Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про продовження процесуального строку

02 січня 2024 року Справа №200/7192/23

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка

Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою

ОСОБА_1

до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, в розмірі 30 000 гривень, щомісячно, за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень, щомісячно за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023 року.

18 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.

Приймаючи означену ухвалу суд виходив з того, що в спірних правовідносинах за період з 24.02.2022 по 31.07.2022 року строк звернення до суду не обмежений, проте до спірного періоду з 01.08.2022 року по 20.01.2023 року застосовується тримісячний строк звернення до суду, який приписами п. 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину та скінчився із припиненням карантину 30.06.2023 року.

При цьому суд відхилив доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку у зв`язку з юридичною необізнаністю позивача та обіцянками керівництва на відновлення його права на отримання додаткової винагороди передбаченої ПКМУ від 28.02.2022 №168, щодо посилань позивача на ведення активних бойових дій на території Донецької області, що не надало йому змоги звернутися належним чином до адміністративного суду, суд запропонував позивачу надати суду інформації відносно місця фактичного проживання та місця проходження служби у спірний період.

29 грудня 2023 року від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку, в якій позивач зазначив, що спеціальною нормою для спірних правовідносин є пункт 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 № 384, відповідно до якої грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше, ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Також позивач вважає, що обіцянки Служби судової охорони щодо виплати спірної додаткової винагороди створили у нього легітимні очікування на її отримання.

Позивач з по-між іншим наполягає, що про порушення свого права дізнався 11.12.2023 в день отримання відповіді від відповідача від 11.12.2023 № 36.06-383, поряд з цим, позивач зазначив, що ряд судових справ, які є типовими відносно цієї справи, наразі перебувають на розгляді окружних адміністративних судах, позовні заяви прийняті до розгляду та відкриті провадження в таких адміністративних справах: № 580/246/23, 580/587/23, 580/6677/22, 580/6566/22, 580/6356/22, № 160/3117/23 та інші.

Дослідивши доводи означеного клопотання та надавши їм правову оцінку, суд зазначає наступне.

Щодо посилання позивача на приписи пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 № 384, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, суд виснував, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Поряд з цим, відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Закон України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (надалі - Закон № 3354-IX) визначає правові та організаційні засади правотворчої діяльності, принципи і порядок її здійснення, учасників правотворчої діяльності, правила техніки нормопроектування, порядок здійснення обліку нормативно-правових актів, а також правила дії нормативно-правових актів, усунення прогалин, подолання колізій у нормативно-правових актах та здійснення контролю за реалізацією нормативно-правових актів.

Статтею 10 Закону № 3354-IX визначено, що закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України та (або) на всеукраїнському референдумі в установленому Конституцією України та законом порядку, що регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Закон приймається у формі: кодексу України (далі - кодекс); закону України (далі - первинний закон); закону України про внесення змін до кодексу, первинного закону (далі - закон про внесення змін); закону України про надання згоди Верховною Радою України на обов`язковість або денонсацію міжнародного договору України (далі - закон про міжнародний договір); закону України про затвердження (далі - закон про затвердження) […].

Статтею Закону № 3354-IX встановлено, що кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання.

Таким чином, згідно приписів процесуального закону, строки для звернення до адміністративного суду можуть встановлюватись або КАС України, або іншим законом (кодексом).

Відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України, він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ураховуючи викладене, строк звернення до суду щодо вирішення трудових спорів відносно виплати заробітної плати встановлюється статтею 233 КЗпП України.

Натомість Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 № 384, на приписи якого посилається позивач, є підзаконним нормативно-правовим актом, тому не може встановлювати процесуальних строків в адміністративному судочинстві та може бути застосований виключно на стадії розгляду адміністративного спору.

Поряд з цим, Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, суд виснував, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин в частині позовних вимог за період з 01.08.2022 року по 20.01.2023 року застосовується строк звернення до суду, який становить 3 місяці, та який закінчився 01.10.2023 року.

Щодо позиції позивача відносно виникнення у нього легітимних очікувань через обіцянки відповідача задовольнити його вимоги щодо виплати заробітної плати, суд зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 зазначено, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

Держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію.

Юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимні очікування") (Доповідь „Верховенство права", схвалена Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

У постанові від 16 жовтня 2023 року у справі № 560/3312/22 Верховний Суд посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022, звернув увагу на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, „юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття „виправданого (леґітимного) очікування"]" [Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48]; принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що „органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань" [спеціальне Дослідження Венеційської Комісії „Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61]. Отже, юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Виходячи з викладеного, легітимні очікування полягають у надії особи на застосування до неї певного правового регулювання відносин, учасником яких вона є, та настання визначених законом наслідків за наявності певних умов.

Такими чином, ототожнення позивачем обіцянок відповідача виплатити спірну додаткову винагороду з обов`язком органів публічної влади дотримуватись своїх обіцянок, якими в контексті «легітимних очікувань» є певний правовий статус, певне право особи, встановлені правовими нормами та пов`язані з їх наявністю правові наслідки, є помилковим.

Поряд з цим, обіцянка відповідача щодо задоволення вимог позивача у невизначеному майбутньому, не може породжувати у позивача легітимних очікувань щодо поновлення судом строку звернення до суду та не встановлюють для суду такого обов`язку.

Легітимними очікуваннями у такому разі може бути обов`язок суду застосувати приписи КАС України або іншого закону, яким встановлено строк звернення до суду з адміністративним позовом, та настання визначених цими приписами правових наслідків.

Стосовно визначення дати, коли позивач дізнався про порушення свого права, з покликанням на лист відповідача 11.12.2023 року, суд раніше вже зазначав, що вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.

При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 520/12478/22.

Таким чином, суд повторно відхиляє такі доводи позивача.

Щодо посилань позивача на перебування на розгляді окружних адміністративних судів позовних заяв та прийнятті їх до розгляду, зокрема, у справах: № 580/246/23, 580/587/23, 580/6677/22, 580/6566/22, 580/6356/22, № 160/3117/23 та інших, суд зазначає, що ретельно перевіривши обставини виникнення правовідносин та звернення до суду у наведених позивачем справах за даними ЄДРСР, суд дійшов висновку, що вони подані до суду під час дії карантину, тому строк звернення до суду у цих справах не порушено.

Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та відмовляє у його задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 КАС України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи те, що публічно-правовий спір стосується захисту трудових прав позивача, суд дійшов висновку про можливість продовження строку на усунення недоліків в межах строків, визначених ст. 169 КАС України, надавши позивачу 5 днів на усунення недоліків позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 121, 160, 161, 169, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою - відмовити.

Продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на строк не більше 5 днів.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки :/court.gov.ua/).

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко