вже передавалася на розгляд Великої Палати Верховного Суду і була повернута (ухвала від 10.08.2023 у справі №927/561/21).

71. Верховний Суд ухвалою від 18.10.2023 оголосив перерву у судовому засіданні до 25.10.2023.

72. 18.10.2023 надійшли письмові пояснення ОСОБА_4 , у яких звертає увагу на те, що у справі №910/18526/21 Верховний Суд не вирішував питання позовної давності, позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена. Закон №1558-ІХ щодо позовної давності не має ретроспективної дії (посилається на ст.5 ЦК, постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18), а прикінцеві положення цього Закону не поширюються на спірні правовідносини, оскільки щодо ПАТ "Фінростбанк" не приймалося рішення про відкликання банківської ліцензії та не приймалося рішення про ліквідацію з підстав, визначених у ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", а процедура ліквідації на момент прийняття Закону №1558-ІХ вже була завершена. Вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували позовну давність до спірних відносин.

73. У зв`язку із запланованою відпусткою судді Кондратової І.Д. (наказ в.о. голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.10.2023 №194-кв), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 для розгляду справи №916/1489/22 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.

74. Верховний Суд ухвалою від 25.10.2023 оголосив перерву у судовому засіданні до 08.11.2023.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

75. Ключовим і по суті єдиним доводом касаційної скарги є помилковість застосування судами попередніх інстанцій позовної давності, що, на думку скаржника, призвело до безпідставної відмови у позові.

76. Втім, перед тим як надати відповідь на цей ключовий довід касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне розглянути низку інших, процесуальних питань, зокрема:

- чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, яка в подальшому була скасована;

- чи наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду;

- чи підлягає врахуванню науковий висновок, наданий відповідачем до суду касаційної інстанції?

Чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, яка в подальшому була скасована?

77. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних відносин висновки, що містилися у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, через те, що ця постанова була скасована іншою постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 при перегляді за нововиявленими обставинами.

78. Звертає увагу на питання, які ставилися перед Великою Палатою Верховного Суду ухвалами від 22.10.2019 та 04.11.2019 (визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до осіб про стягнення шкоди в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб": з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, та встановлення її розміру, чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу), та на п.5.39 постанови Великої палати Верховного Суд від 03.08.2022 у справі №910/11027/18, в якому зазначено: "Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що після скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та до завершення встановлення фактичних обставин у даній справі, висловлення правової позиції з питань, окреслених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду є передчасним".

79. Посилається також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 в п.7.22 якої зазначено, що "скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення".

80. Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування позовної давності.

81. Відповідач ОСОБА_4 не погоджується з таким доводом скаржника і у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постановою від 03.08.2022 в цілому не спростовано висновків щодо визначення моменту початку відрахування позовної давності, які були встановлені постановою від 25.05.2021.

82. Відповідачка ОСОБА_1 у відзиві вказує, що оскільки вказана постанова була скасована саме з огляду на наявність нововиявлених обставин, ніяк не пов`язаних з позовною давністю, суди правильно погодилися з підходом до визначення початку відліку позовної давності щодо вимог Фонду про стягнення шкоди.

83. Верховний Суд частково погоджується з доводами відповідачів. Так, у постанові від 21.11.2022 у справі №904/315/19 Верховний Суд вказав, що апеляційний суд правильно врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, зокрема, щодо застосування положень ст.261 ЦК. У цій постанові та постанові від 24.04.2023 у справі №916/1522/22 Верховний Суд наголосив, що враховує обставини скасування постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/11027/18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у цій же справі, однак зазначає, що скасування відбулось не через зміну правової позиції суду, яка викладена у вказаній постанові, а у зв`язку з іншими обставинами, встановленими касаційним судом при розгляді заяви особи про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 за нововиявленими обставинами.

84. Верховний Суд також враховує, що на момент касаційного перегляду судових рішень у цій справі правові висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, можуть вважатися усталеною судовою практикою, адже вони були процитовані в більш як 50 постановах Верховного Суду, а також у численних рішеннях судів інших інстанцій (загальна кількість 170).

85. Отже, керуючись принципом правової визначеності, Верховний Суд не вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, адже такі висновки за два роки чинності цієї постанови набули характер усталеної судової практики (продубльовані в низці інших постанов Верховного Суду), і від цих висновків Верховний Суд не відступав.

86. Водночас у справі №910/11027/18 спірні відносини стосувалися стягнення збитків, завданих банку, і Фонд звертався з позовом від імені банку як ліквідатор банку. Тобто банк існував як юридична особа на момент звернення Фонду з позовом до суду. У справі, яка переглядається, Фонд звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди (збитків) після припинення банку як юридичної особи від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку. Верховний Суд питання застосування позовної давності щодо такої категорії спорів ще не вирішував. Тому Верховний Суд погоджується з доводом скаржника про відсутність висновку із зазначеного питання (з якого моменту у такій категорії спорів починає перебіг позовна давність), але не через скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, а через певну відмінність у правовідносинах, яка має бути врахована при застосуванні норм чинного законодавства щодо позовної давності (звернення Фонду з позовом про стягнення шкоди від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку після припинення банку як юридичної особи).

Чи наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду?

87. ОСОБА_1 подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване, зокрема, таким:

- під час розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції виникла виключна правова проблема, невирішення якої призведе до різного тлумачення чи застосування судами норм права й неоднакового вирішення спорів з подібними фактичними обставинами та правовим регулюванням;

- вимоги Фонду базуються на ст.1166 ЦК, ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення збиткової операції), ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент подання позову), ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент подання позову), статтях 44, 49 Закону "Про банки і банківську діяльність";

- основним аргументом відповідачів, на підставі якого суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, є пропуск Фондом позовної давності, перебіг якої розпочався 16.02.2015, коли Фонд затвердив реєстр акцептованих вимог кредиторів та ліквідаційну масу Банку; ліквідація Банку відбулась також до подання позову у справі, а саме 09.07.2019;

- відповідно до нової редакції ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (зміни внесено Законом №1588-ІХ), Фонд має право звертатися з позовами про стягнення збитків у таких випадках: 1) до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану банку; 2) до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації;

- відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, законом передбачено два самостійні види позовів: 1) в інтересах неплатоспроможного банку при поданні позову до припинення банку як юридичної особи; 2) в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після ліквідації банку. При цьому наявність остаточного рішення суду про вирішення позову Фонду за першим варіантом не є перешкодою для подання позову Фондом за другим варіантом;

- під час розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції виникла необхідність вирішення низки виключних правових проблем, а саме: 1) щодо правової природи недостатності майна банку для погашення вимог кредиторів банку як збитків; 2) щодо моменту виникнення права на позов, у разі явної недостатності майна (активів) банку для погашення вимог кредиторів, на момент проведення оцінки активів, виявлення такої недостатності (затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта про формування ліквідаційної маси), а відповідно і початку перебігу позовної давності за такими вимогами (що відрізняється від збитків, які виникли в результаті зниження вартості певних активів на ринках і які не пов`язані причинно-наслідковим зв`язком з діяльністю адміністрації банку); 3) збереження правової природи цих збитків при переході права на їх стягнення в інтересах кредиторів, а отже і збереження строків звернення до суду (тобто мова йде про одні й ті ж, а не інші збитки, право на стягнення яких просто переходить від Фонду в інтересах банку, до Фонду в інтересах кредиторів. Наявна аналогія з переходом права на стягнення без трансформації її правової природи, а отже і без зміни первісного строку виникнення права на позов і таким чином строк давності за такими вимогами продовжує свій перебіг, а не починається знову); 4) неможливості застосування зміни (збільшення чи продовження) позовної давності як і строків початку обрахунку їх за тими вимогами, за якими такий строк сплив (закінчився) до моменту внесення змін в законодавство щодо зміни таких строків чи моменту початку їх перебігу;

- необхідно вирішити виключну правову проблему, яка стосується початку відліку позовної давності, а саме ситуацію, коли банк був ліквідований до 30.06.2021 і на цей час закінчилася трирічна позовна давність пред`явлення вимог до керівників банку, а позов Фонду подано після 30.06.2021 на підставі Закону №1588-ІХ;

- постановою Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 було вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; проте, не вирішено питання в контексті ст.58 Конституції України (закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи) щодо моменту відліку позовної давності, коли банк було ліквідовано до 30.06.2021 (дата прийняття Закону №1588-ІХ, яким внесено зміни до ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

- ще одним питанням, що становить виключну правову проблему, є визначення кола осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абз.15 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), адже коли йдеться про шкоду (збитки), завдану кредиторам, то чинне законодавство не визначає кола осіб, що відповідають за заподіяння таких збитків, на відміну від збитків, завданих банку (частини 5, 10 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

- щодо якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі;

- щодо кількісного критерію - з сайту Судової влади та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд подав 67 позовних заяв до пов`язаних з банками осіб про солідарне відшкодування шкоди, із яких 52 справи перебувають на розгляді у судах першої інстанції та 4 справи - в суді касаційної інстанції.

88. Згідно з ч.5 ст.302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

89. Відповідно до ч.1 ст.303 ГПК питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

90. Як зазначалося, клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтоване наявністю виключної правової проблеми.

91. Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на таке.

92. Верховний Суд ухвалою від 13.06.2023 передав на розгляд до Великої Палати Верховного Суду справу №927/561/21.

93. Мотиви передачі переважно співпадають з доводами, вказаними у клопотанні ОСОБА_1

94. Так, колегія суддів в п.4 ухвали від 13.06.2023 у справі №927/561/21 зазначила таке:

"Під час здійснення касаційного перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 у цій справі №927/561/21 колегією суддів встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2019 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №910/11027/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Акціонерний Банк "Укоопспілка" до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17, ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами, в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правовідносини у якій є подібними до цієї справи №927/561/21.

Передаючи справу №910/11027/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 22.10.2019 вказала на наявність виключної правової проблеми, вирішення якої у цьому випадку є необхідним для забезпечення розвитку права, розумної передбачуваності судових рішень та відповідно формування єдиної правозастосовчої практики. За висновком колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру, чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено 12 таких позовів і на сьогодні у судах попередніх інстанцій триває розгляд спорів у подібних правовідносинах у справах: №910/9251/18, №910/11221/18, №910/12803/18, №910/10888/18, №910/12208/18, №922/2860/18, №910/14974/18, №910/15260/18, №922/3357/18, №910/7338/19, №910/7186/19. Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду наголосив на тому, що на сьогодні судова практика з питань застосування цієї норми лише формується, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме становленню єдиної судової практики.

Ухвалою від 04.11.2019 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу №910/11027/18 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019. Приймаючи до розгляду справу №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішення окреслених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду питань має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку, що відбувалося протягом останніх років.

У подальшому, ухвалою від 21.01.2020 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду повторно зазначила, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04.11.2019 призначила справу до розгляду, оскільки вирішення постановлених у ній колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку. Крім того, судова практика з вирішення таких спорів лише формується, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме становленню єдиної судової практики.

За наслідками розгляду справи №910/11027/18 Великою Палатою Верховного Суду 25 травня 2021 року прийнято постанову. У вказаній постанові висловлена правова позиція, зокрема, щодо початку перебігу позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто Великою Палатою Верховного Суду вирішено виключну правову проблему, окреслену Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 22.10.2019 у справі №910/11027/18.

Водночас, постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/11027/18 скасовано, у тому числі, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вказаній постанові від 03.08.2022 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "після скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та до завершення встановлення фактичних обставин у даній справі, висловлення правової позиції з питань окреслених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду є передчасним" (пункт 5.39 постанови).

Із наведеного вбачається, що висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 правова позиція щодо початку перебігу позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є передчасною. Тобто, виключна правова проблема, окреслена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 22.10.2019, а саме, щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру, чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу, є такою, що не вирішена і існує на даний час.

Колегія суддів зазначає, що справа №910/11027/18 та №927/561/21 є подібними, як за складом учасників (позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; відповідачі - фізичні особи, які входили до керівництва банку), предметами та підставами позовів (стягнення шкоди, завданої кредиторам банку, на підставі приписів частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", внаслідок невиконання/неналежного виконання відповідачами покладених на них функцій з управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку).

До того ж, суд апеляційної інстанції у цій справі №927/561/21, вирішуючи питання щодо початку перебігу позовної давності у даній справі, керувався правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, яка, як зазначалось вище, є передчасною.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено 67 позовних заяв до пов`язаних з банками осіб про солідарне відшкодування шкоди, із яких: 52 справи перебувають на розгляді у судах першої інстанції (справи №№ 910/9251/18, 910/11020/18, 910/11027/18, 910/11221/18, 910/11514/18, 910/11371/18, 910/11514/18, 910/12208/18, 922/2860/18, 910/12930/18, 910/14974/18, 922/3357/18, 910/7338/19, 910/17910/19, 910/774/20, 910/10501/20, 910/680/20, 910/686/20, 910/775/20, 910/777/20, 910/940/20, 910/682/20, 910/8222/20, 910/9156/20, 910/9343/20, 910/9851/20, 910/10874/20, 910/19433/20, 910/19431/20, 910/19894/20, 910/21192/20, 910/3782/21, 927/252/21, 904/3864/21, 904/3867/21, 910/10354/21, 910/13418/21, 910/18455/21, 910/18526/21, 917/1920/21, 905/2330/21, 920/1346/21, 916/3725/21, 916/3821/21, 903/43/22, 903/44/22, 916/1522/22, 922/1202/22, 910/8190/22, 910/11202/22, 910/13024/22, 910/13722/22); 11 справ у судах апеляційної інстанції (справи №№ 910/635/20, 910/15260/18, 910/11028/20, 910/12955/20, 910/9349/20, 910/10028/20, 910/9948/20, 910/9944/20, 910/19434/20, 910/7305/21, 916/1489/22); 4 справи в суді касаційної інстанції (справи №№ 927/561/21, 910/9833/21, 910/13325/21, 916/3724/21). На даний час триває розгляд перелічених спорів у подібних правовідносинах.

За приписами частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Отже, зважаючи на те, що на даний момент існує виключна правова проблема (з урахуванням обставин даної справи, ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №910/11027/18, ухвал Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2019 та від 21.01.2020 у справі №910/11027/18, постанов Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 та від 03.08.2022 у справі №910/11027/18, про що зазначено вище), яка полягає у визначенні моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до осіб про стягнення шкоди в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб": з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, та встановлення її розміру, чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу, і така виключна правова проблема відповідає кількісному та якісному критеріям, задля її вирішення та забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики у суспільно значимих відносинах, задля розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку, колегія суддів вважає за необхідне передати дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

95. Велика Палата Верховного Суду ухвалою 10.08.2023 повернула справу №927/561/21 колегії суддів для подальшого розгляду, мотивуючи своє рішення таким чином:

27. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 липня 2021 року у справі №910/12930/18, яка прийнята після постанови від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18 також сформована правова позиція щодо застосування частини п`ятої статті 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та визначення моменту початку позовної давності у подібних правовідносинах.

28. Зазначені висновки касаційного суду не заперечуються колегією суддів касаційного суду у справі №927/561/21. Отже судова практика щодо розгляду подібних спорів уже визначилася у касаційному господарському суді.

29. З огляду на таке, Велика Палата Верховного Суду не вбачає у правовому питанні, переданому на її розгляд ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі №927/561/21, якісного критерію виключної правової проблеми.

30. У касаційному господарському суді який діє у складі Верховного Суду наявні процесуальні механізми вирішення правових проблем різного застосування норм права в межах двох правових інститутів цивільного права (позовної давності та солідарної відповідальності за заподіяну шкоду посадовими особами неплатоспроможного банку) шляхом розгляду справ палатою, об`єднаною палатою, у випадку встановлення різної практики розгляду подібних спорів колегіями суддів Касаційного суду.

31. Частина друга статті 302 ГПК України регламентує, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

32. Відтак не вбачається наявності ознак якісного критерію виключної правової проблеми у справі №927/561/21, а саме відсутності процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлювало б необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.

33. Кількісний критерій, наведений в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 червня 2023 року у цій справі, не підтверджує наявності виключної правової проблеми з огляду на недоведення якісного критерію існування такої правової проблеми.

34. Напрацювання єдиних правових підходів у судовій практиці за наявності великої кількості подібних справа саме по собі є обов`язком касаційного суду та не означає наявності виключної правової проблеми.

96. Отже, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.08.2023 у справі №927/561/21 вже виклала аргументи щодо того, що не вбачає наявності виключної правової проблеми при застосуванні норм про позовну давність у цій категорії справ, а відповідна судова практика (правові висновки) має формуватися на рівні Касаційного господарського суду, за необхідності - із застосуванням механізмів, визначених ст.302 ГПК (передання справ на розгляд судової палати, об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

97. На вказані аргументи посилається також Фонд у своїх запереченнях на клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

98. Верховний Суд також звертає увагу, що у справі №927/561/21 Фонд звернувся з позовом про відшкодування шкоди вже після припинення банку як юридичної особи, тобто діяв від власного імені (в інтересах всіх вкладників та інших колишніх кредиторів), тобто не як не як ліквідатор банку. Отже, справа №927/561/21 у контексті застосування позовної давності є подібною за обставинами до справи, що переглядається.

99. Враховуючи викладене та беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в ухвалі від 10.08.2023 у справі №927/561/21, Верховний Суд відмовляє у клопотанні ОСОБА_1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Чи підлягає врахуванню науковий висновок, наданий відповідачем до суду касаційної інстанції?

100. 17.10.2023 від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення та науковий висновок доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри цивільного права Національного університету "Одеська юридична академія", члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_6, який стосується питання дії нормативно-правових актів в часі та позовної давності.

101. Частиною 1 ст.42 ГПК передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

102. Відповідно до ч.1 ст.108 ГПК учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі

103. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (ч.2 ст.108 ГПК).

104. Статтею 109 ГПК передбачено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

105. Верховний Суд також звертає увагу, що хоча й ГПК не надає висновкам експерта статусу доказів, втім, норми, якими врегульовано право сторін надати такі висновки (параграф 7 "Висновок експерта у галузі права"), містяться у гл.5 ГПК "Докази доказування", із чого випливає, що такі висновки мають подаватися сторонами одночасно з доказами і за правилами надання доказів.

106. Крім того, як вбачається зі змісту наданого ОСОБА_1 наукового висновку, він не стосується питань, які передбачені ч.1 ст.108 ГПК, щодо яких учасникам справи надається право подати до суду висновок експерта у галузі права (застосування аналогії закону, аналогії права та/або змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі), а отже не може вважатися висновком експерта у галузі права.

107. У ч.7 ст.303 ГПК передбачено, що після передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

108. Втім, науковий висновок професора ОСОБА_6 надійшов не у порядку, передбаченому ч.7 ст.303 ГПК, а був наданий на запит однієї зі сторін (відповідачки ОСОБА_1 ). Тому, незважаючи на те, що професор ОСОБА_6 є членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді, Верховний Суд не розглядає підготовлений ним висновок як науковий висновок фахівця, наданий на звернення судді-доповідача у справі.

109. Отже, з урахуванням викладеного, Верховний Суд не вважає наданий ОСОБА_1 висновок професора ОСОБА_6 висновком експерта у галузі права, наданим відповідно до статей 108-109 ГПК, або науковим висновком, наданим в порядку, передбаченому ч.7 ст.303 ГПК, а тому враховує наданий науковий висновок лише як письмові пояснення ОСОБА_1 (такий висновок додано до пояснень цієї відповідачки на підтримку її правової позиції), і виключно в тій його частині, яка стосується підстав касаційного оскарження та доводів касаційної скарги.

110. Аналогічний правовий висновок міститься у пунктах 152-162 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №918/686/21 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

111. Отже, після надання відповідей на процесуальні питання, що було необхідною передумовою для формування подальших висновків, Верховний Суд переходить до викладення мотивації стосовно ключового доводу касаційної скарги - питання застосування позовної давності.

Чи підлягає застосуванню до спірних відносин спеціальна позовна давність, передбачена ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"?

112. Скаржник стверджує, що положення ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо позовної давності мають застосовуватися до спірних правовідносин у редакції, чинній на дату звернення Фонду з позовом (липень 2022 року). Посилається на правові висновки, що містяться у постановах від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, від 20.04.2018 у справі №910/8982/17, від 13.06.2018 у справі №910/4749/16, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17.

113. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника і погоджується з доводами відповідачів, виходячи з такого.

114. Відповідно до ч.1 ст.258 ЦК для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

115. У ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент звернення з позовом, встановлено, що право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених ч.1 цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків). Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

116. У прикінцевих та перехідних положеннях Закону №1588-IX вказано, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону (п.2). Положення цього Закону щодо виявлення рішень, дій, бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам (колишнім кредиторам), осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій або бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної банку та/або його кредиторам шкоди (збитків) застосовуються до неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", процедура ліквідації якого була розпочата до набрання чинності цим Законом (п.3).

117. У постановах від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, на які посилається скаржник, Верховний Суд дійшов висновків про правомірність звернення Фонду з позовом від власного імені до пов`язаних з банком осіб в інтересах колишніх кредиторів банку після припинення банку як юридичної особи до набуття чинності новою редакцією ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто, судом касаційної інстанції вирішувалося у цих справах питання застосування нової редакції ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в цілому. І, як правильно вказують відповідачі у своїх відзивах, у цих постановах Верховний Суд не висловлював правової позиції щодо застосування спеціальної позовної давності, передбаченої у ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до спірних правовідносин.

118. Водночас у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, правові висновки з якої застосували суди попередніх інстанцій, зазначено:

"142. До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності. Тоді як до процесуальних, процедурних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

143. Порядок дій Фонду як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування збитків до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.

144. Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

145. Водночас норми ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст.58 Конституції України) вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп/1997)".

119. Правові норми, що містяться у ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" можуть бути як матеріальними, так і процесуальними, в залежності від їх характеру, що безпосередньо впливає на необхідність правильного вибору редакції закону для їх застосування.

120. Інститут позовної давності є інститутом матеріального права, на що звертають увагу відповідачі. Норми закону, яким визначено позовну давність є матеріальними, а не процесуальними, тому на них поширюється принцип незворотності їхньої дії у часі.

121. Помилковим є твердження скаржника, що всі частини ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нормами процесуального права, та мають застосовуватися в редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії - подання позову.

122. Отже, право Фонду на звернення з цим позовом визначається відповідно до положень ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній на дату подання позову. Тоді як норми чинного законодавства щодо позовної давності, які є не процесуальними, а матеріально-правовими, застосовуються судом в редакції, яка діяла не на момент звернення з позовом, як стверджує скаржник, а на момент, коли для позивача почався перебіг позовної давності.

123. Відповідно до ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

124. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

125. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

126. Зворотна дія правових норм можлива лише у таких випадках: 1) при скасуванні чи пом`якшенні юридичної відповідальності фізичних осіб (ст.58 Конституції України); 2) шляхом надання законодавцем спеціальної вказівки у питаннях з юридичними особами (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99).

127. Відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неможливість ретроспективної дії положень ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" при визначення позовної давності.

128. Втім, суди помилково вважали, що норми права щодо позовної давності застосовуються у редакції, яка діяла на момент вчинення відповідачами протиправних дій, а не на момент початку перебігу позовної давності, тобто на момент, коли позивач дізнався чи мав дізнатися про завдану йому шкоду, включно з її розміром.

129. Верховний Суд звертає увагу, що протиправні дії у часі можуть не співпадати з наслідками (завданням шкоди), а також з тим моментом, коли позивач дізнався чи мав дізнатися про завдану йому шкоду і зміг оцінити її розмір, а отже норми щодо тривалості позовної давності мають застосовуються у редакції, яка діяла на момент виникнення у позивача права на позов. Інше тлумачення такої норми нівелювало би право на позов і призвело би до несправедливих наслідків для особи, якій завдано шкоди, адже після вчинення протиправних дій, якими особі завдано шкоди, особа тривалий час може не знати про такі дії.

З якого моменту починає перебіг позовна давність і чи спливла вона на момент звернення позивача з позовом у цій справі?

130. Отже, як вже зазначалося вище, ключовим питанням цієї справи, яке постало перед Верховним Судом, є визначення моменту початку перебігу позовної давності щодо вимог Фонду про стягнення з пов`язаних з банком осіб шкоди, завданої колишнім кредиторам неплатоспроможного банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після припинення банку як юридичної особи, а також вирішення питання, чи спливала така давність на момент звернення Фонду з позовом у 2022 році.

131. У постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки щодо визначення позовної давності, на які послалися суди попередніх інстанцій та підтримують відповідачі у відзивах на касаційну скаргу у цій справі:

"8.3.Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

8.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.

8.5.Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

8.6.Положеннями статті 49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів.

8.7.Так, за положеннями статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ "АБ "Укоопспілка" до категорії неплатоспроможних, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

8.8.Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

8.9. Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.

8.10.Відповідно до статті 48 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.

8.11.Установлений статтею 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).

8.12.Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна).

8.13. Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів".

132. Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №910/12803/18 (п.5.9), від 08.02.2022 у справі №910/15260/18 (п.85).

133. Суди попередніх інстанцій послалися на ці висновки, і вважали, що позовна давність має відраховуватися з моменту, коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження останнього з двох документів - реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку.

134. Так, суди зазначили, що 25.12.2014 виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк" на суму 673 428 698,62 грн. При цьому, різниця між оціночною вартістю ліквідаційної маси та розміром акцептованих вимог станом на 25.12.2014 значно перевищувала розмір заявлених до відповідачів позовних вимог. 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ "Фінростбанк", відповідно до якого ринкова (оціночна) вартість активів Банку становила 121 535 282,50 грн. Таким чином, станом на 16.05.2015 Фонду було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів Банку на 551 893 416,12 грн.

135. Верховний Суд вважає такі висновки помилковими.

136. По-перше, суди не врахували, що у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала випадки, коли шкоду завдано конкретними діями (правочинами), і коли - доведенням банку до неплатоспроможності.

137. Так, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуженням майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо (п.7.60).

138. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку (п.7.61).

139. У справі, що переглядається, суди для розрахунку шкоди взяли до уваги наданий Фондом розрахунок втрат майна Банку та його кредиторів, завданих конкретними господарськими операціями, правочинами, тобто конкретними діями. Так, суд першої інстанції вказав, що Фондом заявлено вимогу про стягнення шкоди, заподіяної окремими діями відповідачів, тому суд вважає обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок шкоди:

29 720 529,82 грн (сума заборгованості) + 256 989,62 грн (сума заборгованості по процентах) - 2 373,52 грн (вартість продажу активу) = 29 975 145,92 грн (двадцять дев`ять мільйонів дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто сорок п`ять гривень 92 копійки).

140. Отже, за такою логікою, датою, коли позивач міг визначити суму збитків мала би бути щонайменше дата вчинення правочину з продажу Банком прав вимоги за Кредитним договором від 30.06.2011 №27111К29 за ціною лише 2 373,52 грн, тобто дату укладення Договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 №63, на що неодноразово звертав увагу Фонд.

141. Більше того, суди попередніх інстанцій не врахували те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зробила висновок щодо застосування позовної давності у спорі між банком та його посадовими особами про стягнення збитків, завданих банку. Тоді як у цій справі Фонд звертався з позовними вимогами від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку.

142. Як вже зазначалося вище, колегія суддів вважає, що у такому випадку початок перебігу позовної давності не може визначатися відповідно до висновків, зроблених у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 через відмінність обставин.

143. Верховний Суд погоджується з доводами Фонду, викладеними як у позові, так і у касаційній скарзі про те, що моментом, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку, є момент припинення банку як юридичної особи. Адже саме з цього моменту кредиторам банку, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки). І саме з цього моменту у Фонду виникає право на позов від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку.

144. Нижче Верховний Суд вважає за необхідне навести більш детальну аргументацію цього висновку, який, в свою чергу, базується на таких головних тезах:

1) після припинення банку як юридичної особи Фонд вже не може звертатися як ліквідатор з позовом від імені банку про стягнення шкоди, завданої банку;

2) право Фонду звернутися до суду від власного імені в інтересах вкладників та інших колишніх кредиторів банку з позовом про стягнення шкоди з пов`язаних осіб банку прямо передбачено нормами чинного законодавства;

3) Фонд та інші колишні кредитори банку можуть вважатися такими, що зазнали шкоди (втратили вклади чи право вимоги до банку) тільки після припинення банку як юридичної особи; саме з моменту припинення банку для них наступають наслідки протиправних дій керівників (посадових осіб) банку;

4) пов`язані з банком особи мають фідуціарні обов`язки не лише перед банком, але й перед його вкладниками, а тому протиправними діями пов`язаних з банком осіб може бути завдано шкоди і самому банку, і його кредиторам;

5) вкладники та інші кредитори банку не наділені правом самостійно звернутися з позовом до пов`язаних осіб банку за стягненням завданої шкоди, у їх інтересах має право діяти лише Фонд (такий позов має ознаки групового);

6) тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку.

(1) після припинення банку Фонд не може звертатися з позовом від імені банку про стягнення шкоди, завданої банку

145. Відповідно до ч.4 ст.91 ЦК цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до ЄДР запису про її припинення.

146. Стаття 104 ЦК (в редакції, яка діяла на момент припинення Банку) передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (ч.1). Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.5). Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (ч.7).

147. Право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника (п.11 ч.1 ст.346 ЦК).

148. Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (ст. 609 ЦК).

149. У ст.53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, яка діяла на момент припинення банку) зазначено, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до ЄДР (ч.3). У день внесення запису до ЄДР повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд надсилає НБУ звіт про завершення ліквідації банку (ч.4). Не пізніше наступного робочого дня після внесення запису до ЄДР про ліквідацію банку Фонд оприлюднює на офіційному веб-сайті Фонду інформацію про завершення процедури ліквідації банку та припинення банку як юридичної особи (ч.5).

150. Отже, якщо на момент звернення з позовом банк є припиненим як юридична особа, то не можна вважати, що позов поданий від його імені Фондом як ліквідатором банку.

151. Припущення про те, що Фонд, повноваження якого як ліквідатора банку припинилися в день державної реєстрації припинення банку як юридичної особи, більш як через три через три роки може звернутися з позовом від імені банку, який вже не існує як юридична особа, про стягнення збитків, завданих банку, всі права вимоги якого та обов`язки припинилися з дня його припинення як юридичної особи, суперечить основним засадам цивільного та господарського права.

152. Таке припущення також порушує принцип правової визначеності у правовідносинах. Юридична особа припиняється з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію її припинення. І з цього дня вона не може мати прав та обов`язків, не може володіти майном, майновими правами та правами вимоги, не може звертатися до суду (не має процесуальної правоздатності).

153. Статтею 10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" дійсно установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР. Про це йдеться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 у справі №462/2646/17, від 19.06.2019 у справі №826/5806/17, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.

154. За висновками Великої Палати Верховного Суду, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що наявність запису про припинення банку не виключає, що будь-який з кредиторів банку може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Аналогічні висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, на яку посилається скаржник.

155. Отже, відповідно до висновків Верховного Суду презумпцію припинення юридичної особи можна спростувати виключно в судовому порядку.

156. У цій справі заходи щодо відновлення статусу Банку як юридичної особи Фондом або іншими особами не вживалися (державна реєстрація припинення Банку в судовому порядку не була відмінена).

157. Тому з дати внесення відповідного запису в ЄДР, тобто з 09.07.2019, Банк є припиненим (презумпція правомірності його припинення як юридичної особи не була спростована в судовому порядку) і не може виступати позивачем в суді.

(2) право Фонду звернутися до суду від власного імені в інтересах вкладників та інших колишніх кредиторів банку з позовом про стягнення шкоди з пов`язаних осіб банку прямо передбачено нормами чинного законодавства.

158. Відповідно до приписів ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, яка діяла як на момент припинення банку, так і на момент звернення Фонду з позовом) вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному ч.5 цієї статті.

159. Законом №1588-IX ст.53 ГПК доповнено ч.6 згідно з якою Фонд, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

160. Отже, у процесуальному законодавстві, чинному на дату звернення з позовом, чітко розмежовано два види позовів Фонду про відшкодування шкоди (збитків), які подаються у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

- позов який подається від імені та в інтересах неплатоспроможного банку;

- позов від власного імені в інтересах кредиторів припиненого неплатоспроможного банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

161. Умовами звернення Фонду з другим видом позову є: (1) завершення ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність"; (2) залишення кредиторських вимог без задоволення (їх погашення внаслідок недостатності майна); (3) припинення банку як юридичної особи.

162. Схожі за змістом висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18526/21.

(3) Фонд та інші колишні кредитори банку можуть вважатися такими, що зазнали шкоди (втратили вклади чи право вимоги до банку) тільки після припинення банку як юридичної особи

163. Кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоду у розмірі незадоволених вимог (погашених через відсутність майна), допоки банк не буде припинений як юридична особа.

164. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що до моменту завершення ліквідаційної процедури кредитор, вимоги якого визнані банком і який включений до певної черги кредиторів, має потенційну можливість отримати від банку задоволення своїх вимог. Наслідки від неправомірних дій пов`язаних із банком осіб для кредиторів банку настають лише тоді, якщо після завершеної процедури ліквідації вимоги кредиторів погашаються внаслідок недостатності майна банку. Саме з цього моменту кредиторам завдано шкоду та можна оцінити її розмір.

165. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц вказано, що "вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку". Втім, ці висновки стосуються випадків звернення вкладника з позовом до власника істотної участі банку, який ще не був припинений як юридична особа. Тому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на неприпустимість подвійного, паралельного стягнення збитків за одні й ті самі дії - банком, від імені якого діє Фонд, і вкладником цього банку.

166. У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №910/18289/21 зазначено:

"93. Прийняття правлінням НБУ постанови від 02.03.2015 №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" та у подальшому постанови правління НБУ від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта банк" не є законодавчою забороною щодо повернення грошових коштів кредиторові неплатоспроможного банку на вимогу такого кредитора та не може свідчити про неможливість виконання зобов`язання в розумінні ст.607 ЦК, оскільки процедура повернення кредитору неплатоспроможного банку коштів регламентована Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а початок ліквідації банку не є підставою для припинення зобов`язань.

94. Процедура ліквідації станом на день відкриття провадження у справі триває, а ПАТ "Дельта Банк" не є ліквідованим в розумінні ст.53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

167. У постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/18432/21 вказано: "55. Суд зазначає, що процедура ліквідації Відповідача триває, в цій процедурі здійснюються заходи щодо збереження активів банку, стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, відчуження майна (активів) банку, а кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) спрямовуються на погашення кредиторів банку у визначеній спеціальним законом черговості. Тому доводи Скаржника, що сьома черга кредиторів банку не буде задоволена, на даний час є передчасними."

168. Отже, до припинення банку як юридичної особи ані для Фонду, ані для інших кредиторів банку не настали негативні наслідки у вигляді втрати грошових коштів, а відтак Фонд як кредитор не мав підстав для звернення до суду з позовом про стягнення завданої шкоди.

(4) тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку

169. Оскільки шкоду завдано Фонду та іншим кредиторам Банку саме внаслідок залишення їх вимог до Банку незадоволеними, їх погашення, яке відбулося внаслідок припинення Банку та недостатності його майна для розрахунку зі всіма кредиторами, то розмір завданої шкоди не може перевищувати розмір погашених вимог кредиторів.

170. Завданням ліквідаційної процедури є задоволення вимог кредиторів банку, включених до реєстру.

171. Частиною 4 ст.110 ЦК передбачено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

172. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (ст.2 Закону "Про банки і банківську діяльність").

173. Виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених ст.39 цього Закону. Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (ч.1 ст.2 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

174. Відповідно до частин 1, 2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.

175. Згідно зі статтями 45, 48, 49 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитори мають право заявити Фонду/уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Фонд/уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд/уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

176. Статті 26, 27 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюють, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду/коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників/відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників/рахунків вкладників.

177. Відповідно до ст.29 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд набуває прав кредитора банку на всю (загальну) суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

178. Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом/уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у відповідній черговості (ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

179. Протягом періоду здійснення ліквідаційної процедури норми Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (зокрема вищенаведені) зазнавали певних змін. Однак незмінною є спрямованість процедури, яку вони регулюють (задоволення вимог кредиторів), та її значна тривалість.

180. Тобто, розмір вимог кредиторів Банку, які лишилися непогашеними у липні 2019 року, може суттєво відрізнятися від розміру вимог кредиторів, який був зафіксований у Реєстрі акцептованих вимог кредиторів, складеному ще у 2014 році.

181. Так, судами встановлено, що 25.12.2014 виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення №268/14 "Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Фінростбанк", яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку на суму 673 428 698,62 грн.

182. Втім на момент ліквідації Банку розмір таких вимог складав 684 963 332,88 грн, тобто змінився суттєво.

183. У запереченнях на клопотання про закриття касаційного провадження Фонд вказує, що згідно Акту про формування ліквідаційної маси ПAT "Фінростбанк", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16.02.2015 №042/15, балансова вартість становила 1 581 060 347,54 грн, а ринкова - 121 535 282,50 грн; через три роки та вісім місяців, згідно Акту про формування ліквідаційної маси ПAT "Фінростбанк" (зі змінами), затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25.10.2018 №2877, балансова вартість становила 1 891 296 030,04 грн, а ринкова - 136 984 476,96 грн, тобто суми змінилися на 310 235 682,50 грн (балансова вартість) та на 15 449 194,46 грн (ринкова вартість). З урахуванням остаточних змін до Переліку (реєстру) вимог кредиторів ПAT "Фінростбанк" з 2014 року по 2019 рік сума акцептованих вимог кредиторів зросла на 11 534 634,26 грн.

184. Отже, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що до завершення ліквідаційної процедури та припинення Банку як юридичної особи неможливо визначити розмір вимог кредиторів, які погашені через недостатність майна Банку.

(5) діями пов`язаних з банком осіб завдано шкоди і самому банку, і його кредиторам

185. Відповідачі у поясненнях вказували, що Фонд, звертаючись до суду з позовом, обґрунтовував свої вимоги саме шкодою, завданою Банку, а не кредиторам, і що вся правова концепція відповідальності пов`язаних з Банком осіб базується саме на відповідальності за шкоду завдану Банку, а не його кредиторам.

186. Верховний Суд відхиляє цей довід.

187. У пунктах 7.90-7.91 постанови від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду чітко розмежувала випадки, коли Фонд звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь (для подальшого розподілення стягнутого між колишніми кредиторами банку), а про відшкодування шкоди, заподіяної банку, - від імені та в інтересах банку.

188. У позовній заяві Фонд чітко та недвозначно зазначав, що звертається від власного імені, вказав, що Банк був припинений як юридична особа. Суди встановили, що в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за наслідком прийнятих відповідачами як членами органів управління ПАТ "Фінростбанк" рішень було здійснено збиткову операцію, яка завідомо протирічила інтересам ПАТ "Фінростбанк" та його кредиторів. Отже, на думку позивача, відповідачі приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів ПАТ "Фінростбанк", діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, завдали останнім шкоду (збитки). Таким чином, позов розглядався судами саме як позов Фонду в інтересах колишніх кредиторів Банку, яким завдано шкоду.

189. Суди, ухвалюючи рішення, послалися на пп."а" п.3 ч.3 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, яким передбачено, що Фонд, зокрема, забезпечує з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.

190. Суди також вказали, що у відповідності до абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.

191. В рішенні суду першої інстанції 17 разів, а в постанові суду апеляційної інстанції 16 разів згадується про шкоду, завдану саме кредиторам банку, а не лише банку.

192. У постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, на правові висновки з якої посилається скаржник, вказано таке:

"34. Суд касаційної інстанції зазначає, що одним з головних завдань Фонду під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації є задоволення вимог кредиторів (частина п`ята статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Нормативне урегулювання задоволення вимог кредиторів, які не були задоволені під час ліквідації банку, знайшло своє відображення у Положенні про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються затвердженого рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 №3711. Зокрема, пунктом 11 Глави VIII вказаного Положення визначено, що у разі, коли після затвердження ліквідаційного балансу банку Фонд одержав кошти в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у частині п`ятій статті 52 Закону, - такі кошти спрямовуються Фондом кредиторам банку - особам, акцептовані вимоги яких до банку були віднесені до першої - восьмої черги та в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними, у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, в порядку та черговості задоволення вимог, встановлених Законом і цим Положенням, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків).

35. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

36. Отже, у разі недостатності майна банку норма частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та / або банку. Норма статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила заборони для Фонду звернутися до суду з позовом після ліквідації Банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право (абзац 2 частини першої статті 52) та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи (абзац 4 частини п`ятої статті 52). До того ж, таку прогалину у нормі було усунено законодавцем шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 №1588-IX. Указаним законом було доповнено статтю 52, зокрема, частиною 7, абзацом 2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

37. За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Фонд не може звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, у зв`язку з вчиненням запису про припинення Банку визнається необґрунтованим. У цій справі Фонд, обґрунтовуючи свої вимоги заподіянням шкоди банку та/або кредиторам, міг звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, що було прямо передбачено законом. З наведених підстав визнаються помилковими висновки судів про те, що посадові особи мають відповідати за шкоду саме перед Банком, адже в першу чергу за рахунок таких коштів мають задовольнятися вимоги кредиторів банку. З цих же підстав відхиляються мотиви судів попередніх інстанцій про те, що звернення з позовом можливе тільки під час ліквідації Банку та відсутності у Фонду повноважень на представництво інтересів Банку.

38. При цьому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Фонд не є правонаступником Банку та не набув статусу кредитора по відношенню до боржників, то Фонд не наділений правом звертатися з позовом про відшкодування шкоди, оскільки таке право Фонду надано в силу закону з огляду на його спеціальний статус та повноваження (статті 3, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). До повноважень Фонду, зокрема, віднесено звернення з позовами про відшкодування шкоди завданої банку, вкладникам та іншим кредиторам. Відповідно, Фонду не потрібно набувати статусу правонаступника Банку, оскільки звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої Банку або його кредиторам, безпосередньо віднесено до його функцій, передбачених законом. У вказаній частині судом касаційної інстанції приймаються доводи скаржника".

193. Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи відповідачів про завдання збитків (шкоди) лише банку і початок перебігу позовної давності з того моменту, коли саме Фонд як ліквідатор банку (а не як кредитор) довідався про завдану банку шкоду та визначив її розмір. Таке тлумачення суперечить наведеним нормам ЦК та Закону "Про банки і банківську діяльність".

194. Верховний Суд також зауважує, що посилання судів попередніх інстанцій на шкоду, завдану банку й кредиторам, не є помилковим.

195. Банківське законодавство, яке діяло як на момент вчинення противоправних дій так і на момент звернення з позовом до суду у цій справі, передбачає наявність фідуціарних (довірчих) відносин та обов`язків у посадових осіб банку не лише перед самим банком, але й перед його кредиторами (клієнтами банку).

196. Так, ст.43 Закону "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент вчинення протиправних дій) передбачала, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади. Згідно з ч.1 ст.42 Закону керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

197. Верховний Суд звертає увагу на специфіку відносин Банку з вкладниками та іншими кредиторами, які мають рахунки у банку.

198. Відповідно до частин 1-3 ст.1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

199. Згідно з ч.1 ст.1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Частина третя цієї статті передбачає, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

200. Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст.1 Закону "Про банки і банківську діяльність").

201. Банк є фінансовою установою, яка на підставі банківської ліцензії має право використовувати залучені кошти. Така діяльність підпадає під спеціальне регулювання, передбачене Законом "Про фінансові послуги та ринок фінансових послуг" (який діяв у 2011-2014 роках), Законом "Про банки і банківську діяльність", Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" яке встановлює цілу низку обмежень у діяльності Банку для запобігання надмірним ризикам, забезпечення стабільної роботи банку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банку.

202. Тобто особливістю банківської діяльності є те, що банк переважно працює на "чужих", тобто залучених фінансових активах, не набуваючи право власності на них. Відтак банк не може піддавати надмірному ризику залучені кошти, тобто кошти вкладників та інших кредиторів, на відміну від звичайної юридичної особи, суб`єкта підприємницької діяльності, яка має право без обмежень ризикувати власними коштами.

203. За змістом Закону "Про банки і банківську діяльність" (в редакції що діяла на момент вчинення протиправних дій), зокрема з урахуванням статей 36, 44 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

204. Отже, відповідальність пов`язаних з неплатоспроможним банком осіб за заподіяння збитків його кредиторам та самому банку має дуалістичний характер: з однієї сторони відповідальність пов`язаних осіб банку визначається як відповідальність перед самим банком, а з іншої сторони - як відповідальність перед вкладниками та іншими кредиторами банку. Відповідно до специфіки банківської діяльності банк оперує не тільки власними коштами, а і значним обсягом коштів, залучених від своїх клієнтів. Тому заподіяні пов`язаними особами банку збитки розглядаються не тільки як збитки банку, а і як шкода, завдана вкладникам цього банку (після припинення банку як юридичної особи).

205. Відповідачі, стверджуючи про неможливість завдання ними шкоди напряму колишнім кредиторам банку та вважаючи, що ризиковані правочини могли завдати шкоду виключно Банку, фактично наполягають на необхідності застосування судами так званої корпоративної вуалі (завіси) для захисту їх від вимог позивача та інших колишніх кредиторів банку.

206. Верховний Суд відхиляє цей довід. Банківське законодавство України вже багато років розвивається у напрямку "пронизування" корпоративної вуалі (підняття корпоративної завіси), передбачаючи відповідальність пов`язаних з банком осіб (керівників, власників істотної участі) за шкоду, завдану не лише банку, а і його вкладникам та іншим кредиторам, тобто особам, кошти яких залучив банк, і кошти яких були використані банком неналежним чином всупереч вимогам чинного законодавства.

207. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (редакція цієї статті лишалася незмінною з 2011 року і до дати звернення Фонду до суду з позовом).

208. Верховний Суд також звертає увагу, що частина доводів відповідачів виходить за межі підстав касаційного оскарження та доводів касаційної скарги, оскільки відповідачі по суті не погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення шкоди (задоволення позовних вимог Фонду). Відповідачі не оскаржували рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, зокрема не звернулися з касаційною скаргою щодо зміни їх мотивувальної частини, тому зазначені доводи не беруться Верховним Судом до уваги.

Висновок щодо застосування позовної давності до позовних вимог Фонду у цій справі

209. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що Банк як юридична особа був припинений 09.07.2019 (до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ "Фінростбанк" як юридичної особи).

210. Заходи щодо відновлення статусу Банку як юридичної особи Фондом або іншими кредиторами не вживалися (не подавався позов про відміну державної реєстрації припинення банку). Отже, з дати відповідного запису в ЄДР Банк є припиненим (презумпція правомірності його припинення як юридичної особи не була спростована в судовому порядку).

211. Саме з дати припинення Банку як юридичної особи (09.07.2019) між Банком та кредиторами припинилися зобов`язальні відносини, кредитори банку втратили можливість задоволення своїх вимог за рахунок майна банку, а отже саме з цієї дати їм було завдано шкоди.

212. Відтак, норми чинного законодавства щодо позовної давності мають застосовуватися у редакції, що діяла на момент припинення банку, оскільки саме тоді кредиторам банку була завдана шкода і Фонд (як кредитор, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів) отримав право стягнути її в судовому порядку.

213. На цей момент законодавством був встановлена загальна позовна давність 3 роки (ст.257 ЦК).

214. Відповідно до ч.1 ст.260 ЦК позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

215. Частиною 1 ст.253 ЦК передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

216. Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

217. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст.254 ЦК).

218. Оскільки Банк припинився 09.07.2019, то перебіг позовної давності (тривалістю три роки) почався з наступного дня після припинення Банку (10.07.2019). Враховуючи, що 10.07.2022 було вихідним днем (неділя), позовна давність спливла 11.07.2022 (скаржник помилково у своїх розрахунках вказав дату 08.07.2022).

219. Банк звернувся з позовом 06.07.2022, а отже - у межах позовної давності.

220. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для застосування до вимог Фонду позовної давності та про відмову у позові з цієї підстави.

221. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що наявні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

222. Скаржник просив скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у позові з мотивів пропуску позовної давності та направити справу у цій частині на новий розгляд, а в іншій частині (якою встановлено обґрунтованість позовних вимог Фонду) оскаржувані рішення залишити в силі.

223. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц вказала, що, виходячи з вимог ст.261 ЦК, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону (подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16).

224. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог Фонду, однак відмовили у їх задоволенні з мотивів пропуску позивачем позовної давності, а Верховний Суд дійшов висновку, що позовна давність пропущена не була, тобто про помилковість висновків судів попередніх інстанцій у цій частині (щодо пропуску позовної давності), однак висновки про обґрунтованість позовних вимог по суті спору не спростував (такі не були предметом дослідження за касаційною скаргою Фонду), то касаційна скарга (вимога про скасування рішень в частині висновків про пропуск позовної давності та направлення справи на новий розгляд у цій частині) підлягає частковому задоволенню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

225. Також, оскільки позовна даність не була пропущена, Верховний Суд залишає без уваги доводи касаційної скарги щодо наявності поважних причин пропуску позовної давності та заперечення відповідачів щодо цих доводів.

Чи порушується принцип правової визначеності у випадку притягнення пов`язаних з банком осіб до відповідальності за шкоду, завдану кредиторам Банку, через тривалий період часу після вчинення протиправних дій та після припинення банку як юридичної особи?

226. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначає, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Це пояснюється і задавненістю відповідних доказів, тобто неможливістю довести правомірність своїх дій з огляду на значний проміжок часу.

227. Вказує, що спірний правочин був укладений у 2011 році, відповідачка звільнилася з посади 05.05.2014, тобто з моменту вчинення правочину та до моменту подання позову у цій справі минуло 11 років, а з моменту її звільнення з посади - 8 років. За таких обставин відповідачі позбавлені можливості довести правомірність своїх дій; звільняючись із банку ОСОБА_1 мала би робити завірені копії всіх документів, що стосувалися її роботи, та зберігати їх пожиттєво. Вказує, що позивач, отримавши доступ до всіх документів Банку, не зберіг їх і не надав суду всі документи, що стосувалися спірних правочинів, зокрема копії кредитних справ, де мали би бути заяви боржників, відповідні висновки відділів Банку (юридичного, відділу управління ризиками, рішення кредитного комітету тощо). Саме в цих документах мала відображатися мета укладеного договору застави майнових прав та ступінь ризиковості таких операцій.

228. На думку відповідачки, Фонду станом на 16.02.2015 було вже достовірно відомо про те, що активів банку не вистачає для погашення всіх кредиторських вимог; станом на той період у Фонду були всі наявні матеріали, договори, кредитні справи. З вказаного періоду і до липня 2022 року Фонд не здійснив жодних дій щодо стягнення збитків з ОСОБА_1

229. ОСОБА_1 в обґрунтування своєї позиції посилається на три рішення ЄСПЛ: від 29.01.2013 у справі "ZOLOTAS v. Greece" (заява №66610/09), від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v. Moldova" (заява №3052/04), від 22.07.2014 у справі "Grafescolo S.R.L. v. Moldova" (заява №36157/08).

230. Верховний Суд відхиляє ці доводи відповідачки, виходячи з таких міркувань.

Щодо справи "ZOLOTAS v. Greece"

231. У рішенні ЄСПЛ у справі "ZOLOTAS v. Greece" у § 42 дійсно зазначено, що інститут строків давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати правову визначеність, встановлюючи межу для дій або ж перешкоджання несправедливості, яка могла б бути скоєна, якби суди мали ухвалювати рішення щодо подій, які відбулися у далекому минулому (J.A. Pye (Oxford) Ltd і J.A. Pye (Oxford) Land Ltd v. The United Kingdom [ВП], №44302/02, § 68, CEDH 2007-III; Stubbings and others v. The United Kingdom, №22083/93, 22.10.1996, § 51, Recueil des arrкts et dйcisions 1996-IV).

232. У справі "ZOLOTAS v. Greece" вкладник звернувся до банку з позовом про повернення вкладу і йому було відмовлено із посиланням на давність (він відкрив рахунок у 1981 році, більше вкладом не цікавився і звернувся до банку з вимогою про отримання вкладу лише у 2003 році, тобто більш як через 20 років).

233. ЄСПЛ у цій справі вказав, що застосування строку давності до претензій заявника на його власний рахунок становить зазіхання на його право власності.

234. ЄСПЛ визнав, що строк давності у 20 років, встановлений грецьким законодавством, є розумним та переслідує законну мету. Втім, не погодився з позицією національних судів, які відмовили вкладнику у захисті його прав із посиланням на давність, і зазначив, що такий радикальний захід, як строк давності щодо пов`язаних із банківським рахунком претензій на тій підставі, що протягом певного строку на рахунку не було жодного руху, в поєднанні з правовим висновком, відповідно до якого нарахування відсотків не є рухом на рахунку, ставить власників рахунків, особливо якщо це звичайні фізичні особи, не обізнані з цивільним і банківським правом, у менш вигідне становище, порівняно з банками чи навіть державою.

235. ЄСПЛ зазначив, що на підставі ст.830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.

236. ЄСПЛ водночас нагадав, що принцип правової визначеності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і є одним з основоположних елементів правової держави. Тому, на думку Суду, держава має позитивне зобов`язання захищати громадянина і, таким чином, передбачати обов`язок для банків, з урахуванням негативних наслідків, які може мати строк давності, повідомляти власника неактивного рахунку про наближення спливу строку давності, і надати йому можливість перервати перебіг строку давності, здійснивши, наприклад, операцію на рахунку. Відсутність обов`язковості такого повідомлення ризикує порушити справедливий баланс між вимогами загального інтересу громади і імперативами захисту основоположних прав особи.

237. За браком такого повідомлення, ЄСПЛ вважав, що на заявника був покладений надмірний і непропорційний тягар, який не можна виправдати ані необхідністю ліквідувати юридичні стосунки, існування яких є непевним (як стверджував у цій справі апеляційний суд), ані належним функціонуванням банківської системи.

238. Отже, у наведеній відповідачкою ОСОБА_7 справі ЄСПЛ вважав позовну давність 20 років розумною, більше того - дійшов висновку, що національні суди повинні були захистити права вкладника, незважаючи на сплив цього строку, зауважив, що у цій справі вкладники є слабкою стороною у відносинах з банком, яка потребує захисту у спорі щодо повернення вкладу.

239. У справі, що переглядається, вкладники Банку позбавлені можливості звернутися з позовом до пов`язаних з Банком осіб (керівників Банку). Верховний Суд неодноразово зазначав, що в інтересах вкладників з такими вимогами звертається лише Фонд - як ліквідатор банку від імені банку до дати його припинення, і від власного імені в інтересах всіх колишніх кредиторів, вимоги яких до банку залишилися незадоволеними - після припинення банку як юридичної особи (зокрема див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, постанови Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21).

240. Враховуючи, що вкладники банку позбавлені можливості напряму захистити свої права і отримати відшкодування втрачених вкладів, то позбавлення Фонду, який діє в їх інтересах, такого права після припинення банку як юридичної особи є надмірним та невиправданим тягарем.

241. Верховний Суд також звертає увагу, що, стверджуючи про небезпеку ухвалення судами рішень щодо подій, які відбулися у далекому минулому, ЄСПЛ у справі "ZOLOTAS v. Greece" послався на інший прецедент - справу "Stubbings and others v. The United Kingdom" (заява №22083/93).

242. Втім, у рішенні ЄСПЛ у справі "Stubbings and others v. The United Kingdom" (заява №22083/93) йшлося про застосування британського Limitation Act 1980 у чотирьох судових справах про стягнення компенсації за шкоду, спричинену статевими злочинами переважно з боку членів родин позивачок. Так, у справі (1) позивачка звернулася за компенсацією збитків, завданих сексуальним насильством з боку її вітчима та брата. Позивачка посилалася на події (сексуальне насильство з боку членів родини), які відбувалися протягом 1959-1971 років, тоді як вона звернулася до суду з позовом лише 1987 році. У інших трьох справах, поєднаних у рішенні ЄСПЛ, факти були подібними. У справі (2) позивачка стверджувала про сімейне сексуальне насильство протягом 1968-1979 років, звернулася до суду у 1991 році. У справі (3) позивачка стверджувала про насильство з боку вчителя, коли їй було від 5 до 7 років, звернулася до суду у 1992 році. У справі (4) позивачка стверджувала про сексуальне насильство з боку батька у період з 1968 по 1977 роки. Звернулася до суду з цивільним позовом у 1992 році. Лише у справі (4) факт насильства був доведений, в інших справах позивачки повинні були доводити факти вчинення насильства.

243. На відміну від цієї справи, у справі, що переглядається, відсутні будь-які труднощі зі встановленням фактів. Період між вчиненням протиправних дій (2011-2014 роки) та зверненням до суду у 2022 році не був надзвичайно тривалим для того, щоб встановити факти, що входять до предмету доказування (він становив відповідно 8 -11 років).

244. Позивач надав суду копії всіх договорів, укладенням яких на його думку було спричинено шкоду та виписки з відповідних рахунків, зокрема, копії договору застави майнових прав від 30.06.2011 №27111Z30; договору про внесення змін від 17.12.2012 №27111Z30-1; договору про внесення змін від 17.06.2014 №27111Z30-2; кредитного договору від 30.06.2011 №27111К29; додаткового договору від 17.12.2012 №27111К29-1; додаткової угоди від 17.06.2014 №27111К29-2; протоколу електронного аукціону від 07.03.2019 №UA-EA-2019-02-18-000018-b; виписок по депозитному та кредитному рахунках ПАТ "Фінростбанк", АТ "Укрексімбанк" та ТОВ "Біт-Стерео" в кількості 10 шт.

245. Таким чином, у судів попередніх інстанцій не виникло труднощів зі встановленням фактів у цій справі, зокрема фактів ухвалення відповідних рішень та підписання договорів відповідачами. Тобто, обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справи "Stubbings and others v. The United Kingdom" (заява №22083/93), у якій йшлося про відшкодування шкоди, завданої статевими злочинами, за які більшість відповідачів так і не були притягнуті до кримінальної відповідальності (схожі висновки щодо нерелеваного посилання на зазначене рішення ЄСПЛ в контексті позовної давності містяться у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №910/7126/20).

246. Посилання відповідачів на неможливість ознайомлення з кредитними справами, рішеннями кредитних та інших комітетів та підрозділів банку через перебіг значного періоду часу відхиляються Верховним Судом.

247. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що операції, внаслідок яких банк поручився перед іншим банком своїм вкладом у 30 млн грн за кредитними зобов`язаннями іншої юридичної особи, позбавлені будь-якого економічного сенсу, і були надзвичайно ризикованими.

248. Верховний Суд звертає увагу, що, як встановили суди, пролонгація відповідальності Банку як майнового поручителя за боргами ТОВ "Біт-Стерео" відбулася саме у червні 2014 році, за 6 днів до визнання Банку проблемним і коли вже було зрозуміло, що стягнути будь-які кошти з ТОВ "Біт-Стерео", яке знаходилося у Донецьку, неможливо (на той період це вже була непідконтрольна Україні територія, на якій з 07.05.2014 встановлено контроль окупаційною адміністрацією російської федерації, про що не могло бути невідомо керівникам Банку).

249. Вчиняючи таку операцію, Банк ризикував не лише власними коштами, але й коштами вкладників, що є неприпустимим для банківської діяльності. Так, вже через три тижні після пролонгації договору депозиту та майнового поручительства депозит Банку був списаний для погашення кредитної заборгованості ТОВ "Біт-Стерео" і Банк втратив 30 млн. грн. Через два з половиною тижні з дати такого списання Банк було визнано неплатоспроможним.

250. Отже, 30 млн грн, які втратив Банк, за відсутності зазначених вище сумнівних операцій потрапили би до ліквідаційної маси і були б використані для розрахунку з вкладниками та іншими кредиторами. Важко уявити, щоб керівники банку зовсім не пам`ятали обставин цієї справи і не могли пояснити суду причин укладення відповідних правочинів. Ризиковість та збитковість здійснених операцій є очевидною навіть для осіб, що не володіють спеціальними знаннями.

251. Крім того, збиткові операції полягали не у видачі кредиту, а у заставі майнових прав на депозит/ майновому поручительстві за третю особу, яка взяла кредит в іншому банку, тому не зрозуміло, з якими саме кредитними справами та рішеннями кредитного комітету та інших підрозділів банку відповідачі не мали можливості ознайомитися через сплив значного проміжку часу.

252. ЄСПЛ у справі "ZOLOTAS v. Greece" в контексті позовної давності також послався на інше своє рішення - J.A. PYE (OXFORD) LTD and J.A. PYE (OXFORD) L AND LTD against the United Kingdom (заява №44302/02). У цій справі національні суди відмовили заявникам у захисті прав власності на сільськогосподарську земельну ділянку, розміром 23 га, ринкова вартість якої сягала 2,5 млн фунтів за оцінкою Уряду і 10 млн фунтів за оцінкою заявників, із посиланням на пропуск другою компанією-заявником позовної давності (12 років). ЄСПЛ зазначив, що набуття земельної ділянки фермером та його дружиною у власність шляхом здійснення реєстрації за собою прав на цю нерухомість внаслідок давності володіння (10 років) без будь-якої компенсації попереднім її власникам безумовно порушує баланс інтересів сторін спору, втім не визнав порушення ст.1 протоколу 1 Конвенції через те, що друга компанія-заявник тривалий час була обізнана з порушенням її прав як власника і мала можливість до спливу позовної давності звернутися з відповідним позовом (для цього не було жодних істотних перешкод), втім не зробила це.

253. Верховний Суд вважає, що наведена справа не є релевантною до спірних відносин.

254. По-перше, спірні відносини у справі є відносинами у сфері права власності і не стосуються застосування банківського законодавства, яке має істотну специфіку. Так, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що стабільність банків та інтересів їх вкладників і кредиторів заслуговує посиленого захисту, а національні інституції наділені широкою свободою розсуду у питаннях як діяти у ситуаціях, коли існує загроза вищевказаному (див., серед іншого, рішення ЄСПЛ від 02.07.2016 у справі "Міжнародний банк комерції та розвитку АД та інші проти Болгарії" ("International Bank for Commerce and Development AD and Others v. Bulgaria"), заява №7031/05, § 124; рішення ЄСПЛ від 16.03.2021 у справі "Karahasanoglu v. Turkey", заява №21392/08, § 150). Також, наприклад, у своєму рішенні від 24.02.2006 (справа "Капітал Банк АД проти Болгарії" ("Capital Bank AD v. Bulgaria"), заява №49429/99, § 136) він фактично вказав, що зазначена широка свобода розсуду національних інституцій у відповідних питаннях пов`язана з тим, що стабільність банківської системи є чутливою економічною сферою.

255. По-друге, немає жодних підстав вважати, що Фонд, який діяв як виконавчий орган Банку, та Банк є однією тією самою юридичною особою. Верховний Суд звертав увагу на те, що у разі звернення Фонду з позовом про відшкодування збитків, завданих банку, позивачем є саме Банк, а не Фонд (постанова від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18). Ця позиція є усталеною та незмінною з 2021 року і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

256. Зрозуміло, що пересічна людина, вкладник банку, яка не володіє спеціальними знаннями у сфері юриспруденції, зокрема й банківського права, може не бачити різниці між діями Фонду та Банку, не розрізняти ці дві самостійні юридичні особи, втім, відповідачі є колишніми керівниками Банку, які володіють спеціальними знаннями і мають розуміти відмінність між правовим статусом Фонду та Банку, їх обізнаністю щодо факту завдання шкоди та її розміру, і мають розрізняти, які дії, зокрема й процесуальні, були вчинені Фондом, а які - Банком.

257. Відповідачі у цій справі також зазначають, що, формально представляючи Банк, Фонд по суті діяв у власних інтересах та інтересах інших кредиторів, тобто, по суті, пропонують підняти корпоративну завісу між Банком та Фондом і визнати, що Фонд мав обов`язок звернутися з позовом від імені Банку як тільки йому стало відомо про правочини, якими завдані Банку збитки.

258. Верховний Суд відхиляє цей довід.

259. Так, з одного боку важко заперечувати, що Фонд, діючи як ліквідатор банку по суті вже діє в інтересах кредиторів, і формує ліквідаційну масу для задоволення вимог кредиторів, оскільки необхідність захисту інтересів банку втрачається з початком процедури ліквідації. Фонд має обов`язки діяти якнайкраще в інтересах вкладників/кредиторів відповідного банку (подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 01.08.2023 у справі №910/9833/21).

260. Фонд, діючи як ліквідатор Банку і від його імені, керує його майном, визначає найбільш ефективні шляхи формування, наповнення ліквідаційної маси. У справі, що переглядається, ліквідація Банку тривала протягом 2014 -2019 років.

261. В ході ліквідаційної процедури Фонд від імені та в інтересах ПАТ "Фінростбанк" звертався з позовом до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання дій незаконними та стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 29 720 529,82 грн, тобто використав альтернативний спосіб повернення виведених з Банку активів. Втім, у задоволенні цього позову було відмовлено (справа №910/18790/14).

262. Фонд від імені Банку також звертався у 2018 році з позовом про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб (справа №753/2961/18) до суду цивільної юрисдикції, але провадження у справі було закрито ухвалою від 21.03.2019, у зв`язку із врахуванням судом нової правової позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що відповідні спори мають розглядатися судами господарської юрисдикції (постанова від 31.10.2018 у справі №757/75148/17-ц), тобто через зміну судової практики, яка відбулася після звернення Фонду з позовом.

263. Верховний Суд також зауважує, що протягом періоду ліквідації Банку (2014 - 2019) судова практика складалася таким чином, що позови банків до пов`язаних осіб про стягнення збитків лишалися судами без задоволення. Ситуація змінилася лише у 2021 році, після розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/11027/18, яка по суті стала пілотною для цієї категорії справ (першою справою, де такі вимоги Фонду були задоволені). Крім того, для звернення з таким позовом до керівників банку Фонд мав сплатити значний судовий збір, що призводило до зменшення ліквідаційної маси. Лише Законом від 30.06.2021 №1588-ІХ ч.1 ст.5 Закону "Про судовий збір" доповнено п.24, відповідно до якого Фонд звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях за подання позовів, предметом яких є відшкодування шкоди (збитків), у порядку, визначеному ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

264. За таких обставин подальше не звернення Фонду з позовом про стягнення збитків від імені Банку до його пов`язаних осіб вже до суду господарської юрисдикції не може розглядатись як порушення ним своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, адже закон обмежує період часу протягом якого може тривати процедура ліквідації неплатоспроможного банку (від 3 до 5 років) і не може вважатися підставою для підняття корпоративної завіси між Банком, від імені якого діяв Фонд як ліквідатор, і Фондом (як кредитором).

265. Отже, те, що Фонд не звертався з позовом про стягнення збитків, завданих Банку, від імені Банку, діючи як його ліквідатор (тобто по суті виконавчий орган), не може позбавити Фонд (як кредитора) та інших колишніх кредиторів Банку права на судовий захист, передбачений законом після припинення банку.

266. Верховний Суд також враховує усталену правову позицію Верховного Суду, що в інтересах вкладників та інших кредиторів банку має право діяти лише Фонд, а вкладники не є належними позивачами, хоча ця правова позиція неодноразово викликала критику з боку суддів Верховного Суду, які в окремих думках зазначали про порушення права вкладників та інших кредиторів банку на доступ до суду у спорах про стягнення шкоди (див. окремі думки суддів Пророка В.В., Ситнік О.М., Британчука В.В., Гриціва М.І., Сімоненко В.С., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Штелик С.П. у справі №761/45721/16-ц, окрему думку судді Лесько А.О. у справі №757/172/16-ц, окрему думку судді Крата В.І. у справі №757/13800/21-ц).

267. До ухвалення Великою Палатою Верховного Суду зазначеної постанови вкладники та інші кредитори банку мали можливість самостійно (незалежно від Фонду) звертатися з позовами про відшкодування шкоди до керівників банку та власників істотної участі у банку і такі позови задовольнялися судами.

268. Отже, по суті, позов Фонду може розглядатися як такий, що має ознаки групового позову, поданого в інтересах вкладників Банку. За допомогою групового позову захищаються права та інтереси великої групи осіб з однаковими вимогами, що подається одним або декількома суб`єктами (представниками групи), які виступають у судовому процесі самостійно, від власного імені. На сьогоднішній день в Україні відсутній спеціальний закон, який регулює процедури звернення з груповими позовами до суду та їх розгляду. Втім, окремі норми матеріального права дозволяють ініціювати позови, що містять ознаки групових, зокрема ст.21 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.25 Закону "Про захист прав споживачів", ст.29 Закону "Про рекламу". До таких норм можна віднести і ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.53 ГПК (право Фонду подавати позов про відшкодування шкоди в інтересах колишніх кредиторів банку, який припинено як юридичну особу).

269. Так, у 2021 році законодавцем прямо було передбачено можливість Фонду подавати такі позови і були внесені зміни до ст.53 ГПК (хоча право на звернення з цим позовом існувало і до вказаних змін).

270. Верховний Суд не вважає за можливе "змінити" волю законодавця, парламенту (прямо і очевидно спрямовану за захист колишніх кредиторів неплатоспроможного банку, що проявилося у внесенні змін до ст.53 ГПК, звільненні Фонду від сплати судового збору як особи, що представляє інтереси вкладників) і обмежити Фонд у праві на захист через те, що він не реалізував таке право від імені Банку, діючи як ліквідатор, тобто як виконавчий орган банку.

271. Крім того, на відміну від звичайної процедури ліквідації неплатоспроможної юридичної особи, де кредитори мають свій орган (комітет кредиторів) і мають можливість істотно впливати на перебіг процедури, а дії арбітражного керуючого можуть бути оскаржені до господарського суду, який здійснює контроль за процедурою ліквідації, то вкладники та інші кредитори Банку не мають можливості вплинути на дії Фонду щодо формування ліквідаційної маси, змінити Фонд на іншу особу. Втім, на переконання Верховного Суду навіть можливі помилки Фонду при формуванні процесуальної стратегії захисту прав та інтересів неплатоспроможного банку не можуть позбавляти вкладників та інших кредиторів банку на судовий захист у разі завдання їм шкоди діями пов`язаних з банком осіб.

272. Стаття 55 Конституції України та ст.6 Конвенції гарантують кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

273. Безпідставне обмеження особи у доступі до правосуддя прямо суперечить практиці ЄСПЛ. Основною складовою права на суд є право доступу до суду, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

274. Відповідно до позиції ЄСПЛ Конвенція покликана ґарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні.

275. Верховний Суд вважає, що заперечення права Фонду звертатися з позовом в інтересах колишніх вкладників та інших кредиторів банку після припинення банку як юридичної особи, через те, що з таким позовом не звернувся сам банк до його припинення як юридичної особи, по суті призведе до порушення права на доступ до суду тих осіб, які втратили свої вклади через протиправні дії пов`язаних з банком осіб.

276. Крім того, як вже було зазначено вище, майнову шкоду Фонду як кредитору Банку було завдано лише з моменту припинення Банку. У деліктних відносинах негативні наслідки (шкода) не завжди співпадають у часі із вчиненням протиправних дій. А отже, особа апріорі не може звернутися з позовом про стягнення завданої їй шкоди до моменту настання для неї наслідків протиправних дій.

Щодо справи "Dacia S.R.L. v. Moldova"

277. У справі "Dacia S.R.L. v. Moldova" (заява №3052/04), ЄСПЛ констатував порушення права на справедливий суд, через те, що національні суди Молдови не застосували загальну позовну давність до вимог держави як позивача, через що заявник втратив право власності на готель, який був повернутий у власність держави через тривалий період часу (до таких вимог позовна давність взагалі не застосовувалася). ЄСПЛ визнав це порушенням принципу рівності сторін.

278. Верховний Суд вважає посилання відповідачки ОСОБА_1 на цю справу нерелевантним, оскільки у справі, що переглядається, до позовних вимог Фонду застосована загальна позовна давність у три роки.

279. Крім того, Верховний Суд зауважує, що Фонд не є державним органом і у цьому спорі не представляє державу. У цьому спорі Фонд захищає свої власні інтереси як звичайної юридичної особи, колишнього кредитора, включеного до третьої черги кредиторів Банку з вимогами у розмірі 530 358 924,23 грн, більша частина яких виникла саме через здійснені Фондом виплати гарантованих сум вкладникам Банку відповідно до вимог Закону. Фонд у цій справі також захищає інтереси інших колишніх кредиторів Банку (як встановили суди попередніх інстанцій загальна кількість кредиторів становить 683 особи), які втратили своє майно, зокрема вклади, у розмірі більше 681 млн грн. після припинення банку як юридичної особи (через недостатність майна банку для задоволення вимог кредиторів).

280. У разі задоволення позову отримані кошти підлягають розподілу між колишніми кредиторами Банку відповідно до Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 №3711.

281. Так, п.11 розд.VIII Положення передбачає, що якщо Фонд одержав кошти в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у ч.5 ст.52 Закону, - такі кошти спрямовуються Фондом кредиторам банку - особам, акцептовані вимоги яких до банку були віднесені до першої - восьмої черги та в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними, у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, в порядку та черговості задоволення вимог, встановлених Законом і цим Положенням, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків) (абз.1); якщо одержані інші кошти, які до затвердження ліквідаційного балансу банку підлягали б включенню до ліквідаційної маси,- такі кошти спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку - осіб, акцептовані вимоги яких до банку в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними,- у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, у черговості та порядку, визначених Законом і цим Положенням (абз.3).

Щодо справи "Grafescolo S.R.L. v. Moldova"

282. У справі "Grafescolo S.R.L. v. Moldova" (заява №36157/08) ЄСПЛ констатував порушення ст.6 Конвенції через те, що національний суд не обґрунтував причину неприйняття заяви сторони про сплив позовної давності. ЄСПЛ вказав, що встановлена законом позовна давність була важливим аргументом компанії-заявника, заявленим в ході судового розгляду, і якщо б він був прийнятий судом, то це могло привести до відмови у позові. Отже, констатоване судом порушення стосувалося ігнорування судом важливого аргументу у справі, відсутності в судових рішеннях відповідного обґрунтування. У цій справі національний суд також застосував нові положення Цивільного кодексу щодо позовної давності, які не були чинними на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Втім, у справі що переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування положень національного законодавство щодо позовної давності в редакції, чинній на момент, коли у позивача виникло право на позов (наступили наслідки протиправних дій), ця ж редакція діяла й на момент укладення правочинів, якими завдано шкоду, і не застосував норми закону у редакції на момент звернення з позовом, на чому наполягав позивач, що повністю відповідає зазначеній позиції ЄСПЛ.

283. Підсумовуючи викладене вище, Верховний Суд вважає, що принцип правової визначеності не порушується у випадку притягнення пов`язаних з банком осіб до відповідальності за шкоду, завдану кредиторам Банку, в межах загального строку позовної давності, який для кредиторів банку, вимоги яких не були задоволеними, а погашені через недостатність майна банку, починає перебіг з дати припинення банку як юридичної особи.

Чи наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі?

284. ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК, оскільки, на її думку, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК, є непідтвердженою. Заявниця стверджує, що правовідносини у цій справі та у справах, на висновки у яких посилається Фонд, є неподібними (див. більш детально п.51 цієї постанови).

285. Верховний Суд відхиляє ці доводи та погоджується з доводами скаржника про відсутність підстав для закриття касаційного провадження, виходячи з таких міркувань.

286. Відповідно до ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

287. Відповідно до п.5 ч.2 ст.290 ГПК у касаційній скарзі повинно бути зазначено: підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст.287 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

288. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження також зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження і учасникам справи надається строк для подання відзиву на касаційну скаргу (ч.4 ст.294 ГПК).

289. У ч.1 ст.296 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:

- після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (п.4);

- після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 ГПК судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (п.5).

290. Здійснюючи касаційний перегляд рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновків про неврахування судами наведених скаржником правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність", а також ст.1166 ЦК, що містилися у постановах від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, що й стало підставою для скасування оскаржуваних рішень, тобто підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК знайшла своє підтвердження.

291. Дійсно, у кожній з цих справ спірні правові відносини мають певну специфіку, втім, через таку специфіку наведені правові висновки не можуть вважатися нерелевантними, що підтверджується цитуванням їх на обґрунтування своєї правової позиції не тільки скаржником, але й відповідачами у відзивах на касаційну скаргу та наданих поясненнях.

292. Верховний Суд звертає увагу відповідача що помилкове тлумачення висновків Верховного Суду скаржником, правильне чи неправильне застосування їх судами попередніх інстанцій не свідчить про неподібність правовідносин та нерелевантність наведеної у касаційній скарзі судової практики, що є підставами для закриття касаційного провадження, відкритого за п.1 ч.2 ст.287 ГПК.

293. Крім того, дійшовши висновків про те, що позовна давність не була пропущена, Верховний Суд залишив без уваги посилання скаржника на відповідні правові висновки (справи №902/326/16, №922/1151/18, постанови Верховного Суду від 20.04.2018 у справі №910/8982/17, від 13.06.2018 у справі №910/4749/16), а відтак вони не оцінювалися Судом з точки зору подібності правовідносин. Тому Верховний Суд залишає без уваги доводи ОСОБА_8 про нерелевантність цих висновків.

294. Скаржник також стверджував про відсутність висновку Верховного Суду у випадку, якщо Верховний Суд вважатиме, що висновки стосовно позовної давності, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, не підлягають застосуванню до спірних відносин.

295. Верховний Суд частково погодився з цим доводом і сформував новий висновок щодо застосування ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у сукупності зі статтями 256 - 261 ЦК (перебіг позовної давності у деліктних правовідносинах у справах про стягнення Фондом, який діє від власного імені в інтересах кредиторів, збитків (шкоди), завданих кредиторам банку, у разі звернення таким позовом до пов`язаних з банком осіб після припинення банку як юридичної особи).

296. Тобто, підстава касаційного оскарження, зазначена у п.3 ч.2 ст.287 ГПК, також знайшла своє підтвердження.

297. Те, що скаржник на стор.3 касаційної скарги послався лише на випадок, передбачений п.1 ч.2 ст.287 ГПК як на підставу касаційного оскарження і не вказав (цифрою) саме п.3 ч.2 ст.287 ГПК, втім, в тексті касаційної скарги прямо зазначив про відсутність правового висновку Верховного Суду з питань позовної давності у цій категорії спорів (стор.16), не свідчить про відсутність підстави касаційного оскарження, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК. Інше тлумачення призвело би до зайвого формалізму.

298. В ухвалі про відкриття касаційного оскарження п.3 ч.2 ст.287 ГПК (відсутність висновку Верховного Суду) помилково не був зазначений як підстава відкриття касаційного провадження. Втім, відповідачі у відзивах на касаційну скаргу надали свої заперечення на відповідний довід касаційної скарги (відсутність висновку), стверджуючи, що до спірних відносин має застосовуватися висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.

299. Також Верховний Суд у судовому засіданні 18.10.2023 звернув увагу сторін на особливості цієї справи, які роблять неможливим застосування до спірних відносин висновку щодо позовної давності, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, попередив про намір сформувати правовий висновок і дозволив надати письмові пояснення з цього приводу (з якого моменту починає перебіг позовна давність у разі звернення Фонду з позовом про стягнення шкоди, завданої колишнім кредиторам банку, якщо такий позов подано вже після припинення банку як юридичної особи). Сторони (як скаржник, так і відповідачі) скористалися цією можливістю.

300. Таким чином, помилкове незазначення в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 12.07.2023 однієї з підстав касаційного оскарження, вказаної скаржником у касаційній скарзі, було виправлене Верховним Судом в процесі розгляду касаційної скарги і не призвело до порушення прав інших сторін спору, які мали можливість надати свої письмові та усні пояснення, які були враховані Верховним Судом при ухваленні рішення.

Чи може Верховний Суд, аргументуючи ухвалене рішення, посилатися на правові висновки, зроблені судом касаційної інстанції у постановах, на які не посилався скаржник у касаційній скарзі?

301. Аргументуючи ухвалене рішення, у цій постанові Верховний Суд послався не лише на зазначені скаржником та іншими учасниками справи висновки, але й на низку інших висновків Верховного Суду, на які не посилалися сторони у касаційній скарзі, відзиві та поясненнях. Як випливає із письмових та усних пояснень відповідачки ОСОБА_1 , вона вважає це виходом суду касаційної інстанції за межі касаційної скарги. Цей аргумент є важливим і Верховний Суд вважає за необхідне надати на нього відповідь.

302. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст.2 ГПК).

303. Статтею 14 ГПК передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

304. Відповідно до ст.300 ГПК, яка встановлює межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.300 ГПК).

305. У ч.4. ст.300 ГПК вказано, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 ч.1 ст.310, ч.2 ст.313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

306. Верховний Суд зауважує, що відповідно до ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, зокрема, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

307. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у п.1 висновку №20 (2017) від 10.11.2017 "Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону" (далі - Висновок) вказала, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.

308. КРЄС зазначила, що суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть призвести до порушення права на справедливий суд, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції (п.9 Висновку).

309. Судді країн континентального права керуються судовою практикою, особливо вищих судів, до чиїх повноваження відноситься забезпечення єдності судової практики. У країнах континентального права рішення суду, особливо Верховного, мають ширше значення, ніж для тієї окремої справи, стосовно якої ухвалене рішення (пункти 12, 13 Висновку).

310. Наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальне для Верховних Судів. Це питання набуває надзвичайної важливості у випадках, якщо сам Верховний Суд є джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність (п.24 Висновку).

311. Суддя має в цілому застосовувати закон послідовно, і тому надзвичайно важливим є чітке згадування в судовому рішенні про відхід від попередньої судової практики. З такого обґрунтування має бути чітко зрозумілим, що суддя знає, що стала судова практика щодо відповідного питання є іншою. Також має буте надане змістовне пояснення, чому позиція, яка була узгоджена раніше, має змінитися. Тільки на підставі таких пояснень можна встановити, чи відхід від практики був свідомим (чи суддя свідомо відхиляється від судової практики, намагаючись ґрунтовно її змінити), чи суд знехтував наявною сталою судовою практикою або просто не знав про її існування (п.32 Висновку).

312. Правові знання, включно зі знанням судової практики, є одним з елементів суддівських компетенції та професійності (п.39 Висновку).

313. Висновок КРЄС ґрунтується на практиці ЄСПЛ, зокрема, на рішеннях від 01.12.2009 у справі "Vucinic and others v. Serbia" (заява №44698/06), від 17.03.2012 у справі "Tomic and others v. Montenegro" (заява №18650/09), від 20.10.2011 у справі "Sahin and Shahin v. Turkey" (заява №13279/05), від 12.05.2012 у справі "Albu and others v. Romania" (заява №34796/09).

314. В силу принципу диспозитивності, закріпленого у ст.14 ГПК та приписів статей 287 та 290 ГПК учасник справи (скаржник) самостійно визначає, про неврахування яких саме правових висновків Верховного Суду зазначати у своїй касаційній скарзі та на які саме постанови Верховного Суду, у яких містяться ті чи інші правові висновки, посилатися.

315. Отже, ГПК не зобов`язує скаржника та інших учасників справи зазначати у касаційні скарзі (відзиві на неї) всі постанови Верховного Суду, які стосуються спірного питання, чи у яких міститься тлумачення норми права, про неправильне застосування якої стверджує скаржник. На скаржника та інших учасників справи не покладається відповідальність у випадку незазначення в касаційній скарзі (відзивах) таких висновків та/або нездійснення посилання на відповідні постанови Верховного Суду.

316. Зазвичай кожен з учасників спору знаходить і посилається на ті постанови Верховного Суду, які підтверджують його правову позицію. Втім, трапляються випадки, коди жодна зі сторін не наводить посилань на наявну релевантну судову практику.

317. Натомість суддя не може не знати про правові висновки у справах, які він особисто розглядав у складі колегії суддів чи судової палати, і не може ігнорувати їх наявність в силу принципів верховенства права та правової визначеності, приписів ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" та норм ГПК.

318. Враховуючи роль Верховного Суду, що полягає у забезпеченні сталості та єдності судової практики, у випадку з`ясування під час касаційного розгляду конкретних справ існування розбіжностей у судовій практиці колегія суддів, що розглядає справу, має право передавати такі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, що передбачено ст.302 ГПК.

319. Стаття 302 ГПК не пов`язує можливість передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду виключно з необхідністю відступу від правових висновків, на які вказує скаржник у касаційній скарзі чи інший учасник справи у відзиві на касаційну скаргу.

320. Верховний Суд не може ігнорувати наявні правові висновки, про які достеменно відомо суддям, що входять до складу колегії, та ухвалювати рішення, які таким висновкам суперечитимуть чи не відповідатимуть тільки через те, що на відповідні висновки не послався скаржник у своїй касаційній скарзі (або інший учасник справи у відзиві на касаційну скаргу).

321. У цьому контексті Верховний Суд вважає за необхідне також звернутися до принципу jura novit curia (суд знає закони) який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин норм права, та, відповідно, правових висновків щодо їх застосування.

322. Верховний Суд також звертає увагу, що ст.287 ГПК щодо підстав касаційного оскарження була викладена у чинній редакції Законом від 15.01.2020 №460-IX.

323. У пояснювальній записці до проекту Закону "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку" від 15.01.2020 №460-IX, зокрема, зазначено:

"На сьогодні склалась ситуація, за якої Верховний Суд внаслідок недосконалого механізму підстав касаційного оскарження може дійти взаємовиключних правових висновків без застосування передбаченої процесуальним законом процедури відступлення, що не забезпечує єдності судової практики.

Передбачена процесуальним законом процедура допуску до касаційного оскарження судових рішень не сприяє виконанню Верховним Судом свого основного завдання - забезпечення сталості та єдності судової практики, а відтак, і дотриманню принципу правової визначеності як одного з елементів принципу верховенства права.

Доцільно запровадити систему допуску та фільтрів для касаційного оскарження, передбачивши, що таке оскарження може мати місце у виключних випадках, коли потребує вирішення саме питання застосування норми матеріального та/або процесуального права, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Запропонована система допуску до касаційного оскарження судових рішень не тільки забезпечить формування єдиної судової практики, але з часом дозволить значно зменшити кількісне навантаження на цей суд.

Метою і завданням проекту Закону є комплексне врегулювання питань організації діяльності Верховного Суду задля виконання останнім основного свого завдання - забезпечення єдності та сталості судової практики. Крім того, законопроект має на меті збалансування навантаження справами між різними юрисдикціями та сприятиме швидкому розгляду справ".

324. Отже, підстави касаційного оскарження були запровадженні у якості "фільтрів", які мали працювати саме на стадії допуску справи до касаційного перегляду, а не при розгляді касаційної скарги по суті, і їх метою було зменшення кількості справ, які переглядаються Верховним Судом як судом касаційної інстанції (в рамках відповідної реформи планувалося й істотне зменшення кількості суддів Верховного суду з 200 до 100). Істотне зменшення навантаження Верховного Суду мало створити можливості для виконання ним своєї основної функції, яка полягає у забезпеченні сталості та єдності судової практики.

325. Можливість закриття касаційного провадження передбачена у ст.296 ГПК для виключних випадків, коли не спрацювали належним чином касаційні фільтри, встановлені у ст.287 ГПК, і суд помилково відкрив касаційне провадження.

326. Відтак, відповідно до вимог ГПК Верховний Суд, дійсно розглядає касаційні скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тобто він не може висувати власні аргументи чи доводи щодо законності та обґрунтованості судових рішень, які переглядаються, чи допущених судами попередніх інстанцій процесуальних порушень. Втім, надаючи у мотивувальній частині відповіді на аргументи та доводи касаційної скарги й відзиву на неї, Верховний Суд не може бути обмежений у посиланнях на норми закону, які підлягають застосуванню до спірних відносин та релевантну практику Верховного Суду (правові висновки щодо тлумачення таких норм). Такі обмеження суперечили би основній функції Верховного Суду - забезпеченню єдності судової практики.

327. Касаційна скарга Фонду по суті містила один ключовий аргумент - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства щодо позовної давності, без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, а також відсутність висновку з цього питання. Скаржник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у позові з мотивів пропуску позовної давності та направити справу у цій частині на новий розгляд, а в іншій частині (якою встановлено обґрунтованість позовних вимог Фонду) оскаржувані рішення залишити в силі. В межах цих вимог касаційної скарги і цього єдиного ключового аргументу щодо позовної давності Верховний Суд і переглянув рішення судів попередніх інстанцій, Верховним Судом не розглядалися будь-які інші вимоги чи аргументи. Отже, Верховний Суд відхиляє аргументи відповідачки ОСОБА_1 про вихід за межі касаційного оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

328. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

329. Згідно з ч.1 ст.311 ГПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

330. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3 ст.311 ГПК).

331. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати

332. Згідно з ч.14 ст.129 ГПК якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

333. Частиною 1 ст.129 ГПК передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

334. Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

335. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється Фонд - за подання позовів, предметом яких є відшкодування шкоди (збитків), у порядку, визначеному ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (п.24 ч.1 ст.5 Закону "Про судовий збір").

336. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів та стягуються в дохід Державного бюджету України, оскільки Фонд звільнений від його сплати на підставі п.24 ч.1 ст.5 Закону "Про судовий збір".

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №916/1489/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №916/1489/22 скасувати та ухвалити нове рішення.

4. Позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

5. Стягнути солідарно з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) 29 975 145 (двадцять дев`ять мільйонів дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто сорок п`ять) грн 92 коп. майнової шкоди.

6. Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 112 406 (сто дванадцять тисяч чотириста шість) грн 79 коп. за подання позову, 168 610 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот десять) грн 19 коп. за подання апеляційної скарги та 224 813 (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн 59 коп. за подання касаційної скарги.

7. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 112 406 (сто дванадцять тисяч чотириста шість) грн 79 коп. за подання позову, 168 610 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот десять) грн 19 коп. за подання апеляційної скарги та 224 813 (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн 59 коп. за подання касаційної скарги.

8. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в дохід Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 112 406 (сто дванадцять тисяч чотириста шість) грн 79 коп. за подання позову, 168 610 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот десять) грн 19 коп. за подання апеляційної скарги та 224 813 (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн 59 коп. за подання касаційної скарги.

9. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) в дохід Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 112 406 (сто дванадцять тисяч чотириста шість) грн 79 коп. за подання позову, 168 610 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот десять) грн 19 коп. за подання апеляційної скарги та 224 813 (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн 59 коп. за подання касаційної скарги.

10. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

В. Студенець