ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Гелета С.М.

16 січня 2024 р.Справа № 480/5995/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» до Сумської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, зобов`язання вчинити дії, -

В с т а н о в и в:

13.09.2022 року позивач представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» (далі ТОВ «ГРАНД МЕТА») - адвокат Бикова Р.Ю. звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА805020/2022/000290 від 31.08.2022 року;

- зобов`язати Сумську митницю відновити режим вільної торгівлі (преференційний режим) до товарів, що пройшли процедуру митного оформлення за митною декларацією типу «ІМ 40 ДЕ» від 31.08.2022 року № UА805020/2022/009634.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 31.03.2017 року між ТОВ «ГРАНД МЕТА» (покупцем) та підприємством Республіки Узбекистан (постачальником) було укладено контракт № 58/2020 на поставку товару із обов`язковим наданням продавцем оригіналів сертифікату походження товару по формі СТ-1 та акту експертизи до нього. Даний товар в межах вказаного контракту систематично поставлявся в Україну на умовах режиму вільної торгівлі із умовним повним звільненням від сплати мита. Разом із тим, в оскаржуваній картці відмови Сумською митницею зазначається про порушення вимог пункту 9 Рішення від 24.09.1993 року (в редакції рішення від 18.10.1996 року). Проте в будь-якому випадку таке змістовне наповнення оскаржуваної Картки відмови не відповідає принципу правової визначеності та відповідно свідчить про її необґрунтованість.

Крім того, представник позивача зазначає, що норми пунктами 1 і 3 статті 3 Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року країнами-учасницями було узгоджено, що договірні сторони не застосовують мито, податки і збори, які мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження на ввіз і/або вивіз товарів, які походять з митної території однієї з Договірних країн і призначені для митної території інших Договірних сторін. Винятки з даного торговельного режиму оформлюються документами, які є невід`ємною частиною цієї Угоди. Для України рішення Ради Глав Урядів Співдружності Незалежних Держав від 24.09.1993 року, яким затверджені Правила визначення країни походження товарів між країнами-учасницями, та стало підставою для прийняття спірної картки-відмови, втратило чинність з набуттям для неї чинності рішенням від 30.11.2000 року, тобто - з 21.12.2001 року. На офіційному сайті Верховної Ради України рішення від 30.11.2000 року також значиться як таке, що втратило чинність на підставі Рішення від 20.11.2009 року, відповідно до якого Рада глав урядів Співдружності Незалежних Держав у зв`язку з підписанням Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року вирішила вважати таким, що втратило силу, Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 30.11.2000 року про Правила визначення країни походження товарів для держав-учасниць СНД з дати набуття чинності для них Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року. Таким чином, для України Рішення 30.11.2000 року втратило чинність з набуттям для неї чинності Рішенням від 20.11.2009 року, тобто з 14.09.2011 року. Тобто, єдиним з міжнародних багатосторонніх договорів чинним для України являється лише Угода про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 року, адже усі попередні - втратили для неї чинність. За попередніми міжнародними договорами для Україна були припинені усі права та обов`язки, які виникали в неї протягом їх чинності по відношенню до інших країн-учасниць (підписантів).

Також, представник позивача звертає увагу, що Угода про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року для України з 20.09.2012 року втратила чинність на підставі Договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 року, яку було ратифіковано 30.07.2012 року (набула чинності 20.09.2012 року). При цьому, договір про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 року разом із іншими кранами Узбекистаном підписано не було, але 31.05.2013 року Узбекистаном було видано закон «Про ратифікацію протоколу про застосування договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 між його сторонами та Республікою Узбекистан», а тому Узбекистан став дев`ятою державою-членом цього Договору шляхом приєднання. У зв`язку з цим, Угода про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, включаючи його Додаток 1 - Рішення Ради глав Урядів Співдружності Незалежних Держав про правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року також втратила чинність для Узбекистану з набуттям для цієї країни чинності Договором про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 року. Тобто, Рішення Ради глав Урядів Співдружності Незалежних Держав про правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року є нечинним як для України, так і для Узбекистану.

Крім того, представник позивача зазначає, що країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. При існуванні встановлених правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження дозволяється відступати від них у випадках, коли таке транспортування неможливе в силу географічного положення та/або якщо товари знаходяться під митним контролем у третіх країнах (ч. ч. 1, 2, 7, 8 ст. 36 МК України) .

Заперечуючи проти вимог ТОВ «ГРАНД МЕТА», у відзиві на адміністративний позов митний орган вказує, що однією із підстав для надання пільг щодо товарів, які користуються режимом вільної торгівлі, в спірних правовідносинах належить, зокрема, Угода про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року на застосування якої вказується в пункті 9 Правил визначення країни походження товарів, затверджених Рішенням Ради Глав Урядів Співдружності Незалежних Держав від 24.09.1993 року (зі змінами), та учасниками якої є Україна та Республіка Узбекистан. Застосування преференції за кодом « 400», передбаченої наказ Міністерства фінансів України № 1011, можливе за наявності відповідних правових підстав, визначених в пункті 9 Рішення від 24.09.1993 року, державами - учасницями якого є Україна та Республіка Узбекистан. За результатами здійсненого аналізу наданих товаросупровідних документів виявлено факт порушення позивачем вимог статті 9 Правил визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року, затверджених Рішенням Ради Глав Урядів Співдружності Незалежних Держав, якою визначено, що товар вважається як такий, що походить з митної території держави - учасниці Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, якщо він відповідає встановленим цими Правилами критеріям походження, експортується резидентом однієї з держав - учасниць цієї Угоди і ввозиться резидентом держави - учасниці цієї Угоди з митної території іншої держави - учасниці цієї Угоди, в частині того, що товар ввезено в Україну з митної території Румунії, яка не є учасником Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року. Згідно товаросупровідних документів виявлено відтиски печаток митного органу Румунії та Закарпатської митниці, які підтверджують, що товар ввезено в Україну з митної території Румунії, яка не є учасником Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року.

Враховуючи те, що рішенням про Правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року не передбачено можливість транспортування в Україну товарів походженням з Узбекистану транзитом та ввезення через територію країни, які не є учасниками Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, зокрема, Румунії, правомірно прийнято спірна картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 року відмовлено у задоволені адміністративного позову ТОВ «ГРАНД МЕТА».

Судове рішення вмотивоване тим, що позивачем при оформленні товару ввезеного з митної території Румунії, яка не є державою учасницею Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, безпідставно застосовано преференції зі сплати ввізного мита за кодом « 400», які визначені наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 року № 1011. Крім того, Рішенням про Правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року не передбачено можливість транспортування в Україну товарів походженням з Узбекистану транзитом через територію країн, які не є учасниками Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року.

Не погоджуючись із судовим рішенням представником позивача ТОВ «ГРАНД МЕТА» - адвокатом Биковою Р.Ю. подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Аргументи, наведені представником позивача в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача стосовно відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю можливості взяти участь у судовому засіданні після обідньої перерви, час розгляду якого зміщено через оголошення повітряної тривоги, у зв`язку з відсутністю відповідних доказів.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем ТОВ «ГРАНД МЕТА» подано Сумській митниці до митного оформлення товару митну декларацію типу «ІМ 40 ДЕ», яка була прийнята та зареєстрована за № UA805020/2022/009604 (далі - МД).

Згідно наданих до митного оформлення документів, продавцем вказаного товару є ТОВ «BARKES-TEKS» (Республіка Узбекистан), покупцем - ТОВ «ГРАНД МЕТА» (Україна). Відомості про країну походження вищевказаного товару «UZ» (Республіка Узбекистан) зазначено в МД та підтверджено наданим сертифікатом про походження товарів форми СТ-1.

Позивачем було враховано застосування тарифної преференції зі сплати ввізного мита за кодом « 400» (товари, що ввозяться в Україну згідно з міжурядовими угодами України з країнами СНД (крім Республіки Грузія).

Відповідачем встановлено, що згідно товаросупровідних документів виявлено відтиски печаток митного органу Румунії та Закарпатської митниці, які підтверджують, що товар ввезено в Україну з митної території Румунії, яка не є учасником Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, а тому позивач не має право застосовувати тарифну преференцію зі сплати ввізного мита за кодом « 400» (товари, що ввозяться в Україну згідно з міжурядовими угодами України з країнами СНД (крім Республіки Грузія), у зв`язку із чим відповідачем прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2022/000290 від 31.08.2022 року.

Позивач, вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2022/000290 від 31.08.2022 року, оскільки це призвело до позбавлення права позивача на преференційне розмитнення імпортованих позивачем товарів, звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приймаючи рішення у даній справі виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

МК України регулює питання сплати митних платежів, зокрема стаття 289 цього Кодексу вказує на те, коли виникає обов`язок зі сплати митних платежів. Пунктом 1 частини першої цієї статті визначено, що обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Частиною 5 ст. 280 МК України передбачено, що ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно з ч. 1 ст. 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 292 МК України передбачено, що митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв`язку з якими його надано.

Згідно з ч. 3 ст. 1 МК України якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Як встановлено з матеріалів даної справи, 31.03.2017 року між позивачем та ООО «KID KAMILA» (Республіка Узбекистан) укладено контракт № 58/2020 на поставку товару текстильної продукції із обов`язковим наданням постачальником сертифікату походження товару по формі СТ-1 та Акту експертизи до нього.

31.08.2022 року з метою митного оформлення товару за вказаним контрактом уповноваженою особою позивача було подано Сумській митниці до митного оформлення товару митну декларацію типу «ІМ 40 ДЕ», яка була прийнята та зареєстрована за № UA805020/2022/009604 із застосуванням преференції « 400» зі сплати ввізного мита.

Однак, відповідачем по даній справі було встановлено, що згідно наданої під час митного оформлення автотранспортної накладної від 11.08.2022 А№332319 виявлено відтиски печаток митного органу Румунії та Закарпатської митниці, які підтверджують те, що товар було ввезено в Україну з митної території Румунії, яка не є учасником угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, а тому позивач не має право застосовувати тарифну преференцію зі сплати ввізного мита за кодом « 400» (товари, що ввозяться в Україну згідно з міжурядовими угодами України з країнами СНД (крім Республіки Грузія), у зв`язку із чим відповідачем прийнято оскаржувану картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2022/000290 від 31.08.2022 року.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем по справі фактично не заперечується те, що товар, який був ввезено ТОВ «ГРАНД МЕТА», вироблений або підданий достатній переробці в Республіці Узбекистан та відповідає вимогам походження, встановленим відносно таких, цей факт підтверджений сертифікатом про походження товару форми, актом експертиз походження товару.

Законом України від 04.11.1995 року № 425/95-ВР (який є чинним станом на дату прийняття даної постанови суду апеляційної інстанції) було ратифіковано угоду Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю, підписану в м. Ташкенті 29.12.1994 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю від 29.12.1994 року Договірні Сторони не застосовують мита, податки і збори, що мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження на експорт і (або) імпорт товарів, що відправлятимуться з митної території однієї з Договірних Сторін і призначених для митної території іншої Договірної Сторони. Вилучення з цього торговельного режиму за погодженою номенклатурою товарів оформляється документами, що є невід`ємною частиною дійсної Угоди.

Частиною 3 ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю передбачено, що для цілей дійсної Угоди і на період її дії під товарами, що відправляються з територій Договірних Сторін, розуміються товари, визначені Правилами визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року, затвердженими Рішенням Ради Глав Урядів Співдружності Незалежних Держав.

Ці Правила підписані, серед іншого, главами урядів України та Узбекістану та відповідно набрали чинності та на підставі частини третьої статті 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю від 29.12.1994 року застосовуються для України та Республіки Узбекистан.

Пунктом 9 Правил визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року, затвердженими Рішенням Ради глав Урядів Незалежних Держав (в редакції Рішення глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 18.10.1996 року), передбачено, що товар вважається як такий, що походить з митної території держави-учасниці Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, якщо він відповідає встановленим цими Правилами критеріям походження, експортується резидентом однієї з держав-учасниць цієї Угоди і ввозиться резидентом держави-учасниці цієї Угоди з митної території іншої держави-учасниці цієї Угоди. При цьому під резидентом мається на увазі організація, створена на території цієї держави, або фізична особа, яка постійно проживає на території цієї держави.

При цьому, пункт 9 Правил визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року, затвердженими Рішенням Ради глав Урядів Незалежних Держав (в редакції Рішення глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 18.10.1996 року), не містить вимог до маршруту транспортування товару та вимог про те, що товар не повинен залишати території держав-учасниць Угоди про зону вільної торгівлі.

Відповідно до ч. 8 ст. 36 МК України при існуванні встановлених правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження дозволяється відступати від них у випадках, коли таке транспортування неможливе в силу географічного положення та/або якщо товари знаходяться під митним контролем у третіх країнах.

З огляду на те, що Україна та Республіка Узбекистан не є країнами зі спільним кордоном (країнами-сусідками) транспортування товарів позивача не могло відбуватися шляхом прямого транспортування в силу географічного положення країн.

У статті 1 Закону України від 20.10.1999 року № 1172-ХІV «Про транзит вантажів» визначено, що транзит вантажів - перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України.

В ч. 1 ст. 90 МК України визначено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між митними органами однієї чи кількох країн або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

В розділі І «Митний транзит» Спеціального додатку Е «Транзит» до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18.05.1973 року (дата приєднання України 05.10.2006 року, дата набрання чинності для України 15.09.2011 року) визначено, що митний транзит - митний режим, відповідно до якого товари транспортуються під митним контролем з одного митного органу в інший митний орган.

Відповідно до статті 1 Конвенції про процедуру міжнародного митного транзиту під час перевезення вантажів залізничним транспортом із застосуванням накладної УМВС (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення) від 09.02.2006 року термін «міжнародний митний транзит» означає митну процедуру, відповідно до якої вантажі перевозяться через кордони однієї чи більше держав під митним контролем від митниці пункту відправлення до митниці пункту призначення.

Отже, у відповідності до положень національного законодавства України та міжнародних договорів товари знаходяться під митним контролем під час перевезення у режимі транзиту територіями країн.

Пунктом 12 розділу І «Правила визначення походження товарів» Спеціального додатку К до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур передбачено: «12. Рекомендоване правило. У випадках, коли існують установлені правила прямого транспортування товарів із країни їхнього походження, дозволяється відступати від них, зокрема з географічних причин (наприклад, у випадку з країнами, оточеними з усіх боків сушею), а також у випадку з товарами, що знаходяться під митним контролем в третіх країнах (наприклад, у випадку з товарами, які демонструються на ярмарках або на виставках чи є поміщеними на митні склади).»

В даному випадку товари, зазначені у митній декларації, переміщувались під митним контролем транзитом через території третіх країни (третьої країни), що дозволяє відступати від правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження.

Колегія суддів, в контексті наведеного вище, вважає, що Україна в даному випадку являється країною імпорту (країною, в яку ввозиться товар), а Республіка Узбекистан - країною експорту (країною, з якої вивозиться товар), тому інші країни в даних правовідносинах не виступають і не можуть виступати «країною ввезення/вивезення товару», адже товаросупровідні документи свідчать, що ввезення товару в Україну відбувалося з митної території Республіки Узбекистану, а інші країни виступали країнами проміжного транзиту.

Відтак товари, імпортовані ТОВ «ГРАНД МЕТА» в момент пред`явлення до митного оформлення на території України вважаються товарами, ввезеними з Республіки Узбекистану.

Згідно ч.ч. 1, 2, 7 та 8 ст. 36 МК України визначено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає помилковими тлумачення суду першої інстанції, а також доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо того, що завезений позивачем товар не відповідає умовам, визначеним, зокрема, пунктом 9 Правил визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року, оскільки був ввезений в Україну через територію Румунії, яка не є учасником Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994 року, а тому при його митному оформленні не передбачено права на застосування преференцій у вигляді звільнення від сплати мита.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку суд першої інстанції помилково не врахував застереження як українського, так і міжнародного законодавства, яке дозволяє під час існування установлених правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження, відступати від них, зокрема з географічних причин.

Наведені вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.07.2023 року у справі № 420/17345/22.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості та правомірності вимог позивача в частині визнання протиправною та скасування картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА805020/2022/000290 від 31.08.2022 року, а відтак такі вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною та скасування вказаної картки відмови.

Доводи суду першої інстанції та посилання відповідача щодо того, що Сумською митницею, правомірно було відмовлено у митному оформленні товарів, про що винесено спірну картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, є необґрунтованими та суперечать вже наведеному вище.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання Сумської митниці відновити режим вільної торгівлі (преференційний режим) до товарів, що пройшли процедуру митного оформлення за митною декларацією типу «ІМ 40 ДЕ» від 31.08.2022 №UА805020/2022/009634, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 257 МК України встановлена відповідна процедура декларування, яка передбачає подання декларантом митних декларацій та внесення в них відповідних відомостей та змін, їх відкликання.

Частиною 1 ст. 269 МК України за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана.

Застосування преференцій, зокрема відновлення або скасування режиму вільної торгівлі тощо, законодавцем відповідно до ч. 1 ст. 7 МК України віднесено саме до компетенції органів митної служби.

Відтак, зазначені вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.03.2020 року у справі № 803/1208/17.

Стосовно розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин 1 та 2 ст. 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приписами п. 4 ч.1 ст.1 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 року у справі №726/549/19.

Як встановлено судом, позивачем в позовній заяві було заявлено клопотання про відшкодування понесених позивачем судових витрат та зазначено, що розмір витрат, які позивач сплатив або сплатить у зв`язку з розглядом даної справи, будуть надані суду не пізніше ніж протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (а.с.12).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 року відмовлено у задоволені адміністративного позову ТОВ «ГРАНД МЕТА».

23.08.2023 року представником позивача було подано до суду клопотання про розподіл судових витрат (документ скріплений ЕЦП), в якому останній прохав при прийнятті рішення у даній справі здійснити розподіл судових витрат та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь ТОВ «ГРАНД МЕТА» 10.500, 00 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій представником позивача до клопотання про розподіл судових витрат було надано наступні документи:

- договір про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року;

- додаткову угоду № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від « 03» вересня 2022 року;

- додаткову угоду № 2 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від « 25» жовтня 2022 року;

- додаткову угоду № 3 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від « 07» березня 2023 року;

- акт наданих послуг № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від 15.09.2022 року;

- акт наданих послуг № 8 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від 10.03.2023 року;

- платіжну інструкцію № 6145 від 05.09.2022 року;

- платіжну інструкцію № 6463 від 09.03.2023 року.

Так, зі змісту наданого договору про надання професійної правничої допомоги від "03" вересня 2022 року вбачається, що адвокат Бикова Р.М. (адвокат) і ТОВ «ГРАНД МЕТА» (клієнт) уклали цей договір про те, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма, без обмежень, правами представника, які передбачені МК України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, іншими законодавчими актами України, у зв`язку із зверненням Клієнта до суду, державних органів, підприємств, організацій, установ (п.1.1).

Розмір гонорару адвоката визначається за узгодженням Сторін і вказується в додатковій угоді до цього Договору (п.3.2).

Додатки та додаткові угоди до цього Договору є його невід`ємною частиною та мають юридичну силу, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані обома сторонами (п.6.2).

Згідно додаткової угоди № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від « 03» вересня 2022 року пункт 3.2 Договору доповнено абзацом другим такого змісту: «Розмір гонорару адвоката за представництво інтересів клієнта у суді та підготовку і подання процесуальних документів при розгляді справи адміністративної юрисдикції визначається за узгодженням сторін і становить 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.), з яких: 15 000, 00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) сплачуються адвокатові в безготівковому вигляді у строк 10 робочих днів з дати укладення додаткової угоди, а залишок гонорару у розмірі 15 000, 00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) - в день винесення судом першої інстанції позитивного для клієнта результативного судового рішення у справі».

Відповідно до додаткової угоди № 2 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від « 25» жовтня 2022 року абзац 2 пункту 3.2 Договору викладено в наступній редакції: «Розмір гонорару адвоката за представництво інтересів клієнта у суді та підготовку і подання процесуальних документів у справах адміністративної юрисдикції визначається за узгодженням Сторін і становить 42 000 грн. (сорок дві тисячі гривень 00 коп.). з яких: 3 000.00 грн. (три тисячі гривень 00 кой.) вартість підготовки та подання до Сумського окружного адміністративного суду однієї позовної заяви в інтересах клієнта, яка сплачується адвокатові в безготівковій формі безпосередньо в день надання клієнтом доручення підготувати та подати позовну заяву до вказаного суду або у строк 5 робочих днів з дати подання до суду відповідної позовної заяви; 3 000.00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.) - «гонорар успіху» за кожною з поданих адвокатом позовних заяв в інтересах клієнта, який сплачується адвокатові в безготівковій формі в день винесення судом першої інстанції позитивного для клієнта результативного судового рішення у справі за відповідною позовною заявою». Пункт 3.2 договору доповнено абзацом третім такого змісту: «Клієнт має право здійснювати безготівкові перекази на банківський рахунок адвоката у більшому розмірі, ніж передбачено абзацом 2 пункту 3.2. цього Договору, які покладаються в рахунок майбутніх оплат вартості послуг адвоката».

Відповідно до додаткової угоди № 3 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року № б/н від « 07» березня 2023 року пункт 3.2. Договору доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Розмір гонорару Адвоката за представництво інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції та підготовку і подання процесуальних документів у справах адміністративної юрисдикції визначається за узгодженням Сторін і становить 7 500 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень 00 коп.), за одну судову справу, з яких: 2 500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 коп.) - вартість підготовки та подання до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги в інтересах Клієнта, які сплачується Адвокатові в безготівковій формі у строк 5 робочих днів з дати подання до суду відповідної апеляційної скарги; 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.) - «гонорар успіху» за кожною з поданих Адвокатом апеляційних скарг в інтересах Клієнта, які сплачується Адвокатові в безготівковій формі в день винесення судом апеляційної інстанції позитивного для Клієнта результативного судового рішення у відповідній справі». Абзац третій пункту 3.2. Договору вважати абзацом п`ятим цього пункту Договору та викладено його в наступній редакції: «Клієнт має право здійснювати безготівкові перекази на банківський рахунок Адвоката у більшому розмірі, ніж передбачено абзацами 2 і 3 пункту 3.2. цього Договору, які покладаються в рахунок майбутніх оплат вартості послуг Адвоката».

Згідно платіжної інструкції № 6145 від 05.09.2022 року вбачається, що ТОВ «ГРАНД МЕТА» перерахувало кошти у розмірі 12 000, 00 грн. ОСОБА_1 . Призначення платежу: Оплата надання професійної правничої допомоги згідно договору від 03.09.2022 року.

Згідно платіжної інструкції № 6463 від 09.03.2023 року вбачається, що ТОВ «ГРАНД МЕТА» перерахувало кошти у розмірі 2 500, 00 грн. ОСОБА_1 . Призначення платежу: Оплата надання професійної правничої допомоги згідно договору від 03.09.2022 року згідно до додаткової угоди № 3 від 07.03.2023 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на умови договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 року, враховуючи складання і підписання адвокатом документів від імені і в інтересах позивача (позовної заяви, відповіді на відзив, додаткових пояснень, апеляційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій є підтвердженими матеріалами справи. Витрати на професійну правничу допомогу є оплаченими, що вбачається з наведеного вище. У даній справі розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору (з урахуванням додаткових угод до договору) у фіксованому розмірі, а отже є визначеним, а відтак детальний опис робіт не є потрібним.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, від 10.11.2022 року у справі № 640/24023/21.

Згідно з ч.ч. 6,7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 року у справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п.269).

За правилами ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 139 КАС України закріплено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вже наведених вище висновків, а також того, що за наслідками апеляційного перегляду даної справи позов товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» підлягає лише частковому задоволенню, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заявлені останнім витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 10 500, 00 грн., а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5250 грн., що є пропорційними до розміру задоволених позовних вимог.

Інші доводи та заперечення учасників справи означених висновків колегії суддів не спростовують.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2481,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 6161 від 06.09.2022 року (а.с.14), за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3721,50 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 6581 від 11.052023 року. (а.с.179).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь ТОВ «ГРАНД МЕТА» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3101,25 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі № 480/5995/22 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» до Сумської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА805020/2022/000290 від 31 серпня 2022 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці (ЄДРПОУ ВП 44017631) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕТА» (ЄДРПОУ 37970724) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3101 (три тисячі сто одна) грн. 25 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. МельніковаСудді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі складена і підписана 22 січня 2024 року.