номер провадження справи 9/202/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2024 Справа № 908/2559/23

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС», код ЄДРПОУ 38807122 (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка (М. Раскової), буд.23, офіс 624)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ», код ЄДРПОУ 31158623 (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72, каб. 5)

про стягнення суми 670953,89 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників:

від позивача: Євдоченко Н.Д.;

від відповідача: Хоменко О.О.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» суми 670953,89 грн, яка складається з: суми 503589,46 грн основного боргу, суми 145269,62 грн інфляційних втрат та суми 22094,81 грн 3% річних.

В позовній заяві зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, та які позивач просить покласти на відповідача, що складаються із суми 10064,31 грн витрат на сплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції - 25994,00 грн, розмір яких підлягає уточненню. Вказано, що фактичні витрати на професійну правничу допомогу будуть підтвердженні документально на день винесення судового рішення по справі.

Ухвалою суду від 05.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2559/23, присвоєний номер провадження 9/202/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 02.11.2023 поновлено ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» пропущений процесуальний строк для подання заперечення на відповідь на відзив; витребувано у ТОВ «МІРОНЕКС» для огляду оригінали документів; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів; закрито підготовче провадження у справі № 908/2559/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

04.01.2024 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що викладені у позові з урахуванням заяви про усунення недоліків та відповіді на відзив. Просив позов задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» суму 670953,89 грн, яка складається з: суми 503589,46 грн основного боргу, суми 145269,62 грн інфляційних втрат та суми 22094,81 грн 3% річних. Підставою для звернення з позовом зазначено неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування в рамках договору №МД-45 від 01.01.2021, внаслідок чого виникла заборгованість. У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання позивач, враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства, нарахував та заявив до стягнення також інфляційні втрати та 3% річних. Позов обґрунтовано ст.ст. 610, 625, 929-932 ЦК України, ст.ст. 316, 317 ГК України, ст.ст. 9, 12, 14 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» та умовами договору № МД-45 від 01.01.2021. У відповіді на відзив просив залишити без задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення в даній справі.

Представник відповідача підтримав свої заперечення, що викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши, зокрема, про наступне. Позивачем на підтвердження своєї правової позиції щодо наявності заборгованості з боку відповідача не надано належним чином оформлених первинних документів та інших документів визначених умовами договору, внаслідок чого у відповідача відсутній обов`язок щодо оплати наданих послуг. Посилаючись на форс-мажорні обставини, а саме - бойові (воєнні) дії у м. Маріуполь, погіршення фінансового стану внаслідок введення воєнного стану в Україні, зупинки виробництва, просив зменшити розмір заявленої до стягнення суми штрафних санкцій. Також у відзиві на позов просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. У разі задоволення позову просив відстрочити виконання рішення суду на один рік.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС» (виконавець, позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» (замовник, відповідач у справі) 01.01.2021 уклали договір про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування №МД-45 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених договором, виконавець бере на себе зобов`язання на підставі Заявки замовника доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із товарно-супровідними документами) з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувача або виконати за винагороду доручення замовника по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та/або за її межами (міжнародним напрямком), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за надання послуг з перевезення вантажу, транспортно-експедиційного обслуговування та послуги страхування вантажу під час здійснення перевезення (якщо вони надавались окремо від транспортно-експедиційного обслуговування), погоджену сторонами.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що вартість послуг по перевезенню та організації перевезення вантажів визначається за взаємною згодою сторін та зазначається в заявці замовника на кожен випадок перевезення та організації перевезень вантажів. Вартість послуг формується на підставі діючих ринкових розцінок і тарифів на аналогічні послуги, інформація щодо яких може отримуватися замовником за результатами тендерів, конкурентних оцінок, що можуть проводитися ним у електронній, очній, заочній, чи іншій формі.

Розрахунки за надані згідно договору послуги здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця в сумі вказаній в рахунку виконавця, та в обсязі, погодженому сторонами в заявці на перевезення та організацію перевезень конкретного вантажу (п. 3.2 договору).

За умовами п. 3.3 договору оплата вартості наданих послуг виконавця здійснюється замовником протягом 20-ти календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, а саме: оригіналу товарно-транспортної накладної (ТТН) або електронної ТТН, з підписом вантажоодержувача, завіреним печаткою або штампом, відповідними відмітками про одержання вантажу, акту виконаних робіт та на даний випадок перевезення та організації перевезення вантажу, податкової накладної по даній послузі, оригіналу рахунку.

Виконавець зобов`язаний надіслати на електронну пошту замовника logistics@metinvestholding.com скан-копію рахунку-фактури, реєстр перевезень по формі згідно додатку №5, скан-копію товарно-транспортної накладної (або міжнародної товарно-транспортного документа CMR/TIR-CARNET) та акту приймання-передачі наданих послуг одразу по факту надання послуг, але не пізніше ніж протягом 2-х робочих днів з моменту надання послуг. В актах виконаних робіт виконавець зобов`язаний зазначити номер та дату №ТТН/CMR, маршрут перевезення вантажу, номер транспортного засобу, ПІБ водія. Оригінали рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної (або міжнародного товарно-транспортного документа CMR/TIR-CARNET) та акту приймання-передачі наданих послуг виконавець зобов`язаний надати замовнику протягом 5-ти робочих днів після фактичного виконання ним своїх обов`язків за договором з приводу надання послуг. При погодинній роботі на території комбінатів/заводів виконавець повинен надсилати ТТН (маршрутні листи) протягом 1 доби. У випадку якщо виконавець у визначений цим пунктом договору строк не надасть замовнику зазначені документи, оформлені належним чином або не надасть мотивованих зауважень до їх змісту. Відповідні документи вважаються такими, що підписані з боку виконавця без зауважень, та вважаються підписаними з боку виконавця, навіть якщо на них є лише підпис з боку замовника (п. 3.4 договору).

Пунктом 5.3 договору встановлено, що сторони домовилися про обмін електронними документами, при цьому, документи, що відправлені по EDI, завірені ЕП уповноважених осіб мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін і можуть бути представлені до суду в якості належних доказів, Всі документи, передані по EDI, визнаються рівнозначними документам на паперовому носії. Підтвердження руху документів по EDI (відправлення, отримання, прочитання, доставка тощо) вважається легітимним, і є фактом підтвердження прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін, і не вимагає додаткового доказування.

Відповідно до п. 10.1, п. 10.2 договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2022 року. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

За умовами п. 10.6 договору, заявки замовника, додатки до договору та інші документи, які сторони підписують під час виконання умов договору за допомогою факсимільного зв`язку, мають юридичну силу до моменту отримання сторонами підписаних оригіналів цих документів. Сторони зобов`язані передати одна одній належним чином оформлені оригінали вищезазначених документів протягом семи календарних днів з дати відповідного документу.

Позивач у позові зазначає, що у період з 05 лютого по 01 квітня 2022 на підставі заявок відповідача, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем були надані послуги по організації перевезення вантажу та транспортно-експедиційного обслуговування, за результатами яких між сторонами підписані наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг):

- №306 від 05.02.2022 на суму 13020,00 грн;

- №190 від 07.02.2022 на суму 61400,00 грн;

- №307 від 07.02.2022 на суму 17760,00 грн;

- №234 від 08.02.2022 на суму 67800,00 грн;

- №177 від 09.02.2022 на суму 32400,00 грн;

- №235 від 09.02.2022 на суму 63100,00 грн;

- №237 від 09.02.2022 на суму 63200,00 грн;

- №349 від 09.02.2022 на суму 10080,00 грн;

- №350 від 09.02.2022 на суму 13800,00 грн;

- №239 від 11.02.2022 на суму 59200,00 грн;

- №293 від 11.02.2022 на суму 32800,00 грн;

- №389 від 11.02.2022 на суму 9000,00 грн;

- №236 від 14.02.2022 на суму 71200,00 грн;

- №340 від 14.02.2022 на суму 69400,00 грн;

- №424 від 15.02.2022 на суму 12060,00 грн;

- №425 від 15.02.2022 на суму 17820,00 грн;

- №427 від 16.02.2022 на суму 18180,00 грн;

- №347 від 16.02.2022 на суму 90000,00 грн;

- №343 від 17.02.2022 на суму 53200,00 грн;

- №345 від 17.02.2022 на суму 60200,00 грн;

- №450 від 17.02.2022 на суму 12000,00 грн;

- №344 від 18.02.2022 на суму 24200,00 грн;

- №348 від 18.02.2022 на суму 29200,00 грн;

- №458 від 18.02.2022 на суму 19080,00 грн;

- №461 від 19.02.2022 на суму 9000,00 грн;

- №495 від 21.02.2022 на суму 19580,00 грн;

- №416 від 21.02.2022 на суму 58200,00 грн;

- №417 від 21.02.2022 на суму 64700,00 грн;

- №418 від 21.02.2022 на суму 61200,00 грн;

- №429 від 22.02.2022 на суму 64200,00 грн;

- №480 від 22.02.2022 на суму 54000,00 грн;

- №501 від 23.02.2022 на суму 7740,00 грн;

- №502 від 23.02.2022 на суму 12600,00 грн;

- №471 від 23.02.2022 на суму 59100,00 грн;

- №430 від 24.02.2022 на суму 64300,00 грн;

- №431 від 24.02.2022 на суму 63600,00 грн;

- №472 від 24.02.2022 на суму 64100,00 грн;

- №479 від 25.02.2022 на суму 61600,00 грн;

- №504 від 01.03.2022 на суму 108060,00 грн;

- №541 від 11.03.2022 на суму 63600,00 грн;

- №478 від 24.03.2022 на суму 100000,00 грн.

Також факт виконання позивачем зобов`язань щодо надання послуг з організації автомобільних перевезень вантажів підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи. На оплату наданих послуг позивачем виставлені відповідачу відповідні рахунки.

У позовній заяві позивач зазначив, що претензій або зауважень щодо наданих послуг чи документів від відповідача не надходило.

Проте відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг з перевезення не виконав.

15.07.2022 сторонами за допомогою електронного сервісу EDI був підписаний акт зарахування зустрічних однорідних вимог з визначеною в ньому сумою заборгованості відповідача перед позивачем (т. 1, а.с. 86-87).

Також, як зазначив позивач, та вбачається з матеріалів справи, відповідач частково виконав зобов`язання щодо оплати наданих послуг, про що свідчать наявні копії платіжних доручень. Так, несплаченими залишились рахунки № 418 від 21.02.2022 (частково, на суму 22189,46), № 429 від 22.02.2022 на суму 64200,00 грн, №430 від 24.02.2022 на суму 64300,00 грн, № 431 від 24.02.2022 на суму 63600,00 грн, № 472 від 24.02.2022 на суму 64100,00 грн, № 479 від 25.02.2022 на суму 61600,00 грн, № 541 від 11.03.2022 на суму 63600,00 грн, № 478 від 24.03.2022 на суму 100000,00 грн.

Загальна сума заборгованості складає 503589,46 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором №МД-45 від 01.01.2021, позивач звернувся до господарського суду з позовом, за яким відкрито провадження у даній справі.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення зобов`язань (цивільних прав та обов`язків) є, зокрема, договір. Зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 цього Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено: якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Як встановлено судом вище, на підставі отриманих від замовника (відповідача у справі) заявок, які містять, зокрема, посилання на вказаний правочин, ПІБ водія, державний номер автомобіля, найменування послуги та її вартість, позивачем в період з лютого 2022 по серпень 2022, відповідно до наведених вище актів, надані відповідачу послуги на загальну суму 8503900,00 грн. Відповідно до змісту цих актів Замовник (відповідач) претензій щодо наданих послуг не мав.

Також факт належного виконання позивачем зобов`язань за договором підтверджується товарно-транспортними накладними, які містять всі необхідні реквізити для ідентифікації, підписи та печатки замовника, вантажовідправника та вантажоодержувача.

Суду надані докази часткової оплати відповідачем вартості наданих послуг в рамках договору від 01.01.2021 №МД-45. Наявні в матеріалах справи платіжні доручення в графі призначення платежу містять посилання на договір №МД-45 від 01.01.2021.

15.07.2022 між сторонами був підписаний Акт зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли на підставі Договору №МД-45 від 01.01.2021.

Виходячи з наведеного слідує, що матеріали справи містять належним чином засвідчені копії первинних документів - заявок, товарно-транспортних накладних, міжнародних накладних та актів здачі-приймання робіт (надання послуг), які містять особистий підпис відповідача або цифровий підпис з відповідною розшифровкою.

Крім того, за клопотанням відповідача, позивачем було надано суду для огляду оригінали первинних документів, які підтверджують виконання зобов`язань за договором від 01.01.2021 №МД-45. Суду надані докази реєстрації позивачем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також матеріали справи містять акт звірки, який підписаний з боку відповідача за допомогою електронного цифрового підпису та який містить інформацію про те, що станом на 27.10.2022 заборгованість ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» на користь ТОВ «МІРОНЕКС» становить 503589,46 грн. Відповідно до роздруківки зі скриньки електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 (відправник спеціаліст відділу автотранспортної логістики ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ») ініціатором підписання зазначеного акту виступав саме відповідач у справі.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відповідач доказів на спростування факту отримання та підписання вказаних вище документів суду не надав. Так само відсутні докази звернення відповідача до виконавця з вимогою про надання йому документів в паперовому вигляді.

За таких обставин, заперечення відповідача щодо невиконання позивачем положень п. 3.3 договору та, як наслідок, відсутність у відповідача правових підстав для перерахування грошових коштів за надані послуги в рамках договору № МД-45 від 01.01.2021, є безпідставними.

Наявні у справі документи підтверджують факт виконання позивачем зобов`язань за договором, обізнаність відповідача про вартість наданих йому послуг.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих йому позивачем послуг не надав та позовні вимоги не спростував, суд дійшов до висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми 503 589,46 грн. заборгованості є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем також нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 094,81 грн за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 27.07.2023, інфляційні втрати у розмірі 145 269,62 грн за загальний період з березня 2022 по червень 2023 (включно).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Факт порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання є доведеним та відповідачем не спростований.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, який є додатком до заяви про усунення недоліків позовної заяви, суд встановив допущення позивачем помилок при визначенні сукупного індексу інфляції за актами приймання-передачі наданих послуг №418 від 21.02.2022, №429 від 22.02.2022, №430 від 24.02.2022, №431 від 24.02.2022, №472 від 24.02.2022, №478 від 24.03.2022, №479 від 25.02.2022, №541 від 11.03.2022, що, в свою чергу, призвело до неправильного визначення розміру інфляційного збільшення.

Згідно з перерахунком зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат за вказаний позивачем загальний період прострочення виконання зобов`язання в розмірі 135 597,52 грн, в решті вимог про стягнення інфляційних втрат судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, який є додатком до заяви про усунення недоліків позовної заяви, суд встановив допущення позивачем помилок при визначенні періоду прострочення за актами приймання-передачі наданих послуг:

- №343 від 17.02.2022 - позивач нарахування здійснює за період з 11.03.2022 по 09.08.2022 за 126 днів, а фактично зазначений період складає 152 дні;

- №417 від 21.02.2022, №418 від 21.02.2022 - нарахування здійснюється за період з 15.03.2022 по 09.08.2022 за 123 дні, фактично зазначений період складає 148 днів;

- №429 від 22.02.2022 - нарахування здійснюється позивачем за період з 16.03.2022 по 27.07.2023 за 501 день, фактично зазначений період складає 499 днів;

- №430 від 24.02.2022, №472 від 24.02.2022 - нарахування здійснюється за період з 18.03.2022 по 27.07.2023 за 498 днів, фактично - 497 днів;

- №431 від 24.02.2023 - нарахування здійснюється на суму заборгованості в розмірі 64300,00 грн, в той час як сума наданих послуг склала 63600,00 грн, період прострочення позивачем зазначено з 18.03.2022 по 27.07.2023 - 498 днів, фактично - 497 днів;

- №478 від 24.03.2022 (позивачем зазначено дату акту 27.02.2022)- нарахування здійснюється за період з 21.03.2022 по 27.07.2023 за 496 днів, разом з тим Акт №478 підписаний сторонами 24.03.2022, таким чином прострочення виконання грошового зобов`язання починається з 14.04.2022 за 470 днів (до 27.07.2023);

- №479 від 25.02.2022 - нарахування здійснюється за період з 19.03.2022 по 27.07.2023 за 498/497 днів, фактично - 496 днів;

- №541 від 11.03.2022 (позивачем зазначено дату акту 26.02.2022) - нарахування здійснюється позивачем за період з 20.03.2022 по 27.07.2023 за 496 днів, разом з тим Акт №479 підписаний сторонами 11.03.2022, таким чином прострочення починається з 01.04.2022 за 483 дні (по 27.07.2023).

Згідно з перерахунком зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 22378,47 грн. При цьому суд, здійснюючи перерахунок 3% річних з урахуванням встановлених та вказаних вище помилок позивача, не виходив за межі визначеного позивачем граничного строку нарахування 3% річних. В решті вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

У відзиві на позов відповідач посилаючись на положення ст.ст. 551, 615 ЦК України, ст.ст. 218, 233 ГК України, наявність форс-мажорних, які зумовлені введенням воєнного стану в Україні, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

З цього питання суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Разом з тим, відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Таким чином, за загальним правилом, зацікавленій стороні у кожному конкретному випадку необхідно доводити факт невиконання зобов`язання саме у зв`язку з введенням воєнного стану.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, як на підставу для звільнення його від відповідальності, є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (ТОВ «МІРОНЕКС») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому вартості наданих послуг та інших, визначених договором та законом нарахувань, як способу захисту його майнових прав, передбаченого законом.

Таким чином посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною та звільняє боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є необґрунтованим та безпідставним.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у справі строком на один рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відтак, відстрочення та розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, при цьому оцінка доказів, що підтверджують зазначені стороною обставини, повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Відстрочення та розстрочення виконання судового рішення має сприяти реальному його виконанню на користь стягувача та в найкоротший термін.

Тобто, вирішуючи питання відстрочення/розстрочення виконання судового рішення суд має оцінити надані заявником докази на предмет того, що запропонований ним строк відстрочення/розстрочення дійсно сприятиме виконанню судового рішення, буде ефективним та не призведе до безпідставного затягування виконання рішення суду.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення та розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення.

За змістом ст. 2 ГПК України, суд при здійсненні судочинства зобов`язаний керуватися принципами верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами ст.ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Проаналізувавши доводи відповідача щодо відстрочення виконання судового рішення та надані в їх обґрунтування докази, з`ясувавши правову позицію позивача, який заперечив проти відстрочення судового рішення, суд не вбачає підстав для відстрочення виконання рішення суду з наступних підстав.

Так, зокрема, відповідачем не доведено наявності в нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідачем не подано належних та достатніх доказів на підтвердження скрутного фінансового стану підприємства, фінансової та бухгалтерської звітності, що подається до контролюючих органів, та згідно якої має підтверджуватися збитковість підприємства. Слід також зазначити, що заборгованість відповідача виникла ще на початку 2022 року; більше року відповідач не здійснював жодних платежів в погашення існуючої заборгованості, в т.ч., під час розгляду даної справи в суді. До того ж відповідачем не наведено обставин реальної можливості виконання ним судового рішення в строк, який він просить.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

19.12.2023 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «МІРОНЕКС» надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26088,00 грн.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. 3 ст. 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Разом із тим, згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.

В частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 26088,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи: копію Додаткової угоди до договору №9/16 про надання правової допомоги від 20.07.2023, укладеного з Адвокатським бюро Євдоченко Н.Д., копію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серія АІ № 1434049 від 20.07.2023, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія №2916/10 від 25.08.2005, копії Актів надання послуг №75 від 02.08.2023 на суму 8648,00 грн, №84 від 11.09.2023 на суму 2500,00 грн, №87 від 15.09.2023 на суму 1500,00 грн, №96 від 03.10.2023 на суму 1500,00 грн, №113 від 06.11.2023 на суму 2000,00 грн, №119 від 24.11.2023 на суму 5340,00 грн, №123 від 07.12.2023 на суму 4600,00 грн та копії платіжних інструкцій №10674 від 23.08.2023, №10706 від 28.09.2023, №10707 від 28.09.2023, №10738 від 09.10.2023, №10769 від 06.11.2023, №10785 від 29.11.2023, №10804 від 07.12.2023 на загальну суму 26088,00 грн. та копію розрахунку витрат на правничу допомогу.

Пунктом 1 Додаткової угоди від 20.07.2023 до договору встановлено, що Адвокат здійснює підготовку справи до розгляду та представництво інтересів Клієнта у Господарському суді Запорізької області, Центральному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді по справі за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» про стягнення заборгованості, в органах примусового виконання при виконанні вищевказаного судового рішення.

Відповідно до підпунктів 2.1.2, 2.1.2 п. 2.1 Додаткової угоди до договору розмір гонорару Адвоката за виконання вищевказаного доручення Клієнта визначається витратами робочого часу адвоката та становить: підготовка справи до розгляду: вивчення первинних документів, наданих Клієнтом, формування правової позиції по справі - 2000,00 грн за одну годину, підготовка проектів заяв по суті справи (позовної заяви, відповіді на відзиви) - 1216,00 грн за 1 арк. документа, підготовка заяв з процесуальних питань - 1000,00 грн за 1 арк., представництво інтересів в суді за ставкою 2500,00 грн. за 1 годину.

Як слідує з матеріалів справи адвокатом Євдоченко Наталією Дмитрівною, яка діяла на підставі Ордеру серія АІ №1434049 від 20.07.2023, було підготовлено та подано до суду позов ТОВ «МІРОНЕКС» до відповідача: ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» про стягнення суми 670953,89 грн., що в т.ч. включає вивчення документів та аналіз правовідносин, що склались між сторонами та підготовлено відповідь на відзив. Адвокат Єдвоченко Н.М. приймала участь у 3-х судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (03.10.2023, 02.11.2023 та 04.01.2024) та приймала участь в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні суду 05.12.2023.

В Актах наданих послуг, які наявні в матеріалах справи, наведений перелік найменування виконаних адвокатом робіт, а саме:

- вивчення документів, наданих Клієнтом щодо підстав виникнення зобов`язання, проведення розрахунку ціни позову - 2,5 год., загальна сума 5000,00 грн;

- підготовка проекту позовної заяви, подача позову - 3 арк., загальна суму 3648,00 грн;

- підготовка відповіді на відзив по справі №908/2559/23 - 1 год., загальна сума 2500,00 грн;

- корегування проекту Мирової угоди від 15.09.2023 по справі №908/2559/23 - 1 год., загальна сума 1500,00 грн;

- участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у Господарському суді Запорізької області по справі №908/2559/23 - 0,75 год., загальна сума 1500,00 грн;

- участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у Господарському суді Запорізькій області по справі №908/2559/23 - 1 год., загальна сума 2000,00 грн;

- участь у судовому засіданні у Господарському суді Запорізькій області по справі №908/2559/23 - 2 год., загальна сума 4000,00 грн;

- витрати на відрядження (добові) - 2 доби, загальна сума 1340,00 грн;

- підготовка заяви про витрати на правничу допомогу по справі №908/2559/23 - 1 посл., загальна сума 2000,00 грн;

- участь у судовому засіданні у Господарському суді Запорізькій області по справі №908/2559/23 - 1 посл., загальна сума 2000,00 грн;

- проживання - 1 доба, загальна сума 600,00 грн.

Суду надані докази сплати позивачем на користь Адвокатського бюро Євдоченко Н.Д. перелічених в Актах наданих послуг робіт в загальній сумі 26088,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (копії яких мітяться в матеріалах справи).

Відповідач в судовому засіданні 04.01.2024 в усній формі зазначив, що виклав свої заперечення щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у відзиві, в якому вказано, що сума витрат позивача на професійну правову допомогу у заявленому ним розмірі значно завищена. Серед іншого матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про доцільність та неминучість витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши клопотання ТОВ «МІРОНЕКС» про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку, що воно підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (п. 117). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення … (п. 119, п. 120).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Заявлена позивачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність, розумність; принципи співмірності та розумності судових витрат, складності справи № 908/2559/23, яка розглядалась за правилами загального позовного провадження. Понесення таких витрат було зумовлене необхідністю звернення позивача з позовом до суду з метою захисту своїх прав/охоронюваних майнових інтересів, внаслідок їх порушення з боку відповідача.

Разом з тим, суд вважає безпідставним зазначення позивачем в акті № 119 від 24.11.2023 кількість витраченого часу на судове засідання, яке відбулося 05.12.2023, а саме - 2 годи вартістю 4000,00 грн. Враховуючи фактичний час проведення судового засідання 05.12.2023, правомірним є стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в цій частині в сумі 2000,00 грн. Також є недоведеним позивачем розмір витрат на проживання адвоката в сумі 600,00 грн, який значено в акті №123 від 07.12.2023, у зв`язку з чим суд відмовляє у стягненні цієї суми.

Отже обґрунтовано заявленими суд визнає витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 23488,00 грн.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що за наслідками розгляду справи № 908/2559/23 суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, приймаючи до уваги положення ч. 4 ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 23159,34 грн витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з визнаної судом обґрунтовано заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23488,00 грн).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ», код ЄДРПОУ 31158623 (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, каб. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС», код ЄДРПОУ 38807122 (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка (М. Раскової), буд.23, офіс 624) суму 503 589 (п`ятсот три тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 46 коп. основного боргу, суму 22 378 (двадцять дві тисячі триста сімдесят вісім) грн 47 коп. 3% річних, суму 135 597 (сто тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн 52 коп. інфляційних втрат.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕС-ШІППІНГ", код ЄДРПОУ 31158623 (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд.72, каб. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС», код ЄДРПОУ 38807122 (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка (М. Раскової), буд.23, офіс 624) суму 9923 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять три) грн 48 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 23159 (двадцять три тисячі сто п`ятдесят дев`ять) грн 34 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 15.01.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва