Справа № 758/5942/20

Категорія 76

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Кулак Д. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, треті особи: виконавча дирекція Фонду соціального страхування України, правління Фонду соціального страхування України про визнання дій незаконними, визнання постанови незаконною та її скасування, визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування України про визнання дій незаконними, визнання постанови незаконною та її скасування, визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що 26.02.20 відповідно до наказу Фонду соціального страхування України в особі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України його було призначено на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України тимчасово до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у порядку, передбаченому законодавством.

Трудовий договір між ним та відповідачем не укладався.

Прийняттю даного наказу про призначення передувала процедура попереднього узгодження відповідної кандидатури позивача щодо його призначення шляхом обміну відповідними листами між директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 та Головою правління Фонду соціального страхування України ОСОБА_3.

Після прийняття наказу про призначення, відповідною посадовою особою, яка згідно чинного законодавства подає відповідне подання на призначення на посаду заступника директора - директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 листом № 776-09-1 від 03.03.2020 до правління Фонду соціального страхування України було скеровано (внесено) подання щодо призначення його на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

У подальшому, 22.04.20 відбулося позачергове засідання правління Фонду соціального страхування України на якому всупереч поданому поданню прийнято постанову правління Фонду соціального страхування України від 22.04.20 року № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України», де пунктом 6 надана вказівка виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_4. про звільнення у термін до 24.04.20 в т.ч. виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1.,

Він перебував на лікарняному (хворів) згідно листка непрацездатності серія АДШ № 376079 в період з 23 квітня по 28 квітня 2020 року, про що вчасно і належним чином було повідомлено відповідача та третю особу.

28.04.20 він був ознайомлений зі змістом відповідного наказу про його звільнення та отримав копію даного наказу.

Відповідно до Статуту Фонду соціального страхування України до повноважень правління Фонду відноситься, зокрема, за поданням директора виконавчої дирекції Фонду визначення кількості та призначення і звільнення його заступників.

Прийняття оскаржуваної постанови від 22.04.202 № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» здійснено без розгляду визначеної Законом та Статутом обов`язкової письмової форми подання директора виконавчої дирекції Фонду на звільнення заступників, як безумовної попередньої обставини для прийняття правомірного рішення, що виходить за межі наданих повноважень.

Крім того, на момент проведення позачергового засідання правління Фонду соціального страхування України 22.04.20 в розпорядженні правління був належно оформлений письмовий документ (подання) директора виконавчої дирекції Фонду про призначення його на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду, що за своїм змістом є прямо протилежним до прийнятого незаконного рішення, без обов`язкового розгляду якого і його відхилення, взагалі унеможливлювало прийняття розпорядчого документа про звільнення, так як письмове подання передувало проведенню самого засідання та іншого, протилежного за змістом, подання не було. Також, не було іншого письмового подання щодо призначення на відповідну посаду певної особи, яке б завершилось прийняттям законного рішення.

Таким чином, постанова правління Фонду соціального страхування України від 22.04.20 № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» в частині пункту 6 про його звільнення містить незаконні та протиправні вказівки посадовій особі та передачу на її розсуд і виконання дискреційні повноваження правління, що прямо заборонено вимогами Закону і Статуту.

В оскаржуваному наказі про звільнення, підставою, крім незаконної постанови правління від 22.04.20 № 5, визначено вимоги пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, що прямо суперечить обставинам справи та вимогам чинного законодавства України, яким регулюються трудові відносини між працівниками та роботодавцем.

Відповідно до наказу про його призначення на посаду визначено, що трудові відносини між ним та відповідачем обмежені у часі, жодного письмового трудового договору між ним та відповідачем не укладалося.

Таким чином його звільнення з посади відбулося незаконно, а тому позивач просив визнати дії відповідача щодо його звільнення з займаної посади виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України протиправними і незаконними; визнати незаконною та скасувати постанову Правління Фонду соціального страхування України від 22.04.20 № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» в частині пункту 6 «щодо його звільнення з посади у термін до 24.04.20; визнати незаконним та скасувати Наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24.04.20 № 2к про його звільнення, поновити його на посаді виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 24.04.20, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.04.20.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та вказав наступне.

Повноваження правління Фонду визначені ст. 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105).

Відповідно до Закону № 1105 виключно до повноважень Правління Фонду належить призначення та звільнення заступників директора виконавчої дирекції Фонду.

Позивача за наказом колишньої директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 від 26.02.20 № 22-к було призначено виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду тимчасово, до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду у порядку, передбаченому законодавством.

При цьому, правління Фонду ніколи не приймало рішення про значення позивача виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

Позивач обґрунтовує своє призначення листуванням колишньої директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 з колишнім головою правління Фонду ОСОБА_3 , який повідомив колишню директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 про те, що він не заперечує проти призначення позивача тимчасово виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

Водночас, Законом № 1105 не передбачено такої процедури призначення виконуючих обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду як отримання листа-погодження від голови правління Фонду.

Крім того, у штатному розписі виконавчої дирекції Фонду відсутня посада з назвою виконуючий обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду, а на час незаконного призначення позивача виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду він не був працівником виконавчої дирекції Фонду, а тому не міг виконувати роботу за суміщенням професій (посад).

Відповідно до Закону № 1105 та Статуту Фонду призначення заступників директора виконавчої дирекції Фонду є виключним повноваженням правління.

Таким чином, колишньою директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 було призначено позивача виконуючим обов`язки заступника директора в незаконний спосіб, не уповноваженою на це особою, з порушенням встановленого Закону № 1105 порядку, що є перевищенням повноважень директора виконавчої дирекції Фонду.

Правління Фонду, доручивши звільнити ОСОБА_1 , встановило факт відсутності підстав для тимчасового виконання ним обов`язків заступника директора, що стало підставою його звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Оскільки з позивачем в незаконний спосіб був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту - прийняттям відповідного рішення уповноваженим органом управління - правлінням Фонду, а у встановленому Законом № 1105 порядку позивач не був призначений на посаду заступника директора, тому його звільнення з урахуванням змісту наказу про його призначення відповідає п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки постанова правління Фонду від 22.04.20 № 5 є саме юридичним фактом, за яким встановлюється відсутність згоди правління Фонду на призначення ОСОБА_1 на посаду заступника директора.

Крім того, підстави для поновлення позивача виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду через перебування його у день звільнення в стані тимчасової непрацездатності відсутні, а допущене Фондом звільнення Позивача 24.04.20, тобто в період його тимчасової непрацездатності, повинно бути виправлене шляхом зміни дати його звільнення в перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, тобто звільнення позивача має бути визначено датою 28.04.20.

У відповіді на відзив позивач вказав на те, що посилання відповідача про призначення його без належних правових підстав, не є предметом судового розгляду.

Наказ №22-к від 26.02.20 про призначення його виконуючим обов`язки не визнаний протиправним або нечинним, а щодо звільнення його на підставі п.2 ч. 1 ст.36 КЗПП України за рахунок того, що відповідач начебто встановив факт відсутності підстав для тимчасового виконання ним обов`язків заступника директора, слід звернути увагу на те, що його було призначено безстроково, на підставі заяви, а не строкового трудового договору, тобто, трудовий договір не вимагав укладення його письмово і був безстроковим, до певної події - призначення заступника директора.

У запереченнях на відповідь на відзив, відповідач підтримав свою правову позицію, викладену у відзиві на позов.

У судове засідання позивач не з`явився, його представник подав заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, у якій вказав на те, що підтримує позов та просив його задовольнити.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 26.02.20 ОСОБА_1 було подано заяву про призначення його з 27.02.20 на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (а.с. 156 т. 1).

Відповідно до наказу директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 від 26.02.20 № 22-к ОСОБА_1 було призначено на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 27.02.20, тимчасово, до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (а.с. 12 т. 1).

22.04.20 Правлінням Фонду соціального страхування України винесено постанову № 5 (а.с. 20-21 т. 1), відповідно до п. 1 якої утворено тимчасову комісію Фонду соціального страхування України з числа членів правління Фонду з метою вивчення питання щодо дотримання директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 законодавства України про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 31.01.20 по 22.04.20.

Згідно з підпунктом 6.3. п. 6 зазначеної постанови виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_4 доручено звільнити у термін до 24.04.20, зокрема, виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України - ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу виконуючого обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_4. від 24.04.20 № 2к ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 24.04.20 у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 23 т. 1).

Із вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 28.04.20 (а.с. 24 т. 1).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1-2 ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ( редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) правління Фонду за поданням директора виконавчої дирекції Фонду призначає та звільняє його заступників.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.

Аналогічні норми містяться і у Статуті Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою Правління Фонду від 03.04.15 № 8 зі змінами (а.с. 158-169 т. 1).

Відповідно до підпункту 4.9.8. пункту 4.9. Статуту Правління Фонду за поданням директора виконавчої дирекції Фонду визначає кількість та призначає і звільняє його заступників.

Пунктом 5.2. Статуту передбачено, що виконавчу дирекцію очолює директор, який призначається та звільняється правлінням Фонду. Директор виконавчої дирекції Фонду має заступників, які призначаються та звільняються правлінням Фонду за поданням директора виконавчої дирекції. Зазначеним пунктом Статуту визначено також обмежене коло повноважень директора виконавчої дирекції Фонду.

Судом установлено, що призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України наказом від 26.02.20 № 22-к відбулося без дотримання процедури, встановленої положеннями п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону та Статутом Фонду, проте його було допущено до роботи, йому виплачувалася заробітна плата, за нього відповідачем сплачувались податки і збори, подавалась податкова та інша звітність, як за найманого працівника.

Таким чином, між сторонами виникли трудові правовідносини у зв`язку з укладенням трудового договору.

Разом з тим, правове регулювання відносин, пов`язаних із призначенням працівника виконуючим обов`язки, здійснюється на підставі КЗпП України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України.

Виконання тимчасовим замісником посадових обов`язків постійного працівника обмежується періодом замісництва (тимчасового виконання обов`язків), такі трудові відносини за своїм характером завжди є строковими, оскільки замісництво встановлюється на конкретний проміжок часу.

Вказаний висновок суду відповідає висновку, висловленому у постанові Верховного Суду від 28.08.19 у справі № 201/15850/17-ц (провадження № 61-37566св18).

За змістом зазначених норм у їх системному зв`язку призначення працівника виконуючим обов`язки на вакантну посаду, як правило, не допускається. Це можливо лише за посадою, на яку призначення здійснюється вищим органом управління.

Призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України мало відбутися за рішенням правління Фонду за поданням директора виконавчої дирекції Фонду.

03.03.20 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 було подано Правлінню Фонду соціального страхування України подання про призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду, зокрема, ОСОБА_1 (а.с. 17-18 т. 1).

Погоджуючись на призначення на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, виходячи зі змісту власноруч написаної заяви, позивач усвідомлював тимчасовий характер займаної посади, який обмежений певним часом, а саме: моментом призначення його на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

Крім того, виходячи зі специфіки процедури призначення на посаду заступника керівника, що вимагала погодження кандидатури ОСОБА_1 правлінням Фонду соціального страхування України за поданням директора виконавчої дирекції Фонду, однак внесення подання не свідчило про те, що останній буде погоджений в обов`язковому порядку, позивач мав усвідомлювати, що у разі непогодження його кандидатури правлінням Фонду, його буде звільнено з посади в. о. заступника керівника.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 16.05.18 у справі № 756/5123/16-ц (провадження № 61-9077св18), від 31.10.18 у справі № 761/27037/17-ц (провадження № 61-44171св18), від 30.10.19 в справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18), від 15.11.19 у справі № 714/1129/18 (провадження № 61-13278св19).

Отже, між позивачем та виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України за взаємним погодженням був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого був обумовлений настанням певної події, а саме: призначення позивача на вакантну посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду, а отже, призначення позивача виконуючим обов`язки було тимчасовим.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли написав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.18 у справі № 761/27037/17-ц (провадження № 61-44171св18), від 21.05.20 у справі № 489/3814/18 (провадження № 61-10298св19).

Таким чином, оскільки з позивачем був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту, останній міг бути звільненим на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з часу настання такої події.

Призначення позивача на посаду було тимчасовим і не визначалось конкретним проміжком часу у зв`язку з неможливістю передбачити тривалість процедури погодження та призначення заступника директора в порядку, передбаченому законодавством.

Разом з тим, враховуючи вимоги Закону та Статуту Фонду, директор міг внести на погодження кандидатуру заступника, яка могла бути погоджена, що тягло призначення на посаду заступника, або не погоджена, що унеможливлювало прийняття рішення про призначення такої особи та подальше продовження трудових відносин.

Отже, враховуючи специфіку порядку призначення заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, такою подією є рішення правління як про призначення особи на посаду, так і про відмову у її призначенні.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.10.19 у справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18).

Постановою правління Фонду від 22.04.20 № 5 виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду було доручено звільнити виконуючих обов`язки заступників директора виконавчої дирекції Фонду, в тому числі позивача з 24.04.20.

Отже, проаналізувавши наведені вище норми права та встановлені обставини у даній справі, суд вважає, що з урахуванням специфіки порядку призначення заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, пп.6.3. п. 6 постанови правління Фонду від 22.04.20 № 5 і є такою подією, а саме, рішенням правління про відмову у погодженні на призначення позивача на посаду заступника, що було прийнято за наслідками подання від 03.03.20.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку, що строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням чітко визначеної події - прийняттям відповідного рішення уповноваженим органом управління закінчився з дати непогодження кандидатури позивача на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

Позивач також вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності.

Згідно з листком непрацездатності від 23.04.20 ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 23.04.20 пор 27.04.20, та до роботи йому необхідно було приступити 28.04.20 (а.с. 22 т. 1).

Частиною 3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації

Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.19 № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Наказ про звільнення позивача видано 24.04.20 (а.с. 23 т. 1), тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Аналогічний за змістом висновок, висловлений також у постановах Верховного Суду від 13.11.19 у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11.12.19 у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 16.06.20 у справі № 750/8456/17 (провадження № 61-22946св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.20 у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26.12.12 у справі № 6-156цс12 і від 23.01.13 у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16.03.20 у справі № 640/10761/14-ц. Зокрема, зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Виходячи з вищевикладеного, немає правових підстав для задоволення позову в частині визнання дії відповідача щодо його звільнення з займаної посади виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України протиправними і незаконними; визнання незаконною та скасування постанови Правління Фонду соціального страхування України від 22.04.20 № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» в частині пункту 6 «щодо звільнення позивача з посади у термін до 24.04.20; визнання незаконним та скасування Наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24.04.20 № 2к про звільнення позивача та поновлення його на посаді виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 24.04.20.

Оскільки позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності, у зв`язку з перебуванням на лікарняному, суд дійшов висновку про зміну дати звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 24.04.20 на 28.04.20.

Позивач у позові також просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.04.20.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 235 КЗпП України оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення іншою особою вимог Закону України «Про запобігання корупції».

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

При цьому, причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Водночас пряма заборона на звільнення у період тимчасової непрацездатності, закріплена у ч. 3 ст. 40 КЗпП України, що є самостійною гарантією, яку не варто ототожнювати з підставами звільнення. Іншими словами, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, за наявності на те законних підстав для звільнення (як то порушення умов трудового договору тощо), свідчить про порушення гарантії, передбаченої ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а не про відсутність законних підстав для звільнення.

Законодавство про працю не містить визначення ані вимушеного прогулу, ані оплати за весь час вимушеного прогулу, проте ці терміни неодноразово вживаються у КЗпП України.

Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

Судом звертається увага на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Ураховуючи викладене, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

У випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 16.12.20 у справі № 541/1700/17 (провадження № 61-24472св18), від 16.12.20 у справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100св20), від 28.04.21 у справі №647/3372/19.

У зв`язку з наведеним, відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 5-1, 21, 23, 36, 40, 235 КЗпП України, ст. ст. 7, 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Фонду соціального страхування України (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, 28, код ЄДРПОУ 40210180), треті особи: виконавча дирекція Фонду соціального страхування України (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, 28, код ЄДРПОУ 40210180), правління Фонду соціального страхування України (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, 28, код ЄДРПОУ 40210180) про визнання дій незаконними, визнання постанови незаконною та її скасування, визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 24.04.20 на 28.04.20.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.01.24.

Суддя С. С. Захарчук