Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 грудня 2023 р.№ 520/29849/23

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 , в якому просить суд:

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_2 повторно направити рапорт від 13.07.2023 (зареєстровано 14.07.2023) солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваного на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 та зарахованого у штат в/ч НОМЕР_2 на посаду стрільця зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. г п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-XII;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_4 звільнити з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. г п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-XII солдата ОСОБА_1 , 29.03.2022, призваного на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 та зарахованого у штат в/ч НОМЕР_2 на посаду стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вважає що медичний висновок лікарсько-консультативної комісії від 07.07.2023 № 265, наданий ОСОБА_2 про те що вона є невиліковно хворою та через порушення функцій організму потребує постійного догляду є належним підтверджуючим документом для його звільнення з військової служби.

Ухвалою суду від 27.10.2023 по справі відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 у поданому відзиві на позов зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 є необґрунтованими та безпідставними, тому, на думку відповідача, позовна заява не підлягає задоволенню.

Позивач, скориставшись правом на надання відповіді на відзив зазначив, що вважає аргументи наведені у відзиві не обґрунтованими та такими що не відповідають діючому законодавству.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі отримана відповідачем Військовою частиною НОМЕР_4 30.10.2023, що підтверджується довідкою про доставку листа в електронний кабінет відповідача в системі "Електронний суд". Проте, у встановлений судом строк, представник відповідача правом надати письмовий відзив на позовну заяву не скористався, клопотань про продовження строку надання відзиву на позовну заяву, визнання позову суду не надсилав.

За правилами частини 6 статті 162 КАС України визначено, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.

Зі змісту позовної заяви, позивач, ОСОБА_1 , 29.03.2022 призваний на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 та зарахований у штат в/ч НОМЕР_2 , де проходить службу по теперішній час на посаді стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки.

13.07.2023 позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби на підставі п. п. г) п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-XII, а саме: необхідність здійснення догляду за матір`ю, ОСОБА_2 1951 року народження, яка відповідно до медичного висновку лікарсько-консультативної комісії є невиліковно хворою та такою, що через порушення функцій організму, потребує постійного догляду.

До рапорту позивачем додані:

- медичний висновок лікарсько-консультативної комісії від 07.07.2023 № 265, наданий ОСОБА_2 про те що вона є невиліковно хворою та через порушення функцій організму потребує постійного догляду;

- довідку про зареєстрованих у житловому приміщені (довідка про склад сім`ї);

- копію свідоцтва про розірвання шлюбу;

- копії паспортів;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ;

- копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 (брат).

Рапорт разом з поданням від 20.07.2023 №2022 направлений до в/ч НОМЕР_4 , до компетенції командира якої входить право видання наказів про звільнення з військової служби військовослужбовців рядового та сержантського складу.

Подання повернуто з в/ч НОМЕР_4 до в/ч НОМЕР_2 для опрацювання та подальшої реалізації, з написом «МСЕК, не ЛКК!».

З метою отримання інформації щодо результату розгляду рапорту представником позивача, адвокатом Голубцовим В.А. направлений адвокатський запит на ім`я командирів в/ч НОМЕР_4 та в/ч НОМЕР_2 , в якому він просив:

- надати інформацію про стан розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.07.2023;

- у разі відмови у задоволенні рапорту вказати підстави такої відмови.

Листом командира в/ч НОМЕР_2 від 30.09.2023 №3230 вказано що висновок ЛКК не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-XII.

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно зі статтею 65 Основного Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі по тексту - Закон №2232).

Частиною першою статті 2 Закону №2232 передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону №2232).

Одним із видів військової служби згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232 є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на момент розгляду даної справи.

Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону №2232 для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні, зокрема: для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Водночас, питання звільнення з військової служби врегульовано статтею 26 Закону №2232. Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої вказаної статті передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

При цьому, згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік (пункт 242 Положення).

Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Статтею 69 Закону України № 2801-XII медична експертиза з тимчасової втрати працездатності громадян проводиться лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці. Медико-соціальна експертиза стійких обмежень життєдіяльності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до законів України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та "Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я".

При цьому, абзацом 3 ст. 69 Закону України № 2801-XII встановлено під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності чи іншого документа, що засвідчує тимчасову втрату працездатності у зв`язку з хворобою, травмою, вагітністю та пологами, реабілітаційною допомогою, доглядом за хворим членом сім`ї, хворою дитиною, карантином, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв`язку з хворобою на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня стійких обмежень життєдіяльності, причини, часу настання і групи інвалідності.

Судом встановлено, що 14.07.2023 у В/ч НОМЕР_2 зареєстрований рапорт позивача від 13.07.2023, в якому просив про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Дослідивши в сукупності зміст вказаних документів, суд констатує про наявність у позивача права звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рапорт разом з поданням від 20.07.2023 №2022 направлений до в/ч НОМЕР_4 , до компетенції командира якої входить право видання наказів про звільнення з військової служби військовослужбовців рядового та сержантського складу.

Разом з тим, подання повернуто з в/ч НОМЕР_4 до в/ч НОМЕР_2 для опрацювання та подальшої реалізації, з написом «МСЕК, не ЛКК!».

Суд зазначає, що даний результат розгляду рапорту відображений резолюцією без дати, підпису та зазначення звання та посади особи, яка наклала резолюцію. Будь-яке офіційне повідомлення, що до результату розгляду рапорту, позивачу не надавалось. Протилежного судом не встановлено, сторонами не доведено.

Так, за загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Із форми, якою позивачу В/ч НОМЕР_4 оформлено відмову у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби, неможливо встановити підстави та причини такої відмови.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Також, суд зважає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зважаючи на те, що рішення про відмову позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідачем - НОМЕР_4 прийнято необґрунтовано та не вмотивовано, тобто без наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача повторно розглянути його рапорт від 14.07.2023 про звільнення з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати командира військової частини НОМЕР_4 звільнити з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. г п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України №2232-XII солдата ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Отже, суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв`язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій. Оскільки, суд прийшов до висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача, позовні вимоги в частині зобов`язати командира військової частини НОМЕР_4 звільнити з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. г п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України №2232-XII солдата ОСОБА_1 , є передчасними, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вказане, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування рішення в/ч НОМЕР_4 про відмову позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язання в/ч НОМЕР_4 повторно розглянути рапорт позивача від 14.07.2023 про звільнення його з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) від 14.07.2023 про звільнення його з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО.М. Шляхова