ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.08.2023Справа № 910/8248/23

За позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави

до 1) Міністерства оборони України

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Танос Технолоджи»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Генеральний штаб Збройних Сил України

про визнання недійсною додаткової угоди в частині

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Мелконян Н.Г.

за участю представників сторін

від прокуратури Толстореброва О., прокурор

від відповідача-1 Дідовець Ю.В., самопредставництво

від відповідача-2 не з`явився

від третьої особи Хлань В.М., самопредставництво

СУТЬ СПОРУ:

25.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора в інтересах держави до Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Танос Технолоджи» про визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 08.07.2022 до договору № 14-03/2 від 14.03.2022 у частині пунктів 1.1, 1.3, 1.4, 2, укладеної між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Технолоджи».

В обґрунтування заявлених вимог прокуратура зазначає, що 14.03.2022 між Міністерством оборони України (далі відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Технолоджи» (далі - відповідач-2) було укладено договір про закупівлю товару № 14-03/2 (далі - договір). За умовами договору відповідач-2 зобов`язується поставити та передати у власність відповідача-1 MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем), надалі - товар, а відповідач-1 зобов`язується сплатити та прийняти товар, визначений в асортименті, якості, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (додаток 1), що додається до договору і є його невід`ємною частиною; зобов`язання вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання товару у власність відповідача-1 у місці поставки на підставі видаткової накладної. Відповідно до умов договору відповідач-1 17.03.2022 здійснив попередню оплату на рахунок відповідача-2 у розмірі 100% від суми договору, що становить 430 млн. грн. Сторонами договору визначено, що відповідач-2 зобов`язаний поставити товар упродовж 10 робочих днів з моменту здійснення попередньої оплати; право власності на товар переходить до відповідача-1 з моменту підписання уповноваженими особами обох сторін видаткової накладної та передання товару. У квітні 2022 року, у зв`язку з невідповідностями зазначеного товару предмету договору (відсутність у продуктових наборах підігрівача) відповідач-1 відмовився від прийняття цього товару. З метою врегулювання договірних відносин 24.05.2022 відповідачем-1 проведено службову нараду, за результатами якої між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № 1 від 08.07.2022 до договору (далі - додаткова угода). Разом з тим, окремими положеннями вказаної додаткової угоди змінено предмет закупівлі, місця поставки, Специфікацію товару та засвідчено виконання обов`язку відповідача-2 щодо поставки та передання цього товару у власність відповідача-1. Прокуратура вважає, що положення пунктів 1.1, 1.3, 1.4 та 2 додаткової угоди суперечать вимогам ст.ст. 203, 215, 228, 664, 671 Цивільного кодексу України, ст. 270 Господарського кодексу України, ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», у зв`язку з чим прокуратура звернулася до суду з відповідним позовом.

У позовній заяві міститься клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 - Генеральний штаб Збройних Сил України до виключних повноважень якого належить визначення нагальної потреби у забезпеченні продовольством необхідним для належного виконання завдань військовослужбовцями Збройних Сил України під час участі у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації, охорони та оборони міст України в умовах воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 відкрито провадження у справі № 910/8248/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 11.07.2023; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - третя особа).

Даною ухвалою встановлено відповідачам строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 01.06.2023 було надіслано відповідачу-1 в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 01.06.2023 о 18:57 год. що підтверджується наявним у справі відповідним повідомленням про доставку електронного листа, а отже відповідач-1 мав подати відзив у строк до 19.06.2023.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 01.06.2023 було направлено відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494486144 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.

Проте, конверт разом з ухвалою від 01.06.2023 (номер відправлення 0105494486144) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 08.06.2023 з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

З огляду на викладене, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

22.06.2023 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку 19.06.2023), в якому відповідач-1 підтвердив укладення договору № 14-03/2 від 14.03.2022 та здійснення ним 100% оплати товару за цим договором 17.03.2022. Зазначив, що під час поставки у період з 30.03.2022 по 31.03.2022 50688 комплектів MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем) виявлено відсутність у їх складі м`ясної продукції та підігрівачів а також супровідних документів, у зв`язку з чим товар прийнято військовою частиною НОМЕР_1 лише на тимчасове зберігання. Внаслідок проведеної 24.05.2022 службової наради було вирішено здійснити доукомплектування продуктових наборів напоями, консервами м`ясними або рибними, одноразовим посудом, галетами та/або сухарями та за результатами якого внести відповідні зміни до договору. Так між сторони було укладено додаткову угоду № 1 від 08.07.2022. Відповідач-1 зазначив, що товар визначений у договорі відповідачу-1не поставлений до цього часу/, у зв`язку з чим Міністерство оборони України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Танос Текнолоджи» про стягнення суми попередньої оплати та штрафних санкцій (справа № 910/13416/22). Відповідач-1 вважає, що додаткова угода не суперечить вимогам чинного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а прокуратурою не доведено наявність підстав для визнання її недійсною в частині п.п. 1.1, 1.3, 1.4, 2.

28.06.2023 прокуратурою подано до суду відповідь на відзив відповідача-1.

07.07.2023 відповідачем-2 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю направити повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі у Верховному Суді.

