ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2023Справа № 910/11278/23Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком"

про стягнення 3 203 182,40 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Хмара Ю.О.;

від відповідача: Дядюра Н.О.;Кикоть Ю.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 3 203 182,40 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/22/255 від 20.06.2022 в частині дотримання строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/11278/23, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.08.2023.

10.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

18.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечував проти задоволення позову, з огляду на те, що неналежне виконання зобов`язань за договором зумовлене настанням форс-мажорних обставин, а тому, на думку відповідача, він звільнений від сплати нарахованої неустойки. Також у поданому відзиві відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

У судовому засіданні 22.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження та 30 днів, розгляд справи відкладено на 21.09.2023.

01.09.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечував проти доводів, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 21.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.11.2023.

У судовому засіданні 02.11.2023 розгляд справи відкладено на 30.11.2023.

Судове засідання, призначене на 30.11.2023 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 учасники справи були повідомлені про те, що розгляд справи відбудеться 12.12.2023.

У судовому засіданні 12.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.06.2022 року між Міністерства оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юністком" (постачальник) укладено Договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби № 286/3/22/255, за умовами якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару.

Специфікацією, погодженою сторонами у пункті 1.3. Договору передбачено, що ціна одиниці продукції (без ПДВ) складає 352,00 грн. Строк поставки товару: у кількості 600 000 шт. на суму 211 200 000,00 грн. - до 30.09.2022 року включно. Загальна вартість товару в кількості 600 000 шт., з урахуванням ПДВ, становить 211 200 000,00 грн.

Додатковою угодою № 1 до Договору строк постачання товару було продовжено до 30.11.2022.

Відповідно до п. 3.2. Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться шляхом поетапної оплати замовником поставлених йому партій товарів протягом 10 банківських днів після пред`явлення постачальником рахунку на їх оплату.

Згідно з п. 4.1., 4.3. Договору товар постачається на об`єднані центри забезпечення замовника власними силами та за рахунок постачальника згідно з умовами даного правочину. У разі нагальної потреби, поставка товарів може здійснюватися в інші місця, визначені відповідно до заявки замовника, у тому числі в місцевості, де ведуться бойові дії та райони проведення операції об`єднаних сил. Про час постачання товарів постачальник повідомляє замовника не пізніше ніж за 24 години до початку відвантаження.

Відповідно до п. 7.3.2. Договору за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної ціни.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна № 230 від 07.12.2022, було поставлено товар у кількості 70 000 шт.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна № 239 від 09.12.2022, було поставлено товар у кількості 70 000 шт.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна № 274 від 22.12.2022, було поставлено товар у кількості 69 900 шт.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна № 297 від 27.12.2022, було поставлено товар у кількості 70 000 шт.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна № 298 від 27.12.2022, було поставлено товар у кількості 70 000 шт.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна № 2399 від 28.12.2022, було поставлено товар у кількості 18 650 шт.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна № 305 від 30.12.2022, було поставлено товар у кількості 86 500 шт.

22.02.2023 позивачем направлено відповідачу претензію № 286/1116 з вимогою сплатити суму штрафних санкцій у розмірі 3 203 182,40 грн. . Однак ця претензія залишена Товариством без задоволення.

Внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару за Договором № 286/3/22/255 від 20.06.2022, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3 203 182,40 грн. пені, що і стало підставою для звернення до суду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної поставки товару в передбачений договором строк.

Відповідно до ч. 1. ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 552 Цивільного кодексу України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Згідно з ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Оскільки заявлена позивачем до стягнення сума пені в розмірі 3 203 182,40 грн. є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми є обґрунтованою.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами п. 8.1. - 8.6. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за ним у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін, а саме: знищення, внаслідок бойових дій, виробничих потужностей виконавця, партії (партій) товару тощо. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, який видається місцевими органами виконавчої влади, ДСНС за місцезнаходженням однієї із сторін, Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою. Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за ним, якщо доведуть, що воно було викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін і виникла після укладення Договору та стороною було дотримано умови п. 8.1-8.3. даного Договору. Невиконання або неналежне виконання постачальником п. 8.1. - 8.3. цього Договору, позбавляє останнього права посилатися на обставини непереборної сили та не звільняє його від відповідальності за порушення зобов`язань. Продовження строків (термінів) виконання зобов`язань за цим договором у зв`язку із виникненням обставин непереборної сили також можливе лише при виконанні постачальником п. 8.1. - 8.3. цього Договору.

Частиною 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.

У свою чергу, порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється Регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин, який затверджено рішенням президії ТПП України від 18 грудня 2014 року за № 44(5) (далі - Регламент).

Відповідно до пункту 3.2. Регламенту не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Крім того, пунктом 4.2. Регламенту чітко розмежовано компетенцію ТПП України та її регіональних палат, зокрема, ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, у яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

Вказана норма Регламенту є чинною, зміни до неї у встановленому законом порядку не вносилися.

Як вбачається із поданої відповідачем копії сертифікату № 5301-23-3546 про форс-мажорні обставини, виданого Полтавською ТПП 9 серпня 2023 року № 283/02-06, яким засвідчено існування форс-мажорних обставин за укладеним між позивачем і відповідачем договором у термін з 24.11.2022 до 21.12.2022, обставинами непереборної сили за цим правочином вважається видання Штабом профілактики та контролю епідемії корона вірусу в повіті Хуейань, провінції Фуцзянь, Китайська Народна Республіка «Повідомлення про здійснення профілактики і контролю епідемії та відновлення роботи і виробництва у рамках боротьби з епідемією пневмонії, викликаною корона вірусом нового типу» № 145 від 23.11.2022.

Разом із цим, за умовами договору відповідач є лише постачальником обумовленого ним товару, а не її виробником.

З матеріалів справи та наданих відповідачем пояснень вбачається, що останнім з метою виконання умов договору з позивачем було укладено контракт від 12 вересня 2022 року № 20220912 з іноземним постачальним - NOPS SP Z.O.O. (Республіка Польща), який, у свою чергу, уклав контракт від 26 вересня 2022 року № 20220926-SPBG з виробником обумовленого товару - SHAOXING OXMAN BUSINESS CO., LTD (Китайська Народна Республіка).

Тобто, вказаний сертифікат виданий регіональною ТПП у порушення приписів пункту 4.2. Регламенту, оскільки фактично підтверджує наявність обставин непереборної сили у правовідносинах за зовнішньоекономічним контрактом між відповідачем та його контрагентом - нерезидентом, який не є стороною договору з позивачем.

Як було зазначено вище, судом встановлено, що відповідач не є виробником товару, натомість матеріалами справи не підтверджено неможливість закупки відповідачем обумовленого договором товару в іншого постачальника, а також того, що вказана продукція виготовляється лише в повіті Хуейань, провінції Фуцзянь Китайської Народної Республіки і саме виробником - SHAOXING OXMAN BUSINESS CO., LTD.

Крім того, відповідачем не доведено факт існування будь-якої економічної доцільності закупівлі товару саме у вказаного іноземного виробника та іноземного постачальника.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного договору.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % від заявленої до стягнення позивачем суми, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 909/1078/18.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду: від 21 лютого 2018 року в справі № 910/14628/17, від 13 червня 2018 року в справі № 910/17259/17, від 14 серпня 2018 року в справі № 910/496/18, від 15 серпня 2018 року у справі № 910/21804/17, від 22 травня 2019 року в справі № 904/1782/19 та від 5 вересня 2019 року в справі № 910/1338/19.

Відповідно до ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".

Згідно з ст. 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство, яке відповідно до статті 3 та частини 1 статті 10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Спірні відносини в даній справі стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду.

При цьому, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави.

Тоді як відповідач, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину про особливий період, у якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару, неналежне виконання якого має негативний вплив як на репутацію позивача, так і на обороноздатність країни в цілому.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 9 червня 2022 року в справі № 910/8425/19, від 15 червня 2022 року в справі № 922/2141/21.

Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача.

При цьому, суд також звертає увагу відповідача на те, що останній не позбавлений права та можливості стягнути відповідні штрафні санкції та компенсацію завданих збитків (у разі їх наявності) зі своїх контрагентів за укладеними контрактами внаслідок неналежного виконання ними своїх зобов`язань за вказаними правочинами.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком" про стягнення 3 203 182,40 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком" про стягнення 3 203 182,40 грн. - задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юністком" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 60, офіс 211; ідентифікаційний код 42137930) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022) 3 203 182 (три мільйони двісті три тисячі сто вісімдесят дві) грн. 40 коп. пені, 48 047 (сорок вісім тисяч сорок сім) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.01.2024.

Суддя С. В. Стасюк