Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 січня 2024 рокусправа № 380/19333/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79000, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 5, ЄДРПОУ 26181358), Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79019, м. Львів, вул. Лепинського, 11, ЄДРПОУ 25261380) про визнання дій протиправними та скасувати рішення, зобов`язання вчинити дії, -
В с т а н о в и в:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, у якій просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо припинення виплати допомоги на проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- зобов`язати Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам за грудень 2022 року - липень 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у сумі 24 000 (двадцять чотири тисячі гривень).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам була призначена з 1 березня 2022 року та виплачена по листопад 2022 року. Виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам була припинена відповідачем на підставі акту фактичного місця проживання/перебування позивача. Вважає, що відповідач порушуючи закон неправомірно припинив виплати позивачу за грудень 2022 року та липень 2023 року. У зв`язку з порушеним правом на отримання допомоги ВПО позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалою від 17 серпня 2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач Галицький відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради надіслав відзив на позовну заяву в якому зазначає, що 14 квітня 2022 року позивач звернулася до Галицького відділу соціального захисту із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. 13.05.2022 Галицьким відділом соціального захисту прийнято рішення про призначення допомоги переміщеним особам на проживання ОСОБА_1 на період з 01.03.2022 по 31.05.2022 у розмірі 3000,00 грн щомісячно, з наступним продовженням виплати до 01.12.2022. Зазначає, що позивач оскаржує Акт проведення перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи №1321, складений посадовою особою Головного управління Нацсоцслужби у Львівській області 18.11.2022, що є вищестоящим органом ніж Галицький відділ соціального захисту. Тобто оскаржує дії не Галицького відділу соціального захисту, а Головного управління Нацсоцлужби у Львівській області, що є зовсім іншою юридичною особою. Відповідно до пункту 5 Порядку (у редакції чинній на момент припинення допомоги) контроль за дотриманням вимог законодавства під час надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Нацсоцслужби шляхом проведення вибіркової перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається відповідний акт за формою, встановленою Нацсоцслужбою. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради надіслав відзив на позовну заяву в якому зазначає, що 30 травня 2023 року позивач звернулася до Шевченківського відділу соціального захисту із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. 14.06.2023 Шевченківським відділом соціального захисту прийнято рішення про призначення допомоги переміщеним особам на проживання ОСОБА_1 на період з 01.05.2023 у розмірі 2000,00 грн щомісячно. 10.07.2023 позивач повторно звернулася до Шевченківського відділу соціального захисту із заявою, в які повідомила про наявність в неї статусу особи з інвалідністю. Відповідно до рішення Шевченківського відділу соціального захисту від 20.07.2023 позивачу було перераховано розмір допомоги з 01.05.2023 у сумі 3000,00 грн щомісячно. У серпні 2023 ОСОБА_1 нараховано 6000,00 грн, з них: 3000,00 грн доплата за травень, червень та липень 2023 року, 3000,00 грн - допомога за серпень 2023 року. Тобто починаючи з 01 травня 2023 року позивачу щомісячно Шевченківським відділом соціального захисту відповідно до заяви від 30.05.2023 нараховується допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 3000,00 грн, а не так як стверджує представник позивача, що допомога не виплачується. Щодо нарахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам до 01 травня 2023 року Шевченківський відділ соціального захисту пояснень надати не може, оскільки позивач не проживала у Шевченківському районі м. Львова та не зверталася за даною допомогою до Шевченківського відділу соціального захисту. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщена особа з Харківської області.
Допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам позивачу була призначена з 1 березня 2022 року та виплачена по листопад 2022 року.
У зв`язку з неотриманням допомоги на проживання з грудня 2022 року представник позивача подав адвокатський запит до Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо підстав припинення виплати позивачці допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з грудня 2022 року.
Листом Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 05.07.2023 № 260305-3110 повідомлено про те що допомога ОСОБА_1 була припинена з 01.12.2022 на підставі складеного головним спеціалістом по роботі з персоналом Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Львівській області Савчин О.С. ( АДРЕСА_2 ) акту перевірки фактичного місця проживання/перебування від 18.11.2022 року, відповідно до якого не підтверджено фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 .
Позивач не погоджуючись з діями відповідачів щодо невиплати допомоги для проживання внутрішньо переміщених осіб, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини 2 ст. 7 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно статті 9 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщена особа має право на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 р. №1168 «Про внесення змін до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що особа зі статусом ВПО зобов`язана повідомити про зміну свого фактичного проживання чи перебування органи соціального захисту населення, зважаючи на правову підставу отримання такої допомоги. Це також стосується тих випадків, коли особою прийнято рішення повернутися до покинутого місця проживання, або виїхати закордон.
20.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п.3 Порядку № 332 допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Пунктом 5 Порядку № 332 передбачено, що внутрішньо переміщені особи несуть відповідальність за достовірність інформації, наданої для отримання допомоги.
Контроль за дотриманням вимог законодавства під час надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Нацсоцслужби шляхом проведення вибіркової перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається відповідний акт за формою, встановленою Нацсоцслужбою.
Вибіркова перевірка проводиться за рішенням керівника (заступника керівника) територіального органу Нацсоцслужби відповідно до сформованих з використанням Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб списків, наданих Нацсоцслужбою її територіальним органам.
Під час проведення вибіркової перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування посадова особа територіального органу Нацсоцслужби робить відповідний запис в акті і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом десяти календарних днів прибути до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем перебування на обліку для проходження ідентифікації.
Посадова особа територіального органу Нацсоцслужби протягом одного робочого дня передає акт органу соціального захисту населення за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.
У разі коли внутрішньо переміщена особа протягом десяти календарних днів не прибула до органу соціального захисту населення, орган соціального захисту населення приймає рішення про припинення надання допомоги на проживання з наступного місяця.
Суд встановив, що посадовою особою ГУ Нацслужби у Львівській області було проведено перевірку фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що було складено акт № 1321 від 18.11.2022 року. Даним актом не підтверджено фактичне місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_3 внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 3 частини 2 ст. 9 Закону № 1706-VII, визначено, що внутрішньо переміщена особа зобов`язана, зокрема: повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання.
У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від`їзду.
Як вбачається з матеріалів справи, Галицьким відділом соціального захисту, була припинена допомога позивача з 01.12.2022 року на підставі складеного акту ГУ Нацслужби у Львівській області від 18.11.2022 року за № 1321, стосовно перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, за адресою: АДРЕСА_3 , яким не підтверджено фактичне місця проживання особи.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який надає достатні докази, у свою чергу довів, що діяв у межах закону при нарахуванні та виплаті допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за грудень 2022 року та липень 2023 року, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, а отже, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень на підставі норм чинного законодавства.
Представник позивача в позовній заяві зазначає, що перевірка фактичного місця проживання/перебування позивача була проведена всупереч імперативній нормі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України спрямованих на запобігання і поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19) від 17.03.2020 року № 530-IX, яка прямо забороняє здійснення таких перевірок.
Разом з тим, виходячи із заявлених позовних вимог та підстав позову, суд не вправі надавати оцінку правомірності дій ГУ Нацслужби у Львівській області при проведенні перевірки фактичного місця проживання/перебування позивача.
Суд вважає, що у цьому разі між сторонами виник інший спір, який може бути вирішений в окремому порядку шляхом звернення позивача до суду з дотриманням загальних правил адміністративного судочинства.
Матеріали справи не містять доказів оскарження дій ГУ Нацслужби у Львівській області стосовно проведення перевірки.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Докази понесення учасниками справи судових витрат відсутні, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати не розподіляються.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович
