КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 761/6432/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/12674/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Близнюк А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Орещенко Лесі Анатоліївни на ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року (суддя Сіромашенко Н.В.) про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа: Управління з забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення заборгованості за пенсійними виплатами,

встановив:

у лютому 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві заборгованість за пенсійними виплатами в розмірі 440 110,24грн із врахуванням компенсації у відповідності до положень Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 1 серпня 2017 року та по день фактичної виплати заборгованості. Також просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 грудня 2006 року відповідача зобов`язано здійснити перерахунок його пенсії відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Позивач посилався на те, що ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2021 року його заяву про судовий контроль за виконанням рішення задоволено частково, зобов`язано відповідача подати у місячний строк звіт про виконання вказаної постанови Фастівського міськрайонного суду міста Києва від 7 грудня 2006 року в частині здійснення перерахунку та виплати пенсії. На виконання зазначеної ухвали, відповідачем було надано звіт від 6 липня 2021 року №2600-0904-7/109346, з якого вбачається, що відповідачем здійснено перерахунок пенсії лише з 1 серпня 2021 року.

Позивач вважав, що пенсія йому нараховувалась та сплачувалась не в повному

розмірі, у зв`язку з чим у відповідача перед ним утворилась заборгованість.

Також позивач зазначав, що крім суми заборгованості із період із 1 липня 2017 року по 31 липня 2021 року в розмірі 229 911,98грн, йому також було нараховані, однак не виплачені грошові кошти за період із 1 грудня 2014 року по 30 червня 2017 року в сумі 210 198,26грн.

Позивач посилався на те, що казначейством йому було здійснено виплату заборгованості за період із 6 грудня 2005 року по 30 листопада 2014 року в розмірі 109 639,33грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою». Однак, відповідач своєчасно не надав казначейству повний розрахунок заборгованості на суму 323 235,53грн, у зв`язку з чим відбулось лише часткове погашення заборгованості та недоплаченою лишилась сума заборгованості в розмірі 213 596,20грн.

Позивач зазначав, що він через свого представника 23 липня 2021 року звернувся до ГУ ДКС України в м. Києві з питання виконання зазначеної постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області, однак подані ним документи були повернуті та роз`яснено, що казначейство не наділено повноваженнями щодо прийняття до виконання документів на погашення заборгованості безпосередньо від заявника та було запропоновано подати документи до відповідного органу державної виконавчої служби. Однак, Управління забезпечення примусового виконання рішень в м. Києві також повернуло йому подані документи, вказавши, що постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області №2а-5017/2006 від 7 грудня 2006 року, згідно Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, вже прийнято до виконання 27 листопада 2014 року за номером 45635279, а тому повторне прийняття до обліку зазначеної постанови та передачі її на виконання до ГУ ДКС України в м. Києві суперечить законодавству.

Позивач стверджував, що рішення, які виконувались в межах та на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», перебувають на обліку та зареєстровані в реєстрі рішень, виконання яких гарантується державою, як такі, що вже виконувалися, не підлягають повторному виконанню за рахунок Казначейства, а тому повторне звернення для виплати Казначейством суми невиплаченої заборгованості є неможливим, у зв`язку із чим заборгованість повинна бути сплачена саме відповідачем - ГУ Пенсійного фонду України в м. Києві, в той же час здійснення Казначейством оплати частини пенсії не звільняє відповідача від подальшого виконання рішення суду.

Позивач вважав, що відповідач позбавив його права безперешкодно та своєчасно отримувати належне йому пенсійне забезпечення, не сплатив заборгованість, що виникла в результаті його бездіяльності, а тому він вимушений звернутись до суду із цим позовом про стягнення заборгованості із врахуванням компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року відмовлено у відкритті провадження по справі у порядку цивільного судочинства.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Орещенко Л.А. просить ухвалу судді скасувати та направити справу на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є саме стягнення заборгованості по пенсійних виплатах із врахуванням положень Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Представник позивача посилається на те, що ухвалою Фастівського міськрайонного

суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, не підлягають вирішенню в порядку контролю за виконанням рішення суду, а даний спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Державна казначейська служба України та Управління з забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального МРУМЮ (м. Київ), будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.90-92), своїх представників у судове засідання не направили, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача - адвоката Орещенко Л.А., яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у порядку цивільного судочинства, суддя виходив з того, що суть та суб`єктний склад спірних правовідносин вказують на те, що заявлений у цій справі спір належить до юрисдикції адміністративних судів та не може розглядатись за загальними правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 грудня 2006 року Київський міський військовий комісаріат зобов`язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (с.с.12-17).

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2010 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено та замінено боржника - Київський міський військовий комісаріат на Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (с.с.18).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві заборгованість з виплати пенсії, що, на думку позивача, нараховувалась та виплачувалась відповідачем не у повному обсязі та без врахування платежів, зазначених у резолютивній частині вказаного судового рішення.

Також позивач просить стягнути заборгованість з врахуванням компенсації у відповідності до положень Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважав, що ГУ ПФУ в м. Києві не у повному обсязі виконало рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 грудня 2006 року, так як йому не були виплачені грошові кошти за період з 1 липня 2017 року по 31 липня 2021 року, а також нарахована, однак не виплачена заборгованість за період з 1 грудня 2014 року по 30 червня 2017 року.

Відповідно до частини першої «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ.

Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України.

Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 вказаного Положення).

Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 зазначеного Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

З позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути недонараховану та

несплачену пенсію за період з 1 липня 2017 року по 31 липня 2021 року, а також нараховану, однак не виплачену пенсію за період з 1 грудня 2014 року по 30 червня 2017 року.

Отже, за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 березня 2020 року у справі № 757/63985/16.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила «питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, пенсії.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 55 Закону № 2262-XII, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з п. 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, спір, що виник у справі між позивачем та органом Пенсійного фонду України, як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону № 2050-ІІІ, є публічно-правовим та підлягає розгляду в

порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказаний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.»

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За таких обставин, суддя першої інстанції правильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, прийшов до правомірного висновку, що даний спір належить до адміністративної юрисдикції, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суддею суду першої інстанції не були порушені норми процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали, тому правові підстави для скасування ухвали судді відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Орещенко Лесі Анатоліївни залишити без задоволення, ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 січня 2024 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук