ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/10934/23 пров. № А/857/16872/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді:Запотічного І.І.,

суддів:Глушка І.В., Довгої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкур" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року (суддя Смокович В.І. ухвалене в м. Луцьку) у справі № 140/10934/23 за адміністративним позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Луцької міської ради, Відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкур" про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Луцької міської ради, Відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Конкур про зобов`язання ТОВ Конкур протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, укласти з Виконавчим комітетом Луцької міської ради охоронний договір на об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля, торгові та офісні приміщення А-3 площею 1451,7 кв. м., реєстраційний номер майна 12465605, який відноситься до щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Житлово-торгівельний будинок, кін. ХІХ ст. по вул. Лесі Українки, 53 в м. Луцьку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року позов задоволено

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Конкур", подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року.

В обґрунтування апеляційної скарги вважає, що позивач не довів у порядку, встановленому Законами України, що нерухоме майно відповідає критеріям, які передбачені п. 8 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, який затверджено постановою КМУ від 27 грудня 2001 року № 1760. Зазначає, що матеріали справи відповідних доказів не містять.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзив, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у власності ТОВ Конкур з 01.02.2011 перебуває нежитлова будівля, торгові та офісні приміщення А-3 площею 1451,7 кв. м., що розташована за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Лесі Українки, будинок 53.

Відповідно до наказу Управління культури Волинської обласної державної адміністрації № 61 від 11.05.2017 та додатку до нього, Житлово-торгівельний будинок, кін. ХІХ ст. вул. Лесі Українки, 53, м. Луцьк внесено до Переліку нововиявлених (щойно виявлених) об`єктів культурної спадщини Волинської області пам`ятки архітектури місцевого значення, розташованої на території міста Луцька.

З матеріалів справи вбачається, що на запит Луцької окружної прокуратури Луцька міська рада у листі № 1.1-9/1790/2023 від 26.04.2023 інформує, що охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення за адресою: вул. Лесі Українки, 53 з власником не укладено. Відділ охорони культурної спадщини неодноразово звертався до власника і користувача пам`ятки про укладення охоронного договору. Припис щодо охорони пам`ятки місцевого значення відносно ТОВ Конкур та акт про вчинення правопорушення згідно з вимогами статті 45 Закону України Про охорону культурної спадщини відділом охорони культурної спадщини Луцької міської ради не складалися.

Засновник ТОВ Конкур ОСОБА_1 у листі від 22.10.2018 на адресу директора Департаменту культури Луцької міської ради повідомив, що будинок за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 53, за своєю історичною та культурною цінністю не підпадає під регулювання Законом України Про охорону культурної спадщини, а тому запропонований договір підписати не може з підстав вказаних у згаданому законі. Також, у цьому ж листі повідомляє, що вживає всіх залежних від нього заходів для утримання вказаного нерухомого майна у належному та достойному вигляді для центру Луцька як європейського міста. У майбутньому не буде відмовлятись від співпраці з органами місцевого самоврядування, якщо місцевою владою будуть вживатись будь-які активні заходи для покращення стану згаданої будівлі з метою збереження історичної та культурної спадщини.

Оскільки, пам`ятка архітектури місцевого значення, що становить культурну цінність, залишається без захисту та укладеного охоронного договору, який встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам`ятки культурної спадщини, заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Луцької міської ради, Відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради звернувся в суд з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Положеннями статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.

Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Частиною 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 1 статті 3 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать в тому числі виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. В даному випадку виконавчим органом Луцької міської ради є її виконавчий комітет, який є стороною типового охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001.

Зважаючи на викладене суд першої інстанції вірно зробив висновок, що пред`явлення заступником керівника Луцької окружної прокуратури позову зобов`язального характеру щодо укладення охоронного договору є єдиним ефективним способом захисту інтересів держави та важелем впливу на власника пам`ятки архітектури, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону України по збереженню об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

Згідно з Преамбулою Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІ (далі Закон № 1805-ІІ)об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею1 Закону №1805-ІІІ передбачено, що об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини. Щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Як вже було зазначено, відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Частиною 2 статті 14 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Управління культури Волинської обласної державної адміністрації № 61 від 11.05.2017 та додатку до нього, Житлово-торгівельний будинок, кін. ХІХ ст. вул. Лесі Українки, 53, м. Луцьк внесено до Переліку нововиявлених (щойно виявлених) об`єктів культурної спадщини Волинської області пам`ятки архітектури місцевого значення, розташованої на території міста Луцька.

Відтак суд першої інстанції вірно зазначив, що вказаний об`єкт нерухомого майна набув статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини із внесенням його до відповідного Переліку, як це передбачено наведеними нормами Закону № 1805-ІІІ.

Пунктом 17 частини 1 статті 6 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 23 Закону № 1805-ІІІ усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.12.2019 справа №806/1536/18, сформував правову позицію, відповідно до якої охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону України Про охорону культурної спадщини. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. З аналізу наведених вище норм права вбачається, що об`єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі - Порядок №1768) охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована. Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Також, пунктами 5, 6 Порядку № 1768 передбачено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини. До охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

З аналізу положень Закону № 1805-ІІІ та Порядку №1768 суд першої інстанції вірно зробив висновок, що власник пам`ятки культурної спадщини чи її частини або уповноважений ним орган (особа) незалежно від форми власності зобов`язаний укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка. Тобто, обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам`ятки або уповноважений ним орган, і саме власник, а за наявності уповноваженого органу такий орган, повинен бути його ініціатором.

Стосовно посилань відповідача на те, що об`єкт вказаного нерухомого майна створений шляхом об`єднання, реконструкції і розширення двох нежитлових будинків по вулиці Лесі Українки під номерами 51 та 53, проведення будівельних робіт у період з 2006 по 20 січня 2011 року та невідповідність вказаного нерухомого майна критеріям, визначених Порядком визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760, то суд першої інстанції вірно зазначив, що Житлово-торгівельний будинок, кін. ХІХ ст., вул. Лесі Українки, 53 з 11.05.2017 набув статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини із внесенням його до відповідного Переліку, відповідно до наказу Управління культури Волинської обласної державної адміністрації № 61.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, вказаний наказ є чинним, оскільки матеріали справи не містять протилежного, відтак статус щойно виявленого об`єкту культурної спадщини щодо вказаного об`єкту нерухомого майна зберігається за останнім.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що на такий статус жодним чином не впливає створення цього об`єкту у сучасний період історії шляхом його об`єднання, реконструкції, розширення двох нежитлових будинків тощо.

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те. що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи все викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкур" залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі №140/10934/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга