№ 201/8096/23

провадження 2/201/368/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги», Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» і Національної комісії з державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії по відновленню договору електропостачання, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13 липня 2023 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» і Національної комісії з державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії по відновленню договору електропостачання, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і судових витрат. Позивач в своєму позові посилається на те, що 01 листопада 2022 року був відключений від постачання електроенергії його гараж, розташований в гаражному кооперативі «Вузівський масив» АДРЕСА_1 особистий рахунок НОМЕР_1 (побутового споживача), особистий рахунок НОМЕР_2 (юридичноїй особи), який присвоєний без його згоди з використанням особистих даних, яких він не надавав постачальнику послуг. Гараж відключено від постачання електроенергії без повідомлення (заборгованості за електроенергію не має). Причину відключення відповідачі пояснюють тим, що він не являюсь побутовим споживачем, посилаючись на положення пункту 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України. Причина відключення та заміна договору в односторонньому порядку не відповідає законодавству України. Але положення податкового кодексу не регулюють відносини між постачальником електроенергії та побутовим споживачем. Тому дії відповідачів є не законними. Він побутовий споживач електроенергії - ОСОБА_1 , фізична особа інвалід, використовує гараж і електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, не веде професійну та/або господарську діяльність, на підставі відповідного договору з учасником ринку, у тому числі за договором постачання електричної енергії споживачу. Закон України «Про ринок електричної енергії», що набув чинності з 01 січня 2019 року Побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).

Внаслідок порушення його прав протиправною поведінкою відповідачів, йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тривалому невиконанні відповідачем його законних претензій по відшкодуванню його вартості, що призвело до необхідності відстоювати свою правоту в суді, а відповідно, і до душевних страждань через неможливість належним чином користуватись придбаним майном (яке не використовувалось ним і не експлуатувалось за призначенням, оскільки він не може цього робити до задоволення його претензій як споживача).

Позивач вважає заперечення відповідачів не відповідаючими дійсності і не доведеними. У зв`язку із зазначеним позивач просив визнати дії відповідачів незаконними; відновити початковий договір побутового споживача; зобов`язати відповідачів підключити гараж до електромереж за їх рахунок; стягнути з відповідачів на користь позивача 5000 грн за невиконання умов договору; стягнути з відповідачів на користь позивача 4000 грн. завданої моральної шкоди; судові витрати покласти на відповідача, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представники відповідачів ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» і Національної комісії з державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в письмовому зверненні до суду та відзиві на позов зазначили, що позов не визнають, з заявленими позовними вимогами не згодні, вважають позовні вимоги до них безпідставними і не доведеними та не можливими до задоволення. Протиправних дій в них не було. На звернення позивача відповідали своєчасно. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Просили винести рішення за наявними матеріалами справи по закону і відмовити в задоволенні позову

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в загальному порядку в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні з наданих позивачем документів та доказів, позову і додатків, відповідно до позиції і твердження позивача ОСОБА_1 01 листопада 2022 року був відключений від постачання електроенергії його гараж, розташований в гаражному кооперативі «Вузівський масив» АДРЕСА_1 особистий рахунок НОМЕР_1 (побутового споживача), особистий рахунок НОМЕР_2 (юридичноїй особи), який присвоєний без його згоди з використанням особистих даних, яких він не надавав постачальнику послуг. Гараж відключено від постачання електроенергії без повідомлення (заборгованості за електроенергію не має). Причину відключення відповідачі пояснюють тим, що він не являюсь побутовим споживачем, посилаючись на положення пункту 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України. Причина відключення та заміна договору в односторонньому порядку не відповідає законодавству України. Податковий кодекс згідно РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Сфера дії Податкового кодексу України 1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Положення податкового кодексу не регулюють відносини між постачальником електроенергії та побутовим споживачем. Тому дії відповідачів є не законними. Він побутовий споживач електроенергії - ОСОБА_1 фізична особа інвалід, використовує гараж і електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, не веде професійну та/або господарську діяльність, на підставі відповідного договору з учасником ринку, у тому числі за договором постачання електричної енергії споживачу. Закон України «Про ринок електричної енергії», що набув чинності з 01 січня 2019 року Побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).

Окрім того, внаслідок порушення його прав протиправною поведінкою відповідачів, йому начебто було завдано моральної шкоди, яка полягає в тривалому невиконанні відповідачем його законних претензій по відшкодуванню його вартості, що призвело до необхідності відстоювати свою правоту в суді, а відповідно, і до душевних страждань через неможливість належним чином користуватись придбаним майном (яке не використовувалось ним і не експлуатувалось за призначенням, оскільки він не може цього робити до задоволення його претензій як споживача). Такі душевні страждання відповідно до ст. 23 ЦК України також підлягають відшкодуванню відповідачем, а, враховуючи їх тривалість та вперте невизнання відповідачем його прав як споживача і надалі, невиконання вимог законодавства по відновленню його прав, він вважає, що розмір грошового відшкодування завданої йому моральної шкоди повинен становити 4000 грн.

Позивач вважає заперечення відповідачів не відповідачем дійсності і не доведеними. Відповідальність за скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з правилами користування електричною енергією повинні нести відповідачі, які в добровільному порядку відмовляються це робити, виник спір.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії та постанови № 59 Кабінету Міністрів України «Про забезпечення дисципліни розрахунків за природний газ, теплову і електричну енергію» від 17 жовтня 2000 року споживач зобов`язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані послуги по теплопостачанню.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно до ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням.

Згідно ч. 4 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживач електроенергії несе відповідальність за порушення правил користування електричною енергією згідно діючого законодавства України.

Відповідно до положень розділу 4 Правил розгляду звернень споживачів щодо дій суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних та врегулювання спорів, затверджених постановою НКРЕКП від 02 липня 2019 року № 133, Регулятором були розглянуті скарги позивача від 19 квітня 2023 року, від 27 квітня 2023 року та 20 травня 2023 року, що надійшли від Урядового контактного центру та безпосередньо до НКРЕКП.

У зверненнях позивач оскаржував відключення від електропостачання гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , Гаражний кооператив «Вузівський масив» та зміну тарифу слати за спожиту електричну енергію з боку АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» та ПЕК Дніпровські електромережі».

За результатами розгляду звернень, НКРЕКП листом від 02 червня 2023 року № 13415/20.2/9-23 надано відповідь позивачу у якому, зокрема., зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 483 (із змінами), затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.

Додатком 3 до вказаного Положення визначені фіксовані ціни для побутових споживачів.

Пунктами 1 та 2 Додатку 3 до Положення визначено, що на період з 01 жовтня 2021 року по 31 травня 2023 року включно для споживачів (цілі споживання), які визначені в абзацах одинадцятому - двадцятому пункту 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України ринок електричної енергії», зокрема, у дачних та дачно-будівельних кооперативах, садових товариствах, гаражно-будівельних кооперативах на технічні цілі (роботу насосів) та освітлення території, ціна на електричну енергію становила 1.68 грн за 1 кВт/тод (з урахуванням податку на додану вартість).

При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2023 року № 544 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 483» фіксовані ціни на електричну енергію для вказаних споживачів (цілей споживання) з 01 червня 2023 року по 31 грудня 2023 року становлять 2.64 грн за 1 кВт год (з урахуванням податку на додану вартість).

Водночас відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську); побутові потреби - споживання (використання) електричної енергії для задоволення умов постійного чи тимчасового проживання та/або перебування фізичних осіб на об`єкті побутового проживання, включаючи прибудинкову (присадибну територію); об`єкт побутового споживача - квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, визначені у пункті і 14 Податкового кодексу України, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, чергу, положеннями пункту 14.1.129* і 2 З статті 14 Кодексу встановлено, що гаражі (підземні й наземні) та криті автомобільні стоянки належать до об`єктів нежитлової нерухомості.

З урахуванням зазначені норми чинного законодавства позивачу роз`яснено, що електрична енергія, використана в гаражно-будівельному кооперативі (у гаражах, боксах, навісах, щ тощо), не відноситься до побутових потреб. При цьому, електрична енергія, спожита в гаражно-будівельному кооперативі на технічні цілі (роботу насосів) та освітлення території, оплачується за ціною, визначеною пунктом 1 І до Положення. Для застосування такої ціни гаражному кооперативу необхідно розділити комерційний облік електричної енергії за цілями споживання.

Таким чином, позивач помилково зазначив, що начебто відповідачі при відключені від електропостачання його гаражу посилаються на положення Податкового кодексу України, оскільки умови та порядок припинення та відновлення електричної енергії споживачу регулюються, зокрема, ПРРЕЕ. Регулятором надано вмотивовану та законодавчо виважену відповідь щодо питань, які зазначені у скаргах позивача.

Крім того, для встановлення фактичних обставин справи Регулятор листом від 14 липня 2023 року № 7349/20.2/7-23 додатково направив запит до АТ «ДТЕК електромережі» та ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», на які останні 21 липня 2023 року №35903/1001 та 27 липня 2023 року надали пояснення та інформацію щодо об`єкту позивача. З цих відповідей з`ясовано, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг електричної енергії об`єкту «гараж» за адресою: АДРЕСА_1 , між відповідачем ТОВ ДЕП і гр. ОСОБА_1 укладено шляхом приєднання до умов публічного договору, для розрахунків відкрито о/р № НОМЕР_3 (з 01.09.2020 новий о/р № НОМЕР_1 ), до 01 листопада 2022 року застосовувався тариф затверджений постановою КМУ від 05 червня 2019 року № 483.

Внаслідок внесення змін до ПРРЕЕ (постановою НКРЕКП від 05 жовтня 2022 року № 1272) суттєво зазначення «об`єкт побутового споживача» саме по відношенню, зокрема, до гаражів. За таких обставин, споживачі, об`єкти яких «гараж» втратили статус «побутовий споживач» мають право на отримання універсальної послуги, як малі непобутові споживачі, тому цим відповідачем вжито заходів по зміні умов постачання та переведенню гр. ОСОБА_1 з 01 листопада 2022 року на постачання на умовах публічної комерційної пропозиції «Універсальна», про що позивача повідомлено листом від 11 жовтня 2022 року № 36937/DNEP.

Станом на 03 січня 2023 року (дата формування попередження про припинення електропостачання) заборгованість за спожиту електричну енергію склала 2983.22 грн. внаслідок чого позивачу ОСОБА_1 _направлено рекомендованим листом з повідомленням Попередження про припинення електропостачання № 521000063016/100002297410. У зв`язку з неусуненням порушення (непогашення заборгованості за спожиту електричну егнергію цей відповідач направив звернення до відповідача АТ «ДТЕК ДЕМ» стосовно припинення енергопостачання з 18 січня 2023 року.

Заборгованість ОСОБА_1 за спожиту електричну с № 522001118743 відсутня, а по о/р № 521000063016 становить 8528.14 грн.

У свою чергу АТ «ДТЕК ДЕМ» повідомив, що на виконання вимог ПРРЕЕ з 01 січня 2019 року оператором системи розподілу відбулося приєднання споживача до публічного договору гро надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (Договір № 0155071 від 22 березня 2017 року).

Листом від 30 грудня 2022 року № 51563 ТОВ ДЕП сповістив АТ «ДТЕК ДЕІ» про електроживлення гаражу ОСОБА_1 у зв`язку з існуючою заборгованістю з оплати за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_2 . Листом від 30 грудня 2022 року № 43326/1001/7 відповідач АТ «ДТЕК ДЕМ» сповістив позивача про припинення постачання та розподілу електричної енергії у зв`язку з існуючою заборгованістю за електроенергією, але внаслідок недопуску персоналу цього відповідача для виконання заявки 18 січня 2023 року не припинено послугу електропостачання.

З 28 лютого 2023 року до об`єкту позивача за вказаною адресою припинено послугу електропостачання відповідно до вимог пункту 7.5 розділу VII ПРРЕЕ.

Суд звертає увагу і на те, що позивач посилається на рахунок № НОМЕР_4 від 30 квітня 2023 виданий ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», у якому вказано, що сума до сплати за спожиту електроенергію за період квітня 2023 року становить 0.00 грн та вважає що у позивача відсутня заборгованість за спожиту електроенергію перед відповідачем.

При цьому позивач хибно вважає, що у нього відсутня заборгованість перед відповідачем, посилаючись на вищевказаний рахунок, у зв`язку з тим, що даний рахунок було сформовано та видано за період споживання електричної енергії у квітні 2023 року. У квітні 2023 року ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» не здійснювало постачання електричної енергії ОСОБА_1 за об`єктом споживання, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (ЕІС-код точки обліку 62Z3284640349549). А тому, у рахунку № 250501469135 від 30 квітня 2023 року виданого ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» вказано, що сума до сплати за спожиту електроенергію за період квітня 2023 року становить 0.00 грн. Також у рахунку № НОМЕР_4 від 30 квітня 2023 року, виданого ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» вказано, що дебет на поточну дату (борг) становить 8528.14 грн, а тому дана інформація, спростовує твердження позивача про те, що у рахунку містяться дані про відсутність заборгованості у споживача перед постачальником.

Стосовно рахунку № НОМЕР_5 від 03 березня 2023 року, відповідач не надає відомостей у зв`язку з тим, що даний рахунок ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» не видавалось.

Щодо тлумачення та аналізу позивачем законодавства у сфері енергетики, суд вважає, що позивач проводить власний аналіз діючого законодавства у сфері енергетики та надає висновки щодо законності, незаконності та відповідності тих чи інших законів та постанов НКРЕКП, що є помилкою, він не має таких повноважень (позивач бере на себе функцію органу конституційної юрисдикції України). Всі інші доводи позивача не стосуються предмету та підстав позову, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях та особистій думці позивача.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Позивач не погодився з вказаним і заявив про порушення відповідачів, неправомірність дій працівників відплвідача і навіть за завдану моральну шкоду.

Суд не погоджується з вказаним, оскільки відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії станом на час виникнення спору регулюється зазначеними вище законами і нормативними актами та ст. 22, 711, 714, 1209, 1210 ЦК України, Законом України «Про електроенергетику» та Правилами користування електричною енергією № 1357, чинними на час виникнення спірних правовідносин, що втратили чинність на підставі постанови НКРЕКП «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» від 14 березня 2018 року № 312, Методикою № 562.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

У даному випадку предметом спору є визнання дій протиправними, поновлення права у спосіб захисту цивільних справ, що не передбачений цивільним законодавством України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема устатті 16 Цивільного кодексу України,статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову.

Ураховуючи результат розгляду даної цивільної справи, а також те, що позивач (як споживача) звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати необхідно віднести на рахунок держави.

Позивачем не було надано належні докази наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивачу діями відповідачів не було завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові в частині їх не обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» і Національної комісії з державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії по відновленню договору електропостачання, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і судових витрат відмовити; судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 22, 526, 530, 610-612, 711, 714, 1209, 1210, 1166 ЦК України, ст. 64, 65, 67, 68, 150 ЖК України, Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією № 1357, постановою НКРЕКП «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» від 14 березня 2018 року № 312, Методикою № 562, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги», Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» і Національної комісії з державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії по відновленню договору електропостачання, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і судових витрат відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 16 січня 2024 року.

Суддя -