11.07.2023 третьою особою до суду подано пояснення, в яких остання підтримує позовні вимоги прокуратури оскільки вважає, що при укладенні спірної додаткової угоди допущено порушення вимог законодавства. Зазначає, що Генеральний штаб ЗСУ проєкт спірної угоди у тій редакції, в якій вона була укладена, зі Збройними Силами України в особі Командування Сил логістики ЗСУ не погоджувався. У той же час, Тил Командування Сил логістики Збройних Сил України листом № 370/6/3/1/818 від 01.07.2022 не заперечив проти внесення змін до договору, але на зовсім інших умовах (копія проєкту додаткової угоди додається), яка не передбачала прийняття товару за договором. Згідно листа Центрального управління продовольчого забезпечення Тилу Командування Сил логістики ЗСУ № 768/1/597 від 30.03.2023 ні MRE (їжа, готова для вживання, з підігрівачем) ні RE (їжа, готова для вживання) у кількості 1 000 000 шт. досі не поставлені. Вказує на незначний термін придатності пайків (мінімальний термін придатності зазначений на пакуванні до 03.08.2023) і на сьогодні їх постачання та використання на забезпечення військовослужбовців ЗСУ вважає недоцільним.

11.07.2023 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.07.2023.

18.07.2023 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.07.2023.

25.07.2023 від відповідача-2 на адресу електронної пошти суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю направити повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі у Господарському суді Київської області.

25.07.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.08.2023.

07.08.2023 від відповідача-2 на адресу електронної пошти суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю направити повноважного представника, який перебуває на стаціонарному лікуванні.

Прокуратура в судовому засіданні 08.08.2023 позовні вимоги підтримала повністю.

Відповідач-1 в судовому засіданні 08.08.2023 проти задоволення позовних вимог прокуратури заперечував повністю.

Третя особа в судовому засіданні 08.08.2023 позовні вимоги прокуратури підтримала.

08.08.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.08.2023.

28.08.2023 прокуратурою до суду подано пояснення по справі.

Відповідач-2 в судове засідання 08.08.2023 не з`явився.

Відповідач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України всі ухвали про виклик відповідача-2 у засідання були направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.

Проте, всі конверти разом з ухвалами було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача-2, який тричі подавав клопотання про відкладення розгляду справи обізнаний про наявність справи в суді.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача-2.

В судовому засіданні 29.08.2023, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.03.2022 між Міністерством оборони України (покупець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» (постачальник, відповідач-2) укладено договір про закупівлю товару № 14-03/2 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем), далі - товар, а покупець зобов`язується сплатити та прийняти товар, визначений в асортименті, якості та за цінами, які зазначені у Специфікації (додаток № 1), що додається до договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 1.2 договору кількість найменувань: 1 найменування.

У Специфікації № 1 від 14.03.2022 (додаток № 1 до договору) встановлено наступні найменування, ціну, кількість товару

НайменуванняОдиниця виміруКількість Ціна Сума MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем)шт.1 000 000430,00430 000 000,00 Без ПДВЗагальна сума 430 000 000,00

Відповідно до п. 10.1 договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунок за товар здійснюється покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 4.2 договору покупець протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання договору здійснює попередню оплату в розмірі 100% від суми договору згідно виставленого рахунку (ПКУМ № 169 від 28.02.2022).

З матеріалів справи вбачається, що 17.03.2022 Міністерство оборони України здійснило попередню оплату у розмірі 100% від суми договору, що становить 430.000.000,00 грн.

Згідно з п. 5.1 договору товар повинен бути поставлений продавцем покупцю протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати згідно п. 4.2 договору.

Отже, поставка товару мала бути здійснена у строк до 31.03.2022 включно.

З листа Центрального управління контролю якості № 561/349 від 18.04.2022 вбачається, що фахівцями Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини та військової частини НОМЕР_2 , на виконання умов договору № 14-03/2 від 14.03.2022 оглянуто 50688 одиниць комплектів МRЕ (їжа, готова до вживання, з підігрівачем), що надійшли до військової частини НОМЕР_3 та встановлено, що за мікробіологічними та радіологічними показниками страви відповідають діючим в Україні вимогам; за результатами органолептичних показників встановлено, що до складу перших та других страв входять рослинні складові, м`ясні складові відсутні; встановлено у комплектах відсутність підігрівачів.

24.05.2022 заступником Міністра оборони України проведено службову нараду щодо деяких питань організації харчування особового складу військових частин Збройних Сил України, порядком денним якої було питання про визначення можливості та доцільності використання продуктових наборів MRE (їжа, готова до вживання, з підігрівачем), що постачаються за договором № 14-03/2 від 14.03.2022, з урахуванням виявлених недоліків.

За результатами проведеної нараді вирішено здійснити доукомплектування продуктових наборів наступними позиціями: напоями (чай, кава тощо); консервами м`ясними або рибними; одноразовим посудом; галетами та/або сухарями; за результатами доукомплектування продуктових наборів розглянути зміни до Специфікації та їх погодження внести зміни до договору про що складено відповідний протокол від 24.05.2022.

Згідно з п. 11.3 договору зміни, доповнення до договору, а так само розірвання договору оформлюється в письмовій формі, у вигляді додаткової угоди і угоди та підписуються уповноваженими представниками обох сторін та скріплюються печатками сторін.

Відповідно до протоколу наради від 24.05.2022 між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Текнолоджи» 08.07.2022 укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої змінено предмет закупівлі, місце поставки та засвідчено виконання обов`язку продавця щодо поставки цього товару у власність покупця.

Так, згідно з п. 1.1 додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 пункт 1.1 договору викладено у новій редакції: Продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця RE (їжа, готова до вживання), далі - товар, а покупець зобов`язується сплатити та прийняти товар, визначений в асортименті, якості та за цінами, які зазначені у Специфікації (додаток № 1), що додається до договору і є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 1.3 додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 пункт 5.2 договору викладено у наступній редакції: поставка товару «їжа, готова до вживання», визначеного у п. 1 Специфікації здійснюється на умовах DDU (відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2010») за адресою: Міжнародний аеропорт ім. Штефана Великого м. Сучава, Румунія.

Поставка товару «Продуктовий набір», визначеного у п. 2 Специфікації та товару «Одноразовий посуд», визначеного у п. 3 Специфікації - здійснюється на умовах DDР за адресами відповідно до розділу Специфікації «Місце постачання».

Згідно з п. 1.4 додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 Специфікацію до договору, яка є додатком № 1 до договору викладено у редакції, що додається, а саме:

№Найменування складових комплекту (основні якісні характеристики продукту)Вага складової компоненту, грамівКількість компонентів на добу, шт.Загальна кількість компонентів у комплекті. грамів/шт.1.Їжа, готова до вживання, а саме 1.1.Перша страва: (суп круп`яний/овочевий - 250 гр.)2501250/11.2.Друга страва: сніданок (каша круп`яна/бобова - 400 гр.)4001400/11.3.Друга страва: обід (плов/каша з булгуру/рису з приправами - 250 гр.)2501250/11.4.Друга страва: вечеря (бобові в соусі та з приправами з овочами - 400 гр)4001400/11.5.Третя страва: десерт (консервовані фрукти/ягоди у власному соку з цукром 250 гр.)2501250/12.Продуктовий набір, а саме: 2.1.Паштет курячий Склад: м`ясо куряче (не менше ніж 68,5%, поживна цінність та енергетична на 100g - 441,0 kj1001100/12.4.Печиво (печиво галетне в упаковці -12 шт, вага упаковки 75 гр.)75175/12.5.Кава у стиках (напій кавовий розчинний 3 в 1)12224/23.Одноразовий посуд, а саме: 3.1.Стакан (поліпропілен або паперовий) 113.2.Виделка (полістирол) 113.3.Ложка (полістирол) 113.5.Серветка гігієнічна (волога з антибактеріальним ефектом в упаковці) 11 Загальна ціна комплекту (без ПДВ), грн430,00 Загальна кількість комплектів, шт.1 000 000,00 Загальна сума (без ПДВ), грн.430 000 000,00

«Місце постачання» умовами Специфікації визначено:

Військова частина НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

Військова частина НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ;

Військова частина НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ;

Військова частина НОМЕР_6 , АДРЕСА_4 ;

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 сторони приймають до відому, що станом на час підписання цієї додаткової угоди свої зобов`язання в частині постачання «їжі, готової до вживання» - а саме товару, який визначений у п. 1 Специфікації, як додатку № 1 до договору - постачальник виконав відповідно до умов договору в редакції, яка була чинною до внесення змін до його умов цією додатковою угодою і переданий у власність покупця відповідно до п. 5.2 договору в редакції від 14.03.2022.

Водночас з урахуванням значних обсягів товару, та інших обставин, визнаних сторонами об`єктивними, здача-приймання товару не була оформлена відповідними актами, а товар був тимчасово розміщений на належних продавцеві складах. Продавець зобов`язується доставити цей товар «їжа, готова до вживання», який визначений у п. 1 Специфікації за адресами відповідно до розділу Специфікації «Місце поставки».

Спір виник внаслідок того, що на думку прокуратури положення пунктів 1.1, 1.3, 1.4 та 2 укладеної між відповідачами додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 суперечать вимогам ст.ст. 203, 215, 228, 664, 671 Цивільного кодексу України, ст. 270 Господарського кодексу України, ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підлягають визнанню недійсними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, aie яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 сформувала правову позицію щодо виконання прокурором вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», обґрунтування ним наявності підстав для представництва у разі звернення до суду як самостійний позивач.

Зокрема у цій постанові, Верховний Суд дійшов висновку, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/708/19 та від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.

Статтею 3 Закону України «Про оборону України» передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Збройні Сили України» міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Адміністративне керівництво Збройними Силами України - діяльність, спрямована на всебічне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.

Міністерство оборони України згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України», Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014, як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Своє звернення до суду з позовом прокурор обґрунтовував тим, що уповноважений орган - Міністерство оборони України є стороною спірної додаткової угоди.

Згідно доданого до позовної заяви листа № 11/3/1-23вих-23 від 20.04.2023 Офіс Генерального прокурора повідомляв Міністерство оборони України про виявлені порушення умов спірної додаткової угоди, просив повідомити в строк до 29.04.2023 про вжиті заходи щодо поновлення інтересів держави шляхом оскарження в судовому порядку додаткової угоди № 1 якою внесено зміни до договору № 14-03/2 від 14.03.2022.

Міністерство оборони України листом № 286/2773 від 28.04.2023 повідомило Офіс Генерального прокурора про те, що з позовом про оскарження вказаної додаткової угоди не зверталось.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Заступник Генерального прокурора, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому судом враховано, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генеральної прокуратури попередньо повідомив Міністерство оборони України листом № 11/3/1-41вих-23 від 16.05.2023 про те, що у зв`язку з виявленим порушенням Офісом Генерального прокурора підготовлено позовну заяву в інтересах держави.

Загальні правові засади планування, порядок формування обсягів та особливостей здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення для забезпечення потреб сектору безпеку та оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки та оборони, а також порядок здійснення державного і демократичного цивільного контролю у сфері оборонних закупівель визначено Законом України «Про оборонні закупівлі».

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оборонні закупівлі» закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється державними замовниками відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Разом із тим Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель послуг для забезпечення потреб держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону закупівлі здійснюються за принципом максимальної економії, ефективності та пропорційності.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан, який наразі триває.

Постановою Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (яка діяла на час укладання договору та додаткової угоди до нього) установлено, що в умовах воєнного стану оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі».

При цьому під час здійснення передбачених цією постановою закупівель замовники повинні згідно із Законом України «Про публічні закупівлі» дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, зокрема: здійснення оборонних закупівель, своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки та оборони, ефективність використання коштів, результативність.

З огляду на викладене при здійсненні закупівель товарів для Збройних Сил України, зокрема під час укладання договору та додаткової угоди сторони повинні чітко дотримуватись положень зазначених нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 671 Цивільного кодексу України якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов`язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також ч. 1 ст. 270 Господарського кодексу України передбачено, що товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.

Частиною 2 цієї статі встановлено, що якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

В пункті 2.1 договору сторони зазначили, що продавець повинен поставити покупцю товар, якість якого повинна відповідати діючим нормам якості для товару даного виду, технічним вимогам та кількістю, що вказуються в Специфікації (додаток № 1 до договору).

Умови договору та Специфікації не передбачають умов щодо якісних та технічних характеристик товару поставки. Проте, відсутність в договорі умов щодо якості та характеристик товару не означає, що постачальник при поставці товару не повинен дотримуватись вимог якості та технічних характеристик товару, що затверджені підзаконними нормативно-правовими актами, що і було зазначено сторонами у п. 2.1. договору.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ст. 9-1 вказаного Закону продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення раціонального харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» (далі - постанова № 426) затверджено відповідні норми харчування та норми заміни харчування продуктів для зазначеної категорії осіб.

В подальшому Кабінет Міністрів України постановою № 1026 від 28.12.2016 «Деякі питання організації харчування особового складу Збройних Сил України» погодився з пропозицією Міністерства оборони щодо проведення процедур закупівель продуктів харчування та/або процедур закупівель послуг щодо забезпечення харчуванням у межах бюджетних призначень відповідно до затвердженого Міністерством каталогу продуктів харчування (переліку продуктів харчування, призначеного для формування добового меню з урахуванням таких критеріїв, як енерговитрати осіб, які харчуються, та ціни на продукти харчування).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1026 від 28.12.2016 Міністерство оборони України наказом № 490 від 24.12.2020 затвердило Інструкцію з організації харчування особового складу Збройних Сил України із застосуванням Каталогу продуктів харчування під час закупівлі послуг щодо забезпечення харчуванням.

Діяльність відповідальних посадових осіб військових частин Збройних Сил України під час організації харчування особового складу Збройних Сил України, при якій забезпечення харчовими продуктами здійснюється за Каталогом продуктів харчування, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 591 від 15.11.2019, здійснюється згідно з Порядком застосування Каталогу продуктів харчування, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 140 від 29.04.2020.

Цей Порядок визначає, яким чином у військовій частині має здійснюватися планування та забезпечення харчовими продуктами, граничний обсяг коштів, який частина може витратити на продукти, організацію харчування у стаціонарних та польових умовах, особливості ведення обліку та звітності, а також базове меню - визначений асортимент обов`язкових та додаткових страв.

Пунктом 6 розділу І Порядку застосування Каталогу продуктів харчування передбачено, що у разі неможливості організувати харчування гарячою їжею особового складу Збройних Сил України, з використанням Каталогу продуктів видаються набори сухих продуктів за нормами харчування, затвердженими постановою № 426.

Тобто, харчування військовослужбовців Збройних Сил України на момент укладання спірної додаткової угоди повинно здійснюватися за нормами харчування, затвердженими постановою № 426 і Каталогом продуктів харчування, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 591 від 15.11.2019.

Водночас у разі неможливості забезпечення харчування відповідно до вимог Каталогу продуктів харчування, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 591 від 15.11.2019, застосовуються положення постанови № 426.

Крім того, Міністерством оборони України розроблено та затверджено технічну специфікацію ТС А01ХJ.68999-160:2020 (01) «Повсякденний набір сухих продуктів - ПНСП-Р» (далі - ТС А01ХJ.68999-160:2020 (01)) та технічні умови ТУ У 10.8-00034022-201:2018 «Раціони добового польового набору продуктів - ДПНП-Р» (далі - ТУ У 10.8-00034022-201:2018), визначені нормами № 10 (повсякденний набір сухих продуктів) та № 15 (добовий польовий набір продуктів) згідно постанови № 426.

Таким чином, нормами якості та технічними вимогами, що є обов`язкові до застосування суб`єктами господарювання, які на договірних засадах здійснюють поставку відповідної продукції Міністерству оборони України та Збройним Силам України є, зокрема, норми харчування, що затверджені постановою № 426, ТС А01ХJ.68999-160:2020 (01), ТУ У 10.8-00034022-201:2018.

Відповідно до норми № 15, що затверджена постановою № 426, загальна кількість продуктів на одну людину на добу складає 1879,30 г, серед яких обов`язково передбачена м`ясна продукція. Зокрема, вміст м`ясної сировини в готовій до вживання першій страві - не менше 50 грамів, в готовій до вживання другій страві - не менше 70 грамів.

Також цією нормою передбачено, що для осіб, які безпосередньо беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України в районах проведення воєнних (бойових) дій, в антитерористичній операції (в редакціях станом на дату укладення договору, додаткової угоди та настання строку поставки, передбачалось для осіб, які безпосередньо беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, в антитерористичній операції) - до норми додатково включається 200 г готової до вживання м`ясної страви (м`ясо тушковане яловичини вищого сорту, м`ясо тушковане свинини безсортове) в реторт-упаковці, одна гумка жувальна, один безполуменевий нагрівач їжі, 2 г кави розчинної, 10 г цукру - до раціону вечері.

Окрім цього, відповідно до додатку «А» ТУ У 10.8-00034022-201:2018 до асортименту раціонів добового польового набору продуктів - ДПНП, які формуються з раціонів (сніданку, обіду, вечері) визначених нормою № 15 постанови № 426 в обов`язковому порядку передбачено комплектування раціонів м`ясною продукцією.

Нормою № 10, що затверджена постановою № 426, визначено, що до складу продуктів на одну людину на добу передбачено крім іншого, консервні м`ясні (сніданки м`ясні вищого сорту) - 325 г; консерви м`ясні (паштетні печінкові) - 100 г та консерви м`ясо-рослинні (каші з м`ясом в асортименті) - 650 г.

Також, додатком № 1 до ТС А01ХJ.68999-160:2020 передбачено раціони повсякденного набору сухих продуктів, який формується з різноманітних раціонів, визначених нормою № 10 постанови № 426, що передбачають комплектування складових м`ясними консервами.

Пунктом 3.3.4 ТС А01ХJ.68999-160:2020 передбачено також додаткове здійснення забезпечення повсякденних раціонів сухих продуктів портативним розігрівачем.

Отже, з огляду на затвердженні норми раціонів та технічні характеристики продукції, що визначені постановою № 426, ТУ У 10.8-00034022-201:2018 та ТС А01ХJ.68999-160:2020 (1), які є обов`язковими до застосування суб`єктами господарювання, які здійснюють поставку товару (комплектів продукції) на договірних засадах Міністерству оборони України та Збройним Силам України, серед комплекту продукції в обов`язковому порядку повинні бути присутні м`ясна продукція та розігрівач їжі.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частин 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Разом з цим норми Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за результатами закупівель.

Згідно абз. 10 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у зв`язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях можуть бути змінені істотні умови договору про закупівлю (після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі) замовником, визначеним у Законі України «Про оборонні закупівлі», а саме: обсяг закупівлі, сума договору, строк дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг.

Однак спірними пунктами додаткової угоди не внесено зміни до умов договору про закупівлю, які згідно наведеної норми можуть бути змінені після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі.

Статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено імперативну заборону, згідно з якою істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених ч. 5 ст. 41 цього Закону, у якій крім іншого вказано про можливість покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Внесення змін до договору про закупівлю у випадках, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» та умовами такого договору, має відбуватися шляхом укладання додаткової угоди, а також бути обґрунтованим та документально підтвердженим у спосіб, встановлений у договорі.

Як встановлено судом за результатами проведення 24.05.2022 службової наради щодо деяких питань організації харчування особового складу військових частин Збройних Сил України прийнято рішення про надання можливості продавцю (відповідачу-2) доукомплектувати продуктові набори напоями (чай, кава тощо), консервами ясними або рибними, одноразовим посудом, галетами та/або сухарями. Після чого слід внести відповідні зміни до специфікації шляхом укладання додаткової угоди до договору.

Слід зазначити, що покращення якості предмета не повинно призвести до зміни предмета закупівлі, його технічних та функціональних характеристик, а також вплинути на його якість та кількість.

З урахуванням того, що характеристики товару можна розділити на його комплектність та функціональність, здійснення покращення предмета закупівлі товару можливо лише шляхом розширення його складових та вдосконалення характеристик товару щодо їх функціональності.

Натомість додатковою угодою № 1 від 08.07.2022 внесено зміни до п. 1.1 договору, згідно з якими продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар RE (їжа, готова для вживання) замість товару MRE (їжа, готова для вживання, з підігрівачем), що не може свідчити про його доукомплектованість або покращення.

Слід зазначити, що MRE (Meal, Ready-to-Eat) у перекладі - «їжа, готова до вживання» - сухий пайок (окремий індивідуальний військовий раціон харчування) що використовується Збройними Силами та Міністерством оборони Сполучених Штатів Америки. Для розігріву продуктів до складу MRE включений спеціальний пакет з безполуменевим хімічним нагрівачем.

Щодо товару, який зазначений сторонами в додатковій угоді як RE (їжа, готова до вживання), то визначення цього терміну у відомостях, що містяться у публічному доступі, взагалі відсутнє.

Згідно ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцю товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується у спосіб та в порядку, встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 674 Цивільного кодексу України).

Умовами договору визначено, що продавець повинен поставити покупцю товар, якість якого має відповідати чинним нормам якості для товару цього виду, технічним вимогам, та в кількості, що вказується у Специфікації (п. 2.1 договору).

Міжнародним стандартом «Управління якістю і забезпечення якості», шифром 180 8402-94, який прийнято Міжнародною організацією зі стандартизації 01.04.1994, передбачено, що якістю є сукупність властивостей і характеристик продукції або послуги, що надають їм можливість задовольняти обумовлені або передбачувані потреби споживачів.

Також згідно зі стандартами, визначеними в розділі 1 «Загальні положення» ГОСТ 15467-79, затвердженого постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 26.01.1979 № 244, під якістю розуміється сукупність властивостей продукції, що зумовлюють її придатність задовольнити певні потреби відповідно до її призначення.

Отже, якість продукції (товару) - це сукупність його властивостей і характеристик, які дають йому здатність задовольняти потреби покупця. Якість містить у собі не всі властивості товару, а тільки ті, що пов`язані із задоволенням конкретних потреб покупця відповідно до призначення товару.

Частиною 1 ст. 682 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності.

Продавець зобов`язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання (ч. 2 ст. 683 Цивільного кодексу України).

Під комплектністю товару, передбаченого договором, розуміється сукупність окремих складових компонентів, що утворюють єдине ціле і використовується за певним цільовим призначенням.

Однак, згідно листа Центрального управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України № 408/3/474 від 05.04.2022 за результатами опрацювання можливості та доцільності використання наборів (їжа, готова до вживання) для забезпечення військ (сил) відповідно до договору про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 у ТОВ «Танос Текнолоджи» проінформовано Командування Сил Логістики ЗСУ, що згідно зазначеного договору у специфікації вказано MRE (їжа, готова до вживання з підігрівачем) у кількості 1 000 000 шт., але фактично поставлено добовий набір (їжа, готова до вживання) без підігрівача. Для зазначеного набору продуктів виробником не передано в комплекті спеціальний пакет з безполум`яним хімічним нагрівачем. Однак, відповідно до написів на індивідуальних пакунках цих добових наборів зазначено, що можливе підігрівання (мікрохвильова піч, ємність з гарячою водою або на розжареній сковорідці). Зазначено, що набори можуть бути використані для потреб військовослужбовців ЗСУ, але після якісних та безпечних результатів лабораторних досліджень, що проводяться Управлінням безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини.

Відповідно до листа Центрального управління контролю якості Міністерства оборони України № 561/349 від 18.04.2022 фахівцями Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини та військової частини НОМЕР_2 , на виконання умов договору № 14-03/2 від 14.03.2022 оглянуто 50688 одиниць комплектів МRЕ (їжа, готова до вживання, з підігрівачем), що надійшли до військової частини.

За результатами огляду встановлено відсутність у комплектах підігрівачів.

Разом з цим, за результатами органолептичних показників встановлено, що до складу перших та других страв входять рослинні складові, м`ясні складові відсутні.

За інформацією Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України № 286/1912 від 24.03.2023 під час здійснення поставки товару на виконання умов договору про закупівлю товару № 14-03/2 від 14.03.2022 виявлено ряд недоліків (відсутність у наборі підігрівача, відсутність в стравах м`яса, галет/хліба/сухарів, чаю/кави, цукру тощо).

Як вже зазначалося, рішенням службової наради від 24.05.2022 ухвалено здійснити доукомплектування продуктових наборів відповідними позиціями в тому числі м`ясними або рибними консервами.

У зв`язку із цим між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно з п. 1.4 якої визначено Специфікацію у відповідній редакції, яка є додатком до договору.

Слід зазначити, що додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 917/265/18.

Саме у додатку № 1 до договору (Специфікація) вказано найменування, перелік, кількість, комплектність предмета закупівлі - RE (їжа, готова до вживання).

За результатами опрацювання найменування складових комплекту (основні якісні характеристики продукту), його ваги, кількості компонентів на добу, зазначених у Специфікації в редакції від 08.07.2022 на постачання RE (їжа, готова до вживання), вбачається, що серед складових комплекту продукції відсутній підігрівач; загальна вага компонентів в одному комплекті становить 1749 г.

При цьому у складі компонентів до цих комплектів відсутня м`ясна або рибна страва, а у п. 2 цієї Специфікації до «Продуктового набору» включено лише паштет курячий (склад: м`ясо куряче (не менше ніж 68,5%) - 100 г.

В матеріалах справи наявний акт про проведення огляду товару розміщеного на складі ТОВ «Протект Інжиніринг», з якого вбачається, що об`єктом огляду є товар розміщений ТОВ «Танос Текнолоджи» на складі відповідно до договору відповідального зберігання № 04/04-22 від 04.04.2022; підставою для проведення огляду є проведення зустрічної звірки в ТОВ «Танос Текнолоджи»; огляд проведено з відома директора ТОВ «Танос Текнолоджи»; під час огляду присутні головний фінансовий інспектор Держаудитслужби та представник ТОВ «Протект Інжиніринг»; згідно актів приймання-передачі на складі ТОВ «Протект Інжиніринг» зберігається товар, що належить ТОВ «Танос текнолоджи» в кількості 949 249 упаковок; станом на момент огляду товару зберігається на складах в кількості 936 575 упаковок; товар в 12 672 упаковки було знято із збереження; оглянуто одну упаковку товару на предмет змісту та встановлено, що в упаковці знаходиться п`ять упаковок пакетованої їжі, інформація на упаковках зазначена на іноземній мові, переклад на українську мову відсутній; на упаковках наявна назва «Legurme Ready to Eat» - у перекладі «бобові, готові до вживання».

Зі Специфікації в редакції додаткової угоди від 08.07.2022 вбачається, що саме такий раціон і включений до постачання, зокрема: перша страва (суп круп`яний/овочевий); друга страва сніданок (каша круп`яна/бобова); друга страва обід (плов/каша з булгуру/рису з приправами); друга страва вечеря (бобові в соусі та з приправами та овочами).

Щодо доукомплектування цього товару м`ясними або рибними консервами, то його доукомплектовано лише паштетом курячим (склад: м`ясо куряче (не менше ніж 68,5%) - 100 г, тобто в меншому розмірі ніж встановлено наведеними вище нормами харчування.

Згідно з листом Центрального управління продовольчого тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України № 768/1/597 від 30.03.2023 у разі постачання ТОВ «Танос Текнолоджи» у складі RE (їжа, готова до вживання) перших та других страв, в яких відсутня м`ясна складова, поставлений товар не буде відповідати нормам № 10 «Повсякденний набір сухих продуктів» та № 15 «Добовий польовий набір продуктів» норм харчування, затверджених постановою № 426.

Крім того, за інформацією Центрального управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, товар - RE (їжа, готова до вживання) не відповідає нормам харчування, визначеним у постанові № 426 (лист Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України № 286/1912 від 24.03.2023).

Таким чином, визначивши у Специфікації про постачання товару RE (їжа, готова для вживання) найменування складових комплектів за відсутності в них м`ясних страв, меншу вагу компонентів, відсутність підігрівачів, сторони договору порушили вимоги, установлені нормами харчування, затверджені постановою № 426, технічною специфікацією ТС А01X1.68999-160:2020 (01) «Повсякденний набір сухих продуктів - ПНСП - Р» та технічними умовами ТУ У 10.8-00034022-201:2018 «Раціони добового польового набору продуктів - ДПНП-Р» та передбачили постачання нижчої якості предмета закупівлі.

Відповідно до п. 1.3 додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 пункт 5.2 договору викладено у наступній редакції: поставка товару «їжа, готова до вживання», визначеного у п. 1 Специфікації здійснюється на умовах DDU (відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2010») за адресою: Міжнародний аеропорт ім. Штефана Великого м. Сучава, Румунія.

Поставка товару «Продуктовий набір», визначеного у п. 2 Специфікації та товару «Одноразовий посуд», визначеного у п. 3 Специфікації - здійснюється на умовах DDР за адресами відповідно до розділу Специфікації «Місце постачання».

Тобто даним пунктом додаткової угоди змінено місце поставки вже іншого - зміненого товару.

Отже, пунктами 1.1, 1.4 додаткової угоди сторонами внесено зміни щодо істотної умови договору (його предмета), що суперечить вимогам ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Зазначене свідчить про наявність підстав для визнання недійсними п. 1.1 (зміна предмета товару), п. 1.3 (зміна місця поставки зміненого товару) та п. 1.4 (Специфікація на постачання RE (їжа, готова до вживання)).

Відповідно до п. 5.2 договору поставка товару здійснюється на умовах DDU відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2010» за адресою: міжнародний аеропорт ім. Штефана Великого м. Сучава, Румунія.

Пунктом 5.4 договору визначено що датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність покупця в місці поставки.

Відповідно до п. 5.5. договору зобов`язання продавця щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність покупця у місці поставки на підставі видаткової накладної.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженими особами обох сторін видаткової накладної та передачі товару покупцю (п. 5.6 договору).

За умовами п. 6.1.2 та п. 6.3.3. договору покупець зобов`язаний прийняти поставлений товар згідно з видатковою накладною, а продавець в свою чергу зобов`язаний надавати разом з товаром товаросупровідні документи (видаткові накладні, сертифікати відповідності тощо).

Проте у п. 2 додаткової угоди № 1 від 08.07.2022 зазначено, що сторони приймають до відому, що станом на час підписання цієї додаткової угоди свої зобов`язання в частині постачання «їжі, готової до вживання» - а саме товару, який визначений у п. 1 Специфікації, як додатку № 1 до договору - постачальник виконав відповідно до умов договору в редакції, яка була чинною до внесення змін до його умов цією додатковою угодою і переданий у власність покупця відповідно до п. 5.2 договору в редакції від 14.03.2022.

Водночас з урахуванням значних обсягів товару, та інших обставин, визнаних сторонами об`єктивними, здача-приймання товару не була оформлена відповідними актами, а товар був тимчасово розміщений на належних продавцеві складах. Продавець зобов`язується доставити цей товар «їжа, готова до вживання», який визначений у п. 1 Специфікації за адресами відповідно до розділу Специфікації «Місце поставки».

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 1 ст. 683 Цивільного кодексу України якщо договором купівлі-продажу встановлений обов`язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов`язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції (товарно-транспортна накладна, товарний чек, акт виконаних робіт, бухгалтерська довідка, видаткова накладна тощо).

Зокрема, накладна це документ, що використовується під час передання товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. До накладних належать видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо. Видаткова накладна фіксує факт отримання / передання товарів або послуг і по суті здійснення купівлі-продаж між продавцем і покупцем та може бути замінена актом здачі-приймання.

Отже, доказами виконання умов договору поставки, укладеного між суб`єктами господарської діяльності, можуть бути видаткові накладні, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права власності на товар у покупця виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань та відповідають економічному змісту, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Натомість за умовами п. 5.6 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженими особами обох сторін видаткової накладної та передання товару покупцю, а не за результатами укладення додаткової угоди.

Встановлення обставин підписання саме видаткових накладних, скріплення їх печатками, а також факту самого передання такого товару має істотне значення для правильного з`ясування обставин щодо виконання умов зобов`язання про передання товару у власність покупця.

Одним з юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то зазначення у додатковій угоди про її здійснення на підтвердження такої операції, не відповідає дійсності та свідчить про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Крім того, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, яка запроваджена Верховним Судом України в постанові від 15.12.2015 у справі № 21-4266а15, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 809/1718/15, від 19.05.2020 у справі № 826/10104/16, від 11.04.2023 у справі № П/811/1474/17.

Таким чином, факт укладення (наявності) договору не єдиний юридичний факт, необхідний для розвитку договірних правовідносин. Сам по собі факт укладення договору найчастіше тягне за собою тільки виникнення договірних правовідносин, до того ж нерідко лише в узагальненому вигляді. Подальший розвиток (динаміка) договірних правовідносин має місце вже внаслідок появи інших конкретних юридичних фактів, які передбачені нормами права чи умовами договору, що визначають зміст договірних правовідносин.

Наявність таких конкретних юридичних фактів, які визначають зміст договірних правовідносин, має підтверджуватись належними та допустимими доказами.

У таких правовідносинах право власності у покупця виникає після підписання сторонами видаткових накладних та передання товару покупцю. При цьому наразі відсутні підтверджувальні документи щодо переходу права власності на товар, щодо його руху, та відповідно, відображення вказаних операцій у бухгалтерському обліку.

Разом з тим, згідно з листом Центрального управління продовольчого забезпечення Тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України № 768/1/597 від 30.03.2023 до Збройних Сил України ні MRE (їжа, готова до зживання, з підігрівачем), ні RE (їжа, готова до вживання) у визначені терміни не поставлені.

Крім цього, підтвердженням того, що товар за договором так і не був поставлений відповідачем-2 відповідачу-1 є наявні у провадженні Господарського суду міста Києва спори, а саме у справі № 910/13416/22 за позовом Міністерства оборони України про стягнення з ТОВ «Танос Текнолоджи» попередньої оплати та штрафних санкцій та у справі № 910/3589/23 за позовом ТОВ «Танос Текнолоджи» про зобов`язання Міністерство оборони України прийняти товар.

З огляду на викладене, укладенням п. 2 додаткової угоди сторони всупереч умовам договору, актам цивільного законодавства та за відсутності поставленого товару засвідчили фактичне виконання зобов`язання щодо передачі у власність Міністерства оборони України «їжі, готової до вживання» (п. 1 Специфікації, що є додатком № 1 до договору).

Згідно з ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наголошено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення щодо спору необхідно встановлювати, у чому мета укладання такого договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також наявність наміру в кожної зі сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору та суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала мета укладання господарського договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), чи означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19.

Разом з тим у контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, з`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, необхідно виходити не лише з умов договору, його буквального і логічного змісту, а й з намірів сторін, щодо яких виник спір. При цьому має бути враховано, що сторони правовідносин повинні діяти добросовісно.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Як констатує Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При цьому ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це справді потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 викладено правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України в сукупності з ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 5 Господарського кодексу України регламентовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому укладення спірних пунктів положень додаткової угоди до договору шляхом зміни його істотних умов, а саме предмета, за відсутності визначених у ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» випадків для вчинення таких дій фактично призвело до незабезпечення доукомплектованим продовольством особового складу Збройних Сил України.

Із системного аналізу норм законодавства та фактичних обставин укладення окремих положень додаткової угоди вбачається, що Міністерство оборони України та ТОВ «Танос Текнолоджи», розуміючи законодавчо визначені норми харчування для військовослужбовців, усвідомлювали протиправність укладення п.п. 1.1, 1.3, 1.4, 2 додаткової угоди, що стосувалися зміни предмета закупівлі, специфікації та порядку прийняття продукції, всупереч інтересам держави уклали їх, що призвело до незабезпечення особового складу Збройних Сил України необхідним продовольством.

Наслідком цього стало нівелювання мети закупівлі продовольства для особового складу Збройних Сил України, зокрема закупівля наборів харчування, які не відповідають затвердженим вимогам.

Таким чином, дії Міністерства оборони України та ТОВ «Танос Текнолоджи» спрямовані на порушення встановленого порядку не узгоджуються із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже суперечать інтересам держави та суспільства оскільки порушують правові та економічні засади функціонування цієї сфери суспільних відносин.

Як зазначалось раніше в матеріалах справи наявний акт від 05.12.2022 про проведення огляду товару розміщеного ТОВ «Танос Текнолоджи» на складі ТОВ «Протект Інжиніринг», з якого також вбачається, що на деяких міжнародних товарно-транспортних накладних має місце відмітка митної служби «Гуманітарна допомога. Продаж заборонено».

Згідно статті 1 Закону України «Про гуманітарну допомогу» гуманітарна допомога - цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв`язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров`я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об`єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про гуманітарну допомогу» порушеннями законодавства про гуманітарну допомогу, що тягне за собою кримінальну або адміністративну відповідальність згідно з законом, є, зокрема, використання гуманітарної допомоги не за цільовим призначенням; використання гуманітарної допомоги з метою отримання прибутку.

З огляду на те, що продукція відповідачем-2 яка перебуває на зберіганні на складах ТОВ «Протект Інжиніринг» має маркування «Гуманітарна допомога. Продаж заборонено» вона взагалі не може бути предметом договору (додаткової угоди), який укладено на оплатній основі.

Враховуючи зазначене, у діях Міністерства оборони України та ТОВ «Танос Текнолоджи» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Обставини вчинення та наслідки таких діянь держави свідчать про невідповідність указаних фактів здійснення закупівель товару для Збройних Сил України інтересам держави та суспільства.

Зазначені дії призвели до понесення витрат Міністерством оборони України та до неотримання Збройними Силами України товару на значну суму, у зв`язку з чим оборонне відомство було фактично позбавлено можливості забезпечити військові підрозділи відповідним продовольством.

З огляду на викладене, суд погоджується з тим, що додаткова угода в частині спірних пунктів укладена всупереч вимогам чинного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Судом встановлено про наявність правових підстав для визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 08.07.2022 у частині пунктів 1.1, 1.3, 1.4, 2.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачами не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються порівну на відповідачів.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 від 08.07.2022 до договору № 14-03/2 від 14.03.2022 у частині пунктів 1.1, 1.3, 1.4, 2, укладеної між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танос Технолоджи».

3. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Офісу Генерального прокурора (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 00034051) 1.342 (одна тисяча триста сорок дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Танос Технолоджи» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27, код ЄДРПОУ 43885773) на користь Офісу Генерального прокурора (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 00034051) 1.342 (одна тисяча триста сорок дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 03.01.2024.

СуддяВ.В. Сівакова