У х в а л а

5 січня 2024 року

м. Київ

Справа № 752/21312/21

Провадження № 61-17637ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Бауман Юрій Тіберійович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року

у справі за позовом позивача до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинної профспілкової організації Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - профспілка) - про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та

в с т а н о в и в:

1. У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора з юридичних питань у ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» згідно з наказом від 30 липня 2021 року № 307-к; поновити його на посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Мотивував вимоги так:

- позивач із 21 листопада 2011 року працював на посаді юрисконсульта, а з 1 лютого 2013 року до 2 серпня 2021 року - на посаді заступника директора з юридичних питань у ДП «Фінансування інфраструктурних проектів»;

- згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 21 квітня 2021 року № 22 внесені зміни до організаційної структури підприємства шляхом розформування (скорочення) структурних підрозділів та виведення посад зі штату, утворення (реорганізації) та введення структурних підрозділів і посад, затвердження організаційної структури;

- згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 22 квітня 2021 року № 23 (яким внесені зміни до наказу від 21 квітня 2021 року № 22 у частині штатних одиниць) з 1 травня 2021 року введений у дію новий штатний розпис із новою організаційною структурою. Попередній штатний розпис, затверджений наказом від 1 грудня 2020 року № 96, втратив чинність із дня введення в дію штатного розпису у новій редакції;

- 24 травня 2021 року позивачу вручили попередження про наступне вивільнення 31 липня 2021 року з роботи згідно пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- з 2 серпня 2021 року позивача згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 30 липня 2021 року № 307-к звільнили із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбулось 1 травня 2021 року;

- звільнення є незаконним, бо відбулося з порушенням передбачених КЗпП України гарантій, згідно з якими звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України має відбуватися з дотриманням вимог статей 42, 49-2, 43 КЗпП України;

- відповідач не провів консультації про заходи щодо запобігання звільнення чи зведення їхньої кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, всупереч вимогам статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

- відповідач не отримав згоди первинної профспілкової організації та вищестоящого виборного органу цієї профспілки, чим порушив вимоги статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

- відповідач не врахував положень статті 252 КЗпП України, не запропонував позивачу усі наявні вакансії та не врахував переважне право останнього на залишення на роботі;

- незаконне звільнення завдало позивачеві моральну шкоду.

2. 20 квітня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так:

- суд не може вдаватися до обговорення й оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення (див постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц);

- скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства - поняття нетотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату, і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність працівників може не тільки не зменшитися, але іноді й збільшитися;

- відповідач дотримав процедуру вивільнення працівника у частині повідомлення про наступне скорочення штату у встановлені законом строки; провів скорочення штатної чисельності працівників, попередивши їх про звільнення за 2 місяці, а профспілкові організації - про майбутнє вивільнення працівників;

- відповідач листом від 22 квітня 2021 року № 582/04-21, тобто більше ніж за три місяці до запланованого звільнення, повідомив керівника профспілки щодо внесення змін в організацію праці підприємства, в якому зазначив причини скорочення. Вказав, що підприємство готове до проведення консультацій з профспілкою з питань, пов`язаних зі скороченням штатних посад, що може призвести до наступного вивільнення працівників. Проте консультації не провели. Профспілкова організація у п`ятнадцятиденний строк повідомлення роботодавця не розглянула. Приняла рішення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача лише 29 липня 2021 року, а про прийняте рішення повідомила у день звільнення позивача - 30 липня 2021 року. Пропустивши вищевказаний строк, профспілка дала згоду на розірвання трудового договору з позивачем;

- у двомісячний період із моменту попередження про наступне вивільнення позивачу надали пропозиції щодо переведення на вакантні посади. Цього позивач не заперечував. Йому на тому самому підприємстві запропонували роботу, від якої він відмовився без поважних причин. Тому обов`язок роботодавця щодо його працевлаштування є виконаним. Із запропонованих вакансій позивачу дійсно пропонували посади, які він міг обійняти з огляду на рівень освіти, стаж, досвід роботи та стан здоров`я. Переважного права на залишення на роботі позивач не має;

- посилання позивача на частину четверту статті 252 КЗпП України є безпідставним, бо у ній визначена додаткова гарантія для працівників, обраних до складу профспілкових органів, у вигляді заборони їх звільнення протягом року після закінчення строку обрання, а таких обставин суд не встановив.

3. 12 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:

- досліджений перелік із 24 посад, про які зазначив позивач. Суд не встановив серед них ті, які були вакантні, відповідали б кваліфікації позивача та не були йому запропоновані;

- безпідставними є доводи позивача щодо імунітету від звільнення, гарантованого частиною четвертою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та частиною четвертою статті 252 КЗпП України. Позивач на момент звільнення був заступником голови профспілкового комітету. Строк його обрання не закінчився. Тому зазначені приписи до його ситуації незастосовні;

- рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору має бути аргументованим і містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням законних прав останнього;

- саме по собі непроведення консультацій із профспілками згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не дає підстав стверджувати про недотримання процедури звільнення позивача, яке дозволяло б поновити його на посаді;

- зміни до організаційної структури підприємства відбулися згідно з наказом №22 від 21 квітня 2021 року. Немає даних про скасування або визнання цього наказу недійсним. Твердження профспілки про те, що адміністрація порушила норми трудового законодавства щодо переважного права на залишення на роботі, не врахувала імунітет від звільнення члена виборного профспілкового органу підприємства (частина четверта статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частина друга статті 49-4 КЗпП України), не стосуються ситуації позивача.

4. 8 грудня 2023 року позивач через адвоката Баумана Ю. Т. подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року (повне судове рішення апеляційний суд склав 9 листопада 2023 року) й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

5. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Позивач подав касаційну скаргу у передбачений законом строк із дня складення повного судового рішення (абзац другий частини першої статті 390 ЦПК України) та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 6 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17;

- суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинної профспілкової організації Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» - про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Витребувати з Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу № 752/21312/21.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді: Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук