ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 рокуСправа №160/20552/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15 серпня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач з урахуванням уточнення позовних вимог від 09.10.2023 року, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.05.2023 року №046350003664 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області зарахувати у пільговому обчисленні трудовий стаж ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі за період з 01.03.1982 по 23.09.1991 з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 19.05.2023 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком. На час звернення із заявою щодо призначення пенсії вік позивачки становив 62 роки 11 місяців. 01.06.2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № 0400-010226-8/77133 повідомило позивача про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.05.2023 року № 046350003664 яким відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтоване тим, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховані всі періоди трудової діяльності, робота в районах Крайньої Півночі в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі не зарахована до стажу в полуторному розмірі оскільки відсутні документи, про те що позивачка мала право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної ради СРСР від 10.20.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів крайньої Півночі, а також зазначено, що згідно з розрахунком страховий стаж роботи становить - 19 років 08 місяців 16 днів. Позивач не погодилась з таким рішенням відповідача, тому, звернулась до суду за захистом своїх прав. Разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 06.09.2023 року в задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено, адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви в якій слід визначитись із складом сторін у справі та привести прохальну частину позову у відповідність до вимог пунктів 4, 5 ч.5 ст. 160 КАС України (з доказами направлення учасникам справи копії позову з додатками у відповідності до положень ч. 9 ст. 44 КАС України); доказів сплати судового збору у розмірі 858,88 грн.; копію рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 26.05.2023 №046350003664.

Копію ухвали про відмову у звільненні від сплати судового збору та залишення позову без руху отримано позивачем 04.10.2023 року, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.

На виконання ухвали суду від 06.09.2023 року позивачем 09.10.2023 року подано до суду через підсистему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків разом із уточненим адміністративним позовом (з доказами направлення учасникам справи копії позову з додатками у відповідності до положень ч. 9 ст. 44 КАС України); доказами сплати судового збору у розмірі 858,88 грн. та копією оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.05.2023 №046350003664.

Ухвалою суду від 10.11.2023 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представниками відповідачів 13.11.2023 року, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.

22 листопада 2023 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив проти позову та зазначив, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають, зокрема, особи які народилися в період з 01.04.1960 по 30.09.1960 після досягнення 59 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 року. Страховий стаж позивачки становить 19 р. 8 м. 16 д.; вік - 62 р. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховані всі періоди трудової діяльності. Таким чином позивачка не має достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком. Щодо врахування до загального стажу періодів роботи набутих на підприємствах, розташованих на території російської федерації в районах Крайньої Півночі з 01.01.1991 по 23.09.1991 в кратності, із розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, то дана вимога позивача прямо протирічить діючій нормі п.5 "Перехідних положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого, період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Також відповідачем-1 зазначено, що позивач в позовних вимогах зазначає період роботи після 1 січня 1991 року, тому вони не можуть бути враховані з розрахунку 1 рік за 1 рік шість місяців (з 01.01.1991 по 23.09.1991). Основною умовою за українським законодавством для зарахування стажу після липня 2000 року є сплата страхових внесків.

13 грудня 2023 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти позову та зазначив, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають, зокрема, особи які народилися в період з 01.04.1960 по 30.09.1960 після досягнення 59 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року від 20 до 30 років; після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 15 до 22 років. Станом на день звернення із заявою про призначення пенсії (19.05.2023), позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку 62 роки. Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.05.2023, страховий стаж позивача складає 19 років 08 місяців 16 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058. Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно- правовими актами. Пільги, передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", зокрема, щодо пільгового обчислення страхового стажу надавалися за умови укладення строкових договорів про роботу в цих районах. Рішення про відмову в призначенні пенсії буде переглянуто за умови надання трудових договорів за період роботи з 01.03.1982 по 31.12.1990. Також відповідач-2 зазначає, що вимога щодо зарахування у пільговому обчисленні до страхового стажу період з 01.03.1982 по 23.09.1991 протирічить нормам чинного законодавства, оскільки, як зазначалося вище, відповідно п. 5 Прикінцевих положень Закону № 1058 період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року, починаючи з 01.01.1991 чинним законодавством не передбачено зарахування періоду перебування в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 (до укладення шлюбу ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

19 травня 2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком з врахуванням до загального стажу періодів роботи набутих на підприємствах, розташованих в районах Крайньої Півночі з 01.01.1991 по 23.09.1991 із застосуванням кратності, із розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців.

Згідно із розпискою-повідомленням до заяви від 19.05.2023 №3525 долучено копії наступних документів: довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, паспорту, трудова книжка, свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб та довідок на підтвердження роботи.

Листом №0400-010226-8/77133 від 01.06.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу направлено рішення №046350003664 від 26.05.2023 року.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі із застосуванням кратності від 19.05.2023 р., Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішенням №046350003664 від 26.05.2023 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Означене рішення №046350003664 від 26.05.2023 року обґрунтоване наступним.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають, зокрема, особи які народилися в період з 01.04.1960 по 30.09.1960 після досягнення 59 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 року.

Страховий стаж позивачки становить 19 років 8 місяців 16 днів; вік - 62 роки. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховані всі періоди трудової діяльності.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно- правовими актами. Пільги, передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", зокрема, щодо пільгового обчислення страхового стажу надавалися за умови укладення строкових договорів про роботу в цих районах. Рішення про відмову в призначенні пенсії буде переглянуто за умови надання трудових договорів за період роботи з 01.03.1982 по 31.12.1990. Таким чином позивачка не має достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV), у редакціях, чинних на момент спірних правовідносин.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За змістом частини першої статті 4 Закон №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком мають, зокрема, особи які народилися в період з 01.04.1960 по 30.09.1960 після досягнення 59 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років

Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 5 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637 в редакції на час спірних відносин).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пункт 3 Порядку №637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому, пункт 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 1 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо не зарахування у пільговому обчисленні стажу роботи, набутого в районі Крайньої Півночі, з 01.03.1982 по 23.09.1991 (із розрахунку один рік за рік шість місяців).

Щодо пільгового обчислення стажу роботи за період з 01.03.1982 по 23.09.1991, суд зазначає наступне.

За змістом абзацу 2 пункту 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року.

Відповідно до пункту 110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 № 1908-VII «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, а саме зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Згідно з пунктом 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.

Системний аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин:

1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;

2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, архівною довідкою».

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 у справі №266/258/16-а.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 14.04.1981, ОСОБА_1 працювала в районі Крайньої Півночі:

з 01.03.1982 по 15.03.1982 машиністом з прання спецодягу в «Ясла-сад №1», Середньоканський район, Магаданська область (записи №№ 3-4);

з 15.03.1982 по 25.10.1982 секретарем-машиністкою в Сеймчанській селищній раді Середньоканського району Магаданської області (записи №№ 5-6);

з 25.10.1982 по 03.10.1984 машиністкою у Середнькамському райкомі КПСС (записи №№ 7-8);

з 03.10.1984 по 25.09.1987 комендантом у Середнькамському райкомі КПСС (запис № 8);

з 25.09.1987 по 23.09.1991 машиністкою у Середнькамському райкомі КПСС (записи №№ 9-10).

Згідно Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10.11.1967 Магаданська область віднесена до районів Крайньої Півночі.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що разом із заявою про призначення пенсії позивачем надались архівні довідки №В-33 від 09.06.2014, №В-31 від 09.06.2014, №П-8 від 04.07.2014 та №П-8 від 03.07.2014.

Отже, дані, які містяться у вказаних архівних довідках про заробітну плату, в повній мірі узгоджуються із записами трудової книжки позивача про роботу в районі Крайньої Півночі.

Перевірка ж достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.

Отже, матеріалами справи підтверджено трудову діяльність позивача з 01.03.1982 по 23.09.1991 в районі Крайньої Півночі і такі обставини не заперечуються відповідачем; трудова книжка в частині спірного періоду оформлена у відповідності до вимог законодавства, вказані записи містять номери та дати наказів про прийом на роботу, переведення, звільнення, а також печатки підприємств.

Відповідачем зауважень щодо трудової книжки в частині вказаних спірних періодів не виявлено.

В якості підстави для відмови у зарахування періодів роботи позивача з 01.03.1982 по 23.09.1991 у пільговому обчисленні стажу відповідачем-1 у рішенні №046350003664 від 26.05.2023 року та у відзиві зазначено, що надані документи не містять відомості щодо користування пільгами, передбаченими чинними нормативно-правовими актами, зокрема не надано трудові договори.

Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача та повторно зазначає, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 348/2208/16-а, від 18.06.2020 року у справі №537/1415/17, від 18.06.2020 року у справі №140/1319/16-а, від 15.01.2021 у справі № 348/2319/16-а, від 22.02.2021 у справі №266/258/16-а, від 27 липня 2022 року у справі № 560/755/19, від 17 жовтня 2022 року у справі № 592/5589/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем до заяви про призначення пенсії було надано всі необхідні документи, у зв`язку з чим Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області неправомірно не зарахувало у пільговому обчисленні трудовий стаж ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі за період з 01.03.1982 по 31.12.1990 з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5) та у зв`язку з цим протиправно відмовило позивачу в призначенні пенсії.

Щодо зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду з 01.01.1991 по 23.09.1991 у пільговому обчисленні суд зазначає наступне.

Згідно п. 2.1 Порядку №22-1, встановлено, що за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Відповідно до Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 та від 26.09.1967 пільги щодо нарахування надбавок до заробітної плати (п. 1), надання додаткової відпустки (п. 2), тривалості відпусток (п. 3), порядку виплати допомоги в разі втрати працездатності (п. 4) - надавались особам незалежно від факту укладення трудових договорів, а пільги, передбачені п. 5, в тому числі право на пільгове обчислення стажу, надавалися лише особам, які укладали строкові договори терміном не менш як три роки.

Суд зазначає, що положення Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 лише надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

При цьому, ні в зазначеній Тимчасовій угоді від 15.01.1993, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Також, не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 й нормами Законів України «Про пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин, підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №046350003664 від 26.05.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 через відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та незарахуванні у пільговому обчисленні трудовий стаж ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі за період з 01.03.1982 по 31.12.1990 з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5), є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання призначити їй пенсію за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем-1 було відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу пенсійного, а здійснення обрахунку стажу відноситься до повноважень пенсійного органу, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу наявна дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є - саме зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

При цьому, суд зазначає, що порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мін`юсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки після вирішення питання про відмову в призначенні пенсії за віком позивачці Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (як органу, що призначає пенсію за місцем проживання особи) сформовану електронну пенсійну справу ОСОБА_1 , належним відповідачем в частині зобов`язання повторного розгляду заяви про призначення пенсії, є саме - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Враховуючи викладене, з метою належного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав та інтересів позивача буде зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати у пільговому обчисленні трудовий стаж ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі за період з 01.03.1982 по 31.12.1990 з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5) та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.05.2023 року та додані до неї матеріали, у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (місцезнаходження: 25009, Кіровоградська область, м.Кропивницький, вул. Соборна, 7а, код ЄДРПОУ 20632802), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.05.2023 року №046350003664 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати у пільговому обчисленні трудовий стаж ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі за період з 01.03.1982 по 31.12.1990 з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.05.2023 року та додані до неї матеріали, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (місцезнаходження: 25009, Кіровоградська область, м.Кропивницький, вул. Соборна, 7а, код ЄДРПОУ 20632802) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 214,72 грн. (двісті чотирнадцять гривень 72 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 214,72 грн. (двісті чотирнадцять гривень 72 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева