ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20913/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 ( суддя першої інстанції Горбалінський В.В.) в адміністративній справі №160/20913/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови обміну посвідки на тимчасове проживання від 12.05.2022 року № 800284693, строк дії до 03.05.2023 року, громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області обміняти громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 , посвідку на тимчасове проживання від 12.05.2022 року № НОМЕР_1 , строк дії до 03.05.2023 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, приймаючи рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання діяло протиправно, без наявності підстав для прийняття такого рішення, встановлених підпунктом 7 пункту 61 Постанови № 322. Відтак, позивач вважає, що відмова Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 є необґрунтованим та протиправною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано доводів позивача про те, що будь-яких протиправних дії, визначених пп. 7 п. 61 Постанови №322, позивачем не було вчинено.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Алжирської Народної Демократичної Республіки.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 23.02.2021 року між громадянином Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_3 та громадянкою України ОСОБА_4 укладено шлюб.

12.05.2022 року ОСОБА_5 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 . Посвідка дійсна до 03.05.2023 року.

12.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із документами на обмін тимчасової посвідки, у зв`язку із закінченням строку дії.

Згідно заяви-анкети №105135996 від 12.05.2023 року про обмін посвідки на тимчасове проживання, позивач просив продовжити строк дії посвідки на тимчасове проживання. На підтвердження правильності внесених до заяви-анкети відомостей, позивачем проставлено особистий підпис в заяві анкеті.

Листом від 05.06.2023 року №55/2-3902нт Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області повідомило ГУ ДМС в Дніпропетровській області про те, що Управлінням СБУ України у Дніпропетровській області відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_2 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі підпунктів 7, 11, п. 61 ПКМУ № 322 від 25.04.2018 року.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 05.06.2023 року №12011400000625 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМ України №322 від 25.04.2018 року.

Вказані обставини і стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі по тексту - Закону №3773).

Частиною 14 ст.4 Закону №3773 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.1 Закону №3773 посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

У разі продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання іноземці та особи без громадянства додатково подають оригінал посвідки на тимчасове проживання.

Як зазначалось вище, 12.05.2022 року ОСОБА_5 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 . Посвідка дійсна до 03.05.2023 року.

12.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із документами на обмін тимчасової посвідки, у зв`язку із закінченням строку дії.

Згідно заяви-анкети №105135996 від 12.05.2023 року про обмін посвідки на тимчасове проживання, позивач просив продовжити строк дії посвідки на тимчасове проживання. На підтвердження правильності внесених до заяви-анкети відомостей, позивачем проставлено особистий підпис в заяві анкеті.

Вказані обставини сторонами не заперечуються та не спростовуються.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року (далі по тексту - Порядок №322).

Згідно з п.21 Порядок №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.

Згідно з п.61, п.62 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

З наведеної норми Порядку №322 вбачається, що територіальний орган ДМС має право відмовити в оформленні або видачі (обміні) посвідки заявнику за наявності однієї, або декількох з наведених підстав, в тому числі, якщо таким територіальним органом ДМС отримано інформацію від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, що дії іноземця або особи без громадянства (заявника) загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, або територіальний орган ДМС отримав інформацію, що іноземець або особа без громадянства (заявник) вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 05.06.2023 року №12011400000625 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМ України №322 від 25.04.2018 року.

Інших підстав відмови в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, ніж пп.7 п.61 Порядку №322, вказане рішення не містить.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач отримавши від Управління СБУ у Дніпропетровській області лист, в якому зазначено, що Управлінням СБ України у Дніпропетровській області відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі підпункту 7, 11, п. 61 ПКМУ № 322 від 25.04.2018 року, відповідно прийняв оскаржуване рішення від 05.06.2023 року №12011400000625 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України» вказаний орган має право брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Як з`ясовано судом апеляційної інстанції позивачем було подано до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області усі необхідні документи для оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Вказані обставини сторонами не заперечуються та не спростовуються.

Між тим, до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області надійшов лист від Управління СБУ у Дніпропетровській області від 05.06.2023 року №55/2-3902нт (вих.), в якому зазначено, що Управлінням СБУ України у Дніпропетровській області відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі підпунктів 7, 11, п. 61 ПКМУ № 322 від 25.04.2018 року, а тому, враховуючи вказане, ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято оскаржене рішення від 05.06.2023 року №12011400000625, згідно з яким на підставі на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку №322, позивачу було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що у листі Управління СБУ у Дніпропетровській області від 05.06.2023 року №55/2-3902нт (вих.), як і у листі від 26.09.2023 року за №55/30-4426т (вих.) відсутня інформація відносно того, який випадок, передбачений Законами України став підставою для відмови позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Крім того, запит Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області стосувався питання перевірки «наявності чи відсутності підстав» для отримання позивачем посвідки на тимчасове проживання, а Управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області надані відповіді від 05.06.2023 року №55/2-3902нт (вих.), як і у листі від 26.09.2023 року за №55/30-4426т (вих.), які не містять висновку щодо цього, а містять висновок про недоцільність подальшого документування дозволом на імміграцію в Україну.

При цьому, колегія суддів враховує те, що слово недоцільність має рекомендаційний, оціночних характер, тому ніяк не може свідчити про «наявність або відсутність таких підстав», а відтак не може бути покладено в основу рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

За встановлених обставин справи, оскаржуване рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання має ознаки непропорційного втручання у право на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, Головним управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області не обґрунтовано та не правомірно було прийнято рішення від 05.06.2023 року №12011400000625, яким позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку №322.

Щодо вимоги про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати позивачу посвідку на постійне проживання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25 квітня 2018 року № 321 (далі по тексту Порядок № 321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до пунктів 78, 79 Порядку № 321, рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов`язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Як Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, так і Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, відповідні процедури щодо надання, скасування дозволу на імміграцію та видачі і обміну посвідки на постійне проживання складаються з послідовних етапів, на кожному з яких відбувається перевірка та оцінка поданих документів, з`ясування певних обставин та відповідно до їх результатів відповідачу надається вибір варіантів дій та рішень.

Враховуючи вищевикладене, повноваження щодо видачі та обміну посвідки на постійне проживання є дискреційними.

Як видно з матеріалів справи, зазначені вище процедури відповідачем в повній мірі не були дотримані, тому з огляду на законодавчо встановлені повноваження територіального органу Державної міграційної служби України та територіального підрозділу Державної міграційної служби України щодо перевірки відповідності оформлення поданих документів вимогам законодавства України та правових наслідків такої перевірки, тощо - у суду в межах цієї справи немає підстав для дослідження правомірності дій відповідача щодо суті порушеного позивачем у заяві питання та зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення про оформлення / видачу посвідки на постійне проживання.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги позивача зобов`язального характеру підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача щодо обміну посвідки на постійне проживання з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції не вірно встановлені обставини справи, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 в адміністративній справі №160/20913/23 скасувати прийняти у справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови обміну посвідки на тимчасове проживання від 12.05.2022 року № 800284693, строк дії до 03.05.2023 року, громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути звернення громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 від 12.05.2023 щодо обміну та видачі посвідки на постійне проживання, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 15 січня 2024 року та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 17січня 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров