-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 січня 2024 року місто Київ
Справа № 757/27337/20-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1677/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), Мазурик О.Ф., Стрижеуса А.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року (ухвалене у складі судді Новака Р. В.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про відшкодування шкоди
ВСТАНОВИВ
У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про відшкодування шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 09 грудня 1994 року він уклав договір серія ЗС № 12940129 з ДТ «Росан-Довіра» на надання представницьких послуг по управлінню приватизаційними коштами (житловими чеками) та переказав належну йому суму житлових чеків ДТ «Росан-Довіра» на його позабалансовий рахунок № НОМЕР_1 на загальну суму 420 українських карбованців. ДТ «Росан-Довіра» не виконало умови договору і не придбало жодних акцій об`єктів приватизації у 1994-1995 роках. Постановою Кабінету Міністрів України № 218 було передбачено продаж акцій за залишки житлових чеків у формі приватизаційних депозитних рахунків через центри сертифікаційних акціонерів. Проте позивачем були передані цілі житлові чеки, а не їх залишки, використання яких на повну суму у формі приватизаційних депозитних рахунків законодавством не передбачено. Отже, позивачем була упущена вигода на одержання доходів (дивідендів) по акціях з метою, якою він уклав договір, і яка мала істотне значення для позивача, у зв`язку з порушенням прав та законних інтересів позивача Кабінетом Міністрів України.
Просив стягнути на його користь з Кабінету Міністрів України на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю 5 965,85 грн, а також моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 вересня 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з відмовою позивача від таких вимог.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 січня 2023 року, згідно поштової відмітки, направив через Печерський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Кабінету Міністрів України кошти на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю у розмірі 6 675 грн 97 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, несправедливим, необґрунтованим та таким, що порушує права, свободи та законні інтереси позивача.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року.
Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2022 року залишено без руху.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, заявлене повторно, залишене без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2022 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Постановою Верховного суду від 18 жовтня 2023 року ухвалу Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
17 листопада 2023 року від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просив відмовити у задоволені апеляційної скарги в повному обсязі через необґрунтованість викладених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
21 листопада 2023 року надійшла уточнена апеляційна скарга, в якій позивач збільшив позовні вимоги, просив стягнути моральну шкоду 10000 грн. та майнову шкоду 7180 грн. 80 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2022 року вказаним вимогам закону відповідає з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, і не заперечується учасниками справи та підтверджується матеріалами справи 09.12.1994 позивач уклав договір серія ЗС №12940129 з ДТ «Росан-Довіра» на надання представницьких послуг по управлінню приватизаційними коштами (житловими чеками) та переказав належну йому суму житлових чеків ДТ «Росан-Довіра» на його позабалансовий рахунок № НОМЕР_1 на загальну суму 420 українських карбованців. ДТ «Росан-Довіра» не виконали умови договору і не придбали жодних акцій об`єктів приватизації у 1994-1995 роках. Постановою Кабінету Міністрів України № 218 було передбачено продаж акцій за залишки житлових чеків у формі приватизаційних депозитних рахунків через центри сертифікаційних акціонерів. Проте позивачем були передані цілі житлові чеки, а не їх залишки, використання яких на повну суму у формі приватизаційних депозитних рахунків законодавством не передбачено. Отже, на думку позивача, його упущена вигода на одержання доходів (дивідендів) по акціях з метою, якою він уклав договір, і яка мала істотне значення для позивача, утворилася у зв`язку з порушенням прав та законних інтересів позивача Кабінетом Міністрів України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач самостійно уклав договір з ДТ «Росан-Довіра», правонаступником якого у подальшому стала ТзОВ «КУА «АКТИВ» яке не виконувало умови відповідного договору щодо придбання акції державного фонду. Судом було зроблено висновок, що позивач самостійно передав управління своїми житловими чеками у приватну компанію в діяльність якої Кабінет Міністрів України не має повноважень втручатися. Тому правових підстав для стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача шкоди, завданої незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача суд не встановив.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Правовідносини з відшкодування шкоди регулюються главою 82 ЦК України.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тобто на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.ст. 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи, отже необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду, і саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Так, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином, у даному випадку позивачем має бути доведено: 1) незаконність рішення Кабінету Міністрів України, а саме його Постанови № 218 від 27 березня 1995 року, якою було передбачено продаж акцій відкритих акціонерних товариств за залишки житлових чеків у формі приватизаційних депозитних рахунків через центри сертифікаційних аукціонів; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв`язок між прийняттям незаконного рішення та заподіянням шкоди.
Разом із цим матеріали справи не містять доказів щодо встановленої незаконності Постанови Кабінету Міністрів України № 218 від 27 березня 1995 року «Про затвердження Положення про порядок проведення сертифікатних аукціонів».
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 918/1131/20зазначив, що упущена вигода (неодержаний дохід) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.
Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
Саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції надав вірну оцінку наданим доказам, та дійшов вірного висновку про недоведеність спричинення позивачу шкоди саме внаслідок неправомірних дій КМУ, до якого були заявлені позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, а оскарження рішення суду зводиться до незгоди із висновками суду першої інстанції у зв`язку з невірним розумінням скаржником вимог чинного законодавства та власним тлумаченням спірних правовідносин підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
В уточненій апеляційній скарзі позивач змінив розмір , заявлених ним позовних вимог, які не підлягають розгляду в апеляційному суді відповідно до ч.6 ст. 367 ЦПК України.
Відповідно до ч.3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення з ціною позову, що не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, окрім випадків передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10жовтня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Судді:О. В. Желепа О. Ф. Мазурик А.М. Стрижеус
скопійовано
-
скопійовано
-
