ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/113/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - ТОВ "Агрозахист Донбас") - Колісник Б.О. (адвокат),

відповідача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Скибинці" (далі - ТОВ "Скибинці", скаржник) - Миколюк М.Д. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Скибинці"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.06.2023 (головуючий - суддя Яремчук Ю.О.) та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 (головуючий - суддя Олексюк Г.Є., судді: Гудак А.В., Мельник О.В.)

у справі №902/113/23

за первісним позовом ТОВ "Агрозахист Донбас"

до ТОВ "Скибинці",

про стягнення 1 111 145, 70 грн,

та зустрічним позовом ТОВ "Скибинці"

до ТОВ "Агрозахист Донбас"

про розірвання договору поставки.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення заборгованості за поставлений товар відповідно до умов договору поставки, укладеного сторонами, за первісним позовом та відповідно наявність/відсутність підстав та розірвання договору поставки за зустрічним позовом.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Агрозахист Донбас" звернулося до суду з первісним позовом, який мотивовано неналежним виконанням ТОВ "Скибинці" зобов`язань за договором поставки в частині оплати отриманого товару.

1.2. ТОВ "Скибинці" звернулося до суду із зустрічним позовом про розірвання договору поставки, який мотивовано тим, що ТОВ "Агрозахист Донбас" поставило товар, строк придатності якого закінчився до укладення договору поставки та передачі покупцеві, або за місяць після передачі, і який постачальник не мав права продавати, чим допустив істотне порушення пункту 5.1. договору поставки.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.06.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Скибинці" на користь ТОВ "Агрозахист Донбас" 474 498, 88 грн боргу, 23 989, 35 грн пені, 34 503, 93 грн 48 % річних, 54 215, 08 грн штрафу, 73 105,01 грн інфляційних втрат, 16 667,19 грн витрат зі сплати судового збору та 50 000 грн відшкодування витрат на правову допомогу. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволені зустрічного позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Скибинці" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.06.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов залишити без задоволення, а зустрічний позов задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій застосували:

- частину першу статті 675, статті 677, 678, 679, частину другу статті 688 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину першу статті 268 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтю 15 Закону України "Про насіння і садивний матеріал", статтю 15 Закону України "Про пестициди і агрохімікати", Інструкції №П-7, пункт 5.1. договору поставки №2021-01 від 02.10.2020 без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 01.06.2021 у справі 927/144/20, від 06.12.2022 у справі №925/1429/21, від 09.06.2022 у справі №904/974/21;

- статті 538, 613 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №910/12671/21, від 01.04.2021 у справі №910/1102/20, від 31.10.2019 у справі №904/5340/18;

- статті 213, 637 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №613/1436/17 (провадження №61-17583св20) та постанові від 09.01.2019 у справі №336/337/16-ц (провадження №61-2704св18, постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) щодо застосування статей 213, 637 ЦК України, в частині тлумачення умов договору за принципом "contra proferentem");

4.2. з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агрозахист Донбас" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5.2. ТОВ "Агрозахист Донбас" подало до Суду заяву щодо відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час касаційного перегляду справи з доданими до неї документами.

5.3. Від ТОВ "Скибинці" через Електронний суд 10.01.2024 надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "Агрозахист Донбас" (постачальник) та ТОВ "Скибинці" (покупець) 02.10.2020 укладений договір поставки № 2021-01 (далі - договір), згідно з пунктом 1.1. якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

6.2. За договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.1 договору).

6.3. Згідно з пунктом 2.2. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобривата мікродобрива).

6.4. Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (пункт 3.1. договору).

6.5. Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості та якості. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження або псування товару та у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити постачальнику. За відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем (пункти 6.1., 6.2 договору).

6.6. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості, вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника (пункт 6.3. договору).

6.7. Підписання видаткових накладних засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в т.ч. рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (пункт 6.4 договору).

6.8. Пунктом 6.5 договору передбачено, що при наявності підстав акти приймання по кількості та якості або акти про приховані недоліки товару складаються за обов`язкової участі представника постачальника в порядку, визначеному Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості № П-6 та № П-7 (далі - Інструкції № П-6 та № П-7).

6.9. У разі потреби покупець за свій рахунок може провести дослідження товару у лабораторії, акредитованій УкрЦСМ та/або УкрСепро на проведення таких досліджень. При цьому, відбір проб товару для такого дослідження має бути проведений з використанням зразків товару із непошкодженої та опломбованої тари за обов`язкової участі повноважних представників постачальника та покупця (пункт 6.7. договору).

6.10. Пунктом 6.8 договору передбачено, що висновки будь-яких установ, що зроблені без дотримання вимог пунктів 6.5 - 6.6 договору, не приймаються постачальником та не можуть бути використані сторонами в якості доказів.

6.11. Пунктом 8.4 договору визначено, що вимоги покупця у зв`язку з недоліками якості товару - засобу захисту рослин, повинні бути заявлені ним в 5-денний строк з дня їх встановлення та складення акта про фактичну якість такого товару, але не пізніше 1 (одного) місяця з дати отримання товару. Вимоги розглядаються постачальником і можуть бути визнані обґрунтованими тільки при умові дотримання покупцем вимог пунктів 6.3 - 6.6 договору, а також вимог інструкцій виробника, інших нормативних документів по транспортуванню, зберіганню, визначенню якості та застосуванню такого товару. Претензії щодо неналежної якості товару, які пред`явлені після використання товару, до розгляду не приймаються.

6.12. Пунктом 8.5 договору визначено, що вимоги покупця у зв`язку з недоліками якості товару - насіння сільськогосподарських культур приймаються до розгляду у тому випадку, коли відбір зразків товару здійснюється безпосередньо при його прийманні покупцем. Обов`язок відбору зразків покладається на покупця. У випадку наявності претензій, щодо якості такого товару, покупець має право в строк до 30 днів з дня отримання товару, направити претензію на адресу постачальнику. Претензія приймається до розгляду при наявності відповідного документа, що засвідчує результати аналізу середнього зразка насіння, відібраного представником Державної насіннєвої інспекції згідно існуючої методики в присутності представника постачальника зі складанням відповідного акту.

6.13. Претензії щодо неналежної якості товару, прийнятого відповідно до умов пункту 6.3 цього договору, які пред`являються після повного або часткового використання, до розгляду не приймаються (пункт 8.6 договору).

6.14. Постачальником та покупцем 02.10.2020 укладено додаток № 1 до договору, згідно з яким ТОВ "Агрозахист Донбас" зобов`язалося поставити товар загальною вартістю 99 495, 88 грн, в т.ч. ПДВ, а ТОВ "Скибинці" зобов`язалося здійснити оплату в наступному порядку: 20 % вартості товарів в розмірі 19 899,18 грн в строк до 06.10.2020; 80 % вартості товарів в розмірі 79 596,70 грн в строк до 15.10.2021.

6.15. На виконання додатку № 1 до договору ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено ТОВ "Скибинці" товар загальною вартістю 99 495, 88 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4217 від 09.10.2020.

6.16. Постачальником та покупцем 27.11.2020 укладено додаток № 2 до договору, згідно з яким ТОВ "Агрозахист Донбас" зобов`язалося поставити товари загальною вартістю 116 607,44 грн, в т.ч. ПДВ, а ТОВ "Скибинці" зобов`язалося здійснити оплату в наступному порядку: 20 % вартості товарів в розмірі 23 321,49 грн в строк до 30.12.2020; 80 % вартості товарів в розмірі 93 285,95 грн в строк до 15.11.2021.

6.17. На виконання додатку № 2 до договору ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено ТОВ "Скибинці" товар загальною вартістю 116 607, 44 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4321 від 27.11.2020.

6.18. Постачальником та покупцем 30.11.2020 укладено додаток № 3 до договору, згідно з яким ТОВ "Агрозахист Донбас" зобов`язалося поставити товар загальною вартістю 110 754,60 грн, в т.ч. ПДВ, а ТОВ "Скибинці" зобов`язалося здійснити оплату 100 % вартості товару в розмірі 110 754,60 грн в строк до 15.11.2021.

6.19. На виконання додатку № 3 до договору ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено ТОВ "Скибинці" товар загальною вартістю 110 754, 60 грн в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4306 від 30.11.2020.

6.20. Постачальником та покупцем 22.12.2020 укладено додаток № 1 до договору, згідно з яким ТОВ "Агрозахист Донбас" зобов`язалося поставити товари загальною вартістю 574 499,88 грн, в т.ч. ПДВ, а ТОВ "Скибинці" зобов`язалося здійснити оплату 100 % вартості товарів в розмірі 574 499, 88 грн в строк до 15.11.2021.

6.21. На виконання додатку № 1 до договору ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено ТОВ "Скибинці" товар загальною вартістю 574 499, 88 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4334 від 22.12.2020.

6.22. Матеріалами справи підтверджується, що сторонами укладено додаток № 1 від 04.08.2021 про повернення ТОВ "Агрозахист Донбас" товар (насіння соняшника) на суму 243 998, 97 грн, в т.ч. ПДВ.

6.23. Постачальником та покупцем 11.08.2021 укладено додаток №1 до договору, ТОВ "Агрозахист Донбас" зобов`язалося поставити товари загальною вартістю 243 998,96 грн, в т.ч. ПДВ, а ТОВ "Скибинці" зобов`язалося здійснити оплату 100 % вартості товарів в розмірі 243998,96 грн в строк до 10.10.2022.

6.24. На виконання додатку № 1 до договору ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено ТОВ "Скибинці" товар загальною вартістю 243 998, 96 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 640 від 11.08.2021.

6.25. На виконання умов договору та додатків до нього ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено, а ТОВ "Скибинці" без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості, отримано товар на загальну суму 1 145 356,76 грн, в т.ч. ПДВ.

6.26. Відповідно до банківських виписок, які наявні в матеріалах справи ТОВ "Скибинці" сплачено за поставлений товар кошти в сумі 670 857, 88 грн, а саме: 05.10.2020 - 20 495, 88 грн, в т.ч. ПДВ; 26.11.2020 - 1,00 грн, в т.ч. ПДВ; 04.08.2021 - 243 998, 96 грн, в т.ч. ПДВ (повернення товарів); 14.12.2021 - 10 754, 60 грн, в т.ч. ПДВ; 14.12.2021 - 79 000 грн, в т.ч. ПДВ; 14.12.2021 - 116 607, 44 грн, в т.ч. ПДВ; 17.01.2022 - 100 000 грн, в т.ч. ПДВ; 17.01.2022 - 100 000 грн, в т.ч. ПДВ. Тобто з урахуванням частини поверненого товару сплачено фактично 426 85,92 грн.

6.27. Задовольняючи первісні позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з такого:

- обов`язкове застосування приписів Інструкцій №П6 та №П7 щодо порядку приймання товарів та фіксації претензій щодо якості або кількості поставлених товарів сторони передбачили в пункті 6.5 договору;

- з наявних доказів в матеріалах справи слідує, що ТОВ «Скибинці» прийняло товар без жодних зауважень та заперечень щодо кількості, якості товару, як в момент при прийманні товару так і в розумний строк та строк, визначений умовами договору (пунктами 6.5., 8.4., 8.5. договору), при цьому, матеріали справи не містять жодних заперечень щодо неналежного виконання ТОВ «Агрозахист Донбас» його договірних зобов`язань за договором у строк встановлений Договором і в строки, передбачені нормами наведених Інструкцій №П-6 та №П-7;

- факт отримання товару ТОВ «Скибинці» підтверджується видатковими накладними, наданими позивачем за первісним позовом на підтвердження своїх вимог, що є самостійними підставами для виникнення обов`язку у ТОВ «Скибинці» здійснити розрахунки за отриманий товар;

- поставку товару відображено у податкових накладних, які залучено до матеріалів справи, у цьому разі дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, а тому податкові накладні, які постачальник виписав на постачання послуг на користь покупця, є доказом того, що покупець прийняв товар від контрагента на визначену суму, оскільки покупець відобразив податковий кредит за господарською операцією з контрагентом;

- в даному випадку податкові декларації є допустимим доказом, того що постачальник ТОВ «Агрозахист Донбас» поставив, а покупець ТОВ «Скибинці» прийняв товар, оскільки було вчинено юридично значимі дії: зареєстровано податкові накладні; сформувала податковий кредит за господарською операцією з контрагентом, а право на податковий кредит виникає у платника на підставі реального факту проведення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

6.27.1. Судом першої інстанції також зазначено, що на порушення вказаної Інструкції П-7 та умов укладеного сторонами договору, ТОВ «Скибинці» не дотрималось порядку фіксації відбору зразків (проб) поставленого товару саме ТОВ "Агрозахист Донбас", а тому суд дійшов висновку про правомірність заявленого первісного позову та про недоведеність вимог за зустрічним позовом. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру штрафних санкцій та часткового задоволення первісних позовних вимог.

6.28. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку про належність наданих позивачем за первісним позовом доказів на підтвердження поставки та прийняття товару за договором з огляду на їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки ними зафіксовано факт постачання товару та прийняття його ТОВ "Скибинці" саме за вказаним договором без будь-яких заперечень чи зауважень, що підтверджується підписом та відтиском печатки товариства на накладних, а також те, що вони містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх здійснення.

6.28.1. Колегія суддів зазначила, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на видаткових накладних чи відсутність у представника ТОВ "Скибинці" повноважень їх підписувати, або ж доказів втрати зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача (за первісним позовом).

6.28.2. Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення заявлених до стягнення сум пені, штрафу та відсотків річних.

6.28.3. Апеляційний господарський суд зазначив, що товар ТОВ "Скибинці" прийнято без будь-яких зауважень та заперечень, доказів відмови від товару покупцем не надано, акти щодо наявності неякісного товару при прийманні-передачі товару, обов`язковість складення яких передбачена пунктом 6.5 договору та пунктами 16, 19-20 Інструкції № П-7, відсутні. Тобто покупцем прийнято поставлений йому товар без жодних заперечень.

6.28.4. Колегія суддів звернула увагу на те, що термін (строк) придатності товару не є прихованим недоліком в розумінні Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 № П-7, а тому ТОВ "Скибинці" було обізнане про термін (строк) придатності товару під час його прийняття, водночас жодних зауважень чи заперечень не надало, як в момент отримання товару, так і в строки, визначені Інструкцією № П-7 та пунктами 8.4 - 8.5 договору. Представника ТОВ "Агрозахист Донбас" для складання актів про якість отриманої продукції в порядку, визначеному Інструкцією № П-7, ТОВ "Скибинці" не викликало, та відповідно, такі акти не складалися; протилежних доказів матеріали справи не містять. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про розірвання договору поставки від 02.10.2020 № 2021-01 колегія суддів визнала обґрунтованим, а доводи скаржника в частині поставки неякісного товару за договором - безпідставними.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1 Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №902/113/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Малашенкова Т.М., судді Бенедисюк І.М., Колос І. Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі №902/113/23 за касаційною скаргою ТОВ "Скибинці" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення Господарського суду Вінницької області від 09.06.2023, яким первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного відмовлено, та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023, прийнята за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.11. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.12. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.13. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.15. Предметом розгляду первісного позову у справі, що переглядається, є питання стягнення з ТОВ "Скибинці" заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки в частині оплати отриманого товару, а предметом зустрічного позову - розірвання договору поставки, з тих підстав, що ТОВ "Агрозахист Донбас" поставило товар, строк придатності якого закінчився до укладення договору поставки та передачі покупцеві, або за місяць після передачі, і який постачальник не мав права продавати, чим допустив істотне порушення пункту 5.1. договору поставки.

8.16. Скаржником вказано низку постанов Верховного Суду (дивись пункт 4.1 цієї постанови), в яких зазначені правові висновки, які, на його думку, не були враховані судами попередніх інстанцій.

8.17. Так, у справі №904/5002/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, предметом позову було зобов`язання здійснити заміну товару (рейок) згідно з договором поставки та стягнення штрафу у зв`язку із постачанням товару неналежної якості. У постанові Верховного Суду від 13.12.2019, якою скасовано рішення попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зроблено правовий висновок щодо застосування положень статті 679 ЦК України та зазначено, що «за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І, відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару. Водночас, у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. Положення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, яка затверджена постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.1966 №П-7, відповідно до якої саме на покупця покладений обов`язок з організації проведення експертизи продукції, відбору зразків спірної продукції та складання відповідних актів у разі виявлення скритих дефектів продукції та наявності розбіжностей між покупцем та постачальником стосовно якості продукції не застосовуються, як підстава для звільнення постачальника (виробника) від обов`язку доводити, що дефекти товару виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу, оскільки відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" може застосувати лише ті нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України, а відповідно до частини сьомої статті 11 ГПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Окрім того, ця Інструкція застосовується, коли дефекти виникли при прийманні продукції виробничо-технічного призначення, а не в процесі експлуатації продукції, на яку надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації)».

8.18. У справі №927/144/20 предметом первісного позову було стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу устаткування з урахуванням додаткової угоди до договору. Зустрічний позов подано про розірвання договору та додаткової угоди до нього, у зв`язку з порушенням відповідачем за зустрічним позовом умов договору і вимог законодавства щодо якості поставленого товару. У постанові від 01.06.2021 Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції помилково звернувся до положень Інструкції № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966. Даний відомчий акт колишнього СРСР не міг застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки це не відповідає положенням частини першої статті 3 ГПК України, і до того ж він містить приписи, несумісні із законодавством України і практично невиконувані (зокрема, щодо участі у прийнятті продукції представників галузевих інспекцій по якості продукції, представників громадськості тощо). До того ж розбіжності між сторонами стосувалися, як зазначалося, не лише якості, а й кількості товару (устаткування), його складу, найменування, вартості тощо, і відповідність останнього умовам Договору за цими показниками не знайшла належного доказового підтвердження у справі, що докладно було визначено місцевим господарським судом і не спростовано апеляційною інстанцією.

8.19. Предметом спору у справі № 925/1429/21 були вимоги про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення коштів, сплачених за обладнання, доставку обладнання, збитків від простою підприємства, 3 % річних, інфляційних втрат. Позивач посилався на те, що відповідач поставив йому обладнання, яке не могло використовуватися за призначенням через виявлені ним істотні недоліки його якості, про що він одразу повідомив відповідача, однак останній залишив всі звернення без уваги. Скасовуючи судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 06.12.2022 виходив з того, що суди попередніх інстанцій встановивши, що постачальник ґарантує якість і надійність переданого обладнання протягом гарантійного строку (12 місяців з моменту передання обладнання) (пункти 4.2, 4.4 договору) та встановивши, що покупець відразу після отримання обладнання звернувся до постачальника з претензією про істотні недоліки якості обладнання, не врахували, що постачальник на протязі дії гарантійного строку повинен усунути виявлені покупцем дефекти (недоліки) товару, а при неможливості їх усунення здійснити заміну дефектного товару. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору та повернення коштів, сплачених за обладнання неналежної якості, залишили поза увагою факт надання відповідачем гарантій позивачу щодо якості товару, не встановили, що саме відповідач відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок порушення позивачем (покупцем) правил експлуатації або зберігання виробу, не дослідили причини виникнення недоліків продукції, на яку за умовами договору встановлено гарантійний строк, безпідставно поклавши обов`язок доведення цих обставин на позивача (покупця), а не на відповідача (постачальника). При цьому застосували норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

8.20. У справі №904/974/21 про стягнення штрафу та зобов`язання замінити неякісний товар, позивач посилався на те, що відповідач на порушення умов договору поставив позивачу товар неналежної якості та не виконав зобов`язання щодо заміни неякісного товару на товар належної якості, з огляду на що відповідно до частини сьомої статті 269 ГК України, статті 624 ЦК України та пункту 7.2. договору зобов`язаний сплатити позивачу як покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості товару неналежної якості, а також відповідно до частини шостої статті 269 ГК України та частини другої статті 678 ЦК України замінити неякісний товар якісним. Суди відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження поставки йому спірних труб неналежної якості, а отже, не доведено і факту порушення відповідачем своїх зобов`язань. Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 09.06.2022 виходив з того, що суди безпідставно застосували до спірних правовідносин положення Інструкції № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, адже як правильно зазначив позивач, етап приймання товару за якістю та кількістю в спірних правовідносинах вже закінчився, оскільки трубна продукція перевірялася перед введенням її в експлуатацію, при цьому на продукцію встановлений гарантійний строк експлуатації. Крім того, господарські суди не звернули уваги на те, що в обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство "Укргазвидобування" посилалось на пункт 7.3. договору, відповідно до якого якщо протягом гарантійного строку будуть виявлені дефекти або невідповідність якості товару, обумовленої договором, постачальник зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти товару за його місцезнаходженням або замінити неякісний товар на товар належної якості в узгоджені сторонами строки, але не більше 20 календарних днів з дня отримання повідомлення від вантажоотримувача чи покупця про дефекти або невідповідність якості товару. Внаслідок чого суди попередніх інстанцій необґрунтовано посилались на пункт 5.10 договору, який регулює правовідносини сторін в процесі приймання товару, а не в процесі підготовки його до експлуатації.

8.21. Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, де предметом первісного позову було стягнення заборгованості у зв`язку з порушенням умов договору про надання послуг з видалення, навантаження, перевезення та утилізації відходів в частині своєчасної сплати 50% попередньої оплати за надання послуг та предметом зустрічного позову - стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору у частині повного та своєчасного надання замовлених позивачем послуг з видалення, навантаження, перевезення та утилізації відходів (золо-шлакової суміші), зробив висновки щодо застосування норм частини третьої статті 538, частини четвертої статті 612 та частини другої статті 613 ЦК України, та зазначив, що договір надання послуг (за яким виник спір у цій справі) також має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, відповідно, кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Євро-Реконструкція" не виконало свого зустрічного зобов`язання з попередньої оплати протягом семи днів з дня укладення договору (підпункт 3.3.1.), за яким воно є боржником у зобов`язанні, у ТОВ "ВБК "Інтеграл-Буд" виникло право зупинити виконання свого кореспондуючого обов`язку з видалення, навантаження, перевезення та утилізації золо-шлакової суміші, передбачене частиною третьою статті 538 ЦК України. Відповідно, виконання зобов`язання відстрочується на час прострочення кредитора згідно з частиною другою статті 613 ЦК України. За таких обставин, прострочення боржника (ТОВ "ВБК "Інтеграл-Буд") не настало і підстави для застосування правових наслідків порушення, передбачених статтею 611 ЦК України, відсутні.

8.22. У постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №910/1102/20 (предмет первісного позову - стягнення заборгованості за порушення умов договору щодо строків поставки товару, предмет зустрічного позову - стягнення заборгованості за порушення умов договору поставки в частині оплати отриманого товару у встановлені договором строки) та від 31.10.2019 у справі №904/5340/18 (предмет позову - стягнення заборгованості за неналежне виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором у частині своєчасної поставки товару) зазначено, що оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

8.23. У постанові від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17 за позовом про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування записів про державну реєстрацію Верховний Суд зазначив, що contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

8.24. У постанові від 09.01.19 у справі № 336/337/16-ц за позовом про стягнення у порядку регресу суми сплаченого страхового відшкодування Верховний Суд зазначив, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

8.25. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц за позовом про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

8.26. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається, задовольняючи частково первісний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем за первісним позовом доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом боргу за поставлений товар. В той час, як позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами підстав для задоволення зустрічного позову, внаслідок чого зустрічні позовні вимоги суди визнали необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що термін (строк) придатності товару не є прихованим недоліком в розумінні Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 № П-7, а тому ТОВ "Скибинці" було обізнане про термін (строк) придатності товару під час його прийняття, оскільки прийняло товар без жодних зауважень та заперечень щодо кількості, якості товару, як в момент при прийманні товару так і в розумний строк, а також строк, визначений умовами договору (пунктами 6.5., 8.4., 8.5. договору і в строки, передбачені нормами наведених Інструкцій №П-6 та №П-7), що зокрема підтверджується видатковими накладними, а тому це є самостійною підставою для виникнення обов`язку у ТОВ "Скибинці" здійснити розрахунки за отриманий товар.

8.27. Щодо посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постанові постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.28. Отже, проаналізувавши наведені скаржником постанови Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносинах, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність вказаних справ зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність змісту правових відносин, фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

8.29. Колегією суддів встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права (див. пункт 4.1 цієї постанови), стосуються правовідносин, які не є подібними.

8.30. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.32. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 902/113/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.33. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (із посиланням на пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України), Верховний Суд зазначає таке.

8.34. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.35. Відхиляючи доводи скаржника щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Суди першої та апеляційної інстанції є судами встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, і саме вони можуть встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому не має можливості приймати та оцінювати докази, надавати перевагу одних доказів над іншими, або додатково перевіряти докази в силу імперативної заборони передбаченої частиною другою статті 300 ГПК України.

8.36. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.37. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

8.38. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстави касаційного оскарження у цій частині.

8.39. Відтак, з огляду на мотиви, викладені вище у цій постанові, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

8.40. Щодо посилань скаржника на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, якщо, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає таке.

8.41. Оцінюючи доводи в контексті допустимості/недопустимості доказу, Верховний Суд виходить з того, що недопустимість і неналежність є різними поняттями. Така позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №910/2328/21.

8.42. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

8.43. За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.44 Відповідно до частини першої та другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

8.45. Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника стосовно постановлення оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимих доказів ґрунтуються на тому, що ТОВ "Скибинці" не погоджується з оцінкою доказів, яка була здійснена як судом першої, так і апеляційної інстанцій.

8.46. Втім, скаржником не мотивовано та необґрунтовано, що судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального права, зокрема, стаття 77 ГПК України.

8.47. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову відсутні.

8.48. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зміст судових рішень свідчить про ет, що суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.49. З огляду на викладене доводи касаційної скарги в частині підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.50. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.51. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову.

8.52. Поряд з цим, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.53. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.54. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

8.55. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

8.56. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.57. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.58. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.59. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.60. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.61. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.60. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений ТОВ "Скибинці" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

10.2. Розглядаючи заяву ТОВ "Агрозахист Донбас" про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу та клопотання ТОВ "Скибинці" про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, дослідивши матеріали цієї справи, Верховний Суд виходить з такого.

10.3. ТОВ "Агрозахист Донбас" у заяві просить Суд стягнути з ТОВ "Скибинці" витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в касаційному суді, у розмірі 30 000,00 грн.

10.4. На підтвердження понесених витрат, ТОВ "Агрозахист Донбас" надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 15.09.2022 №15/09, укладений адвокатом Колісником Б.О. та ТОВ "Агрозахист Донбас"; додаткових угод до договору від 09.11.2023 та від 19.12.2023 до договору; акту приймання-передачі наданих послуг від 20.12.2023, опис наданих послуг у справі №902/113/23, а також доказ направлення цієї заяви іншій стороні.

10.5. Пунктом 3.1. договору визначено, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката, що надаються у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (додатках), які є невід`ємною частиною договору.

10.6. Додатковою угодою від 09.11.2023 до договору сторони догодили продовжити строк дії договору до 31.12.2024.

10.7. Додатковою угодою від 19.12.2023 до договору сторонами визначено, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у справі №902/113/23 складає 30 000 грн, виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ТОВ "Скибинці" за договором поставки № 2021-01 від 02.10.2020 (пункт 1 додаткової угоди).

10.8. У пункті 2 додаткової угоди зазначено, що в рамках супроводження справи та надання правової допомоги, сторони домовились про наступний (невиключний) перелік послуг (робіт): ознайомлення з наявними документами, консультація клієнта; опрацювання нормативної бази, судової практики; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, інших необхідних процесуальних документів; підготовка та подання заяв по суті, клопотань тощо; участь в судових засіданнях в суді касаційної інстанцій; ознайомлення з матеріалами справи в суді; складання необхідних процесуальних документів для захисту прав та інтересів клієнта; інші послуги (роботи), що необхідні для супроводження справи клієнта.

10.9. ТОВ "Агрозахист Донбас" та адвокатом Колісником Б.О. 20.12.2023 підписано акт приймання-передачі наданих послуг у справі № 902/113/23. Загальна вартість послуг, наданих адвокатом у цій справі, становить 30 000 грн, на підтвердження чого надано опис наданих послуг у справі та акт приймання-передачі наданих послуг від 20.12.2023 у справі № 902/113/23.

10.10. Згідно з актом від 20.12.2023 ТОВ "Агрозахист Донбас" адвокатом Колісником Б.О. було надані такі послуги:

- ознайомлення з касаційною скаргою ТОВ "Скибинці"; попередня консультація клієнта з приводу касаційної скарги; підписання додаткової угоди щодо підготовки відзиву на касаційну скаргу та представництві клієнта у Верховному Суді, 2 год.;

- підготовка відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Скибинці", 5 год.;

- підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі, направлення даної заяви та відзиву на касаційну скаргу апелянту та до суду, 2 год.

