ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2024 рокусправа № 380/9100/22 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7-го прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач) у якій просить визнати протиправним і скасувати рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 травня 2022 року про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 28.05.2022 начальник 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 капітан Головченко І.О. прийняв рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України. Вказав, що у мотивувальній частині оскарженого рішення, за відсутності жодного посилання на конкретну норму права, вказано що ОСОБА_2 «тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон». Стверджує, що ОСОБА_1 насправді надав на паспортний контроль усі необхідні документи. Зазначив, що в оскарженому рішенні жодним чином не деталізовано, яких саме документів не надано ОСОБА_1 . Вважає, що стосовно позивача не існує жодної з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Вказав, що загальновідомим є той факт, що ОСОБА_3 є народним депутатом України. Він є членом Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї НАТО і з 26.05.2022 по 31.05.2022 мав взяти участь у весняній сесії ПА НАТО у м. Вільнюс Литовської Республіки. Зазначив, що такі твердження підтверджуються Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 229 від 24.05.2022. Копія цього Розпорядження, як зазначив представник позивача, надана під час проходження прикордонного контролю і її достовірність була перевірена відповідачем шляхом успішного сканування відповідного QR-коду. Стверджує, що незалежно від факту відрядження, народні депутати України мають право на перетин державного кордону у будь-якому випадку.

Крім того вказав, що 30.05.2022 позивач у тому самому пункті пропуску «Рава-Руська» перетнув кордон на виїзд з України на підставі таких самих документів, які надавалися для проходження прикордонного контролю 28.05.2022. На думку представника позивача, вказані обставини також свідчать про протиправність оскарженого рішення.

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог також зазначив, що форма рішення не відповідає встановленій формі. Вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Повідомив, що така форма встановлена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2010. Йдеться саме про форму рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку. За встановленою формою, у п. 1 вказаного рішення після зазначення реквізитів паспортного документа особи має зазначатися таке: «у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням (посилання на рішення суду або прокурора) тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону. Інформацію про підстави внесення Вас до цієї бази даних Ви можете отримати у розпорядника інформації, що знаходиться (місто, вулиця, будинок, індекс)».

Тобто, на думку представника позивача, у рішенні мають обов`язково зазначатися посилання на рішення суду і прокурора щодо встановлення відповідних обмежень та адресу, за якою можна отримати інформацію про підстави внесення до бази даних тимчасово обмежених у праві виїзду з України або у такому рішенні має бути зазначено про відсутність дійсних документів на право перетинання кордону з прямим посиланням на ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Натомість, як зазначив представник позивача, у п. 1 оскарженої постанови після графи «дата, місяць, рік народження» і до кінця п. 1 використовується форма, не встановлена зазначеним наказом. Зокрема, не зазначено підстав, визначених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Також, відсутні посилання на рішення суду або прокурора. Водночас, як стверджує представник позивача, в оскарженому рішенні вказано про ненадання документів «що підтверджують підставу для виїзду за кордон». Однак жодним нормативним актом не передбачено обов`язок надання такого документа. Особливості виїзду з території України під час дії правового режиму воєнного стану встановлені виключно пунктами 21 211 Правил перетинання державного кордону громадянами України, проте у рішенні відсутнє посилання на жоден зазначений пункт. Представник позивача вважає, що поза увагою відповідача залишено п. 26 вказаних Правил, який надає народним депутатам право на перетин державного кордону як особам, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Отже, оскаржене рішення є повністю необґрунтованим як за формою, так і за змістом. У ньому відсутні конкретні причини відмови із зазначенням чітких норм права, а не самих лише назв нормативно-правових актів. Тому звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 380/9100/22 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кунянський Станіслав Михайлович, задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року у справі № 380/9100/22 скасовано.

Направлено адміністративну справу № 380/9100/22 на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

У постанові від 26.10.2023 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про правомірність чи протиправність відмови органу прикордонного контролю у перетинанні позивачем державного кордону, ключове значення має з`ясування правового статусу, у якому позивач мав намір перетнути державний кордон на виїзд з України. Від цього, зокрема, залежить реалізація права особи на перетинання державного кордону та перелік документів, які особа має для цього надати.

Також Верховний суд вказав, що досліджуючи зміст оскаржених судових рішень у цій справі, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлювалися фактичні обставини, пов`язані із відмовою позивачу у перетинанні державного кордону України 28 травня 2022 року та не досліджувалися на підтвердження них відповідні докази.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.10.2023 звернув увагу на те, що позивачем до позовної заяви, серед іншого, долучено копію розпорядження Голови Верховної Ради України № 229 від 24 травня 2022 року, наявність якої, на момент перетину позивачем державного кордону, не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Водночас, як вказав Верховний Суд, суди попередніх інстанцій у цій справі, вирішуючи спір по суті, не з`ясовували, чи відповідає надана позивачем копія вказаного розпорядження саме тій копії розпорядження Голови Верховної Ради України від 24 травня 2022 року № 229, яка була пред`явлена ОСОБА_1 органу прикордонного контролю при перетині державного кордону 28 травня 2022 року. Також суди попередніх інстанцій не досліджували та не надавали правової оцінки тому, чи містить надана позивачем 28 травня 2022 року для перетину державного кордону на виїзд з України електронна копія розпорядження Голови Верховної Ради України від 24 травня 2022 року № 229 в текстовому вигляді усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами законодавства щодо електронного документообігу. Залишилися поза увагою судів у цій справі й доводи відповідача про те, що під час перевірки дійсності наданого позивачем розпорядження у відповідача виникли технічні проблеми.

Як наслідок, Верховний Суд дійшов висновку, що без дослідження доказів та встановлення з їх урахуванням усіх обставин справи, судами не надано правової оцінки наявності права у позивача на перетин державного кордону України на підставі наданих відповідачу документів під час введеного у Україні правового режиму воєнного стану.

Верховний Суд наголосив, що наведені обставини є визначальними при вирішенні спору в цій справі і без їх з`ясування неможливо підтвердити чи спростувати правомірність спірного рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону.

Ухвалою від 20.11.2023 прийнято адміністративну справу № 380/9100/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення до провадження.

Ухвалою суду від 20.11.2023 витребувано додаткові докази у справі.

Ухвалою суду від 18.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні.

На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 94641 від 08.12.2023) у якому проти позову заперечив. Зазначив, що 28 травня 2022 року для перетину державного кордону ОСОБА_1 було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий 11.01.2015 органом 8027, копію Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229. Іншої мети виїзду чи документів позивач не надавав. В ході перевірки документів, як зазначив представник відповідача встановлено відсутність документа, який би посвідчує приналежність позивача до категорії осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин) (далі Правила). Крім того, вказав, що у відповідача виникли технічні проблеми з перевірки розпорядження, оскільки таке було надане у вигляді паперової копії електронного документа належним чином не засвідченого, що в подальшому унеможливило перевірку його дійсності.

Щодо доводів представника позивача стосовно форми рішення вказав таке. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону затверджена наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 14.12.2010 № 967, зареєстрованим в Мінюсті 12 січня 2011 за № 31/18769. Звернув увагу суду на те, що наказом № 967 затверджена лише форма, а підстави для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду з України, з урахуванням приписів статті 33 Конституції України, визначаються виключно Законом, а тому посилання позивача на невідповідність прийнятого рішення його формі є безпідставними.

Зазначив, що в оскарженому рішенні міститься посилання на Закон України «Про прикордонний контроль», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Укази Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та зазначено, що причиною відмови у перетинанні позивачем державного кордону на виїзд з України є те, позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону не наданням на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду. Так вказав, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Зазначив, що згідно з абзацом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані народні депутати України. Тотожна норма, як повідомив представник відповідача, міститься і у статті 29 Закону України «Про статус народного депутата України». Звільнення народних депутатів України від призову, на думку представника відповідача, пов`язано з тим, що відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України продовжує свою роботу. Згідно з пунктом 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Представник відповідача стверджує, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством. Водночас законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов`язаний, зокрема, народним депутатам України. При цьому така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та виїзд з України. Повноваження на пропуск через державний кордон України на підставі загальновизнаних фактів відсутні. Утім, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не встановлює переліку документів, якими особа, яка звільнена від мобілізації, має підтвердити свій статус. Відповідно до статті 26 Закону України «Про статус народного депутата України» ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків, передбачених Конституцією України, цим та іншими законами України. Повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях. Держава гарантує народному депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та їх підпорядкування, забезпечують умови для здійснення народним депутатом своїх повноважень у межах та в порядку, визначених Конституцією України, цим та іншими законами України, а громадські організації та політичні партії можуть сприяти йому в цьому. Разом з тим, як зазначив представник відповідача, статус, який мають особи, які обрані народними депутатами України, не звільняє їх від обов`язку виконувати вимоги законодавства України, зокрема з питань перетинання державного кордону України, та виконання обмежень, встановлених законодавством України, зокрема і обмеження права, передбаченого статтею 33 Конституції України. Більш того, статус, які мають народні депутати України, покладає на них додаткові обов`язки.

Крім того вказав, що особливості виїзду народних депутатів України у службові відрядження визначено Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» пунктом 15 частини першої статті 78 якого визначено, що Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України видає розпорядження з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи. Стверджує, що як норми Закону України «Про статус народного депутата України», так і норми Закону України «Про прикордонний контроль», Правил ґрунтуються на нормах, що наявність прав та обов`язків в особи має бути підтверджена не загальновідомими фактами чи обставинами, а певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.

Також зазначив, що відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Вказав, що оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством. Наведене дає підстави для висновку про те, що надана позивачем копія розпорядження, тобто копія електронного документа на папері, не була засвідчена в порядку, встановленому законодавством.

Підсумовуючи вищевикладене, вважає, що надані позивачем 28.05.2022 року документи не дали змогу уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, а саме належної копії електронного документа, посвідчення народного депутата України, тому рішення прийняте начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 капітана ОСОБА_4 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 річного віку від 28.05.2022 є правомірним. У свою чергу представник відповідача зазначив, що 30.05.2022 при перетині державного кордону України, позивачем були надані належні документи, щодо вибуття у відрядження в результаті чого йому уповноваженою особою було надано дозвіл на перетин державного кордону України. Вважає, що факт надання дозволу 30.05.2022 на перетинання державного кордону України на виїзд також прямо підтверджує безпідставність вимоги про скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону від 28.05.2022, адже його дія була вичерпана (завершена) фактом залишення позивачем пункту пропуску і на подальші рішення про надання дозволу на виїзд не впливала (навіть якщо б через 5 хв, а не 30.05.2022 позивач прибув з належним примірником (копією) розпорядження йому б було надано дозвіл на виїзд). Просив у задоволенні позову відмовити.

На адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 95811 від 13.12.2023) у якій зазначив, що відповідач у відзиві не заперечив, що оскаржене рішення дійсно не відповідало формі, затвердженій наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 14.12.2010 № 967. Вказав, що суб`єкти владних повноважень мають діяти не лише на підставі, але й у спосіб, що визначений законами України. Законом встановлено, що форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 2 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль»). Представник позивача стверджує, що оскаржуване рішення не відповідає формі, встановленій вищевказаним спеціально уповноваженим органом, що, на його думку, є самостійною підставою для визнання такого рішення протиправним, як такого, що прийнято не у спосіб, встановлений законом.

Зазначив, що відповідач у відзиві не заперечив, що під час ухвалення спірного рішення йому було відомо, що позивач є народним депутатом України. Звернув увагу, що відповідач визнав ту обставину, що відповідно до норми ч. 2 ст. 26 Закону України «Про статус народного депутата України», повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях. Вважає, що народні депутати України у будь-якому випадку мають право на вільне перетинання державного кордону, навіть у разі введення на території України воєнного стану. На думку представника позивача зазначення в оскаржуваному рішенні самих лише назв нормативних актів, без посилання на конкретні їх норми, не може вважатися прийняттям обґрунтованого рішення із зазначенням причин відмови, як це встановлено ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Представник ОСОБА_1 вважає, що станом на день ухвалення оскарженого рішення (28.05.2022), жодна норма Правил перетинання державного кордону громадянами України не обмежувала прав народних депутатів, а п. 214 було додано до вказаних правил лише постановою КМУ від 27.01.2023 № 69. Також зазначив, що станом на 28.05.2022, Правила не встановлювали прямих обмежень на перетин державного кордону під час воєнного стану. Так, пункти 21 212 Правил перетинання державного кордону громадянами України не обмежувала прав народних депутатів встановлювали лише особливості перетину кордону певними категоріями осіб і надавали їм право на перетин кордону. На його думку, Правила перетинання державного кордону громадянами України не обмежувала прав народних депутатів не містили положень, відповідно до яких право на перетин кордону мали виключно категорії осіб, зазначені у відповідних пунктах Правил перетинання державного кордону громадянами України не обмежувала прав народних депутатів.

На думку представника позивача рішення про відмову громадянину України у виїзді з України може бути прийнято виключно якщо в нього відсутні документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, транзиту або у випадках, визначених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Представник позивача стверджує, що відповідач не посилався на відсутність у ОСОБА_5 документів для в`їзду/транзиту територією Польщі, а отже мав посилатися виключно на ст. 6 згаданого Закону. При цьому стверджує, що ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не встановлює жодних обмежень на виїзд з України у зв`язку з оголошенням воєнного стану.

Вказав, що заходи правового режиму воєнного стану в частині спірних у цій справі правовідносин не можуть встановлюватися, оскільки їх прямо не обмежено указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Вважає, що лише Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» може містити випадки обмеження права громадянина на виїзд з України та перелік документів для перетинання державного кордону. Але норми цього Закону не містять обмежень, пов`язаних із введенням воєнного стану. Представник позивача вказав, що самі по собі Правила перетинання державного кордону громадянами України не можуть встановлювати обмежень на свободу пересування громадян під час воєнного стану, адже вони не є законом і не є рішенням військового командування. Проте, норма абз. 4 п. 2 вказаних Правил встановлює, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Однак, ця норма, на думку представника ОСОБА_1 прямо суперечить статтям 2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», А отже, на підставі ч. 3 ст. 7 КАС, суд має застосовувати норми вказаного Закону, як правового акту, що має вищу юридичну силу. Також не вимагається надавати жодних «підтверджуючих документів» під час проведення як стандартних, так і поглиблених перевірок документів, відповідно до вимог Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, оскільки Інструкція затверджена пізніше, ніж згаданий абз. 4 п. 2 Правил перетинання державного кордону, а отже має перевагу під час тлумачення. Додатково повідомив, що аналогічну правову позицію займає й Національне агентство з питань запобігання корупції, яке у 2022 році здійснило аналіз корупційних та інших ризиків, що виникли у зв`язку із запровадженням обмеження права чоловіків-громадян України у віці від 18 до 60 років на виїзд за межі України, опублікувавши дослідження «Корупційні схеми та ризики під час виїзду з України в умовах воєнного стану».

Щодо доводів відповідача про те, що у нього виникли технічні проблеми з перевірки розпорядження, оскільки таке було надане у вигляді паперової копії електронного документа належним чином не засвідченого, що в подальшому унеможливило перевірку його дійсності, представник ОСОБА_1 зазначив, що представник відповідача не надав жодних доказів, які б підтвердили факт виникнення таких проблем. З цього приводу також вказав, що згідно з ч. 6 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Однак, на думку сторони позивача, відповідач не посилається на закон, який встановлює порядок такого засвідчення, і не зазначає, які саме вади мала відповідна паперова копія. Стверджує, що на наданій відповідачу копії згаданого Розпорядження були наявні QR-код, штрих-код, а також цифрово-літерне відображення сертифікату підписувача, за якими можна було перевірити дійсність документа. Як вказав представник позивача, відповідач фактично заперечив юридичну силу зазначеного документа виключно через те, що він мав електронну форму, не обґрунтувавши це іншими доводами. Одночасно відповідач не надав доказів, які б підтверджували його твердження про неможливість перевірки достовірності цього документа: які саме реквізити перевірялися, якими засобами, в якому порядку, як задокументовано результат такої перевірки тощо.

Наполягав на задоволенні позову.

На адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх. № 97406 від 19.12.2023) у якому крім доводів, викладених у відзиві, звернув увагу на висновки Верховного Суду, зазначені в постанові від 26.10.2023, зокрема про те, що вирішуючи питання про правомірність чи протиправність відмови органу прикордонного контролю у перетинанні позивачем державного кордону, ключове значення має з`ясування правового статусу, у якому позивач мав намір перетнути державний кордон на виїзд з України. Від цього, зокрема, залежить реалізація права особи на перетинання державного кордону та перелік документів, які особа має для цього надати. Зазначив, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Вказав, що повноваження на пропуск через державний кордон України на підставі загальновизнаних фактів відсутні.

Також навів додаткові доводи щодо надання позивачем копії розпорядження Голови Верховної Ради України від 24 травня 2022 року № 229 не засвідченої на відповідність оригіналу у встановленому законодавством порядку. Так зазначив, що копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством. При цьому стверджує, що відповідно до пункту 25 Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про деякі питання забезпечення документообігу у Верховній Раді України в електронній та паперовій формах» від 08 лютого 2021 року № 19, для засвідчення паперової копії оригіналу електронного документа використовуються штампи. Засвідчення паперової копії оригіналу електронного документа здійснюється: 1) структурним підрозділом з документального забезпечення - документів народних депутатів України, документів структурних підрозділів Апарату, крім випадків, передбачених підпунктами 2 та 3 цього пункту; 2) структурними підрозділами з питань звернень громадян, з інформаційного забезпечення, з виконання функцій контролю - документів, створених відповідно цими підрозділами; 3) секретаріатом комітету - документа, створеного у відповідному комітеті, а також документа із справ законопроекту. Таким чином, під час здійснення прикордонного контролю 28 травня 2022 року, позивачем для перетину державного кордону було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий 11.01.2015 органом 8027, копію Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 №229 у вигляді паперової копії електронного документа, яке не було належним чином засвідчене та в позивача було відсутнє посвідчення народного депутата України (єдиний документ, що підтверджує відповідний статус). Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

ОСОБА_1 28 травня 2022 року прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Рава-Руська Хребенне» з метою перетину державного кордону України на виїзд з країни.

Для перетину державного кордону ОСОБА_1 було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 11.01.2015 органом 8027 і копію Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229. Вказані обставини не заперечуються сторонами.

З копії наявного у справі Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229 «Про відрядження Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї НАТО та працівника Апарату Верховної Ради України до Литовської республіки для участі у весняній сесії ПА НАТО» слідує, що цим розпорядженням відповідно до пункту 15 частини першої статті 78 та частини другої статті 204 регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України», частини восьмої статті 33 Закону України «Про статус народного депутата України», статті 40 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», Орієнтовного плану міжнародних обмінів Верховної Ради України на 2022 рік» відряджено з 26 по 31 травня 2022 року до м. Вільнюс (Литовська Республіка) для участі у весняній сесії ПА НАТО Постійну делегацію Верховної Ради України в Асамблеї, до складу якої включено, зокрема, ОСОБА_1 члена Постійної делегації Верховної Ради України у ПА НАТО, члена Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу. Вказане розпорядження прийнято на підставі листа Голови Постійної делегації Верховної Ради України у ПА НАТО Є.В. Чернєва від 18.05.2022 вх. № 80517, рішення Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва від 23.05.2022 року вх. № 83315.

За результатом перевірки представлених позивачем документів, начальник 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 капітан ОСОБА_4 прийняв рішення від 28.05.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України який досяг 16-річного віку.

Вказаним рішенням відмовлено ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», ЗУ «Про прикордонний контроль». У цьому рішенні зазначено, що громадянина України ОСОБА_5 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, відтак звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

У силу ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абз. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 від введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 7 цього ж Указу Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов`язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.

Постійне представництво України в ООН 28 лютого 2022 року надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз`яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02 березня 2022 року направлено Генеральному секретарю Ради Європи.

Отож вирішуючи питання про правомірність чи протиправність відмови органу прикордонного контролю у перетинанні позивачем державного кордону, ключове значення має з`ясування правового статусу, у якому позивач мав намір перетнути державний кордон на виїзд з України. Від цього, зокрема, залежить реалізація права особи на перетинання державного кордону та перелік документів, які особа має для цього надати.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.10.2023 у цій справі.

У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що позивачем до позовної заяви, серед іншого, долучено копію розпорядження Голови Верховної Ради України № 229 від 24 травня 2022 року, наявність якої, на момент перетину позивачем державного кордону, не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Водночас суди попередніх інстанцій у цій справі, вирішуючи спір по суті, не з`ясовували, чи відповідає надана позивачем копія вказаного розпорядження саме тій копії розпорядження Голови Верховної Ради України від 24 травня 2022 року № 229, яка була пред`явлена ОСОБА_1 органу прикордонного контролю при перетині державного кордону 28 травня 2022 року.

Також суди попередніх інстанцій не досліджували та не надавали правової оцінки тому, чи містить надана позивачем 28 травня 2022 року для перетину державного кордону на виїзд з України електронна копія розпорядження Голови Верховної Ради України від 24 травня 2022 року № 229 в текстовому вигляді усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами законодавства щодо електронного документообігу.

Залишилися поза увагою судів у цій справі й доводи відповідача про те, що під час перевірки дійсності наданого позивачем розпорядження у відповідача виникли технічні проблеми.

Як наслідок, без дослідження доказів та встановлення з їх урахуванням усіх обставин справи, судами не надано правової оцінки наявності права у позивача на перетин державного кордону України на підставі наданих відповідачу документів під час введеного у Україні правового режиму воєнного стану.

Верховний Суд наголосив, що наведені обставини є визначальними при вирішенні спору в цій справі і без їх з`ясування неможливо підтвердити чи спростувати правомірність спірного рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону.

Надаючи оцінку правомірності винесення начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 капітаном ОСОБА_4 оскарженого рішення від 28.05.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України який досяг 16-річного віку, суд керується таким.

Судом встановлено, що оскаржене рішення прийняте на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», Закону України «Про прикордонний контроль».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1455 (далі Порядок № 1455), визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року № 1710-VI (далі - Закон № 1710).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (ч. 4 ст. 6 Закону № 1710).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

Частиною 1 ст. 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 2 ст. 14 Закону № 1710).

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі Закон № 3857-ХІІ) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1 Закону № 3857-ХІІ громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Згідно з ст. 2 Закону № 3857-ХІІ документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

У силу приписів ч. 1 ст. 3 Закону № 3857-ХІІ перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-ХІІ право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (ч. 3 ст. 6 Закону № 3857-ХІІ).

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону № 3857-ХІІ у разі накладення на громадянина адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, йому тимчасово обмежується право на виїзд з України з дитиною строком на один рік з дня накладення адміністративного стягнення, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 3857-ХІІ правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724) (далі Правила № 57).

Згідно з п. 2 Правила № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно з п. 26 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 21 та 22 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

У свою чергу, відповідно до п. 21 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особи з інвалідністю мають право перетинати державний кордон за наявності довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації № 157-1/о) або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).

Перетин державного кордону може здійснюватися:

особою з інвалідністю I чи II групи - у супроводі одного або обох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини/чоловіка, повнолітніх сина/ доньки, їх дружини/чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність);

особою з інвалідністю I чи II групи або іншою особою, яка потребує постійного догляду, - у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними категоріями осіб (за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, а у разі супроводу особи з інвалідністю I чи II групи - додатково документів, що підтверджують інвалідність);

особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною, - у супроводі її опікуна (за наявності рішення про призначення опікуном над такою недієздатною особою), а у разі коли опікуна такій особі не призначено, - у супроводі одного з повнолітніх членів сім`ї (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність);

особами з інвалідністю або іншими особами, які потребують постійного догляду, які проживають/перебувають у закладах/установах різних форм власності та підпорядкування і отримують соціальні послуги стаціонарного догляду, паліативного догляду, підтриманого проживання (далі - заклади догляду) (крім осіб з інвалідністю, зазначених в абзацах третьому - шостому цього пункту), - у супроводі осіб, у тому числі працівників закладу догляду, уповноважених директором закладу догляду/особою, яка його заміщує (за наявності наказу директора закладу догляду або особи, яка його заміщує, про виїзд осіб з інвалідністю або інших осіб, які потребують постійного догляду, за межі України та документів, що підтверджують інвалідність). При цьому осіб з інвалідністю або інших осіб, які потребують постійного догляду, можуть супроводжувати особи, у тому числі працівники закладу догляду, які не перебувають на військовому або спеціальному обліку в Міноборони, СБУ чи Службі зовнішньої розвідки, або працівники закладу догляду, які перебувають на військовому або спеціальному обліку в Міноборони, СБУ чи Службі зовнішньої розвідки, з розрахунку одна особа на 50 осіб з інвалідністю та інших осіб, які потребують постійного догляду.

Згідно з п. 22 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану супровід дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, що встановлені МОЗ, здійснюється матір`ю та/або батьком, опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями, які здійснюють такий супровід, за наявності довідки про отримання державної допомоги на дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або документа, виданого лікарсько-консультативною комісією закладу здоров`я в порядку та за формою, що встановлені МОЗ, а також документів, що підтверджують родинні зв`язки (у разі здійснення супроводу матір`ю та/або батьком), або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує таку дитину (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями).

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 3543-ХІІ, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Поряд з цим, ст. 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже, військовозобов`язані народні депутати України не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а тому в розумінні п. 26 Правил № 57 мають право на перетин кордону України як військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Таким чином, суд погоджується з відповідними доводами представника позивача про те, що народні депутати України мають право на перетин кордону на виїзд з України в умовах воєнного стану.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до абз. 4 п. 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Суд зазначає, що в умовах введення в Україні воєнного стану, та з урахуванням існування вичерпного переліку категорій громадян, які мають право на перетин кордону в умовах такого стану, підтверджуючі документи в розумінні абз. 4 п. 2 Правил № 57 є документи, які підтверджують факт того, що особа, яка має намір перетнути державний кордон на виїзд з України не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, доводи представника позивача про те, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язок надання документа, що «підтверджує підставу для виїзду за кордон» суд оцінює критично.

Як стверджує представник позивача, той факт, що ОСОБА_1 є народним депутатом України є загальновідомим.

Відповідно до частин першої, четвертої статті першої Закону України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі Закон № 2790-ХІІ) народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.

Згідно із ст. 8 Закону № 2790-ХІІ у своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави. Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях.

Відповідно до частин першої, третьої статті 9 Закону № 2790-ХІІ після набуття депутатських повноважень народний депутат одержує депутатське посвідчення та нагрудний знак народного депутата України. Форма депутатського посвідчення затверджується Постановою Верховної Ради України. Нагрудний знак має форму і кольори Державного Прапора України з надписом золотистим кольором "НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ". Нагрудним знаком народний депутат користується протягом строку здійснення своїх повноважень. Посвідчення народного депутата має спеціальну вкладку, в якій виписані основні права народного депутата.

При цьому, з доказів у справі судом встановлено, а сторонами не заперечується, що 28.05.2022 для перетину державного кордону на виїзд з України ОСОБА_1 було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 11.01.2015 органом 8027 і копію Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229.

Суд зазначає, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон і копія Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229 не є документами, які посвідчують статус позивача як народного депутата України та є безумовною підставою для надання посадовою особою Державної прикордонної служби права на перетин кордону як народному депутату.

У свою чергу, вищевказаними нормами Закону № 2790-ХІІ визначено перелік документів, які підтверджують статус народного депутата України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не надано посадовій особі відповідача документів, які 28.05.2022 підтверджували наявність підстав для пропуску ОСОБА_1 до перетину державного кордону на виїзд з країни.

Крім того, Положенням про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про деякі питання забезпечення документообігу у Верховній Раді України в електронній та паперовій формах» від 08 лютого 2021 року № 19 (далі Положення № 19), визначено єдині правила документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в електронній та паперовій формах (далі - документи) у Верховній Раді України, Апараті Верховної Ради України (далі - Апарат) та в органах Верховної Ради України, діяльність яких забезпечується Апаратом; порядок проходження документа у Верховній Раді України з моменту його створення або одержання до моменту відправлення або передавання до архівного підрозділу; правила роботи з документами в єдиній автоматизованій системі роботи з документами у Верховній Раді України (далі - ЄАС), у тому числі порядок обміну електронними документами в системі електронної взаємодії органів виконавчої влади (далі - СЕВ ОВВ); порядок здійснення оперативного інформаційного обміну з використанням службової електронної пошти; загальні правила здійснення моніторингу стану виконання управлінських рішень; правила роботи з документами, що містять службову інформацію; основні вимоги до організації розгляду звернень громадян та громадських об`єднань (далі - звернення), запитів на публічну інформацію, контролю за їх виконанням, аналітичної роботи, ведення діловодства за зверненнями та запитами, реєстрації і супроводження електронних петицій у Верховній Раді України.

Згідно з п. 8 Положення № 19 основною формою діловодства у Верховній Раді України є електронна.

Паперова копія оригіналу електронного документа - візуальне подання електронного документа у паперовій формі, засвідчене у порядку, встановленому цим Положенням (п.п. 17 п. 13 Положення № 19).

Відповідно до пункту 25 Положення № 19 для засвідчення паперової копії оригіналу електронного документа використовуються штампи. Засвідчення паперової копії оригіналу електронного документа здійснюється: 1) структурним підрозділом з документального забезпечення - документів народних депутатів України, документів структурних підрозділів Апарату, крім випадків, передбачених підпунктами 2 та 3 цього пункту; 2) структурними підрозділами з питань звернень громадян, з інформаційного забезпечення, з виконання функцій контролю - документів, створених відповідно цими підрозділами; 3) секретаріатом комітету - документа, створеного у відповідному комітеті, а також документа із справ законопроекту.

Таким чином, Положенням про порядок роботи з документами у Верховній Раді України визначено порядок засвідчення паперової копії електронного документа. Наявна в матеріалах справи копія Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229 не містить жодних реквізитів її засвідчення. Отже, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що позивачем подано для перетину кордону копію Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229, яка не засвідчена на відповідність оригіналу у встановленому законом порядку.

При цьому, суд зазначає, що доводи представника відповідача про те, що надана ОСОБА_1 копія вищезазначеного Розпорядження Голови Верховної Ради України була перевірена відповідачем шляхом успішного сканування відповідного QR-коду, з огляду на те, що такі не підтверджені жодними доказами. Крім того, умови вважати Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 № 229 належним (засвідченим належним чином) визначені Порядком № 19, який, в свою чергу, не передбачає перевірки електронного документа шляхом сканування відповідного QR-коду.

При цьому, суд також критично оцінює доводи відповідача про те, що під час перевірки дійсності наданого позивачем розпорядження у відповідача виникли технічні проблеми, з огляду на непідтвердження таких відповідними доказами. Факт надання позивачем не засвідченої на відповідність оригіналу копії Розпорядження Голови Верховної Ради не може вважатися технічною проблемою, а свідчить про невідповідность такої копії оригіналу, з урахуванням приписів Порядку № 19.

Щодо доводів представника позивача про те, що 30.05.2022 позивач у тому самому пункті пропуску «Рава-Руська» перетнув кордон на виїзд з України на підставі таких самих документів, які надавалися для проходження прикордонного контролю 28.05.2022, суд такі доводи відхиляє з огляду на те, що перетин позивачем кордону 30.05.2022 не стосується предмета спірних правовідносин. Крім того, доказів того, що ОСОБА_1 30.05.2022 надав аналогічні документи для перетину кордону, позивачем не надано.

Суд не заперечує права народних депутатів на виїзд за кордон, однак з цього приводу суд зауважує, що доказів надання позивачем при перетині кордону посвідчення народного депутата України до прикордонного контролю не надано. Крім того, представник позивача також зазначив, що відповідного документа не надав, оскільки це загальновідомий факт. З копії Розпорядження Голови Верховної Ради від 24.05.2022 № 229 відповідач цей факт не міг бути встановлений оскільки як стверджує відповідач і як встановлено судом, таке розпорядження не засвідчене на відповідність оригіналу у встановленому законодавством порядку. Таким чином, саме за таких обставин відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на перетин кордону України. І саме за цих обставин суд погоджується з доводами відповідача про те, що наявність підстав для перетину кордону ОСОБА_1 як народним депутатом України повинен бути підтверджений позивачем шляхом пред`явлення до прикордонного контролю посвідчення народного депутата України.

Щодо доводів представника позивача про те, що форма оскаржуваного рішення не відповідає вимогам до такої форми, які встановлені наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2010, суд зазначає таке.

Як вже встановлено судом, позивачем не надано достатніх документів для підтвердження наявності права на перетин кордону на виїзд з України 28.05.2022, що свідчить про відсутність підстав для пропуску позивача до перетину кордону на виїзд з України.

Крім того, форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2010.

Зокрема, п. 1 рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку в редакції наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2010 містить такі положення: «ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ ПРО ВІДМОВУ У ПЕРЕТИНАННІ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ НА ВИЇЗД З УКРАЇНИ ГРОМАДЯНИНУ(ЦІ) УКРАЇНИ (прізвище, ім`я (українськими літерами), дата, місяць, рік народження, паспортний документ: серія та номер) у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України "Про державну прикордонну службу України" відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону. Інформацію про підстави внесення Вас до цієї бази даних Ви можете отримати у розпорядника інформації, що знаходиться (за адресою (місто, вулиця, будинок, індекс)».

У свою чергу, з копії оскарженого рішення слідує, що у пункті першому такого рішення в частині зазначення причин відмови у пропуску ОСОБА_1 до перетину кордону на виїзд з України вказано: «на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», ЗУ «Про прикордонний контроль». У цьому рішенні зазначено, що громадянина України ОСОБА_5 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон».

З огляду на зазначені обставини, суд вважає, що зміна форми та текстового наповнення оскарженого рішення не змінює змісту такого рішення, оскільки відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2010 рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку в п. 1 вказується причина відмови у пропуску громадянина до перетину кордону. Зі змісту оскарженого рішення слідує, що така причина у цьому рішенні вказана.

При цьому, на думку суду, інформація щодо наявності в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що відповідну особу рішенням тимчасово обмежено у праві виїзду з України, не є інформацією, яка вноситься до рішення про відмову в перетині кордону в обов`язковому порядку, оскільки така відображається лише у випадку її існування.

Суд дійшов висновку про відсутність станом на 28.05.2022 в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що ОСОБА_1 відповідним рішенням тимчасово обмежено у праві виїзду з України, тому оскаржене рішення в цій частині є таким, що відповідає встановленій формі.

Суд зазначає, що доказами у справі не підтверджено невідповідності форми рішення.

Крім того, невідповідність форми рішення в частині форми не може бути визнане істотним і таким що зумовлює його недійсність, за умови того, що своїй суті таке рішення є правомірним. Тому суд критично оцінює доводи представника ОСОБА_1 в цій частині.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому, суд вважає правомірним рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 травня 2022 року про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 10.02.2023 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є правомірним.

За таких обставин, позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до 7-го прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

2. Судові витрати не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяР.П. Качур