ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року

м. Київ

справа № 813/1801/18

адміністративне провадження № К/9901/11002/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

суддя-доповідач - Стародуб О.П.,

судді: Єзеров А.А., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 (суддя - Кухар Н.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 (судді- Довгополов О.М., Шинкар Т.І., Святецький В.В.)

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними і скасувати постанови Головного управління Держпраці у Львівській області № 051 від 03.04.2018 та № 052 від 03.04.2018.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом відповідача № 0305-П від 28.02.2018 призначено проведення інспекційного відвідування в період з 01.03.2018 по 02.03.2018 на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_2 ). (а.с.126 т.1).

28.02.2018 для здійснення інспекційного відвідування у позивача, відповідачем було видано направлення № 0302 на здійснення інспекційного відвідування у період з 01.03.2018 по 02.03.2018, термін продовжено до 05.03.2018. (а.с.120 т.1).

01.03.2018 інспектором праці складено вимогу № 13/09/170/004-В про надання/поновлення документів, в якій було зобов`язано позивача в строк до 13:00 год., 02.03.2018 надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування. (а.с.128 т.1).

02.03.2018 складено акт № 13/09/170/006-НП про неможливість проведення невиїзного інспектування, в якому зазначено, що позивач не надала документи зазначені у вказаній вимозі (а.с.122-123 т.1).

Наказом відповідача № 0335-П від 02.03.2018, у відповідності до службової записки головного державного інспектора відділу питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Веліахмедова Б.З., від 02.03.2018, було продовжено термін проведення інспекційного відвідування до 05.03.2018.

За результатами інспекційного відвідування позивача, відповідачем складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № 13/22/170/0057 від 05.03.2018 (а.с. 23-30 т.1).

В розділі ІІІ цього акта здійснено детальний опис виявлених порушень законодавства про працю, за наслідками якого зроблено висновок про порушення, зокрема:

- ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України, постанови КМУ № 413 - згідно наданих письмових пояснень ОСОБА_2 , адреса реєстрації: с.Острівок Сокальського р-ну, фактична адреса проживання: м. Белз, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з`ясовано, що дана особа працює на посаді продавця в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_3 " у ФОП ОСОБА_3 , з 01.02.2018 проходила безоплатне стажування згідно цивільно-правової угоди, акту здачі-приймання робіт не підписувала, оскільки стажування проходила безоплатно. 01.03.2018 прийнята на посаду продавця офіційно згідно наказу № 4 від 28.02.2018, із заробітною платою за робочий день 90 грн. та 2% від денної виручки. Графік роботи з 09:00-18:00 год. (понеділок, субота, неділя з 09:00-16:00 год.). З наданої ОСОБА_2 цивільно-правової угоди від 01.02.2018 встановлено наступне: замовник в особі ОСОБА_1 доручив підряднику в особі ОСОБА_2 продаж непродовольчих товарів в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: АДРЕСА_3 , з терміном виконання з 01.02.2018 до 01.03.2018 та виплатою винагороди по домовленості.

В ході проведення заходу підприємцем не надано для огляду акту-здачі - прийому виконаних робіт (наданих послуг) з підрядчиком (виконавцем) в особі ОСОБА_2 по даній цивільно-правовій угоді. Згідно наказу № 4 від 28.02.2018 ОСОБА_2 прийнята на посаду продавця непродовольчих товарів з 01.03.2018.

З наданих письмових пояснень ОСОБА_4 адреса проживання АДРЕСА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з`ясовано, що дана особа стажується у магазині "Все від 3-х гривень" у ФОП ОСОБА_1 , починаючи з 23.02.2018 на посаді продавця магазину, жодних документів по офіційному працевлаштуванні не підписувала (оскільки проходила стажування). На час стажування працює безоплатно. Графік роботи з 09:00-18:00 год., неділя з 10:00 до 16:00 год. З наданих ОСОБА_4 цивільно-правової угоди від 23.02.2018 встановлено наступне: замовник в особі ОСОБА_1 доручив підряднику в особі ОСОБА_4 продаж непродовольчих товарів в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_3 " за адресою: АДРЕСА_3 , з терміном виконання з 23.02.2018 до 23.03.2018 та виплатою винагороди по домовленістю.

Також, під час безоплатного стажування по цивільно-правовій угоді від 01.02.2018 на посаді продавця непродовольчих товарів, ОСОБА_2 в період з 01.02.2018 до 28.02.2018 виконувала роботу, передбачену робочою інструкцією продавця непродовольчих товарів підприємця, затвердженою для штатних працівників від 26.01.2015, із встановленим графіком роботи магазину.

ОСОБА_4 під час безоплатного стажування по цивільно-правовій угоді від 23.02.2018 на посаді продавця непродовольчих товарів виконувала роботу, передбачену робочою інструкцією продавця непродовольчих товарів підприємця, затвердженою для штатних працівників від 26.01.2015, із встановленим графіком роботи магазину.

В даному випадку цивільно-правові угоди заключені з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 містять ознаки підміни трудового договору цивільно-правовою угодою.

Також актом встановлено порушення ч.6 ст. 95 КЗпП, статті 33 Закону № 108 - в ході інспекційного відвідування встановлено, що при огляді наданих ФОП ОСОБА_1 , табелів обліку використання робочого часу працівників, відомостей нарахування заробітної плати працівників, відомостей на виплату грошей, щомісячного звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове загальнодержавне соціальне страхування до органів доходів і зборів в період з 01.01.2007 по 31.12.2017 встановлено, що індексація заробітної плати не нарахована та не проведена до оплати працівникам: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Позивачем було подано заперечення на вказаний акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 05.03.2018. (а.с. 39-41 т.1).

05.03.2018 інспектором праці складено припис про усунення виявлених порушень № 13/22/170/0057-0023 (а.с.196-211 т.1).

03.04.2018 відповідачем на підставі акту інспекційного відвідування прийнято постанову № 051 про накладення на позивача штрафу відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України у розмірі 111 690 грн. (а.с. 17-19 т.1).

03.04.2018 відповідачем на підставі акту інспекційного відвідування прийнято постанову № 052 про накладення на позивача штрафу відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України у розмірі 409 530 грн. (а.с. 20-22 т.1).

Не погоджуючись із постановами відповідача про накладення штрафу № 051 від 03.04.2018 та № 052 від 03.04.2018, позивач звернулась до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019, позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано постанови Головного управління Держпраці у Львівській області від 03.04.2018 № 051 та від 03.04.2018 № 052.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що враховуючи виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 під час проходження стажування робіт на підставі укладених з позивачем цивільно-правових угод, порушення вимог статті 24 КЗпП України відсутні.

Також суди виходили з того, що в матеріалах справи знаходяться договори нецільової благодійної допомоги працівнику та виплата індексації заробітної плати за 2017 рік та заяви про відшкодування індексації по заробітній платі, якими підтверджено виплату індексацію працівникам, а тому, позивачем було дотримано вимоги чинного законодавства щодо індексації заробітної плати працівників.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги відповідач покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, відповідач покликається на те, що з оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для його скасування спірної постанови № 051 від 03.04.2018 слугувала цивільно-правова угода, укладена між ФОП ОСОБА_16 та ОСОБА_4 , згідно з якою позивач доручає та ОСОБА_4 зобов`язується надати послуги щодо продажу товарів. Однак, судом апеляційної інстанції не було взято до уваги той факт, що станом на початок проведення інспекційного відвідування вказаного цивільно-правового договору не існувало, що підтверджується наданими поясненнями ОСОБА_4 , в яких остання зазначила, що жодних документів по офіційному працевлаштуванні не підписувала (оскільки проходила стажування).

Також відповідач покликається на те, що до кінця першого дня інспекційного відвідування головному державному інспектору не було надано ані трудового, ані цивільно-правового договору, укладеного з ОСОБА_4 , у зв`язку з чим, інспектором праці складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування з вимогою про надання документів у строк до 17:30 год. 02.03.2018. Цивільно-правовий договір, на який посилається позивач був наданий лише 05.03.2018.

Також відповідач покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що чинне законодавство не вимагає обов`язкового укладення трудового договору з працівником у випадку проходження ним стажування, оскільки стажування є інститутом трудового права, який не має жодного відношення до цивільних правовідносин та чинним трудовим законодавством встановлено суб`єктів стажування та порядок їх проходження.

Також відповідач покликається на те, що підставою для скасування постанови № 052 від 03.04.2018 слугували договори нецільової благодійної допомоги працівнику та виплата індексації заробітної плати за 2017 рік та заяви про відшкодування індексації по заробітній платі, якими підтверджено виплату індексацію працівникам, однак такі договори під час інспекційного відвідування не надавались. Більше того, ФОП ОСОБА_1 надано пояснення за підписом підприємця від 05.03.2018, в якому позивач вказала на не проведення індексації заробітної плати працівників протягом 2017 року у зв`язку з відсутністю оборотних коштів. При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що акт інспекційного відвідування № 13/170/0057 від 05.03.2018 був підписаний суб`єктом господарювання без зауважень.

Також відповідач покликається на те, що виплати по договорам нецільової благодійної допомоги не відображено у звітах, поданих до ДФС за місяці, що передують місяцю проведення інспекційного відвідування, що не може бути спростовано позивачем. Також, договори нецільової благодійної допомоги подано лише разом із документами про виконання припису, чим визнано порушення.

Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач не скористався правом на подачу відзиву на касаційну скаргу.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентована ст. 265 КЗпП України, за правилами якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, вказаною нормою встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

У відповідності до частини 2 статті 47 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту" (далі - Закон № 2145-VIII) стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань.

Чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій осіб та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.

Так, згідно з положеннями статті 29 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" (далі - Закон № 5067-VI) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.

Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.

У постанові від 12.09.2023 у справі № 2040/8246/18 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

"…Згідно з приписами КЗпП робота з випробувальним терміном є формою трудових відносин. Згідно з нормами КЗпП стажування є підставою для прийняття на роботу.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що стажування працівника на робочому місці без оформлення трудових відносин чинним законодавством про працю не передбачене, окрім випадків цільового направлення центрами зайнятості до роботодавців безробітних, які перебувають на обліку для навчання, стажування необхідним роботодавцю посадам з подальшим працевлаштуванням.

Перевірка роботодавцем кваліфікації майбутнього працівника або навчання його навикам, необхідним для подальшої роботи, шляхом допуску його до роботи без оформлення з ним трудових відносин є незаконною."

Задовольняючи позовні вимоги у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій обмежились встановленням факту наявності між позивачем та працівниками цивільно-правових угод та дослідженням їх змісту, за наслідком чого суди зробили висновок, що такі угоди носять цивільно-правовий характер, відтак факти допуску працівників до роботи без укладення трудового договору не знайшли підтвердження, а оскаржувані постанови відповідача є протиправними.

У питанні розмежування трудового і цивільно-правового договору Верховний Суд у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17, від 08.06.2021 у справі №360/1947/19 сформував наступні підходи:

"……..Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП.

За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.

Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.

Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.

За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт."

Крім того, у постанові від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а Верховний Суд дійшов наступних висновків:

"Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України."

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а, від 22.06.2021 у справі №420/6605/18.

Таким чином, виходячи зі сформованої практики Верховного Суду, сама по собі наявність цивільно-правової угоди не може безумовно спростовувати фактичного допуску працівника до виконання саме трудових обов?язків.

В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення суди попередніх інстанцій не з?ясували дійсний характер відносин між позивачем та працівниками, факт допуску яких до роботи без трудового договору слугував відповідачу підставою для застосування щодо позивача фінансових санкцій, та наявність наведених вище ознак, характерних саме для трудових відносин.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування постанов про застосування фінансових санкцій за нездійснення індексації заробітної плати працівників, суди виходили з того, що позивачем такі порушення вимог закону усунуто.

Водночас, судами не надано оцінку тим обставинам, що під час проведення інспекційного відвідування доказів про виплату працівникам спірних сум індексації, в т.ч. відповідних наказів, надано не було.

Крім того, під час розгляду справи відповідач покликався на відсутність у місячних звітах про суми нарахованої заробітної плати та про суми нарахованого єдиного внеску інформації про оподаткування індексації заробітної плати та висловлював сумніви, що спірні суми індексації заробітної плати дійсно були виплачені працівникам позивача у 2017 році, однак такі обставини суди попередніх інстанцій не перевірили, докази на їх підтвердження або ж спростування, в т.ч. пояснення свідків, не дослідили, обмежившись лише дослідженням самих наказів за 2017 рік, не з?ясувавши при цьому причини їх ненадання під час перевірки.

Відповідно до визначених статтями 341, 349 КАС України повноважень суду касаційної інстанції та меж касаційного перегляду, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, касаційна скарга у цій справі підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду необхідно встановити дійсний характер відносин між позивачем та його працівниками, порушення щодо яких зафіксовані в акті перевірки, надати оцінку усім доводам сторін, в т.ч. щодо дійсного усунення позивачем виявлених порушень, та на підставі встановлених фактичних обставин справи та досліджених доказів постановити рішення з дотриманням вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі № 813/1801/18 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

Н.В. Коваленко