10.11. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

10.12. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

10.13. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

10.14. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

10.15. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

10.16. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

10.17. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

10.18. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

10.19. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

10.20. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

10.21. Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

10.22. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

10.23. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

10.24. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

10.25. Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

10.26. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

10.27. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

10.28. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

10.29. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

10.30. З огляду на наведені мотиви та надані позивачем докази на обґрунтування розміру заявлених до розподілу витрат на професійну правничу допомогу та матеріали справи № 922/2417/22, колегія суддів зазначає таке.

10.31. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

10.32. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

10.33. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

10.34. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

10.35. Колегія суддів виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

10.36. Також частини четверта -шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

10.37. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

10.38. Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

10.39. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

10.40. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

10.41. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

10.42. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

10.43. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

10.44. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

10.45. Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

10.46. Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

10.47. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

10.48. При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

10.49. Керуючись зазначеними критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву щодо відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу та додані до неї документи, а також клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів касаційної інстанції, враховує: складність справи, зокрема, спір стосувався стягнення заборгованості за договором поставки та розірвання договору; виконання робіт і послуг адвоката, а саме: у контексті надання правової (правничої) допомоги під час розгляду цієї справи у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, яка полягала у складанні і написанні відзиву; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт/надання послуг (зазначено 9 годин); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а саме складання і написання відзиву); ціну первісного позову - 1 111 145,70 грн та зустрічний позов немайнового характеру; значення справи для сторони, а також ураховує: пов`язаність цих витрат з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, з точки зору чи призвела вона до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

10.50. Верховний Суд зазначає, що представництво інтересів позивача за первісним позовом здійснювалося одним і тим самим адвокатом, яким на стадії касаційного перегляду судових рішень надавалась правнича допомога шляхом складання і написання відзиву на касаційну скаргу.

10.51. Суд бере до уваги, що зміст відзиву на касаційну скаргу є схожим за змістом з відзивом на апеляційну скаргу, що міститься в матеріалах справах.

10.52. Згідно з деталізацією наданих послуг та актом прийому-передачі на складання і написання відзиву, витрачено адвокатом - 9 годин.

10.53. Ураховуючи заперечення відповідача за первісним позовом щодо часу витраченого адвокатом, обсягом робіт, їх співмірністю, з міркувань наведених у заяві, схожість за змістом відзивів на скарги, суд доходить висновку, що очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка до розгляду справи у касаційному провадженні потребувала значних витрат часу представника не має.

10.54. Вирішуючи питання про віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху», колегія суддів виходить з того, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

10.55. Верховний Суд відхиляє доводи ТОВ "Скибинці" щодо відсутності доказів фактичної оплати наданих послуг на професійну правничу допомогу за перегляд справи у касаційній інстанції, з огляду на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (такий правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

10.56. Відтак, Суд, ураховує загальну суму стягнення витрат на професійну правничу допомогу за першу, другу та касаційну інстанції сукупно, «гонорар успіху» в цій частині, предмет та ціну позову, обсяг робіт, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на заперечення відповідача за первісним позовом, не покладає на останнього весь заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу за перегляд справи у касаційній інстанції та стягує 10 000,00 грн. В іншій частині витрати на професійну правничу допомогу за перегляд справи у касаційній інстанції Суд не покладає на ТОВ "Скибинці".

10.57. Отже, ураховуючи наведене, оцінивши доводи заяви ТОВ "Агрозахист Донбас" щодо відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу, та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, виходячи з вищенаведених критеріїв їх оцінки та керуючись статтями 126, 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що витрати ТОВ "Агрозахист Донбас" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з касаційним переглядом справи № 902/113/23, підлягають частковому задоволенню у сумі 10 000,00 грн. В іншій частині заяви Суд не покладає такі витрати на ТОВ "Скибинці".

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Скибинці" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.06.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 у справі №902/113/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скибинці" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.06.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 у справі №902/113/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 09.06.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 у справі №902/113/23 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скибинці" (код ЄДРПОУ 34335005; 22234, Вінницька обл., Вінницький район, с. Скибинці) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (код ЄДРПОУ 30048570; 85302, Донецька обл., Покровський район, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, 115) 10 000 грн (десять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

5. Доручити Господарському суду Вінницької області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова