ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2024 рокусправа № 380/31/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонний Карпатський загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним і скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 7 прикордонний Карпатський загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) із вимогою визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України від 17.10.2022, прийняте відносно позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням уповноваженої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 (м. Львів) від 17 жовтня 2022 року позивача було тимчасово обмежено у праві виїзду з України з огляду на відсутність підстав на право перетинання державного кордону. Разом з тим позивач зазначає, що він, як особа, яка згідно абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, має право на перетин державного кордону України, оскільки являється здобувачем вищої освіти. Позивач вважає, що відповідачем було протиправно прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, а тому просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 04 січня 2023 року в справі було відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

24 лютого 2023 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він щодо задоволення позову заперечив та вказав, що пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, який дає право на перетин державного кордону України військовозобов`язаним особам, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 17 жовтня 2022 року прибув до пункту міжнародного автомобільного пункту «Рава-Руська Хребенне» з метою перетину державного кордону України.

Під час здійснення прикордонного контролю позивачем було надано уповноваженій особі Державної прикордонної служби України, зокрема, документи, що підтверджують факт його навчання на Факультеті Наук про Політику і Суспільну Комунікацію Університету Опольського, а також довідку Новоград-Волинського РТЦК та СП від 26.07.2022 для виїзду за кордон здобувачів фахової перед вищої та вищої освіти, асистенів-стажистів, аспірантів та докторанів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Згідно посвідчення про приписку до призовної дільниці, позивач знятий з військового обліку та має право на відстрочку від призову на військову службу.

За результатом розгляду поданих ОСОБА_1 документів, начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип «А») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 17 жовтня 2022 року було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, яким ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи.

Позивач, вважаючи відповідне рішення уповноваженої особи 7-го прикордонного Карпатського загону (м. Львів) протиправним, звернувся до суду з метою його скасування.

Аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року (далі Закон №1710-VI, станом на момент спірних правовідносин).

Частинами 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.1994 року (далі Закон №3857-XII, станом на момент спірних правовідносин).

Згідно статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідний правовий режим неодноразово продовжувався указами Президента України (Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня строком на 30 діб; Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб; Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб; Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб).

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року (далі Закон №389-VIII, станом на момент спірних правовідносин).

Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455 (далі Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Аналізуючи вищенаведені норми права в сукупності з обставинами справи суд висновує, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством.

Як на підставу для перетину державного кордону України позивач посилається на те, що він навчається на Факультеті Наук про Політику і Суспільну Комунікацію Університету Опольського, а відтак під час мобілізації він не підлягає призову на військову службу в особливий період.

З цього приводу суд зазначає, що абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 року (далі Закон №3543-XII, станом на момент спірних правовідносин) встановлено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно абзацу другого частини 3 статті 23 Закону №3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також, зокрема, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Судом згідно листа (засвідчення про продовження іноземцем стаціонарного навчання) від 20 червня 2022 року, виданого Університетом Опольським (Республіка Польща), встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на навчання до закладу з 01.10.2021 до 30.09.2024.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 є студентом іноземного вищого навчального закладу, він, згідно Закону №3543-XII не підлягає призову на військову службу під час дії воєнного стану та володіє правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Разом з тим суд зазначає, що пунктом 2-6 правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року (далі Правила, у редакції Постанови КМ №383 від 29.03.2022; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №399 від 01.04.2022) передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Як вбачається з прямої вказівки вищенаведеної норми, така містить імперативний припис щодо непоширення її на коло осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, передбачених абзацами 2-8 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаною особою та володіє відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації унаслідок проходження навчання у вищому навчальному закладі.

Водночас відповідна обставина не може бути підставою для надання йому дозволу для перетину державного кордону України, оскільки позивач відносить до категорії осіб, на яких дія відповідної норми пункту 2-6 не поширюється.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 серпня 2023 року у справі №380/7792/22, факт звільнення від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку із здобуттям вищої освіти за денною формою навчання не дорівнює звільненню від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову. При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану. Відповідно до Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про прикордонний контроль», Правил перетинання державного кордону право на перетин кордону позивача мало бути підтверджене документами, передбаченими указаними нормативними актами, яких позивач не надав.

Зважаючи на викладене, суд вважає посилання позивача на абзац другий частини 3 статті 23 Закону №3543-XII як на підставу для перетину державного кордону України необґрунтованим, а відтак заразом і приходить до висновку щодо правомірності прийнятого уповноваженою особою відповідача спірного рішення.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують належної обґрунтованості вимог, з якими звернувся до суду позивач. Натомість, відповідачем спростовано заявлені позивачем вимоги і доведено правомірність свого рішення.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЖелік О.М.