Справа № 420/28988/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області у особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 23 жовтня 2023 року надійшов адміністративний фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області у особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови серії ПШ №020678 від 04.09.2023 року Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області у особі Державної служби України з безпеки на транспорті щодо накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 .

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач вважає, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №020678 від 04.09.2023 року безпідставно прийнята відносно позивача, посилаючись в цілому на: відсутність доказів сповіщення перевізника про дату та час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу (п. 26 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), який затверджений Постановою КМУ № 1567 від 08.11.2006 року); навмисне притягнення позивача до відповідальності за абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», хоча його дії мають право склад адміністративно-господарського штрафу за абзацом 11 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність щоденного реєстраційного листка обліку режимів праці та відпочинку водія; автомобіль Марки Volvo, номерний знак НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ФОП ОСОБА_1 проходив відповідні повірки та помилок щодо вимкнення тахографа не було; під час перевірки автомобіля позивача, останній мав лише обов`язок роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія, а не надавати контролюючому органу реєстраційні листки режиму праці та відпочинку (Постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі № 420/9131/22).

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач зазначив, що 03.08.2023 року посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 28.08.2023 року № 015739 на а/д М-06 Київ Чоп км 267-100 м проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 року № 422, було зупинено транспортний засіб марки Volvo, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 , власником зазначеного ТЗ та автомобільним перевізником на момент проведення перевірки був позивач. Під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт, а саме: перевізник не забезпечив водія т/з документами - щоденний реєстраційний листок обліку режимів праці та відпочинку водія ОСОБА_2 (тахокарта) за 03.08.2023 року. Зазначене порушення знайшло своє відображення в акті від 03.08.2023 року № АР 021123. Водій транспортного засобу в графі акту про надання пояснень написав: ознайомився. На підставі Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 03.08.2023 року № АР 021123 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно господарського штрафу № ПШ 020678 від 04.09.2023 року, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою суду від 27 жовтня 2023 року вказаний позов залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Заявою від 31.10.2023 року (вхід. № ЕС/13476/23) позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року, позовну заяву прийнято до розгляду. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

10 листопада 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/14596/23).

21 листопада 2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕС15838/23).

23 листопада 2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив) (вхід. № ЕС/16102/23).

Станом на 10 січня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ФОП ОСОБА_1 (далі позивач) є фізичною особою підприємцем, який зареєстрований та діє у відповідності до законодавства України, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03.08.2023 року посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 28.08.2023 року № 015739 на а/д М-06 Київ Чоп км 267-100 м проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 року № 422, було зупинено транспортний засіб марки Volvo, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 , власником зазначеного ТЗ та автомобільним перевізником на момент проведення перевірки був позивач ФОП ОСОБА_1 .

Під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення позивачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевізник не забезпечив водія т/з документами - щоденний реєстраційний листок обліку режимів праці та відпочинку водія ОСОБА_2 (тахокарта) за 03.08.2023 року.

Зазначене порушення знайшло своє відображення в акті від 03.08.2023 року № АР 021123, водій транспортного засобу в графі акту про надання пояснень написав: ознайомився.

Згідно з матеріалами справи повідомлення-запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та/або Кодексу України про адміністративні правопорушення № 63396/33/24-23 від 21.08.2023 року було направлено на адресу позивача, яка також зазначена позивачем у позовній заяві ( АДРЕСА_1 ), рекомендованим поштовим відправленням № 0600040355860, однак зазначене поштове відправлення було повернуто за закінченням встановленого строку зберігання

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний

транспорт, на підставі Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 03.08.2023 року № АР 021123 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно господарського штрафу № ПШ 020678 від 04.09.2023 року, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн. за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач, не погоджуючись з постановою про застосування адміністративно-господарського № ПШ 020678 від 04.09.2023 року, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначаються Законом України від 05 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон України від 05 квітня 2001 року №2344-III).

Відповідно до статті 6 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, які здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, у тому числі - габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю, в тому числі, шляхом проведення рейдових перевірок.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (зі змінами, внесеними відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2021 року № 1047), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567), державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Предметом спірних правовідносин є правомірність застосування до Позивача санкцій за порушення положень чинного законодавства, зокрема у вигляді адміністративно господарського штрафу.

Так, відповідно до частини другої статті 2 Закону України Про транспорт № 232/94- ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Положення Закону України «Про автомобільний транспорт» визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги.

Положеннями Порядку № 1567 врегульовано, що:

- державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2);

- рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12);

- рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19).

Крім того, пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:

- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з положеннями статті 34 Закону України Про автомобільний транспорт, автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 року №2344-ІІІ.

Відповідно до статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з статтею 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 року № 385 (далі - Інструкція № 385) встановлено, що ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Пункти 3.3, 3.6. встановлюють наступне: водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; - своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному 8 боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Отже, норми Закону України «Про автомобільний транспорт» зобов`язують автомобільних перевізників та водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, тахокарти в кількості, що передбачена ЄУТР.

Зі змісту даної норми слідує, що вказаний у цій статті перелік документів не є вичерпним, тобто законодавцем передбачено можливість його доповнення іншими визначеними законодавством документами.

Одним із таких документів є тахокарти в кількості передбачені ЄУТР, обов`язкова наявність яких передбачена у разі, якщо транспортний засіб обладнано тахографом.

До такого висновку також дійшов Вищий адміністративний суд України у справі № 813/5710/14 від 29.03.2017 року.

У відповідності до п. а ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи п. а ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн.

Аналогічний підхід із застосування норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №823/1199/17.

Законом України № 1534-IX від 03.06.2021 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» (набрання чинності з 01.10.2021 року), зокрема абзацу 3, частини 1 статі 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» викладено наступним чином:

- частина 1 - за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:

- абзац 3 перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення позивачем ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт, а саме: перевізник не забезпечив водія т/з документами - щоденний реєстраційний листок обліку режимів праці та відпочинку водія ОСОБА_2 (тахокарта) за 03.08.2023 року.

Так, позивачем у позові та відповіді на відзив зазначено наступне: «…В даному випадку, контролюючим органом в акті № 307407 від 03 вересня 2021 року встановлено, що автомобіль товариства обладнаний цифровим тахографом.

В свою чергу, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що листки режиму праці та відпочинку водіїв (тахокарти) використовуються лише в транспортних засобах, обладнаних аналоговим тахографом.

З іншого боку, в транспортних засобах, обладнаних цифровим тахографом, водіями використовуються особисті картки з вбудованою мікросхемою.

Тому, під час перевірки автомобіля позивача, останній мав лише обов`язок роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія, а не надавати контролюючому органу реєстраційні листки режиму праці та відпочинку».

Проте суд зазначає, що такі твердження позивача не відповідають дійсності, з огляду на те, що по-перше, як встановлено матеріалами перевірки, транспортний засіб позивача був обладнаний саме аналоговим тахографом, а не цифровим, як зазначає позивач, саме тому посадовою особою Укртрансбезпеки перевірялась саме наявність тахокарт до аналогового тахографа, отже надання особистих карток з вбудованими мікросхемами є неможливим при використанні аналогового тахографа, у зв`язку з чим будь-які доводи позивача з зазначеного приводу є неспроможними.

Крім того, позивач взагалі посилається на акт проведення перевірки № 307407 від 03 вересня 2021 року, який не має жодного відношення до перевірки, яка була проведена 03.08.2023 року та за результатом якої було складено акт № АР 021123.

По-друге, на підтвердження обладнання транспортного засобу позивача аналоговим тахографом позивачем надано до позовної заяви протокол перевірки та адаптації № UA 105-087240, де зазначено, що ТЗ обладнаний саме аналоговим тахографом.

Також позивачем у відповіді на відзив зазначено наступне: «…В той же час, автомобіль Марки Volvo, номерний знак НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ФОП ОСОБА_1 проходив 20.09.2023 року технічне обслуговування в ТОВ «Транс-Сервіс-КТТ» відповідно до якого будь-яких помилок щодо сигналу швидкості та живлення на тахографі, блоком керування автомобілем не зареєстровані.

У разі вимкнення тахографі відповідні помилки були б зафіксовані. У зв`язку з таким обставинами приходимо до висновку про те, що тахограф не вимикався та був в робочому стані.

Крім того, відповідний тахограф на вказаному транспортному засобі проходив перевірку технічного стану відповідно до протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 01391-02290-23 від 07.06.2023 року та протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу № UA105-087240.

Таким чином, обставини, які викладені в постанові серії ПШ №020678 від 04.09.2023 року про застування адміністративно-господарського штрафу та акті № АР021123 від 03.08.2023 року не відповідають дійсності та спростовуються відповідним вищевказаними доказами.», відносно чого суд зазначає наступне.

Суд наголошує, що питання проходження перевірки технічного стану т/з не є предметом оскарження, та не є підставою складання акту перевірки від 03.08.2023 року № АР 021123 та винесення спірної постанови.

Суд зазначає, що позивача притягнуто до адміністративно-господарської відповідальності саме за відсутність заповнених тахокарт до зазначеного аналогового тахографа, які б підтверджували належне ведення обліку робочого часу та часу відпочинку водія транспортного засобу.

Питання, яке предметом спірних правовідносин - це встановлений під час перевірки факт не використання водієм транспортного засобу тахокарти, яку водій мав вставити до аналогового тахографу і таким чином здійснювати контроль обліку часу роботи та відпочинку.

Крім того, водієм транспортного засобу ОСОБА_2 була надана для огляду тахокарта, яка не відповідала даті проведення перевірки - 03.08.2023 року, а також з її візуального огляду встановлено, що водій не змінював та не використовував належним чином тахокарту протягом тривалого часу, що свідчить про порушення процедури обліку робочого часу та часу відпочинку.

Також варто зазначити, що водієм транспортного засобу жодних заперечень чи пояснень до акту від 03.08.2023 року № 021123 надано не було.

Таким чином з огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено відсутність правопорушення, встановленого при проведенні вищезазначеної перевірки.

Щодо посилання позивача на необхідність кваліфікації виявленого правопорушення за абзацом 11 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт суд зазначає наступне.

Так, позивачем зазначено: «…в той же час, посадові особи відповідача навмисно притягнули до відповідальності позивача по справі за ч.1 абзацу 3 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» до штрафу у розмірі 17 000 грн., хоча мали б притягнути до відповідальності за ч.1 абзацу 11 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» де наявна відповідальність саме за управління без щоденних реєстраційних листків режимів праці і відпочинку».

При цьому суд зазначає, що абзацом 11 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено наступне: «управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Тобто, визначальним у даному випадку є встановлення факту здійснення міжнародних автомобільних перевезень.

Проте під час проведення перевірки, а саме: 03.08.2023 року посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті на а/д М-06 Київ-Чоп км 267-100 м було зупинено транспортний засіб марки Volvo, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 , який здійснював вантажне перевезення на підставі товарно-транспортної накладної від 01.08.2023 року № 1175, пункт навантаження: м. Одеса, пункт розвантаження: м. Київ.

Отже, автомобільним перевізником здійснювалось внутрішнє перевезення вантажу і положення абзацу 11 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» не підлягає застосуванню. Крім того, позивачем не надано жодних доказів щодо здійснення міжнародних вантажних перевезень.

Також позивач зазначає, що його не було повідомлено про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, чим було порушено його право на надання заперечень чи пояснень до складеного акту, відносно чого судом встановлено наступне.

Відповідно до пункту 25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі по тексту - Порядок № 1567), справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням (п. 26 Порядку № 1567).

Згідно з матеріалами справи повідомлення-запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та/або Кодексу України про адміністративні правопорушення № 63396/33/24-23 від 21.08.2023 року було направлено на адресу позивача, яка також зазначена позивачем у позовній заяві ( АДРЕСА_1 ), рекомендованим поштовим відправленням № 0600040355860, однак зазначене поштове відправлення було повернуто за закінченням встановленого строку зберігання.

Позивач є фізичною особою-підприємцем та згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження позивача визначено як Україна, 65058, Одеська обл., місто Одеса, вул. Довженка, будинок 6, квартира 15.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно зі статтею 15 Закону України Про поштовий зв`язок національний оператор, яким є Акціонерне товариство Укрпошта (розпорядження Кабінету Міністрів України № 10-р від 10 січня 2002 року Про національного оператора поштового зв`язку), забезпечує надання на всій території України універсальних послуг поштового зв`язку за переліком.

Відповідно до пункту 9 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку № 270 від 05 квітня 2009 року (далі Правила № 270), національний оператор поштового зв`язку забезпечує надання універсальних послуг поштового зв`язку на всій території України. До універсальних послуг поштового зв`язку належать послуги з пересилання поштових карток, листів, бандеролей, секограм - простих та рекомендованих.

Відповідно до пункту 2 Правил № 270, реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;

розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку;

штриховий кодовий ідентифікатор - штрихова позначка, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень.

Відтак, реалізуючи свої повноваження, Укртрансбезпека направляє рекомендованою кореспонденцією лист з запрошенням на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Інформацію, в тому числі номер ідентифікатора, за яким можна відстежити стан пересилання, щодо таких відправлень містить відповідний чек поштового відправлення.

Суд зазначає, що Порядок № 1567 не зобов`язує відповідача встановлювати факт отримання позивачем повідомлення-запрошення про розгляд адміністративної справи.

Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

При цьому, відповідач не може відповідати за обставини вручення та фактичного отримання поштової кореспонденції, які від нього не залежать, та обов`язок якого обмежується додержанням відповідного строку направлення повідомлення та виду послуги відправлення, а відносини між оператором поштового зв`язку, який доставляє лист, та адресатом (позивачем), перебувають поза контролем відправника.

Крім того, позивач повинен використовувати в повному обсязі наявні засоби та можливості для своєчасного отримання кореспонденції. Лише на позивача покладено обов`язок отримання цієї кореспонденції, а тому свідоме неотримання кореспонденції, яка направлялася відповідачем на офіційну адресу позивача, не може бути розцінено як порушення прав позивача.

За своєю правовою природою, розгляд справи суб`єктом владних повноважень, передбачає ніщо інше, як прийняття ним відповідного рішення, що прямо передбачене Порядком № 1567, який закріплює, що під час розгляду справи, за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Суд вважає, що відсутність позивача при розгляді справи не позбавляє його права на оскарження в подальшому прийнятого рішення, зазначеним правом позивач реалізував шляхом звернення до суду.

Відтак, відповідач свій обов`язок щодо повідомлення про дату й час розгляду справи виконав, правомірно надіславши запрошення на зареєстровану адресу позивача, яка відповідає відомостям про місцезнаходження юридичної особи, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, з`ясовуючи обставини щодо належного повідомлення перевізника суб`єктом владних повноважень, наявна практика про оцінку дій Укртрансбезпеки з приводу підтвердження факту направлення повідомлення про розгляд справи Укртрансбезпекою, але неотримання перевізником повідомлення, що надійшло до відділення пошти до дати розгляду справи, викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 820/4624/17: «З матеріалів справи встановлено, що повідомленням від 05.09.2017 № 4132 позивача було викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 12.09.2017.

Судом встановлено, що згідно із інформацією про відстеження пересилання поштових відправлень на Офіційному сайті Укрпошта копію повідомлення направлено на адресу позивача 05.09.2017, 07.09.2017 повідомлення надійшло до відділення зв`язку, проте не було вручено під час доставки.

Вказане свідчить, що позивач мав можливість отримати дане повідомлення з 07.09.2017, проте вказаним правом не скористався.

Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомив позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а у зв`язку із неявкою уповноваженої особи суб`єкта господарювання, правомірно розглянув справу без її участі».

Крім того, у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 820/4810/17 колегія суддів зауважила, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

З урахуванням досліджених судом письмових доказів у справі, встановлених фактичних обставин цієї справи та відповідних їм правовідносин, суд дійшов висновку, що оскаржена постанова Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області серії ПШ №020678 від 04.09.2023 року про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 17000 грн. відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийнята на підставі, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак не порушує права та законні інтереси позивача.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 90, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області у особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови серії ПШ №020678 від 04.09.2023 року про накладення штрафу відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області у особі Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, буд. 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя С.О. Cтефанов

.