ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 рокуСправа №160/24812/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 27.09.2023 року звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби від 12.11.2021 року №37 "Про скасування дозволу на імміграцію в України".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що у жовтні 2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про набуття громадянства України за територіальним походженням згідно із ст.8 Закону України "Про громадянство України". До дати звернення з відповідною заявою вона проживала на території України більше 20 років, її право проживання було підтвердженим безстроковою посвідкою на право постійного проживання серії НОМЕР_1 від 25.03.2002 року. Після звернення за отриманням громадянства України, їй було роз`яснено, що отримання громадянства не можливе без попереднього скасування посвідки на проживання. Не знаючи правил та відповідної процедури, вона написала заяву, зміст яких був продиктованим службовою особою відповідача. Процедура набуття громадянства була почата 22.12.2021 року, однак в подальшому була зупинена по причині не надання нею документів, необхідних для закінчення цієї процедури. Вона звернулася з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправним і скасування рішення про зупинення процедури отримання нею громадянства України. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2023 року у справі №160/4054/23 рішення про зупинення процедури оформлення громадянства було визнано протиправним та скасоване. Не зважаючи на визнання протиправним та скасування рішення про зупинення процедури отримання громадянства, процедуру отримання громадянства поновлено не було. Більше того, службові особи відповідача після винесення рішення суду у справі №160/4054/23 почали доводи до її відома інформацію про необхідність її термінового виїзду за межі території України, оскільки у неї відсутній дозвіл на імміграцію до України. Враховуючи той факт, що написання заяви про скасування дозволу на імміграцію обумовлено попереднім повідомленням неправдивої інформації про те, що це є обов`язковою передумовою початку процедури набуття громадянства і вона не мала бажання та підстав втрачати право на проживання на території України та їй не були роз`яснені наслідки написання відповідної заяви, вона вважає це рішення від 12.11.2021 року №37 "Про скасування дозволу на імміграцію в України" протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 року позовна заява була залишена без руху та запропоновано позивачу у десятиденний строк надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску строку та доказів, що підтверджують причини такого пропуску, а також надати позовну заяву з уточненим суб`єктним складом та її копії для направлення відповідачу у справі, а в разі визначення декількох відповідачів - відповідно до їх кількості, із зазначенням всіх реквізитів передбачених п.2 ч.5 ст.160 КАС України та належним чином завірену копію відповіді від 03.08.2023 року.

На виконання вимог ухвали суду 02.11.2023 року позивачем надано до суду копію відповіді від 03.08.2023 року, клопотання про поновлення прощеного строку звернення до суду та уточнену позовну заяву із зазначенням відповідачем - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Ухвалою суду від 06.11.2023 року поновлено строк звернення до адміністративного суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання ухвали суду 23.11.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 02.03.2004 року позивач звернулася із заявою щодо подовження терміну дії посвідки ДП № 7308 за розглядом якої у посвідку НОМЕР_1 було проставлено штамп щодо продовження терміну дії "безстроково". 07.10.2021 року позивач звернулася до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила скасувати дозвіл на імміграцію у зв`язку з виїздом на ПМЖ до рф. Таким чином, позивач, як іноземний громадянин, повідомила про своє волевиявлення виїхати з України на постійне місце проживання до іншої країни. У зв`язку із вищезазначеним, уповноваженими особами ГУ ДМС в Дніпропетровській області, було зроблено перевірку щодо наявності або відсутності підстав стосовно позивача для обмеження право виїзду з України. В подальшому підстав для обмеження позивачу виїзду з України не виявлено та відповідно до проведеної перевірки було складено висновок від 12.11.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Так, 12.11.2021 року за результатом розгляду заяви позивача про скасування дозволу на імміграцію (особисте волевиявлення іноземного громадянина який повідомив про виїзд на постійне місце проживання в іншу країну) та відсутністю підстав заборони позивачу у виїзді з України відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці рф ОСОБА_1 24.11.2021 року позивач виїхала з території України до російської федерації. 22.12.2021 року позивач звернулася із заявою про набуття громадянства України. Таким чином, ГУ ДМС в Дніпропетровській області не може нести відповідальності за те, що позивач змінила свої особисті плани, окрім того, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування. Відповідно до вищезазначеного, дії ГУ ДМС в Дніпропетровській області щодо прийняття рішення № 37 від 12.11.2021 року про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну є таким, які відповідають вимогам та нормам чинного законодавства України, а отже у задоволенні позову слід відмовити повністю.

06.12.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вона вказала, що заяву на скасування посвідки і виїзд на ПМЖ в рф вона писала під диктовку співробітниці територіального відділу міграційної служби. Крім цього, на підтвердження того, що вона не збиралася виїжджати на постійне місце проживання є відмітки у закордонному паспорті, відповідно до яких вона виїхала з України і в`їхала назад в один і той же день - 24.11.2021 року. Після приїзду в м.Дніпро, вона одразу звернулася до відповідача із заявою про набуття громадянства, яку прийняли з необхідним пакетом документів лише 22.12.2021 року. Щодо спірного рішення вказує, що у якості правої підстави для винесення рішення вказано п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", однак, не зазначено Закону України, статті чи частини статті закону, які б передбачали конкретну підставу для скасування дозволу на імміграцію. Отже, у оскаржуваному рішенні відсутня конкретна правова підстава (посилання на сукупність фактів, при умові існування яких застосовується правова норма), з існуванням якої пов`язано скасування дозволу на імміграцію від 12.11.2021 року №37. Таким чином, рішення про скасування дозволу на імміграцію є протиправним. Оскільки необґрунтованим є скасування дозволу на імміграцію, також протиправним є подальше скасування посвідки про право на проживання згідно із підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №321. Враховуючи викладене, позивач просила суд позов задовольнити повністю з підстав заявлених в ньому.

Ухвалою суду від 08.01.2024 року залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за участю його представника.

Ухвалою суду від 08.01.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів по справі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що громадянкою російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою міста Дніпропетровська, отримано посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 25.03.2002 року строком дії до 25.03.2004 року.

02.03.2004 року позивач звернулася із заявою щодо подовження терміну дії посвідки НОМЕР_1 , за розглядом якої у посвідку НОМЕР_1 було проставлено штамп щодо продовження терміну дії "безстроково".

07.10.2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила скасувати дозвіл на імміграцію у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до російської федерації.

Висновком від 12.11.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в України встановлено, головний спеціаліст відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, вважала б: прийняти рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянці російської федерації ОСОБА_1 ; скасувати посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 25.03.2002 року; оригінал висновку долучити до справи № 54296/3357; повідомити Державну прикордонну службу України про прийняте рішення.

Вказаним висновком встановлено, що в жовтні 2021 року громадянка ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про скасування дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання до російської федерації. Інформація, яка б слугувала підставою для відмови громадянці ОСОБА_1 у виїзді з України, визначених частинами 2, 3 статті 22 Закону України "Про правовий статує іноземців та осіб без громадянства", відсутня. На підставі вимог пункту 6 статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію в Україну відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

Рішенням Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 12.11.2021 року № 37 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини 2 статті 12 Закону України "Про імміграцію". Також видана на підставі дозволу на імміграцію посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 25.03.2002 року скасована відповідно до вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року № 321.

19.07.2023 року позивач звернулася зі скаргою до Державної міграційної служби України, в якій просила скасувати рішення "Про скасування дозволу на імміграцію в України" від 12.11.2021 року № 37 та поновити дію дозволу на імміграцію в Україну.

Листом від 03.08.2023 року ДМС України повідомила, що на підставі заяви від 11.10.2021 року Головним управлінням ДМС в Дніпропетровській області 12.11.2021 року, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну за власним бажанням, на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію". Відповідно до статті 13 Закону особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Перегляд та відміна апаратом ДМС рішень територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС про скасування дозволу на імміграцію не передбачено статтею 6 Закону.

31.08.2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання копії заяви про скасування дозволу на імміграцію від 07.10.2021 року.

Листом від 04.09.2023 року позивачу направлена копія заяви від 07.10.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до російської федерації.

Не погоджуючись із рішенням відповідача від 12.11.2021 року №37 "Про скасування дозволу на імміграцію в України", позивач звернулася до суду з позовом.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Правовий зміст поняття громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України визначає Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III).

Згідно із ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 р. №2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ) передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 12 Закону № 2491-ІІІ (в редакції в час виникнення спірних правовідносин) визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ст.14 Закону України "Про імміграцію" особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання (ст.13 Закону № 2491-III).

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до п.21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою КМУ №1983 від 26.12.2002 року (далі - Порядок №1983) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пункт 22 Порядку №1983 передбачає, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, уповноваженими особами ГУ ДМС в Дніпропетровській області було зроблено перевірку щодо наявності або відсутності підстав стосовно позивача для обмеження право виїзду з України.

Так, листом ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 12.11.2021 року адресованого голові Державної прикордонної служби України "Про надання інформації" відповідач просив повідомити про наявність чи відсутність інформації стосовно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , як особи, якій згідно із законодавством тимчасово обмежуються право виїзду з України.

Рішенням Головного управління ДМС в Дніпропетровській області від 12.11.2021 року № 37 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини 2 статті 12 Закону країни "Про імміграцію". Також видана на підставі дозволу на імміграцію посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 25.03.2002 року скасована відповідно до вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321.

Так відповідач у відзиві вказав, що за результатом розгляду заяви позивача про скасування дозволу на імміграцію (особисте волевиявлення іноземного громадянина який повідомив про виїзд на постійне місце проживання в іншу країну) та відсутністю підстав заборони позивачу у виїзді з України ГУ ДМС в Дніпропетровській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці рф ОСОБА_1 , та як наслідок скасована посвідка на постійне проживання.

Як вже зазначалось судом, перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію не є вичерпним. Згідно із приписами п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасованим в інших випадках, передбачених законами України.

Зміст цієї правової норми, на яку здійснено посилання як на підставу для винесення оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки про право постійного проживання позивачу, свідчить про те, що умови її застосування визначаються іншими законами України.

Отже, без вказівки на інший закон (його статтю чи частину статті), в якому передбачені підстави для скасування дозволу на імміграцію, приписи п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" застосованими бути не можуть.

Правова норма п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" не містить окремих та самостійних підстав для скасування дозволу на імміграцію, а лише передбачає, що відповідні підстави можуть бути передбачені іншими законами.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення від 12.11.2021 року № 37 "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну", у якості правої підстави для винесення цього рішення вказаний п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", однак, не зазначено закону України, статті чи частини статті закону, які б передбачали конкретну підставу для скасування дозволу на імміграцію.

Отже, у оскаржуваному рішення відсутня конкретна правова підстава (посилання на сукупність фактів, при умові існування яких застосовується правова норма), з існуванням якої пов`язано скасування дозволу на імміграцію.

Разом з тим, жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причину скасування дозволу на імміграцію відповідачем не зазначено. Не вказано про це також і у висновку головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 року у справі №802/1439/17-а дійшов висновку, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, існування яких має підтверджуватися вироком суду, яким особу засуджено за вчинення злочинів, чи постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.

Таким чином, суд зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин ще не були внесені зміни Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про імміграцію" щодо вдосконалення умов і порядку імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства" № 3180-ІХ від 29.06.2023 року до ст.12 Закону України "Про імміграцію", який було доповнено пунктом 5-1, відповідно до якого дозвіл на імміграцію скасовується якщо іммігрант звернувся із заявою про скасування дозволу на імміграцію.

На підставі викладеного, спірне рішення від 12.11.2021 року не відповідає нормам чинного на той час законодавства з питань імміграції.

Отже, з урахуванням того, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п.6 ч.1 ст.12 Закону № 2491-III, без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним, тому підлягає скасуванню.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України, сплачений судовий збір за подання позовної заяви до суду підлягає поверненню позивачу у розмірі 1 073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 12.11.2021 року №37 «Про скасування дозволу на імміграцію в України».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул.Липинського, буд.7, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 1 073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма