РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 січня 2024 року м. Рівне№460/21243/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доВідділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 15.08.2023 №023923 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що веде підприємницьку діяльність з 2011 року та 20.07.2023 мав намір здійснити перевезення пасажирів відповідно до Договору від 18.07.2023 №1, укладеного з ОСОБА_3 . Разом з тим, 20.07.2023, до початку виїзду на визначений маршрут руху, старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті здійснено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якої складений Акт №АР021097 про порушення позивачем вимог статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт». Розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 15.08.2022 відповідачем винесено оскаржувану постанову №023923 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн. Не погоджуючись зі змістом акта перевірки, позивач вказав, що перевірка і складання за її результатами відповідного акта здійснені відповідачем з порушенням порядку проведення такої перевірки, поза часом та місцем здійснення відповідних перевірок, особою, не уповноваженою на здійснення такої перевірки, а тому, на переконання позивача, постанова про накладення штрафу є протиправною і підлягає скасуванню судом через відсутність самого факту порушення та складу правопорушення. З наведених підстав, позивач просив суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 11.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/21243/23 та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

15.09.2023, з використанням підсистеми «Електронний суд», відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнав з огляду на їх необґрунтованість й безпідставність. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що чинне законодавство чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, зокрема, у разі порушення законодавства про автомобільний транспорт. При цьому, на перевізника покладено обов`язок із забезпечення водія усіма необхідними документами, а на водія щодо пред`явлення таких документів для перевірки, тому, відсутність у водія під час перевезення пасажирів передбачених законом документів становить склад господарського правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф. Зазначив, що 20.07.2023 під час перевірки діяльності позивача було виявлено порушення ним вимог абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених вимогами статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» (нерегулярні перевезення організованої групи дітей виконувались без схеми маршруту, погодженої органами національної поліції, одним водієм по маршруту понад 250 км, з виїздом за межі області, без полісу обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків). Враховуючи встановлені порушення, 20.07.2023 відповідачем складено Акт перевірки, на підставі якого 15.08.2023 прийнято оскаржувану постанову №023923. Між тим, відповідач зауважив, що порушення процедури проведення перевірки не може бути самостійною підставною для скасування спірної постанови про накладення штрафу. Таким чином, відповідач вважає, що доводи позовної заяви не підтверджують наявність порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства. З урахуванням викладеного, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем (дата державної реєстрації 03.01.1995, дата запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.05.2010, номер запису 26080170000024151), основним видом діяльності якої є «49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення».

На підставі Договору про здійснення нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом на внутрішньообласних маршрутах протяжністю понад 50 км та міжобласних маршрутах від 18.07.2023 №1 (далі Договір від 18.07.2023 №1), укладеного між ФОП ОСОБА_4 (перевізник) та ФОП ОСОБА_3 (замовник), позивач зобов`язався 20-21.07.2023 за плату здійснити перевезення організованої групи пасажирів у кількості 30 осіб, за маршрутом руху «м. Рівне, вул. Червонія, 16 с. Березники Закарпатської області», мета поїздки перевезення на відпочинок, кількість водіїв два (пункти 1.1, 2.2 2.4) (а.с.8).

Відповідно до направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 14.07.2023 №015737, посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті 20.07.2023 проведено рейдову перевірку на автодорозі в АДРЕСА_1 .

Під час здійснення вказаного заходу контролю, 20.07.2023 о 09 год 40 хв проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, д.н.з. НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_5 , під керуванням водія ОСОБА_6 , посвідчення водія серії НОМЕР_3 (а.с.29-30).

За результатами перевірки, 20.07.2023 відповідачем складено Акт №АР021097 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зафіксовано, що під час проведення вказаного заходу контролю виявлено порушення позивачем «вимог статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: нерегулярні перевезення організованої групи дітей виконувались без схеми маршруту погодженої органами Національної поліції, одним водієм по маршруту понад 250 км, з виїздом за межі області, без полісу обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: абзац 3 частина 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, перелік яких визначений статтею 39 цього Закону.

Пояснення водія про причини порушень: «поліс обов`язкового страхування пасажирів на транспорті був пред`явлений (Української транспортної компанії №403/02/18-0033920), не влаштовує інспектора», тобто водій ОСОБА_7 ознайомлений з вказаним актом під особистий підпис (а.с.26).

Згідно з повідомленням про розгляд справи від 04.08.2023, позивача проінформовано про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 15.08.2023 та надіслано копію Акта перевірки від 20.07.2023 №АР021097 (а.с.33, 35-36).

Разом з тим, 15.08.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті, за результатами розгляду справи ФОП ОСОБА_1 про порушення законодавства про автомобільний транспорт, складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №023923, якою, на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку з перевезенням пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», накладено на позивача адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн (а.с.34).

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 №442 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті (абзац четвертий пункту 1 цієї Постанови).

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Положення №103), відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Підпунктами 2, 7, 15, 54, 57, 58 пункту 5 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення пасажирів на міжобласних автобусних маршрутах; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; проводить перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. Державні службовці та працівники Укртрансбезпеки мають службові посвідчення відповідно до законодавства.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі Закон №2344-ІІІ), що регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3).

Статтею 2 Закону №2344-ІІІ передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

При цьому, статтею 5 даного Закону визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

За змістом частини чотирнадцятої статті 6 Закону №2344-ІІІ, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (частина сімнадцята статті 6 Закону №2344-ІІІ).

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі Порядок №1567).

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1567, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктами 12, 13 вказаного Порядку передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка. Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

За приписами пункту 14 цього Порядку, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-ІІІ документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону №2344-ІІІ; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Положеннями абзацу першого пункту 21 Порядку №1567 установлено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

А згідно з пунктом 22 цього ж Порядку, у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

За правилами пунктів 25, 26 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Разом з тим, у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).

З матеріалів справи судом встановлено, що повідомлення про розгляд справи про порушення ФОП ОСОБА_4 законодавства про автомобільний транспорт на 15.08.2023 направлялось відповідачем електронним листом на офіційну електронну адресу позивача 07.08.2023, відомості щодо якої наявні у базі ліцензованих перевізників України, що не заперечується останнім за змістом поданої ним заяви по суті (а.с.31, 33, 35, 36).

Тому, на переконання суду, відповідач виконав установлений вимогами чинного законодавства обов`язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи про порушення. Натомість, позивач, отримавши повідомлення про розгляд його справи завчасно, на розгляд справи не прибув, клопотань, заяв чи пояснень по суті справи не надавав.

При цьому, суд зауважує, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє таку особу права спростовувати свою вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.03.2018 у справі №820/4810/17, яка враховується судом в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд вважає, що відповідачем не порушено процедури розгляду справи позивача про порушення ним вимог законодавства про автомобільний транспорт та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, передбаченої, зокрема, положеннями Порядку №1567.

Отже, процедура розгляду оспорюваної постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу є дотриманою, а дослідженими судом доказами повною мірою доведено, що відповідач не допустив процедурних порушень, притягаючи позивача до адміністративної відповідальності.

Оцінюючи обґрунтованість акта перевірки, який слугував підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 №232/94-ВР, нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Нормами статті 1 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (частина перша статті 29 Закону №2344-ІІІ).

Вимоги до автомобільного перевізника установлені статтею 34 Закону №2344-ІІІ, частиною першою якої визначено, що автомобільний перевізник повинен:

- виконувати вимоги цьогоЗакону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

- утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;

- забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

- забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв;

- організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

- забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

- забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

- забезпечувати безпеку дорожнього руху;

- забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно з частинами першою, другою і п`ятою статті 35 згаданого вище Закону, послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.

Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі нерегулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на підставі Договору від 18.07.2023 №1, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 (замовник), позивач зобов`язався 20-21.07.2023 за плату здійснити перевезення організованої групи пасажирів у кількості 30 осіб (а.с.8).

При цьому, з урахуванням складеної позивачем Схеми маршруту та графіка руху, останнім здійснювалось перевезення саме організованої групи дітей в кількості 26 чоловік з 3 супроводжуючими особами по маршруту «м. Рівне с. Березники Свалявський р. Закарпатської області» (а.с.9).

Таким чином, з наведеного слідує, що 20-21.07.2023 позивач як автомобільний перевізник, на договірних умовах із замовником транспортних послуг, мав здійснити нерегулярне пасажирське перевезення організованої групи дітей з використанням належного йому транспортного засобу (автобуса марки MERCEDES-BENZ, д.н.з. НОМЕР_1 ).

Статтею 39 Закону №2344-ІІІ передбачений перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

При цьому, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення (частина перша вказаної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 39 Закону №2344-ІІІ, документи для нерегулярних пасажирських перевезень є:

- для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Суд звертає увагу на те, що аналіз положень статті 39 Закону №2344-ІІІ дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення послуг перевезення пасажирів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності як у автомобільного перевізника, так і його водія, інших документів, вимоги щодо наявності яких передбачені законодавством.

Наведене узгоджується з положеннями частини другої статті 40 вказаного Закону, якою встановлено, що, водій автобуса зобов`язаний, зокрема, виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування і технічної експлуатації автобуса та мати з собою і пред`являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством.

У свою чергу, статтею 38 Закону №2344-ІІІ передбачено, що до перевезення організованих груп дітей відноситься одночасне перевезення групи з десяти і більше дітей, для яких замовником послуги призначається керівник, відповідальний за супроводження їх під час поїздки, а на групу з 30 і більше дітей призначається також медичний працівник.

Перевезення груп дітей можна здійснювати в режимах як регулярних, так і нерегулярних пасажирських перевезень.

Порядок організації перевезення груп дітей визначається Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та іншими нормативно-правовими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами (далі Правила №176).

Пунктом 51 Правил №176 визначено, що нерегулярні перевезення пасажирів здійснюються на підставі замовлення юридичною або фізичною особою автобуса як разові перевезення організованої групи пасажирів за визначеним маршрутом згідно з договором про замовлення транспортного засобу.

Договір на здійснення нерегулярних перевезень, що укладається між юридичною або фізичною особою та автомобільним перевізником у письмовій формі, повинен містити дату і час здійснення перевезень, початковий та кінцевий пункти маршруту, маршрут перевезення і державний реєстраційний номер транспортного засобу та мету поїздки (пункт 56 Правил №176).

Суд констатує, що долученою до матеріалів справи копією Договору від 18.07.2023 №1 (а.с.8) підтверджується дотримання позивачем як перевізником вимог частини четвертої статті 39 Закону №2344-ІІІ та пунктів 51, 56 Правил №176 в частині наявності договору, укладеного із замовником транспортних послуг (договору на здійснення нерегулярних перевезень), що не заперечується й відповідачем за змістом поданої ним заяви по суті справи.

Поряд з цим, за змістом Акта перевірки від 20.07.2023 №АР021097 посадовою особою Укртрансбезпеки зазначено про порушення позивачем вимог статті 39 Закону №2344-ІІІ, зокрема, у зв`язку із відсутністю у водія на момент перевірки копії полісу обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті.

При цьому, суд враховує, що при ознайомленні з таким Актом, водієм позивача зазначено, що «поліс обов`язкового страхування пасажирів на транспорті був пред`явлений (Української транспортної компанії №403/02/18-0033920), не влаштовує інспектора».

З даного приводу суд зазначає, що згідно з приписами частини першої статті 12 Закону №2344-ІІІ, суб`єкти господарювання (перевізники), що здійснюють перевезення пасажирів та/або вантажів, зобов`язані укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів під час користування автомобільним транспортом, та за шкоду, заподіяну вантажу, багажу при перевезенні, за класом страхування 10, визначеним статтею 4 Закону України «Про страхування» (клас 10 - страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання наземного транспортного засобу (у тому числі відповідальності перевізника).

При цьому, пунктом 58 Правил №176 визначено, що під час здійснення нерегулярних перевезень пасажирський автомобільний перевізник забезпечує в установленому законодавством порядку страхування пасажирів.

Під час здійснення нерегулярних перевезень водій повинен мати копію договору автомобільного перевізника із замовником послуг і копію договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті (пункт 61 Правил №176).

У свою чергу, відповідно абзацу третього частини першої статті 89 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 №1909-IX (далі Закон №1909-IX), страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України.

Абзацом першим частини першої статті 97 вказаного Закону встановлено, що договір страхування укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу України, встановлених до письмової форми правочину, та оформляється у паперовій формі або у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», або в порядку, передбаченому законодавством про електронну комерцію.

Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом, сертифікатом (частина п`ята статті 97 Закону №1909-IX).

Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що під час здійснення нерегулярних перевезень водій в обов`язковому повинен мати копію договору обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, а у разі посвідчення такого договору страховим полісом, також і копію страхового полісу.

З аналізу долученої до позовної заяви копії Договору обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті від 20.07.2023 №403/02/18-0033920, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія», судом встановлено, що невід`ємною частиною цього договору є видані до нього (на його підставі) страхові поліси серії 403/02/18 №№ з 33920-1 по 33920-30 (пункт 9.1) (а.с.10).

Разом з тим, копії згаданих вище страхових полісів були відсутні у водія позивача на момент проведення рейдової перевірки посадовою особою відповідача, що не заперечується й самим позивачем за змістом позовної заяви. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, як і відсутні копії зазначених документів.

Також, суд звертає увагу, що підставою для укладення Договору обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті від 20.07.2023 №403/02/18-0033920 зазначено «Договір про замовлення транспортного засобу №б/н від 20.07.2023», тоді як позивачем здійснювалось перевезення пасажирів відповідно до Договору від 18.07.2023 №1, що, на переконання суду, могло слугувати окремою підставою для виникнення у посадової особи відповідача обґрунтованих сумнівів у належності такого документа.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нерегулярне перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснювалось позивачем за відсутності у водія копій полісів обов`язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, що свідчить про обґрунтованість Акта перевірки від 20.07.2023 №АР021097 у відповідній частині.

Крім того, за змістом згаданого вище Акта перевірки, нерегулярне перевезення організованої групи дітей виконувалось позивачем без схеми маршруту, погодженої органами Національної поліції. У той же час, у позовній заяві позивач стверджує, що 20.07.2023, до початку перевезення, він звертався до Управління патрульної поліції в Рівненській області для затвердження схеми маршруту, у зв`язку з чим вважає безпідставними відповідні висновки відповідача.

Аналізуючи наведені вище доводи сторін та фактичні обставини, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 38 Закону №2344-ІІІ, регулярні та нерегулярні перевезення груп дітей здійснюють за умови узгодження маршруту та розкладу руху із замовником та відповідними підрозділами Національної поліції.

Приписами пункту 63 Правил №176 установлено, що перевезення організованих груп дітей повинно здійснюватися із забезпеченням високого рівня безпеки та надійності транспортного обслуговування.

До початку перевезення організованих груп дітей замовник послуг і автомобільний перевізник складають схему маршруту та встановлюють розклад руху (підпункт 3 пункту 67 Правил №176).

А згідно з пунктом 69 вказаних Правил, автомобільний перевізник не пізніше ніж за три робочих дні до запланованого перевезення організованої групи дітей повідомляє уповноваженому підрозділу Національної поліції про дату здійснення кожного такого перевезення, подає йому на узгодження та замовнику послуг на затвердження схему маршруту та розклад руху автобусів.

Схема маршруту та розклад руху оформляються у трьох примірниках.

Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видається водію, інші зберігаються у замовника послуг та автомобільного перевізника.

З матеріалів справи судом встановлено, що перевезення ФОП ОСОБА_4 організованої групи дітей здійснювалось з наступним розкладом руху: відправлення автобуса з початкового пункту маршруту о 09:30 20.07.2023, прибуття в кінцевий пункт маршруту о 22:00 21.07.2023 (пункт 2.4 Договору від 18.07.2023 №1).

Разом з тим, як зазначає позивач за змістом позовної заяви, його водій ОСОБА_7 звернувся до уповноваженого підрозділу Національної поліції з метою повідомлення та узгодження схеми маршруту і графіка руху щодо перевезення організованої групи дітей згідно з Договором від 18.07.2023 №1 лише о 09 годині 20.07.2023, тобто пізніше ніж за три робочих дні до запланованого перевезення, що, на переконання суду, свідчить про недотримання ним вимог пункту 69 Правил №176.

Крім того, позивачем не заперечується той факт, що на момент проведення посадовою особою відповідача перевірки (орієнтовний період часу з 09:20 до 09:40 год 20.07.2023), заплановане позивачем перевезення мало бути розпочате, однак у водія була відсутня схема маршруту та розклад руху автобуса, позаяк остання перебувала на узгодженні в уповноваженому підрозділі Національної поліції.

Між тим, суд зауважує, що долучена позивачем до позовної заяви копія схеми маршруту не містить будь-яких відміток на підтвердження факту і дати її подання (узгодження) до (з) уповноваженого(-им) підрозділу(-ом) Національної поліції, а також затвердження такої схеми замовником послуг.

Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що до початку перевезення організованої групи дітей на підставі Договору від 18.07.2023 №1 ФОП ОСОБА_4 не було забезпечено наявність у його водія схеми маршруту та розкладу руху автобуса, узгодженої з уповноваженим підрозділом Національної поліції, вимога щодо якої передбачена частиною третьою статті 38 Закону №2344-ІІІ та пунктом 69 Правил №176.

Відтак, суд вважає Акт перевірки від 20.07.2023 №АР021097 в частині встановлення порушення позивачем вимог статті 39 Закону №2344-ІІІ у зв`язку зі здійсненням нерегулярного перевезення організованої групи дітей без схеми маршруту, погодженої органами Національної поліції, обґрунтованим та правомірним.

Також, згідно з Актом перевірки, нерегулярне перевезення позивачем організованої групи дітей виконувалось з одним водієм по маршруту понад 250 км, з виїздом за межі області.

Оцінюючи наведене вище порушення, суд зазначає, що відповідно до частини десятої статті 35 Закону №2344-ІІІ, на автобусні маршрути протяжністю понад 500 км у рейс повинні направлятися два водії.

У свою чергу, пунктом 65 Правил №176 установлено, що організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом не менш як п`ять років. На маршрут, що виходить за межі населеного пункту та протяжність якого становить понад 250 кілометрів, повинні направлятися два водії.

Судом встановлено, що згідно з Договором від 18.07.2023 №1 (пункт 2.2) та схемою маршруту, перевезення позивачем організовані групи дітей мало здійснюватись за участю двох водіїв, які мають стаж керування транспортним засобом не менш як п`ять років, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Водночас, при проведенні рейдової перевірки у належному позивачу автобусі був присутній лише один водій ОСОБА_7 .

При цьому, як було зазначено вище судом, на момент проведення посадовою особою відповідача перевірки (орієнтовний період часу з 09:20 до 09:40 год 20.07.2023), заплановане позивачем перевезення вже мало бути розпочате (з 09:30 год).

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що оскільки водій ще не почав рух за встановленим маршрутом, то він не міг проїхати 500 чи 250 км на момент перевірки. Крім того, за відсутності на момент проведення перевірки схеми маршруту, інспектор Укртрансбезпеки не міг встановити протяжність маршруту та, відповідно, необхідність наявності двох водіїв.

Суд звертає увагу, що як позивачем, так і відповідачем, за змістом поданих ними заяв по суті не заперечується та обставина, що запланований ФОП ОСОБА_4 маршрут перевезення виходив за межі населеного пункту, а саме міста Рівне, та його протяжність становила понад 250 кілометрів (кінцевий пункт с. Березники Закарпатської області), що свідчить про наявність у позивача обов`язку із забезпечення виконання такого перевезення за участю двох водіїв, які мають стаж керування транспортним засобом не менш як п`ять років.

Суд вважає за необхідне зауважити, що чинним законодавством передбачено вимогу до автомобільного перевізника щодо направлення двох водіїв у разі, якщо перевезення організованої групи дітей здійснюється за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та протяжність якого становить понад 250 кілометрів, а не щодо необхідності направлення перевізником на такий маршрут другого водія після проходження першим водієм понад 250 кілометрів маршруту.

А тому, суд погоджується з висновками посадової особи відповідача про те, що всупереч вимогам чинного законодавства, нерегулярне перевезення позивачем організованої групи дітей виконувалось з одним водієм по маршруту понад 250 км, з виїздом за межі області, що, у свою чергу, свідчить про обґрунтованість Акта перевірки від 20.07.2023 №АР021097 у цій частині.

Таким чином, дослідженими судом доказами у їх сукупності, а також фактичними обставинами справи підтверджено обґрунтованість виявлених відповідачем під час рейдової перевірки позивача 20.07.2023 порушень законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, вимог статті 39 Закону №2344-ІІІ, що дає суду підстави для висновку про правомірність дій та рішень посадової особи Укртрансбезпеки щодо складання Акта перевірки від 20.07.2023 №АР021097, а також про обґрунтованість вказаного документа в цілому.

Суд не приймає до уваги твердження позивача щодо проведення перевірки інспектором Укртрансбезпеки поза місцем та часом здійснення таких перевірок, оскільки відповідно до пункту 14 Порядку №1567, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

З аналізу цієї норми слідує, що перевірка транспортного засобу дозволяється на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури, в тому числі під час його стоянки.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент початку перевірки належний позивачу автобус MERCEDES-BENZ, д.н.з. НОМЕР_1 , був припаркований за адресою: м. Рівне, вул. Чорновола, 62, що є ділянкою автомобільної дороги в межах міста Рівне, з визначеними місцями для стоянки (зупинки) транспортних засобів. Більше того, на переконання суду, вищевказане місце зупинки транспортного засобу позивача підпадає під категорію «інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту».

У свою чергу, фактичний початок здійснення позивачем перевезення за раніше визначеним маршрутом руху на момент проведення перевірки підтверджується долученим до матеріалів справи фотознімком транспортного засобу, на якому відображено наявність пасажирів (діти та особи, відповідальні за їх супроводження) у салоні автобуса (а.с.37). Доказів того, що транспортний засіб не виїжджав на маршрут руху, позивачем для суду не представлено.

Крім того, позивач вважає протиправною постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.08.2023 №023923, оскільки до початку проведення перевірки державним інспектором Укртрансбезпеки не було пред`явлено службового посвідчення та направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі), хоча останній зобов`язаний був це зробити, що повинне бути зафіксоване на записі з боді-камери інспектора.

Оцінюючи вказані доводи, суд зазначає, що рейдова перевірка транспортного засобу позивача проведена відповідачем відповідно до направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 14.07.2023 №015737, про що свідчить відповідний запис в Акті перевірки від 20.07.2023 №АР021097.

При цьому, з огляду на положення частини дев`ятнадцятої статті 6 Закону №2344-ІІІ, проведення фото- та/або відеозйомки процесу рейдової перевірки є правом, а не обов`язком посадових осіб Укртрансбезпеки, яке кореспондується аналогічному праву автомобільних перевізників фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок (частина двадцята статті 6 Закону №2344-ІІІ).

Разом з тим, як відповідач, так і позивач не скористалися своїм правом на проведення фіксації процесу рейдової перевірки засобами фото- і відеотехніки.

Суд враховує, що за приписами пунктів 1, 10 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №422, зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, під час проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) здійснюється посадовою особою Укртрансбезпеки або її територіального органу у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла).

Під час звернення до водія посадова особа зобов`язана привітатися, назвати свою посаду і прізвище, пред`явити службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) та повідомити про причину зупинення транспортного засобу.

Оскільки відповідач за змістом поданого ним відзиву на позовну заяву жодним чином не спростовує твердження позивача щодо непред`явлення державним інспектором Укртрансбезпеки належного йому службового посвідчення та направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) до її початку, суд погоджується з висновками позивача щодо допущення посадовою особою відповідача окремих процедурних порушень при проведенні перевірки.

Водночас, суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача про те, що наявність таких процедурних порушень є підставою для скасування оскаржуваної постанови про накладення штрафу, та зазначає, що порушення процедури перевірки чи прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури перевірки чи прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Суд наголошує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі №813/1790/18, яка враховується судом при вирішенні даної справи в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Оскільки проведення перевірки та прийняття оскаржуваної постанови відповідачем не впливають на суть спірного рішення, тобто не є підставою для його зміни, то суд відхиляє вказані вище твердження позивача та вважає зазначені порушення неістотними і такими, що не впливають на зміст рішення суб`єкта владних повноважень, за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

За приписами абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи: за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За правилами пункту 5 підрозділу 1 Розділу XX Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеноїпідпунктом 169.1.1пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Сума адміністративно-господарського штрафу згідно з оскаржуваною постановою розрахована належним чином (17 грн х 1000 = 17000,00 грн).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.08.2023 №023923 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування судом цього акта індивідуальної дії.

Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.

Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Також, згідно пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем доведено факт вчинення позивачем правопорушення надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення усіх необхідних документів, перелік яких визначений статтею 39 Закону №2344-ІІІ, за що абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону передбачена відповідальність автомобільного перевізника у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.08.2023 №023923 відповідає критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно достатті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 січня 2024 року.

Учасники справи:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Відінська, буд. 8, м. Рівне, Рівненська обл., 33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845).

Суддя С.А. Борискін