ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8293/21

провадження № 2/753/2048/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2023 року Дарницький районний суд міста Києва в складі

головуючого судді Шаповалової К.В.

за участі секретаря судового засідання Давидюк В.О.

позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2

ОСОБА_3

представників відповідача ОСОБА_4

ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , до ОСОБА_7 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/8293/21 між суддями від 24 квітня 2021 року матеріали позову передано в провадження судді Шаповаловій К.В. Фактично справу передано судді 5 травня 2021 року.

Ухвалою суду від 11 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали суду від 11 травня 2021 року позивачами 7 червня 2021 року надіслано до суду уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 16 червня 2021 року позовну заяву повторно було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

21 липня 2021 року на адресу суду надійшла заява від позивачів про усунення недоліків позовної заяви. В даній заяві позивачами було змінено позовні вимоги, а саме уточнено резолютивну частину позову, відповідно до якої позивачі просять суд визнати право власності за кожним із позивачів на 1/4 частину земельної ділянки в порядку спадкування як обов`язкову частку у спадщині.

3 серпня 2021 року до суду з електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою суду від 06 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено слухати справу в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

21 жовтня 2021 року підготовче засідання було відкладено на 26 листопада 2021 року на 11:30 год за клопотанням представника відповідача.

03 листопада 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вказав, що матеріали позовної заяви не містять доказів того, що позивачи мають право на обов`язкову частку у спадщині після померлого ОСОБА_8 , також не надано суду постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії - оформлення спадщини після померлого ОСОБА_8 . Вказав, що позивачі зазначають недостовірні дані, оскільки відповідач не отримувала свідоцтва про право на спадщину, а отже не прийняла спадщину за заповітом, а тому не порушує будь-яким чином права відповідачів на спадщину, що свідчить про відсутність підстав, які підтверджують наявність спору між сторонами.

Ухвалою суду від 26 листопада 2021 року було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів. Підготовче засідання по справі було відкладено на 07 лютого 2022 року.

20 грудня 2021 року на адресу суду від Сьомої київської державної нотаріальної контори надійшла завірена копія спадкової справи, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 .

Підготовче засідання призначене на 07 лютого 2022 року було відкладено на 21 березня 2022 року на 12:00 год за клопотанням представника позивачів для можливості врегулювання спору мирним шляхом.

Підготовче засідання 21 березня 2022 року не відбулось оскільки, відповідно до розпорядження голови Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2022 року № 2-вс у зв`язку з введенням на території України 24 лютого 2022 року воєнного стану відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, з метою збереження життя та здоров`я працівників суду та відвідувачів оголошено здійснення розгляду лише кримінальних проваджень, у яких особи тримаються під вартою та у разі наявності клопотань, що потребують невідкладного розгляду, а також припинено пропуск до приміщення суду усіх відвідувачів, окрім учасників судового процесу за заявами та клопотаннями, що потребують невідкладного розгляду. Згодом підготовче засідання було призначено на 21 червня 2022 року.

Підготовче засідання призначене на 21 червня 2022 року було відкладено на 20 липня 2022 року за клопотанням представника позивачів.

Підготовче засідання 20 липня 2022 року було відкладено на 26 вересня 2022 року за клопотанням представника позивачів для надання часу отримання документів від нотаріуса.

26 вересня 2022 року підготовче засідання було відкладено на 07 жовтня 2022 року у зв`язку з неявкою сторін.

5 жовтня 2022 року від представника позивачів адвоката Сікача О.М. надійшла заява про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 7 жовтня 2022 року позивачі не підтримали заяву їх попереднього представника адвоката Сікача О.М. про залишення позовної заяви без розгляду та надали суду копію довіреності, видану від імені позивача ОСОБА_1 адвокатам ОСОБА_2 та Кузьменко І.Г., на представництво її інтересів у цьому судовому провадженні. Підготовче засідання було відкладено на 23 листопада 2022 року за клопотанням нових представників позивачів.

У підготовчому засіданні 23 листопада 2022 року представниками позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було подану заяву про зміну предмету позову, яка була прийнята судом, відповідно до якої позивачі просили визнати за ними право власності на земельну ділянку по 1/6 частині за кожним, а також долучено постанову державного нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори Паньшиної О.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за законом позивачам. Підготовче засідання було відкладено на 22 грудня 2022 року на 10:00 год, для можливості укладання мирової угоди, запропонованої представниками позивачів.

14 грудня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з урахування поданої представниками позивачів заяви про зміну предмету позову. (вх. № 60577). У відзиві представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вказав, що запропоновані представниками позивачів умови мирової угоди не є паритетними по відношенню до відповідача, не співмірні із вартістю, не рівні за обсягом та порушують законні права відповідача. Також вказав, що при визначенні обов`язкової частки у спадщині та її застосування до спірних правовідносин має враховуватись правила статті 1241 ЦК України (розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення), враховуючи майно та його вартість, яке було отримано позивачами після смерті ОСОБА_8 .

Також представником відповідача долучено до відзиву довідку про оцінку вартості об`єкта нерухомості - квартири позивачів та відповідача, довідку про оцінку вартості земельної ділянки по АДРЕСА_1 , довідку Дарницької районної філії Київського міського центру зайнятості від 28 червня 2022 року, довідку ПП «СПРИНТ-К» № 87 та витяги з ДРРП.

У підготовчому засіданні 22 грудня 2022 року судом прийнято відзив на позовну заяву та долучені до нього докази, задоволено клопотання представників позивачів про витребування з Сьомої київської державної нотаріальної контори копію заповіту ОСОБА_8 та оголошено у зв`язку із цим перерву до 22 лютого 2023 року.

9 січня 2023 року від Сьомої київської державної нотаріальної контори надійшла копія заповіту ОСОБА_8

22 лютого 2023 року на електронну пошту суду була надіслана заява від імені представника відповідача адвоката Конкіна В.В., яка не була підписана кваліфікованим електронним підписом, про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, через неможливість його явки у призначене засідання.

У підготовчому засіданні 22 лютого 2023 року було задоволено клопотання представників позивачів та долучено до матеріалів справи надані ними докази та оголошено перерву у підготовчому засіданні на 3 квітня 2023 року.

Також ухвалою суду від 22 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представників позивачів про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку та садовий будинок на ній.

31 березня 2023 року до суду надійшла заява представників позивачів про зміну предмету позову, відповідно до якої позивачі просили визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки та на частку будинку на ній як частку у спільному майні подружжя, а також право власності на 1/12 частку на цю земельну ділянку та 1/12 частку на садовий будинок на ній, як на обов`язкову частину у спадщині; за ОСОБА_6 визнати право власності на 1/12 частку на цю земельну ділянку та 1/12 частку на садовий будинок на ній, як на обов`язкову частину у спадщині.

У підготовчому засіданні 3 квітня 2023 року було задоволено клопотання нового представника відповідача адвоката Завойка Д,І. про відкладення засідання та надання йому можливості підготовки правової позиції у справі. Підготовче засідання було відкладено на 10 травня 2023 року.

У підготовчому засіданні 10 травня 2023 року було прийнято до розгляду заяву представників позивачів про зміну предмету позову від 31 березня 2023 року, задоволено клопотання представника відповідача адвоката Конкіна В.В. про допит як свідка ОСОБА_9 , яка складала технічний паспорт на спірний садовий будинок та за клопотанням представника відповідача адвоката Завойка Д.І. оголошено у підготовчому засіданні перерву до 5 липня 2023 року для надання можливості підготувати відзив на заяву про зміну предмету та підстав позову.

25 травня 2023 року до суду від представника відповідача адвоката Завойка Д.І. надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, вказав, що спірна земельна ділянка була особистою власністю померлого ОСОБА_8 , оскільки він її приватизував, а отже, позивач ОСОБА_1 не має право на цієї частки як дружина померлого. Також вказав, що спірний будинок є самочинним будівництвом, оскільки побудований без будь-яких дозволів та документації, а тому на нього не може визнаватись право власності.

29 травня 2023 року від представника відповідача адвоката Конкіна В.В. надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, вказав, що технічний паспорт на спірний садовий будинок отримано з порушенням норм Закону, а тому він є неналежним та недопустимим доказом.

26 червня 2023 року від представників позивачів надійшла відповідь на відзив та клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

5 липня 2023 року від представника відповідача адвоката Завойка Д.І. надійшло клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору СТ «Бджілка»

У підготовчому засіданні 5 липня 2023 року прийнято та долучено до матеріалів справи відповідь на відзив та докази, долучені до клопотання про поновлення строку на їх подання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи СТ «Бджілка», оголошено перерву до 7 серпня 2023 року.

7 серпня 2023 року від представників позивачів надійшло клопотання про виправлення описки у заяві про зміну предмету позову, а саме вказано на те, що з технічних причин у прохальній частині заяви було пропущено слово «власності» .

У підготовчому засіданні 7 серпня 2023 року було залишено без розгляду клопотання представника відповідача адвоката Завойка Д.І. про витребування у представників позивачів оригіналу довідки СТ «Бджілка», долучено до матеріалів справи клопотання про виправлення помилки у заяві про зміну предмету позову та оголошено перерву до 28 вересня 2023 року за клопотанням представників позивачів.

9 серпня 2023 року до суду від представників позивачів надійшло клопотання про долучення доказів у справі.

Ухвалою суду, яка була занесена до протоколу судового засідання 28 вересня 2023 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 13 жовтня 2023 року.

У судовому засіданні 13 жовтня 2023 року представники позивачів підтримали позовні вимоги у редакції заяви про зміну предмету позову від 31 березня 2023 року, вказали, що садовий будинок будувала позивачка зі своїм чоловіком ( ОСОБА_8 ) ще у 1975 році, коли її діти (позивач та відповідачка) були малими. Вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, побудований у період перебування їх у шлюбі. Проте за життя спадкодавця, чоловіка позивачки ОСОБА_1 та батька позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_7 , право власності на вказаний будинок не було оформлено відповідними документами, але цей будинок ОСОБА_8 та земельну ділянку під ним заповідав відповідачу. В той же час, відсутність оформленого права власності на будинок не є перешкодою для реалізації права спадкоємців на оформлення спадщини після померлого ОСОБА_8 . Відповідно до технічного паспорту, який було виготовлено у січні 2023 року на замовлення ОСОБА_1 , садовий будинок загальною площею 44,9 кв.м. збудовано у 1975 році, а відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР та постанови Ради міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року підставою виникнення права власності на жилий будинок був сам факт збудування його особою і вказані правові акти не пов`язували виникнення права власності на будинок із проведенням його реєстрації. Крім того, вказали, що такий будинок не є самочинним будівництвом, оскільки, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна до самочинного будівництва не належать будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року. На момент смерті ОСОБА_8 спірний будинок був повністю збудований та він придатний для проживання. Просили суд врахувати, що спадкодавець страхував такий будинок, що підтверджується, зокрема копією одного страхового свідоцтва, яке залишилось у позивачки та яке датоване 1986 роком, що додатково підтверджує факт наявності будинку, зокрема до 1992 року, а також просили врахувати довідку СТ «Бджілка» від 20 січня 2023 року, в якій, зокрема зазначено, що садовий будинок АДРЕСА_2 в СТ «Бджілка» побудований господарчим способом у 1975 році. Враховуючи викладене, зазначили, що такий спірний будинок є спільною власністю подружжя, а отже позивач ОСОБА_1 має право на частку такого будинку, як переживше подружжя. Крім того, оскільки спадкодавець склав заповіт на такий будинок та на момент його смерті у 2006 році ОСОБА_1 (дружина, позивач) була пенсіонеркою, непрацездатною, вона має право на обов`язкову частку у такому майні, тобто право на 1/12 такого будинку, та позивач ОСОБА_6 (син спадкодавця) також має право на обов`язкову частку у розмірі 1/12, оскільки є інвалідом 1 групи з дитинства. Також просили врахувати, що оскільки позивачі мають право на спірний будинок, то, відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України мають право на відповідну частку земельної ділянки під таким будинком. Позовні вимоги просили задовольнити відповідно до заяви про зміну предмету позову від 31 березня 2023 року з урахуванням клопотання про виправлення помилки у такій заяві.

Позивачі підтримали позицію своїх адвокатів, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, вказали, що земельна ділянка була особистою власністю спадкодавця, бо була приватизована ним особисто у 2001 році, а отже позивач не має права на її частку. Стосовно будинку на цій земельній ділянці вказали, що такий будинок є самочинним будівництвом, бо будувався без будь-яких дозволів та документації, без погодження відповідного проєкту. Матеріали справи не містять постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. Зазначили, що технічний паспорт на будинок, складений інженером ОСОБА_9 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_1 не мала права замовляти його виготовлення, таке могло бути здійснено виключно за відповідним запитом нотаріуса або за судовим рішенням, а отже такий технічний паспорт не повинен братись судом до уваги. Також вказали, що відсутні належні, достатні та допустимі докази того, що будинок був побудований саме у 1975 році, зауважили, що по факту це незавершене будівництво, а отже мова може йти лише про будівельні матеріали, доказів того що будинок придатний для проживання немає (відсутня каналізація, водопостачання), при цьому вказали, що у будинку встановлені сучасні вікна (металопластикові) та здійснено внутрішнє оздоблення із використанням матеріалів, які не могли існувати у 1975 році. Просили суд не враховувати копію довідки СТ «Бджілка» від 20 січня 2023 року, оскільки її оригінал знищено. Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог просили відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 1 листопада 2023 року.

1 листопада 2023 року від представників позивачів надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат у справі, зокрема витрат на правову допомогу, які були понесені позивачем ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 1 листопада 2023 року було допитано свідка ОСОБА_9 , яка надала показання, що нею, як інженером з інвентаризації нерухомого майна, яка має відповідне кваліфікаційний сертифікат, було здійснено на замовлення ОСОБА_1 огляд будинку за адресою: АДРЕСА_1 та складено технічний паспорт на такий будинок. Вказала, що позивачем їй були надані свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть ОСОБА_8 , витяг із спадкового реєстру, державний акт на земельну ділянку, свій ідентифікаційний код та паспорт. Будинок вона бачила особисто, оглядала його. Будь-якого запиту/доручення від нотаріуса для проведення технічного огляду будинку їй не давали. Під час огляду будинку, враховуючи стан самого будинку, матеріали, з яких він побудований (цегла), слова замовника, фото, нею був зроблений висновок, що будинок побудований за радянських часів у 1975 році. Вказала, що вона вважає, що це не самочинно будівництво, а також зазначила, що будинок придатний для проживання, це повноцінний садовий будинок, в ньому змінені вікна на сучасні та проведений ремонт (в середині будинку).

У судовому засіданні було оголошено перерву до 10 листопада 2023 року.

10 листопада 2023 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу та письмова промова у судових дебатах.

10 листопада 2023 року судом було частково заслухано виступ у судових дебатах представника позивачів адвоката ОСОБА_2 та у зв`язку з оголошеною повітряною тривогою та заперечення представника відповідача адвоката Завойка Д.І. у продовжені судового засідання, оголошено у справі перерву до 26 грудня 2023 року.

26 грудня 2023 року у судовому засіданні заслухано виступи всіх учасників справи у судових дебатах та їх доводи щодо підтримки та заперечення проти заявлених позовних вимог, а також щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу на користь позивача у заявленому розмірі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачів, їх представників, представників відповідача, показання свідка, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19 грудня 1963 року ОСОБА_8 та ОСОБА_10 (позивач) уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, серії НОМЕР_1 , видане Палацом одруження м. Київ. Прізвище подружжя після одруження « ОСОБА_11 » (а.с. 59, т. 2).

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , 1971 року народження (позивач), що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , батько- ОСОБА_8 , мати ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , 1967 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , батько- ОСОБА_8 , мати ОСОБА_1

14 лютого 1987 року ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , після одруження прізвище подружжя « ОСОБА_14 », який у 1994 році було розірвано, у 1997 році ОСОБА_15 уклала шлюб із ОСОБА_16 , що підтверджується копією запису акту про одруження № 132, після одруження прізвище подружжя « ОСОБА_17 », та у 2002 році, після смерті чоловіка, ОСОБА_18 знову уклала шлюб із ОСОБА_19 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , прізвище подружжя після одруження « ОСОБА_20 » (відповідач) (а.с. 113-114, 122-124 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 (а.с. 112, т.1).

31 серпня 2006 року до Сьомої київської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 щодо прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_8 , яка складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 , грошових вкладів з відповідними відсотками та компенсаціями та земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 108, т.1).

Аналогічна заява про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_8 була подана державному нотаріусу Курішко Н.І. (відповідач) 12 вересня 2006 року та ОСОБА_6 (позивач) 7 грудня 2007 року. На заяві про прийняття спадщини позивача ОСОБА_6 державним нотаріусом здійснено запис: «факт прийняття спадщини спадкоємцем підтверджується сумісною пропискою з 12 травня 1989 року з померлим на день смерті та відсутністю штампу про його виписку» (а.с. 109-110, т.1).

Крім того, у заяві про прийняття спадщини відповідач ОСОБА_7 зазначила, що її батько ОСОБА_8 залишив заповіт на її ім`я на земельну ділянку та садовий будинок, вказане спадкове майно вона приймає, просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом та законом. Також вказала, що інших спадкоємців за заповітом немає, а спадкоємцями згідно статті 1241 ЦК України є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

У своїй заяві про прийняття спадщини після смерті батька позивач ОСОБА_6 зазначив, що йому також відомо про заповіт на земельну ділянку та садовий будинок, виданий померлим на ім`я ОСОБА_7 та вказав, що просить видати свідоцтво про право на спадщину за законом згідно статті 1241 та 1261 ЦК України. Також зазначив, що крім нього іншим спадкоємцем за статтею 1241 ЦК України є ОСОБА_1 .

Також 13 травня 2011 року позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_7 була подана спільна заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , яка складається із цінних паперів «БДМЗ» у кількості 3446 шт.

21 лютого 2012 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Білан Г.Д., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину кожному на цінні папери «БДМЗ» у кількості 3446 шт. (а.с. 140 т.1).

16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 2/9 частки квартири за адресою: АДРЕСА_5 по 1/9 частці кожному (а.с. 150, т.1).

Відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 липня 2008 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_7 визнано право власності на 1/9 частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 129-130, т.1).

Згідно із копією заповіту, наявною в матеріалах справи, ОСОБА_8 27 червня 2003 року заповів відповідачу ОСОБА_7 належну йому земельну ділянку та розташований на ній садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 ) (а.с. 3, т 2). Вказаний заповіт посвідчено державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори. Заповіт не скасовувався, не визнавався недійсним. Існування іншого заповіту, складеного пізніше вказаного, матеріали справи не містять, учасниками справи такі обставини не встановлювались, не доводились, не спростовувались.

Матеріали справи, станом на 26 грудня 2023 року, зокрема і в тому числі копія спадкової справи, яка надсилалась Сьомою київською державною нотаріальною конторою на запит суду, не містять інформації про отримання відповідачем ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку та садовий будинок на ньому.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, судом встановлено, що 10 червня 1999 року ОСОБА_8 подав на ім`я Голови КМДА заяву про передання йому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_4 для садівництва та городництва. При цьому на вказаній заяві міститься довідка за підписом голови СТ «Бджілка» Буденного М.Ф., про те, що ОСОБА_8 дійсно є членом садового товариства «Бджілка» та користується земельною ділянкою площею 0,06 га з 1967 року (а.с. 14, т.2).

Згідно із акту встановлення та узгодження в натурі зовнішніх меж земельної ділянки від 9 вересня 1999 року, з метою виконання рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 17 лютого 1992 року № 163 «Про проведення в м. Києві інвентаризації земель і ведення державного земельного кадастру, складено акт про те, що проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки № НОМЕР_7 (землекористувач ОСОБА_8 ) за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 12-13, т.2).

Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 3 липня 2001 року, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 0,0632 га за адресою: АДРЕСА_4 на підставі рішення КМР Ради народних депутатів від 8 червня 2000 року № 149-9/870 (а.с. 42, т.1).

Звертаючись із позовом до суду (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 31 березня 2023 року) позивачка ОСОБА_1 , просила визнати за нею право власності на частку садового будинку, за адресою: АДРЕСА_4 та на частку земельної ділянки під ним як частку у спільному майні подружжя, а також право власності на 1/12 частку будинку та земельної ділянки як обов`язкову частку у спадщині та позивач ОСОБА_6 просив визнати за ним право власності також на 1/12 частку будинку та земельної ділянки як обов`язкову частку спадщині.

Як зазначили позивачі та їх представники і вказане не спростовано представниками відповідачів, оригінал державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 знаходиться у відповідача. Крім того, правовстановлюючі документи на садовий будинок на вказаній земельній ділянці - відсутні, оскільки спадкодавець за життя не оформив право власності на нього.

Згідно відповіді КП КМР БТІ від 7 березня 2023 року реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 ) відсутня (а.с. 55 т. 2).

8 листопада 2022 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори видано постанову про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (позивачі)у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно, яке належало померлому ОСОБА_8 у зв`язку з відсутністю у них правовстановлюючих документів на підтвердження належності майна спадкодавцю (а.с. 217, т. 1).

Як вбачається із позиції відповідачки та її представників, ОСОБА_7 не визнає право власності, позивача ОСОБА_1 ані на частку земельної ділянки, ані на частку садового будинку, як і право позивачів на обов`язкову частку у спадщині, можливості врегулювати вказане питання у нотаріальній конторі, з урахуванням норм чинного законодавства, поза межами судового провадження під час розгляду справи не встановлено, з урахуванням позицій сторін у справі.

Стосовно права власності на садовий будинок.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Як вже зазначалось, ОСОБА_8 склав заповіт на земельну ділянку та садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 ) на ім`я відповідача ОСОБА_7 .

На замовлення позивача ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_9 3 січня 2023 року складено технічний паспорт на садовий будинок з адресою: АДРЕСА_4 , який містить схему розташування будівель та споруд, експлікацію до схеми розташування будівель та споруд, за яким на земельній ділянці розташовано садовий будинок (літера А), господарський блок (літера Б) та вбиральня (літера В), план садового будинку, літера А, який складається з 1 та 2 поверхів, експлікацію приміщень садового будинку, відповідно до якої загальна площа приміщень 44,9 кв.м., основа- 30,4 кв.м, підсобна 14, 5 кв.м. Будинок на 1 поверсі має кухню площею 7,3 кв.м, кімнату площею 14,6 кв.м., на 2 поверсі - коридор площею 4,7 кв.м, кімнату площею 15, 8 кв.м та підсобне площею 2,5 кв.м., характеристику садового будинку, відповідно до якої рік побудови садового будинку - 1975, фундамент - бетон, стіни цегляні, покрівля- шифер, перекриття з/б, підлога: дошка, плитка, ламінат, інженерне обладнання: електрика-так, водопровід - так, каналізація - так, газопровід - ні. (а.с. 118-121, т 2).

Заперечуючи проти вимоги позивачів щодо визнання права власності на вказаний садовий будинок, представники відповідача зазначили, що вказаний технічний паспорт не є належним доказом у справі, оскільки він був складений за відсутності законних підстав, а саме на замовлення позивача ОСОБА_1 , в той час як він міг бути складений виключно чи за запитом нотаріуса чи за судовим рішенням, що прямо передбачено в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджену наказом Державного комітету України з питань житлового комунального господарства № 127 від 24 травня 2001 року (далі - Інструкція).

Відповідно до розділу І Інструкції (в редакції, чинній станом на час проведення огляду та складання технічного паспорту судового будинку) технічну інвентаризацію проводять у таких випадках:

1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт;

2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт;

3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію;

4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, зазначених у пункті 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника.

Замовник технічної інвентаризації - власник об`єкта нерухомого майна (у тому числі земельної ділянки), об`єкта незавершеного будівництва; замовник будівництва; особа, яка має право на спадщину (за запитом нотаріуса); особа, яка має інші речові права на об`єкт нерухомого майна, у тому числі на земельну ділянку, на якій розташовано такий об`єкт; орган, уповноважений управляти майном (у тому числі житлово-будівельні, дачні та гаражні кооперативи, садові товариства).

За результатами проведення технічної інвентаризації складаються інвентаризаційна справа, у тому числі матеріали технічної інвентаризації, технічні паспорти та обов`язково вносяться відомості про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Складовими частинами технічного паспорта на садовий (дачний) будинок є:

1) схема розташування будівель та споруд;

2) експлікація до схеми розташування будівель та споруд;

3) план садового (дачного) будинку;

4) експлікація приміщень садового (дачного) будинку;

5) характеристика садового (дачного) будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна здійснюють за ініціативою замовника або його довіреної особи на підставі оформленого договору із суб`єктом господарювання.

Технічну інвентаризацію може бути проведено на підставі рішення суду в межах забезпечення позову.

Розділом ІІІ Інструкції визначено, що технічній інвентаризації підлягають об`єкти, визначені у розділі II цієї Інструкції, всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках або територіях за окремими адресами (місцезнаходженням (адреса)). Під час технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна оглядаються основні конструктивні елементи будинків: фундаменти, стіни, перегородки, міжповерхові та горищні перекриття, підлога, вікна, двері, покрівля, а також внутрішнє і зовнішнє опорядження; системи опалення та вентиляції, водопровідно-каналізаційне обладнання, газове і електрообладнання, ліфти, сміттєпроводи тощо.

Відповідно до розділу Х Інструкції технічна інвентаризація не проводиться:

якщо із заявою про проведення технічної інвентаризації звернулася неналежна особа;

якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами;

у разі повторного незабезпечення доступу фахівцям з технічної інвентаризації до всіх приміщень об`єкта нерухомого майна або неодноразового перешкоджання їх роботі іншим чином;

з інших правових підстав, передбачених законодавством або договором.

Як зазначив свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні, ОСОБА_1 для проведення інвентаризації садового будинку та складання технічного паспорту надала їй свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть ОСОБА_8 , витяг із спадкового реєстру, державний акт на земельну ділянку, ідентифікаційний код та паспорт. Отже, інженером до початку проведення технічної інвентаризації було встановлено на підставі наявних у неї документів можливість замовлення позивачкою ОСОБА_1 проведення технічної інвентаризації будинку та не було встановлено підстав для відмови у її проведенні, з урахуванням наданих позивачкою документів.

Представниками відповідача не було надано суду доказів притягнення до відповідальності інженера ОСОБА_9 за порушення порядку проведення технічної інвентаризації садового (дачного) будинку чи анулювання з цих підстав кваліфікаційного сертифікату експерта.

Як встановлено судом, долучений до позовної заяви технічний паспорт містить визначені Інструкцією всі складові частини, та він внесений до реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Заперечуючи проти вказаного технічного паспорту представники відповідача не надали будь-яких доказів на спростування даних, зазначених у ньому, доказів внесення інженером недостовірних даних до нього чи невнесення інформації, яка має бути обов`язково зазначена у такому технічному паспорті.

Суд відхиляє доводи представників відповідача про те, що на земельній ділянці знаходиться об`єкт незавершеного будівництва та те, що такий будинок є самочинним будівництвом, оскільки він збудований без будь-яких дозвільних документів, проєктів, не введений в експлуатацію та на нього не було зареєстровано право власності спадкодавцем, з урахуванням такого.

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17 та від 15 січня 2021 року у справі № 1540/3952/18.

Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого 3 січня 2023 року, рік побудови садового (дачного) будинку за адресою: АДРЕСА_8 .

Заперечуючи проти того, що такий будинок був збудований саме у 1975 році представниками відповідача не надано суду жодного належного, достатнього доказу на спростування доводів та доказів, наданих представниками позивачів щодо року побудови будинку, як і не надано доказів того, що такий будинок був побудований після 1992 року, з урахуванням їх позиції щодо того, що такий будинок побудований без дозвільних документів, відповідних проєктів, не введений в експлуатацію тощо.

Також судом враховується, що представниками позивача на підтвердження року побудови спірного будинку саме до 5 серпня 1992 року долучено до матеріалів справи страхове свідоцтво серії НОМЕР_8 , видане на ім`я ОСОБА_8 проте, що на підставі Правил від 1 липня 1982 року № 86 укладено договір добровільного страхування належних йому будівель, що знаходяться за адресою АДРЕСА_9 на вказані нижче страхові суми: «дача страхова сума по обов`язковому страхуванню - 1412 крб, страхова сума за даним договором - 1412 крб». Дія договору страхування починається 17 липня 1986 року та діє до 16 липня 1987 року. Страховий платіж в сумі «четыре р 24 крб» одержавно готівкою. Вказане страхове свідоцтво підписано агентом інспекції Держстраху Дарницького району та датоване 6 липня 1986 року.

Представниками відповідача не надано доказів на спростування зазначеного вище доказу (страхового свідоцтва) та такий доказ береться до уваги судом як належний та достатній, що у сукупності з іншими доказами у справі, підтверджує факт наявності будинку (дача) на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , щонайменше станом на 1986 рік, що в свою чергу підтверджує факт побудови спірного садового будинку до 5 серпня 1992 року.

В матеріалах справи наявна копія довідки від 20 січня 2023 року № 1 виданої СТ «Бджілка» на ім`я ОСОБА_8 , наступного змісту: «Згідно рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 28 березня 1967 року № 500/4 йому була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_4 . ОСОБА_8 є членом СТ «Бджілка» згідно рішення загальних зборів членів СТ протокол № 4 від 3 липня 1979 року. ОСОБА_8 є власником садового будинку АДРЕСА_2 . Рішення Київського міськвиконкому про відведення земельної ділянки № 720 від 15 квітня 1958, № 538 від 12 квітня 1866 року, № 500/4 від 28 березня 1967 року, № 1277 від 29 липня 1969 року, № 64/23 від 21 січня 1980 року. Садовий будинок АДРЕСА_2 побудований господарчим способом в 1975 році» (а.с. 57, т. 2).

Поряд з цим, як зазначали у своїх поясненнях представники позивачів, вказана довідка містила помилку у написанні по батькові ОСОБА_11 , а саме зазначено « ОСОБА_21 » замість вірного « ОСОБА_22 ».

З метою усунення помилки у попередній довідці у написанні по-батькові з ОСОБА_21 на ОСОБА_22 , позивач ОСОБА_1 повторно звернулась до голови правління СТ «Бджілка» ОСОБА_23 з заявою про виправлення допущеної помилки у написанні по-батькові з « ОСОБА_21 » на « ОСОБА_22 » та надання їй виправленої довідки для подальшого оформлення спадщини. Разом з цією заявою позивачем був повернутий голові правління СТ «Бджілка» оригінал довідки від 20.01.2023 року.

Правлінням СТ «Бджілка» 3 червня 2023 року було складено акт про те, що видана позивачу довідка від 20.01.2023 року № 1 вилучена та анульована, 2 екземпляри довідки № 1 від 20 січня 2023 року скасовані.

При цьому позивачу була видана інша довідка від 12 червня 2023 року за № 2, копія якої додана до матеріалів справи (а.с. 163-165, т.2), про те, що ОСОБА_8 був членом СТ «Бджілка» та на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку ( АДРЕСА_4 , площа ділянки 0,0632 га) отримав у власність цю земельну ділянку в результаті приватизації. ОСОБА_8 побудував на вказаній земельній ділянці садовий будинок господарським способом, однак в СТ «Бджілка» відсутнє документальне підтвердження того, в якому саме році було закінчено його будівництво; СТ «Бджілка» також не має документального підтвердження реєстрації права власності на вказаний садовий будинок за ОСОБА_8 .

Отже, судом під час розгляду справи, оцінивши у сукупності всі надані представниками позивачів докази на підтвердження факту побудови садового будинку спадкодавцем до 5 серпня 1992 року, а також врахувавши заперечення представників відповідача, відсутність будь-яких належних доказів (окрім заперечень) на спростування доказів, наданих представниками позивачів, враховуючи норми законодавства України, яке діяло на час побудови спірного будинку, встановлено, що дійсно на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , яка була виділена ОСОБА_8 для садівництва та городництва та пізніше була приватизована останнім, було побудовано садовий будинок господарським способом, проте право власності на такий будинок не було оформлено за життя спадкодавця.

Також суд відхиляє доводи представників відповідача щодо непридатності будинку для проживання, оскільки вказане не підтверджено жодними доказами, а свідок ОСОБА_9 (інженер, яким здійснено технічну інвентаризацію садового будинку) у судовому засіданні вказала, що садовий будинок придатний для проживання, має каналізацію, водопостачання, електрику, про що й було зазначено у технічному паспорті.

Таким чином, судом встановлено, що спірний садовий будинок було побудовано у 1975 році за час перебування позивача ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_8 .

У даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі- КпШС України).

Відповідно до частини першої статті 22 КпШС (чинний на момент побудови будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Як було встановлено судом під час розгляду справи позивачка та спадкодавець ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі до смерті ОСОБА_8 у 2006 році, нерухоме майно - садовий будинок, було побудовано у 1975 році, тобто в період шлюбу, а отже є спільною сумісною власністю подружжя.

Представники відповідача не заперечувався факту спільності такого майна, не подали до суду доказів на спростування спільності такого майна позивачки та спадкодавця.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Згідно з пунктом 4 статті 34 ЗУ «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) на підставі спільної заяви або в разі смерті одного з подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 46 -1 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру, Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Згідно частини першої, четвертої статті 71 ЗУ «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Як зазначалось, 8 листопада 2022 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори видано постанову про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (позивачі)у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно, яке належало померлому ОСОБА_8 у зв`язку з відсутністю у них правовстановлюючих документів на підтвердження належності майна спадкодавцю.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи судом обставини, з огляду на норми законодавства України, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_4 як частку у спільному майні подружжя є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про право на обов`язкову частку у спадщині.

Як зазначалось вище, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як вбачається із копій матеріалів спадкової справи, із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_8 до державного нотаріуса звернулись дружина спадкодавця - ОСОБА_1 (позивач) та діти спадкодавця: ОСОБА_6 (позивач) та ОСОБА_7 (відповідач).

Спадкодавець ОСОБА_8 склав заповіт на ім`я відповідачки ОСОБА_7 щодо належного йому садового будинку та земельної ділянки під ним за адресою: АДРЕСА_4 .

Факт підписання заповіту саме ОСОБА_8 сторонами не оспорюється, відомостей щодо визнання такого заповіту недійсним у судовому порядку матеріали справи не містять, учасниками справи суду такі обставини не доводились.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі № 1-1/2014 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК України (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) роз`яснено, що зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, ІІ та ІІІ груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Позивач ОСОБА_1 , 1942 року народження, на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка їй було 64 роки, а отже вона була непрацездатною; позивач ОСОБА_6 , відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 25 липня 2006 року є інвалідом з дитинства першої групи та потребує постійного стороннього догляду (а.с. 128, т.1), тобто позивачі є особами, які, відповідно до приписів статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що садовий будинок за адресою АДРЕСА_4 був побудований під час перебування позивача ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі та спірний садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя. З огляду на те, що суд дійшов висновку, про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на частку садового будинку як часту у спільному майні подружжя, до спадкової маси входить лише частка такого будинку, яка належала спадкодавцю особисто, яка мала б розділись по закону між всіма спадкоємцями - сторонами у справі, тобто по 1/6 частці кожному (1/3 частка (три спадкоємці) від частки спадкового майна).

Таким чином, обов`язкова частка позивачів у садовому будинку за адресою: АДРЕСА_4 становить 1/12 (половина від частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом).

Враховуючи обставини, встановлені судом щодо наявності у позивачів права на обов`язкову частку у спадщині, позовні вимоги в частині щодо визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/12 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_4 в порядку спадкування обов`язкової частки та про визнання за позивачем ОСОБА_6 права власності на 1/12 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_4 в порядку спадкування обов`язкової частки підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги щодо права власності позивачів на земельну ділянку.

Надаючи пояснення суду під час розгляду справи, позивачка ОСОБА_1 пояснила, що у 1965 році вони з чоловіком ОСОБА_8 отримали у користування земельну ділянку, їм та сусідам було виділено по 6 соток та на цій ділянці вони з чоловіком і побудували спірний садовий будинок.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, судом встановлено, що 10 червня 1999 року ОСОБА_8 подав на ім`я Голови КМДА заяву про передання йому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_4 для садівництва та городництва. При цьому на вказаній заяві міститься довідка за підписом голови СТ «Бджілка» Буденного М.Ф., про те, що ОСОБА_8 дійсно є членом садового товариства «Бджілка» та користується земельною ділянкою площею 0,06 га з 1967 року (а.с. 14, т.2).

Згідно із акту встановлення та узгодження в натурі зовнішніх меж земельної ділянки від 9 вересня 1999 року, з метою виконання рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 17 лютого 1992 року № 163 «Про проведення в м. Києві інвентаризації земель і ведення державного земельного кадастру, складено акт про те, що проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки № НОМЕР_7 (землекористувач ОСОБА_8 ) за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 12-13, т.2).

Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 3 липня 2001 року, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 0,0632 га за адресою: АДРЕСА_4 на підставі рішення КМР Ради народних депутатів від 8 червня 2000 року № 149-9/870 (а.с. 42, т.1).

Заперечуючи проти вимог щодо визнання права власності за позивачами на відповідні частки на земельну ділянку, представник відповідача адвокат Завойко Д.І. зазначив, що оскільки земельна ділянка була приватизована спадкодавцем особисто, то вона не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю спадкодавця.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року № 4766, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18), від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18).

Враховуючи те, що спадкодавець ОСОБА_8 набув спірну земельну ділянку внаслідок безоплатної передачі її у власність у 2001 році, така земельна ділянка є його особистою приватною власністю.

В той же час, Пленумом Верховного Суду України у пункті18-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 352/1506/21).

Враховуючи встановлені обставини та вказані вище норми законодавства України, з огляду на те, що суд дійшов висновку про визнання за позивачами права власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , якій розташований на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 90883140) в частках: за позивачем ОСОБА_1 - 7/12 (1/2 як частка у спільному майні подружжя та 1/12 частка в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині), за позивачем ОСОБА_6 - 1/12 частка в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині, то за позивачами у відповідних частках й визнається право власності на спірну земельну ділянку: 7/12 частки (1/2 частка +1/12 частка) за позивачем ОСОБА_1 та 1/12 за позивачем ОСОБА_6 .

Суд відхиляє доводи представника відповідача адвоката Конкіна В.В. щодо наявності підстав для зменшення розміру обов`язкової частки позивачів, з огляду на те, що під час розгляду справи не встановлено обставин, які мають істотне значення та можуть бути враховані судом для зменшення розміру обов`язкової частки. Твердження представника відповідача про те, що відповідач є безробітною, про що надано довідку Дарницької районної філії Київського міського центру зайнятості від 28 червня 2022 року та використовує заповідану їй батьком земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур для власного споживання та наявність у власності позивача інших земельних ділянок на думку суду не є обставинами, в розумінні частини першої статті 1241 ЦК України. Також суд не враховує надану представником відповідача довідку щодо оціночної вартості земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:882:0100 (а.с. 227-228, т.1), з огляду на те, що вона складена щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та не має ніякого відношення до предмету спору (спірна земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 90883140).

Суд також відхиляє доводи представника відповідача адвоката Конкіна В.В. про те, що клопотання представників позивачів про виправлення описки у заяві про зміну предмету позову є окремою (новою) заявою про зміну предмету позову, оскільки вони є хибним. Так, як вбачається із заяви про зміну предмету позову від 31 березня 2023 року (а.с. 46-54, т. 2) у прохальній частині заяви після слів «визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право» пропущено слово «власності» та зазначено на частину садового будинку. У клопотанні про виправлення описки від 7 серпня 2023 року (а.с. 148-149, т.2) зазначено про пропуск слова «власності» та викладено прохальну частину заяви про зміну предмету позову вже з урахуванням слова «власності». Будь-яких інших нових обставин, доводів, доказів, тощо таке клопотання про виправлення описки не містить, а отже це клопотання не є новою (іншою, окремою) заявою про зміну предмету позову.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними, допустимими та достатніми доказами у справі, тому вони підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивачки ОСОБА_1 сплачений нею при поданні позову до суду судовий збір в розмірі 2270 грн.

Стосовно вимоги представників позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки на користь позивача ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Отже, нормами чинного законодавства визначено право сторін договору про надання правової допомоги визначати вартість наданих/отриманих послуг на власний розсуд чи фіксованою сумою чи обрахунком з урахуванням вартості однієї години роботи та кількості потрачених годин. При цьому, виконавець, який надає певний вид послуг має право на власний розсуд, в залежності від складності певної дії, визначати вартість її за годину.

Щодо розміру витрат на правову допомогу, заявлених представниками позивача ОСОБА_1 .

На підтвердження заявлених витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено копію договору про надання правової допомоги від 3 лютого 2022 року № 02/1ц-22, підписаний між ОСОБА_1 та АО «Омнія», в особі керуючого партнера ОСОБА_2

Відповідно до пункту 4.1 договору вартість правової допомоги, що надається АО клієнту складається з вартості кожного виду робіт, виконаних за цим договором та винагороди, що визначається у процентному відношенні до задоволених матеріальних вимог за рішенням суду та визначається сторонами договору у додатках до цього договору.

До матеріалів справи представниками позивача ОСОБА_1 також надані акти приймання-передачі наданих послуг до договору, підписані між АО та ОСОБА_1 від 20 червня, 20 липня, 21 липня та від 6 листопада 2023 року, в яких зазначено найменування послуг, кількість витрачених год, вартість 1 год роботи - 500 грн та їх загальна вартість, а також що ці роботи стосуються надання правової допомоги саме у справі № 753/8293/21 та оригінали квитанцій про сплату позивачем ОСОБА_1 на користь АО коштів у розмірі 10150 грн з призначенням платежу: «правова допомога у справі № 753/8293/21 у Дарницькому районному суді».

Отже, представниками позивача ОСОБА_1 надано суду докази понесених позивачкою витрат на правову допомогу у розмірі 10150 грн.

Представник відповідача адвокат Конкін В.В. заперечував проти задоволення заяви про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, просив зменшити ці витрати, вказав, що представниками позивача допущено арифметичні помилки при вирахуванні вартості робіт, та вказав, що представниками позивача двічі пораховано послуги з написання та подання зави про зміну предмету позову. Представник відповідача адвокат Завойко Д.І. заперечував проти заяви, просив у задоволенні такої вимоги відмовити повністю, зазначив, що до заяви не додано детального опису виконаних адвокатами робіт.

Суд, перевіривши долучені представниками позивача ОСОБА_1 докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, та зважаючи на підставу та предмет позову, виходячи з обсягу фактично наданих послуг представниками позивача, зміст поданих ними двох заяв про зміну предмету позову, з урахуванням клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про зменшення витрат позивача на правову допомогу та представника відповідача ОСОБА_5 до відмову у задоволенні такої заяви, з огляду на тривалість судового провадження, тривалість судових засідань, дій представників позивача у судових засіданнях, враховуючи те, що долучені до позовної заяви докази вимагали у адвокатів значного витрату часу на їх збирання, з огляду на те, що представники позивача з`являлись на всі призначені підготовчі та судові засідання, під час розгляду справи судом не встановлено зловживання ними своїми процесуальними правами чи вчинення дій, спрямованих на затягування розгляду справи, враховуючи те, що позовні вимоги задоволені судом повністю, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, суд вважає, що з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судові витрати за правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

На підставі викладено, керуючись статтями 12, 13, 81,141, 263-265, 354, 355 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку садового будинку, загальною площею 44,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 як частку у спільному майні подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_4 як частку у спільному майні подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частку садового будинку, загальною площею 44,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині, після померлого ОСОБА_8 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частку земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_4 в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині, після померлого ОСОБА_8 .

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/12 частку садового будинку, загальною площею 44,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині, після померлого ОСОБА_8 .

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/12 частку земельної ділянки площею 0,0632 га, кадастровий номер 90883140, за адресою: АДРЕСА_4 в порядку спадкування обов`язкової частки в спадщині, після померлого ОСОБА_8 .

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2270 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач-1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_5 .

Позивач- 2 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_5 .

Відповідач ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_10

Повний текст судового рішення складено 15 січня 2024 року.

Суддя К.В. Шаповалова