Листи, письмові вимоги, претензії, акти, акти про невідповідність товару згідно умов цього Договору, інша документація, яка направляється Покупцем електронною поштою, що зазначені в реквізитах цього Договору, вважаються отриманими Постачальником у день їх відправлення з електронної пошти Покупця, що зазначена в реквізитах цього Договору.

Додатково оригінали можуть надсилатись поштовим відправленням (цінним листом з описом вкладення).

Датою одержання Постачальником листів, письмових вимог, претензій, актів, актів про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, іншої документації з електронної' пошти Покупця є дата їх відправлення Покупцем незалежно від способу її відправлення.

Листи, письмові вимоги, претензії, акти, акти про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, інша документація, з дотриманням цих вимог, що відправлені електронною поштою, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для Сторін, передбачених цим Договором, та можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не - можуть спростовуватися Сторонами Договору.

Належним підтвердженням направлення листів, письмових вимог, претензій, актів, актів про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, іншої документація та її отримання Постачальником є звичайне технічне підтвердження Покупця про відправлення документу: звіт серверу про відправлення електронного повідомлення, тощо.

Таким чином, в укладеному Договорі сторони погодили порядок направлення рознарядок на поставку товару та визначили форму підтвердження. Сторони фактично погодили, що технічне підтвердження направлення електронного документу може бути будь-який документ, з якого можливо встановити факт направлення рознарядки електронною поштою.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту направлення відповідачу рознарядки про постачання товару, в якості доказу до позовної заяви Позивачем надано (паперові копії електронних доказів) електронного листування, а також звіти серверу про відправлення електронного повідомлення, з яких вбачається, що рознарядки № 205-12/385 від 10.08.2022р. та № 205-12/396 від 18.08.2022р., відправлялись саме з електронної адреси Покупця - port@port-vuzhnv.com.ua на електронну адресу Постачальника - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зокрема, як зазначив позивач та вбачається із матеріалів справи, 17.08.2022р. на електронну адресу ФОП Тарасова Є.Ю, що зазначена в розділі 14 договору, Позивачем надіслано рознарядку №205-12/385 від 10.08.2022р. на постачання товару, на загальну суму 10 536,00грн. без ПДВ., а 18.08.2022р. на електронну адресу ФОП Тарасова Є.Ю., зазначену в розділі 14 договору, надіслано рознарядку №205-12/396 від 18.08.2022р. на постачання товару, на загальну суму 35 120,00грн.

Окрім того, 19.08.2022р., супровідними листами № 2930/04/205/22 від 16.08.2022р. та №2972/04/205/22 від 18.08.2022р., вказані рознарядки на поставку товару за № 205-12/385 від 10.08.2022р. та №205-12/396 від 18.08.2022р., додатково надіслані на адресу постачальника засобами поштового зв`язку, про що свідчать поштові накладні №6548106436565, 6548106436514 від 22.08.2022р., описи вкладення відправлення та фіскальні чеки АТ «Укрпошти».

Отже, враховуючи умови п.4.1. договору, кінцева дата поставки товару за рознарядками на поставку товару за № 205-12/385 від 10.08.2022р. та №205-12/396 від 18.08.2022р. - 22.08.2022р. та 23.08.2022р., відповідно.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт направлення відповідачу рознарядки про постачання товару на визначену в договорі адресу, що з урахуванням умов п.4.1 договору виключає ґрунтовність його доводів відносно порушення відповідачем строків поставки товару, а тому у суду відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої п. 7.3 договору, а саме, відповідальності за порушення строків поставки товару.

Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого господарського суду помилковим, зважаючи на таке.

За викладеним у ст. 73 ГПК України визначенням, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).

Відповідно до ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина 2).

Водночас учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина 4).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).

Поняття електронного документа визначено у ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги" (частини 1-3 ст. 6 зазначеного Закону).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022р. у справі №914/1003/21 зауважив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі № 922/51/20, від 14.12.2021р. у справі № 910/17662/19).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

При цьому, використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2023р. у справі № 910/11210/22).

Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК. Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019р. (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

Щодо ідентифікації автора, цілісності та достовірності електронних доказів

У сучасній діловій практиці більшість електронних даних не мають розширених або кваліфікованих електронних підписів і не захищені іншим способом. Незважаючи на це, суди мають розглядати їх як електронні докази (тоді як доказова сила доказів може змінюватися залежно від конкретного випадку), враховуючи, наприклад, різноманітні довірчі послуги, пов`язані з електронним керуванням документами та ідентифікацією підписантів, які доступні по всьому світу. В офіційних поясненнях до Керівництва заначено, що одним із прикладів є біометричний підпис, метод отримання електронної версії власноручного підпису, коли особа пише свій підпис на електронному пристрої за допомогою спеціальної ручки та блокнота. Залежно від чинного законодавства суд може визнати такий біометричний підпис рівноцінним власноручному підпису на папері.

Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула "базові принципи" Керівництва).

В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва).

При цьому суди можуть вимагати аналізу електронних доказів експертами, особливо коли порушуються складні доказові питання або якщо є підозри щодо маніпулювання електронними доказами (п.18 Керівництва).

Під час дослідження електронних доказів має відбуватись належна ідентифікація таких доказів. Це означає, зокрема, що будь-яка технологія, яка підтверджує автентичність, точність і цілісність даних, повинна бути прийнята.

Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають "цифровим відбитком" електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.

Метадані забезпечують необхідний контекст для оцінки доказів (даних) так само, як поштовий штемпель забезпечує контекст для оцінки звичайного (паперового) листа та його змісту. Суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.

Також Керівні принципи Комітету Міністрів Ради Європи щодо механізмів онлайн вирішення спорів у цивільному та адміністративному судочинстві CM(2021)36-add5-final від 16.06.2021р. передбачають, що використання електронних доказів може створити особливі проблеми для сторони, яка бажає оскаржити справжність або цілісність таких доказів. У разі оскарження електронних доказів, тій стороні, яка подає ці докази, може знадобитися продемонструвати їх справжність, наприклад, через надання метаданих або отримання відповідного розпорядження про отримання додаткових даних від інших осіб, як-от постачальників трастових послуг. Правдивість електронних даних можна довести будь-яким способом, наприклад, за допомогою кваліфікованих електронних підписів або інших аналогічних методів ідентифікації й забезпечення цілісності даних. Варто дотримуватися положень національного законодавства, які встановлюють доказову силу державних (офіційних) електронних систем, що генерують електронні докази. Крім того, сторонам варто дозволити оскаржувати свідчення експертів, якщо такі свідчення можуть визначити результат розгляду (принцип 11).

Також Верховний Суд звертав увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:"88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. 89. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації". Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17.

Стандарт доказування вірогідності доказів передбачає зокрема оцінку безпосередньо судом їх змістовної ваги та вплив на переконання суду у більшій ймовірності існування факту, ніж його відсутності.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Враховуючи наведене, а також обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що докази, подані Позивачем на підтвердження позовних вимог, щодо направлення позивачем на адресу відповідача рознарядок на поставку товару, є більш вірогідними, ніж докази, надані Відповідачем на їх спростування.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Апеляційна інстанція вважає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на принцип оцінки доказів за критерієм вірогідності, керуючись категорією стандарту доказування, принципом змагальності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо стягнення штрафних санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За приписами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити умовами договору одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (висновки Верховного Суду України у постанові від 27.04.2012р. у справі № 3-24гс12).

За положеннями ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів ст.546 ЦК України, виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до п.п.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 7.3. договору сторони погодили умову, що за порушення постачальником строку виконання зобов`язання (прострочення строку поставки товару, відмови від поставки товару повністю або поставки товару не в повному обсязі згідно письмової рознарядки покупця), зазначеного в п. 4.1. договору, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,5 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення; а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 15% вказаної вартості.

Суд встановив, що відповідачем було порушено зобов`язання за договором поставки №СН-75/22 від 08.08.22р. та не здійснено поставку покупцю товару за рознарядками №205-12/385 від 10.08.2022р. та №205-12/396 від 18.08.2022р., що є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

На підставі п.7.3 договору, позивачем нараховано Відповідачу пеню, у розмірі 58 264,08грн. та штраф, у розмірі 6 848,40грн., за загальний період з 23.08.2022р. по 05.05.2023р., яка розрахована по кожній рознарядкі окремо.

Так, за рознарядкою №205-12/385 від 10.08.2022р., де кінцецвий строк поставки товару був 22.08.2022р, за прострочення строків поставки товару, загальною вартістю 10 536,00 грн., за період з 23.08.2022р. по 05.05.2023р., розмір пені склав 13 486,08 грн..

За рознарядкою 205-12/396 від 18.08.2022р., де кінцецвий строк поставки товару був 23.08.2022р., за прострочення строків поставки товару, загальною вартістю 35 120,00 грн., за період з 24.08.2022р. по 05.05.2023р., розмір пені склав 44 779,00 грн..

Крім того, Позивачем додатково нараховано Відповідачу штраф за прострочення виконання зобов`язання понад 30 днів у розмірі 15% вказаної вартості, що становить 6 848,40 грн. ( 48 656,00 *15%).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу за несвоєчасне постачання товару, колегія суддів встановила, що даний розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним та виконаним з дотриманням вимог п. 7.3 Договору.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст. ст. 74 - 80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" слід задовольнити, а рішення - скасувати.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України).

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваного процесуального документу знайшли своє підтвердження.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нове рішення про задоволення позову.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване, а позов задоволено.

10. Судові витрати

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2023р. у справі № 904/2577/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Тарасова Євгенія Юрійовича на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" 58 264,08 грн. пені, 6 848,40 грн. штрафу, 2684, 00 грн. судового збору за подання позову до Господарського суду Дніпропетровської області, про що видати наказ.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Тарасова Євгенія Юрійовича на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" 4026, 00 грн. витрат на сплату судового збору, за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду, про що видати наказ.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарськом суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін