Справа № 458/13/24

1-кп/458/24/2024

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі сторін кримінального провадження -

сторона обвинувачення:

прокурор Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 ,

сторона захисту:

обвинувачений ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Турка Львівської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.05.2023 року № 12023141290000377 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Завадівка Турківського району Львівської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, працездатний не працює, не одружений, вдівець, не має на утриманні неповнолітніх осіб, не є особою з інвалідністю,військовозобов`язаний, не є депутатом, раніше не судимий, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

03.01.2024 року начальником Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 передано до Турківського районного суду Львівської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.05.2023 року № 12023141290000377 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, будучи військовозобов`язаним, у зв`язку з прийняттям Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.032022 року № 2105-1X, Указу Президента України № 574/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затвердженого Законом України від 15.08.2022 року № 2105-ІХ, будучи належним чином повідомленим про наслідки неявки на загальну мобілізацію, прибувши 18.04.2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , пройшов військово-лікарську комісію, якою визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби. В подальшому, ОСОБА_4 вручено повістку, згідно якої він мав з`явитися 19.04.2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 на відправку для проходження військової служби під час мобілізації, однак діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин, маючи можливість прибути, 19.04.2023 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вимоги Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 3 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про загальну мобілізацію», тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд вважає, що дії ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати за ст.336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Дії ОСОБА_4 виразились у ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ.

Позиція сторони обвинувачення.

Прокурор зазначив, що під час судового розгляду даного кримінального провадження обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення знайшли своє підтвердження в повному обсязі, його покази є аналогічні до фабули обвинувачення, дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ст.336 КК України, кваліфікація є вірною і обґрунтованою, а винність обвинуваченого повністю підтверджена отриманими на досудовому розслідуванні та дослідженими в судовому доказами. Визнавальні покази є аналогічні до фабули обвинувачення, зважаючи на те, що свою вину за інкримінованим обвинуваченням визнав повністю, зазначив, що відносно обвинуваченого доцільно обрати покарання в межах санкції статті кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а саме за ст.336 КК України у виді трьох років позбавлення волі. Прокурор звернув увагу, що з врахуванням обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винної, зважаючи на те, що ОСОБА_4 вину за інкримінованим обвинуваченням визнав повністю, не заперечив щодо призначення обвинуваченому покарання без ізоляції від суспільства, а тому вважає про можливість виправлення обвинуваченого, просив призначити остаточне покарання обвинуваченій особі в дотримання вимог ст.75 КК України, вбачав за доцільне звільнити від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Позиція обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, пояснення дав аналогічні до фабули обвинувачення, щиро розкаявся у скоєному, про свій вчинок шкодує, просить його суворо не карати, пояснив, що в нього не було страху іти по повістці, проте не прибув 19.04.2023 року згідно отриманої повістки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в цей день захворіла його мати, яка потрапила в лікарню, яка проживає лише з ним, а він надава мамі допомогу, чим в такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації без поважних причин, при цьому не маючи будь-яких законних підстав для відстрочки від мобілізації.

Зважаючи на послідовність показань ОСОБА_4 , суд вважає ці показання достовірними.

Зазначені пояснення обвинуваченого суд оцінює в сукупності з іншими доказами, які підтверджують, що саме внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_4 було скоєно правопорушення, передбачене ст.336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Незважаючи на повне визнання вини обвинуваченим, на підтвердження встановлених судом обставин вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення свідчать докази, дослідженні під час судового розгляду у порядку ст.94 КПК України.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними долученими доказами, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, під час розгляду обвинувального акта підтверджено факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ст.336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ст.336 КК України і доводиться повністю наступними дослідженими судом в ході судового розгляду доказами, а саме:

-витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні від 03.05.2023 року № 12023141290000377;

-корінцем повістки про мобілізацію;

-довідкою військово-лікарської комісії про мобілізацію;

-карткою обстеження та медичного огляду;

-постановою про визнання та прилучення до справи речового доказу від 02.01.2024 року.

Зазначені докази є належними, оскільки у своїй сукупності прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України, та є допустимими, оскільки отримані у порядку, встановленому КПК України.

Визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, свідчить про те, що він усвідомив суспільно-небезпечний характер своїх дій, визнання ним своєї вини також свідчить про його бажання нести відповідальність за вчинене.

Отже, суд вважає послідовними та узгодженими між собою докази сторони обвинувачення про причетність ОСОБА_4 за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, вивчивши обвинувальний акт, долучені до нього додатки та матеріали кримінального провадження суд, зважаючи на визнання ОСОБА_4 своєї вини, приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, іншими письмовими матеріалами справи, що узгоджується з фактами, які мали місце і досліджені судом.

Відповідно до ст.94 КПК України, аналізуючи вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх матеріалів кримінального провадження, керуючись законом, приходить до переконання, що зазначені докази є належними, допустимими, достовірними, перебувають між собою у взаємозв`язку, доповнюють один одного, не суперечать між собою, тобто подія кримінального правопорушення мала місце, провина обвинуваченого повністю доведена, противоправні дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ст.336 КК України, оскільки він при вищезазначених і досліджених судом обставинах своїми умисними діями, з корисливих мотивів, вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Правова оцінка та мотиви суду.

Суд, ухвалюючи по справі рішення, керується нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав для його ухвалення.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Суд зобов`язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші - відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.

Європейський суд з прав людини вимоги щодо вмотивованості судового рішення саме пов`язує з належним здійсненням правосуддя, так як у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються ( справи «Кузнецов та інші проти Росії», « Гірвісаарі проти Фінляндіі»).

Найважливіші питання проходження військової служби врегульовані Конституцією України. Нормою, яка безпосередньо стосується проходження військової служби, є положення ч. 2 ст. 65 Конституції України, згідно із якою «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону».

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання стосовно загального військового обов`язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Правовою основою також є Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст.ст.55,124 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Водночас судом враховано, що охорона життя і свобод людини - найважливіше завдання кримінального права України. Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності (хворої, або такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок травми тощо), моральних якостей, віку, соціального та службового становища.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний суворо додержуватись закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При ухваленні вироку відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), яка згідно з ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).

Також суд при постановленні вироку приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч.ч.1,3 ст.3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК України.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінальних правопорушень, які підтверджують обставини, встановлені судом.

Обвинувачений ОСОБА_4 обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України не оспорює, вважає, що вони встановлені в повному обсязі, в суді свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушень визнає повністю, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акта підтверджено факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ст.336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Предметом і безпосереднім об`єктом правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її збройних сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

У санції ст.336 КК України передбачено відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Об`єктом правопорушення є суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією, оскільки мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою нападу, з наподом, з небезпекою державній незалежності України, сокільки ст.3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає мобілізацію як комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах воєнного стану, в умовах особливого періоду, Збройних Сил, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Судом встановлено, що дії ОСОБА_4 містять усі ознаки об`єкту правопорушення, який характерний для ст.336 КК України - не забезпечення обороноздатності України, зокрема комплектування її збройних сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

Закінченим даний вид злочину вважається з моменту неприбуття у вказаний у призовному документі час до призовного пункту.

Правопорушення вчинене ОСОБА_4 становить закінчений склад правопорушення. Оскільки згідно ч.1 ст. 13 КК України закінченим кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею КК України. Матеріалами справи встановлено, що дії ОСОБА_4 містять закінчений склад правопорушення, оскільки така особа 19.04.2023 року не прибула до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суб`єктом правопорушення є особа що підлягає мобілізації. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» це є військовозобов`язані, що знаходяться в запасі, та громадяни, що підлягають на час мобілізації призову на військову службу і отримали мобілізаційні посвідчення (повістки).

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 є суб`єктом правопорушення оскільки він є осудною особою, особою чоловічої статі оскільки досяг 18-річного віку, так як кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення правопорушення виповнилося 18 років, вчинив правопорушення у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Крім цього, ОСОБА_4 може нести кримінальну відповідальність за вчинене ним правопорушення, оскільки він є фізичною особою, тобто людиною, і може нести кримінальну відповідальність оскільки є громадянином України, призовною комісією визнаний за станом здоров' я придатним до військової служби, що відповідає вимогам ч.1 ст.18, ч.1 ст. 22 КК України, відноситься згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до особи, яка підлягає на час мобілізації призову на військову службу і отримав мобілізаційну повістку.

Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом - особа знає про мобілізацію, але не бажає виконувати свій обов`язок. Мотиви не мають значення для кваліфікації, але можуть впливати на ступінь суспільної небезпечності ухилення.

Суб`єктивна сторона правопорушення проявляється у внутрішній стороні суспільно-небезпечного діяння, яка характеризує психічне ставлення особи до вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Вона виражається у вині в формі умислу, а також у мотиві і цілі, які в сукупності відображають зв`язок волі і свідомості особи з суспільно небезпечним діянням, яке вона вчиняє, і його наслідками.

Відповідно до ч.2 ст.24 КК України прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Таким чином, прямий умисел характеризується трьома ознаками: 1) усвідомленням суспільної небезпеки діяння; 2) передбаченням суспільно небезпечних наслідків цього діяння; 3) бажанням настання передбачуваних наслідків. Дві перших ознаки складають інтелектуальний момент умислу, остання вольовий. Вольовий момент прямого умислу згідно з ч.2 ст.24 КК України характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. Під бажанням наслідків необхідно розуміти прагнення їх настання.

Вольовий момент прямого умислу згідно з ч.2 ст.24 КК характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. Під бажанням наслідків необхідно розуміти прагнення їх настання.

Вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Мотивом може бути особисті корисливі мотиви тощо.

Зміст інтелектуального моменту прямого умислу при ухилення від призову на військову службу під час мобілізації полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного, а також передбачені нею настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії. Усвідомлюючи фактичну сторону вчинюваного, суб`єкт усвідомлює й соціальне значення свого діяння, його характер і суспільну небезпеку.

Судом встановлено, що в діях ОСОБА_4 розкрита суб`єктивна сторона в формі прямого умислу, оскільки ОСОБА_4 усвідомлював суспільно небезпечний, протиправний характер свого діяння, передбачав і бажав настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у формі ухилення від призову на військову службу під час мобілізації і при заданих ним умовах настануть суспільно небезпечні наслідки у вигляді непризову на військову службу під час мобілізації, усвідомлював, що припускається ухилення від призову, на який він зобов`язаний був прибути і в такий спосіб виконати свій конституційний обов`язок.

З суб`єктивної сторони правопорушення, передбачене ст.336 КК України, вчинюється тільки з прямим умислом. В діях ОСОБА_4 проявилася суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч ст.336 КК України.

Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - в ухиленні від призову на військову службу, тобто в невиконанні загального обов`язку відбувати військову службу, покладеного на громадян України ст. 65 Конституції України.

Судом встановлено, що в діях ОСОБА_4 відобразилася об`єктивна сторона, оскільки він, отримавши повістку, згідної якої він зобов`язаний був прибути 19.04.2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 на відправку для проходження військової служби під час мобілізації, однак діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин, маючи можливість прибути, 19.04.2023 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 - не виконав обов`язку відбувати військову службу, покладеного на громадян України ст. 65 Конституції України.

Кваліфікованими видами є ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 , будучи суб`єктом правопорушення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з прямим умислом, будучи військовозобов`язаним, у зв`язку з прийняттям Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.032022 року № 2105-1X, Указу Президента України № 574/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затвердженого Законом України від 15.08.2022 року № 2105-ІХ, будучи належним чином повідомленим про наслідки неявки на загальну мобілізацію, прибувши 18.04.2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , пройшов військово-лікарську комісію, якою визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби, отримавши 18.04.2023 року повістку, згідної якої він мав з`явитися 12.12.2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 на відправку для проходження військової служби під час мобілізації, однак діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин, маючи можливість прибути, 19.04.2023 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, аналізуючи дії ОСОБА_4 та оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що події кримінального правопорушення мали місце, вина ОСОБА_4 доведена поза розумним сумнівом, а його дії слід кваліфікувати за ч ст.336 КК України.

За таких обставин, у діяннях ОСОБА_4 містяться всі елементи (ознаки) складу правопорушення ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акта підтверджено факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ст.336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з ч.2 ст.50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Призначаючи покарання відносно обвинуваченого, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, оскільки вчинене ОСОБА_4 правопорушення, передбачене ч.336 КК України, за ке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п`яти років, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, оскільки згідно ч. ч. 3, 4 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини, і нетяжким злочином є передбачене кримінальним кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

При цьому, слід мати на увазі, що ст.62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Судом, відповідно до ст.66 КК України, при вирішенні справи, приймається до уваги обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченої особи - щире каяття у скоєному, сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке виражається в активній участі.

Судом встановлено, що наявні обставини, які пом`якшують покарання.

Судом, відповідно до ст.66 КК України, прийняті до уваги обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , який внутрішньо переконавшись, надавши критичну оцінку своїй протиправній поведінці через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, активно, за власною ініціативою сприяв розкриттю злочину, надавав докази і іншу інформацію про свою злочинну діяльність. Тому судом враховано як обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого це щире каяття у скоєному та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки згідно п.1 ч.1 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання є щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, і такі обставини характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння, слугують критерієм індивідуалізації покарання.

Формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Зважаючи на вказане, в діях ОСОБА_4 проявилося щире каяття.

Судом враховано вимоги постанови Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі №559/1037/16-к, де надано роз`яснення, що активне сприяння розкриття злочину і щире каяття є окремими обставинами, що пом`якшують покарання, у зв`язку з чим суд розцінює щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину альтернативними, незалежними, окремо існуючими обставинами, що пом`якшують покарання.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 року ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Судом в повному об`ємі вивчена особа обвинуваченого ОСОБА_4 , який має постійне місце реєстрації по АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України.

За місцем проживання на території Турківської міської ради Сабірського району Львівської області характеризується добре, скарг від жителів села на нього не надходило.

ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався..

Враховано наявність сім`ї обвинуваченого, оскільки не одружений, вдівець, не має на утриманні малолітніх дітей, має на утриманні особу похилого віку.

Судом враховано психічні ознаки, оскільки на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність, і відсутність психічного розладу, що вбачається з довідки, виданої поліклінічним відділенням комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня».

За інформацією Самбірського районного сектору №2 філії Державної установи "Центр пробації" у Львівській області вбачається, ОСОБА_4 на обліку не перебуває.

Також обвинувачений не є депутатом, будучи працездатним ніде не працює.

На протязі всього судового розгляду ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення визнавав, відомості про працевлаштування в справі відсутні, у скоєному покаявся, не намагався уникнути відповідальності.

Відсутні підстави звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, у зв`язку з передачею особи на поруки, у зв`язку із зміною обстановки, у зв`язку із закінченням строків давності.

Судом враховано обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння, оскільки ОСОБА_4 не вчинив правопорушення з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Його дії не були спрямовані на затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Правопорушення не було вчинено у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Також ОСОБА_4 не вчинив правопорушення під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, або вчинення діяння в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Оцінюючи поведінку обвинуваченого, суд звертає увагу на те, і бере до уваги факти виконання ним процесуальних обов`язків, систематичні явки в усі судові засідання, що не призвело до затягування судового розгляду, що вказує на добросовісну і відповідальну процесуальну поведінку обвинуваченого.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного, його наслідків, даних про особу обвинуваченого, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе при застосуванні до нього покарання в межах санкції ст.336 КК України.

Суд призначає покарання в дотримання вимог ст.65 КК України у межах, установлених у санкцією ст.336 КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення відповідно до положень Загальної частини КК України враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, думки сторони обвинувачення прокурора, який в судових дебатах просив призначити обвинуваченому остаточне покарання в межах санкції ст.336 КК України у виді 3 років позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік, а згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки, передбачені даною статтею, думки обвинуваченого ОСОБА_4 , який в судових дебатах і останньому слові просив призначити мінімальну міру покарання, суд вважає можливим призначити обвинуваченому за вчинене ним кримінальне правопорушення в межах санкції ст.336 КК України.

Таким чином, згідно зі ст.6 Конвенції виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження. У зв`язку із цим під час розгляду питань про відстрочку, розстрочку необхідно дотримуватися вимог Конвенції щодо виконання судового рішення упродовж розумного строку (справи «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Дубенко проти України» від 11.01.2005 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та інші).

Покарання, яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_4 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим унаслідок м`якості.

Призначаючи покарання суд стверджує принцип невідворотності покарання.

Питання про долю речових доказів і документів вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження і таке питання потрібно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

У зв`язку з наявністю речових доказів, дане питання судом вирішується.

Згідно постанови про визнання та прилучення до справи речового доказу від 03.04.2023 року, визнано речовим доказом - оригінал розписки (корінець повістки), оригінал довідки військово-лікарської комісії, оригінал облікової картки, оригінал картки обстеження та медичного огляду на ім`я ОСОБА_5 , які передано на зберігання у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Такі речові докази залишити на зберіганні у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимогами ч.4 ст.174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У зв`язку з тим, що арешт на речові докази не накладався і не застосовувався, дане питання судом не вирішується.

В рамках кримінального провадження прокурором в порядку ст.128 КПК України не було пред`явлено цивільного позову.

Потерпіла сторона по даному кримінальному провадженні відсутня, цивільного позову в рамках кримінального провадження не пред`явлено.

Питання про судові витрати суд вирішує на підставі ст.124 КПК України. Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, здійснені документально підтверджені процесуальні витрати. Оскільки по справі відсутні процесуальні витрати, суд в такому випадку не вирішує дане питання.

Стосовно ОСОБА_4 в ході досудового слідства не обирався запобіжний захід, у зв`язку з чим дане питання судом не вирішується.

Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Керуючись ст.ст.7, 8, 9, 22, 30-33, 84-86, 110, 318, 319, 349, 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.

Призначити ОСОБА_4 покарання за ст.336 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом цього терміну не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно з п.п. 1,2 ч.1 ст. 76, ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи засудженої особи.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 на даній стадії судового розгляду не обвирати і не застосовувати.

Докази, які підтверджують вину в скоєному і які були долучені до матеріалів кримінального провадження - витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні; а також докази, які характеризують обвинувачену особу - зберігати при матеріалах кримінальної справи.

Речові докази після вступу вироку в законну силу - які згідно постанови про визнання та прилучення до справи речового доказу від 02.01.2024 року передано на зберігання у ІНФОРМАЦІЯ_2 - оригінал розписки (корінець повістки), оригінал довідки військово-лікарської комісії - залишити у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирок суду першої інстанції може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Турківський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Роз`яснити учасникам кримінального провадження право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1